Реферат на тему:
Природні національні парки
ПЛАН
1. Концепція національних парків, історія становлення та розвитку.
2. Характеристика Шацького, Синевірського, Вижницького та “Подільські
Товтри” ПНП.
3. Перспектива розвитку ПНП в Україні.
При розгляді даної теми особлива увага приділяється питанням історії
зародження цієї прогресивної універсальної природоохоронної форми,
типології в залежності від набору різноманітних функцій, розгляду
концепції формування мережі НТП в Україні.
Національні парки появились як одні з перших форм охорони природи ще у
другій половині ХІХ століття (Йосемітський ПНП – 1864 рік,
Йєлоустонський Н. П. – 1872) і своїм бурним розвитком доказали, що вони
є провідними формами природозаповідання. В даний час на планеті
функціонує понад 2000 національних парків різних типів. Це
поліфункціональні типи заповідних територій.
За ступенем рекреаційного навантаження національні парки поділяють на 4
типи:
1. Національні парки відкритого типу доступні для відвідування всією або
майже всією своєю територією. Їх нараховується небагато.
2. Національні парки курортного типу, як правило, розташовані в районі
кліматичних і бальнеологічних курортів. В них охороняються ландшафти і
їх кліматоутворюючі компоненти. Доступ відвідувачів на територію
відкритий або частково обмежений.
3. Національні парки напівзакритого типу переважають в більшості країн.
Більша частина території закрита для відвідування і знаходиться під
охороною. Відкрита частина спеціально орієнтована на туристів.
4. Національні парки закритого типу своїм основним завданням вбачають
охорону природи в інтересах науки. В них дозволяються окремі екскурсії
на спеціально відведеній для таких цілей території за певними
маршрутами.
З 1980 року проекти створення національних парків реалізуються в
Україні. Об’єктивними передумовами розвитку мережі ПНП є потенційний
ріст рекреантів, а також необхідність впорядкування рекреаційних
потоків.
Першим в Україні був створений Карпатський ПНП. в масиві Чорногора в
1980 році. В 1983 році створений Шацький ПНП. на вододілі р. Західний
Буг і р. Прип’яті в районі Шацьких озер. Синевірський Н. П. створений в
західній частині Вододільних Горган в верхів’ях р. Ріки та Тереблі, де
на висоті 989 метрів розташоване озеро Синевір. В період 1994-2000 рр.
створені наступні природні національні парки: Ужанський в Закарпатті,
Святі Гори – в долині р. Сіверського Дінця, Вижницький ПНП в
Чернівецькій області, Азово-Сиваський ПНП в Херсонській області, ПНП
“Подільські Товтри” в Хмельницькій області.
Одним із перших в Україні був створений Шацький Природний Національний
парк.
Шацький ПНП розташований в Любомльському районі Волинської області і
займає площу 32,5 тис. га. Основна частина парку розміщена на вододілі
рік Західний Буг і Прип’ять і знаходиться в оточенні лісових масивів. По
території парку проходить дорога Львів-Брест, що свідчить про легку
доступність парку для автотуристів.
Природні умови парку своєрідні. В геологічному відношенні територія
знаходиться в області палеозойського Волинського підняття, його
Вижевського блоку, в якому виділяють Шацьке антиклінальне підняття і
Піщанське синклінальне пониження. Парк знаходиться в межах крайової зони
Дніпровського льодовика. Геоморфологи характеризують дану територію як
пологу рівнину, яка має незначний нахил поверхні в північному напрямку і
абсолютні висоти в межах 160-190 метрів над рівнем моря. Підняття
поверхні різко змінюються великими заболоченими пониженнями. Однак
найбільш характерна геоморфологічна риса – наявність великої кількості
озерних котловин.
Всього на території парку розташовані 22 озера. Серед них найбільше
озеро України – Світязь, площа якого перевищує 27 кв. км, а глибина – 58
метрів.
Рівень води в озерах нижчий ніж у р. Прип’ять. Озера відділені від річки
низьким вододілом і відносяться до басейну Західного Бугу. Утворення
озер – Світязя, Пулемецького і Пісочного пов’язують з карстовими
процесами. Наявність озер одна з найважливіших рис Шацького природного
національного парку, яка виділяє його серед інших природоохоронних
обcєктів Полісся.
Мозаїчність рельєфу території району Шацьких озер обумовила значну
різноманітність ґрунтового покриву території Шацького ПНП. Тут найбільше
поширені дерново-підзолисті ґрунти пісчаного і супісчаного механічних
складів.
Клімат району Шацьких озер помірно континентальний, вологий, з мcякою
зимою, нестійкими морозами, значними опадами (до 600 мм), нежарким
літом. Максимум вологих днів припадає на жовтень.
Своєрідне географічне положення Шацьких озер, мало вплив на характер
рослинності парку. В Шацькому ПНП і його околицях проростає близько 800
видів рослин.
З рослин, що охороняються в межах України, флорі парку проростає 23
види. Це види, котрі зустрічаються на болотах: ліпарис Лезеля, жирянка
звичайна, лілія курчава, тайник овальний, сальвінія плаваюча.
Шацькому ПНП притаманна значна різноманітність не тільки флори, а й
рослинних угруповань. Сучасний рослинний покрив відрізняється
роздробленістю колись великих по площі лісових масивів. Але, не
дивлячись на інтенсивну діяльність людини Шацький ПНП має досить високу
лісистість (близько 40%), що майже в півтора рази більше, ніж лісистість
Полісся. Ліси – основний тип рослинності парку. Переважають соснові
насадження 40-річного віку. На території парку значна кількість
вільхових лісів (15% загальної площі). Березові ліси займають 10%
загальної площі парку. Ліси і озера парку оточені великою кількістю
боліт. Своєрідність території парку надають і луки, що зустрічаються
невеликими ділянками між лісами та на припіднятих частинах навколо
боліт. Велика кількість озер, каналів, і других водойм обумовило і
значний розвиток прибережно-водоболотної рослинності. В розподілі
рослинних угруповань озер добре спостерігається поясність. Так,
прибережне різнотрав’я змінюється поясом тростини, із збільшенням товщі
води збільшується кількість плаваючих рослин.
Сукупність багаточисленних озер з лісовими масивами, часта зміна
ландшафтів і своєрідний поліський колорит, різноманітність рослинних
угруповань і їх висока естетичність сприяли широкому розвитку рекреації
в цьому мальовничому куточку Західного Полісся. На озерах розташовані
бази відпочинку більш ніж 40 організацій.
Вижницький національний природний парк.
Створений в 1995 році на площі 7928,4 га, розташований в Скибових і
Покутсько-Буковинських Карпатах між річками Черемош та Сірет. Дирекція
парку знаходиться в смт Берегомет.
Басейни Черемошу і Сірету, завдяки мальовничим гірським ландшафтам,
традиційно використовувались для рекреації та туризму.
Вижницький природний національний парк (ВПНП) включає лісові масиви
Вижницького та Берегометського лісництв, землі Вижницької міської ради,
а також Берегометської, Багнянської, Виженської та Черешнянської
сільських рад.
Геологічну будову парку утворюють потужні флішові товщі крейдового і
палеогенового віку. Вони представлені пісковиками, алевролітами,
аргілітами і рідше вапняками та мергелями.
Як Скибові, так і Покутсько-Буковинські Карпати характеризуються
розчленованим рельєфом. Покутсько-Буковинські гори являють собою систему
паралельних хребтів, розділених річковими долинами Пістенки, Рибниці,
Черемошу, Сірету.
Основним типом ґрунтоутворення на території парку є буроземний. Під
лісовими формаціями переважають світло – і темно-бурі ґрунти, на луках –
дерново-буроземні та гірсько-лучні буроземні ґрунти.
У залежності від висоти над рівнем моря в районі розташування парку
виділено помірну, прохолодну та помірно-холодну кліматичні зони. У
передгір’ї середньорічна температура дорівнює 7-5 градусів Цельсія, а
річна кількість опадів становить 750-800 мм. У сприятливих кліматичних і
едафiчних умовах формуються високопродуктивні листяні, хвойно-листяні та
хвойні ліси.
Вижницький ПНП створений недавно і тому його флора і фауна та рослинний
покрив вивчені недостатньо. За попередніми даними на території парку
росте понад 800 видів судинних рослин, з яких коло 40 є рідкісними і
потребують охорони. Серед них: баранець звичайний, аспленій волосовидний
і зелений, листовик сколопендровий, хвощ великий, лілія лісова, беладона
звичайна, чемерник червонуватий, одинарник європейський, підсніжник
звичайний, білоцвіт весняний, косарики черепитчасті, любка дволиста,
гвіздівка звичайна, зозулині сльози яйцелисті, та інші.
Панівним типом рослинності парку є лісові формації. В залежності від
висоти над рівнем моря та екологічних умов на території парку сформовані
рослинні ступені (пояси) букових, ялицево-букових,
буково-ялицево-смерекових та смерекових лісів.
Серед букових лісів у Вижницькому лісництві в урочищі Рівня на
правобережжі Черемошу на висоті 580 м. на елювію-делювії старої тераси
зберігся острівний локалітет дуба скельного. Острівний локалітет дуба
скельного має реліктовий характер і потребує охорони.
Місцевість, де створений ВНПП, була легкодоступною для експлуатації
лісів, тому вони зазнали істотних антропогенних змін. На значній площі
після вирубки мішаних лісів створювались біологічно нестійкі
монокультури смереки, які підлягають реконструкції. Екологічними
моделями для формування корінних фітоценозів є рештки пралісів та
природних лісів, які збереглись у віддалених місцях. Для їх охорони в
парку створено кілька лісових резерватів. На території ВПНП в околицях
населених пунктів значну площу займають післякострицеві, щучникові,
мітлицеві і біловусові луки та пасовища.
У парку поширена характерна для Скибових і Покутсько-Буковинських Карпат
фауна. До рідкісних видів належать: саламандра плямиста, тритони
карпатський і альпійський, гадюка звичайна, мідянка, лелека чорний,
кутора мала, підковоніс малий, видра, кіт лісовий, рись.
Найбільш аттрактивною ландшафтною особливістю парку є басейн річки
Черемош, по якій ще до 60-х років відважні гуцульські бокораші сплавляли
ліс. Для цієї мети у верхів’ях Білого і Чорного Черемошу було побудовано
кілька водосховищ. У ландшафтному плані цікавий Німчинський перевал,
красою якого в 1901 році захоплювалась Леся Українка. На перевалі
донедавна були сторічні біогрупи модрини польської культурного
походження, нажаль зрубані.
Завдяки транспортній доступності, наявності слабо-окультурених
ландшафтів, мінеральних джерел, а також сприятливим кліматичним умовам
та етнографічним особливостям Покуття, Вижницький ПНП має вагоме
рекреаційне та екотуристичне значення. З метою раціонального
використання його рекреаційного і туристичного потенціалу потрібно
покращити сферу сервісу. Необхідно вдосконалити мережу еко- та
краєзнавчо-туристичних стежок з охопленням найбільш цікавих у
ландшафтно-природничому і етнографічному відношенні об’єктів. Розвиток
рекреаційної і туристичної сфери має для Покуття і вагоме економічне
значення.
Природний національний парк “Подільські Товтри”.
Площа парку 261316 га або 13% відсотків від території області.
В границі парку з півночі на південь увійшли: частини Городоцького
району, весь Черемовецький і Камcянець-Подільський райони. Західною
границею парку буде р. Збруч, південною – р. Дністер.
На сході – верхня і середні р. Смотрич, від смт. Смотрич на південь по
адміністративної границі Кам’янець-Подільського району. Далі, від с.
Соколинець з заходу на південь до р. Ушиця.
В парк увійде 13,3% земель держлісового фонду 13,1% лісів колгоспів і
радгоспів, 46,7% заповідних територій області.
На території парку встановлюється диференційований режим щодо його
охорони, відтворення та використання з функціональними зонами:
– заповідна зона призначена для охорони та відтворення найбільш цінних
природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог,
встановлених для заповідників;
– зона регульованої рекреації – в її межах проводяться короткостроковий
відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і
пам’ятних місць, у цій зоні дозволяється влаштування та тимчасове
обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок;
– зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення готелів,
мотелів, кемпінгів і т.д.;
– господарська зона – у її межах проводиться господарська діяльність,
спрямована на виконання покладених на парк завдань, а також земель інших
землевласників та землекористувачів, включених до складу парку, на яких
господарська діяльність здійснюється з дотриманням природоохоронного
законодавства.
Унікальна природа Подільського краю. Пасмо невисоких гір – товтр з
північного заходу на південний схід 90-кілометровим валом захищає
великий регіон Хмельниччини від холодних північно-західних вітрів.
Подільські товтри називають в народі Медоборами за густі ліси-діброви,
квітучі галявини, напоєні медом трави на мальовничих схилах. Товтри –
унікальна пам’ятка геологічного минулого, народжена в глибинах древнього
Сарматського моря, подібно якій, по структурі ландшафтів немає у всій
Європі. Саме вони визначені осьовою лінією національного парку.
Товтри – це своєрідний музей природи, резерват генофонду рослин і
тварин.
На кам’янистих схилах товтрового кряжу збереглися рідкісні реліктові
види рослинного світу, яких більше не зустрінеш ніде на Поділлі. Тут
зростає біля 1700 видів рослин, четверта частина з яких занесена до
Червоної книги. Ось деякі з них: шиверекія подільська, аконіт Бессера,
цибуля коса, молочай волинський, сон великий, бруслина карликова,
булатка великоквіткова, ефедра двоколоса, любка дволиста, Венерині
черевички, клокичка периста, сеслерія Гейфелева, скополія карніолійська
та інші.
Значну природно-наукову цінність на території ПНП являють масиви
широколистяних лісів, так званих дібров подільського типу представлених
грабово-дубовими, грабово-дубово-буковими породами. Ліси товтрового
кряжу це кладова рідкісних, погранично ареальних та реліктових видів
деревних порід.
На території парку цікавий видовий склад тварин, відносна висока їх
чисельність. З 310 видів наземних і водних хребетних – 60 являються
червонокнижними. Особливо цікава і різноманітна ентомофауна.
Природний національний парк “Синевір”
Розсташований у центральній частині Українських Карпат, у верхів’ї
Тереблі та Ріки, в Міжгірському районі Закарпатської області. Створений
з метою збереження малопорушених природних ландшафтів південно-західних
частин Горган, рідкісних рослинних угруповань, раціонального
використання багатих рекреаційних ресурсів, а також сприяння підтриманню
екологічного балансу в регіоні. Найвидатнішим елементом ландшафту
національного парку є озеро Синевір. Флора парку налічує близько 800
видів судинних рослин. У рослинному покриві спостерігається добре
виражена висотна поясність. Чисті букові ліси поширені на висоті 450-700
м, вище переважають буково-ялицеві та ялицеві ялинники (700-1100м) і
чисті ялинові ліси (1100-1500м.) Для високогір’я характерне криволісся
сосни гірської, рідше вільхи зеленої та ялівцю сибірського. У верхній
частині поясу ялиново-ялицево-букових лісів в урочищі Канчівській
виявлено рідкісне для Карпат угруповання з переважанням у деревостану
в’яза гірського і явора, в трав’янистому ярусі – лунарії оживаючої та
аденостилесу. Біля с.Негровець розташоване найбільше верховне сфагнове
болото, де зростають рідкісні види: лікоподієлла заплавна, росичка
круглолиста, шейхцерія болотна, а також журавлина дрібноплодна, занесена
до Червоної книги України. На гірських луках трапляються тирлич жовтий,
занесений до Червоної книги України.
Багатий і різноманітний світ парку. Тут водяться ведмідь, вовк, рись,
лисиця, олень європейський, козуля, білка, куниця лісова, куниця
кам’яна, борсук, горностай, глухар тетерук, канюк, саламандра, ,
трапляються пугач, тритон карпатський і тритон гірський, занесені до
Червоної книги України. У гірських річках водиться форель. Територію
парку поділяють на 4 функціональні зони: заповідну (7 тис. га), захисну
(20,1 тис. га), рекреаційну (5 тис. га), та агрогосподарська (8,3 тис.
га). На території парку є джерела мінеральних вод, цінні пам’ятки
дерев’яної архітектури, інші культурні та історичні пам’ятки. На р.
Озерянці збереглася гребля побудована в чередині ХІХ століття, на її
базі створено музей лісосплаву.
На перспективу до 2015 року заплановано створити 30 національних парків
в Україні в радіусі доступності від великих міських населень 400 км.
Серед них:
в Поліссі – 9 (Коростишівський, Ічнянський, Голосіївський, Мезинський,
Деснянсько-Старогутський, Черемський, Рівненський, Південнополіський,
Середньосеймський);
лісостеповій зоні – 10 (Дністровський каньйон, Черкаський бор,
Центральноподільський, Кременецькі гори, Савранський ліс, Холодний яр,
Середньо-Придністровський, Трахтемирівський, Переяслав-Хмельницький,
Чорноліський);
степовій зоні – 7 (Сіверськодонецький, Дніпровсько-Бузький, Донбаський,
Нижньодністровський, Приазовський, Моатида, Сиваський);
гірських Карпатах – 2 (Сколівські Бескиди, “Гуцульщина”, Галицький);
Криму – 2 (Севастопольський, Чатир–Даг).
Література:
Андриенко Т.Л.,Попович С.Ю.,Шеляг-Сосонко Ю.Р. Полесский государственный
заповедник. Растительный мир. Київ: Наукова думка, 1986,208с.
Андрієнко Т.Л.,Якушина Л.А. Види занесені до “Червоної книги Украйнської
РСР” у флорі заповідників республіки//Український ботанічний журнал,
1989, 46, N2,с. 77-80.
Барна М.М., Царик Л.П., Черняк В.М. Голицький ботаніко-ентомологічний
заказник загальнодержавного значення. Тернопіль, Лілея. 1997. 62с.
Биосферные заповедники и глобальный мониторинг окружающей среды//Итоги
науки и техники:Охрана природы и воспроизводство природных
ресурсов.М.:ВИНИТИ,1983,т.14 -197с.
Бобров Р.В. Все о национальных парках. М.:Молодая Гвардия,1987,224с.
БорейкоВ.Е.История заповедного дела в Украине.К.:1995,183с.
Генетические ресурсы растений и животных Украинской ССР.К.:Наукова
думка,1986,209 с.
Дидух Я.П. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Карпатский государственный заповедник.
Растительный мир.К.:Наукова думка,1982,150с.
Закон України “Про загальнодержавну програму формування національної
екологічної мережі україни на 2000-2015 роки”. Київ, 2000.
Заповедники Украины и Молдавии/Заповедники СССР.М.:Мысль,1987, 272с.
Зеленая книга Украинской ССР.К.:Наукова думка,1987,216с.
Итоги и перспективы развития заповедного дела в СССР.М.:Наука,1986,206с.
Кожевников Г.А. Как вести научную работу в заповедниках//Охрана
природы,1928,N2 с.12-19.
Криницький А.М. Проблемы заповедного дела. М.:Лесн.пр-ть,1989,192с.
Корчемний В.Г. Хоростківський дендропарк:путівник. Львів, Каменяр. 1988.
38с.
Кондратюк Е.Н., Бурда Р.И., Чуприна Т.Т., Хомяков Н.Т. Луганский
государственный заповедник. Растительный мир.К.:Наукова думка,1988,187с.
Мазинг В.В. Уровни экологического образования//Экологическое образование
и воспитание в СССР.М.:Из-во Моск. ун-та, 1987,с.3-4.
Николаевский А.Г. Национальные парки. М.:Агропромиздат,1985,190с.
Особо охраняемые природные територии мира. М.:Агропромиздат,1985,312с.
Перспективная сеть заповедных объектов Украины. К.:Наукова
думка,1987,292с.
Підоплічко І.Г., Федоренко А.П. Заповідники Української РСР. Київ,
Урожай. 1967.
Природно-заповідний фонд Української РСР. К.:Урожай,1986,224с.
Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення. Довідник.
Київ. 1999. 240с.
Природохранные геосистемы//Геоэкологические принципы проектирования
природо-технических геосистем.М.:ИГАИ СССР,1987,с.246-271.
Реймерс Н.Ф. Словарь-справочник по экологии. М., 1991.
Справочник по заповедному делу (Ред. А.М.Гродзинський) К.:Урожай, 1888,
168с.
Сады, парки и заповедники Украинской СССР.К.:Будівєльник,1985,168с.
Стойко С.М., Трибун П. Національні парки та заповідники Гуцульщини, їх
значення для збереження природної культурної та історичної
спадщини\Історія Гуцульщини. Т.4. Львів, Логос. 1999. 93-122с.
СтойкоС.М., ТасєнкевичЛ.О., МілкінаЛ.І. та інш. Флора і рослинність
Карпатського заповідника.К.: Наукова думка,1982,220с.
ФилоновК.П., НухимовскаяЮ.Д. Летопись природы в заповедниках СССР.М.:
Наука,1985,143с.
Царик Л.П. Природні заповідні території. Тернопіль 1998. 60с.
Чайковський М.П. Памcятки природи Тернопільщини. Львів, Каменяр. 1977.
80с.
Червона книга Української РСР.К.:Наукова думка, 1980,404с.
Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дидух Я.П. Ялтинский горно-лесной государственній
заповедник.К.:Наукова думка, 1980, 184с.
Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дидух Я.П., Молчанов Е.Ф. Государственній заповедник
“Мыс Мартьян”. К.: Наукова думка, 1985, 256с.
Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дубинина Д.В. Государственный заповедник “Дунайские
плавни”. К.:Наукова думка,1984,286с.
ЯщенкоП.Т. и др. Природные национальные парки Украины. Львов, Вища
школа,1988,117с.
Основи екологічних знань /ред.В.І.Поліщук, Л.П.Царик/, Тернопіль,
“Тернопіль”,1994 с 157-160.
State of environment in Ukraine for 1998. National report. Kyiv 1999.,
192s.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
