Реферат на тему:
Сучасні екологічні технології та їх зв’язок з розвитком науково
технічного прогресу
План
1. Основні критерії чистого виробництва.
2. Біотехнології у сучасному господарстві.
3. Сучасні екогеотехнології, їх використання в практиці сільського
господарства.
1. За останні 30 років ведучі промислові держави реагували на
забруднення та деградацію навколишнього середовища по одному з чотирьох
характерних способів:
§ перший: не робили нічого;
§ другий: розробляли та розсіювали забруднення;
§ третій: намагалися контролювати забруднення та відходи методом,
відомим під назвою “біля кінця труби”, або боротьби з забрудненнями
шляхом застосування технологій та засобів для очищення безпосередньо
перед викидом відходів у навколишнє середовище;
§ четвертий і найсучасніший: застосування методів Чистого Виробництва,
запобігаючих забрудненню навколишнього середовища та утворення відходів
безпосередньо у джерелі їх надходження чи виробництва.
Метою чистого виробництва є використання таких промислових технологій та
продуктів, що запобігають забрудненню повітря, води та землі, а також
понижують кількість відходів виробництва та зводять до мінімуму загрозу
життєдіяльності населення та навколишнього середовища.
Чисте виробництво може бути застосовано в технологіях, що
використовуються будь-якою галуззю промисловості, а також у самих
промислових виробах. В промислових технологіях Чисте Виробництво виникає
поступово, крок за кроком, внаслідок застосування одного або кількох
нижчезгаданих засобів:
§ економія сировини, води та енергії;
§ позбування токсичної сировини або інших шкідливих речовин, які
приймають участь у процесі виробництва чи утворюються внаслідок
виробничого процесу;
§ зменшення кількості і токсичності всіх відходів безпосередньо в
джерелі виробництва під час виробничого процесу.
Відносно промислових виробів застосування методів Чистого Виробництва
має за мету зменшення негативного впливу на навколишнє середовище (якщо
такий існує) протягом всього періоду існування виробу – починаючи з
отримання сировини для цього виробу та закінчуючи його кінцевою
ліквідацією.
Основними перевагами ЧВ є:
§ економія сировини та енергії, що веде до зниження виробничих затрат;
§ зменшення ризику негативного впливу на навколишнє середовище, який
тягнуть за собою переробка, зберігання та знешкодження токсичних
відходів та речовин;
§ підвищення конкурентоспроможності підприємств шляхом використання
нових та удосконалених технологій;
§ поліпшення ведення технологічного процесу та отримання готових
виробів;
§ зменшення витрат на технології “біля кінця труби”, кошторис на які
весь час зростає;
§ зменшення необхідності застосування екологічних обмежень та вимог,
стосовно продукту та процесу виробництва;
§ поліпшення здоров’я та безпеки працівників;
§ позитивний вплив на імідж підприємства та компанії.
Чистого Виробництва можна досягнути багатьма різними способами, але
найважливішими з них є:
по-перше – зміна свого ставлення до ведення промислового процесу чи
розробки та виробництва товару (продукту);
по-друге – застосування екологічного know-how;
по-третє – вдосконалення самої технології виробництва.
Зміна відношення означає новий підхід до розгляду взаємозв’язку між
промисловістю і навколишнім середовищем.
Застосування екологічного know-how означає збільшення екологічної
ефективності виробу, вибір кращих методів управління виробництвом та
уникнення використання токсичних та шкідливих речовин, зміни в методах
експлуатації обладнання, а також, в разі необхідності, перегляд існуючих
виробничих підходів, процедур та установ.
Вдосконалення технології виробництва може проходити за такими способами:
§ зміна у вихідній сировині;
§ зміна у готовому продукті;
§ зміна промислового процесу;
§ повторне використання матеріалів на місцях, бажано в тій самій
технології (повторна переробка за межами промислового комплексу не
вважається Чистим Виробництвом, хоча і може приносити суттєву користь
для суспільства та навколишнього середовища).
Чисте Виробництво однаково стосується і технології, і світогляду, і
підходів, і управління. Саме тому воно називається Чистим Виробництвом,
а не Чистою Технологією.
2. Біотехнологія – це сучасне, а в більшій мірі майбутнє науки,
технології виробництва, а отже і майбутнє людства. Вона являє собою
область біотехнічних досліджень, розвиток яких зв’язаний з процесом
технології біології. Названий процес обумовлений взаємодією біології з
технічними науками і використанням в рамках формування системи
“наука-техніка-виробництво”. В результаті появляються особливості
біологічного пізнання, а також нові форми біологічних знань на практиці
суспільного виробництва (створення біотехнічних систем, біотехнології,
біоіндустрії).
В цілому під біотехнологією в даний час прийнято розуміти комплекс
фундаментальних наукових знань і їх практичний додаток в різних галузях
господарства, які направленні на отримання і використання в
технологічних процесах клітин мікроорганізмів, рослин і тварин.
В цілому розрізняють три напрямки розвитку біотехнології. Перший
об’єднує порівняно нові наукові результати і полягає у використанні
клітин рослин і тварин, не тільки існуючих в природі, але і отриманих
штучно. Другий напрямок пропонує отримання ферментів, білкових речовин,
які знаходяться в клітинах і здатних значно (інколи в тисячі разів)
прискорювати хімічні реакції. Третій напрямок, в основному, полягає в
розробці технологічних процесів отримання біомаси мікроорганізмів,
продуктів їх життєдіяльності.
Структурна організація біотехнології, яка включає зв’язки з багатьма
науками, дозволяє віднести її в рамки сучасних відомих наук. При цьому
форми інтеграції науки і виробництва, які існують в рамках
біотехнології, якісно відрізняються від форми інтеграції інших наук з
виробництвом.
Синтез і взаємодія наукових досліджень і дисциплін в основах сучасних
біотехнологій виливаються в нові науково-виробничі процеси і засоби
(генну, клітинну, білкову, ферментну інженерію, синтезатори генів,
біореактори і ін.). Значення цих компонентів біотехніки в
конкретно-історичних умовах, що характеризуються рівнем задоволення
потреб, полягає в можливості змінити виробничі засоби і методи, а в
кінцевому підсумку – і весь процес відтворення (прикладом у даному
випадку можуть бути організми з властивостями для збільшення обсягів і
поліпшення якості продовольчих ресурсів, для охорони навколишнього
середовища, виробництва ліків, що піддаються програмуванню) поряд з
одержанням економії суспільної праці. Поєднання науки біотехнології і
виробництва та поступовий перехід до використання інновацій дали
можливість піднятися від форми простого використання живої природи до
управління біологічними об’єктами і процесами з можливістю
цілеспрямованої оптимізації кількісних і якісних пропорцій між входами і
корисними виходами обраних ділянок відтворення.
Сьогодні ми є свідками збагачення процесу біологізації за рахунок
розвитку біотехнологій, переходу до виробничо-прикладних результатів, а
також розгортання біологізації за всіма головними виробничими напрямами
використання біотехнологій (сільське господарство, харчова промисловість
і ін.).
3. Науковий пошук у галузі теорії систем землеробства та відкриття
законів землеробства в поєднанні з емпіричними виробничими дослідами
дозволили виділити цілу групу раціональних засобів, які екологізують
агрономію та ведуть до формування концепції екологічно безпечних,
безвідходних та ресурсозберігаючих технологій. Як головні напрямки тут
визначились:
А) турбота про збереження родючості ґрунту;
Б) використання органічних добрив, сидератів, та посівів багаторічних
трав;
В) застосування мінеральних добрив та хімічна меліорація на суворій
науковій основі;
Г) збільшення частки методів боротьби з бур’янами, шкідниками та
хворобами рослин;
Д) комплекс заходів щодо запобігання ерозії ґрунту, включаючи
контурно-меліоративне землеробство, полезахисне лісорозведення,
безвідвальний та мінімальний обробіток ґрунту;
Е) обмеження у використанні важкої техніки.
Основу досліджень і прикладної діяльності біотехнології в галузі
сільського господарства складає генна інженерія і перш за все
застосування методу тканевих культур, як першого етапу методу
клонального мікророзмноження і виробництва вільного від вірусів
матеріалу плодових і ягідних культур, картоплі, декоративних рослин і
ін. Мікроманіпуляції на рівні тканин і особливо клітин необхідні і для
розвитку селекції. Завдяки цьому вирішується питання збагачення
генетичної основи новими формами, які є стійкими до захворювань,
шкідників, хімічних препаратів і стресових факторів.
Біологічні методи захисту рослин наступний важливий напрямок досліджень
в області біотехнології. Завдання полягає – в створенні спеціальних
бактерій, вірусів і комах для підтримання оптимальної біологічної
рівноваги в агроценозах при зменшеному використанні хімічних препаратів,
створення умов для нового прояву генетичного потенціалу сортів при
максимальній охороні навколишнього середовища і отримання продукції
вільної від хімічних забруднень.
Широкомасштабна експериментальна і виробнича робота ведеться по
створенню бактеріального добрива. Виключно широкі перспективи має
біотехнологія у ветеринарній справі. Багатий досвід по створенню
біопрепаратів профілактичного і лікувального призначення дозволяє швидко
удосконалювати і використовувати більш ефективні медикаменти для
задоволення потреб тваринництва.
Отже, прикладна сільськогосподарська біотехнологія являє собою
комплексний метод сільськогосподарської науки, який в ближчі десятиліття
стане головним за важливістю фактором збільшення виробництва продуктів
харчування. Розвиток біотехнології одночасно з механізацією,
електронізацією і роботозацією обумовить перехід до нового етапу
технічного прогресу в сільському господарстві і харчовій прромисловості
– етапу, який може революціонізувати виробництво харчових продуктів і
привести до глибоких структурних удосконалень.
Література:
Аксенов И.Я. Транспорт: история, современность, перспективы, проблемы.
Отв. Ред. Хачатуров Т.С.- М.: Наука, 1985.
Бобровников Н.А. защита окружающей среды от пыли на транспорте.- М.:
Транспорт, 1984.
Боков В.А., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. – Симферополь:
Сонат, 1998. – 224с.
Борейко В.Е. История охраны природы Украины. – К., 1997. – 301с.
Владимиров А.М., Ляхин Ю.И. Охрана окружающей среды. – Л., 1991. – 423с.
Всемирная стратегия охраны природы //Природа и ресурсы. – 1982. – №4. –
С.9.
Гавриленко М. Охороняймо природу. – Полтава, 1982.
Гильзин К.А. В мире транспорта.- М.: Транспорт, 1978.
Глуховский И.В. и др. Современные методы обезвреживания, утилизации и
захоронения токсичных отходов промышленности: Учебное пособие. – К.:
ГИПК Минэкобезопасности Украины, 1996. – 100с.
Голубев И.Р., Новиков Ю.В. Окружающая среда и транспорт.- М.:Транспорт,
1987.- 207 с.
Григорьев А.А. Экологические уроки прошлого и современности. – Л., 1991.
– 129с.
Гутаревич Ю.Ф. Охрана окружающей среды от загрязнения выбросами
двигателя.- К.: Урожай, 1989.
Дворкин Л.И., Пашков И.А. Строительные материалы из отходов
промышленности: Учебное пособие. – К.: Высшая школа, 1989. – 208с.
Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. – Кишенев, 1990. –
406с.
Дорст фон Бернд. Устойчивое развитие: Охрана природы и развитие — две
стороны одной медали //Курьер ЮНЕСКО. – 1987. – Ноябрь. С.5-8.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter