.

Фінанси і фінансова система (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
23 17342
Скачать документ

Реферат на тему:

Фінанси і фінансова система

ПЛАН

1. Суть і функції фінансів

2. Державний бюджет і його структура

3. Податки і податкова система

4. Страхування в умовах ринкової економіки

1. Суть і функції фінансів

У щоденному спілкуванні між людьми слова “фінанси” і “гроші” вживаються
часто як синоніми, як однозначні поняття. Проте між ними існує різниця й
до того ж істотна.

Фінанси (від фр. “finance”, лат. “financia” – готівка, дохід) – означало
завершення розрахунків (платежів) в грошових відносинах між населенням і
державою. Згодом термін “фінанси” починає використовуватися до всієї
сукупності грошових відносин, пов’язаних з системою державних доходів і
видатків.

У загальному вигляді фінанси відображають відносини, що виникають між
людьми, підприємствами, фірмами, банками, державними органами з приводу
отримання, передавання один одному грошових коштів, взаємних платежів,
боргових та інших грошових зобов’язань.

Фінанси охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики,
лотереї, вклади в банки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі
держава надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову
діяльність, здійснює управління соціально-економічними процесами.

Конкретними інструментами фінансового регулювання економіки слугують
заробітна плата, ціни, бюджет, кредити, податки, платежі, інвестиції,
пенсії, стипендії, грошова допомога тощо. Отже, фінанси не гроші чи
грошові доходи, а економічні відносини.

Фінанси – це система відносин з приводу розподілу й використання фондів
грошових коштів(фінансових ресурсів).

Основними суб’єктами фінансових відносин є: держава, державні органи
управління, підприємства, установи, громадські організації й населення
країни.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та
фізичними особами щодо акумуляції та використання грошових засобів на
основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і
національного доходу. Отже, фінанси безпосередньо пов’язані з грошовими
відносинами, але не тотожні їм.

Так, до фінансів не належать гроші, які обслуговують особисте споживання
та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних
послуг, особистих транспортних засобів, зв’язку, охорони здоров’я тощо),
а також гроші, отримані у вигляді заробітної плати, грошового переказу,
спадщини тощо.

Економічна роль фінансів у ринковій економіці надзвичайно велика.
Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему.
Показники фінансової системи є головним індикатором її стану. Отже,
фінанси – це “кровоносна система” будь-якої економіки.

Система створення та використання фондів грошових ресурсів разом з
розгалуженою мережею фінансових установ являє собою фінансову систему.
На практиці ця система включає різноманітні фінансові інститути, які
суспільство використовує з метою забезпечення кругообігу фінансових
ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на: державні фінанси;
фінанси підприємств і організацій; фінанси населення.

Державні фінанси – це система фондів грошових ресурсів, зосереджених у
руках держави й призначених для забезпечення виконання властивих їй
функцій та сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції
реалізуються. Держава через систему фінансів (державний бюджет, державне
страхування) перерозподіляє частину національного доходу з метою
регулювання економічних процесів розвитку виробництва, розв’язання
соціальних проблем, проблем окремих регіонів, розвитку
зовнішньоекономічних відносин.

Фінанси підприємств і організацій – це грошові ресурси, що забезпечують
процес формування і використання доходів первинної виробничої структури,
регулюють розподільчі відносини на рівні мікроекономіки. Вони передусім
набувають форми основних та оборотних виробничих фондів (капіталу) й
прибутку. Фінанси підприємств об’єднують фінанси всіх суб’єктів
господарської діяльності та індивідуальних власників, фінанси
кооперативних підприємств, державних підприємств, акціонерних компаній.
Вони забезпечують кругооборот і оборот фондів (капіталу) й відображають
взаємовідносини з державним бюджетом, податковими органами, банками й
страховими компаніями та іншими установами фінансово-кредитної системи.

Фінанси населення – це грошові фонди, що формуються у жителів країни з
доходів, отриманих від трудової, господарської та іншої діяльності, або
із спадщини. Вони виражають сукупність грошових відносин, що виникають
навколо акумуляції й використання заощаджень, страхових та пенсійних
фондів для потреб нагромадження.

Названі вище підсистеми фінансів перебувають у тісному взаємозв’язку.
Саме з грошових надходжень від підприємств і населення формуються
державні фінанси через податковий, страховий, митний механізм. У свою
чергу, державні фінансові ресурси значною мірою повертаються населенню
та підприємствам у вигляді різних виплат (заробітної плати, пенсій,
стипендій, субсидій, дотацій та інвестицій). Фінанси підприємств і
населення також пов’язані між собою: заробітна плата та дивіденди, які
громадяни отримують є основними джерелами формування фінансів населення.
Звичайно, стан фінансової системи прямо залежить від гармонійного
взаємозв’язку та розвитку всіх її складових частин.

Отже, фінансова система є одним з головних важелів здійснення державою
фінансової політики. Держава мобілізує фінансові ресурси, розподіляє і
використовує для виконання своїх функцій на основі прийнятих
законодавчих актів. Напрями фінансової політики залежать від
економічного стану країни та завдань, що вирішуються. Фінансова політика
в умовах переходу до ринку передбачає:

Фінансове оздоровлення економіки.

Податкову систему розглядати як основний механізм мобілізації фінансових
ресурсів в державний бюджет.

Перебудова структурної політики, розширення сфери послуг.

Розвиток підприємництва.

Конверсію військового виробництва.

Створення нової банківської системи.

Здійснення кредитної реформи і т.д.

Фінанси виконують ряд функцій: регулюючу, розподільчу та контрольну.

Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових
відносин у суспільстві. Для забезпечення регулюючої функції
застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З
їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного
розвитку.

Розподільча функція фінансів пов’язана передусім з розподілом та
перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для
задоволення різних потреб народного господарства й населення.

Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення й використання
грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в
розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і
фінансових ресурсів шляхом з’ясування відповідності розміру фондів
наміченим цілям.

Названі функції взаємопов’язані між собою, їх виконання залежить від
чітких дій державних фінансових структур, підприємств різних форм
власності, стабільного функціонування економічного та правового
механізмів.

2. Державний бюджет і його структура

У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше –
бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних
адміністративних одиниць.

Державний бюджет – система грошових відносин, яка виникає між державою,
з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з
іншого, з метою формування та використання централізованого фонду
грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це
– щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні
органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його
ефективності.

Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою
країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний)
бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів,
республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, – залежно від
адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить
бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв’язки,
загальне управління ) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У
державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети. В
Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського
бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме:
бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних,
міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й
видатки.

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів
державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об’єднань і
організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від
зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін.,
згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи
місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та
стягнень.

Державні видатки – це сукупність грошових відносин, які складаються в
процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих
грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства.
Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету
спрямовуються на фінансування:

а) виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних,
проектно-пошукових та інших робіт;

б) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров’я, фізичної
культури, соціального забезпечення;

в) загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та
заходів соціального захисту населення;

г) загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та
ресурсозбереження;

д) утримання органів державної влади й державного управління, судів,
прокуратури;

е) утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ,
аварій і катастроф;

є) створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду
та ін.

Бюджетна система ґрунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів, що
відбувається за допомогою використання регулюючих доходних джерел,
створення цільових і регіональних бюджетних фондів, їх часткового
перерозподілу. Це важливе положення реалізується через систему податків,
які регулюють обсяги надходжень фінансових ресурсів між державою та її
регіонами, а також у цілому по території України. Необхідність такої
системи виникає в результаті того, що в межах країни існує різниця у
фінансовій забезпеченості регіонів внаслідок ряду об’єктивних причин,
пов’язаних з економічним становищем та їх географічним положенням.
Самостійність бюджетів забезпечується наявністю джерел доходів і правом
визначити напрям їх використання й витрат.

Аналіз стану бюджету України за останні роки свідчить про дедалі
напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування
й виконання. Бюджетний дефіцит – це та сума, на яку в даному році
витрати бюджету перевищують його доходи.

Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. У США,
наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні
півстоліття лише два рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48
років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її
економічним і валютним “благополуччям”, перевищення витрат над доходами
спостерігається постійно. В Україні дефіцит державного бюджету за
останні роки незначний, оскільки уряд докладає максимум зусиль у
формуванні бездефіцитного бюджету (профіциту). Причини дефіциту бюджету
пояснюються цілим рядом факторів:

зниженням рівня суспільного виробництва;

глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва,
постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного
потенціалу;

послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств,
постійним зростанням цін, інфляцією;

нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;

великомасштабним оборотом “тіньового” капіталу;

великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами
виробленої продукції.

У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані
три способи покриття дефіциту бюджету – жорсткіше оподаткування, емісія
паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють
зростання державного боргу.

Державний борг – це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних
дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей
же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг – це борг іноземним державам, організаціям й
окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй
доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною,
надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг – це борг держави своєму населенню. Відповідно до
законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов’язання уряду
виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі
зобов’язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних
позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені уряду; інших
боргових зобов’язань, гарантованих урядом.

Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов’язані, адже державна позика
є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту.

Одним з головних напрямів удосконалення бюджетної системи в умовах
ринкових відносин є демократизація формування та використання всієї
системи бюджетів. В Україні необхідно створити таку систему формування й
використання бюджету, яка б зацікавила й виробників, і органи влади всіх
рівнів збільшувати доходи та найефективніше їх використовувати. Згідно з
новим Законом України “Про бюджетну систему України” необхідно провести
глибоку реформу бюджетної системи країни. Реформою бюджетної системи
передбачається:

по-перше, реальне розмежування фінансової та податкової системи;

по-друге, реальне розмежування фінансів державних підприємств і
державного бюджету;

по-третє, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави –
доходів і витрат усіх без винятку юридичних і фізичних осіб, через які
проходить розподіл і перерозподіл національного доходу;

по-четверте, здійснення децентралізації державних фінансів, структурного
розмежування державного та місцевих бюджетів за джерелами надходжень та
витрат. Передбачається, що на республіканському рівні здійснюватимуться
лише ті витрати, які мають загальнодержавну вагу. Тому необхідно, щоб
кожна ланка бюджетної системи мала чітко визначену законом дохідну базу.

3. Податки і податкова система

Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які збирає держава з
юридичних і фізичних осіб. Вони виникли давним-давно, коли виникла
держава. За допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень у
центральний державний бюджет і більше 70%-у місцевий. Таким чином, у
бюджеті акумулюється 40-60% національного доходу.

Важливу роль у формуванні ефективної податкової політики належить
обґрунтуванню оптимальних принципів оподаткування. А.Сміт сформулював
чотири фундаментальні принципи або “закони”, що стали класичними і
придатні для будь-якої економічної системи: перший – піддані держави
повинні брати участь в утримуванні уряду відповідно до свого доходу,
яким вони користуються під захистом держави; другий – податок який
зобов’язана сплачувати кожна окрема особа має бути точно визначений
(строк оплати, спосіб платежу, сума платежу); третій – податок повинен
стягуватися в той час і таким способом, які найзручніші для платника;
четвертий – податок має бути розроблений таким чином, щоб він стягувати
з народу як найменше грошей понад те, що необхідно для формування
державного бюджету [29: 185-190].

Таким чином, при формуванні податків необхідно в сучасних умовах
дотримуватись таких принципів, як визначеність; простота і зручність;
однократність; стабільність; обов’язковість; справедливість та інші.

Суспільне призначення податків проявляється в їх функціях. Їх дві –
“фіскальна” й “економічна”.

Фіскальна полягає в формуванні грошових доходів держави. Гроші потрібні
їй на утримання державного апарату, армії, розвитку науки і техніки,
підтримку дітей, літніх і хворих людей. Із зібраних у вигляді податків
коштів держава покриває витрати на освіту, будує школи, вищі учбові
заклади, дитячі будинки, платить зарплату викладачам і стипендію
студентам. Частина коштів йде на охорону здоров`я. З цього ж джерела і
витрачаються гроші на будівництво державних підприємств, споруд, доріг,
захист навколишнього середовища.

Економічна функція податків полягає у впливі через податки на суспільне
відтворення, тобто охоплює будь-які процеси в економіці країни, а також
соціально-економічні процеси в суспільстві. Податки в цій функції можуть
відігравати стимулюючу, обмежуючу і контролюючу роль. Наприклад, не
обкладати податком частину прибутку, яка піде на впровадження нової
техніки, що сприяє науково-технічному прогресу. А не обкладаючи податком
частину прибутку, яка йде на благодійну діяльність, держава стимулює
підприємства до вирішення соціальних проблем. Значне підвищення податків
здатне не тільки обмежити, але й зробити беззмістовною підприємницьку
діяльність.

Функції податків взаємозв`язані. Ріст податкових поступлень у бюджет,
тобто реалізація фіскальної функції, створює матеріальну можливість для
здійснення економічної ролі держави, тобто економічної функції податків.
У той же час досягнуте в результаті економічного регулювання прискорення
розвитку і росту дохідності виробництва дозволяє державі отримати більше
коштів. Це означає, що економічна функція податків сприяє здійсненню
фіскальної, зміцнює її.

Кожний податок має обов`язкові елементи. До них відносяться:

суб`єкт податку або платник – особа, на яку законом покладено обов`язок
сплачувати податок;

об`єкт податку – доход або майно, з якого нараховується податок
(заробітна плата, прибуток, майно, цінні папери і т.п.);

джерело податку – дохід, за рахунок якого сплачується податок;

ставка податку – розмір податку, який припадає на одиницю оподаткування
(грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі і т.п.). У практиці
оподаткування розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні
ставки податків.

Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання
незалежно від розміру доходу (наприклад, за тонну нафти, за 1 куб. м
газу).

Пропорційні – діють в однаковому відсотковому відношенні до об`єкта
податку без врахування диференціації його величини.

Прогресивні ставки – середня ставка прогресивного податку підвищується у
міру зростання доходу.

Регресивні ставки – середня ставка регресивного податку знижується у
міру зростання доходу.

За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки сплачуються суб`єктами податків безпосередньо й прямо
пропорційно платоспроможності. Прямі поділяються на реальні та особисті.
До реальних відносяться податки на землю, будинки, промислові, торгові,
банківські установи та грошовий капітал. До особистих – податки на
доходи фізичних та юридичних осіб (податковий, помайновий, із спадщини
тощо).

На відміну від прямих, непрямі податки не зв`язані з розмірами доходів
чи вартістю майна платника податків. Непрямі податки виступають у трьох
видах: “акцизи”, “фіскальні монопольні податки”, “митні збори”.

Акциз – різновид непрямого податку переважно на товари масового
споживання (цигарки, алкогольні напої, сіль, цукор, сірники, автомобілі,
холодильники, парфумерні вироби тощо), а також різні комунальні,
транспортні, культурні та інші послуги, які мають широке розповсюдження
(телефон, транспортні перевезення, авіа- і залізнодорожні квитки,
демонстрація фільмів). У більшості країн Заходу непрямі податки на
товари і послуги внутрішнього ринку забезпечують біля 25% всіх
податкових надходжень у бюджет. Індивідуальні чи вибіркові акцизи
стягуються за твердими ставками з одиниці товару. Фіскальні монопольні
податки поповнюють казну за рахунок непрямого оподаткування товарів
масового попиту, виробництво і реалізація яких монополізовані державою.
Виник цей податок з “реалії”, тобто привласнення державою виключного
права на той чи інший вид діяльності. Наприклад, існує в державі
монополія на виробництво алкогольних виробів. Напередодні
антиалкогольної компанії цей вид монопольної державної діяльності
забезпечував надходження в бюджет більше третини його суми. Практично
завжди об`єктом державної монополії було також виробництво і реалізація
виробів з хутра і золота.

Митні збори – це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні
товари, тобто такі, які пересікають кордони країни. Вони сплачуються
всіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції. В залежності від цих
цілей, які переслідує держава, митні збори поділяються на “фіскальні”,
“протекційні”, “антидемпінгові” і “пільгові”.

Фіскальні митні збори мають за мету ріст бюджетних доходів. Політика
держави в тих випадках, коли вона захищає своїх підприємців від
іноземних конкурентів, підтримує високий рівень цін на їх продукцію в
своїй країні, називається протекціонізмом. Протекціонізм здійснюється за
допомогою високих митних тарифів на іноземні товари, повної заборони або
обмеження імпорту окремих товарів, нетарифних бар`єрів, компенсаційних
мит, сприяння експорту продукції національної промисловості чи
сільського господарства, використання ліцензійної системи у зовнішній
торгівлі, імпортних податків тощо. Відомі три основних способи
збільшення податкових надходжень у бюджет:

а) розширення кола платників податків;

б) збільшення числа тих об`єктів з яких стягуються непрямі податки;

в) підвищення податкових ставок і при прямому, і при непрямому
оподаткуванні.

Прагнення держави збільшити поступлення в бюджет зрозуміти можна,
водночас рівень податкових ставок не повинен перевищувати того рівня, за
яким зростання ставки податку веде до зменшення надходжень. Теоретично
це обґрунтував американський економіст А.Лаффер. Він показав залежність
між максимальними ставками оподаткування і податковими надходженнями в
бюджет. Крива Лаффера зображена на рис.1.

Рис. 1. Крива Лаффера

Основна ідея полягає в тому, що із зростанням податкової ставки від 0 до
100%, податкові надходження поступово зростають до свого максимального
рівня Y, а потім знову зменшуються до нуля. На погляд Лаффера, податкові
надходження до бюджету знижуються після точки Y, адже більш високі
податкові ставки стримують економічну активність, гальмують
науково-технічний прогрес, а доходи в бюджет скорочуються. Професор
Лаффер спробував теоретично довести, що при ставці податку більше 50%
різко знижується ділова активність фірм і населення в цілому. Необхідно
знайти такий рівень податкової ставки, за якої бюджет буде найбільшим.
Світовий досвід свідчить, що найбільший ефект дає податкова ставка на
рівні 30-35%.

В Україні після проголошення незалежності почався процес закладання
підвалин власної податкової системи.

Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових
платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у
встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи
оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом
держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань
соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові
санкції, а також і відповідальність, які виступають невід’ємною частиною
системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного
ведення господарства в країні.

Правовою основою податкової системи є закони України “Про оподаткування
доходів підприємств і організацій”, “Про податок на додану вартість”,
“Про акцизний збір”, “Про державну податкову службу”, “Про систему
оподаткування”. В них передбачено, що при визначенні податків, зборів і
обов’язкових платежів, а також встановленні обов’язків і
відповідальності платників ця система будується на таких принципах:

По-перше, обов’язковість виконання законодавства про податки усіма
об’єктами оподаткування. По-друге, обов’язковість оподаткування всіх
доходів незалежно від їхніх джерел. По-третє, застосування єдиних
податкових ставок до різних власників і громадян, тобто з рівної
величини доходу повинна сплачуватися рівна величина податку.
По-четверте, підвищення стимулюючої ролі податкових норм, особливо через
систему пільг. По-п’яте, поєднання інтересів держави, регіонів,
підприємств і громадян і забезпечення надходження коштів до бюджетів
відповідних рівнів і державних цільових фондів. По-шосте, повсюдний та
жорсткий фінансовий контроль за зобов’язаннями з податкових платежів
усіх об’єктів через декларації й податкову інспекцію.

Законодавчі акти в юридичному аспекті визначають права, обов’язки та
відповідальність обох сторін процесу оподаткування та функціонування
його механізму.

Сучасна податкова система регламентує основні обов’язки платників: вести
бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську
діяльність; у строки, встановлені законодавством, подавати до державних
податкових інспекцій та інших державних органів бухгалтерську звітність
та інші документи та відомості, пов’язані з обчисленням і оплатою
податків та інших обов’язкових платежів; своєчасно і в повному розмірі
сплачувати податкові суми і здійснювати інші податкові платежі,
допускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження приміщень,
які використовуються з метою одержання доходів чи пов`язані з утриманням
об`єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення
податків та інших обов`язкових платежів; виконувати інші обов`язки,
пов`язані з обчисленням і оплатою податків та інших обов’язкових
платежів.

Нова податкова система встановлює відповідальність платників за
правильність обчислення і своєчасність оплати податків та інших
обов’язкових платежів, за виконання законодавства про оподаткування:
суми донарахованих податків та інших обов’язкових платежів і фінансових
санкцій сплачуються до бюджету і державних цільових фондів юридичними
особами в 10-ти денний строк з дня складання акту перевірки, а
громадянами – 15-денний строк з дня прийняття державними податковими
інспекціями відповідного рішення; сума податків та інших обов’язкових
платежів, не внесених у встановлений строк, а також суми штрафу та інших
фінансових санкцій стягуються за весь час ухилення від сплати податків
та інших обов’язкових платежів (з юридичних осіб) незалежно від форм
власності та результатів господарсько-фінансової діяльності – у
безперечному порядку, а з громадян – за рішенням суду або через
нотаріальні контори, за виконавчими приписами; посадові особи
підприємств, установ, організацій, громадяни, винні в порушенні
законодавства про оподаткування у встановленому законом порядку
притягаються до адміністративної, дисциплінарної та кримінальної
відповідальності.

Серед заходів відповідальності в податковому законодавстві особливе
місце займають санкції як ефективний інструмент державного економічного
і адміністративного впливу на платників податків і посадових осіб, які
не дотримуються чинного законодавства. Санкції передбачають стягнення з
порушника певної грошової суми до бюджету і покликані посилити
економічну відповідальність за ефективність господарської діяльності, а
також за виконання законів про оподаткування.

Важливим засобом ефективного застосування законів про оподаткування
повинно стати і прийняття податкового Кодексу України, який би
систематизував усі нормативні акти про податки і зменшив кількість
податків.

4. Страхування в умовах ринкової економіки

Перехід економіки на ринкові відносини, розвиток підприємницької
діяльності, розширення кола товарних і обмінних операцій, взаємних
договірних зобов’язань між господарюючими суб’єктами об’єктивно вимагає
надійної системи гарантій, які надаються страховиками.

Страхування є особливою сферою перерозподільчих відносин щодо формування
і використання цільових фондів грошових засобів для захисту майнових
інтересів фізичних і юридичних осіб і відшкодування їм матеріальних
втрат при настанні несприятливих явищ і подій.

Тлумачення цього терміна дається в Законі України “Про страхування”:
“Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових
інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій
(страхових випадків), визначених договором страхування або чинним
законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати
громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків,
страхових премій)”. У законі зафіксовано головну мету страхування –
захист майнових інтересів фізичних та юридичних осіб.

Отже, страхування є, насамперед, системою економічних відносин між
конкретними суб’єктами господарювання, де, з одного боку, виступають
страховики, а з іншого – страхувальники.

Страховики – юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства
або товариства з додатковою відповідальністю), які одержали у
встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони
виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм
клієнтам.

Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із
страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або
інтересу третьої особи, сплачують страхові платежі і мають право (за
договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при
настанні страхового випадку.

Страхування ґрунтується на таких основних принципах.

Вільний вибір страховика і виду страхування. Страхувальникові надається
можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид
страхування, а страховика ніхто не зможе змусити здійснювати той чи
інший вид добровільного страхування.

Страховий ризик – це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок
яких здійснюється страхування.

Страховий інтерес випливає з матеріальної заінтересованості у
страхуванні об’єктів, до яких страхувальник має стосунок як власник,
орендар та ін.

Максимальна сумлінність. Для надійного страхування необхідне високе
довір’я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права
приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об’єкта
страхування.

Відшкодування в межах реально завданих збитків. Страхові відшкодування
та виплати не повинні приносити страхувальнику прибутку.

Франшиза – це передбачена договором частин збитків, що в разі настання
страхового випадку не відшкодовується страховиком.

Суброгація – це передання страхувальником страховикові права на
стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої
суми.

Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий
предмет стає об’єктом страхування більш як один раз. Контрибуція – це
право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими
полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним
страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування
збитків.

Страхові послуги можуть бути надані на умовах обов’язковості і
добровільності. Відповідно за формою проведення страхування може бути
обов’язковим і добровільним.

Обов’язкове страхування як в галузі державного соціального страхування,
так і в індивідуальному страхуванні зумовлене ризиками, пов’язаними з
життям, втратою працездатності або із виникненням таких збитків, які не
можуть бути відшкодовані окремою особою. Цей вид страхування
встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов’язується
страхувати відповідні об’єкти, а страхувальники – вносити належні
страхові платежі. Стаття 6 Закону України “Про страхування” подає
перелік 27 видів страхування, які є обов’язковими у нашій державі:

медичне страхування;

державне особисте страхування військовослужбовців і
військовозобов’язаних, призваних на збори;

державне обов’язкове страхування працівників прокуратури;

державне страхування життя і здоров’я народних депутатів;

державне страхування донорів крові та її компонентів;

особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;

страхування авіаційних суден;

страхування ризикових професій народного господарства від нещасних
випадків;

обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і
багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах;
та інші.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між
страхувальником і страховиком. Ним, як правило, охоплюються ті юридичні
та фізичні особи, котрі не підпадають під обов’язкове страхування і
бажають застрахуватися. Загальні умови та порядок проведення
добровільного страхування визначаються правилами, які встановлюються
страховиком самостійно. Конкретні умови добровільного страхування
визначаються під час укладання договору страхування.

Набір різних видів страхування, до яких може удатися страхувальник,
представляє собою асортимент страхового ринку. Види страхування
однорідних об’єктів групуються в галузі, які складають основу
класифікації страхування. Формування страхового ринку, поява нових
об’єктів страхування і ризиків в сфері підприємництва,
зовнішньоекономічної діяльності, фінансово-кредитних операцій, обумовлює
виділення таких галузей страхування, як майнове, особисте і страхування
відповідальності.

Найрозвинутішою галуззю страхування є майнове страхування. Його
економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної
страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном.
Воно поділяється на страхування майна юридичних осіб і страхування майна
громадян.

Особисте страхування – галузь страхування, в якій об’єктом страхових
відносин є життя, здоров’я і працездатність громадян. Воно включає три
підгалузі: 1) страхування від нещасних випадків; 2) медичне страхування;
3) страхування життя.

Страхування відповідальності – галузь страхування, де об’єктом є
відповідальність перед третіми особами в разі, якщо їм внаслідок
діяльності або бездіяльності страховика буде завдано шкоди.

Отже, страхування – об’єктивно необхідний атрибут ринкової економіки.
Ступінь його розвитку свідчить про зрілість ринкових відносин. Добре
налагоджена страхова справа активно сприяє розвитку бізнесу і вирішенню
соціальних проблем.

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. – 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. – К.: Либідь, 1995. –
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. – М.: Таурас, Просперс, 1994. – 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. – Тернопіль, 1999. – 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. – Тернопіль, 2002. – 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. – Тернопіль:
Астон, 1997. – 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. – Львів: Інтереко, 1998. – 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. –
К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.

Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради України. –
1991. – № 20. – С. 249.

Закон України “Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – № 49. – С. 682.

Закон України “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради України.
– 1991. – № 14. – С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. –
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. – Тернопіль: Астон,
1997. – 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). –
Тернопіль: Астон, 1998. – 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М.: Экономика, 1989.
– 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. – М.,1992. – 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. –
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. – Киров: АСА,
1995. – 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. – М.: Республика, 1992. – 399 с.; T. 2. – М.:
Республика, 1992. – 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. – М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. –
М., 1992. – 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. – К..: ТОВ “УВПК “ЕксОб”, 2001. – 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. – К., 1997. – 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. – К.: Вища школа, 1994. – 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. –
Тернопіль: Тарнекс, 1993. – 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 2001. – 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. –
К.: Либідь, 1998. – 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. – К.: Либідь,
1998. – 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. – К. – :Либідь, 1998. – 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. –
Мн.: ИП “Экоперспектива”, 1997. – 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. –
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Львів: Світ. – 1993. – 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. – К.:
“Основи”, 1995. – 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. –
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). – Ростов-на-Дону, 1997. –
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. – К.:
“Наукова думка”, 1994. – 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. – К.: Знание, 1998. – 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. –
485 с.

Управление – это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. – М.: Республика, 1992. – 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. – М.:
ВЛАДОС, 1996. – 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. ” – М.:
ВЛАДОС, 1996. – 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. – М., 1982. – 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. – М.: Экономика, 1997. – 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. – СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. “Питер Паблишинг”, 1997. – 480 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020