Реферат на тему:
Розвиток теорії фізичного виховання, виховання культурно-гігієнічних
навичок
Фізичне виховання історично є однією з перших педагогічних проблем.
Необхідність фізичних вправ для зміцнення здоров’я і загартування
організму дитини відзначали Сократ, Платон, Арістотель. Зокрема, Платон
стверджував, що «гімнастика є цілюща частина медицини». Вже у перших
педагогічних системах було обґрунтовано роль фізичного розвитку як
необхідної умови і результату правильного виховання.
Я.-А. Коменський вважав турботу про здоров’я дитини найпершим обов’язком
матері, яка поруч із повноцінним харчуванням має забезпечувати умови для
рухової активності дитини вже з перших днів життя. Для зміцнення
здоров’я та фізичного розвитку дітей рекомендував правильно підібрані і
дозовані фізичні вправи.
Догляд за тілом, турбота про зміцнення здоров’я необхідні для виховання
гідної людини, вважав Дж. Локк, який започаткував введення обов’язкового
фізичного виховання в англійських навчальних закладах у формі рухливих
ігор та спортивних вправ.
Ж.-Ж. Руссо підтримував вимогу Я.-А. Коменського стосовно обов’язкового
годування немовляти материнським молоком, а час від народження до двох
років життя вважав найважливішим для фізичного виховання. Особливу увагу
приділяв дитячим рухливим іграм та фізичним вправам на свіжому повітрі.
Для того щоб розвинути розум дитини, щоб вона була мудрою і розсудливою,
вважав Руссо, потрібно зміцнювати її тіло, зробити її здоровою.
Й.-Г. Песталоцці у книзі «Елементарна гімнастика» охарактеризував типи
вправ залежно від рухливості суглобів, за анатомічною класифікацією:
вправи для голови, ніг, рук, тулуба. Ці вправи він розглядав як
«підготовчий засіб» ефективного фізичного розвитку дітей, за допомогою
якого можна забезпечити навчання більш складних рухів, спортивних вправ
тощо.
Зв’язок фізичного і розумового виховання відзначав Г. Сковорода: фізичне
виховання має зміцнити дітей «таким чином, що допоможе краще пізнати
науки».
К. Ушинський надавав виняткового значення народним рухливим іграм як
засобу фізичного виховання і схвалював дослідження цього засобу
зміцнення здоров’я дітей. Значний внесок у цю справу зробили книги
російського педіатра і педагога Єгора Покровського (1838—1895), у яких
обґрунтовано культурологічні засади фізичного виховання, зібрано та
проаналізовано ігри різних народів.
Один з основоположників гігієни і теорії фізичного виховання, лікар,
анатом і педагог П. Лесгафт розробив систему фізичного виховання дітей,
засновану на антропології — науці про людський організм. Його
періодизація дошкільного дитинства ґрунтувалася на таких проявах
досягнень дитини у фізичному розвитку, як перехід із лежачого положення
у сидяче, поява молочних зубів і т. д. Систему фізичного виховання він
підпорядкував закономірностям анатомії і фізіології.
Наукова концепція фізичного виховання П. Лесгафта заснована на зв’язку
фізичних і духовних сил людини, провідній ролі свідомого оволодіння
фізичними вправами. Розроблена методика поетапного оволодіння рухами
свого тіла: від вивчення правильних рухів через поступове збільшення
напруження до оволодіння орієнтуванням у часі і просторі.
Послідовник П. Лесгафта, вчений-гігієніст Валентин Гориневський
(1857—1937) розробив систему засобів фізичного виховання, яка включала
фізичні вправи, загартовувальні процедури, рухливі ігри. Він наголошував
на значенні дошкільного віку як часу найбільшої пластичності тіла
дитини.
С. Русова приділяла значну увагу питанням здоров’я, повноцінної
життєдіяльності дитини та рухливим народним іграм.
Дослідженням проблем дошкільної гігієни, лікарсько-педагогічного
контролю за фізичним розвитком дитини займалися Л. Чулицька, Юхим Аркін
(1873—1948). Вони визначили вимоги до гігієни дошкільного закладу,
педагогічного процесу, режиму дітей, добору фізичних вправ для дітей
різних вікових груп.
Як важливий елемент всебічного розвитку людини розглядав фізичне
виховання В. Сухомлинський, наголошуючи на необхідності гармонізувати
фізичний розвиток і духовне життя дитини.
Проблеми фізичного виховання знайшли вирішення у теоретичних і
методичних дослідженнях Є. Леві-Гориневської, Г. Викової (методика
навчання дітей рухів, проведення занять з фізичної культури), М.
Кистяковської (розвиток рухів у ранньому дитинстві), Т. Осокіної
(система занять з фізичної культури). Цілісну систему фізичного
виховання дітей дошкільного віку розробив Е. Вільчковський; проблема
забезпечення рухового режиму в дошкільному закладі досліджена Т.
Дмитренко, Н. Денисенко; удосконалення основних рухів під час різних
форм організації фізичного виховання — Г. Шалигіною, О. Богініч.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні наголошує на турботі про
фізичне здоров’я дитини як одному з пріоритетів педагогічної роботи.
Тому розроблення теоретико-методичних засад здійснення фізичного
виховання є важливою частиною наукових досліджень у галузі дошкільної
педагогіки.
Виховання культурно-гігієнічних навичок
Здоров’я дітей, загартованість їхніх організмів, інтерес до здорового
способу життя залежать і від того, наскільки сформовані у них
культурно-гігієнічні навички. Фізіологічною основою
культурно-гігієнічних навичок є утворення умовно-рефлекторних зв’язків,
вироблення динамічного стереотипу, а головною умовою їх формування —
раціонально організоване життя дітей у дитячому садку, чіткий режим дня,
постійність вимог до поведінки дитини з боку дорослих. Важливими при
цьому є чистота приміщення, якісне прибирання, провітрювання, естетика
організації культурно-гігієнічних процедур, приклад охайності й
особистої гігієни дорослих. Гігієнічні процедури проводять Щоденно в
один і той самий час, що сприяє формуванню постійних навичок.
Уже на другому році життя діти повинні уміти піднімати руки під струмінь
води, змивати мильну піну з них, користуватися рушником, пити з чашки,
їсти ложкою, користуватися серветкою, дякувати після прийому їжі,
користуватися носовичком. Трирічні малюки мають їсти самостійно й
акуратно, ретельно пережовувати їжу, правильно тримати ложку, самостійно
засукувати рукави перед умиванням, користуватися милом, умиватися,
витиратися. У середній групі дітей навчають правильно користуватися
столовими приборами (ложкою, виделкою, ножем), серветкою, їсти акуратно,
полоскати рот після їжі, правильно чистити зуби, зачісуватися,
дотримуватися правил користування предметами гігієни. Діти старшої і
підготовчої груп повинні контролювати дотримання особистої гігієни,
культурно поводитися за столом.
Культурно-гігієнічні навички поєднують у собі явища гігієни і культури.
Діти мають усвідомити, що їхнє ставлення до гігієнічних вимог є не лише
ставленням до власного здоров’я, а й свідченням поваги до людей, адже
неакуратна, неохайна людина викликає відразу, небажання спілкуватися з
нею.
Віднедавна значного розвитку набуває валеологія — наука про збереження і
зміцнення здоров’я, її сутність полягає в тому, що людина повинна
пізнати і створити себе, навчитися берегти і зміцнювати своє здоров’я.
Основними напрямами роботи з валеологічного виховання дітей дошкільного
віку є:
— формування мотиваційних установок на здоровий спосіб життя як основну
умову збереження і зміцнення здоров’я;
— формування бережного ставлення до власного здоров’я;
— прищеплення навичок особистої гігієни;
— ознайомлення дітей із способами профілактики захворювань і запобігання
травматизму;
— формування культури діяльності, дотримання гігієнічно обґрунтованих
вимог до організації життєдіяльності загалом.
Набуття дітьми дошкільного віку валеологічної культури передбачає
оволодіння ними первинними знаннями про свій організм і здоров’я,
вміннями дотримуватися доцільного режиму життя і діяльності, харчування,
сну, відпочинку, систематичне та якісне здійснення гігієнічних процедур,
заходів запобігання хворобам. Вихователі і батьки повинні активізувати
увагу дитини до її самопочуття, загального стану організму. Вона мусить
уміти аналізувати свою надмірну збудливість або пригніченість, які
можуть свідчити про початок захворювання. Це є основою формування
здорового способу життя, елементарних умінь самоспостереження і
самоаналізу власного стану здоров’я.
Для успішного виховання в дошкільників культурно-гігієнічних навичок
необхідно забезпечити:
— цілеспрямовану роботу батьків і педагогів щодо усвідомлення дітьми
значущості фактора здоров’я, цінування його; запобігання шкідливих
звичок, недбалого ставлення до свого організму, зовнішнього вигляду і
поведінки;
— єдність вимог до гігієни дитини в дошкільному закладі та сім’ї,
позитивний приклад культури поведінки дорослих;
— належну естетичність приміщення дитячого садка і сім’ї, що передбачає
ретельне його прибирання, чистоту, доцільність і зручність у
використанні обладнання, меблів, посуду, іграшок тощо;
— постійне вправляння у дотриманні вимог культури поведінки,
своєчасність і чіткість режимних процесів;
— контроль з боку вихователів, допоміжного персоналу, батьків за якістю
виконання культурно-гігієнічних навичок;
— індивідуальну роботу з кожною дитиною, врахування її стану здоров’я,
темпів оволодіння навичками, ставлення до гігієнічних процедур; при
цьому важливо знати, як дитина сприймає позитивну оцінку чи осуд її
поведінки авторитетним дорослим, як ставиться до відповідних учинків
однолітків.
Фізичне виховання є основою гармонійного розвитку, формування здорового
способу життя дітей дошкільного віку. Воно має бути спільною турботою
батьків, педагогів і самої дитини, яку з ранніх років слід привчати
піклуватися про своє здоров’я.
Література
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999.
Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство в дошкільному
закладі. — К., 2002.
Болтарович 3. Традиції сімейного виховання // Народна творчість та
етнографія. — 1993. — № 2.
Буре Р. С., Островская Л. Ф. Воспитатель и дети. — М., 2003.
Вільчковський Е. С. Критерії оцінювання стану здоров’я, фізичного
розвитку та рухової підготовленості дітей дошкільного віку. — К., 1998.
Вільчковський Е. С. Теорія і методика фізичного виховання дітей
дошкільного віку. — Л., 1998.
Венгер Л. А., Пилюгина Э. Г., Венгер Н. Б. Воспитание сенсорной культуры
ребенка от рождения до 6 лет. — М., 1988.
Виховання дошкільників в праці / За ред. 3. Н. Борисовой — К., 2002.
Воспитание гуманных чувств у детей / Под ред. Л. Н. Проколиенко, В. К.
Котырло. — К., 1987.
Денисенко Н. Впровадження програми з валеології // Дошкільне виховання.
— 1998. — № 9.
Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта.
— 1993. — № 44—46.
Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3—7 років у дитячих
закладах. — К., 1992.
Єфименко М. М. Театр фізичного виховання та оздоровлення дошкільників. —
К., 1995.
Запорожец А. В. Проблемы развития психики // Избранные психологические
труды. — М., 1986.
Киричук О. В. Філософія освіти і проблеми виховання // Нові технології
навчання. — К., 1997.
Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М., 2002.
Комарова Т. С. Изобразительное творчество дошкольников в детском саду. —
М., 1984.
Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук, ред.
О. Л. Кононко. — К., 2003.
Кононко О. Л. Стратегічна мета виховання — життєва компетентність дитини
//Дошкільне виховання. — 1999. — № 5.
Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.
Концепція дошкільного виховання в Україні. — К., 1993.
Концепция дошкольного воспитания. — М., 1989.
Котляр В. Ф. Изобразительная деятельность дошкольников. — К., 1986.
Котырло В. К. Развитие волевого поведения у дошкольников. — К., 1971.
Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1999.
Нравственно-трудовое воспитание детей в детском саду /Под ред. Р. С.
Буре. — М., 1987.
Основы дошкольной педагогики /Под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой.
— М., 1980.
Островська Л. Ф. Виховання культури поведінки дошкільників. — К., 1975.
Парамонова Л. А., Протасова Е. Ю. Дошкольное и начальное образование за
рубежом. — М., 2001.
Підкурганна Г. Дитяча творчість. Програма та методичні рекомендації з
художнього розвитку дітей дошкільного віку. — К., 2001.
Плохій 3. П. Виховання екологічної культури дошкільників. — К., 2002.
Поніманська Т. І. Моральне виховання дошкільників. — К., 1993.
Приходько Ю. С. Формування позитивних взаємин у дитячому колективі. —
К., 1987.
Проколієнко Л. М. Формування допитливості у дітей дошкільного віку. —
К., 1979.
Проскура Е. В. Развитие познавательных способностей дошкольника. — К.,
1985.
Про дошкільну освіту: Закон України — К., 2001.
Про освіту: Закон України // Освіта. — 1991. — 25 червня.
Русова С. Ф. Ідейні підвалини школи // Світло. — 1913. — Кн. 8.
Сенсорное воспитание в детском саду. — М., 1981.
Сковорода Г. Пізнай у собі людину. — Л., 1995.
Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.
Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. — К., 1986.
Сухомлинский В. А. Хрестоматия по этике. — М., 1990.
Стрелкова Л. П. Уроки сказки. — М., 1990.
Ушинський К. Д. Про народність у громадянському вихованні // Вибрані
твори: В 2-х т. — Т. 1. — К., 1983.
Формирование взаимоотношений дошкольников в детском саду и семье. — К.,
1987.
Художественное творчество и ребенок. — М., 1972.
Чабовская А. П. Гигиена детей раннего и дошкольного возраста. — М.,
1989.
Шульга Л. М. Розвиток творчих здібностей дітей дошкільного віку на
заняттях з малювання. — К., 1995.
Эстетическое воспитание в детском саду. — М., 1985.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
