Реферат на тему:
Етапи психофізичного розвитку дитини
План
1. Особливості розвитку дитини в перший рік життя.
2. Шляхи вирішення проблем “хочу” і “не хочу”.
3. Особливості психофізичного розвитку дитини в 3-4 роки.
4. Особливості психофізичного розвитку дитини в 5-6 років.
Твердження, що виховання починається з колиски – не порожні слова. До
5-5,5 років воно вже формує фундамент особистості і її психічне
здоров’я. Те що закладається до 5-5,5 років, закладається міцно. І
виховання до цього віку повинно бути узгоджене з вродженою
індивідуальністю дитини і таким, що розвивало б закладені в кожному
можливості.
Якщо прийняти за 100% рівень розумового розвитку 18-20 річного, то 20%
його має дитина в 1 рік, 50% – 4 річна, 60% – 6 річна. І Л.М.Толстой
впевнено відмічав: “Від 5-річної дитини до мене один крок”.
Дитина емоційна з народження і в 3-4 роки стиль її емоційного реагування
закріплюється у формі, притаманній даній дитині, як і характер, основи
якого складаються до 5-6 років. В 5-6 років дитина повністю починає
розуміти свою біологічну стать.
В 5-6 років дитина фізично досконала.
В 5-6 років дитина або вихована, або потрібно починати важке
перевиховання.
Вона гармонійна або дисгармонійна, як особистість, що формується.
З великою долею вірогідності можна прогнозувати, як вона буде вчитися і
що її чекає в майбутньому.
Втратити у вихованні перші роки дитинства – до 5 років – не можна. Це
період закладки фундаменту до всього майбутнього дитини.
Взаємовідносини в системі батьки-дитина складні з перших місяців життя.
Індивідуальні особливості проявляються вже в першому крику дитини після
народження. Один закричав жалібно, скривджено, другий – сердито.
Дитина перестає кричати, якщо її взяли на руки з перших днів життя. Є
підстави вважати, що вона вловлює дискомфорт і крик – сигнал матері,
вимога усунути незручність. З крику людина не лише починає життя,
вдихнувши і видихнувши вперше, але ним ще й сповіщає матір, що родилася,
спонукуючи до догляду за нею і захисту її.
Але потреба в криці у людського дитяти, що має психіку, яка стрімко
розвивається, може вийти за рамки необхідного і призвести до поневолення
матері. Відповідно і материнський інстинкт може перейти грань
необхідного. В системі мати-дитина емоційність може перемогти розум
матері. Відповідальна і розумна мати, люблячи свою дитину, утримується
на грані необхідного. Зневажати криком голодної, зляканої, що лежить в
мокрих пелюшках – означає виростити неспокійну, боязливу, а, отже, й ще
більш крикливу дитину.
Дитина може й перестати кричати, не отримуючи ніякого відгуку. Таке
буває – дитина захлинається від крику, а мати “виховуючи”, не реагує, і
добивається бажаного: “Він у мене тепер спокійний, я залишаю його, а він
мовчить”. Однак він замовчав так, як перестає кричати на допомогу
людина, що гине, зрозумівши, що допомоги немає від кого чекати. І в
першому і в другому випадку наступає пригнічення темпераменту. Виховання
завжди індивідуальне, воно – дотримання золотої середини і будь-яка
крайність в ньому – це помилка.
Дитина розвивається стрімко і в такому ж темпі ускладнюються відносини
між нею і батьками.
З 1,5 місяця дитина починає розрізняти міміку і тон, що виражають
лагідну похвалу підбадьорення, співчуття або незадоволення. А раз так,
то вже можливі перші впливи на неї. Вона якось сприймає, коли нею
задоволені, а коли ні.
В 2-2,5 місяць дитина виражає протест, незадоволення гримасою.
В 3 місяці батьки помічають появу капризного хникання. Розвиток йде
швидко, хоча і проявляється поки що в дрібницях. Не можна піддаватися
капризному хниканню і вимогливому крику, але не слід допускати причин,
що їх викликають. Вчасно нагодувати, запеленати – і приводу для крику
немає. Замешкались – і він кричить все голосніше, засвоюючи – чим
голосніше, тим ефективніше. І ось “вихований” звук – сигнал
перетворюється у вимогливий крик. Мати забігала, виказуючи свою
винуватість, а дитина якось це вловлює. І капризність наростає, крик
звучить все напористіше, голосніше, нетерпляче.
В 3 місяці дитина гулить, кличучи матір і чекаючи лагідної відповіді.
Так і повинно бути. Мати повинна підбадьорювати, бути лагідною, але без
жалості, без сюсюкання. Навіть якщо дитина хвора, жалість не допоможе,
тому що дитина пов’яже це особливе ставлення до неї з хворобою і коли
вже стане здоровою, вона буде прагнути жалості і поведе себе як хвора.
Так починається істеричність.
На 4-му місяці життя немовля шукає спілкування із всіма дорослими в
сім’ї. З ним також спілкуються весело, лагідно і ніжно, але не можна
переходити ту межу, за якою ніжність призводить до розпещеності і в
результаті дитина поневолює сім’ю.
З 5,5 місяців дитя маніпулює предметами і проявляє стійкий інтерес, або
хапає все підряд, ні на чому не затримуючись. Другий шлях – початок
формування в характері поверховості, несерйозності і як результат –
нестійкості.
На 9-му місяці маля починає розуміти, що від нього вимагають, і спокійно
підкоряється або капризно впирається. Лагідно і твердо капризи потрібно
знімати. Вже в найменшому вимоги дорослих можуть ігноруватися, а свої
вип’ячуватися. Він намагається підкорити собі матір.
Дитина в цьому віці тонко розрізняє лагідний і сердитий тон. Отже
прийшов час похвалити її, або показати, що нею незадоволені. Слід
зміцнити таке важливе розуміння – коли нею задоволені, а коли ні. При
неправильному вихованні в 8-9 місяців дитина може істерично вигинатися і
кричати. В такому випадку потрібно бути твердим. Слід пам’ятати: дитина
ніколи і нічого не повинна добиватися істерикою. Істеричність швидко
зникне, якщо вона не отримає підкріплення.
Часто питають, як треба виховувати – суворістю чи ласкою? Відповідь:
заохочуючи, але твердо настоюючи на своєму при необхідності. І тоді
дитина дуже рано вловить смисл слів “можна” і “не можна”, як і навчиться
розуміти прохання “почекай”. Якщо таке розуміння буде виховане, то не
треба буде карати дитину, коли вона виросте. Необхідність в покаранні –
свідчення упущень у вихованні.
Однак повернемося до формування про те, що “можна” і “не можна”, до
розуміння прохання “почекай”. “Можна” і “не можна” виникають як реакція
на “хочу”. “Хочу” важлива проблема. Мабуть, навколо задоволення чи
відмови в “хочу” і концентрується процес виховання. Із “хочу” виростають
прагнення дитини. На досягнення “хочу” спрямований темперамент. “Хочу”,
як і “не хочу”, виникають вже до року. Саме з “хочу” народжується
проблема “можна” і “не можна”, з “не хочу” – надпроблема “потрібно”. Від
шляхів її вирішення на першому році життя і до 5 років у великій мірі
залежить, якою стане людина – соціально пристосованою чи егоїстом,
важкою. Ось тут і корені нервовості – від її перших проявів до неврозу,
психосоматичних станів.
“Хочу” і “не хочу” дитини більше всього потребують батьківського аналізу
і розуміння. Якщо “хочу” допустиме, справедливе, воно задовольняється,
як і “не хочу”. Але частіше буває так: дитина не хоче їсти, але її
годують насильно, насильно кладуть спати, вмивають, одягають. Спочатку
вона опирається, але з дорослими їй не справитися і вона здається. Вона
вже до року показує кивком голови: “Так, я хочу, згоден”, заперечуючим
жестом руки вказує: “Ні, не хочу, не згоден”. За цим не лише бажання чи
небажання, згода чи незгода. За цим – вроджене почуття гідності, основа
основ особистості, самостійність, активність. Владні батьки не
порахувались з “хочу” і “не хочу” дитини, пригнітили їх. Одночасно вони
пригнітили почуття гідності, самостійність, активність. Вони виховали
необхідні “не можна” і “потрібно”, але “не можна”, що базується на
страхові, і гнітюче, пасивне, народжене насиллям “потрібно”. В цьому
випадку “не можна” і “потрібно” одним сприймаються протестно, агресивно,
а в іншого базуються на боязливості, пасивному підкоренні.
Якщо зрозуміле, справедливе “хочу” і “не хочу” задовольняються, дитина
зрозуміє розумність, справедливість “не можна” і “потрібно”. Спочатку
вона сприйме це як неусвідомлену, а потім як усвідомлену категорію. “Не
можна” і “потрібно” ввійдуть в її плоть і кров, перетворяться в стрижень
почуття власної гідності, яке буде вражатися якраз тоді, коли людина
переступить через ці поняття. Самостійність проявиться більше в
самообмеженні “не можна” і в виконанні “потрібно”, ніж в досягненні
забороненого “хочу” і в подоланні “не хочу”, коли треба. І лише в такому
випадку немає причини для виникнення нервовості або важкості характеру.
Стосовно “можна” і “не можна” не повинно бути у батьків різних думок,
якщо вони є – тоді немає виховання.
В 9 міс. дитина може бути товариська або замкнута, добра або зла,
енергійна чи пасивна, тобто зародки характеру вже мають місце.
Нервовість або важкість помітні, і потрібно виправляти цей стан. Ще до
року один зосереджено займається чимось, а інший бере іграшку і тут же
кидає її, хапається то за одне, то за інше. Саме тут закріплюється
нестійкість в характері, що може приголомшливо проявитися в шкільні
роки, а потім і в житті. Б’ють на сполох звичайно в першому класі, коли
мають справу із сформованим характером.
До 11 міс. маля повинно розуміти і виконувати прохання типу “підніми”,
“не чіпай”, “візьми”, “віддай”, “поклади”, “відкрий ротик”. І справа не
лише в розумовому розвитку, а в закріпленні готовності виконувати
вказівки дорослих і в розумінні “потрібно”. Якщо він тепер не виконає
цього, то в 10 років і пальцем не поворухне при 3-х кратному проханні.
Таким чином в 11 міс. дитиною або можна керувати, або вона некерована.
Вона вчиться розуміти похвалу і здивування, виражені словами, радіти
першому і засмучуватися другому.
В 1 рік дитина починає ходити і її темперамент проявляється чітко. Один
пішов рішуче, навпростець, впав, встав без сліз і пішов далі.
Відгородили стільчиками частину кімнати, а він змітає їх, вперто ступає
в двері і в іншу кімнату. Це – холерик. Другий пішов – і тут же бігом. І
ось він вже на дивані, під столом. Його не втримати. Це – сангвінік.
Третій пішов в свою першу путь обережно, непоквапливо. Він не йде
безцільно, а направляється до чогось. Пішов і став, зайнявся своїми
справами. І якщо якийсь простір обмежений стільчиком, він зупиниться,
поверне назад. Це флегматик.
В рік дитина особливо прив’язана до матері. Вона підвищено боязлива,
оскільки розуміє більше ніж вміє. Можливо саме страх збільшує її
здатність пересуватися. Вона пішла і злякалася. Те саме у дітей тварин.
Вони бігають, але лише біля матері. Інстинкт самозбереження підказує не
віддалятися від неї. Так і дитина. Тільки в 1,5-2 роки, оволодівши
мовою, вона починає віддалятися від матері. Вона сміливішає, отримавши
можливість висловити прохання, поскаржитися, запитати де мама. Мова
фантастично збільшує можливості пристосування і з цим – впевненість і
самостійність.
До 3-4 років в дитині нехай в зародку, проглядаються всі людські чесноти
або вади, формується її характер. Дитина може вже хитрити – віддати одну
іграшку, а взяти дві кращі. Вона починає розуміти, якою їй потрібно
здаватися, залишаючись при цьому сама собою. Отже, у неї не все не
язику, що на умі, у неї є своє внутрішнє життя, абсолютно усвідомлюване.
Перед кимось вона відчуває страх, намагається приховати його і пам’ятає
про це довго, їй знайоме почуття любові, вона проявляє його і пам’ятає
людей, які любили її все життя. Маленький хитрун добре розуміє, хто є
хто в сім’ї. Може тероризувати малого брата чи бабцю. Чекає з роботи
владного батька, щоб поскаржитися йому на маму. Взнавши таємницю, дитина
може приховувати її довго, використовуючи в своїх інтересах.
Отже, 3-4 річне маля не простачок. І це природно. Він вчиться
пристосовуватися до будь-яких обставин, адаптуватися до будь-якого
середовища. І обов’язково пристосується. Але велика шкода буде нанесена
в сім’ї, де є невеликодушний сильний і негордий слабкий. Дитина наслідує
сильного. Якщо сильний великодушний, такою швидше всього й буде дитина,
і навпаки.
Дитина 4-го року життя вловлює глузування над собою, пам’ятає кривду, не
буде гратися з ровесником, що принизив її. Іронічний батько або
насмішливий старший брат – це біда для маленької дитини, джерело
глибоких переживань і появи відчуття власної неповноцінності, яке вона
може пронести через все життя.
Дитина гостро переживає як невдачі, так і задоволення від подолання
перешкод і труднощів. Нехай переживе все це, накопичить досвід. Батьки
не повинні оберігати 3-4 річну дитину від подолання труднощів. Інакше,
зіткнувшись в подальшому з переконаннями, вона не прикладе зусиль, не
подолає їх. Результатом буде зневір’я, розчарування, відмова від
подальших спроб, схильність звинувачувати у власних невдачах всіх і вся.
В 3-4 роки у дітей при правильному вихованні проявляється ще одна
принципова якість – стид. Де стид, там і совість. Неправильним
вихованням можна пригнітити розвиток цієї тендітної якості, зробити
дитину безсоромною. Але немає стида і людина стає егоїстом. Немає стида
– людина безвідповідальна, брехлива, непостійна. Немає стида – не буде
ні сина, ні дочки, а в майбутньому – ні чоловіка, ні жінки, ні батька,
ні матері. Немає стида – немає порядної людини.
На 4-му році життя дитина повинна оцінювати свої вчинки з позицій добра
і зла. З цього часу психічно повноцінна дитина не буде спричиняти біль
іншому, мучити тварин. Якщо ж такі дії мають місце і робляться свідомо,
перед нами або психопатичний характер, або результат поганого виховання.
В 5-6 років, як ми вже говорили, первісне базове фундаментальне
виховання закінчується. Дитина цього віку багато в чому вже особистість.
Її вели многотрудним шляхом, на якому вона вбирала хороше і погане.
Тепер все залежить від співвідношення хорошого і поганого в ній. Дитина
прийшла в цей світ, не знаючи про нього нічого. Батьки першими
зустрічають її і проходять поряд з нею ці 5 років. Якими вони
з’являються перед дитиною, таким вона й уявляє собі світ, людей,
відношення до себе і відношення до інших людей. Якими були перші
враження від життя, така й дитина. Як живуть батьки – мирно чи
конфліктно, одухотворено чи їх потреби бідні – такі і перші,
найважливіші враження від життя у дитини.
Дитина на 6-му році життя нерідко розуміє дорослих людей більше, ніж
вони розуміють її, і страждає від їх нерозуміння. Нерідко на прийом
приходять матері, які чітко пам’ятають, як дитина розвивалась, росла,
поправлялась, чим хворіла. Але питання: “Яка ваша дитина за характером,
що вона за людина?” – ставить їх в безвихідь. Як же вони виховували, не
знаючи власного сина чи дочку?
Якщо дитина не впевнена в собі, несамостійна, нерішуча і в неї не
розвинуте почуття гідності – в ній пригнічений темперамент, і це
наслідок помилок у вихованні, що ведуть до небезпечних наслідків у
формуванні особистості. Якщо дитина неавторитетна серед ровесників,
нерівноправна серед них, не вміє за себе постояти, принижена – це дуже
серйозно. У неї порушена адаптація. Ровесники в такому випадку
безпомилково висвітлюють дефекти виховання і розвитку дитини. Вони
миттєво вловлюють слабкості, невміння, невпевненість і боязливість.
Якщо дитина спілкується з більш старшими, то потрібно своєчасно
прояснити для себе – їй нудно з ровесниками, оскільки в неї швидкий
розумовий розвиток чи її приваблює їх вільна поведінка. Якщо вона
егоїстична, демонстративна і не визнає своїх помилок, в ній зріють
істеричні риси характеру.
В 3 роки вже розвинуті такі риси, як стид і співчуття. І погано, якщо
цього немає.
Погана і тривожна вразливість. Вона нерідко призводить до неврозу.
Незосередженість і відсутність цікавості породжують конфлікти в школі, і
можуть призвести до малорозвинутості розумових потенцій.
Агресивність – найбільш небезпечна риса у важкому характері, а
слабкість, незграбність і невміння призводять до почуття неспроможності
і неврозу. Батьки повинні попереджати розвиток таких рис.
Отже, головним питанням, яке потрібно прояснити в 2 роки – це чи
засвоїла дитина поняття “можна”, “не можна”, “треба”, а в 3 роки стидно.
Якщо засвоїла, виховання правильне і такій дитині не загрожує розвиток
нервовості чи важкості характеру.
Література:
Психологічний словник /Під ред. В.І.Войтко. – К.- Вища школа, 1982. –
216 с.
Стоунс Э. Психопедагогика. Психологическая теория и практика обучения.
Речевое общение учителя. – М., 1984. – С. 129-144.
Яценко Т.С. Социально-психологическое обучение в подготовке будущих
учителей. Психокоррекционная работа в группе активного
социально-психологического обучения. — Киев, 1987. – С. 48-59.
Немов Р.С. Психологія. Книга 1: Основи загальної психології. – М.,
Освіта, 1994.
Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движе-ние.М.,1996.
– 178 с.
Спілкування й оптимізація спільної діяльності. Під ред. Андрєєвої Г.М. і
Яноушека Я. М., МГУ, 1987.
Хохелъ С. Целостное восприятие личности и методы определения ее типа. —
К., 1992. – 321 с.
Экман П. Психология лжи. — К., 1999. – 256 с.
Спілкування й оптимізація спільної діяльності. /Під ред. Андрєєвої Г.М.
і Яноушека Я./ М., МГУ, 1987.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
