.

Психологічні основи професійної майстерності вчителя фізичної культури (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
374 4951
Скачать документ

Реферат на тему:

Психологічні основи професійної майстерності вчителя фізичної культури

ПЛАН

1 Компоненти професійної майстерності

2 Авторитет учителя фізичної культури

3 Психологічні основи педагогічного такту

4 Стилі діяльності та керівництва вчителів фізичної культури

5 Стилі керівництва вчителів фізичної культури

1 Компоненти професійної майстерності

Майстерність учителя фізичної культури базується на чотирьох
компонентах: педагогічній спрямованості, знаннях, уміннях, професійно
важливих якостях, а також на інтегральній характеристиці цих компонентів
– авторитетові (див мал.).

Спрямованість – це прагнення особистості до певного виду занять, яке
базується на сильному та стій-кому інтересі до нього.

Педагогічна спрямованість – це прагнення людини займатись педагогічною
діяльністю. Педагогічна спрямованість учителя фізичної культури
формується з двох основних мотивів – любові до дітей та інтересу до
фізичної культури.

Знання є одним з факторів який визначає можливості вчителя в його
педагогічній діяльності. Учні пробачать своїм учителям і суворість, і
сухість, і навіть прискіпливість, але не пробачать поганого знання своєї
справи. Ерудиція вчителя фізичної культури складається із загальних
знань (суспільні, а також із літератури, мистецтва, історії та ін.), які
характеризують світогляд та загальну культуру вчителя, а також
спеціальних знань, які потрібні для здійснення фізкультурно-педагогічної
діяльності. Вони поділяються на психолого-педагогічні, медико-біологічні
та фізкультурні. Спеціальні знання також поділяються на теоретичні,
практичні та методичні.

Теоретичні знання стосуються історії фізичної культури, закономірностей
роботи організму людини, біомеханічних закономірностей рухових дій,
принципів виховання та навчання тощо. Це знання, які потрібні для
пояснення і пов’язані з запитанням “чому?”

Практичні знання вчителя фізичної культури стосуються насамперед знань
про те, як потрібно виконати ту чи іншу вправу.

Методичні знання дають можливість відповісти на запитання, як потрібно
виконати вправу, але вони стосуються лише виконання вправи учнями, це
знання того, як навчити іншого.

Уміння – це практичне володіння способами виконання окремих дій або
діяльністю в цілому відповідно до правил та цілі діяльності. Уміння
вчителя фізичної культури поділяються на конструктивні, організаторські,
комунікативні (включають дидактичні та ораторські), гностичні (включають
перцептивні), рухові (включають прикладні).

Конструктивні уміння допомагають учителеві конструювати, планувати
діяльність. До них належать: уміння відбирати та будувати композиційно
навчальний матеріал (наприклад, скласти комплекс вправ для розвитку в
учнів швидкості реагування або уважності); уміння здійснювати
перспективне та поточне планування; уміння планувати придбання та ремонт
спортивного інвентаря, приладів; умін-ня коректувати плани.

Організаторські уміння пов’язані з реалізацією вчителем намічених
планів. Учитель повинен вміти організувати як свою діяльність, так і
діяльність учнів.

Комунікативні уміння пов’язані зі спілкуванням учителя з учнями,
колегами по роботі, батьками. Вони поділяються на: власне комунікативні
(проявляються в умінні вчителя вступати в контакт із людьми, будувати
ділові та особистісно-емоційні стосунки); дидактичні ( уміння зрозуміло
донести до свідомості учнів навчальний матеріал; уміння управляти увагою
класу, уміння прогнозувати здібності учнів і потенціал їх розвитку);
ораторські уміння (потрібні для здійснення насамперед
освітньо-просвітницької функції, а для цього вчитель пови-нен бути
ерудованим, добре знати мову).

Гностичні уміння пов’язані з пізнанням учителем як окремих учнів, так і
колективу класу в цілому, з аналізом педагогічних ситуацій та
результатів своєї діяльності. Вони тісно пов’язані з процесами
сприймання (перцепцією) і базуються на перцептивних уміннях, тобто на
уміннях учителя спостерігати, помічати помилки при виконанні учнями
вправ. Це також уміння користуватись навчально-методичною та науковою
літературою, уміння проводити елементарні дослідження і аналізувати їх
результати для того, щоб внести корективи в методику фізичного розвитку
учнів.

Рухові уміння відображають насамперед техніку виконання вчителем
фізичних вправ. Це і навички страхування учнів під час виконання ними
вправ, а також прикладні навички (ремонт спортивного та туристичного
спорядження та інвентаря).

Професійно важливі якості поділяються на: моральні; комунікативні
(включаючи педагогічний такт); вольові; інтелектуальні (включають
перцептивні якості, мнемічні (якості пам’яті) та атенційні (якості
уваги); психомоторні.

Моральні якості проявляються в поведінці. Мораль – це форма суспільної
свідомості, яка виконує функцію регулювання поведінки людини. Учитель
фізичної культури повинен бути інтелігентним, ставити до себе високі
вимоги, пам’ятаючи, що вчитель – це людина, яка є взірцем правильної
поведінки. Учитель повинен мати багато моральних якостей: гуманізм,
ввічливість, чесність, вимогливість, правдивість, справедливість,
принциповість, самокритичність та ін.

Комунікативні якості (до них відносяться вміння спілкуватись,
доброзичливість, ввічливість та ін.) допомагають учителеві налагоджувати
контакт із учнями під час спілкування і цим сприяють успіхові у виховній
роботі вчителя. До цих якостей відноситься і педагогічний такт.

Вольові якості (наполегливість, терплячість, вимогливість, рішучість,
сміливість, самовладання) мають велике значення для успішної діяльності
вчителя фізичної культури. Учні (особливо хлопчики) дуже поважають
вчителів, які добиваються свого без грубого примусу та погроз, а також
без педантизму. Нестриманий учитель не може успішно проводити виховної
роботи з дітьми тому, бо в їхніх очах він не має авторитету.

Інтелектуальні якості підкріплюють дидактичні уміння вчителя,
допомагають йому знаходити правильні рішення у виховній роботі,
обумовлюють ефективність творчості вчителя, пошуку ним нових шляхів у
вихованні та навчанні учнів. До цих якостей належать: ясність та
логічність мислення, його критичність, уява, дотепність. Особливу роль у
діяльності вчителя фізичної культури відіграє оперативність мислення,
яка характеризує здатність учителя швидко знаходити оптимальні рішення
педагогічних ситуацій.

Інтелектуальні якості базуються на перцептивних та атенційних якостях,
які характеризують властивості сприймання та уваги. І. М. Сєченов писав
про реакцію раптового бачення, яка тісно пов’язана із швидкістю та
об’ємом сприймання та з властивостями уваги. Ця якість дозволяє
вчителеві фізичної культури швидко орієнтуватись у ситуаціях, які
постійно змінюються. Тут важливу роль відіграє розподіл уваги. Вчитель
одночасно повинен слідкувати за багатьма об’єктами та моментами в своїй
діяльності. Він повинен слідкувати за змістом та формою викладу свого
матеріалу, якістю вправ, які показує, та зрозумілістю пояснень, які він
дає, своєю позою, мімікою, рухами і одночасно постійно спостерігати за
усім класом.

Часто, щоб не переривати хід показу, пояснення, виконання вправи,
вчитель повинен перенести свій вплив на учня (наприклад, він може
зробити зауваження порушникові дисципліни після закінчення показу вправи
вказати на допущені учнями помилки). Це вимагає від учителя хорошої
короткотривалої пам’яті, щоб не забути, що він повинен сказати тому чи
іншому учневі, коли закінчиться виконання вправи чи фрагменту уроку.
Тобто це пов’язано з мнемічними якостями – швидкістю та міцністю
запам’ятовування.

Психомоторні якості найбільш важливі для вчителя фізичної культури.
Багато вправ, які потрібно показувати учням, вимагають великої фізичної
сили, гнучкості, швидкості реакції. З віком фізичні якості мають
тенденцію до регресу, тому постійним піклуванням учителя є підтримання
їх на необхідному рівні, а це пов’язано з дотриманням рухового режиму,
режиму харчування, із піклуванням своє здоров’я. Психомоторні якості
тісно пов’язані з швидкістю бачення, ступенем концентрації уваги при
реагуванні на об’єкти або сигнали тощо. Тому поділ професійно важливих
якостей на групи не слід сприймати як догму. Є багато переходів одних
якостей в інші, їх поєднання, взаємозумовленість.

2 Авторитет учителя фізичної культури

Учитель, який має авторитет в учнів, сильно впливає на них як
вихователь, бо авторитетові більше вірять і намагаються наслідувати
його. Авторитет не набувається під час навчання у вузі, його завойовує
спеціаліст, удосконалюючи свою педагогічну майстерність.

Авторитетом у будь-якій сфері життя та діяльності називається людина, на
думку якої зважають, яку намагаються наслідувати і якій довіряють
вирішення тих чи інших питань.

Авторитет учителя фізичної культури складається з таких компонентів.

Авторитет професіонала в галузі фізичної культури та спорту залежить від
знань та вмінь у цій сфері, а також від спортивного статусу в минулому
(спортивного розряду) вчителя. Щоправда, ореол спортивних досягнень
учителя фізичної культури здебільшого діє тільки на школярів молодших та
середніх класів. Старшокласники, як правило, не вважають, що через
спортивний статус їхнього вчителя інтерес до фізкультури у них
підвищився б.

Авторитет віку: вчитель володіє авторитетом серед учнів як старша, більш
досвідчена людина.

Авторитет посади, тобто статус учителя як педагога зі всіма правами та
обов’язками.

Моральний авторитет як людини: відсутність його може звести на ніщо всі
інші компоненти авторитету вчителя фізичної культури.

У деяких випадках, незважаючи на наявність всіх компонентів, учитель не
має на учнів потрібного впливу. Це відбувається в основному з двох
причин. По-перше, деякі вчителі нехтують зовнішнім оформленням своєї
поведінки. Вони дозволяють собі ображати дітей злим жартом, запізнюються
на заняття, приходять на урок розсіяними. По-друге, часто вчителі не
вміють сформити свою поведінку, бо не володіють педагогічною технікою
вираження свого “Я”. Адже школярі сприймають в особистості вчителя
тільки те, що піддається зовнішньому спостереженню.

Молоді вчителі часто намагаються прискорити процес формування авторитету
і стають на шлях створення неправдивого авторитету, який буває декількох
видів.

Авторитет пригнічення побудовано на побоюваннях учнів перед учителем.
Такі вчителі забувають, що виховання учнів не зводиться до послуху.

Авторитет відстані характеризується якомога меншим спілкуванням учителя
з учнями. Його можна зменшити під час походів, змагань, надаючи учням
допомогу, поради тощо.

Авторитет дружби виникає у випадку, коли вчитель дозволяє учням
звертатись до себе як до товариша однокласника. Тому, не зважаючи на дух
дружби, товаришування, між учителем та учнями повинна дотримуватись
певна дистанція. Дотримання її учнями показує міру їх вихованості.

Авторитет доброти часто виражається в поступливості вчителя. Наприклад,
замість проходження на уроці матеріалу за програмою, вчитель, під
натиском учнів, дозволяє їм грати в спортивні ігри. Або виставляє добрі
оцінки учням тоді, коли вони їх не заслужили.

Авторитет педантизму проявляється в неухильному дотриманні правил,
заведеного порядку, іноді не від свідомої дисциплінованості вчителя, а
від його бюрократичного керування.

Неправдивий авторитет може створюватися вчителем і ненавмисно. Проте, в
будь-якому випадку, він шкодить вихованню та навчанню учнів.

3 Психологічні основи педагогічного такту

Педагогічний такт – це прояв чуття міри, вибір найкращої форми та змісту
педагогічного впливу в процесі роботи. Педагогічний такт не має готових
рецептів. Це творчість педагога, яка, як і будь-яка інша творчість, є
вираженим прагненням до пошуку найкращої форми та змісту своєї
діяльності.

Педагогічний такт побудовано на витримці та врівноваженості, дотриманні
доцільності у стосунках з учнями. Основу його складають, з одного боку,
уважність, яка проявляється в любові та чуйності до дитини, в умінні
зрозуміти її переживання, психічні стани, в намаганні допомогти їй, з
другої – висока вимогливість та повага до особистості дитини.

Значну роль у психологічних основах педагогічного такту відіграє мова.
Слово вчителя не повинно розходитись із справою – тільки тоді вихованці
будуть вірити вчителеві та самі будуть намагатись виконувати вимоги, які
ставляться до них. Мова повинна бути правильною, зрозумілою, доступною,
переконливою та виразною. У ній зовсім недопустимі грубі висловлювання,
жаргонні слова, образливі зауваження.

Прояв педагогічного такту завжди пов’язаний із знанням вікових та
індивідуальних психічних особливостей вихованців. Ці знання вчитель
фізичної культури добуває не з книг, або анкет чи учнівських
характеристик, а внаслідок сформованої професійної спостережливості.

Таким чином, стержнем психологічних основ педагогічного такту є моральні
риси вчителя: повага до особистості учня, доброзичливість, намагання
зрозуміти учня і допомогти йому у важкій ситуації і постійна висока
вимогливість до учня.

4 Стилі діяльності та керівництва вчителів фізичної культури

Учителі здійснюють свою педагогічну діяльність за допомогою різних
прийомів та способів, які в сукупності визначають той чи інший стиль
діяльності та керівництва.

Під стилем розуміють певні особливості, які повторюються, типові риси,
форми прояву.

Індивідуальний стиль – це система прийомів та способів організації
людиною своєї роботи.

Слід зазначити, що немає ідеального стилю, кращого серед інших. Кожний
із стилів має свої плюси та мінуси, є оптимальним для одних умов та
вимог, які ставить діяльність до людини, і неоптимальним для інших умов
та вимог. Тому і ведуть мову про те, що в різних ситуаціях, доцільніше
користуватись різними прийомами та способами. Універсальність – це
уміння використовувати залежно від ситуації способи, які визначають
різні стилі і характеризують вищий рівень професійної майстерності
вчителя.

Виділяють такі стилі діяльності вчителів фізичної культури:

1. Стилі діяльності, які характеризують підготовку до уроку. Є два стилі
підготовки вчителів до уроку. Одні детально розробляють план уроку і
намагаються його дотримуватись, детально продумують засоби вирішення
завдань уроку. Це вони роблять не стільки від свідомого виконання
інструкції, скільки від бажання попередити неочікувані ситуації на
уроці. Це, як правило, вчителі із слабкою та інертною нервовою системою.

Інші вчителі не такі обережні та консервативні, вони не приділяють
стільки часу підготовці до уроку, не продумують детально засоби
вирішення завдань уроку, не люблять складати детальних
планів-конспектів. Вони імпровізують, урок проводять “на настрої”,
жваво. Вони не бояться неочікуваних ситуацій, які можуть виникнути на
уроці, не розгублюються, швидко змінюють план уроку і замінюють той чи
інший засіб вирішення завдань. Це вчителі із рухливою та сильною
нервовою системою. Слабкою стороною цього стилю є деяка сумбурність
проведення уроку, якщо вчитель буває незібраним.

2. Стилі спонукання учнів до навчання. Їх теж два. Перша група
використовує в якості спонукання переважно логіку пояснення навчального
матеріалу, вміло ставить пізнавальні завдання і створює проблемні
ситуації. Вони менше використовують вимогливість, ігри, а також
цікавість. Друга група вчителів дає розпорядження суворим голосом,
дисциплінарні впливи в них одноманітні. Вони більше контролюють дії
учнів. Урок починають стандартно, вимагають обов’язкового виконання
команд: “Рівняйся!”, “Струнко!”. Шикування класу проводять у визначеному
місці залу, прилади розміщують на постійних місцях. Такі вчителі
забезпечують хорошу організацію уроку за рахунок його високої моторної
щільності та дисципліни учнів.

Перша група опитування проводить оперативно, під час відповіді
виправляють помилки, активно включаються у відповідь, перебивають учнів.
Учителі другої групи створюють спокійну обстановку опитування, майже не
втручаються у відповідь учня, дають йому можливість повністю
висловитися. Перша група – це вчителі із слабкою та рухливою нервовою
системою, друга група – сильною та інертною нервовою системою.

3. Стилі викладання навчального матеріалу. Їх є три. Одні намагаються
створити повну орієнтувальну основу діяльності не тільки в себе (у
процесі підготовки до уроку), але і в учнів. Тому вступну частину
присвячують детальному поясненню завдань уроку, вправи, які виконуються,
детально пояснюють. Щоб мати можливість здійснювати характерний їм стиль
проведення уроку і для забезпечення кращого бачення всіх учнів
загальнорозвивальні та спеціальні вправи проводять, як правило в
розімкненому строю. Часто використовують показ вправ завчасно
підготовленими учнями. Недоліком цього стилю є затягування пояснення.

Інші вчителі менше часу приділяють попереднім поясненням і дають їх під
час виконання вправ. Під час шикування класу встигають з’ясувати, хто і
чому відсутній на уроці. Швидко приймають рапорт чергового, урок
починають без запізнень, загальнорозвивальні вправи частіше за все
проводять у русі або у формі змагання між колонами. У підготовчій
частині уроку вправи виконують разом з учнями, поєднують підрахунок
вправ з оплесками та іншими звуковими сигналами, забезпечуючи за рахунок
цих прийомів високу активність учнів. Прилади встановлюють разом з
учнями. Не схильні до відпрацювання деталей техніки. Недоліком такого
стилю є імпульсивність поведінки, нетерплячість, іноді поспішливість.

Перший стиль характерний для вчителів із слабкою та інертною нервовою
системою, другий – учителям із сильною та рухливою нервовою системою.

Часто у вчителів трапляється змішаний стиль підготовки до уроку і його
проведення: для нього характерні особливості які є частково в першого та
другого стилю. Це обумовлено тим, що в таких учителів сильна нервова
система може поєднуватись з інертністю нервових процесів, а слабка
нервова система з рухливістю нервових процесів.

5 Стилі керівництва вчителів фізичної культури

Типи керівників і відповідні їм стилі керівництва вперше були досліджені
німецьким психологом Куртом Левіним (1938), якому належать і назви
основних стилів: авторитарний, демократичний та ліберальний, або
вільний, поступливий.

Запропонована ним класифікація виявилась на диво довготривалою і з
невеликими змінами діє і в наші дні (у деяких сучасних публікаціях
авторитарний стиль замінено директивним, а демократичний – колегіальним,
але суть, зміст термінів залишились колишніми).

Авторитарний (директивний) стиль роботи вчителя чи тренера
характеризується повним одноосібним прийняттям рішень (до того ж тільки
власного формулювання), намаганням залишити за собою виключне право
заохочувати і карати. Всі керівні впливи вчителя-автократа зводяться до
наказової форми, ультимативних вимог, розпоряджень. Будь-які відхилення,
неточності при їх виконанні, прояв ініціативи і самостійності викликають
реакцію у вигляді покарань, доган, позбавлення пільг тощо. Такий учитель
(тренер) детально і суворо контролює всю діяльність і поведінку учнів
(спортсменів), але не з метою прояву піклування про них, допомоги їм, а
з єдиним наміром – усе зробити для того, щоб не зірвати виконання
поставленого перед ним завдання.

Учителі (тренери) з директивним стилем управління, як правило, з
симпатією ставляться до тих, хто не перечить їм ні в чому, хто згідний
із будь-якими їхніми пропозиціями. Тому в колективах, якими вони
керують, бувають, як правило, “улюбленці”, які не завжди користуються
повагою серед товаришів. У спілкуванні з іншими учнями і з колегами
вчителі-автократи тримаються осторонь, а якщо і допускають вербальні
контакти, то тільки короткотривалі, які часто переходять у грубість,
нестриманість, нетактовність. Не уміючи знайти оптимальний, рівний тон у
спілкуванні із своїми учнями, вони при невдалих їх виступах стають
сварливими, ображають їх, а при вдалих – схильні до лестощів, утішання.
Природно, що такий стиль керівництва вчителя (тренера) створює в класі,
спортивному колективі нездоровий психологічний клімат і конфліктні
ситуації.

Демократичний, або колегіальний стиль керівництва характеризується
передачею вчителем (тренером) частини своїх повноважень і функцій членам
класу, команди, або своїм помічникам. Для прийняття тих чи інших рішень
учитель-демократ залучає весь колектив або актив класу, команди,
обговорюючи і узгоджуючи з ним усі пропозиції.

Обговорюючи питання, які стосуються діяльності колективу, вчитель
(тренер) розвиває особисту ділову ініціативу і самостійність у своїх
підлеглих, не переходячи тієї межі, за якою він може стати залежним.
Колективно обговорюючи ті чи інші проблеми, вчитель-демократ робить це
не заради форми. Він дійсно бажає знати думку учнів (спортсменів), щоб
врахувати її, приймаючи рішення. Разом з тим відповідальні і термінові
справи, які вимагають невідкладних дій, учитель (тренер) виконує сам.

У спілкуванні зі своїми учнями в учителя, який користується
колегіальними методами управління, відсутній диктаторський тон, немає
нервовості, роздратованості. Всі звертання виконуються ним у формі
прохань, порад, рекомендацій.

Контролюючи діяльність членів колективу, вчитель (тренер) намагається
зосередити свій контроль на головному, не переходячи до дріб’язкової
опіки. У стосунках з людьми він об’єктивний, справедливий, ввічливий,
делікатний, доброзичливий і завжди доступний для контакту, в роботі не
боїться конкуренції, а в своєму оточенні надає перевагу бачити
кваліфікованих спеціалістів.

Ліберальний (поступливий, вільний) стиль керівництва характеризується
мінімальним втручанням учителя (тренера) у процес управління класом,
командою. Такий учитель перебуває ніби збоку від того, чим займаються
всі члени класу, команди. Контроль за діяльністю підлеглих він здійснює
від випадку до випадку, основне своє призначення бачить у постачанні їх
інформацією і посередництві між колективом і іншими, що заважає йому
знати внутрішні процеси взаємодії.

Вимоги, поради, рекомендації в спілкуванні з учнями в учителя-ліберала
відсутні, їх заміняють прохання та вмовляння. Будь-які пояснення
порушення дисципліни, невиконання завдання він приймає без критичної
оцінки. Такий учитель (тренер) украй байдужий до думки учнів, вчителів,
батьків про нього, мало спілкується і безініціативний у всьому, байдужий
до своєї управлінської діяльності.

У житті рідко бувають учителі (тренери), діяльність яких чітко б
вкладалась у межі одного стилю керівництва. Як правило, у своїй роботі
будь-який учитель (тренер) застосовує всі три стилі. Але прояв кожного з
них буває різним. Переважання одного чи двох з них характеризує той чи
інший індивідуальний стиль керівництва вчителя. Якщо два стилі
проявляються однаково і домінують над третім, тоді такий стиль
керівництва слід вважати проміжним (директивно-колегіальний,
директивно-ліберальний, колегіально-ліберальний). У практичній
діяльності можна зустріти такі форми керівництва, коли жоден із стилів
не переважає над іншими. Такий метод управління відносять до змішаного
типу керівництва.

Література

Гуменюк Н.П., Клименко В.В. Психология физического воспитания и спорта.
– К.: Вища школа, 1985.

Данилина Л.Н., Плахтиенко В.А. Проблемы психической надежности в спорте.
– М.: ГЦОЛИФК, 1980.

Джамгаров Т.Т. Психологическая систематика видов спорта и
соревновательных упражнений / В сб. Психология и современный спорт. –
М.: ФиС, 1982.

Джамгаров Т.Т., Пуни А.Ц. Психология физического воспитания и спорта. –
М.: ФиС, 1979.

Дойзер Э. Здоровье спортсмена. – М.: ФиС, 1980.

Допинговый монстр. – Р.Д. Сейфулла, И.А Анкундинова. – М., 1996.

Ильин Е.П. Психология физического воспитания. – М.: Просвещение,1987.

Коломейцев Ю.А. Взаимоотношения в спортивной команде. – М.: ФиС, 1984.

Кретти Б. Дж. Психология в современном спорте. – М.: ФиС, 1978.

Марищук В.Л. и др. Методики психодиагностики в спорте. – М.:
Просвещение, 1990.

Мартенс Р. Социальная психология и спорт. – М.: ФиС, 1979.

Мельников В.М. Психология.Учебник для ИФК. – М.: ФиС, 1987.

Найдиффер Р.М. Психология соревнующегося спортсмена. – М.: ФиС, 1979.

Некрасов В.П., Худадов Н.А. и др. Психорегуляция в подготовке
спортсменов. – М.: ФиС, 1985.

Озеров В.П. Психомоторное развитие спортсменов. – Кишинев: Штиинца,
1983.

Онищенко І.М. Психологія фізичного виховання і спорту. К.: Вища школа,
1975.

О. Сильвия. Избранные лекции по психологии спорта. – Тарту, 1973.

Пилоян Р.А. Мотивация спортивной деятельности. – М.: ФиС, 1984.

Попов А.Л. Спортивная психология. – М.: Московский психолого-социальный
институт. Флинта, 1998.

Психология и современный спорт /Сб. научных работ психологов спорта. –
М.: ФиС, 1973.

Психология спорта высших достижений. Под ред. А.В. Родионова. – М.: ФиС,
1979.

Пуни А.Ц. Очерки психологии спорта, – М.: ФиС, 1959.

Пуни А.Ц. Психология. – М.: ФиС, 1974.

Родионов А.В. Психодиагностика спортивных способностей. – М.: ФиС, 1973.

Родионов А.В. Психофизическая тренировка. – М.: ТОО “Дар”, 1995.

Рудик П.А. Психология. – М.: ФиС, 1958.

Рудик П.А. Психология. – М.: ФиС, 1974.

Семиченко В.А. Психология общения. – К.: “Магистр-S”, 1997.

Синайский М.М., Попов А.Л. Систематика соревновательных действий
спортсменов по критериям результатов. – М.: Теория и практика ФК, № 2,
1996

Спиридонов Н.И. Самовнушение, движение, сон, здоровье. М.: ФиС , 1976.

Справочник по психиатрии. //Под ред. А.В. Снежевского. – М.: Медицина,
1985.

Станкин М.И. Психолого-педагогические основы физического воспитания. –
М.: Просвещение, 1987.

Станкин М.И. Этика спортивного педагога. – М.: Знание, 1983.

Сурков Е.Н. Психология спорта в терминах, понятиях, междисциплинарных
связях // Словарь-справочник /. – СПб.: ГАФК им. П.Ф. Лесгафта, 1996.

Уэйнберг Р.С., Гоулд Д. – Основы психологии спорта и физической
культуры. К.: Олимпийская литература, 1998.

Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. – М.:
Просвещение, 1991.

Ханин Ю.Л. Психология общения в спорте. – М.: ФиС, 1980.

Цзен Н.В., Пахомов Ю.В. Психотренинг игры и упражнения. – М.: ФиС, 1988.

Шапошникова В.И. Индивидуализация и прогноз в спорте. – М.: ФиС, 1984
(Наука – спорту).

Швальбе Б. Швальбе Х. Личность, карьера, успех. – М.: Прогресс-интер,
1993.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020