.

Основи суспільного виробництва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
11 10533
Скачать документ

Реферат на тему:

Основи суспільного виробництва

ПЛАН

1. Суспільне виробництво: суть, структура

2. Основні фактори суспільного виробництва

3. Економічні потреби та інтереси

1. Суспільне виробництво: суть, структура

Виробництво складає вихідний пункт і першу ознаку економічної діяльності
людей. Виробництво – це процес взаємодії людини з природою з метою
створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та
розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від
виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших
технічних систем. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та
вид виготовлення благ та послуг, але відбувається і моральне
вдосконалення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і
безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть
перестати споживати.

Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього
виробництва, розподілу, обміну і споживання. Воно послідовно проходить
усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази
виробництва тісно між собою пов’язані, і якщо зв’язок між виробництвом і
споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або
перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання.
Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди
розглядати як органічне ціле.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво
поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де
безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва.
Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім
технічним рівнем. Основне виробництво включає промисловість, сільське і
лісове господарство, будівництво.

Виробнича інфраструктура – це галузі, які обслуговують основне
виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному
підприємстві та в народному господарстві в цілому. До них належать:
транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані
галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять
сферу матеріального виробництва.

В економічній теорії в практиці господарювання підприємства матеріальної
сфери поділяють на два підрозділи: І – виробництво засобів виробництва і
ІІ – виробництво предметів споживання. Це зумовлено тим, що засоби
виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в
процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно
речових, матеріальних елементів продуктивних сил, то другі – для
відтворення людських фактора виробництва.

Проблема співвідношення І і ІІ підрозділів суспільного відтворення має
величезне значення для розвитку економіки.

Стосовно промисловості виділяють групу “А” (засоби виробництва) і групу
“В” (предмети споживання).Структура народного господарства, що склалася
нині в Україні, характеризується значним переважанням галузей, які
створюють засоби виробництва. Це свідчить про те, що в найближчі роки в
національному господарстві необхідно значно підвищити частку виробництва
предметів споживання. Для України це посильне завдання, бо тут є
сприятливі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського
виробництва, а також багатьох галузей харчової та легкої промисловості.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються
нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які
відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні
їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні
освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає:
охорону здоров’я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування,
громадський транспорт і зв’язок, культуру, мистецтво та ін.

В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструктура)
і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.

Співвідношення нематеріального та матеріального виробництва з розвитком
суспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня
розвитку науки і техніки зростають роль і значення сфери нематеріального
виробництва і особливо продукування духовних цінностей. Швидко
розвивається сфера послуг, виробнича і соціальна інфраструктура, сфера
інформаційного обслуговування виробництва. Розширюється структура
продуктивної праці: продуктивною стає праця у сфері не лише
матеріального , а й нематеріального виробництва.

Будь-яке виробництво має свої особливі форми. Серед дослідників немає
єдності думок з цієї проблеми. Все залежить від того, які класифікаційні
ознаки беруться за основу при визначенні соціальних форм виробництва.
Якщо за основу класифікації взяти етапи і рівень розвитку продуктивних
сил, то на основі такого критерію виділяються:

* доіндустріальне виробництво, де переважають сільське господарство і
ручна праця;

* індустріальне виробництво, де переважає велике механізоване промислове
виробництво;

* постіндустріальне виробництво, де переважає сфера послуг, наука,
освіта, інформаційні технології.

Формаційний підхід К.Маркса передбачає виділення первіснообщинного,
рабовласницького, феодального, капіталістичного, комуністичного
виробництва. За основу формаційної класифікації суспільного виробництва
взято класовий підхід до аналізу його змісту і цілей.

2. Основні фактори суспільного виробництва

Виробництво пройшло тривалий шлях історичного розвитку. Проте на всіх
етапах воно демонструє деякі спільні риси, зокрема для його
функціонування завжди в наявності мали бути такі елементи, як праця,
засоби праці та предмети праці. Як вже зазначалось, виробництво – це
процес створення матеріальних благ. У виробництві продукту людина
впливає на об’єкти природи, надає їм форми придатної для задоволення
матеріальних потреб. Для нас важливо з ясувати питання, які фактори
беруть участь у виготовленні благ.

Існують різні підходи при виділенні факторів і їх класифікації в окремі
групи. Марксистська теорія в якості факторів виділяє: особистий фактор
виробництва і речовий фактор виробництва.

Особистий фактор виробництва це трудові колективи, люди, зайняті
суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального
виробництва. Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва
тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може
створювати життєві блага, вдосконалювати процес виробництва. Поняття
праця використовується поряд з поняттям робоча сила. Вони розглядаються
як різні економічні категорії.

Робоча сила – це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і
розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в
процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як
доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи
з метою задоволення своїх потреб. До речового фактору належать усі
засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які
використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних
благ.

Предмети праці – це те, на що спрямовано працю людини. Предмети праці
поділяються на ті, котрі дані самою природою (руда, вугілля, газ і
т.д.), а також ті, що є результатом попередньої праці людини (метал,
бавовна).

Засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє
на предмет праці, тобто все те, що людина ставить між собою і предметами
праці. До засобів праці належать будівлі, споруди, верстати, машини,
обладнання і т.п.

Проте слід підкреслити, що засоби виробництва самі по собі, без тісного
контакту з людською працею не можуть виробляти блага і являють собою
груду мертвих речей. Щоб процес виробництва розпочався, потрібно
з’єднати засоби виробництва з робочою силою, тому засоби виробництва і
люди, які володіють певними навиками, досвідом в органічній сукупності
утворюють продуктивні сили суспільства.

Сучасна економічна теорія традиційно виділяє чотири групи факторів
виробництва: землю, працю, капітал, підприємницьку здібність.

1) Земля, чи більш широко – природні ресурси – це дар природи для наших
виробничих процесів – земля, яка використовується для обробітку, для
зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для
забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні
ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище
– повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п’ємо, – розглядаємо також як
природні ресурси.

2) Праця – це свідома діяльність людини, спрямована на створення
необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і
духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництві. Вважається,
що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а також
розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань,
досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини,
тим вищий її капітал, а відповідно і дохід з цього капіталу.

3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для
виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп’ютери,
молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття
посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі
факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і
впливає на загальну результативність виробничого процесу і його
ефективну доцільність.

4) В сучасних умовах набуває великого значення четвертий фактор –
підприємницькі здібності. Підприємницькі здібності – особливий вид
людського капіталу, який передбачає використання ініціативи,
винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою
діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів
виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм
підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти
до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця. тому підприємництво
вважають особливим людським ресурсом, що об’єднує всі інші ресурси в
єдиний процес виробництва товарів або послуг.

Наведені класифікації факторів виробництва не є незмінними і назавжди
заданими. Обидві вони тісно пов’язані з досягненням сучасної науки, яка
сама по собі також виступає в якості самостійного фактора, оскільки
впливає на рівень ефективності виробництва, процес підготовки
кваліфікованої робочої сили і підвищення потенційних можливостей
людського капіталу. В економічній теорії постіндустріального суспільства
до факторів виробництва відносять також інформаційний та екологічний
фактори.

Слід підкреслити, що виробництво можливе тільки за умови введення у
виробничий процес всіх факторів виробництва. Таким чином, суспільне
виробництво займає в житті людини визначне місце, оскільки:

* це необхідна умова, без якої суспільство не може існувати;

* в процесі виробництва вдосконалюється сама людина, нагромаджується
досвід, знання, розвивається інтелект.

3. Економічні потреби та інтереси

Людина завжди була і залишається головним фактором розвитку та
вдосконалення виробництва. З позицій виробництва людина – це не тільки
його суб’єкт, але і кінцева мета. Суспільний продукт, пройшовши через
розподіл і обмін, завершує свій шлях у споживанні, без якого будь-яке
виробництво недоцільне. В споживанні задовольняються потреби людей.

Потреба – це об’єктивна необхідність окремої людини, сім’ї, колективу,
суспільства, держави в життєвих благах, послугах, духовних і культурних
цінностях. Потреби виникають з народженням людини і супроводжують все її
життя (поїсти, поспати, прикраси, іграшки, зошити, одяг, зачіска тощо).
Характер походження потреб досить складний, але в їх основі лежать дві
визначальні причини. Перша має фізіологічний характер, тому що людина,
як жива істота, потребує певних умов і засобів існування. Друга є
результатом суспільних умов.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору.
Наприклад, суспільні потреби поділяються на економічні та неекономічні,
виробничі та невиробничі. Їх можна розподілити з урахуванням суб’єкта
споживання окремої людини, сім’ї, колективу підприємства, працівників
певної галузі виробництва, жителів певних населених пунктів, суспільства
в цілому або окремого класу.

Широко відома класифікація потреб, запропонована американським ученим
А.Маслоу. Він поділив їх на нижчі та вищі. До першої групи належать
потреби фізіологічні, без задоволення яких неможливе саме життя людини.
Після цього індивід прагне безпеки для себе, своєї сім’ї. До вищих
потреб входять прагнення належати до певного кола людей, відчувати їх
підтримку. Задоволення цієї потреби викликає прагнення завоювати
визнання, повагу, підняти свій престиж в очах оточуючих. Найвищою
потребою у другій групі є прагнення людини до самореалізації.
Визначальними є економічні потреби, тобто той внутрішній мотив, що
спонукає людину до економічної діяльності з метою забезпечення власного
добробуту і добробуту членів сім’ї.

Економічні потреби – це частина суспільних потреб, задоволення яких
пов’язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу
і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У
розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед
яких переважна більшість – економічні. Тому існують різні критерії їх
класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у
відтворенні здібностей людини. В зв’язку з цим виділяють:

* фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує
відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг,
взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);

*духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток
інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний
відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);

*соціальні потреби, задоволення яких пов’язане з функціонуванням
соціальної сфери суспільства (охорона здоров’я, сімейно-побутові умови,
умови праці, транспорт, зв’язок ).

За способом задоволення виділяють:

– індивідуальні – це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;

– колективні – ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі
(підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз
і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);

– суспільні – це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті
навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

– абсолютні потреби – визначаються максимально можливим обсягом
виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов),
які могли бути спожиті суспільством;

– дійсні потреби – відповідають рівню розвитку економіки певної країни;

– платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до
власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням
цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Численні потреби людини за спільністю ознак можна об’єднати у такі
групи:

* матеріальні і духовні;

* загальні і конкретні;

* поточні та перспективні;

* задоволені і незадоволені;

* дійсні та абсолютні.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість
перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль
економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії.
Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять
необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому
історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в
процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять
предмет інтересу.

Економічні потреби мають історичний характер. Розмір потреб, так як і
способи їх задоволення, являють собою продукт історії і залежать від
культурного рівня країни, а також від умови, з якими навичками та
життєвими запитами сформувались соціальні прошарки суспільства, окремі
люди і суспільство в цілому.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для
задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення
нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у
результаті зростання продуктивних сил приводять до зміни структури
виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам
процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток
продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють
економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення
складу продуктів праці, а отже призводить до появи нових потреб. Потреби
людини безмежні у своєму розвиткові і мають тенденцію до зростання,
тобто до якісних і кількісних змін, тобто в суспільстві діє закон
зростання потреб.

Свої економічні потреби людина реалізує у виробництві, вступаючи у певні
економічні відносини. Конкретна потреба людини в чомусь у її свідомості
перетворюється в інтерес, бажання, прагнення діяти. Так, відчуття спраги
у свідомості перетворюється на інтерес, що спонукає людину до пошуків
якогось питва; потреба в новій інформації переростає в інтерес до
читання, відвідування публічних лекцій тощо.

Інтерес здебільшого має вибірковий характер і виявляється у стійкому
зосередженні уваги на певному об’єкті. Як і потреби, інтереси людей
численні й різноманітні. З інтересом тісно пов’язане поняття мотиву як
спонукального чинника дій та вчинків людей. За мотивом логічно
відбувається певна дія, що породжує конкретний результат у вигляді
задоволення потреби. Таким чином, утворюється логічний ланцюжок:
потреба–інтерес–мотив–дія–результат (задоволення потреби). Для
економіки є дуже важливим зв’язок між економічними потребами,
економічними інтересами і трудовою або підприємницькою поведінкою
людини, між мотивацією і ставленням людей до економічної діяльності.

Економічні інтереси – це усвідомлені потреби (умови) існування різних
суб’єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю
найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси
– це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб’єктів.

Соціальним суб’єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім’я,
колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства,
суспільство, а кінцевим об’єктом – результат (продукт, послуга,
інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з
приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

Кожний суб’єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу.
Скільки суб’єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів.
Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний
інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб’єктності.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:

* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;

* за часовою ознакою – поточні та перспективні;

*за об’єктом інтересів – майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси
режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;

* за ступенем усвідомлення – дійсні та помилкові.

Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність
різноманітних взаємозв’язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють
єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди
суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через
досягнення їхніми суб’єктами конкретних економічних цілей. У реальному
житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у
процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. – 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. – К.: Либідь, 1995. –
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. – М.: Таурас, Просперс, 1994. – 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. – Тернопіль, 1999. – 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. – Тернопіль, 2002. – 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. – Тернопіль:
Астон, 1997. – 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. – Львів: Інтереко, 1998. – 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. –
К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.

Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради України. –
1991. – № 20. – С. 249.

Закон України “Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – № 49. – С. 682.

Закон України “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради України.
– 1991. – № 14. – С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. –
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. – Тернопіль: Астон,
1997. – 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). –
Тернопіль: Астон, 1998. – 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М.: Экономика, 1989.
– 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. – М.,1992. – 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. –
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. – Киров: АСА,
1995. – 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. – М.: Республика, 1992. – 399 с.; T. 2. – М.:
Республика, 1992. – 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. – М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. –
М., 1992. – 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. – К..: ТОВ “УВПК “ЕксОб”, 2001. – 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. – К., 1997. – 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. – К.: Вища школа, 1994. – 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. –
Тернопіль: Тарнекс, 1993. – 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 2001. – 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. –
К.: Либідь, 1998. – 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. – К.: Либідь,
1998. – 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. – К. – :Либідь, 1998. – 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. –
Мн.: ИП “Экоперспектива”, 1997. – 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. –
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Львів: Світ. – 1993. – 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. – К.:
“Основи”, 1995. – 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. –
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). – Ростов-на-Дону, 1997. –
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. – К.:
“Наукова думка”, 1994. – 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. – К.: Знание, 1998. – 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. –
485 с.

Управление – это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. – М.: Республика, 1992. – 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. – М.:
ВЛАДОС, 1996. – 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. ” – М.:
ВЛАДОС, 1996. – 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. – М., 1982. – 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. – М.: Экономика, 1997. – 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. – СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. “Питер Паблишинг”, 1997. – 480 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020