Реферат на тему:
Зміст і засоби розумового виховання дітей
Розумове виховання полягає у збагаченні знань дитини, розвитку
мислительних процесів, формуванні вміння знаходити, осмислювати,
інтерпретувати, використовувати відповідно до потреби інформацію. Його
успіх залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів,
якими послуговується вихователь, його уміння налаштовувати дитину на
постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну
діяльність. Ці аспекти є складовими змісту розумового виховання.
Зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про
предмети і явища (суспільне життя, природу, людину тощо), способів
мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати,
узагальнювати).
Найістотніші зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом
засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної їх системи і загальних форм
розумової діяльності, які є основою розумового розвитку. Таке бачення
змісту розумового виховання спирається на психологічні дослідження (Л.
Виготський, П. Гальперін, О. Запорожець, М. Поддьяков та ін.), ідеї
гуманістичної педагогіки К. Ушинського, який переконував у недоцільності
штучного спрощення наукових знань до рівня дитячого розуміння, а також у
нераціональності донесення до дітей знань, які перевищують рівень
їхнього розумового розвитку.
Для розумового виховання важливо забезпечити здобуття дитиною
систематизованих знань — організованих у певній послідовності й повноті
знань, що дає змогу розглядати і використовувати їх як єдине ціле.
Орієнтація на систематизацію сприяє актуалізації попередньо здобутих
знань і глибокому розумінню тих, що формуються. У процесі засвоєння
систематизованих знань можливе формування загальної стратегії
пізнавальної діяльності дітей — від виокремлення предмета до
встановлення його зв’язку з іншими предметами, поряд з якими він існує.
Згодом відбувається аналіз його окремих властивостей у системі
функціональних зв’язків з іншими предметами. Отже, необхідним елементом
змісту розумового виховання є засвоєння систематизованих знань про
навколишній світ.
Зміст розумового виховання реалізується через використання таких його
засобів:
1. Ознайомлення з предметами і явищами навколишнього світу. Обсяг і
характер знань визначає програма виховання і навчання у дошкільних
закладах дітей кожної вікової групи відповідно до можливостей їхнього
розумового розвитку. Усі знання об’єднані в розділи: про природу,
предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя тощо.
У ранньому дитинстві дитину знайомлять з конкретними предметами і
явищами найближчого оточення. Оволодіння різними видами предметних дій і
мовою забезпечує формування елементарного кола уявлень: про якості і
властивості предметів побуту, іграшки, певні об’єкти природи, про
призначення окремих предметів і способи користування ними.
У дошкільний період дитина оволодіває основними уміннями і навичками
різних видів діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спілкування,
малювання, ліплення, конструювання. Розширення знань про предмети і
явища відбувається завдяки опануванню і розвитку нових видів діяльності,
поглибленню змісту тих, які сформувались у ранньому віці. Педагоги,
батьки допомагають дітям сформувати уявлення про сім’ю, життя і працю
дорослих, норми і правила поведінки, стосунки між людьми, явища
суспільного життя, рідне місто чи село, рідний народ, його звичаї і
традиції тощо. У старшому дошкільному віці знання поєднуються з
формуванням пізнавального ставлення до навколишнього світу, що вимагає
розвитку певних способів його освоєння. Діти оволодівають такими
мислитель-ними операціями, як порівняння, узагальнення, класифікація; у
них формується загальний метод розумової діяльності — здатність швидко і
точно зрозуміти завдання, планомірно І послідовно вирішувати його,
правильно оцінювати результати. Розумова діяльність дітей формується у
процесі навчання під керівництвом дорослого.
Усе, що оточує дитину (люди, предметний світ, природа, явища суспільного
життя), є джерелом розумового розвитку. У своєму повсякденному житті
дитина здобуває нові знання, набуває нового досвіду. Цей процес,
особливістю якого є вплив суспільного середовища на інтелектуальну
працю, О. Усова назвала природною «дидактикою життя».
Дитина ознайомлюється з навколишнім середовищем завдяки безпосередньому,
послідовному й активному сприйманню предметів і явищ. Виховання, як
зауважував К. Ушинський, повинно вправляти здатність дітей до
спостереження — цілеспрямованого збирання фактів про предмети і явища
дійсності, поведінку і діяльність особистості з метою їх аналізу і
тлумачення. Правильно організоване спостереження сприяє вихованню у
дітей зосередженої уваги і поглиблює їхній інтерес до пізнання світу.
2. Спілкування з дорослими. Особливу роль у розумовому вихованні
відіграють відповіді дорослих на численні запитання дітей, які є одним
із показників їхнього розумового розвитку. Спочатку ці питання є
простими: «Яка киця?», «Що робить зайчик?». Пізніше розвивається
допитливість та інтерес до предметів і явищ не лише безпосереднього
оточення, а й віддалених: «Чому дме вітер?». Сукупність дитячих запитань
учені (О. Сорокіна) класифікують на такі категорії:
— питання, що містять бажання дитини одержати від дорослих пораду або
допомогу («Ви навчите мене малювати цей візерунок?»); адекватною
реакцією на них буде конкретна допомога дорослих у тому, про що дитина
просить;
— питання, що відображають намагання дитини викликати емоційне
співпереживання дорослих («Добре я відповідав на занятті?»); у такому
разі педагог, відповідаючи на питання дитини, має виявити зацікавленість
нею, її успіхами, а за необхідності — співчуття;
— пізнавальні питання, зумовлені прагненням дітей до знань («Звідки
приходить зима?»); вони зобов’язують педагогів, батьків до точних,
правильних за змістом і з наукової точки зору відповідей.
В ознайомленні дітей з навколишнім світом не можна недооцінювати
спілкування з дорослими поза процесом навчання. Цей спосіб розумового
виховання М. Поддьяков назвав стихійним, неорганізованим навчанням.
3. Різні види діяльності дітей. Важливим засобом виховання є
організована вихователем розумова діяльність дітей. У ранньому віці
розумове виховання відбувається у процесі організації предметної
діяльності дітей. Це вимагає створення предметного середовища, яке б
спонукало дітей до пізнавальних дій.
Важливим фактором є розвиток мовлення, що відкриває нові можливості для
формування первинних уявлень, допомагає встановлювати зв’язки між
предметами, діями і словами, що їх називають, підводить дітей до
елементарного узагальнення.
У розумовому вихованні важлива роль належить грі, в якій відображаються
враження дітей про навколишню дійсність, творчо інтерпретуються їхні
уявлення про предмети і явища, розуміння подій. Перші ігри малюків
виникають із предметної діяльності, їх розвиток відображає спрямованість
пізнання дитини. Із фокусуванням її уваги на людину в грі з’являється
рольовий розподіл, який відображає людські взаємини. Рольова взаємодія
сприяє усвідомленню дітьми правил і норм поведінки людей, мотивів їхньої
діяльності тощо. У процесі формування ігрового задуму, розгортання
сюжету гри діти удосконалюють плануючу функцію мислення, розвивають свої
пізнавальні інтереси. У грі діти можуть послуговуватися засвоєними
знаннями за власним задумом, переживають багато радісних емоцій,
виявляють ініціативу, мають можливість бачити результати своєї
діяльності.
Дбаючи про підвищення виховного ефекту творчих ігор, вихователю слід
постійно збагачувати їх зміст шляхом розширення вражень, знань дітей про
навколишню дійсність. Вдумливе педагогічне керівництво повинно спиратися
на рівень розуміння дітьми процесів і явищ, який виявляється у грі, і
поступово розвивати послідовність ігрових дій, учити дітей плануванню.
Особливо доцільні у розумовому вихованні дітей дидактичні ігри, що в
ранньому віці сприяють мовленнєвому розвитку. У середньому і старшому
дошкільному віці дидактичні ігри розвивають увагу, кмітливість,
винахідливість, уточнюють, систематизують, узагальнюють знання про світ.
Усі компоненти структури гри (ігрове завдання, зміст, дії, правила)
спрямовані на розумовий розвиток, можливості якого розширюються
внаслідок урізноманітнення й ускладнення ігор. Важливо навчити дітей
розуміти гру, пояснювати її зміст, правила, способи дій, що розвиватиме
їхнє мислення, мовлення, вчитиме самоконтролю.
Розумовий розвиток дитини залежить і від того, наскільки вона включена у
продуктивні види діяльності. Кожна продуктивна діяльність передбачає
вміння дитини планувати, тобто спершу уявляти образ того, що
створюється, а потім утілювати його у практичній діяльності. Так,
конструювання вимагає цілісного сприйняття предмета, що конструюється,
його складових частин, уміння уявляти його в різних просторових
положеннях, планувати практичні дії, оцінювати процес і результати своєї
діяльності та ін. Ці дії у процесі роботи вдосконалюються. В організації
предметних видів діяльності вихователь має постійно дбати про збагачення
уявлень дітей про предмети, їх якості та властивості, особливості різних
будівель і споруд, а також про специфіку необхідних для створення
конкретної моделі матеріалів.
У процесі зображувальної діяльності (малювання, ліплення, виготовлення
аплікацій) розширюються, поглиблюються знання про предмети і явища
навколишнього світу, розвиваються сенсорні здібності. Образотворча
діяльність розгортається на основі сприймання, осмислення, переживання
сприйнятого, виявлення свого ставлення до нього через зображення. Ця
закономірність і визначає суть навчання дітей образотворчої діяльності.
У творчому процесі дитина вчиться аналізувати предмети, порівнювати їх,
виокремлювати їх ознаки, сприймати створене і завершене зображення,
оцінювати його, їй доводиться оперувати уявленнями, перетворювати
попередній досвід за допомогою уяви, вдосконалювати плануючу функцію
мислення. Спрямовуючи зображувальну діяльність дитини, педагог, крім
передавання певних практичних навичок і умінь, має дбати про організацію
систематичного спостереження за предметами і явищами, удосконалення
способів їх обстеження, розвиток аналітико-синтетичних здібностей.
На розумове виховання дітей дошкільного віку впливає і трудова
діяльність. Вона, значною мірою розгортаючись на сенсорній основі,
вимагає від дитини елементарних навичок планування: визначати
послідовність робіт, розподіляти обов’язки між учасниками, домовлятися
про спільний результат. Дитина повинна заздалегідь готувати все
необхідне для роботи, вміти добирати, використовувати інструменти і
матеріали. У процесі організації трудової діяльності дітей вихователю
слід потурбуватися про взаємозв’язок трудового і розумового виховання.
Потрібно, щоб формування практичних навичок не випереджало і не
відставало у часі, а відбувалося паралельно із формуванням знань і
розумових умінь. На їх основі педагог розвиває вміння виявляти
ініціативу, творчість, цілеспрямованість і наполегливість у досягненні
результату.
4. Навчання. Цей вид діяльності є найдієвішим засобом розумового
виховання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання
підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми
мислительної діяльності. У процесі спеціального навчання діти вчаться
аналізувати предмети, оволодівають стратегією пізнавальної діяльності.
Провідна роль навчання у розумовому вихованні обумовлена активною
позицією педагога. Вихователь добирає, структурує для повідомлення дітям
інформацію, цілеспрямовано формує уміння і навички та організовує
діяльність дітей, аналізує засвоєння ними знань, що є підставою для
подальшої індивідуальної роботи з ними. Під час занять формуються
навички навчальної діяльності дитини: слухати і чути те, що говорить
педагог, діяти згідно з його вказівками, досягати потрібних результатів
й оцінювати їх. Навчальна діяльність на заняттях є колективною,
внаслідок чого дитина може порівнювати свої результати із результатами
інших дітей, аналізувати власні помилки, усвідомлювати необхідність і
напрями самовдосконалення .
Системне використання засобів розумового виховання забезпечує загальний
розвиток дитини, набуття нею знань про навколишній світ, формування її
пізнавальних здібностей.
Література
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999.
Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство в дошкільному
закладі. — К., 2002.
Болтарович 3. Традиції сімейного виховання // Народна творчість та
етнографія. — 1993. — № 2.
Буре Р. С., Островская Л. Ф. Воспитатель и дети. — М., 2003.
Вільчковський Е. С. Критерії оцінювання стану здоров’я, фізичного
розвитку та рухової підготовленості дітей дошкільного віку. — К., 1998.
Вільчковський Е. С. Теорія і методика фізичного виховання дітей
дошкільного віку. — Л., 1998.
Венгер Л. А., Пилюгина Э. Г., Венгер Н. Б. Воспитание сенсорной культуры
ребенка от рождения до 6 лет. — М., 1988.
Виховання дошкільників в праці / За ред. 3. Н. Борисовой — К., 2002.
Воспитание гуманных чувств у детей / Под ред. Л. Н. Проколиенко, В. К.
Котырло. — К., 1987.
Денисенко Н. Впровадження програми з валеології // Дошкільне виховання.
— 1998. — № 9.
Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта.
— 1993. — № 44—46.
Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3—7 років у дитячих
закладах. — К., 1992.
Єфименко М. М. Театр фізичного виховання та оздоровлення дошкільників. —
К., 1995.
Запорожец А. В. Проблемы развития психики // Избранные психологические
труды. — М., 1986.
Киричук О. В. Філософія освіти і проблеми виховання // Нові технології
навчання. — К., 1997.
Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М., 2002.
Комарова Т. С. Изобразительное творчество дошкольников в детском саду. —
М., 1984.
Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук, ред.
О. Л. Кононко. — К., 2003.
Кононко О. Л. Стратегічна мета виховання — життєва компетентність дитини
//Дошкільне виховання. — 1999. — № 5.
Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.
Концепція дошкільного виховання в Україні. — К., 1993.
Концепция дошкольного воспитания. — М., 1989.
Котляр В. Ф. Изобразительная деятельность дошкольников. — К., 1986.
Котырло В. К. Развитие волевого поведения у дошкольников. — К., 1971.
Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1999.
Нравственно-трудовое воспитание детей в детском саду /Под ред. Р. С.
Буре. — М., 1987.
Основы дошкольной педагогики /Под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой.
— М., 1980.
Островська Л. Ф. Виховання культури поведінки дошкільників. — К., 1975.
Парамонова Л. А., Протасова Е. Ю. Дошкольное и начальное образование за
рубежом. — М., 2001.
Підкурганна Г. Дитяча творчість. Програма та методичні рекомендації з
художнього розвитку дітей дошкільного віку. — К., 2001.
Плохій 3. П. Виховання екологічної культури дошкільників. — К., 2002.
Поніманська Т. І. Моральне виховання дошкільників. — К., 1993.
Приходько Ю. С. Формування позитивних взаємин у дитячому колективі. —
К., 1987.
Проколієнко Л. М. Формування допитливості у дітей дошкільного віку. —
К., 1979.
Проскура Е. В. Развитие познавательных способностей дошкольника. — К.,
1985.
Про дошкільну освіту: Закон України — К., 2001.
Про освіту: Закон України // Освіта. — 1991. — 25 червня.
Русова С. Ф. Ідейні підвалини школи // Світло. — 1913. — Кн. 8.
Сенсорное воспитание в детском саду. — М., 1981.
Сковорода Г. Пізнай у собі людину. — Л., 1995.
Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.
Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. — К., 1986.
Сухомлинский В. А. Хрестоматия по этике. — М., 1990.
Стрелкова Л. П. Уроки сказки. — М., 1990.
Ушинський К. Д. Про народність у громадянському вихованні // Вибрані
твори: В 2-х т. — Т. 1. — К., 1983.
Формирование взаимоотношений дошкольников в детском саду и семье. — К.,
1987.
Художественное творчество и ребенок. — М., 1972.
Чабовская А. П. Гигиена детей раннего и дошкольного возраста. — М.,
1989.
Шульга Л. М. Розвиток творчих здібностей дітей дошкільного віку на
заняттях з малювання. — К., 1995.
Эстетическое воспитание в детском саду. — М., 1985.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
