Реферат на тему:
Безвідходні технології як основа екологізації суспільства
План
1. Головні напрями та перспективи розвитку безвідходних (маловідходних)
технологій.
2. Поняття про рециркуляційні, утилізаційні та регенераційні технології.
3. ТПК як приклад замкнутого безвідходного виробництва.
1. Термін “безвідходні технології” був вперше запропонований
радянськими вченими, академіками М.М. Семеновим та І.В.
Петряновим-Соколовим. За досить короткий проміжок часу (незважаючи не
зовсім правильну суть самої назви) він почав широке застосування в
усьому світі.
Безвідходні технології часто називають ще маловідходними або екологічно
чистою, розуміючи при цьому ідеальну модель такого виробництва, яке
поетапно (по мірі розвитку НТП) наблизиться до своєї теоретичної межі
ідеального нешкідливого виробництва. В зв’язку з таким широким
трактуванням цього терміну сьогодні існує кілька підходів до визначення
таких технологій.
Наприклад, Європейська економічна комісія ООН (згідно з “Декларацією про
маловідходні і безвідходні технології”) розуміє під останньою “практичне
застосування знань, методів і засобів, з метою забезпечення потреб
людини найбільш раціональним використанням природних ресурсів і енергії
та захисту навколишнього середовища”.
Дещо інше визначення пропонує комісія ЄС. “Чиста (безвідходна)
технологія – це такий метод виробництва продукції при найбільш
раціональному використанні сировини та енергії, який дозволяє одночасно
знизити об’єм викидів у навколишнє середовище забруднюючих речовин і
кількість відходів, отриманих при виробництві і експлуатації
виготовленого продукту”.
Але якими б не були визначення безвідходних технологій, їх суть та
завдання полягають в тому, щоб без зниження продуктивності вони
забезпечували екологічну безпеку оточуючого людину природного
середовища.
Маловідходна технологія – це такий спосіб виробництва продукції, при
якому шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує рівень, що
допускається санітарно-гігієнічними нормами, а відходи направляються на
тривале збереження чи переробку.
Удосконалення безвідходних (маловідходних) технологій, на думку
спеціалістів, повинно відбуватися у наступних напрямках:
Розробка принципово нових процесів отримання продукції, які дозволяють
виключати, скорочувати або замінити технологічні стадії, які дають
найбільше відходів.
Створення безстічних технологічних систем та водозворотніх циклів на
базі існуючих та перспективних способів очистки стічних вод.
Розробка систем переробки відходів, що використовуються як вторинні
матеріальні ресурси (реутилізаційні технології).
Створення ТВК, для яких характерна замкнута структура потоків сировини
та відходів в середині комплексу.
Основою розвитку усіх безвідходних (маловідходних) технологій є
комплексна переробка сировини, особливо в гірничовидобувній,
металургійній та хімічній галузях. Значно складніше цього досягти в
багатономенклатурних та серійних виробництвах машинобудування. Але й тут
з’являються перспективи пов’язані із використанням сучасних
композиційних матеріалів, хоча зрозуміло, що принциповим зразком
безвідходних технологій виступають екотехнології побудовані за принципом
дії природних екосистем. Біосферне виробництво є найбільш масштабним на
планеті з точки зору відтворення, використання вихідних матеріалів,
знищення відходів в середині екосистеми. Ось чому пропонуються
використання у виробництві функціонально-організаційних принципів
екосистем:
Створення системи комплексного виробництва шляхом об’єднання окремих
спеціалізованих виробництв на певних територіях по типу
(популяція-біогенез), тобто створення ТВК.
В склад ТВК повинні входити якісно різноманітні виробництва для того,
щоб розробка і переробка вихідної сировини здійснювались по різних
технологічних ланцюжках, але х вищим коефіцієнтом використання матерії
та енергії.
Спадковість системи, суть якої полягає в тому, що відходи одного
виробництва (популяції) є вихідним матеріалом (сировиною) для іншого.
Можливістю системи є розкладання в кінцевому результаті відходів до
звичайних мінеральних сполук та простих хімічних елементів.
Якщо неможливо досягти мінералізації відходів то слід досягти високого
рівня їх утилізації з метою подальшого їх захоронення або переробки в
планетарних процесах.
Регуляція потужності виробництв з метою недопущення надмірного
виробництва продукції та використання сировини (обмеження використання і
споживання ресурсів).
Кількісна оцінка безвідходного технологічного процесу здійсненого за
допомогою коефіцієнту використання сировини, що виступає головним
показником досягнення рівня безвідходного виробництва.
2. Важливим елементом екологізації виступає розробка технологій
виділення та зменшення відходів. Перш за все, відходів повинно
утворюватися якомога менше. Це досягається за рахунок рециклінгу
відходів (рециркуляційної технології). Рециклінгом відходів називають
їхнє повторне використання для отримання корисних продуктів.
Утилізація металічних відходів здійснюється за двома принципово
відмінними методами: з переплавленням і без переплавлення. З точки зору
зменшення забруднення навколишнього середовища, енергоємкості і
трудоємкості, метод утилізації металічних відходів без переплавлення
більш раціональний і економічно вигідний. Але основним шляхом сьогодні
все-таки є переробка металічних відходів з переплавленням.
Під регенерацією як технологічним процесом розуміють самостійні
ціленаправленні операції, кінцева мета яких – відновлення вихідних
властивостей матеріалу.
3. Безвідходне виробництво являє собою ряд взаємопов’язаних між собою
технологічних процесів і операцій, при дотриманні (в ідеальному
варіанті) таких умов, коли відходи відсутні, а саме, вся сировина
використовується в замкненому циклі і переробляється в готову продукцію.
Оптимальним рішенням для цих умов, з точки зору максимального повного
використання основних матеріалів, являється міжгалузева кооперація і
комплексний зв’язок всіх технологічних циклів, а саме безвідходне
поєднання процесів виробництва в рамках цілеспрямованого використання
сировини і її продуктів. Другим етапом екологізації виробництва, а саме
безконфліктного підключення господарської діяльності до природного
механізму біосфери, є створення територіально-промислових комплексів
(ТПК), взаємодія яких між собою здійснюється за моделлю природних
екосистем.
Література:
Аксенов И.Я. Транспорт: история, современность, перспективы, проблемы.
Отв. Ред. Хачатуров Т.С.- М.: Наука, 1985.
Бобровников Н.А. защита окружающей среды от пыли на транспорте.- М.:
Транспорт, 1984.
Боков В.А., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. – Симферополь:
Сонат, 1998. – 224с.
Борейко В.Е. История охраны природы Украины. – К., 1997. – 301с.
Владимиров А.М., Ляхин Ю.И. Охрана окружающей среды. – Л., 1991. – 423с.
Всемирная стратегия охраны природы //Природа и ресурсы. – 1982. – №4. –
С.9.
Гавриленко М. Охороняймо природу. – Полтава, 1982.
Гильзин К.А. В мире транспорта.- М.: Транспорт, 1978.
Глуховский И.В. и др. Современные методы обезвреживания, утилизации и
захоронения токсичных отходов промышленности: Учебное пособие. – К.:
ГИПК Минэкобезопасности Украины, 1996. – 100с.
Голубев И.Р., Новиков Ю.В. Окружающая среда и транспорт.- М.:Транспорт,
1987.- 207 с.
Григорьев А.А. Экологические уроки прошлого и современности. – Л., 1991.
– 129с.
Гутаревич Ю.Ф. Охрана окружающей среды от загрязнения выбросами
двигателя.- К.: Урожай, 1989.
Дворкин Л.И., Пашков И.А. Строительные материалы из отходов
промышленности: Учебное пособие. – К.: Высшая школа, 1989. – 208с.
Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. – Кишенев, 1990. –
406с.
Дорст фон Бернд. Устойчивое развитие: Охрана природы и развитие — две
стороны одной медали //Курьер ЮНЕСКО. – 1987. – Ноябрь. С.5-8.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
