Реферат на тему:
Фізична культура і здоров’я. Загартування
План
1. Фізичні вправи як фактор підвищення розумової та фізичної
працездатності людини.
2. Види фізичних вправ.
3. Загартування. Види і принципи загартування.
4. Основні принципи організації та контролю за проведенням фізкультурної
паузи в режимі навчального дня школярів і студентів
В основі фізичного виховання лежать досягнення високого рівня здоров’я
і загартованості організму, а також формування позитивних установок на
фізичну активність. В сучасному світі, на думку вчених, постійно зростає
навантаження на ЦНС дітей, а фізична робота витісняється розумовою, тому
особливо актуальною стає роль засобів фізичного виховання в
нейтралізації впливів несприятливих факторів науково-технічного прогресу
та створення оптимальних умов для розвитку моторики.
Деякі вчені США вважають, що фізичне виховання в школах повинне не
стільки покращувати фізичний розвиток та фізичну підготовку дітей,
скільки готувати їх до конкурентної боротьби в реальних соціальних
умовах. Найважливішими завданнями при цьому вважаються: набуття учнями
необхідних знань, оволодіння певними руховими навиками, використання їх
в повсякденному житті, а також оволодіння вмінням самостійно
підтримувати високий рівень фізичної працездатності, пізнання своїх
рухових здібностей.
За останні роки велику заклопотаність викликають основні
медико-демографічні показники (дитяча смертність, смертність населення
за віковими групами, очікувана тривалість життя). Несприятливі зрушення
в стані здоров’я підростаючого покоління приносять нашій країні великі
соціальні та економічні збитки: знижується трудовий і оборонний
потенціал держави; погіршення здоров’я є причиною нещастя багатьох сімей
та нереалізованих можливостей багатьох особистостей.
Органiзм людини влаштований таким чином, що малорухливий спосiб життя
швидко приводить до погiршення здоров’я. При цьому поступове руйнування
органiзму i виснаження фiзичних i iнтелектуальних сил збiльшується з
кожним днем.
Французький лiкар А.Труссо писав, що рух за своєю дiєю може замiнити
будь-якi лiки, але всi лiки у свiтi не можуть замiнити рух.
Iснує 5 основних типiв фiзичних навантажень, якi використовують в рiзних
випадках.
1. Iзометричнi вправи — це такi фiзичнi вправи, при яких м’язи
напружуються, але руху в суглобах немає. Наприклад, ви стоїте перед
дзеркалом i напружуєте м’язи на протязi 10-20 с, а потiм розслабляєтесь
— типова iзометрична вправа. Якщо ви впираєтеся в нерухомий предмет — це
теж класичний приклад iзометрiї.
Дослiдження показали, що iзометричнi вправи сприяють збiльшенню розмiрiв
i сили м’язiв. Але такi вправи зовсiм не мають позитивного впливу на
серцево-судинну систему. Навпаки, iзометричнi скорочення м’язiв кистi —
стискування предмета на протязi кiлькох секунд, — приводять до
короткочасного пiдвищення артерiального тиску, що потенцiйно небезпечно
для хворих з гiпертонiєю. Цей вид фiзичної активностi може спровокувати
порушення серцевої дiяльностi або навiть iнфаркт.
2. Iзотонiчнi вправи — це такi фiзичнi навантаження, при яких
вiдбувається скорочення м’язiв i здiйснюється рух в суглобах. Класичнi
приклади — важка атлетика i загальноукрiплююча гiмнастика.
Цi вправи допомагають наростити м’язеву масу i збiльшити її силу, але як
i iзометричнi, вони дуже незначно впливають на серцево-судинну систему:
не сприяють розвитку витривалостi, не збiльшують циркулюючий об’єм кровi
i життєву ємкiсть легень, не знижують артерiальний тиск i частоту
серцевих скорочень.
Встановлено, що можна розвинути неймовiрну м’язеву масу i силу i в той
же час мати порушення стану серцево-судинної системи.
3. Iзокiнетичнi вправи — вiдносно нова категорiя фiзичних вправ, яка
включає в себе пiдiймання спортивних снарядiв при рiзних швидкостях.
Наприклад, в звичайнiй iзотонiчнiй вправi ви пiднiмаєте штангу, а потiм
кидаєте її на пiдлогу. В iзокiнетичнiй вправi ви витрачаєте зусилля не
тiльки на те, щоб пiдняти штангу, але й щоб опустити її у вихiдне
положення.
Важливо, що крiм змiцнення м’язiв, iзокiнетичнi вправи сприяють розвитку
витривалостi, як бiг i плавання.
4. Анаеробнi вправи — «без кисню». Навантаження цього типу вимагають,
щоб вправи виконувались без використання кисню, яким ми дихаємо. Iншими
словами, будь-яка вправа максимальної активностi подiбна до спринту, при
якiй втома досягається за 2-3 хв., вважається анаеробною.
Наприклад, 100-метровий ривок майже цiлком анаеробний, в той час як
марафонський бiг — аеробний на 99%. Спринтер може пробiгти всю дистанцiю
взагалi не дихаючи, а марафонець повинен 2 i бiльше години пiдтримувати
рiвновагу мiж розходом i споживанням кисню.
Людина може мати високi анаеробнi можливостi i знаходитися в поганому, в
планi здоров’я, станi.
5. Аеробнi вправи — це вправи, якi вимагають великої кiлькостi кисню на
протязi тривалого часу i примушують органiзм вдосконалювати свої
системи, якi вiдповiдають за транспорт кисню. При цих вправах зростає
об’єм кровi; збiльшується об’єм легень; укрiплюється серцевий м’яз;
зменшується концентрацiя холестерину в кровi i ризик захворiти iшемiчною
хворобою серця.
Аеробнi вправи, як правило, пов’язанi з подоланням довгих дистанцiй в
повiльному темпi, а не з виконанням швидких ривкiв. Для тих, хто хоче
отримати переваги, якi дає аеробiка для здоров’я, 90 хвилин занять на
день (15-20 км за тиждень) достатньо.
Для того, щоб аеробнi вправи принесли максимальну користь, потрiбно пiд
час навантаження досягти досить високої частоти серцевих скорочень, що й
забезпечить тренувальний ефект, який проявиться в благотворних змiнах з
боку серцево-судинної системи. В цьому випадку потрiбно керуватися
концепцiєю оптимального пульсу. Це така мiнiмальна частота серцевих
скорочень, при якiй досягається оптимальний оздоровчий ефект.
Як визначити оптимальний пульс? Спочатку для цього потрiбно вiд 205
вiдняти половину вашого вiку (у жiнок — вiд 220 вiдняти вiк). Наприклад,
в 50 рокiв максимальна частота серцевих скорочень у мужчин складає 205 —
25 = 180, у жiнок — 220 — 50 = 170. Оптимальний пульс рiвний 80% вiд цих
цифр. Наприклад, 80% вiд 180 — 144 удари за 1 хвилину. Якщо ви доводите
свiй пульс до цiєї цифри i утримуєтесь в даному режимi на протязi як
мiнiмум 20 хв. 4 рази в тиждень, значить ви отримуєте хороший аеробний
ефект.
Загартовування
Загартовування — обов’язковий елемент фiзичного виховання, який має
велике значення для змiцнення здоров’я, пiдвищення опiрностi iнфекцiям i
збiльшення працездатностi.
Суть загартовування полягає в тренуваннi терморегуляторного апарату, в
розвитку захисних функцiй органiзму до шкiдливих факторiв зовнiшнього
середовища. В результатi загартовування пiдвищується стiйкiсть органiзму
до несприятливих погодних факторiв.
Крім того, загартовування зміцнює нервову систему людини. Останнє
пояснюється тим, що шкіра і нервова система функціонально тісно
пов’язані між собою, оскільки розвиваються з одного зародкового листка.
При загартовуваннi треба дотримуватися певних принципiв:
1) принцип поступовостi. Силу подразнення потрiбно пiдвищувати
поступово. Так, приступаючи до водних процедур потрiбно починати з
прохолодних, а потiм переходити до холодних;
2) систематичнiсть загартовування. Загартовуючi процедури слiд приймати
регулярно, оскiльки адаптацiя до дiї подразника виробляється i
розвивається потрiбним чином лише при багатократному її повтореннi;
3) рiзноманiтнiстю засобiв загартовування досягається не лише стiйкiсть
до рiзних факторiв, але й наростає ступiнь загартованостi;
4) iндивiдуалiзацiя загартовуючих процедур за вiком i станом здоров’я.
Загартовуватись можна як мiсцевими, так i загальними процедурами.
Що стосується розтирання шкiри пiсля охолодження, то це сповiльнює
утворення стiйкостi до коротких i рiзких перепадiв температур.
Перекривають загартовуючий ефект i м’язевi навантаження з вираженою
теплопродукцiєю. Тому фiзичнi вправи в процесi загартовування повиннi
бути помiрними або спiввiдносними з iнтенсивнiстю охолодження.
Загартовування повiтрям. Повiтрянi ванни найбiльш легкi i безпечнi. З
них рекомендується починати загартовувальнi процедури. Позитивний вплив
повiтряних ванн залежить вiд температури, вологостi, рухливостi, чистоти
i iонiзацiї повiтря. Якщо заняття фiзичною культурою проводяться на
свiжому повiтрi, то немає необхiдностi в спецiальному прийомi повiтряних
ванн. Загартовування повiтрям слiд починати при 15-20°С i по мiрi
адаптацiї до цього рiвня переходити до 10°С, починаючи з 15-20 хв. в
поєднаннi з фiзичними вправами. Холоднi повiтрянi ванни можна
закiнчувати розтиранням тiла i теплим душем. Однiєю iз форм
загартовування холодним повiтрям зимою є сон при вiдкритiй кватирцi.
Загартовування водою. Вода має велику теплопровiднiсть i сильний
термiчний вплив, порiвняно з повiтряною ванною тiєї ж температури.
Головними факторами гiдропроцедур є температура, тривалiсть дiї,
механiчний (масуючий) тиск i гiдроудари, особливо при плаваннi i прийомi
душу. Це покращує лiмфо- i кровообiг. Для загартовування необхiдна
прохолодна (33-20°С) i холодна (нижче 20°С) вода. Температура оточуючого
повiтря на початку загартовування повинна бути 17-20°С.
При водних процедурах завжди слiд добиватися активної шкiрної реакцiї —
почервонiння i вiдчуття розiгрiву. Найкращий час для загартовувальних
процедур — вiдразу пiсля ранкової зарядки. Холодовi процедури перед сном
не рекомендуються, оскiльки вони збуджують нервову систему i погiршують
сон. Ранковi воднi процедури сприяють переходу органiзму в активний,
бадьорий стан. Загартовування водою починають з обтирань — найбільш
м’яких водних процедур (рушник, змочений водою). Тривалiсть процедури —
4-5 хв.
Ще бiльший загартовуючий вплив має холодний душ. Тут механiчний напiр
води досягає 4 атм. Температура душа на початку загартовування — бiля
30-32°С, тривалiсть прийому — не бiльше 1 хв. Далi температуру слiд
знижувати приблизно на 1°С через кожнi 3-4 днi, а тривалiсть процедури
збiльшувати до 2 хв.
При високому ступенi загартованостi використовуються контрастнi душi,
поперемiнно холодною i теплою водою.
Пiдвищують стiйкiсть органiзму до простудних захворювань такi простi i
доступнi всiм воднi процедури як обливання стоп i полоскання горла
холодною водою. Особливо корисний такий вид загартовування тим, хто
схильний до захворювань носоглотки.
Стопи (до кiсточок) занурюють в таз з водою кiмнатної температури на 1
хв. Потiм їх розтирають махровим рушником до вiдчуття тепла. Тривалiсть
процедури щоденно збiльшують на 1 хв., до 10 хв, знижуючи при цьому
температуру кожнi 3 днi на 1°С. Через 2 мiсяцi температура повинна бути
не вище 5-7°С.
Корисно загартовувати ноги, поперемiнно опускаючи їх то в теплу, то в
холодну воду.
Загартовування сонцем — точнiше, прийом повiтряно-сонячних ванн. В
помiрних дозах сонячне промiння сприятливо впливає на обмiннi процеси,
розвиток дитячого органiзму, посилює дихання i кровообiг. Крiм того,
сонячнi ванни сприяють виробленню витривалостi до тепла.
Починають загартовування сонцем з 5-10 хв. кожний день, доводячи час до
2-3 год.
Сонячнi ванни краще приймати в ранковi години — з 900 до 1030. Найбiльш
корисний травневий загар.
Сонячнi ванни допустимi тiльки через 2 год. пiсля прийому їжi. Приймати
їх рекомендується натще.
Загартовування ходiнням босонiж — корисне в дуже багатьох аспектах.
Дослiдження останнiх рокiв показали, що терморецептори розмiщенi на
поверхнi шкiри нерiвномiрно. Якщо на 1 см2 шкiри в середньому
приходиться по 2 точки, якi сприймають тепло (сосочки Руфiнi) i 12
холодових точок (колби Краузе), то на шкiрi стоп i слизовiй оболонцi
дихальних шляхiв їх є значно бiльше. Велика кiлькiсть холодових i
теплових точок на пiдошвi є причиною того, що саме охолодження нiг у
незагартованих людей часто викликає простуднi захворювання.
Взуття, яке все життя майже безперервно носить сучасна людина, створює
для нiг постiйний комфортний мiкроклiмат. Тому вiд функцiональної
бездiяльностi теплорегуляторна реактивнiсть рецепторiв пiдошв поступово
знижується. Будь-яке охолодження нiг у незагартованої людини може
викликати застуду. До того ж, оскiльки стопи знаходяться в
безпосередньому рефлекторному зв’язку iз слизовою оболонкою верхнiх
дихальних шляхiв, при мiсцевому охолодженнi нiг її температура рiзко
знижується, внаслiдок чого виникає кашель i хрипота. Охолодження
слизової оболонки дихальних шляхiв у незагартованих людей сприяє
активiзацiї вiрусiв грипу, якi при звичайнiй температурi тiла людини
залишаються в пасивному станi i через 1-2 днi, не викликавши хвороби,
гинуть.
Крiм загартовуючої дiї ходьба босонiж має також великий вплив на багато
фунцiй органiзму через тактильну чутливiсть шкiри пiдошвенної поверхнi
стопи. На пiдошвi є величезна кiлькiсть механорецепторiв, якi сприймають
рiзноманiтнi тактильнi подразнення вiд легких доторкiв до сильних
натискувань i ударiв, якi викликають бiль. На кожен 1 см2 поверхнi шкiри
приходиться в середньому до 200 механорецепторiв (тiлець Мейснера,
дискiв Меркеля i Паччiнi), а на пiдошвi їх є значно бiльше.
Академiк А.А.Микулiн вважає, що iоносфера через атмосферу «забирає» з
людини негативно зарядженi iони, а зарядження статичною електрикою
вiдбувається безпосередньо вiд земної поверхнi через ноги.
Література:
Богданов Г.П. Школьникам — здоровый образ жизни. — М.: Физкультура и
спорт, 1989. — 192 с.
Бурно М.Е. Трудный характер и пьянство. — Киев: Вища школа, 1990. — 175
с.
Василенко В.Х. Пропедевтика внутренних болезней. — М.: Медицина, 1983. —
640 с.
Васильева З.А., Любинская С.М. Резервы здоровья. — Ленинград: Медицина,
1982. — 314 с.
Вашляки А., Кириленко З. Краткий справочник по диетическому питанию. —
Кишинев: Картя Молдовеняска, 1980. — 254 с.
Веляев Ф.П. Мозг, эмоции, здоровье. — М.: Знание, 1983. — 64 с.
Вельховер Е.С., Кушнир Г.В. Экстерорецепторы кожи. — Кишинев: Штиинца,
1991. — 112 с.
Воложин А.И., Субботин Ю.К., Чикин С.Я. Путь к здоровью. — М.: Знание,
1989. — 160 с.
Гримак Л.П. Резервы человеческой психики. — М.: Политиздат, 1989. — 318
с.
Дiнейка К. Рух, дихання, психофiзичне тренування. — Київ: Здоров’я,
1984. — 164 с.
Детская спортивная медицина / Под. ред. С.Б.Тихвинского, С.В.Хрущева. —
М.: Медицина, 1991. — 560 с.
Для всех и каждого / Сост. В.Черников. — Харьков: Харьков, 1993. — 303
с.
Дунаевский В.В., Стяжкин В.Д. Наркомании и токсикомании. — Л.: Медицина,
1990. — 207 с.
Иглоукалывание /Под общ.ред. Хоанг Бао Тяу, Ла Куанг Ниен. — М.:
Медицина, 1989. — 670 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
