Реферат на тему:
Особливості гри як засобу всебічного розвитку дитини, класифікація
дитячих ігор
Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як
складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з
яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші — тільки грі. Дитяча
гра зумовлена віковими особливостями особистості.
Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:
1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність
її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона
пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи
використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми
поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Гра іншим
чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній
практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття
знань. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння
знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у
ній.
2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива
значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають
певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина,
тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень
усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні
засоби, іграшки, здійснюють відповідні дії та вчинки, вступають у
різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст
гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це
свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри.
Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї
ознаками:
1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою
ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє,
змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов’язків
перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки,
граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і
самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у
добровільності об’єднання з іншими дітьми, у вільному входженні в гру і
виході з неї тощо.
2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов’язана з ініціативою,
вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви,
емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти
виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов’язана з побудовою
сюжету, вибором змісту, ролей; в інших — виявляється у виборі способів
дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м’яч тощо). Багато ігор
вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї
поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Значну творчу роботу
передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної
активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у
прийнятті рішень.
Творчий елемент є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є
засобом розвитку творчості, формування здібностей дітей.
3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття,
пов’язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність «матері»,
відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя» тощо. У
колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну
відповідальність, відчувають радість від результату, подолання
труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями.
Отже, гра як провідний вид діяльності дитини поєднує в собі як загальні
для будь-якої соціальної діяльності ознаки (цілеспрямованість,
усвідомленість, активна участь), так і специфічні (свобода і
самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, почуття
радості й задоволення).
Класифікація дитячих ігор
Гра є багатоманітним за змістом, характером, формою явищем.
Одна з перших класифікацій гри належить К. Гросу, який поділяв ігри на
дві групи:
1) експериментальні («ігри звичайних функцій»). До них належать
сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи для формування
волі. На думку Гроса, у своїй основі ці ігри мають інстинкти, що
забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і
визначають зміст ігор;
2) спеціальні («ігри спеціальних функцій»). До цієї групи належать ігри,
під час яких розвиваються необхідні для використання в різних сферах
життя (суспільного, сімейного) часткові здібності, їх поділяють за
інстинктами, які в дітей проявляються і вдосконалюються.
Відомий німецький психолог Вільям Штерн (1871— 1938) класифікував ігри
на індивідуальні (за задумом дитини) та соціальні (спільні з іншими).
При цьому він спирався на вихідне положення своєї теорії конвергенції
про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності й
одночасно враховувати вплив середовища, в якому вона перебуває. На його
погляд, зовнішній фактор (соціальне оточення) дає лише матеріал для гри,
вибір якої дитина здійснює інстинктивно.
Швейцарський психолог Ж. Шаже виокремлював:
— ігри-вправи (виникають у перші місяці життя дитини);
— символічні ігри (найпоширеніші ігри дітей віком від двох до чотирьох
років);
— ігри за правилами (ігри дітей від семи до дванадцяти років).
Більш детальну класифікацію ігор запропонувала сучасна американська
дослідниця Катрін Гарвей, поділивши їх на:
— ігри з рухами і взаємодією (відображають надлишок енергії та емоційний
настрій дітей);
— ігри з предметами (починаються з маніпуляції, далі — практика і
тренування до повного вдосконалення);
— мовні ігри (створення дітьми римованих творів, які не мають точного
смислового змісту, — пісеньок, лічилок, приказок, жартів тощо);
— ігри із соціальним матеріалом («драматичні» або «тематичні»).
Організовують їх діти самостійно, розвивають за власним задумом. Як
правило, ці ігри мають персонажів двох типів: стереотипних (мама, лікар
та ін.) і тих, що змінюються;
— ігри за правилами, заданими дорослими;
— ритуальні ігри (засновані на рухах, ігрових предметах, мові,
соціальній умовності).
Узявши за основу класифікації ігор психологічні принципи, російський
педагог П. Лесгафт виокремив сімейні («імітаційні») ігри, в яких діти
дошкільного віку повторюють те, що бачать у навколишньому житті, та
шкільні ігри, які мають певну форму, конкретну мету і правила.
Загальну класифікацію ігор збагачує обґрунтування С. Русовою народних
ігор як прадавнього засобу виховання і навчання дітей, нескінченного
джерела духовних сил, патріотичних почуттів, формування характеру і
світогляду дошкільнят. Ці ігри прилучають дітей до народної мудрості,
досвіду поколінь. До цього часу вони не мають наукової класифікації і
використовуються для розвитку мовлення дітей, ознайомлення з природою,
життям і працею дорослих тощо. Класифікація С. Новосьолової, маючи у
своїй основі організаційно-функціональне джерело ігор, розрізняє:
1) самостійні ігри (виникають з ініціативи дітей):
— ігри-експериментування;
— сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські,
театралізовані);
2) ігри, що виникають з ініціативи дорослого, який використовує їх з
освітньою та виховною метою:
— навчальні ігри (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі);
— розважальні ігри (ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні,
святково-карнавальні, театрально-постановні);
3) ігри, що мають своїм джерелом історичні традиції етносу (народні).
Можуть виникати з ініціативи дорослого, старших дітей.
Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор:
1. Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні,
побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри на теми
літературних творів (драматизації, інсценування).
2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої,
малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з переважанням основного
руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні,
з іграшками, настільно-друковані).
Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні,
обрядові).
Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття
ігор. Наприклад, творчі ігри теж підпорядковані певним правилам,
оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а ігри за
правилами передбачають елементи творчості. У творчій грі їх установлюють
діти, у рухливих і дидактичних іграх — дорослі, переслідуючи виховну та
навчальну мету. У творчих іграх і в іграх за правилами фігурують мета,
уявна ситуація, самостійність дій, активна робота уяви, творчість.
Різняться ці дві великі групи ігор спрямованістю творчої активності
дітей: творчі передбачають реалізацію задуму, розвиток сюжету; ігри за
правилами — вирішення завдань і виконання правил.
Перехід дітей від одного виду гри до іншого залежить як від віку, так і
від індивідуальних уподобань. Уникаючи надмірної регламентації, педагог
має сприяти розвитку різних видів ігрової діяльності дошкільнят.
Література
Жуковская Р. И. Игра и ее педагогическое значение. — М., 1975.
Зворыгина Е. В. Первые сюжетные игры малышей. — М., 1988.
Игра дошкольника / Под ред. С. Л. Новоселовой. — М., 1989.
Игры и упражнения по развитию умственных способностей у детей
дошкольного возраста / Сост. Л. А. Венгер, О. М. Дьяченко. — М., 1989.
Карпова С. Н., Лысюк Л. Г. Игра и нравственное развитие дошкольников. —
М., 1986.
Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М„ 2002.
Косаковская Е. А. Игрушка в жизни ребенка. — М., 1980.
Лиштван 3. В. Игры и занятия со строительным материалом в детском саду.
— М., 1971.
Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1991. (Розділ
«Гра»).
Менджерицкая Д. В. Воспитателю о детской игре. — М., 1982.
Михайленко Н. Я., Короткова Н. А. Как играть с ребенком. — М., 1990.
Михайлова 3. А. Игровые занимательные задачи для дошкольников. — М.,
1990.
Найден О. С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна
своєрідність. Функціональні особливості. — К., 1999.
Нечаева В. Г., Корзакова Е. И. Строительные игры в детском саду. — М.,
1966.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
