Реферат
на тему:
Загальна характеристика музичної культури XVII —XVIII століть. Канти
У цьому році завершується знайомство з музичними жанрами і
розпочинається вивчення української музики в історично-послідовному
плані. Головним, як і раніше, буде конкретний музичний твір. Поряд з цим
тут подано короткі біографічні дані про композиторів.
Для української професіональної музики XVI століття було етапним, бо
саме тоді остаточно сформувалась українська нація, її мова, новий шар
фольклору, різні види мистецтва, освіти тощо. Вивчені нами раніше думи,
історичні, ліричні, жартівливі, сатиричні пісні і танці зароджуються
саме в XVI ст.
На той час українські землі були під владою Великого Литовського
князівства, яке поступово звільнювало їх від Золотої Орди. Сусідні
держави прагнули захопити собі частину прикордонних земель, і це їм
вдалося: до Польського королівства відійшли західноукраїнські території,
Угорщина забрала Закарпаття, Молдавія — частину Буковини. Ще більші
труднощі переживав простий люд внаслідок унії між Литвою і Польщею.
Відбувалося поступове покатоличення українського православного
населення. Отже, прагнення шляхти до закріпачення населення
супроводжувалося схилянням їх до переходу на західний релігійний обряд.
З середини XV ст. Кримський півострів захопили татари, які в союзі з
Туреччиною стали небезпечним сусідом. Військові загони досить часто
нападали на українські поселення Київщини, Черкащини, Поділля і навіть
західних сіл і міст, забираючи в полон людей. Ось як співається в
народній пісні про ті часи:
Зажурилась Україна, що нігде прожити;
Гей, витоптала Орда кіньми маленькії діти.
Гей, маленькі витоптала, великі забрала,
Назад руки постягала, під хана погнала.
В цих дуже складних умовах відбувається концентрація народних сил для
протистояння ворогам.
Вже на початку XVI ст. в пограничних регіонах — на Черкащині,
Брацлавщині — утворюються воєнізовані дружини з метою відбиття
татаро-турецьких нападів. Згодом у нижній течії Дніпра формується
Запорізька Січ, де збираються вільні люди — козаки. Головним їхнім
завданням є захист південних кордонів. Про відвагу запорізьких козаків,
їх ватажків написано багато; оспівані вони і в народних піснях.
Запорожці виходили на ворога самі або разом з російськими, польськими
чи литовськими військами. Відомі також виступи козаків проти польського
короля, воєвод тощо. Боротьба не завжди закінчувалась переможно для
запорожців. Так були страчені королівською владою Іван Підкова, Северин
Наливайко, а в Туреччині — славнозвісний Дмитро Вишневецький-Байда.
Велику роль у суспільному й культурному житті українського народу
відіграли братства, які виникли наприкінці XVI ст. Це були товариства,
що об’єднували передових, найбільш освічених і свідомих представників
інтелігенції та інших верств міського населення. В силу історичних умов
братства гуртувалися навколо церковних парафій, хоч були майже цілком
світськими організаціями. Вони боролися за рідну мову, розвиток
письменства, освіти й культури, за православну віру. Братства сприяли
організації широкої мережі шкіл, у тому числі середніх та вищих учбових
закладів — колегіумів, наприклад Львівської школи (1587 p.), Острозького
і Київського колегіумів (.1580, 1632). Вже згодом Київський колегіум
указом Петра І було реформовано в «Академію наук вольних» (1701 p.), яка
стала центром науки і культури не тільки південно-східного краю, а й
багатьох східнослов’янських народів. Цей заклад щороку відвідувало
близько тисячі учнів з України — діти козацької старшини, духівництва,
рядових козаків, міщан, а також з Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії,
Чорногорії, Болгарії та Греції. У Київському колегіумі навчалися
визначні вчені й письменники, видатні діячі освіти й культури — Л.
Баранович, І. Галятовський, Є. Славинецький, С. Полоцький, Г. Сковорода,
Ф. Прокопович, М. Березовський, А. Ведель і багато інших.
Важливу роль відіграли братські школи й колегіуми в розвитку музичної
культури. Керівництво братств розуміло, що боротьба проти покатоличення
повинна вестись у різних формах. Адже завоювати симпатії мас можна і
через красивий багатоголосний спів.
Співи були невід’ємною частиною виховання дітей у школах. Навчали
хорового (нотного) співу, музичної грамоти. У вищих школах учні
проходили хорову практику, основи композиції тощо. Добре поставлене
музичне виховання у братських школах першої половини XVII ст. сприяло
дальшому розвитку професіонального музичного мистецтва. Це також сприяло
поширенню музичної грамоти серед народу.
Надзвичайно важливою подією в музично-культурному житті було
впровадження багатоголосся в хоровий церковний спів. Це відкрило широкі
можливості для композиторської творчості, для створення нових жанрів.
Власне, ця подія знаменує собою початок нової музичної епохи.
Як відомо, перша половина XVII ст. проходила під знаком
національно-визвольної боротьби українського народу проти польської
шляхти. Козацько-селянський рух завершився селянською війною 1648—1654
років під проводом Богдана Хмельницького і возз’єднанням України з
Росією. Активізувалися стосунки між братніми культурами. Частішими стали
поїздки українських вчених, письменників, вчителів, музикантів, співаків
на російські землі.
Дослідники російської музики твердять, що багатоголосний хоровий спів
був запроваджений у Росії значною мірою за допомогою київських
музикантів.
Урок співу в школі XVII століття (з малюнка 1681 року)
У XVII ст. у Києві, Львові та інших містах активно розвивається хорове
мистецтво. Серед музичних жанрів основне місце посідає партесний
концерт. Написано сотні музичних композицій. «Серед авторів партесних
концертів — Симеон Пекалицький, Іван Колядчин, Шаваровський, Василь
Пикулинський, Микола Дилецький. Поряд з партесним концертом розвиваються
канти і псальми. Це переважно триголосні музичні твори, невеликі за
розміром; причому канти головно світські, а псальми — духовні.
Новий етап розвитку музичної творчості припадає на XVIII століття. З
першої половини до нас дійшли партесні концерти на світську тематику. У
другій половині цього ж століття зароджується чотириголосний хоровий
концерт, з’являється одноголосна пісня з супроводом. Тоді ж з’явилися
музичні композиції інших жанрів: сонати для фортепіано, скрипки, твори
для ансамблів, опери, перші симфонії.
Суспільне життя у XVIII ст. було бурхливим. Майже до кінця століття
українські землі залишались роз’єднаними, вони входили до різних держав:
Росії, Польщі, Туреччини, Угорщини. Протягом усього часу велася боротьба
за визволення Правобережної України, як і Білорусії), яка завершилася на
кінець віку возз’єднанням .більшості регіонів у складі Російської
держави.
Відбувалося дальше класове розшарування суспільства: розподіл вільних
земель між поміщиками, козацькою старшиною, монастирями, з одного боку,
і покріпачення селян, з другого. Це викликало хвилі протесту,
повстанські рухи гайдамаків та опришків. Царський уряд 1775 р.
ліквідував Запорізьку Січ — козацьку вольницю. Все це не могло не
відбитися на розвитку художньої літератури, музики, освіти тощо.
КАНТИ
Кант — це триголосна, куплетної будови світська побутова пісня. Виник
він у міському побуті на межі XVI та XVII ст. і продовжу» вав
розвиватися протягом двох віків. За змістом поетичного тексту і
характером музики канти можна розподілити на ліричні, гумористичні,
сатиричні й урочисті. В деяких із них звучали мотиви соціальної
нерівності. Подібні до кантів пісні духовного змісту називали псальмами.
Канти створювали як музиканти-професіонали — композитори, регенти хорів,
співаки, вчителі, так і любителі музики — учні братських шкіл,
ремісники, а також мандрівні дяки. Мандрівними дяками називали
студентів, які не закінчили колегіуму чи академії через матеріальні
нестатки. Вони подорожували по містах і селах, заробляючи на прожиття
співами.
Кант має свої особливості — це гомофонно-гармонічна фактура, триголосся.
Мелодія супроводжується другим голосом переважно в терцію; третій голос
— бас — є гармонічним фундаментом, основою акордів.
У поетичному тексті жартівливого канта «Щиголь тугу маєт» розповідається
про залицяння Щигля до Синиці. На їхньому весіллі свашкою є Зозуля,
світилкою — Сорока, за музику відповідає Гусак, який грає на кобзі. В
музиці канту відчутні риси танцювальності, що виявляються як у характері
самої мелодії, так і в квадратній структурі типу «4 такти + 4 такти»
(85).
В урочистому канті «Радуйся, радость твою воспіваю» цікавим є приспів,
де застосовано імітаційний виклад, а також каданс. Наводимо першу
побудову, а також приспів (1—4 і 11—14 такти (86).
Ліричний кант «Уже тя лишаю» свідчить про ладове, метро-ритмічне і
структурне багатство цього жанру. Зауважимо, що кант співіснував із
партесним концертом, впливав на нього і сам зазнавав впливу
професіональної музики. У наведеному нижче прикладі помітні гнучкі
ладові переливи. Гострий і дещо напружений початок твору, що вноситься
лідійським ладовим 1 відтінком, зразу ж змінюється м’яким мінорним
забарвленням. Це своєрідна ладогармонічна заставка. Нею такою
завершується кант (див. два останні такти). Таким чином, утворюється
своєрідна образна рамка твору. Уся середина (3—7 такти) витримана в
паралельно-перемінному ладі, причому мінор дається то в гармонічному, то
в натуральному вигляді.
Метроритм і музична форма канта «Уже тя лишаю» цікаві своєю
нестандартністю, художньою довершеністю. Творові властива метрична
змінність, завдяки якій створюються контрасти — образний і структурний.
Звернімо увагу на 6 і 7 такти, де зміна ритму внесла новий настрій —
мірну тридольність, плавність руху. Форма твору — двочастинна репризна,
що складається з таких побудов: А (а+в) і В (с+а1) (87).
Кант «Уже тя лишаю» є у порівнянні з іншими творами, розглянутими вище,
справді новим щодо ладових, ритмічних і структурних особливостей.
Найбільшого розвитку кант досяг у XVIII ст. Він вплинув на розвиток
партесного концерту, а також чотириголосного хорового концерту. На
початку XIX ст. кант поступається місцем іншим жанрам, але його
характерні риси будуть помітні і в українській музиці наступних епох.
Список використаної літератури
С. Лісецький. Українська музична література для 4-5 класів ДМШ. К.:
«Музична Україна», – 1991.
Фільц Б. Джерела музичної культури [України] // Дзвін. – 1990.
Л. Й. Височанська, В. А. Уманець “Музика і співи”.
А. Захаров “Вокально-хорове виховання”.
М. Гордійчук “Співи та музика”.
1 Лідійський — це такий лад, у якому в порівнянні з мажором підвищено IV
ступінь.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
