Реферат на тему:
Автоматизовані системи контролю забруднення поверхневих вод
План
1. Загальна характеристика автоматизованих засобів контролю якості води.
2. Методи контролю якості води.
3. Автоматизовані станції контролю поверхневих вод.
1. Контроль вимог до нормуючих показників якості води у водних об’єктах
здійснюється за рахунок періодичного відбору і аналізу проб води із
поверхневих вод. ГОСТ регламентує аналіз проб із поверхневих джерел
водопостачання не рідше одного разу в місяць. Кількість проб і місце їх
відбору визначають у залежності з гідрологічними і санітарними
характеристиками водойм і узгоджують з місцевими органами
санітарно-епідеміологічної служби. При цьому обов’язковим є відбір проб
безпосередньо в місцях водозабору і на відстані 1 км вище за течією для
рік та водоканалів, а для озер і водосховищ – на відстані 1 км від
водозабору (у двох діаметрально розміщених точках). До найбільш
ефективних засобів контролю якості води і способів її регуляції
відносяться автоматизовані системи контролю, які можуть одночасно
вимірювати 8-10 показників якості води. Вони дають можливість швидко і в
повному обсязі отримувати інформацію про характер і кількість
забруднюючих речовин, а також оперативно приймати рішення і необхідні
міри по знешкодженню негативних впливів забруднювачів на джерело
водопостачання.
Існуючі автоматизовані системи контролю якості води визначають
концентрацію розчинного у воді кисню (від 0 до 0,025 кг/куб м),
електропровідність (10 у мінус четвертій степені – 10 у мінус другій
степені Ом/см), рН (4-10), температуру (0-40 градусів за Цельсієм),
рівень води (0-12 м), концентрацію завислих речовин (0-2 кг/куб м), мідь
(0-0,001 кг/куб м).
Контроль за складом вихідних і очищених стічних вод здійснюється один
раз в 10 днів (промислові стічні води).
Проби стічних вод відбирають у попередньо очищений посуд виготовлений з
боросилікатного скла або поліетилену. Аналіз проб проводять не пізніше
чим через 12 годин після відбору проби, так як, при довгому витримуванні
проби в складі стічної води можуть відбутися значні зміни.
2. Автоматизація контролю якості води проводиться за двома напрямками:
– пряме вимірювання концентрації забруднення з допомогою датчиків;
– створення автоматизованих систем.
За значенням прилади автоматизованого контролю якості води поділяються:
– переносні (які використовуються в польових умовах і рухомих
лабораторіях);
– стаціонарні (які широко використовуються в системах автоматизованого
спостереження і контролю забруднення).
За допомогою переносних приладів вимірюють органоліптичні показники
води; рН середовища; вміст великодисперсних (завислидих) речовин;
хімічне використання кисню (ХВК); кількість розчинного у воді кисню;
біохімічне використання кисню (БВК), а також концентрацію шкідливих
речовин, для яких існують нормовані значення ГДК.
Отже, колір води встановлюють вимірюванням її оптичної щільності на
спектофотометрі при різних довжинах хвиль світла.
Значення рН визначають електрометричним способом.
При визначенні великодисперсних домішок визначають масову концентрацію
механічних домішок, при цьому використовують фільтроелементи.
Під хімічним використанням кисню (ХВК) розуміють кількість кисню, яка
необхідна для окислення відновників, які є у воді. Вимірювання ХВК
здійснюється арбітражними методами.
Вміст розчиненого кисню вимірюють після заключного процесу очистки
безпосередньо перед скидом води у водний об’єкт. З лабораторних методів
найбільше використання має йодометричний метод Вінклера для визначення
розчинного кисню з концентрацією більше 0,0002 кг/куб м. Менші
концентрації вимірюють колориметричними методами, які базуються на зміні
інтенсивності кольору сполук, які утворилися в результаті реакції між
спеціальними барвниками і стічною водою.
Під біологічним використанням кисню (БВК) розуміють кількість кисню
(міліграмах), яка необхідна для окислення в аеробних умовах органічних
речовин, які містяться в 1л стічної води, що відбувається у воді в
результаті біологічних процесів. Визначення (БВК) проводять на основі
аналізу зміни кількості розчинного кисню на протязі певного часу
(п’ятидобове БВК).
3. Автоматизовані станції контролю поверхневих вод (АСКПВ) виступають
першою ланкою системи спостереження і контролю забруднення води і,
працюючи у автоматизованому режимі, видає інформацію про фізико-хімічні
показники умовно чистих, тих вод які пройшли очищення, промислового та
харчового призначення. Дана система постійно удосконалюється і видає
дані за 17 параметрами. Ці дані перетворенні електричні сигнали,
автоматично передаються по телеграфічним чи телефонним каналам зв’язку в
установлені строки (від 1 до 48 разів на добу) в центр обробки
інформації (ЦОІ).
Основна частина системи – вимірна станція – складається з чотирьох
частин:
1) помпово-гідравлічна частина (ПГЧ), яка забезпечує забір води і подачу
(без змін температури і хімічного складу) до датчиків;
2) вимірювальна частина (ВЧ), яка перетворює фізико-хімічні параметри
води в електричні сигнали;
3) прилади вимірювання і перетворення (ПВП), які призначені для
аналого-числового перетворення, масштабування і видачі коду на
регістратор і буфер запам’ятовування;
4) апаратура зв’язку, яка забезпечує передачу інформації в ЦОІ.
Використання автоматичної системи для контролю поверзневих вод
забезпечує:
– вимірювання параметрів з двох рівнів розміщення водозабірних
механізмів;
– дистанційність вимірювань від точки забору води до вимірювального
комплексу на відстані до 50 м при висоті піднімання контролюючої води
від 15 м;
– обмін даними та командами;
– функціонування на протязі 2 год за рахунок аварійного блоку живлення;
– автоматичний відбір проб води при визначенні ГДК контролюючих
параметрів.
Система має наступні технічні дані: продуктивність помпово-гідравлічної
частини – 2 куб м/год; періодичність вимірювання – 0,5;1;2;3;6; і 12
год; число відібраних проб за 1 зарядку – 24.
Література:
1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології.
2. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного
середовища: Навч. посіб.- К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.-203 с.
3. Донской Н.П., Донская С.А. Основы экологии и экономика
природопользования.- Мн.: УП «Технопринт», 2000.- с 308.
4. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К. та ін. Екологія:
навчально-методичний посібник.-К.: КНЕУ,1999,-С.152.
5. Экология города: Учебник. Под ред. док. тех. наук Стольберга Ф.В.-
К.: Либра, 2000.- 464с.
6. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий
курс: В 2 т. Т. 1. Теоретические основы инженерной экологии: Учеб.
Пособие для вузов / Под ред. И.И. Мазура.- М.: Высш. Шк., 1996.- 637 с.
7. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий
курс: В 2 т. Т. 2. Справочное пособие / Под ред. И.И. Мазура.- М.: Высш.
Шк., 1996.- 655 с.
8. Охрана окружающей среды: Учеб. для техн. спец. вузов / С.В. Белов,
Ф.А. Козьяков, А.Ф. Козьяков и др. Под ред. С.В. Белова. 2-е изд., испр.
и доп.- М.: Высш. шк., 1991.- 319 с.
9. Охрана окружающей природной среды / Под ред. Г.В. Дуганова.- К.: В.
ш., 1988.- 305 с.
10. Сахаев В.Г., Щербицкий В.В. Экономика природопользования и охрана
окружающей среды. – К.: Вища шк. Головное изд-во, 1987. – 263 с.
11. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования.
Одесса. “Астропринт”. 1996, 392 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
