.

Кредитна система та її організація (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3648
Скачать документ

Реферат на тему:

Кредитна система та її організація

ПЛАН

1. Суть, форми і функції кредиту

2. Становлення і розвиток банківської системи. Діяльність Національного
банку України

3. Операції комерційних банків

4. Кредитно-фінансові інститути

1. Суть, форми і функції кредиту

Кредит (від лат. “creditum” – позика, борг, “credere” – вірю) – як
економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу позики
грошей на умовах обов’язкового повернення їх у певний строк з оплатою у
вигляді відсотка. Юридична або фізична особа, яка видала гроші в борг, є
кредитором, а котра отримала – позичальником. У процесі руху позики між
кредитором і позичальником складаються певні економічні відносини.

Необхідність кредитних відносин у ринковому господарстві загальновідома.
Виникають дві протилежні ситуації. Перша – в окремих підприємств, фірм,
приватних осіб та інших учасників ринкових відносин утворюються
тимчасово вільні гроші (надлишки коштів у вигляді амортизаційних
відрахувань, тимчасово “зайві” кошти через незбіг у часі реалізації
товарів та послуг і придбання нових партій сировини, матеріалів тощо, а
також у зв’язку з сезонним виробництвом; кошти заощадженні, але не
використані для нового будівництва, реновації основних фондів, виплати
заробітної плати, грошові доходи й заощадження населення). Друга
ситуація – в учасників ринкових відносин виникає потреба в додаткових
грошових ресурсах понад ті, які вони мають на даний момент. Ця
суперечність вирішується з допомогою кредиту.

Найкраще суть кредиту проявляється у принципах кредитування, яких є
п’ять.

I. Поворотність кредиту витікає з самої суті позичкового капіталу.

II. Платність. За отримання грошей у позику необхідно платити позичковий
відсоток.

III. Цільовий характер кредиту. Банк ніколи не видає кредит, якщо не
знає на що будуть витрачені гроші.

IV. Строковість. Кредити видаються на конкретні строки, після закінчення
яких вони мають бути повернені.

V. Матеріальна забезпеченість кредиту. Сума кредиту не може перевищувати
вартість майна позичальника.

Кредитні відносини у кожній країні залежать від розвинутості кредитної
системи. Структура кредитної системи в різних країнах з ринковою
економікою хоч і має свою специфіку, однак їй властиві й загальні риси.
Вона являє собою кредитно-фінансові установи, що акумулюють або надають
у кредит грошові засоби. До неї входять:

a) центральний (національний) банк, який здійснює керівництво всією
кредитною системою країни;

b) комерційні банки, які становлять “арматуру” кредитної системи й
здійснюють різні фінансові операції;

c) спеціальні кредитно-фінансові інститути, до яких належать:

інвестиційні компанії, фінансові корпорації, будівельні об’єднання,
фондові біржі. Їхня діяльність має допоміжний характер, доповнюючи
операції комерційних банків;

страхові компанії, які отримують внески від тих, хто страхує своє майно,
життя, й виплачують страхові відшкодування у випадках аварій, пожеж
тощо;

ощадні установи: ощадні банки; позичково-ощадні асоціації й кредитні
союзи, що використовують позичковий капітал для кредитування житлового
будівництва та інших цілей;

пенсійні фонди, які володіють значним капіталом і фінансують великі
промислові компанії шляхом купівлі акцій та облігацій;

особливе місце в кредитній системі займають фондові біржі, головною
метою яких є забезпечення ефективного ринку для продажу й купівлі цінних
паперів, створення капіталу для промисловості.

Крім національних кредитно-фінансових установ, існують іще міждержавні
кредитні інститути: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк
реконструкції та розвитку (МБРР), Банк міжнародних розрахунків (БМР),
Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський банк реконструкції
та розвитку (ЄБРР) та інші.

Кредитні відносини є дуже різноманітні. Тому вони проявляються в різних
конкретних формах. Розрізняють такі форми кредиту.

I. Комерційний кредит надається одними фірмами іншим у товарній формі з
відстрочкою платежу.

II. Банківський кредит надається банками й іншими кредитними установами
підприємцям у вигляді грошових позик.

III. Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі)
шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики.

IV. Споживчий кредит надається фізичним особам на придбання товарів
тривалого використання (меблі, автомашини, побутова техніка).V.
Міжнародний кредит надається країнами одна одній в грошовій, товарній,
валютній формах на умовах поворотності, строковості і платності та
цільового характеру.

VI. Іпотечний кредит надається у вигляді довгострокових позик банками
під заставу нерухомості для купівлі або будівництва житла, купівлі
землі, потреб господарювання тощо.

VII. Міжгосподарський кредит надається одним суб’єктом господарювання
іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську
заборгованість та ін.

Отже, кредит є важливим економічним важелем управління економікою
країни. Він може сприяти її розвитку або ж стати фактором, що
дестабілізує економіку.

2. Становлення і розвиток банківської системи. Діяльність Національного
банку України

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які
реалізують ці відносини. Вона породжена потребами виробництва і відбиває
його історичні особливості і закономірності. Основними її елементами є
банки і небанківські кредитно-фінансові установи.

Головною ланкою кредитної системи є банки. Банківська система України
складається з Національного банку, Експортно-імпортного банку, Ощадного
банку, близько 250 комерційних та інших банківських установ різних
рівнів та форм власності. Дана банківська система з часом стане широко
розгалуженою і буде важливим елементом інфраструктури ринкової
економіки.

Поки що основними факторами, що заважають розвитку банківської системи
України є:

незадовільний стан економіки держави, неплатоспроможність більшості
підприємств;

недосконалість законодавчої бази;

брак у комерційних банках висококваліфікованих кадрів;

невеликий власний капітал;

занадто ризикована кредитна політика керівників комерційних банків з
метою отримання більшого прибутку та ін.

Національний банк України як емісійний центр є провідним фінансовим
інститутом. Стосовно інших банків він виступає банком банків, кредитором
і регулятором кредитної системи, є автономним органом управління
грошово-кредитною системою.

Діяльність Національного банку України регулюється законом України,
прийнятим у березні 1991 р. Будучи підзвітним тільки Верховній Раді
України, він має право законодавчої фінансової ініціативи, володіє
монопольним правом випускати грошові знаки та направляти їх в обіг.
Національний банк проводить операції з резервними фондами та касове
обслуговування комерційних банків, купівлю й продаж державних цінних
паперів та іноземної валюти, визначення курсу національної валюти щодо
валют інших країн. Свій вплив на діяльність підприємств він здійснює
через обслуговування комерційних та інших банків. Дозвіл на створення
комерційних банків та на їхню діяльність на території України
Національний банк дає шляхом їх реєстрації. Отже, основні функції
Національного банку України такі:

емісія національних грошових знаків, організація їх обігу та вилучення з
обігу;

надання кредитів комерційним банкам;

випуск і погашення державних цінних паперів, управління рахунками уряду,
здійснення зарубіжних фінансових операцій;

збереження офіційних золотовалютних резервів;

грошово-кредитне регулювання економіки;

загальний нагляд за діяльністю кредитно-фінансових установ України й
виконання фінансового законодавства.

До складу Національного банку входять:

державна Скарбниця України. Її функцією є зберігання резервних фондів
національних грошових знаків, нагромадження золотого запасу,
коштовностей та валютних запасів;

валютна біржа, яка купує і продає за вільними ринковими цінами іноземну
валюту;

розгалужена мережа управлінь, регіональних відділень,
розрахунково-касових центрів, які і складають основу резервної системи.

3. Операції комерційних банків

Комерційні банки становлять основу кредитної системи, вони проводять
різні фінансові операції. Комерційні банки приймають і розміщують
грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів і їх касове
обслуговування. Крім того, вони можуть виконувати такі операції:

ведення рахунків клієнтів;

фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або
розпорядників інвестиційних коштів;

випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акцій,
векселів, облігацій тощо);

купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти;

купівля і продаж у держави та за кордоном дорогоцінних металів,
природних дорогоцінних каменів;

надання консультаційних послуг, пов’язаних з банківською діяльністю.

Банківські операції поділяються на пасивні, активні й комісійні, що
включають посередницькі операції. Пасивні – це операції, з допомогою
яких створюються банківські ресурси. Комерційні банки утворюють “пасиви”
за рахунок власних та залучених коштів.

Переважна частина всіх банківських ресурсів створюється за рахунок
депозитних операцій, які складаються з поточних рахунків і вкладів.
Поточний рахунок дає можливість клієнту вносити й отримувати необхідні
суми в будь-який час. З метою розпорядження поточним рахунком банк видає
клієнту-власнику рахункову чекову книжку. За допомогою чеків клієнт може
не тільки знімати з рахунку необхідну суму й отримувати її, а й
розраховуватися з третіми особами. Відсоток, що отримує клієнт, залежить
від розміру залишку на рахунку та відсоткової ставки.

Другий вид депозитних операцій пов’язаний із прийманням вкладів. Вклади
бувають строкові та до запитання (безстрокові). Строковий вклад може
бути отриманий тільки після закінчення встановленого строку, а вклад до
запитання – в будь-який час. За вкладом банк видає клієнту особливий
документ-вкладне свідоцтво, після пред’явлення якого банк повертає вклад
власнику.

Активні операції – це операції, які проводять банки з метою прибуткового
розміщення залучених коштів. Вони включають строкові та безстрокові
позики, які банк надає своїм клієнтам. Строкові позики мають бути
погашені після закінчення певного строку (місяця, року, трьох років і
т.д.), за безстроковими позиками банк має право вимагати від клієнта
повернення грошей у будь-який час.

За своїми об’єктами операції банків поділяються на вексельні,
підтоварні, фондові, бланкові. Вексельні операції – це купівля банками
векселів у компаній і видача позик під векселі. Підтоварні операції
банків являють собою видачу позик під заставу товарів й товарних
документів. Фондові операції банків – це операції з цінними паперами та
облігаціями. Вони включають: надання позики під цінні папери; банківські
інвестиції, що являють собою купівлю банками цінних паперів.

Окрім цих позик, банки надають також бланкові позики, тобто позики, що
не мають певного забезпечення. Такі позики надаються, передусім, великим
підприємствам, із якими банки тісно пов’язані і в платоспроможності яких
вони впевненні. Ці кредити, як правило, отримують клієнти, які
здійснюють свої операції через даний банк. За контокорентним рахунком
здійснюються всі операції банку з клієнтом. На дебет цього рахунку
зараховуються позики, отримані клієнтом, на кредит – суми, що надходять
від клієнта.

До третьої групи операцій комерційних банків належать комісійні, тобто
виконання окремих доручень клієнтів за певну винагороду – комісію. До
комісійних операцій належать операції посередницькі (переведення, інкасо
й акредитив).

Нині частка комісій різного роду становить в Японії 45% банківського
прибутку, в США – 40%, в Англії – 35%, ФРН – 30%.

Основна частина операцій сучасного банку належить до так званих
збалансованих операцій банку (обсяг таких операцій у найбільших банках
Заходу становить 200-300% їх сумарних активів). Збалансованими ці
операції називаються тому, що вони не є ні активними, ні пасивними
банківськими операціями й тому не відображаються в балансах банківських
рахунків.

Першу групу балансових операцій становлять фінансові й біржові послуги
(це управління пакетами акцій, консультації, бюджетне та податкове
планування). За останні роки виникли нові й активізувалися існуючі
операції банків – лізинг, факторинг, управління портфелем інвестицій
фірми, довірче управління майном клієнтів (трастові операції).

Лізинг – здача в оренду на тривалий строк предметів довгострокового
користування. Його можна розглядати як різновид довгострокового кредиту,
який надається в натуральній формі і погашається клієнтом в розстрочку.
Як правило, на протязі строку дії договору про лізинг орендар сплачує
орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Лізингова послуга
виникає так. На прохання клієнта банк придбає певне майно (устаткування,
транспортні засоби тощо) і бере на себе практично всі зобов’язання
власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення
страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого
було куплене майно, складає з банком строковий договір оренди, в котрому
визначається поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і
періодичність її внеску. Орендна плата складається з двох величин:
вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює
відсотку за кредит.

Факторинг являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу. Як
правило, банк купує дебіторські рахунки, пов`язані з постачанням товарів
або надання послуг. У результаті таких операцій продавець вимог отримує
80-90% суми у вигляді авансу, а решту – тільки після того, коли до
клієнта надійшов рахунок оплати. Банк стягує у підприємця-продавця вимог
певний відсоток (дисконт) за негайне надання еквівалента боргових
зобов`язань, премію за фінансовий ризик і таким чином покриває
адміністративні витрати.

Довірчі (трастові) операції банків – операції банків з управління майном
і фондовими цінностями, виконання інших послуг в інтересах і за
дорученням клієнтів на правах довіреної особи. Банк бере на себе
зобов`язання управління довіреним йому майном і фондовими цінностями з
прибутком для власників, за що отримує певну плату.

Необхідно враховувати, що традиційна уява про банк як кредитний та
розрахунково-платіжний інститут є однобокою. Сучасний комерційний банк
становить багатофункціональний кредитно-фінансовий комплекс, який
поєднує депозитно-позичкові, інвестиційно-консультаційні та інші
банківські операції, діапазон яких досить широкий.

Діяльність будь-якого банку підпорядковується, природно, отриманню
прибутку. Банківські ресурси включають власний капітал банків та вклади
або депозити, які банки приймають у клієнтів. Власний капітал
складається з акціонерного початкового капіталу, резервів і
нагромадженого прибутку. Створюється прибуток так: банки сплачують своїм
клієнтам відсотки за вклади і стягують з них більш високі відсотки за
позики. Отже, банківський прибуток – різниця між сумою стягнутих та
сумою сплачуваних банком відсотків. У торговельній та банківській
практиці ця різниця називається маржа. Крім того, до банківського
прибутку входять доходи на власний капітал банку, вкладений у позики та
інвестиції. Чистий прибуток банку дорівнює валовому прибутку за
відрахуванням витрат на ведення банківських операцій.

Чистий прибуток банку, взятий у відношенні до його власного капіталу,
становить норму банківського прибутку:

– власний капітал банку.

Банки не можуть віддати в позику всі наявні в них гроші вкладників,
оскільки останні мають право відкликати свої гроші в будь-який час.
Однак досвід показує, що банки можуть не тільки надавати кредити майже
на всі грошові суми на депозитах, а й задовольняти вимоги своїх
вкладників. Для цього вони створюють спеціальні фонди, котрі називаються
банківськими резервами. Відношення між розміром резервів, які повинен
мати комерційний банк, та виданими зобов`язаннями за вкладами
називається нормою резервів.

– зобов’язання комерційного банку за безстроковими вкладами.

На перших етапах становлення ринкової економіки в Україні
кредитно-банківська система стикається зі значними труднощами. Щоб
фінансово-кредитні установи змогли пристосуватися до нових ринкових
умов, нагромадити власні оборотні кошти і знайти методи ефективнішого
господарювання, передусім, потрібне роздержавлення цих підприємств та їх
розукрупнення, акціонування, створення стабілізаційних фондів, розвиток
комерційного кредиту між підприємствами.

Необхідно зміцнювати банківську систему. В Україні не розвинута система
банків, існуючі банки неконкурентоспроможні порівняно з зарубіжними.
Подальше реформування банківської справи повинно спрямовуватися на
утвердження дворівневої банківської структури – автономного
Національного банку, що забезпечуватиме стабілізацію грошового обігу, й
розгалуженої конкурентоспроможної мережі комерційних банків, які
здійснюватимуть увесь комплекс банківських послуг.

Отже, банки в умовах переходу до ринку, перерозподіляючи й контролюючи
величезні кошти, мають можливість впливати не тільки на поведінку
окремих суб`єктів фінансово-кредитних відносин, а й на вирішальні
господарські процеси на мікро – та макроекономічних рівнях, сприяти
задоволенню інтересів держави й окремих соціальних груп населення.

4. Кредитно-фінансові інститути

Крім банків, кредитна система включає спеціалізовані кредитно-фінансові
інститути, які останнім часом набувають усе більшого розвитку і
починають створювати серйозну конкуренцію комерційним банкам на ринку
фінансових послуг. Вони представлені пенсійними, інвестиційними фондами,
страховими, лізинговими, фінансовими компаніями, ломбардами.

Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові установи, основним
завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для
пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку.

За формою власності вони можуть бути приватними або державними. Приватні
пенсійні фонди створюються різними фірмами й корпораціями, для виплати
пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів
формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати
працівників, відрахувань з прибутку підприємства.

Державні пенсійні фонди створюються центральними та місцевими органами
влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних
рівнів, а також внесків працівників державних підприємств.

Інвестиційні фонди – це особливий вид фінансово-кредитних установ, що
забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні
цінні папери, вони акумулюють грошові кошти приватних інвесторів
(переважно населення) та вкладають їх в акції й облігації різних
підприємств.

Організаційно інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого
типу.

Інвестиційні фонди відкритого типу випускають власні акції в необмежених
кількостях відповідно до попиту на них. Власники акцій мають право
будь-коли зажадати від фонду викупу своїх акцій тільки у певній (наперед
визначеній) кількості. Вони можуть обертатися на ринку цінних паперів,
проте власники акцій не мають можливості зажадати від інвестиційного
фонду викупу таких. У розвинутих країнах більш поширеною є відкрита
форма організації інвестиційних фондів, оскільки акції цих фондів мають
високий рівень ліквідності, що приваблює потенційних інвесторів.

Лізингові компанії – це кредитно-фінансові формування, які займаються
купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого
призначення, які дорого коштують та надають їх в оренду з правом
наступного викупу. Для придбання машин і устаткування лізингові компанії
використовують власні та позичкові кошти. Лізинг забезпечує
підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних
разових витрат грошових коштів, неминучих при звичайній купівлі.

Фінансові компанії – це кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються
на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстроченням платежу.
Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних
боргових зобов’язань – облігацій або векселів, а також отримання
короткострокових кредитів від комерційних банків.

Вони надають кредити покупцям споживчих товарів шляхом придбання у
торговельних фірм боргових зобов’язань, якими був оформлений відповідний
продаж. У процесі придбання товару покупець сплачує частину його
вартості (у межах 20%), а на решту суми бере торговельний кредит. Після
цього фінансова компанія на підставі попередньо укладеного торговельною
фірмою договору та поданих нею документів про одержання товарі,
направляє продавцю обумовлену суму, що дорівнює ціні товару за мінусом
оплаченої частини. Покупець, що придбав товар, погашає свою
заборгованість перед фінансовою компанією протягом обумовленого
договором строку щомісячними внесками з виплатою відповідних відсотків.

Ломбарди – кредитні установи, що надають грошову позику під заставу
рухомого майна цінних речей. Нині ломбарди – це державні
госпрозрахункові підприємства, які спеціалізуються на наданні споживчого
кредиту фізичним особам, під заставу рухомого майна, яке можна швидко
реалізувати. Вартість заставленого майна, як правило, має перевищувати
суму кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власності на
заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду. Це право
підтверджується заставною квитанцією, яка засвідчує факт внесення того
чи іншого майна в заставу. У разі, коли кредит не буде повернуто в
строк, ломбард має право реалізувати заставлене майно, виторг за яке має
компенсувати суму боргу разом з нарахованими відсотками. Специфіка
ломбардних позичкових операцій полягає у видачі громадянам невеликих сум
позичок на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. – 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. – К.: Либідь, 1995. –
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. – М.: Таурас, Просперс, 1994. – 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. – Тернопіль, 1999. – 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. – Тернопіль, 2002. – 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. – Тернопіль:
Астон, 1997. – 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. – Львів: Інтереко, 1998. – 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. –
К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.

Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради України. –
1991. – № 20. – С. 249.

Закон України “Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – № 49. – С. 682.

Закон України “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради України.
– 1991. – № 14. – С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. –
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. – Тернопіль: Астон,
1997. – 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). –
Тернопіль: Астон, 1998. – 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М.: Экономика, 1989.
– 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. – М.,1992. – 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. –
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. – Киров: АСА,
1995. – 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. – М.: Республика, 1992. – 399 с.; T. 2. – М.:
Республика, 1992. – 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. – М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. –
М., 1992. – 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. – К..: ТОВ “УВПК “ЕксОб”, 2001. – 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. – К., 1997. – 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. – К.: Вища школа, 1994. – 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. –
Тернопіль: Тарнекс, 1993. – 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 2001. – 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. –
К.: Либідь, 1998. – 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. – К.: Либідь,
1998. – 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. – К. – :Либідь, 1998. – 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. –
Мн.: ИП “Экоперспектива”, 1997. – 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. –
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Львів: Світ. – 1993. – 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. – К.:
“Основи”, 1995. – 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. –
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). – Ростов-на-Дону, 1997. –
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. – К.:
“Наукова думка”, 1994. – 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. – К.: Знание, 1998. – 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. –
485 с.

Управление – это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. – М.: Республика, 1992. – 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. – М.:
ВЛАДОС, 1996. – 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. ” – М.:
ВЛАДОС, 1996. – 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. – М., 1982. – 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. – М.: Экономика, 1997. – 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. – СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. “Питер Паблишинг”, 1997. – 480 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020