Реферат на тему:
Роль дорослого в розвитку дитини. Вікова періодизація дитинства
У розвитку дитини провідна роль належить дорослим. Дитина є соціальною
істотою. Потреба у співробітництві з дорослими виникає ще в ранньому
дитинстві, коли дорослий цілком забезпечує усі життєві потреби дитини.
Він вводить її у навколишній світ, задовольняє одну з головних потреб
психічного розвитку — появу нових вражень, передає виховні функції
спеціально організованим структурам (дитячий садок, школа, засоби
масової інформації), порушує глибинні зв’язки дорослого світу і світу
дітей, поглиблює розрив між ними.
У процесі взаємодії з дорослим формується особиста свідомість дитини. У
дошкільному віці вона долає шлях від відокремлення себе від дорослого
(«Я сам») до відкриття свого внутрішнього життя, тісно пов’язаного із
зовнішньою діяльністю.
У вихованні дитини дошкільного, молодшого шкільного віку особливу роль
відіграє включення дорослого в картину розвитку дитини. Перехід від
одного вікового етапу до іншого супроводжується зміною місця дорослого у
цій картині:
— для немовляти дорослий є джерелом захищеності, позитивних емоцій, які
безпосередньо передаються через турботу і ласку, обійми, голос мами;
— з 2,5 місяців дитина реагує на появу матері «комплексом пожвавлення»;
— для дитини раннього віку дорослий є джерелом практичних умінь і
навичок. Наслідуючи їх, вона стає самостійною, незалежною від інших;
— дітям 4—5 років дорослий несе нові знання, пізнавальні враження, які
втілюються у перші навчальні вміння;
— для старшого дошкільника цінність дорослого полягає у здатності брати
участь у різноманітних соціальних зв’язках, орієнтуватися у міжлюдських
стосунках, а відтак — бути прикладом соціальної поведінки дитини,
своєрідним «моральним еталоном».
Російський психолог Даниїл Ельконін (1904—1984) довів, що для
дошкільника образ дорослого є не образом іншої людини, а образом себе,
своєї майбутності, втілення у собі «іншого». З певного моменту розвитку
дитина втілює в собі «дві людини» (Вона і Дорослий), і саме внутрішня
взаємодія цих «двох людей» стимулює саморозвиток дитини.
Персоніфікований образ дорослого (батьків, педагогів) спонукає дитину
робити як дорослий; бути як дорослий; уміти те, що дорослий; жити, як
дорослий. При цьому дитині необхідний не просто дорослий, а значущий —
такий, який своїми якостями і рисами демонструє не себе, а ідеї та
помисли життя дитини.
Потреба в спілкуванні з дорослими розвивається протягом усього
дошкільного дитинства. Як носій суспільно-історичного і культурного
досвіду, а згодом — і моральний приклад, дорослий є авторитетом для
дитини. Дошкільник оцінює свої вчинки, якості, прагне співпереживання і
співучасті з дорослим, в усьому його наслідує. На такій взаємній довірі
і будується справжнє виховання. Із цього приводу польський педагог Януш
Корчак (1879—1942) зазначав, що вихователь, який не сковує, а звільняє,
не ламає, а формує, не пригнічує, а підносить, не диктує, а вчить, не
вимагає, а запитує, переживає разом з дитиною багато хвилин натхнення.
Від педагога, який прагне позитивно впливати на дитину, вимагається
багато знань, творчості і терпіння. Вихователь має бути не лише
вихованим, а й здатним до самовдосконалення. Для дошкільника важливим є
особливий зв’язок саме з вихователем. І не лише тому, що у цьому віці
дитина залежна від дорослого, а й тому, що в неї ще немає тривких і
розвинутих взаємин з дітьми. Стосунки вихователя з дитиною, яка потребує
уваги до себе, називають «малим інтимним колом спілкування» (О.
Леонтьев). Не випадково з усього дитинства найяскравіші спогади
залишаються про дошкільний період, коли дитина разом з дорослим
освоювала простір дитинства.
Співзвучність суб’єктів виховання — особистості дитини і особистості
педагога — є передумовою його ефективного впливу на розвиток дитини. За
словами вітчизняного вченого Івана Беха, лише особистісно-орієнтоване
виховання досягає розвивальної мети, оскільки воно спрямоване на
усвідомлення вихованцем себе як особистості, на вільне і відповідальне
самовираження. Вихователь дошкільного закладу неодмінно повинен здобути
статус значущого дорослого, який є для дитини не лише близькою, а
духовно близькою людиною. Це передбачає розуміння, прагнення і вміння
вихователя зберігати і підтримувати самобутність дитинства, перетворення
взаємин формальних (навчальний процес) на особистісні. При цьому важливо
обрати оптимальні форми і методи виховання і навчання. Правильність
виховання полягає у баченні можливостей вихованця: те, що на певний
момент він може робити з допомогою дорослого, невдовзі робитиме
самостійно. Виховання і навчання, орієнтуючись на «зону найближчого
розвитку», випереджають розвиток дитини і сприяють йому. Водночас слід
враховувати закономірності психічного розвитку дитини, ставити перед нею
посильні завдання.
Для кожного вікового періоду характерна вибіркова чутливість до різних
видів навчання. Періоди, під час яких виховні дії найбільше впливають на
психічний розвиток, називають сенситивними (лат. sensus — відчуття;
найсприятливіший). Таким періодом для навчання дітей мови є вік від 1,5
до 3-х років. Якщо дитина до трьох років не оволоділа початками мови, то
надалі її засвоєння відбуватиметься значно важче і можливості розвитку
буде втрачено. Наявність сенситивних періодів психологи пояснюють тим,
що навчання найбільше впливає на психічні якості, які лише починають
формуватися і яким можна надати потрібного спрямування. Змінити якості,
що вже сформувалися і закріпилися, значно важче.
Можливості виховання зростають відповідно до того, наскільки воно
охоплює життя дитини. Педагогу важливо пізнавати характер і закони
розвитку життя, вміло використовувати результати пізнання у своїй
діяльності. Сила виховання полягає в тому, що воно, ґрунтуючись на
знанні законів розвитку, може цілеспрямовано керувати ним.
Вікова періодизація дитинства
Особистість є багаторівневою системою, яка поетапно формується впродовж
усього життя.
Кожен вік є якісно особливим етапом і характеризується багатьма змінами.
Особливості віку залежать від умов життя, стосунків з людьми, рівня
розвитку психологічної структури особистості, знань і мислення,
сукупності певних фізіологічних ознак. У житті людини виокремлюють
дошкільний, шкільний вікові періоди і період соціальної зрілості —
дорослість. Кожен із них складається з відповідних вікових етапів, які
характеризуються певними особливостями.
Критеріями розвитку дитини є анатомічні, фізіологічні, психологічні,
педагогічні, фізичні показники стану організму. До анатомічних належать
розвиток кісткової, м’язової, серцево-судинної та статевої систем.
Фізіологічні охоплюють показники діяльності органів дихання, кровообігу,
залоз внутрішньої секреції, нервової системи. Психологічні показники
відображають особливості сприйняття, пам’яті, уяви, мислення, мовлення,
темпераменту, характеру. Показниками фізичного розвитку є зріст, вага,
обсяг грудної клітки, стан м’язів. Педагогічні критерії визначають
можливості розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного
виховання дитини.
Своєрідне бачення умов і рушійних сил розвитку людських якостей на
стадії дитинства, закономірностей перебігу фізіологічних, сенсорних,
емоційних, вольових та пізнавальних процесів, особливостей формування
дитини як особистості засвідчує народний досвід виховання, згідно з яким
періодизація дитинства здійснювалася за принципом раннього залучення до
праці:
— від народження до 2—3-х років — діти, які потребують особливої опіки
батьків та інших членів сім’ї («Матері з рук не виходить, матері по
п’ятах ходить»);
— від 3-х до 14-ти років — підготовка до активного життя. У межах цього
етапу вирізняють два періоди: 1) до 7 років («до пастуха»); 2) від 7 до
14 років. П’ятирічна дитина — вже «підпасич», допомагає старшим дітям, а
в 6— 7 років («як зуби почнуть випадати») — уже пастух. Дівчинка «год з
шести тягає гребінку з валом, коли мати пряде», а з 7—8 років починає
прясти;
— від 14 до 17—18 років — «готова робоча сила». Ян-Амос Коменський
основою вікової періодизації вважав етапи виховання, кожен з яких триває
шість років: материнська школа, навчання у початковій школі; навчання в
гімназії; завершення навчання. Французький педагог-гуманіст Жан-Жак
Руссо (1712—1778) виокремлював два періоди розвитку: від народження до 2
років (час фізичного виховання); від 2 до 12 років (період розвитку
«зовнішніх почуттів»). Костянтин Ушинський вважав перші сім років життя
періодом першого дитинства і підготовки до шкільного навчання.
Згідно з концепціями періодизації дошкільного дитинства виокремлюють три
головні періоди розвитку протягом перших шести років життя дитини, кожен
з яких є кроком до загальнолюдських цінностей, нових можливостей
пізнавати, емоційно освоювати і перетворювати світ. Ці періоди
відмежовані один від одного рівнем психічного розвитку дитини. Кожен
попередній створює умови для наступного, їх послідовність не може бути
штучно «змінена» у часі: немовлячий період (перший рік життя), раннє
дитинство (від одного до 3-х років), дошкільне дитинство (від 3-х до
6—7-ми років).
Сучасна психологія вирізняє такі періоди загального дитинства:
— немовля (від народження до року; окремо акцентується на першому місяці
як періоді народженості);
— переддошкільне (раннє) дитинство (від 1 року до З років);
— дошкільне дитинство (від 3 до 6 років);
— молодший шкільний вік (від 6 до 11—12 років);
— середній шкільний вік (підлітковий) (від 12 до 15 років);
— старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років).
Педагогічна вікова періодизація, що виходить із завдань виховання дітей
на різних етапах дошкільного дитинства і відображає практику їхнього
навчання і виховання у дошкільних закладах, зумовлює поділ дитинства на
ранній вік (від народження до 2 років), молодший дошкільний вік (від 2
до 4 років), середній дошкільний вік (від 4 до 5 років), старший
дошкільний вік (від 5 до 6— 7 років). Особливо важливий останній рік
дошкільного дитинства, який передує навчанню в школі. Програми виховання
дітей у дошкільних закладах складені за окремими роками життя або
віковими періодами для конкретизації завдань, змісту і методів виховання
і навчання.
Література
Бех І. Д. Виховання особистості: У 2-х кн. — К., 2003.
Выготский Л. С. Проблема возраста // Собр. соч.: В 6 т. — Т. 4. — М.,
1984.
Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: Теорія та історія. — К.,
1995.
Пльбух Ю. 3. Розумове обдарована дитина: Психологія, діагностика,
педагогіка. — К., 1992.
Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта.
— 1993. — № 44—46.
Гончаренко С. У. Педагогічні дослідження. — К., 1995.
Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології. — К., 2004.
Довженок Г. В. Український дитячий фольклор. — К., 1974.
Доман Г., Доман Д. Дошкольное обучение ребенка. — М., 1995.
Жерносек І. Педагогічний досвід: головні ознаки і критерії // Рідна
школа. — 1999. — № 9.
Запорожец А. В. Основные проблемы онтогенеза психики // Избр. психол.
труды: В 2 т. — Т. 1. — М., 1986.
Кононко Е. Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника.
— К., 2000.
Корчак Я. Педагогическое наследие. — М., 1991.
Костюк Г. С. Розвиток і виховання // Навчально-виховний процес і
психічний розвиток особистості. — К., 1989.
Кудрявцев В. Т. Смысл человеческого детства и психическое развитие
ребенка. — М., 1997.
Кулачківська С. Е., Ладивір С. О. Я — дошкільник: вікові та
індивідуальні особливості психічного розвитку. — К., 1996.
Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження.
— К., 1990.
Одаренные дети: Пер. с англ. — М., 1991.
Основи національного виховання. — К., 1994.
Передовий педагогічний досвід: теорія і методика / За ред. Л. Л. Mo-мот.
— К., 1990.
Педагогіка / За ред. М. Д. Ярмаченка. — К., 1986.
Педагогика: педагогические теории, системы, технологии / Смирнов С. А.,
Котова И. Б., Шиянов Е. Н. и др. — М., 1999.
Про освіту: Закон України. — К., 1996.
Савенков А. И. Детская одаренность: развитие средствами искусства. — М.,
1999.
Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.
Сухомлинский В. А. Хрестоматия по этике / Сост. О. В. Сухомлинская. —
М., 1990.
Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. — К.,
1974.
Титаренко Т. М. Такие разные дети. — К., 1989.
Фельдштейн Д. И. Социальное развитие в пространстве-времени Детства. —
М., 1997.
Ягупов В. В. Педагогіка. — К., 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
