Реферат на тему:
Причорноморський соціально-економічний район
Причорноморський соціально-економічний район займає південну,
причорноморську частину України. До його складу входять АР Крим,
Одеська, Миколаївська та Херсонська області. Його площа 113 тис. км2
(18,7% площі України), населення – 6,9 млн. осіб (14% населення
України). За адміністративно-територіальним поділом до складу району
входить 77 районів, 54 міста, 137 смт та 1223 села.
У районі розвинене машинобудування, рекреаційний комплекс,
багатогалузева харчова промисловість, високотоварне сільське
господарство з високою часткою зернових посівів, садів, виноградників,
тютюну та ефіроолійних культур. На район припадає 28% виробництва
ковальсько-пресового устаткування України, 39% консерв, 16% хімічних
добрив. Тут сконцентровано до 90% виробництва вин. Значним є вклад
реґіону у виробництво морських та річкових суден, кукурудзозбиральних
комбайнів, тракторних плугів, металорізальних верстатів,
електродвигунів.
Географічне положення
Причорноморський соціально-економічний район розташовується на півдні
України, займає територію Причорноморської низовини, степового Криму та
Гірського Криму. Район контактує на півночі з Центральним та Подільським
соціально-економічними районами, на північному сході – з Придніпровським
соціально-економічним районом. На заході район має вихід до державного
кордону з Молдовою та Румунією; ця риса географічного положення досить
активно використовується.
Причорноморський соціально-економічний район має сприятливе
економіко-географічне положення. Приморське положення зумовило розвиток
суднобудування та судноремонту, морського транспорту каботажного та
міжнародного плавання, курортно-туристичного господарства. Саме в цьому
районі розташовуються найпотужніші українські порти (Іллічівськ, Одеса,
Южний), що дозволяє підтримувати району і Україні загалом, контакти з
172 країнами світу. Важливо, що розташування району є придунайським, що
дає змогу підтримувати дешеве річкове сполучення з багатьма
європейськими країнами (Румунією, Болгарією, Угорщиною, Югославією,
Словаччиною та ін.). Вигідним є сусідство з існуючими
соціально-економічними районами. Позитивним є близьке розташування
району до основних паливних та металургійних баз України.
Серед негативних рис виділимо досить далеке розташування від західних
кордонів України і соціально-економічних районів, що тут розташовані.
Історико-географічні передумови формування території району і його
господарства
Освоєння людиною південних районів України через сприятливі кліматичні
умови сягає доби неоліту (100 тис. –10 тис. р. до Хр.). з того часу його
територією володіли різні народи, у т.ч. скіфи, слов’яни, греки, таври.
Саме останні дали назву Кримському півострову – Таврида.
В часи Київської Русі ця територія відігравала важливу роль на відомому
торгівельному шляху “із варяг у греки”. Тодішнє Причорномор’я не
підпадало під вплив княжих держав.
У ХІІІ ст. Район був завойований монголо-татарами, від яких походить
сучасна назва півострова – Крим. З XV ст. На значній території півдня
діяло Кримське ханство, яке входило на правах васала в склад Османської
імперії. Таким чином Крим став плацдармом для нападів татар та турків на
Україну, грабуючи їх і забираючи в полон людей для продажу.
Наприкінці XVIII ст. Південні райони України захопила Росія в результаті
кримсько-російських воєн (у 1783р. Крим, 1971р. – Одещину). Після цього
безлюдне Дике поле в південних степових районах України почали заселяти
як українці, так і частково росіян. Зокрема тоді були засновані такі
міста як Севастополь, Ананьїв, Арциз, Балта, Березівка, Білявка,
Вилкове, Нова Одеса, Новий Буг, Херсон. Степи спершу використовувались
для розвитку пасовищного скотарства (розведення овець та великої рогатої
худоби). Вовна та шкіра мали широкий ринок збуту в тогочасній Росії та
закордоном.
Саме зменшення попиту на місцеву вовну та шкіру через конкуренцію з боку
австралійського вівчарства обумовило в друг. пол. ХІХ ст. Переоріетнацію
півдня на торгове землеробство зернового напрямку (пшениця, ячмінь), що
мали збут на внутрішньому та зовнішньому ринках. Цьому сприяло
будівництво залізниць Одеса – Балта (1865), Одеса – Київ – Москва
(1870).
Планомірний розвиток промисловості розпочався у друг. пол. ХІХ ст., коли
стали до ладу судноверфі Миколаєва, Одеси, Херсону, зернопереробні
підприємства, почалось виробництво машин для сільського господарства.
Зауважимо, що територія Криму була останнім територіальним доповненням
сучасної території України, коли у 1954р. Президія Верховної Ради СРСР
своїм указом передала її в склад УРСР з нагоди святкування 300-річчя
Переяславської ради. У процесі теперішньої суверенізації їй було надано
статус автономії (30 червня 1991р.).
Починаючи з друг. пол. ХХ ст. Причорноморський соціально-економічний
район перетворився в досить потужній індустріально-аграрний регіон з
розвинутим сільським господарством, машинобудуванням і металообробкою,
легкою промисловістю, транспортом і рекреацією.
Населення і працересурсний потенціал
Загальна чисельність населення району складає 6,9 млн. осіб
(1.01.2002р.). Пересічна щільність населення складає 63 осіб/км2 , що є
меншим від пересічноукраїнського і пов’язано з значною остепненністю
території; сюди слід додати також неоднаковий ступінь господарської
освоєності території та історичне минуле краю.
Причорноморський регіон має низькі темпи природного приросту населення.
Зниження цих темпів спостерігається з середини 70-х років і пояснюється
зменшенням показників народжуваності і зростанням смертності населення.
Це підтверджують такі дані.
Коефіцієнт народжуваності в регіоні коливається від 8,4 о/оо в
Херсонській області до 7,0 о/оо в АР Крим. Коефіцієнт смертності є
відносно незначним, у порівняні з іншими регіонами України і складає в
середньому 14,1 о/оо. природній приріст від’ємний і становить 6,3 о/оо
(найнижчим він є в Миколаївській області – – 6,9 о/оо). Однією з
ключових причин скорочення кількості населення є досить високою є частка
людей старшого віку.
Співвідношення між жінками і чоловіками в різних вікових групах
відображає статево-вікова структура населення. Загалом в районі частка
осіб до працездатного віку складає 1,4 мл. Осіб (20,1% від загально
районного показника), працездатного населення налічується 3,4 млн. осіб
(58,3%), після працездатного – 1,6 млн. осіб (21,6%). Співвідношення
чоловіків та жінок – 46,7% до 53,3%.
Причорноморський соціально-економічний район відноситься до
багатонаціональних. Частка українців – 52,5%, росіян – 37%, кримських
татар – 2%; також проживають болгари. Євреї, гагаузи, молдавани,
білоруси, караїми та ін.
За даними на 1 січня 2002р., міське населення району становить 4,4 млн.
осіб (64,3% населення району), сільське – 2,5 млн. осіб (35,7%). Міське
населення проживає в 54 містах та 140 селищах міського типу. Серед них
були 44 малих та середніх міста (до 100 тис. осіб), 2 великих (від 100
до 250 тис осі, – Керч, Євпаторія), 4 надвеликих (від 250 тис до 1 млн.
осіб, – Миколаїв, Севастополь, Херсон і Сімферополь) і одне найбільше
(понад 1 млн. чол. – Одеса). Рівень урбанізованості складає 64%.
У галузях суспільного виробництва зайнято 3,2 млн. осіб, з яких 25,6 – у
промисловості, 33,2% – в сільському господарстві, 28% – у невиробничій
сфері. З розвитком індивідуальної та кооперативної форм господарювання,
новими формами організації праці пов’язано безробіття, хоч офіційний
його рівень в районі є одним з найнижчих в Україні – 10,3%.
Природні умови та природні ресурси
Район розташований в межах степової смуги України і має безпосередній
вихід до Чорного та Азовського морів. В рельєфі території виділяється
Причорноморська низовина та Гірський Крим. Але загалом переважає
хвиляста рівнина, яка поступово знижується на південь, а на Кримському
півострові навпаки підвищується з наближенням до гірського хребта. Саме
Кримський півострів є найскладнішим і найрізноманітнішим в
геоморфологічному та ландшафтному відношенні, де чітко виділяється три
частини: гірський Крим, рівнинний Крим та грядово-хвилястий Керченський
півострів. В межах Одеської області рівнина густо помережана ярами та
балками.
Клімат району характеризується певними контрастами і характеризується
кількома типами від помірно теплого до субтропічного. Причорноморська
низовина і степовий Крим характеризуються помірно континентальним
кліматом з теплим літом і помірною зимою. Гірський Крим має помірний, а
Південний берег Криму – середземноморський клімат з м’якою зимою і
теплим ким літом. Важливим кліматоутворюючим фактором Південного берега
Криму є Кримські гори, які перешкоджають проникненню холодного повітря з
півночі. Рівнинна частина території району відкрита на північ, звідси
надходять маси холодного повітря.
Опадів на рівнинах випадає від 300 мм (Дніпровські піски) до 450 мм. В
Гірському Криму кількість опадів досягає 1200 мм.
За агрокліматичним районуванням територія відноситься до дуже
посушливої, помірно жаркої зони з м’якою зимою, де є сприятливі умови
для вирощування зернових культур, цукрових буряків, соняшника,
виноградарства та садівництва на зрошувальних землях.
Гідрографічна мережа району характеризується найменшою щільністю (0,05 –
0,08 км/км2) в межах України, хоч тут і протікають такі великі ріки, як
Дніпро, Дунай, Дністер та Південний Буг з притоками. Також в межах
району розміщена південна частина Каховського водосховища; вздовж
узбережжя розміщуються великі лимани (Дністровський, Бузький,
Хаджибейський), які використовуються для рибопромислу. В степовому Криму
багато солоних озер (Сиваш, Лакське, Чокракське). Велике значення для
розвитку зокрема АР Крим мало введення у 1963 р. в дію
Північно-Кримського каналу і прихід на півострів дніпровської води, де
вже через 10 років площі зрошуваних земель тут досягли 135 тис. га.
Багатий і різноманітний ґрунтовий покрив району. На рівнинній частині
розподіл ґрунтового покриву чітко підпорядковується явищу широтної
зональності. У північно-західній частині поширені опідзолені чорноземи,
які за шкалою родючості відносяться до най родючіших (понад 86 балів). У
решті частини степової зони поширені мало гумусні чорноземи і
темно-каштанові слабо солонцюваті ґрунти. В долинах Дунаю та Дніпра
переважають лучно-болотні та мулувато-болотні ґрунти. Гірський Крим
вкритий бурими лісовими, а також місцями гірсько-лучними та коричневими
гірськими ґрунтами. На Південному березі Криму ґрунти червоноземного
типу.
Природна рослинність більшості території району – степова. Лісом зайнято
лише Південне узбережжя Криму та Гірський Крим, що складає до 2,5%
території району. У балках та ярах трапляються переліски з клену, ясена,
дуба; з кущових – шипшина, кизил. В низовинах великих рік є великі
зарослі очерету , що є матеріалом для виробництва целюлози.
Досить багатою є мінерально-сировинна база району. Тут представлені всі
основні групи корисних копалин. Серед металічних корисних копалин
основну роль відіграють залізні руди. Головна роль відводиться
Керченському басейну; його руди містять домішки марганцю, ванадію,
фосфору. Крім того, прояви заліза є в Високопільському та Приазовському
родовищах (Херсонська область), Фрунзенська магнітна аномалія (Одеська
область).
У районі більше половини державних запасів флюсових вапняків.
Причорноморський соціально-економічний район добре забезпечений
сировиною для будівельної індустрії – вапняки, глини, каолін,
вулканічний туф. Тут міститься 90% загальнодержавних запасів діориту.
Велике зайченя в районі відіграє ропа та лікувальні грязі озер та
лиманів, води яких містять солі натрію, хлору, брому.
Паливні мінеральні ресурси представлені Причорноморською нафтогазоносною
провінцією, що знаходиться в межах всіх чотирьох адміністративних
одиниць.
Таким чином, район в достатній мірі забезпечений високоефективними
кліматичними (рекреаційним) та ґрунтовими ресурсами і відчуває дефіцит в
водних, лісових та окремих групах мінеральних корисних копалин.
Функціонально-компонентна структура
Основу комплексного розвитку Причорноморського соціально-економічного
розвитку регіону становить агропромисловий, рибопереробний,
рекреаційний, легкої промисловості, машинобудівний,
будівельно-індустріальний, науковий, зовнішньоекономічний і транспортний
комплекси.
Лідируючу роль в промисловому комплексі Причорноморського
соціально-економічного району займає легка промисловість. Цей комплекс
представлений текстильною, трикотажною, швейною, шкіряно-взуттєвою та
хутровою галузями (Херсонський бавовняний комбінат, Одеська джгутова
фабрика). Центри вовняної промисловості – Одеса і Татарбунари,
трикотажної – Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Феодосія,
Севастополь, Керч. Ізмаїл, Первомайськ, Вознесенськ; взуттєвої – Одеса,
Миколаїв, Сімферополь.
Специфічна і великомасштабна міжрайонна і міжнародна спеціалізація
району – рекреаційний комплекс, що складається з курортного
господарства, туризму і сфери відпочинку. Основу міжгалузевого комплексу
складають курорти. На території району в 1995 р. нараховувалось 200
санаторіїв і пансіонатів з лікуванням та 183 пансіонати та будинки
відпочинку (це складає відповідно 36 та 62% від загальної їх кількості в
Україні).
Територія району входить до складу Південного рекреаційного району.
Одним з визначальних ресурсів тут є клімат, особливості якого сприятливі
для організації санаторно-курортного лікування та інших видів
рекреаційної діяльності. Район має значні запаси мінеральних вод
різноманітного хімічного складу та йодо-бромних розсолів (добовий дебіт
перевищує 12,5 т. м3 ). Запаси лікувальних грязей дорівнюють майже 28,8
млн. м3 . найбільші запаси мулових сульфатних грязей – в озерах
Узунларське і Чокрацьке (АР Крим), Куяльницькому та Шаболацькому лиманах
(Одеська обл.) протяжність чорноморських берегів з пляжами різної широти
та складу ґрунтів становлять 1255 км, з них 43% – пляжі цілком придатні
для рекреації та 21% – частково придатні.
Ключовим в районі є машинобудівний комплекс. Його профіль становить
випуск велико- і малотонажних суден, потужних земснарядів, плавучих
кранів, доків, металорізальних верстатів, кукурудзозбиральних комбайнів,
тракторних плугів, устаткування для харчової промисловості, важких
кранів, будівельно-шляхових машин, телевізорів і електротехніки,
поліграфічних машин. Основними факторами розміщення машинобудування
виступають приморське положення, близькість баз чорної металургії,
наявність кваліфікованих трудових ресурсів та науково-дослідних і
конструкторських організацій, а також наявність споживача.
На основі ропи Сиваша, солоних озер на заході Криму та довізної сировини
(нафта, сірчаний колчедан, апатит, ільменіт), розвивається хімічна
промисловість, що включає основну хімію (міндобрива: суперфосфат,
азотні, сода, бром, сірчана кислота тощо), малотоннажне хімвиробництво
(побутова хімія, парфумерно-косметична промисловість,
хіміко-фармацевтична промисловість), лакофарбове виробництво, переробку
полімерних матеріалів.
Лісопромисловий комплекс району розвивається на довізній сировині і
тільки частково задовольняє власні потреби. Тут розташовано два
підприємства целюлозно-паперової промисловості: Цюрупинський
целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозно-картонний заводи, що
використовують у своєму виробництві очерет плавнів Дніпра та Дунаю.
Будівельний комплексу району включає промисловість будівельних
матеріалів і власне будівництво. В системі першої провідними є
виробництво збірних залізобетонних і бетонних конструкцій і деталей та
цегли і черепиці. Видобувають і переробляють нерудні будівельні
матеріали: облицювальний мармуровий вапняк і будівельний камінь,
вапняк-черепашник з Криму і Одеської області, граніти з Миколаївської
області.
Слабким місцем господарського потенціалу району виступає ПЕК. На
місцевих гідроресурсах працює Каховська ГЕС (351 тис. кВт) на Дніпрі та
малопотужні Первомайська, Констянтинівська і Вознесенська на Південному
Бузі. Експлуатуються природні горючі гази Криму; перспективним район є
по видобутку нафти, що залягає на шельфі Чорно моря. Решта енергоносіїв
в район довозять: вугілля – з Донбасу, нафту – з Поволжя, газ – з
Шибилинки, електроенергію з Донецького та Придніпровського районів.
Основна частка електроенергії виробляється на ТЕС і ТЕЦ
(Сімферопольська, Камиш-Бурунська, Севастопольська, Одеська,
Миколаївська, Херсонська). Працює Південноукраїнська АЕС.
Сільське господарство. Район є житницею України. Степи перетворені в
зерновий пояс озимої пшениці і кукурудзи. У структурі
сільськогосподарських угідь 81% припадає на ріллю, понад 13% – це
пасовища і 1% – сіножаті. Овочівництво активно розвивається навколо
міста-мільйонера Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона
і Ізюм і на південному-заході Криму (Сімферополь, Севастополь, Ялта,
Алушта, Алупка). Баштанні продовольчі культури культивують повсюдно в
межах району. Славиться район садами та виноградниками. Садівництво
поширене по всій території району, але особливо в АР Крим. У насадженнях
домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша,
грецький горіх в мигдаль. Район посідає перше місце в Україні за
насиченістю виноградниками, основна їх концентрація припадає на Крим та
Одещину.
За останні роки в структурі посівних площ району сталися помітні зміни,
які виражені в підвищення частки кормових і зменшення частки зернових
культур, дещо зросли посіви технічних культур. Так, під зерновими
культурами в районі зайнято 333 тис. га сільськогосподарських угідь,
технічними – 88,5 тис. га (2002р.). Район реалізує 20,5% олійних культур
України, 39,5% овочів, 37,7% плодів та ягід. В межах районує
простежуються деякі територіальні відмінності.
Основні галузі тваринництва – скотарство, молочно-м’ясного і
м’ясо-молочного напрямку, свинарство, вівчарство, птахівництво,
бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим в Україні по
виробництву тонкорунної вовни. Тут виробляється 14,1% м’яса, 12,4%
молока, 16,4% яєць від загальних показників в Україні.
На потужній сільськогосподарській ресурсній базі активно розвивається
харчова промисловість. На неї припадає 42% валової продукції
промисловості району. Особливе значення мають виноробна, рибна,
плодоовочеконсервна, м’ясна, молочна і олійно-жирова промисловість, на
які припадає до 70% валової продукції харчової промисловості району.
Транспортний комплекс охоплює всі види транспорту. Винятково важливу
міждержавну роль відіграє морський транспорт. Найбільшими портами є
Іллічівськ, Південний, Одеса, Херсон, Миколаїв. Для раціоналізації
перевезень збудована паромна переправа Іллічівськ – Варна, яка щоправда,
сьогодні працює не на повну потужність. Діє також залізничний паром
через Керченську протоку. Добре розвинений річковий транспорт на Дніпрі,
Дунаї та Південному Бузі. Головні порти – Херсон, Нова Каховка.
Серед сухопутних видів транспорту виділяється залізничний. Довжина
залізничної колії в районі перевищує 3 тис. км (14%
загальноукраїнської). Основні залізничні магістралі – Одеса – Київ,
Миколаїв – Знам’янка – Харків, Херсон – Дніпропетровськ, Севастополь –
Сімферополь – Харків, Одеса – Львів, Одеса – Миколаїв – Херсон – Джанкой
– Керч. Окремі магістралі (Одеса – Київ – Москва, Одеса – Жмеринка –
Мінськ) мають вихід на найважливіші господарські центри СНД.
Загальна довжина автомобільних шляхів перевищує 25 тис. км. Серед
основних автомобільних шляхів загальнодержавного та міждержавних шляхів
слід назвати: Миколаїв – Одеса – Кишинів; Миколаїв – Херсон –
Сімферополь; Одеса – Ізмаїл; Одеса – Київ – Москва.
Важливу роль відводиться морському та річковому транспорту, який має тут
всі перспективи для розвитку. Потужними портами є Одеса, Ізмаїл,
Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч, Кілія,
Рені. Вищезгадані порти об’єднуються в Чорноморське, Азовське та
Українсько-Дунайське пароплавства.
За винятком газопроводів Глібівка – Сімферополь – Севастополь та Джанкой
– Сімферополь, усі інші трубопроводи розпочинаються за його межами і
мають міжрайонне або міждержавне значення: газопровід Шибилинка
–Дніпропетровськ – Одеса –Кишинів, нафтопроводи Гнідинці – Прилуки –
Кременчуг – Херсон, Самара – Лисичанськ, Кременчук – Херсон,
аміакопровід Тольяті – Горлівка – Одеса. Всі види транспорту становлять
єдину систему, взаємодіючи і доповнюючи один одного. Важлива роль
відводиться також новозбудованому нафтопроводу Одеса – Броди, що
покликаний стати транспортною магістраллю азіатської нафти в Європу
(його доповненням є нафтотермінал в Одесі, що в свою чергу є напрямком
для розвитку танкерного транспорту).
Функціонально-територіальна структура
У функціонально-територіальній структурі Причорноморського
соціально-економічного району слід погодитись з думкою О.І. Шаблія, про
виділення тут трьох відмінностей: Одеської, Дніпровсько-Бузької та
Кримської.
Найбільшим промисловим вузлом виступає Одеський. Крім власне Одеси, до
складу вузла можна віднести Ізмаїл, Білгород-Дністровський, Іллічівськ,
Котовськ.
Одеса – найбільше місто Причорноморського соціально-економічного району
(1 029 тис. осіб на 1.01.2002р.), виникла на початку XV ст. поблизу
збудованої литовським князем Вітовтом фортеці Хаджибей. Як морський порт
під сьогоднішньою назвою місто почало споруджуватись за участю М.
Дерібаса в 1794р. після того, як суміжна територія після
російсько-турецьких війн відійшла від Туреччинино Росії у 1791р. У
1795р. місто одержало право самоврядування (магдебурзьке право), в
період 1797 – 1802рр. Одеса входить до складу Новоросійської губернії, а
з 1805р. стає центром Новоросійського краю.
У другій половині ХІХ ст. Місто перетворюється у великий та важливий
центр зовнішньої торгівлі з розвинутою промисловістю. Спорудження першої
в південній та східній частині України залізниці Одеса – Балта (1869)
сприяло зміцненню транспортних зв’язків міста з прилеглими
сільськогосподарськими районами. Це, в свою чергу, посилювало їх
спеціалізацію на вирощуванні зернових культур, перетворенні
Причорномор’я в один з найважливіших районів виробництва зерна та
експорту його за кордон. У середині ХІХ ст.. місто займало перше місце
Європі за торгівлею хлібом.
Напередодні Першої світової війни в Одесі працювало 420 промислових
підприємств, переважно дрібних.
Сьогодні Одеса займає площу 194 км2, з них під забудову зайнято близько
150 км2. місто є багатогалузевим промисловим центром, великим
транспортним вузлом.
В структурі господарства міста провідна роль належить промисловості (28%
загальної чисельності зайнятих), транспорту та зв’язку (10,2%),
будівництву (9%) рекреації (7,2%). На цій базі сформувався Одеський
промисловий вузол. Провідне місце посідає машинобудування і
металообробка (з-д “Одесагрунтомаш” з виробництва плугів та борон),
“Одесахолодмаш”, “Продмаш”, з-д важкого кранобудування ім. Січневого
повстання, науково-виробниче об’єднання “Кисеньмаш”, з-ди “Епсилон”,
“Нептун”, судноремонтний та ін.).
Значну частку в промисловому комплексі міста становить харчова
промисловість, яка представлена підприємствам консервної,
борошномельної, цукрової, олійно-жирової, м’ясної, молочної, рибної,
кондитерської, виноробної галузей.
Серед найбільших заводів – консервний, завод дитячого харчування,
цукрово-рафінадний, завод шампанських вин, рибопереробний,
винно-горілчаний, завод харчових концентратів, чаєрозфасовочний.
Провідні галузі легкої промисловості: швейна, текстильна, взуттєва,
трикотажна, конопледжгутова.
В місті базується рибальський морський порт (Чорноморське об’єднання
“Антарктида”).
Місто є важливим рекреаційним та науково-технічним центром. Тут
розміщені десятки санаторно-курортних та лікувально профілактичних
закладів; існує 19 вищих навчальних закладів, 21 – середніх спеціальних
та відомчих науково-дослідних установ, центрів науково-технічної
інформації.
Одеса виконує також важливі адміністративно-управлінські функції на
загальнодержавному (департамент морського і річкового транспорту,
Чорноморське пароплавство, управління Одеської залізниці, Одеський
військовий округ та ін.), регіонального та обласного рівнів.
Одеса – найбільший морський порт України. В його комплекс входять порти
Іллічівськ та Южний. Одеський порт має глибину 10-11 м. За міжнародною
класифікацією він відноситься до великих (понад 10 млн. т. вантажів на
рік), полі функціональним портом з високою часткою наливних (нафта і
нафтопродукти) вантажів. У 1997р. вантажообіг порту складав 19 млн. т.
Характерно, що 7% вантажів припадає на імпортні вантажі, 19% – експортні
і 74% – транзитні. В порту налічується 37 причалів.
Миколаїв (514 тис. мешканців) крім функцій обласного центру є
багатофункціональним промисловим центром. В місті переважає
машинобудування; тут розташовані “Чорноморський суднобудівний завод”,
заводи “Океан” і Миколаївський суднобудівний, “Гідрореммаш”,
“Дормашина”, “Млинмашина”, “Поліграфмашина”, дослідний завод
технологічної оснастки, дослідний завод мастильних систем. Легка
промисловість представлена трикотажною та швейною промисловістю,
шкіряним заводом, взуттєвою та швейно-галантерейною фабриками. Харчова
промисловість представлена соковим, м’ясним, лікеро-горілчаним заводами,
кондитерською та макаронною фабриками, пивкомбанатом “Янтар”. Тут
працюють відомий парфюмерно-косметичний комбінат “Червоні вітрила”,
підприємства будіндустрії.
Херсон (328 тис. мешканців) – значний промисловий центр. Його
спеціалізацію визначають суднобудування і судноремонт,
сільськогосподарське машинобудування, текстильна і консервна
промисловості. Суднобудування і судноремонт представлені суднобудівним
виробничим об’єднанням з випуску танкерів, контейнеровозів,
залізобетонних доків, ліхтеровозів; суднобудівельно-судноремонтний завод
представлений виробництвом пасажирських теплоходів, катерів, барж та
буксирів. Основне підприємство сільськогосподарського машинобудування
ВАТ “Херсонські комбайни” з випуску самохідних кукурудзозбиральних
комбайнів, дощувальних установок та ін. сільськогосподарського
устаткування.
Легка промисловість представлена бавовняною фабрикою, а також взуттєвою,
швейною та фабрикою спортивного інвентарю.
Значного розвитку набула в міст харчова промисловість (консервний
комбінат, консервний, хлібний, молочний, виноробний, завод
безалкогольних напоїв, м’ясний, рибний комбінати.
Працюють потужні нафтопереробний завод і завод скловиробів.
Проблеми та перспективи розвитку району
Розрахунки показують, що комплексне освоєння рекреаційних ресурсів
району може забезпечити значні фінансові надходження, у тому числі і
валютні. Причорноморський соціально-економічний район має всі умови для
розвитку курортно-рекреаційного господарства. Але, незважаючи на
процвітання окремих курортів і туристичних центрів, у цілому галузь
перебуває у занепаді. Розвиткові перешкоджає невирішеність низки
проблем. Серед негативних факторів слід назвати низький життєвий рівень
населення України, величезні масштаби реального безробіття, високі ціни
на санаторно-курортні послуги, багаторазове збільшення транспортних
тарифів тощо.
Сучасне курортно-рекреаційне господарство Причорномор’я за своїми
масштабами та структурою далеко не відповідає вимогам оптимального
функціонування. Це зумовлене, з поміж багатьох причин, також слабкою
матеріально-технічною базою курортно-рекреаційних комплексу,
територіальною і часовою нерівномірністю діяльності його закладів.
Причорноморський соціально-економічний район має велике значення у
вирішенні постачання нафти в Україну. Опрацьовується кілька варіантів
транспортування нафти. Одним з найоптимальніших визнається доставка
нафти в порти Одеси танкерами з країн Близького Сходу і південного
Середземномор’я, перевантаження їх в Одесі й перекачування
нафтопроводами на нафтопереробні заводи Херсона, Кременчука,
Лисичанська. Частково нафта може перероблятися на Одеському
нафтопереробному заводі, за умови його реконструкції. Ця схема
транспортування нафти забезпечуватиме економічну незалежність України
завдяки можливості закупки нафти в багатих державах і транспортування її
безпосередньо в Україну без транзиту через інші країни.
Для забезпечення стійкої роботи річкового транспорту треба
реконструювати судноремонтно-суднобудівного завод, збудувавши сучасну
ремонтно-експлуатаційну базу флоту на Дунаї.
Поряд з певними зрушеннями в економіці питання щодо основних засад
екологічної політики в Причорноморському соціально-економічному районі
вирішуються незадовільно.
Література:
Андрейцев Ю.І. Екологічна експертиза, право та практика. – К.: 1998,
230 с.
Бахмачук Ю.А. Доповідь про забезпечення народогосподарського комплексу
водою і стан водних ресурсів. – Львів: 2000, 58 с.
Білявський Г.О. Основи загальної екології. – К.: 1999, 154 с.
Водний кодекс України.
Ворнов А. К. Навколишнє середовище та розвиток. – Харків: 1998, 243 с.
Друзь В.Л. Методичні засади еколого-географічних досліджень річкових
систем. – Рівне: 2000, 139 с.
Махортов Ю.А. Эколого-экономические проблемы использования земельных
угодий. – Луганск: 1999, 140 с.
Музика О.Л. Проблеми використання водних ресурсів України. – К.: 2000,
352 с.
Постанова Верховної Ради України Про основні напрями державної політики
України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки.
Пропозиції Держводгоспу до проекту програми діяльності Кабінету
Міністрів України.
Семенченко П.М. Практика экономического регулирования и охраны
окружающей среды /Приаз. гос. техн. ун-т. – Донецк: 1997, 143 с.
Старченко В.Я. Проблеми і перспективи розвитку водних ресурсів К.: 1998,
108 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
