Реферат на тему:
Основні етапи становлення і розвитку економічної науки
ПЛАН
1. Зародження і еволюція політичної економії
2. Основні напрями сучасної економічної теорії
3. Розвиток економічної думки України
1. Зародження і еволюція політичної економії
Економічна наука як система поглядів, знань, законів, що відображають
господарське життя людського суспільства склалася досить недавно – у
XVIII-ХІХ ст. Однак важко уявити, що існували коли-небудь часи, в які
людей не цікавили б проблеми багатства: його одержання, нагромадження,
використання тощо. Отже, розгляд певних економічних проблем ми знаходимо
в найдавніших пам’ятках історії людства.
У найдавніших письмових джерелах Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю
розглядаються в основному питання економічної політики і управління
державою. Зокрема, в “Законах царя Хаммурапі” (Месопотамія, Вавілон,
XVIII ст. до н.е.) заборонявся продаж за борги земельних наділів
військових та деяких інших категорій підданих; боргове рабство
обмежувалося 3 роками не залежно від суми боргу; обмежувався позичковий
відсоток (20% по грошових позичках, 33% – по натуральних), захищалося
право власності та інтереси сторін у господарсько-правових угодах.
У творах мислителів Стародавньої Греції зустрічаються вже ідеї, що
стосуються власне економічної теорії (об’єктивні закономірності
господарського життя). Зокрема, Ксенофонт (біля 430-355 рр. до н.е.)
звертає увагу на залежність майстерності від рівня поділу праці, а сам
поділ праці залежить від розміру (місткості) ринку. Гроші він розрізняє
як засіб обігу і скарб.
Платон (428 або 427-348 або 347 рр. до н.е.) в творах “Держава” і
“Закони” робить одну з перших спроб створити проекти ідеального
суспільства. У “Політиці” або “Державі” Платон систематизує потреби
людини і пов’язує їх задоволення з поділом праці, зазначаючи, що потреби
і поділ праці є причинами виникнення міст. Гроші, на його думку,
виконують не лише функції засобу обігу та скарбу, але і міри вартості. У
трактаті “Закон” філософ торкається проблеми співвідношення багатства і
бідності.
Найвищого рівня економічна думка античності досягла в творах Арістотеля
(384-322 рр. до н.е.) “Нікомахова етика” та “Політика”. Господарську
діяльність, спрямовану на задоволення потреб, він назвав економікою
(ойкос – дім, номос – закон). Ту ж частину господарської діяльності, що
спрямована на збагачення, Арістотель називає хрематистикою (від хрема –
майно, багатство) і зазначає, що жадоба наживи не знає меж. Філософ
засуджує хрематистику і, відповідно, її основу – лихварство і торгівлю з
метою збагачення. Торгівля задля задоволення власних потреб визнається
необхідною. Арістотель одним з перших звернувся до аналізу суті процесу
обміну. “Все, що бере участь в обміні, має бути певним чином зіставним”,
– пише філософ. І досі в економічній науці немає єдиного погляду на те,
що ж саме робить товари сумірними. Одні (зокрема Д.Рікардо, К.Маркс)
вважають, що основою сумірності є затрачена людська праця, інші (зокрема
Тюрго, маржиналісти) – її вбачають у потребах, у товарах та їхній
корисності.
Економічна думка середньовіччя переважно ґрунтувалася на господарських
ідеях Біблії, Корану та інших релігійних джерелах. Пануюче натуральне
господарство не вимагало глибоких теоретичних узагальнень.
Пожвавлення господарського життя і зародження нового способу
господарювання розпочалося насамперед у торгівлі. Теоретичні
узагальнення економічних проблем відповідно теж стосувалися у першу
чергу проблем торгівлі. Цей напрямок економічної думки згодом (у XVIII
ст.) одержав назву меркантилізм (від іт. “mercante” – купець,
торговець). Розрізняють ранній (кінець XV- XVI ст.) і пізній (кінець
XVI- XVII ст.) меркантилізм. Ранній меркантилізм називають ще
монетарним, його представники виступали за заборону вивезення золотих
грошей з країни, за сувору державну митну політику, а пізній
меркантилізм – так званим торговим або балансовим. Ідеологи цього
напрямку вважали, що гроші, вивезені з країни, дадуть змогу на
зовнішньому ринку заробити торгівлею більше грошей і держава стежитиме
не за тим, щоб не вивозили золото та срібло з країни, а за тим, щоб
ввозили більше, ніж було вивезено. Спільні риси раннього і пізнього
меркантилізму: а) основна сфера дослідження – торгівля, обіг; б)
основною формою існування багатства вважається золото і срібло; в)
конкуренція вважається шкідливою; г) необхідне втручання держави в
економічне життя, зокрема проведення політики протекціонізму: захисту
вітчизняного ринку і вітчизняних купців; д) приділяється певна увага
ремісництву. З меркантилізмом пов’язане виникнення назви науки
“політична економія”. У 1615 р. Антуан де Монкретьєн видав “Трактат
політичної економії”, в якому пропонує королю Франції проводити
економічну політику заохочення торгівлі, доводить, що остання є головною
ціллю виробництва, тому що недостатньо виробити продукт, а його потрібно
ще продати. Найвидатніші представники меркантилізму : Томас Мен, Уільям
Стаффорд (Англія), Б.Даванзатті, Г.Скаруффі (Італія).
Згодом основна увага дослідження переноситься зі сфери обігу у сферу
виробництва. Вперше об’єктом вивчення сферу виробництва зробили
французькі економісти, які назвали себе фізіократами (від фр.
“physiocrates”, гр. “physis” – природа, “cratos” – влада). Очолив цей
напрямок Франсуа Кене. Фізіократи запровадили поняття чистого продукту
(ціна виробленого продукту за відрахуванням витрат виробництва). Вони
вважали, що саме чистий продукт визначає приріст народного багатства (що
в цілому правильно). Але, на думку фізіократів, чистий продукт
створюється тільки землею, тобто в сільському господарстві.
Продуктивною, відповідно, визнається лише сільськогосподарська праця, а
землероби – продуктивним класом. Будь-яка інша праця, на думку Кене, не
продуктивна, і відповідно представники всіх інших видів діяльності
утворюють безплідний клас. Окремо виділяється ще клас землевласників.
Земля, на їхню думку, є найбільшою цінністю.
Основні ідеї, що об’єднували школу фізіократів: а) держава не повинна
втручатися в економіку; б) продуктивною є тільки сільськогосподарська
праця; в) необхідність введення єдиного земельного податку.
Особливою заслугою Ф.Кене є створення “Економічної таблиці” (1758 р.) –
першої схеми процесу суспільного відтворення, де економіка вперше
розглядалася як круговий потік продуктів і доходів.Особливий вплив на
розвиток світової економічної думки мала англійська класична політична
економія. Найвидатнішим представником цього напрямку був Адам Сміт
(1723-1790). Його “Дослідження про природу і причини багатства народів”
(1776 р.) або “Багатство народів”, як цю книгу найчастіше називають
зараз, є взірцем глибокого, прискіпливого та неупередженого аналізу.
Дехто з сучасних дослідників вважає, що в цій книзі в зародку існують
усі сучасні підходи до аналізу економіки. Основні напрямки дослідження у
Сміта:
1. Поділ праці : а) універсальність (від операцій до професій і далі до
класів та поділу країни на міста і села); б) ступені поділу праці,
відкриває таке явище як технічний прогрес (саме поділ праці дає простір
створенню машин).2. Поняття цінності : а) корисність речі (“цінність”
для споживання); б) мінова цінність (цінність у обміні”). А.Сміт звертає
увагу на процес обміну як економію праці (віддаючи продукти своєї праці,
кожен ремісник натомість одержує те, що він робити не вміє і на
виробництво чого йому довелося би затратити значно більше праці, ніж
спеціалісту. Тобто в обміні кожен одержує більше, ніж віддає). До Сміта
завжди прибуток в обміні однієї з сторін розглядався як збитки для
іншої.3. Ціна будь-якої речі, на думку А.Сміта, складається з трьох
частин: плати за працю, земельної ренти та прибутку на капітал.
Відповідно до джерел доходу суспільство поділяється на три класи:
наймані робітники, землевласники та капіталісти-підприємці.4. Вплив на
економіку вільної конкуренції та монополії.5. Стани економіки:
зростання, спадання та застій.6. Досліджував процес нагромадження
капіталу та суспільного відтворення.7. Захищаючи принципи природної
свободи, А.Сміт визначає досить суттєві функції держави: а)
забезпечувати таку діяльність, яка не можлива або не вигідна для
приватного капіталу (освіта, зв’язок, транспорт тощо); б) підтримувати
режим природної свободи (правовий та економічний захист свободи
конкуренції); в) захист життя, свободи та власності громадян.8. Формулює
поняття “невидимої руки”, що спрямовує виробників, які мають на меті
власні вигоди, піклуватися про потреби та інтереси суспільства. Тепер це
називається система економічних законів [29].
Найбільш відомим послідовником А.Сміта був Давид Рікардо (1772-1823).
Він аналізував економічні процеси у період так званого промислового
перевороту, коли був здійснений перехід від мануфактурного до великого
машинного виробництва. Рікардо вважав, що джерелом вартості є тільки
людська праця. Вчений приділив значну увагу проблемам грошей, зокрема
паперових, заробітної плати й прибутку, земельної ренти, обороту
капіталу та захищав принципи економічного лібералізму. Водночас розробив
теорію зрівняльних переваг, яка і досі застосовується для досліджень у
галузі взаємовигідної зовнішньої торгівлі та міжнародного поділу праці.
У 1817 р. вийшла у світ його основна праця “Засади політичної економії й
оподаткування”. В ній Рікардо розробляв кількісну теорію грошей, згідно
якої вартість грошей встановлюється у сфері обігу і залежить від їх
кількості. Він був прихильником заміни металевих грошей паперовими і
вірив, що паперових грошей не буде випущено більше, ніж потрібно.
Досліджуючи заробітну плату, вчений виділив також номінальну заробітну
плату як грошовий вираз ціни праці і реальну заробітну плату як її
натуральний вираз.
Д.Рікардо, як і А.Сміт, доводив, що прибуток підприємця втілює
неоплачену працю найманих робітників. Він вважав, що вартість товару
завжди розпадається на заробітну плату і прибуток, які перебувають в
оберненому співвідношенні: збільшення або зменшення заробітної плати
викликає протилежні зміни прибутку.
Класиками англійської політичної економії А.Смітом і Д.Рікардо було
започатковано трудову теорію вартості. Певний вплив на світовий розвиток
економічної думки мали дослідження Карла Маркса (1818-1883). У
“Капіталі” (1т. 1867р.) він дав глибокий аналіз тогочасного процесу
виробництва, зосереджуючи увагу на його недоліках та суперечностях.
Особливу увагу дослідник звернув на проблеми створення прибутку, або
додаткової вартості. К.Маркс довів до рівня наукової теорії ідею
класиків політичної економії про двоїстий характер праці, розвинув
трудову теорію вартості, обґрунтував прогресивну роль акціонерної
власності, розкрив суть абсолютної ренти і т.п.
Вчення Маркса мало і серйозні недоліки. Зокрема, він недооцінив роль
приватної власності, в тому числі приватної трудової у людському
суспільстві, а абсолютизував роль державної власності. К.Маркс
необґрунтовано вважав джерелом вартості тільки працю найманих
робітників, ігноруючи при цьому працю підприємців. Марксистська теорія
переоцінила роль великого виробництва в економіці суспільства. Маркс
мало уваги приділив закону попиту і пропозиції і т.д. Ця теорія зазнала
критики з різних позицій, але мала неабиякий вплив, зокрема, на
вдосконалення процесу капіталістичного виробництва.
2. Основні напрями сучасної економічної теорії
Кінець ХІХ – початок ХХ ст. супроводжувались значними змінами в
соціально-економічному і політичному житті країн Західної Європи і США.
На початку ХХ ст. монополія становить основу економіки і політики
більшості розвинутих держав. Ця стадія неоднозначно трактувалась
представниками різних напрямів і шкіл економічної теорії.
У цей період виникла неокласична економічна теорія. Її засновники –
відомі економісти, представники так званої австрійської школи Карл
Менгер, Фрідріх Візер, Ейген Бем-Баверк, англійський вчений Вільям
Стенлі Джевонс, швейцарський економіст Леон Вальрас та інші. Основною
категорією аналізу прихильників неокласичної економічної теорії вважають
граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості.
Вартість товару вони визначають корисністю останнього, найменш
необхідного предмету споживання, тобто граничною корисністю. Теорія
“граничної корисності” справила великий вплив на еволюцію політекономії
і поклала початок специфічному її напряму – маржиналізму.
На думку його прихильників, корисність і цінність будь-якого блага
визначається людиною суб’єктивно, відповідно до того, як певна особа
ставиться до даного блага. Будь-яке благо корисне, але не будь-яке
цінне. Цінність визначається рідкісністю. Загальне твердження
маржиналізму можна сформулювати так: кожна наступна одиниця даного блага
в даний момент часу приносить споживачеві менше задоволення, ніж
попередня, і ціна встановлюється за останньою одиницею, яку споживач
захоче оплатити; якщо такої останньої одиниці немає, то і весь ряд не
має ціни. У найнеобхідніших благ – повітря і води – ціни немає саме
тому, що їх у природі більше, ніж потрібно людям. Водночас найменш
корисні речі можуть коштувати дорого через їх рідкісність.
На маржиналістських позиціях стояла кембріджська економічна школа. Її
засновником став Альфред Маршалл (1842-1924), професор Кембріджського
університету (Англія). Його книга “Принципи економікс” (1890 р.)
протягом десятиліть була основним підручником з економічної теорії в
університетах Англії і США.
Центральне місце в економічній теорії А.Маршалла посідає проблема цін.
Ціна для Маршалла – не грошовий вираз вартості, а тільки мінова
пропорція, в якій товари і гроші взаємообмінюються. Цим самим знімалася
проблема про працю як джерело вартості, а на перший план висувалися два
основних фактори – “гранична корисність” і витрати виробництва. Далі
А.Маршалл робить спробу пов’язати ці фактори за допомогою третього –
попиту і пропозиції. Ціна для покупця, за Маршаллом, визначається
корисністю товару (це максимальна межа ціни), а для продавця – витратами
виробництва (це мінімальна її межа). Ринкові ціни – це результат
зіткнення оцінок товару продавцем і покупцем, вона знаходиться між
максимальною і мінімальною межами залежно від попиту і пропозиції.
Кейнсіанство – один з напрямів сучасної економічної теорії, який отримав
назву від імені всесвітньо відомого англійського економіста Джона
Мейнарда Кейнса (1883-1946). У своїй книзі “Загальна теорія зайнятості,
процента і грошей” (1936 р.) він усвідомлював, що без значного
розширення функцій держави суспільство не в змозі “запобігти повній
розрусі існуючих економічних форм”. Розширення функцій держави, на думку
Кейнса, необхідне для раціонального використання трудових ресурсів,
боротьби із зростанням безробіття, кризами. Кейнс відмовляється від
ідеалізації саморегулюючого ринку. Ринок, з його точки зору, не може
забезпечити “ефективний попит”, тому його має стимулювати держава за
допомогою кредитно-грошової та бюджетної політики. Ця політика повинна
заохочувати приватні інвестиції і зростання споживчих витрат таким
чином, щоб сприяти найшвидшому збільшенню національного доходу.
Прихильники Кейнса виступали за активізацію процесів перерозподілу
національного доходу, збільшення соціальних виплат, за антикризове і
антициклічне регулювання. Всі ці заходи прискорили розвиток економіки,
послабили глибину і гостроту економічних криз, соціальну напругу у
суспільстві.
Досить плідною у другій половині ХХ ст. була так звана неоліберальна
економічна школа. Вона захищала ідеї соціального ринкового господарства
та необхідності спиратися на загальнолюдські цінності. Одним з
найвідоміших представників цього напрямку був Л.Ерхард, який у книзі
“Добробут для всіх” (1956 р.) узагальнив наслідки економічної реформи у
повоєнній ФРН. Він вбачав роль держави у “соціальному ринковому
господарстві” з роллю футбольного арбітра, який спостерігає, щоб гра
велась за встановленими правилами, але сам участі у грі не бере.
Вважають, що ці розробки були враховані у ході всіх плідних економічних
реформ другої половини ХХ ст.
Монетаризм (від англ. “money” – гроші) – сучасна економічна теорія, в
якій гроші та грошова маса розглядаються як вирішальний фактор
економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а
грошово-кредитна політика – найважливіший інструмент стабілізації
внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики
держави. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. Вперше це поняття
згадується у збірнику “Дослідження в галузі кількісної теорії грошей”
(1956 р.) за редакцією професора економіки Чикагського університету
Мілтона Фрідмена. Основні монетаристські положення він виклав у
фундаментальній праці “Монетарна історія США. 1867-1960”, яку написав у
співавторстві з іншим представником чікагської школи Анною Шварц.
Головні ідеї теорії: 1) економіка саморегульована, державне втручання
шкідливе; 2) причина криз – нестача грошової маси; 3) приріст грошової
маси на 1-2% має випереджувати зростання обсягів виробництва, контроль
за грошовою масою – основна і чи не єдина державна економічна функція;
4) соціальні програми мають бути скорочені до мінімуму.
Інституціалізм (від лат. “institutio” – спосіб дії, звичай, настанова,
вказівка) течія економічної думки, виник наприкінці ХІХ – у першій
половині ХХ ст. у США як реакція на панування монополій в ринковій
економіці.
Основоположником інституціалізму став американський економіст Торстейн
Веблен (1877-1920), найпомітнішими послідовниками якого стали Вільям
Гамільтон (автор терміну “інституціалізм”), Джон Р.Коммонс (1862-1945),
Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948), Дж.К.Гелбрейт, Уолт Ростоу із США,
англійці Джон А.Гобсон (1858-1940) і Джон Вайолет Робінсон, француз
Франсуа Перру (1903-1987), австрієць Йозеф Шумпетер(1883-1950),
голландець Ян Тінберген та інші.
Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні
суті господарських процесів у ринковому суспільстві. Рушійними силами
економічного розвитку вважаються соціальні явища, як політичного,
правового, етичного, морального, психологічного, технічного, так і
економічного характеру – такі, як держава і профспілки, конкуренція і
монополія, технічний прогрес і наука, сім’я і традиції, право і етичні
норми, звичаї і мораль тощо. Усе це було об’єднано спільним терміном –
інститути, або інституції, що й дало назву цьому економічному напряму.
В.Гамільтон свого часу писав, що інституції – це словесний символ для
кращого опису суспільних звичаїв. Вони означають домінуючий і постійний
спосіб мислення або дії, що став звичкою для якої-небудь соціальної
групи чи традицією для нації. Отже, господарська діяльність людей
регулюється звичаями, традиціями, етичними нормами поведінки,
національною психологією тощо.
Особливою течією економічної думки є так званий неокласичний синтез,
який намагається поєднати кейнсіанство з неокласичною теорією. Одним з
фундаторів “неокласичного синтезу” став відомий американський економіст,
Нобелівський лауреат 1970 р. Пол Самуельсон (нар. 1915 р.). Він на
початку 50-х років виступив із обґрунтуванням необхідності об’єднання
неокейнсіанства і неокласичної школи у якусь єдину течію. Самуельсон у
той період вважав, що такий синтез ліквідує прогалину між агрегатною
макроекономікою і мікроекономікою і зведе їх до взаємодоповнюючої
єдності. Отже, мається на увазі поєднання макроекономічного і
мікроекономічного підходів: перший розвивався кейнсіанством, другий –
неокласичною теорією. Основою синтезу стало поєднання кейнсіанської
теорії “ефективного попиту” і неокласичної теорії виробництва і
розподілу.
Прихильники неокласичного синтезу розглядають теорію загальної
економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування економічної
системи. Проте, на відміну від неокласиків, які заперечували
необхідність державного втручання в економіку, неокласичний синтез
передбачає використання різноманітних методів державного регулювання з
метою наближення до такої моделі.
3. Розвиток економічної думки України
Перші письмові пам’ятки економічної думки України пов’язані з періодом
Київської Русі. В “Руській правді” Ярослава Мудрого (ХІ ст.), “Повчанні
Володимира Мономаха” (ХІ ст.), “Слові о полку Ігоревім”(ХІІ ст.),
літописах XI-XIV ст. велика увага приділялась захисту феодальної
власності, питанням державності, державної єдності і зміцненню влади
великого князя, засуджувалась надмірна експлуатація підданих.
“Руська правда” стала першим кодексом законів Древньоруської держави,
зміст якого не тільки відображав існуючі тут економічні, політичні та
суспільні відносини, а й сприяв їх формуванню, зміцненню панівного
становища князів. У ній міститься багатий матеріал про організацію
господарства князів у формі вотчини, ряд статей присвячено охороні
земельної власності, визначена відповідальність за порушення польових
меж, дається точне уявлення про грошову систему та позики, передбачені
жорстокі заходи щодо приборкання експлуатованих, придушення їхнього
протесту.
У XVII ст. економічна теорія ще не виділялась в окрему галузь науки.
Суспільно-економічна думка в Україні була проникнута антикріпосницькими,
демократичними ідеями. Зокрема, відомий просвітитель Яків Козельський
(1729-1795) у 60-70-х роках виступав проти кріпосницького гноблення і
безправності народних мас, малював картину справедливого суспільства, де
“всі повинні працювати”, аналізував економічні категорії сучасного
суспільства: гроші, вартість, прибуток, кредит, капітал, просте і
розширене відтворення тощо.
З кінця XVIIІ ст. в Україні відбувається процес формування економічної
науки як окремої галузі знань. У цей період Василь Каразін (1773-1842) –
ліберальний економіст пропонував повністю ліквідувати панщину і перейти
до грошової ренти, прискорювати розвиток промисловості, зміцнити
грошовий обіг і державні фінанси.
У першій половині ХІХ ст. професор Харківського університету Тихон
Степанов (1795-1847) видав перший курс в нашій країні політичної
економії “Записки про політичну економію” (1844 р.), в яких виступав
прихильником вчення Адама Сміта, різко критикував погляди Мальтуса, був
прихильником вільної торгівлі, засуджував протекціонізм, розглядав такі
кардинальні питання, як суть і джерела багатства, природа й праця,
цінність, суспільний поділ праці, машини, капітал і його нагромадження,
заробітна плата, прибуток і рента, національний доход, кредит, процент
тощо. Отже, він торкнувся майже всіх основних проблем політичної
економії і заклав підвалини фундаментальної економічної освіти в
Харківському університеті, де згодом одержав освіту “найвідоміший
слов’янський економіст” (за Й.Шумпетером) М.І.Туган-Барановський.
Видатним науковцем, політекономом та господарським діячем ХІХ ст. був
Микола Христофорович Бунге (1823-1895). Вихованець, а згодом професор і
ректор (1859-1862, 1871-1875, 1878-1880) Київського університету.
Теоретичні погляди Бунге дещо еклектичні, в більшій мірі
маржиналістські. Головна сфера наукового інтересу – грошовий обіг,
фінанси, кредит, банківська справа. Основні праці: “Теорія
кредиту”(1852), “Основи політичної економії”(1870), “Банківські закони і
банківська політика”(1874), “Про відновлення металевого обігу в
Росії”(1877), “Державні рахунки та фінансова звітність в Англії” (1890).
В останній своїй праці “Нариси політико-економічної літератури” (1895)
він виступає з критикою К.Маркса та ідей соціалізму.
Напевне, більш плідною ніж наукова, була державницька діяльність
М.Х.Бунге. У 1881-1886 рр. він посідав місце міністра фінансів, а з
1887-1895 рр. був головою Комітету міністрів. В інтересах розвитку
національної економіки протягом цього часу він проводив
протекціоністську політику. Зокрема, посилив державне залізничне
будівництво, викуповував приватні залізниці для поліпшення їх
використання. Бунге був фундатором Дворянського і Селянського
поземельного банків. Рятував від банкрутства великі підприємства та
банки. Для поліпшення становища робітників та селянства заснував
фабричну інспекцію та відмінив подушну подать. Провадив заходи по
впорядкуванню бюджету та поліпшенню грошового обігу в Російській
імперії. Сучасні історики народного господарства говорять, що усі відомі
економічні реформи С.Ю.Вітте та П.А.Столипіна підготовлені плідною
діяльністю М.Х.Бунге.
Розвитку економічної науки сприяв професор Київського університету Іван
Васильович Вернадський (1821-1884). Він був прихильником невтручання
держави у приватну ініціативу, вільну конкуренцію, намагався довести, що
протекціонізм суперечить “природним” економічним законам. Свої
економічні погляди І.Вернадський найповніше викладав у журналі
“Економічний покажчик”, який був на той час унікальним виданням.
Неможливо не відзначити Володимира Навроцького (1847-1882), який
походить з Теребовлянщини. Після закінчення Львівського університету він
до кінця життя працював в м.Жешові на посаді державного службовця.
Навроцький був талановитим публіцистом, етнографом, але насамперед він
був чи не найкращим дослідником економіки Галичини. Сфери дослідницьких
інтересів: причини зубожіння галицького селянства в пореформенний (після
1848 р.) період, причини та напрямки трудової міграції галичан. Активно
виступає проти пропінації (монополія шляхти на виробництво та продаж
спиртних напоїв), вказуючи на погіршення становища селянства. Зокрема, в
статті “П’янство і пропінація в Галичині” він пише, що кожен крейцер,
одержаний паном від продажу горілки “обмитий не тільки кривавим потом, а
й слізьми селянських родин”.
У статті “Подвійна крейдка” В.Навроцький розкриває грабіжницький
характер податкової системи Австро-Угорщини, щодо галицького селянства.
Влучна, образна мова та назви економічних статей свідчать про
літературну обдарованість В.Навроцького, недаремне ж його вірші входять
в антологію поезії, складену І.Франком.
Ідеї трудової вартості були відображені в творах відомого політичного
діяча і науковця Сергія Подолинського(1850-1891). Він різко критикував
кріпосницький характер реформи 1861р., виступав проти поміщицького
землеволодіння. С.Подолинський зробив геніальне відкриття щодо
збереження енергії, давши науково-природниче тлумачення процесу праці.
Його відкриття зараз називається “законом Подолинського”.
Важливе місце серед представників політичної економії в Україні належить
професору Київського університету Миколі Зіберу(1844-1888), який
захистив дисертацію про еволюцію трудової теорії вартості від Д.Рікардо
до К.Маркса. М.Зібер значну увагу в своїх працях приділяє розвитку
машинного виробництва, простежує процес виникнення грошей, аналізує їхні
функції, а також досліджує капітал, прибуток, трудову теорію вартості.
Він був ученим-економістом, який вніс значний вклад у розробку багатьох
суспільно-економічних проблем.
Знаним для свого часу економістом був Іван Франко (1856-1916) – видатний
український письменник, громадсько-політичний діяч, людина
енциклопедичних знань. Він видав ряд економічних праць, зокрема,
“Катехізм економічного соціалізму” (1878р.), “Основи суспільної
економії” (1879р.). Показуючи в своїх творах боротьбу праці з капіталом,
Франко розкриває суперечності між ними. Надзвичайно важливого значення
він надавав політичній економії, відводячи їй одне з центральних місць у
системі загальноосвітніх наук, вважаючи, що вона “безперечно
найважливіша з усіх наук”.
Економічні погляди І.Франка відбивають складний процес поступового
засвоєння вченим кращих зразків світової суспільної думки. Певний вплив
на його економічні погляди мав марксизм, який був тоді дуже популярним.
Він став першим перекладачем українською мовою окремих глав “Капіталу”
К.Маркса і “Анти-Дюрінга”Ф.Енгельса, але не поділяв поглядів Маркса на
шляхи переходу до соціалізму та його устрою. У творчій спадщині
Франка-економіста вражає обізнаність із світовою економічною думкою
різних епох і народів. Його економічні погляди є своєрідним етапом
української економічної думки.
Найвизначнішим українським економістом був Михайло Іванович
Туган-Барановський (1865-1919). Він був теоретиком економічної науки,
міністром фінансів Центральної Ради Української Народної Республіки,
професором Київського університету, академіком АН України.
Економіста-теоретика такого масштабу Україна не знала ні до, ні після
нього.
Вчений зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового
обігу, критику економічних доктрин марксизму. В праці “Теоретичні основи
марксизму” він у 1905 р. зробив висновок, що в нових умовах теорія
Маркса лише “почасти справедлива”. Світове визнання
М.І.Туган-Барановський отримав за дослідження з теорії ринку й
економічних криз, розробку концепцій економічної кон’юнктури, яку високо
оцінили економісти багатьох країн ще за життя вченого. Але найвищим
досягненням в його теоретичній спадщині є номіналістично-кількісна, або
кон’юнктурна теорія грошей, яку він виклав в праці “Паперові гроші і
метал” (1917 р.). Туган-Барановський цією теорією на п’ятдесят років
випередив кількісну теорію грошей американського професора Мілтона
Фрідмена.
Важливе значення для становлення економічної теорії як науки має його
підручник “Політична економія. Курс популярний” (1919 р.). У ньому автор
по-своєму розкриває багато відомих економічних категорій і понять, як
капітал, капіталістичне господарство, обмін і ціни, торгівля, гроші,
кредит та банки, кооперація та її види. Політичну економію вчений вважав
однією з найважливіших наук і дав таке визначення її предмету, яке
актуальне і сьогодні: “Питання про причини різниць у багатстві та
убогості народів; неоднакового поділу багатства серед кожного народу і
розповсюдження скрізь постійної бідності серед зростання багатства –
розглядає наука, що зветься політичною економією. Політична економія
досліджує сучасний господарський лад, в його історичному розвиткові”
[32:61-62]. М.І.Туган-Барановський є першим українським ученим, якого
визнали економісти всього світу.
Література:
Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. – 528 с.
Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. – К.: Либідь, 1995. –
320 с.
Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. – М.: Таурас, Просперс, 1994. – 472 с.
Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 471с.
Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. – Тернопіль, 1999. – 252 с.
Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. – Тернопіль, 2002. – 304 с.
Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. – Тернопіль:
Астон, 1997. – 204 с.
Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. – Львів: Інтереко, 1998. – 708с.
Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. –
К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради України. –
1991. – № 20. – С. 249.
Закон України “Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – № 49. – С. 682.
Закон України “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради України.
– 1991. – № 14. – С. 84.
Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 512 с.
Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. –
М., 1978.
Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. – Тернопіль: Астон,
1997. – 180 с.
Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). –
Тернопіль: Астон, 1998. – 368 с.
Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М.: Экономика, 1989.
– 526 с.
Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. – М.,1992. – 736 с.
Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. –
720 с.
Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. – Киров: АСА,
1995. – 624 с.
Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. – М.: Республика, 1992. – 399 с.; T. 2. – М.:
Республика, 1992. – 400с.
Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. – М., 1993.
Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. –
М., 1992. – 702с.
Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. – К..: ТОВ “УВПК “ЕксОб”, 2001. – 392 с.
Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. – К., 1997. – 743с.
Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. – К.: Вища школа, 1994. – 559 с.
Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. –
Тернопіль: Тарнекс, 1993. – 686 с.
Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 2001. – 472 с.
Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. –
К.: Либідь, 1998. – 272 с.
Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. – К.: Либідь,
1998. – 272 с.
Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. – К. – :Либідь, 1998. – 272 с.
Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. –
Мн.: ИП “Экоперспектива”, 1997. – 336с.
Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. –
М.,1955.
Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Львів: Світ. – 1993. – 496 с.
Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. – К.:
“Основи”, 1995. – 544 с.
Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. –
М.:Єконом., 1993.
Современная экономика (для студентов вузов). – Ростов-на-Дону, 1997. –
608 с.
Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – 456 с.
Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. – К.:
“Наукова думка”, 1994. – 264 с.
Шегда А.В. Основы менеджмента. – К.: Знание, 1998. – 512с.
Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. –
485 с.
Управление – это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. – М.: Республика, 1992. – 352 с.
Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. – М.:
ВЛАДОС, 1996. – 656 с.
Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. ” – М.:
ВЛАДОС, 1996. – 352 с.
Шумпетер Й. Теория экономического развития. – М., 1982. – 423 с.
Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. – М.: Экономика, 1997. – 816
с.
Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. – СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. “Питер Паблишинг”, 1997. – 480 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
