Реферат
на тему:
Соната до мажор для фортепіано Д. Бортнянського
На рубежі XVIII і XIX століть з’являються також інші жанри —
симфонічний, оперний та камерно-інструментальний. Вони великою мірою
пов’язані з творчістю видатного вітчизняного композитора того часу
Дмитра Степановича Бортнянського (1751—1825). Цей митець є автором шести
опер, концертної симфонії, кількох фортепіанних сонат і
камерно-інструментальних ансамблів та понад тридцяти хорових концертів.
Д. Бортнянський (1751—1825).
Усі шість сонат для фортепіано Бортнянський написав у 80— 90-ті роки
XVIII ст. У цей час він займав посаду викладача музики при царському
дворі, і твори його призначались для тих, хто навчався музики. На
сьогодні відомі три сонати — до мажор, фа мажор і сі-бемоль мажор, їх
часто виконують учні старших класів дитячих музичних шкіл. Розглянемо
одну з них.
Соната до мажор циклічна. Три її частини — різні за образно-емоційним
планом: життєрадісна перша, лірична друга, жвава й грайлива третя. Вони
контрастують не тільки образно, а й фактурно, тонально і темпово
(Allegro moderate, Adagio con espressioпе, Allegretto). Такий
тричастинций сонатний цикл сформувався у другій половині XVIII ст. у
музиці віденських класиків, зокрема у И. Гайдна та В. Моцарта. Дмитро
Бортнянський добре знав зарубіжну музику, тому застосування
класицистських музичних форм було для нього звичною справою. Власне він
є представником класицизму в нашій музиці.
Створюючи свої камерно-інструментальні композиції в дусі епохи
класицизму, композитор досить міцно спирався на український та
російський фольклор. У Сонаті до мажор також відчутний вплив українських
пісень-романсів, танцювальних і жартівливих пісень і навіть канта. У
багатьох епізодах сонати зустрічається рух паралельними терціями та
секстами на витриманому басі (це ми вже зустрічали в хоровому концерті
Веделя).
Форма першої частини — соната без розробки. Усі теми експозиції —
головна, сполучна, побічна й заключна — близькі за характером (подібне
можна спостерігати у фортепіанних сонатах Гайдна, де також відсутній
образний контраст). Теми Бортнянського виросли на фольклорному
пісенно-танцювальному матеріалі. Дещо спокійнішою від інших є тема
побічної партії, але й вона витримана в тому ж ритмічному пульсі, у тій
самій фактурі (див. партію лівої руки, пр. 101 а, б).
Друга частина — повільна, широко розспівана, лірична. За мелодичним
матеріалом вона близька до Adagio Гайдна і Моцарта. Форма — тричастинна,
репризна. Середину побудовано на тому самому матеріалі, тільки
проведеному в домінантовій тональності (див. пр. 102).
Третя частина Сонати має жвавий характер. Тут підкреслено танцювальну
основу тем, що виявляється і через інтонації, ритми, і через квадратову
будову. Фактура близька до першої частини. Форма фіналу — рондо. Два
епізоди контрастують головним чином тонально (102, 103).
У Сонаті до мажор для фортепіано, як і в інших, відчуваються традиції
домашнього музикування.
Усією своєю творчістю Дмитро Степанович Бортнянський підготував розвиток
вітчизняної музики XIX ст. Російське мистецтво, спираючись на здобутки
XVIII ст., уже на початку XIX ст. стало помітно розвиватись і в 30-ті
роки у творчості М. І. Глинки досягло нових, класичних вершин.
Українська музична культура у першій половині XIX ст. була дещо
загальмованою, і тільки з 60-х років почався її новий історичний етап,
досягнення якого пов’язані з творчістю М. В. Лисенка.
Список використаної літератури
С. Лісецький. Українська музична література для 4-5 класів ДМШ. К.:
«Музична Україна», – 1991.
Фільц Б. Джерела музичної культури [України] // Дзвін. – 1990.
Л. Й. Височанська, В. А. Уманець “Музика і співи”.
А. Захаров “Вокально-хорове виховання”.
М. Гордійчук “Співи та музика”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
