Реферат на тему:
Економічне і соціально-політичне становище Румунії у міжвоєнний період
У роки Першої світової війни Румунія воювала на стороні держав Антанти.
Однак три чверті її території була окупована військами держав Троїстого
союзу, які користувались природними багатствами країни в своїх
інтересах. Румунія втратила у війні 800 тис. чол. вбитими , померлими
від різних хвороб та голоду. Особливо потерпіла від війни нафтова
промисловість. Видобуток нафти скоротився на половину. Не кращими були
справи і в сільському господарстві. Мали місце великі втрати худоби,
коней. Валовий збір зерна скоротився на 1/3. Зросли внутрішні і зовнішні
борги. Інфляція призвела до зростання цін на предмети першої
необхідності. Так, ціни на продукти харчування у 1920 р. зросли у 6-8
разів, у той час як зарплата робітника була підвищена лише в три рази.
Робочий день на виробництві тривав 12-16 годин.
У післявоєнній Румунії основною була Національно-ліберальна партія,
лідер якої І. Братіану очолював уряд. Цей уряд силою придушив
революційний рух всередині країни і проводив агресивну зовнішню
політику.
У листопаді 1918 р. румунські війська захопили Буковину, у грудні
вступили в Трансільванію. Як ми уже відзначали, у 1919 р. румунський
уряд послав свої війська для придушення радянської влади в Угорщині.
Надавала Румунія і допомогу білогвардійським військам Росії.
За такі “послуги” з боку Румунії Антанта дозволила їй загарбати
Бессарабію, Південну Добруджу і Північну Буковину. Сен-Жерменський,
Тріанонський і Нейський мирні договори закріпили за Румунією
Трансільванію, Південну Добруджу і Буковину. Щодо останньої, то
зауважимо, що це було вчинено не дивлячись на те, що Національні збори
Буковини висловилися за приєднання до радянської України. Внаслідок
таких надбань територія Румунії збільшилась майже удвічі, а населення –
з 7,9 млн. чол. до – 17,3 млн.чол. Це і була реалізація мрії про
створення Великої Румунії.
У післявоєнні роки Румунія залишалася аграрною країною. Відносно
розвинутою промисловою галуззю була лише нафтова промисловість, в якій
провідні позиції займав іноземний капітал.
У міжнаціональних відносинах стали культивуватися шовінізм і
націоналізм. Це привело до їх загострення, особливо на тільки-що
приєднаних територіях.
На кінець війни загострилися соціальні проблеми. У листопаді 1918 р.
страйкували залізничники, робітники заводу “Арсенал”. 13 грудня 1918 р.
робітники вийшли на вулиці Бухареста та інших міст. Демонстрації
відбувалися під гаслами “Хай живе Румунська соціалістична республіка!”
26 грудня під час розстрілу демонстрації в Бухаресті загинуло понад 100
чоловік. У країні було введено стан облоги, припинено діяльність
профспілок, почалися воєнно-польові суди.
Революційний рух не припинявся. Уряд Братіану пішов на деякі поступки.
Вводилась нова демократична система виборів. 27 грудня 1918 р. був
виданий декрет про земельну реформу для Старого королівства. Згідно
цього декрету були конфісковані землі тих громадян, які втекли з країни,
а також помістя тих землевласників, хто мав понад 100 гектарів землі.
Землю отримали демобілізовані з армії солдати і ті селяни, що мали менше
5 гектарів землі.
1919 рік увійшов в історію Румунії як такий, що в стихійних виступах
проти уряду Братіану з різних причин брали участь робітники, селяни,
військові. Симптоматичним було те, що цей рух поширився і на тільки-що
приєднаних землях.
У листопаді 1919 р. відбулися вибори до парламенту. Націонал-ліберальна
партія потерпіла поразку. Уряд І. Братіану пішов у відставку. Новий
коаліційний уряд очолив лідер Національної партії В. Воєвода. Однак і
цей уряд не зміг справитися з економічними і соціальними проблемами. В
березні 1920 р. влада була передана генералу Авереску, лідеру Народної
партії. Взагалі-то в період з 1917-1922 рр. в Румунії змінилося 19
урядів, що свідчило про політичну і соціально-економічну нестабільність
у країні.
У 1920 р. страйковий рух робітників не припинився. На осінь він охопив
всю Румунію. Уряд Авереску пішов на задоволення деяких вимог страйкарів.
Було запроваджено 8-годинний робочий день, визнано повноваження
фабрично-заводських комітетів та ін.
18 жовтня 1920 р. залізничники почали новий страйк, до якого 20 жовтня
приєдналися робітники інших галузей промисловості. Їх вимоги щодо
визнання права об’єднання в спілки, свободи слова, друку, визнання
робітничих рад, виведення військ з підприємств, скасування стану облоги
і воєнно-польових судів не були виконані урядом. Навпаки, уряд почав
арешти і катування, судові процеси проти страйкарів. Загальний страйк
зазнав поразки.
В умовах революційного піднесення 8 травня 1921 р. в Румунії була
створена Комуністична партія. Уряд Авереску почав проти комуністів
репресії, звинувачуючи їх у змові проти безпеки держави.
У липні 1921 р. аграрна реформа була затверджена парламентом у значно
урізаному вигляді. Передбачався викуп селянами землі по надто високій
ціні, позбавлялись землі селяни, які протягом чотирьох років не вносили
викупних платежів та ін. Аграрна реформа продовжувалась аж до 1934 р.
Ось її результати: 12,200 великих поміщицьких господарств володіли 5,5
млн. га землі, а 1 млн. 700 тис. селянських господарств мали тільки 2,5
млн. га землі. 700 тис. селянських дворів зовсім не мали землі. Великі
викупні платежі, відсутність тяглової сили кинуло значну частину селян в
кабалу до поміщиків.
У січні 1922 р. уряд знову очолив І. Братіану. У березні 1923 р. була
введена в дію нова конституція, згідно якої в Румунії зберігався
монархічний режим, парламенту, який складався з палати депутатів і
сенату, надавалася законодавча влада. Урядові належала виконавча влада.
Уряд формувався з дозволу короля, який одночасно був головнокомандувачем
збройних сил, затверджував міжнародні угоди. Від його імені парламент
Румунії оголошував закони. Конституція гарантувала демократичні права і
свободи, хоч вони рідко коли реалізовувалися.
У зовнішній політиці Румунія орієнтувалась на держави Антанти і незмінно
дотримувалась антирадянського курсу. У 1921 р. вона уклала договір з
Польщею, згідно якого обидві держави брали на себе зобов’язання на
випадок початку однією із них війни проти СРСР, друга сторона надавала
їй допомогу усіма своїми збройними силами. З цією ж метою в м. Хотині
був створений штаб зв’язку обох армій. У 1926 р. цей договір був
продовжений ще на 5 років.
На 1924 р. у Румунії настала економічна стабілізація. Румунія отримала
позику від Франції, Англії, Німеччини. Отримувала Румунія і репарації. В
Румунії було збудовано близько 1000 підприємств. Найактивніше
розвивалася нафтова промисловість, а також легка і харчопереробна. Хоч у
металургійній промисловості все ще не був досягнутим довоєнний рівень
виробництва продукції.
У кризовому стані зоставалося сільське господарство. Частка румунських
капіталів в нафтовій промисловості скоротилася до 24,5%. Робочий день
сягав 12 годин, зарплата робітників зменшилась на 30%. Це не завадило
офіційній пропаганді стверджувати про початок періоду процвітання
великої Румунії.
У період стабілізації в економіці румунський уряд перейшов в наступ на
робітничий рух. В 1924 р. була заборонена Комуністична партія і
комсомол. Страйкова боротьба не припинялася. Лісопильники Муреша,
Буковини, металісти “Решіци” своєю боротьбою надихали інші категорії
населення до опору урядовим силам.
Найбільшим виступом селянства, яке не припиняло боротьби за землю, було
повстання в Бессарабії в 1924 р. Центром повстання було село
Татарбунари. Причиною повстання селян була відмова уряду від проведення
плебісциту щодо визначення статусу Бессарабії.
У ході повстання в Бессарабії повстанці розгромили румунські органи
влади, були обрані ради селянських депутатів і проголошено Молдавську
республіку. Через два тижні в Бессарабію прибули з Румунії війська і
повстання селян придушили. Розправа румун над повстанцями була
жорстокою. Багато сіл було спалено, понад 1 тис. учасників повстання
були заарештовані і віддані до суду, більше 3 тис. чол. загинули в
боротьбі з румунськими військами.
Після придушення Татарбунарського повстання у 1925 р. були заборонені
профспілки, обмежена свобода друку. У 1926 р. було заарештовано
керівництво Компартії, введена мажоритарна система виборів до парламенту
замість пропорційної. Це був курс на зміцнення буржуазно-поміщицької
диктатури. Саме в цей час з’явилися перші фашистські організації
“Залізна гвардія”, “Ліга національно-християнського захисту”, ”Войничі”
та ін.
Націонал-ліберальна партія та її уряд проводили політику насильницької
експропріації середніх власників. Ця партія ставала господарем навіть
окремих галузей промисловості. Це привело до появи опозиції буржуазії
Старого королівства банкірів, промисловців, особливо в Трансільванії,
інтереси яких були суттєво ущемлені такою політикою правлячої партії.
У 1926 р. утворилась Націонал-Цариністська (селянська) партія, яка і
очолила політичну опозицію щодо Націонал-ліберальної партії.
У 1927 р. до влади знову прийшли націонал-ліберали на чолі з І.
Братіану. Того ж року помер король Румунії Фердинанд. Уряд І. Братіану
усунув від успадкування престолу принца Кароля, зв’язаного з
націонал-цари-ністами і добився проголошення королем неповнолітнього
онука померлого Фердинанда-Міхая. Того ж року помер І. Братіану. Головою
уряду став В. Братіану.
У 1928 р. Націонал-цариністська партія організувала антиурядову
демонстрацію 100 тис. селян, 15 тис. гірників, яка переросла (проти волі
її організаторів) в повстання. У кінцевому рахунку, це повстання сприяло
приходу до влади націонал-цариністської партії. Уже в тому ж 1928 р.
лідер Націонал-Цариністської партії Маніу очолив уряд Румунії.
Націонал-цариністи здобули перемогу і на парламентських виборах.
Економічна криза в Румунії була надто складною, всегалузевою. Лише
нафтопереробна промисловість збільшила виробництво нафти з 4,8 до 7,3
млн. т. Безробітними стали 600 тис.чол. У 1929-1933 р. в Румунії
змінилось 10 урядів. Уряд Маніу одержав від США, Англії і Франції позику
стабілізації, а в 1931 р. – позику розвитку. І в Румунії, як це уже було
в Угорщині і в Австрії, Ліга Націй встановила контроль за прибутками і
видатками держави. План оздоровлення держави передбачав скорочення
службовців, зниження на 60% зарплати робітників і службовців, підвищення
податків.
Реалізація цих вимог загострила класову боротьбу в країні. В авангарді
боротьби йшли шахтарі Лупені. Уряд здійснив спробу придушити їх виступи.
Війська вбили 25 шахтарів, 200 чол. було поранено і заарештовано.
Страйки пройшли також в Бухаресті, Констанці та ін. містах.
У 1930 р. королівський престол у Румунії за допомогою іноземних
політичних кіл був переданий Каролю, який був тісно зв’язаний з
німецьким капіталом і з фашистськими організаціями в Румунії.
Страйк залізничників 1933 р. мав двоякі наслідки. Уряд пішов на
задоволення деяких вимог страйкарів, розпочавши одразу ж репресії. У
країні був запроваджений стан облоги. 1932-1933 рр. увійшли в історію
робітничого руху Румунії як найвидатніші за своїм революційним
характером, за розмахом, масовістю.
З 1934 до 1937 р. головою уряду в Румунії був Г. Татареску, представник
Націонал-Ліберальної партії. Уряд продовжував репресії проти робітників,
зберіг стан облоги в країні, заохочував зростання фашистських
організацій, закрив майже усі демократичні газети і журнали. В економіці
Румунії наступило деяке пожвавлення, перш за все, у військовій, нафтовій
і текстильній галузях.
У зовнішній політиці Г. Татареску проводив антирадянську політику. За
ініціативою Румунії в 1934 р. була утворена Балканська Антанта у складі
Румунії, Греції, Югославії і Туреччини.
У 1936-1937 рр. за ініціативою Компартії в Румунії був створений
Демократичний фронт боротьби проти фашизму. Націонал-ліберальна і
Націонал-Цариністська партії робили все можливе, щоб нейтралізувати
діяльність Демократичного фронту.
У грудні 1937 р. в Румунії відбулися парламентські вибори. Націонал –
Цариністська партія уклала угоду з фашистською організацією “Залізна
гвардія”. На виборах правляча Націонал-ліберальна партія потерпіла
поразку. Не добився успіху і Демократичний фронт. За таких умов король
Кароль ІІ 10 лютого 1938 р. вчинив державний переворот і встановив свою
диктатуру. Шлях до повної фашизації Румунії був відкритий.
1 березня 1938 р. була введена в дію нова конституція. Конституція 1923
р. перестала існувати. Разом з нею перестали існувати демократичні права
і свободи громадян. Були розпущені Націонал-ліберальна і Націонал-
Цариністська партії, які восени 1938 р. увійшли до фашистської
організації “Фронт національного відродження”. Парламент зберігся, але
його діяльність була призупинена до “особливого розпорядження”.
Політична та економічна залежність Румунії від іноземного капіталу і
перш за все від Німеччини стала реальністю. Економічний план
співробітництва з Німеччиною дозволяв їй встановити економічний
протекторат над Румунією.
Таким чином, у міжвоєнний період завдяки територіальним здобуткам, була
реалізована мрія про Велику Румунію. У внутрішній політиці домінуючими
стали антидемократичні тенденції, які завершилися встановленням у
Румунії у 1938 р. фашистського режиму.
Література:
Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.
Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.
Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464
с.
Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.
Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.
Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981.
Т.1-2.
Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.
Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.
История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.
История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М.,
1987. Т.1-2.
Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.
Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.
Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.
Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987.
711с.
Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.
Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.
Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения
XX в. –М., 1991. 391с.
Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М.,
1991. 391с.
Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика
391с.
Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми
войнами –М., 1984. 296с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
