.

Загальні поняття про методи аналізу та контролю природного середовища та екологічну експертизу (МАКЕ) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
451 3153
Скачать документ

Реферат на тему:

Загальні поняття про методи аналізу та контролю природного середовища та
екологічну експертизу (МАКЕ)

План

1. Природне середовище як об’єкт дослідження курсу “Методи аналізу та
контролю природного середовища та екологічна експертиза” (МАКЕ). Основні
терміни і визначення.

2. Предмет, мета, завдання та особливості курсу МАКЕ.

3. Структура курсу:

1) Методи аналізу;

2) Контроль за природним середовищем;

3) Екологічна стандартизація, нормування;

4) Екологічна експертиза;

5) Моніторинг природного середовища.

1. Поняття природа як філософська категорія охоплює всю матерію,
включаючи і суспільство. В більш вузькому понятті термін природа означає
матеріальний світ, за винятком суспільної форми руху матерії, весь
органічний і неорганічний світ з множиною збалансованих зв’язків і
сталим кругообігом речовини та енергії. По відношенню до людини природа
– середовище навколо нього.

В цьому розумінні можна виділити два аспекти поняття навколишнє
середовище. З однієї сторони, людину оточують знаряддя праці (машини,
промислове обладнання, будівельні об’єкти і т. д.) і інші люди –
учасники господарської діяльності. Все оточуюче можна назвати
соціально-виробничим середовищем, яке формується людиною практично в
односторонньому порядку без участі природи. З іншої сторони, людину
оточують об’єкти природного походження – гори та ріки, поля та ліса,
птахи та тварини. Все це оточуюче називають природним середовищем. Тут
переважно діють закони природного розвитку природи: фізичні, біологічні
та інші. Крім того соціально-виробниче та природне середовище тісно
взаємопов’язані між собою, і негативні явища в першому з них здатні
негативно впливати на друге і навпаки, створюючи при цьому якісно нову
структуру.

Отже, з вище сказаного слід розуміти, що, саме, природне середовище є
об’єктом дослідження курсу “Методи аналізу та контролю природного
середовища та екологічна експертиза” (МАКЕ).

Природне середовище – природна складова частина середовища мешкання та
виробничої діяльності людей. Включає всю сукупність об’єктів живої та
неживої природи (природні ресурси), що оточують людину, антропогенно
змінених і тих, які не зазнали впливу людської діяльності.

Аналіз і контроль природного середовища – це одна із складових системи
заходів охорони природи, які направленні на підтримування раціональної
взаємодії між діяльністю людини і природним середовищем, раціональне
використання природних ресурсів, попереджує прямий та побічний вплив
результатів діяльності суспільства на природу і здоров’я людини.

Природні ресурси – компоненти і сили природи, які на даному рівні
розвитку людства та вивченості використовуються або можуть бути
використані як засоби виробництва і предмети споживання для задоволення
матеріальних та духовних потреб суспільства.

При зовнішній, здалося б, простоті залишається недостатньо розробленою
та вивченою систематика і класифікація природних ресурсів, адже їх стан
є показником якості природного середовища та визначає заходи управління
НПС. Розглянемо деякі з класифікацій.

Природні ресурси класифікують за:

1) Їхнім призначенням – виробничі та рекреаційні;

2) Їхнім використанням:

– за необхідністю для життя: на край необхідні (повітря, вода, продукти
харчування) і відносно непотрібні;

– за цільовим призначенням: на матеріальні (хімічні елементи, мінерали,
ґрунти, породи), рекреаційні, естетичні, пізнавальні, які мають наукову,
культурну та історичну цінність;

3) Господарським використанням:

– зовнішні – енергія сонця і ін.;

– поверхні Землі – ресурси фізичного середовища (поверхня літосфери і
гідросфери), біологічні (наземні, водні, ґрунтові);

– земних надр – мінерально-сировинні;

– паливно-енергетичні;

4) Належністю до тих чи інших компонентів природи – земельні, лісові,
мінеральні;

5) Вичерпністю – вичерпні та невичерпні ресурси.

Невичерпні: енергія сонця, припливи та відпливи, енергія текучої та
падаючої води, вітру, внутрішнє тепло Землі, кліматичні ресурси.

Вичерпні: відновні – ґрунтові, водні, біологічні; невідновні – корисні
копалини.

6) Біологічні – тваринний та рослинний світ;

7) Енергетичні – сонячна, водна, хімічна, атомна енергії і ін.;

8) Інтелектуальні;

Отже, якість природного середовища – стан природних і змінених людиною
екологічних систем, який зберігає їх здатність до постійного обміну
речовин і енергії та відтворення життя. Ми замкнули коло, тобто
повернулися до того, з чого починали це питання. І останнє, управління
якістю НПС – система державних заходів для забезпечення якості
природного середовища на основі правильного поєднання і узгодженого
задоволення економічних та екологічних інтересів.

2. Методи аналізу та контролю природного середовища та екологічна
експертиза – система прийомів і методів вивчення закономірностей
формування, еволюції, просторової диференціації, динаміки та охорони
природного середовища за умов всезростаючого негативного антропогенного
впливу.

Загальна ціль екологічного аналізу та контролю ПС та екологічної
експертизи, може бути визначена як забезпечення виконання діючих
природоохоронних і ресурсозберігаючих правил, вимог і норм на всіх
етапах діяльності людини, яка пов’язана з активною чи побічною зміною
стану навколишнього середовища (або компонентів, включаючи саму людину).
Цей процес повинен бути багатогранним, не виключати ні однієї сфери
діяльності людини, яка так чи інакше впливає на зміну стану природного
середовища.

Мета курсу – ознайомитись з основними методами та методиками оцінки
якісного стану природного середовища та методологічними підходами до
здійснення державної екологічної експертизи в Україні.

Завдання екологічного аналізу та контролю: на основі отриманих цілісних
уявлень про методи аналізу та контролю природного середовища та
екологічної експертизи вміти самостійно оцінити конкретну екологічну
ситуацію об’єктів навколишнього середовища; правильно застосовувати
методи попередження їх забруднення; отримання практичних навиків по
відбору проб з об’єктів навколишнього середовища та проведення
експрес-аналізів; формування інформаційної бази стану і змін природного
середовища, отримання необхідної і достатньої за критерієм повноти,
точності і достовірності інформації про зміни і стан природного
середовища, виявлення випадків шкідливого впливу на окремі компоненти
або природне середовище в цілому, профілактика понаднормативної
екологічної шкоди і ін.

Слід окреслити і основні напрямки курсу:

– аналіз зворотних і незворотних деградаційних процесів;

– кількісна оцінка загальних і локальних втрат природного середовища;

– розробка і класифікація об’єктивних критеріїв стану рівноваги
екосистем;

– нормування способів і засобів отримання екологічної інформації;

– розробка локальних і регіональних екологічних шкал;

– розробка методів профілактики, відновлення і комплексної реконструкції
природного середовища.

Перераховані напрямки за своїм характером є комплексними, які спираються
на дослідження, що відповідають специфіці конкретної екосистеми. Однак,
не дивлячись на можливі відмінності методичних підходів реалізації того
чи іншого напрямку, основна ціль – боротьба з екологічним антагонізмом в
системі “людини – природа”.

Особливості курсу:

1. Теоретичний і прикладний напрям дослідження.

2. В основі лежить системний підхід, тому що вивчає природне середовище.

3. Міждисциплінарний характер.

3. Усі питання курсу МАКЕ потрібно виділити в наступні основні блоки:

1) Методи аналізу;

2) Контроль за природним середовищем;

3) Екологічна стандартизація, нормування;

4) Екологічна експертиза;

5) Моніторинг природного середовища.

Методи аналізу – визначення якісного складу та кількісних характеристик
впливу, оцінка хімічного складу речовин і їх концентрацій в заданій мірі
(об’єм, маса, площина) на природні ресурси (води, ґрунти, атмосферне
повітря) для порівняння отриманих значень з заданою нормою і оцінки
результатів з позиції користі чи шкоди для біоти.

Це дозволить з часом розробити:

– загальні теоретичні положення і єдину методику призначення норм
(допустимих кількісних і якісних варіацій від “нормальних” значень,
визначених фоновим контролем чи іншими методами);

– єдину систему метрологічного забезпечення екологічного контролю, яка
базується на комплексі державних стандартів;

– єдину систему інформаційно-довідникових даних (базу даних) для
збереження екологічного стану природного середовища;

– навчальні програми для цілеспрямованої підготовки спеціалістів по
комплексному екологічному контролю і т. д.

Важливою ланкою в забезпечені якості природного середовища є система
екологічного контролю за його станом, яка включає: спостереження за
станом навколишнього середовища і прогнозування змін; виявлення та
оцінка джерел забруднення; попередження появи підвищених забруднень;
дотримання діючих природоохоронних правил, вимог і норм на всіх етапах
діяльності людини, яка пов’язана з змінами стану навколишнього
середовища.

Основні завдання екологічного контролю: формування інформаційної бази
стану та змін навколишнього середовища, отримання необхідної повної
достовірної інформації про вплив і стан природнього середовища,
виявлення випадків шкідливих впливів на окремі компоненти чи природне
середовище в цілому, профілактика понаднормативної екологічної шкоди і
ін.

Всі види екологічного контролю можна розглядати з двох точок зору. В
одному випадку об’єктом контролю виступають шкідливі техногенні (або
природні) впливи на природне середовище. При цьому необхідно визначити
кількісні характеристики механічних, теплових, хімічних і інших впливів.

В іншому випадку об’єктом екологічного контролю є безпосередньо природне
середовище. При цьому, як правило, визначають якість окремих
компонентів, чи комплексів природного середовища, використовуючи
аналітичні методи вимірювання об’єму з метою виявлення складу і
концентрації тих чи інших речовин, звичайно шкідливих. Отримані
результати порівнюють з нормативами.

Контроль за природним середовищем здійснюють державні органи та
громадські організації.

Державний контроль – це надвідомча контрольна діяльність компетентних
органів держави, яка здійснюється ними по відношенню до всіх міністерств
і відомств, підприємств і організацій незалежно від їх приналежності.

Екологічна стандартизація, нормування являє собою одне з найбільш
ефективних засобів охорони природного середовища і раціонального
використання природних ресурсів. З його допомогою регулюється допустиме
навантаження на екологічні системи і встановлюються межі впливу
господарської діяльності на природне середовище.

Стандарти якості – це єдині вимоги, правила, нормативи, які визначаються
Державними органами до оцінки стану природного середовища і його окремих
компонентів, до діяльності підприємств з метою охорони природи,
раціонального використання її ресурсів, забезпечення оптимальної якості
навколишнього природного середовища на основі поєднання екологічних та
економічних інтересів суспільства.

Стандарти поділяються:

– державні;

– галузеві:

– регіональні.

Норми, правила і вимоги – носять правовий характер. Органами
держстандарту визначаються основні напрями стандартизації навколишнього
природного середовища:

– визначаються терміни;

– визначаються забруднюючі речовини;

– класифікація забруднюючих речовин;

– визначаються показники якості середовища;

– формулюються правила охорони природи;

– окреслюють шляхи раціонального використання природних ресурсів.

Стандарти якості навколишнього природного середовища виконують такі
функції:

– попереджувальна;

– заборонна;

– відновна;

– наказування;

– стимулювання.

Основою екологічного нормування є розробка гранично допустимих
концентрацій (ГДК), гранично допустимих викидів (ГДВ), тимчасово
узгоджених викидів (ТУВ) і орієнтовно нешкідливих рівнів впливу (ОНРВ)
забруднюючих речовин. Ці нормативи та норми регламентують якість
навколишнього середовища і мають велике значення в організації охорони
природи.

Систему стандартів поділяють на систему основних і допоміжних
стандартів.

Основні – встановлюють вимоги, які відносяться до параметрів якості
природних об’єктів в цілому.

1) ГДК (гранично допустимі концентрації) шкідливих впливів встановлюють
порогову величину пилового, газового, теплового, радіоактивного та
шумового забруднення навколишнього природного середовища зі шкідливими
для здоров’я людини, рослинного та тваринного світу домішками, викидами
та відходами виробничих чи господарських процесів.

а) ГДК – максимальна кількість шкідливих речовин в одиниці об’єму чи
маси водного, повітряного чи грунтового середовища, яка практично не
впливає на здоров’я людини (в Україні близько 100 ГДК). Вони затверджені
держстандартом мінекобезпеки.

б) ГДН (гранично допустимі навантаження) це граничні значення
господарського або рекреаційного навантаження на природне середовище,
встановлюється з урахуванням ємкості навколишнього природного
середовища, його рекреаційного потенціалу, здатності до відновлення з
метою охорони навколишнього середовища від забруднення чи руйнування.

в) ГДЗК (гранично допустимі залишкові кількості) – кількість шкідливих
речовин в харчових продуктах та живих організмах, які мають здатність
акумулюватись в ланках та ланцюгах харчування.

2) Санітарно захисні нормативи використовуються для організації
санітарних зон і джерел водопостачання, зелених зон міст, промислових
підприємств, курортів і т. д. У всіх випадках, коли потрібно достатньо
надійно розділити територіальні ділянки з різними (несумісними)
функціями, між ними створюють буферні полоси. Такими виступають захисні
зони. При формуванні вони обов’язково повинні відповідати певним
нормативам. Наприклад: в містах з населенням менше 10 тис. ч. на 1000
жителів виділяється 50 га лісової площі; в містах з населенням більше
500 тис. ч. – 130 га на тисячу жителів.

3) Вплив на конкретне джерело забруднення регулюється
виробничо-господарськими стандартами, які обмежують (лімітують)
параметри господарської діяльності конкретного об’єкту з метою
екологічної безпеки. Ця група стандартів встановлює нормативи ГДВ
(гранично допустимі викиди) в атмосферу, грунт, водойми.

а) ГДВ – це об’єм або кількість забруднюючих чи інших речовин, які
надходять за одиницю часу в атмосферу, повітря, водойми, грунти і
перевищення яких призводить до негативних наслідків для середовища.

б) ГДР (гранично допустимі рівні) – вплив на людину факторів
навколишнього природного середовища – шуму, вібрації, забрудників, які
діють періодично, чи на протязі всього життя і не викликають
захворювання і змін стану здоров’я.

в) ГДД (гранично допустимі дози) кількість шкідливих речовин, дія яких
не викликає згубних наслідків в організмі.

г) ГДН (гранично допустимі надходження) кількість речовин забрудника,
яка надходить на певну площу біоценозу за одиницю часу в кількостях, що
не перевищують ГДК.

д) ГДС (гранично допустимі скиди) – нормативна маса забруднюючих
речовин, яку дозволяється скидати в водний об’єкт з стічними водами і
надалі виводити з нього за одиниці часу з метою забезпечення норм якості
води в контрольному пункті.

Допоміжні стандарти – встановлюють організаційні, правові,
термінологічні передумови для розробки та функціонування основних
стандартів. Вони є: стандарти екологічної технології;
екологічно-організаційні; еколого-правові.

Екологічні норми і правила орієнтовані на досягнення таких основних
цілей:

– збереження і забезпечення нормального розвитку довкілля, тобто
забезпечення природним об’єктам можливості відтворення середовища для
життя людей і всього живого;

– збереження та відновлення ресурсів – захист якості і кількості
природних ресурсів, або можливості їх відтворення;

– збереження генофонду і умов для його існування.

Екологічні норми і правила мають відповідати певним вимогам, а саме:

– бути науково обґрунтованими;

– бути зрозумілими для спеціалістів і населення;

– доступними для контролю у процесі їх використання;

– диференційованими за цілями, регіонами, наслідками, впливами.

Параметри і показники нормування охорони навколишнього середовища
встановлюються системою державних стандартів по охороні природи. В даний
час діє більш 100 різноманітних стандартів, які регламентують норми
охорони атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, ґрунтів,
геологічного середовища, лісових і інших угідь, водної і наземної флори,
всіх видів фауни. Ряд норм екологічного контролю визначенні державним
законодавством.

Нормування і контроль окремих параметрів природного середовища необхідно
здійснювати виходячи з загального критерію відновлення чи покращення
порушених компонентів природного середовища, але умови досягнення такого
стану в нормативах не обумовлені. Це затруднює технологічне
проектування, виконання природоохоронних відновлювальних робіт, а також
контроль якості проектів (екологічну експертизу) і робіт (екологічний
контроль).

Екологічна експертиза – система комплексної оцінки всіх можливих
екологічних і соціально-економічних наслідків втілення проектів і
рекомендацій, яка направлена на упередження їх негативного впливу на
природне середовище і на вирішення поставлених завдань з найменшими
затратами ресурсів.

Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозділами чи
спеціально створеними комісіями Міністерства охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки України та його органів на
місцях на основі принципів законності наукової обґрунтованості,
комплексності, незалежності, гласності та довгострокового прогнозування.

Для проведення екологічної експертизи необхідно мати наступні данні:

§ нормативні документи по охороні н/с для вироблення екологічних
критеріїв;

§ статистичні данні про надійність об’єктів, які підлягають експертизі;

§ дані про стан навколишнього середовища: данні польових і лабораторних
спостережень; данні, які отриманні в результаті проведених розрахунків
(використовуються методи розрахунку викидів і стоків шкідливих речовин в
навколишнє середовище).

Моніторинг – система спостережень за елементами природного середовища в
просторі і часі з певними цілями і наперед заданою програмою.

Система моніторингу забезпечує збір, обробку, збереження та аналіз
інформації про стан навколишнього середовища, прогнозування його змін та
розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних
управлінських рішень.

В розвитку моніторингу розрізняють його форми – глобальний,
регіональний, локальний (лінійний), точковий.

Найбільш багаточисленні об’єктні види моніторингу. Серед них виділяють
моніторинг атмосферного повітря, гідросфери, ґрунтовий, біологічний,
сейсмічний, іоносферний, Сонця, гравіметричний, магнітометричний і ін.
Всі ці види поділяються на підвиди.

Сам термін “моніторинг” вперше появився в рекомендаціях спеціальної
комісії СКОПЕ (Науковий комітет по проблемах навколишнього середовища)
при ЮНЕСКО в 1971 році, а в 1972 р вже появились перші пропозиції по
Глобальній системі моніторингу н/с (Стокгольмська конференція ООН).

Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його
забрудненості здійснюється Міністерством охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки України, іншими спеціально
уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами,
діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану
природного середовища.

Література:

1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології.

2. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного
середовища: Навч. посіб.- К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.-203 с.

3. Донской Н.П., Донская С.А. Основы экологии и экономика
природопользования.- Мн.: УП «Технопринт», 2000.- с 308.

4. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К. та ін. Екологія:
навчально-методичний посібник.-К.: КНЕУ,1999,-С.152.

5. Экология города: Учебник. Под ред. док. тех. наук Стольберга Ф.В.-
К.: Либра, 2000.- 464с.

6. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий
курс: В 2 т. Т. 1. Теоретические основы инженерной экологии: Учеб.
Пособие для вузов / Под ред. И.И. Мазура.- М.: Высш. Шк., 1996.- 637 с.

7. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий
курс: В 2 т. Т. 2. Справочное пособие / Под ред. И.И. Мазура.- М.: Высш.
Шк., 1996.- 655 с.

8. Охрана окружающей среды: Учеб. для техн. спец. вузов / С.В. Белов,
Ф.А. Козьяков, А.Ф. Козьяков и др. Под ред. С.В. Белова. 2-е изд., испр.
и доп.- М.: Высш. шк., 1991.- 319 с.

9. Охрана окружающей природной среды / Под ред. Г.В. Дуганова.- К.: В.
ш., 1988.- 305 с.

10. Сахаев В.Г., Щербицкий В.В. Экономика природопользования и охрана
окружающей среды. – К.: Вища шк. Головное изд-во, 1987. – 263 с.

11. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования.
Одесса. “Астропринт”. 1996, 392 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020