Реферат на тему:
Джерелознавство. Економічна статистика
Економічну статистику прийнято поділяти на аграрну, промислову,
статистику транспорту, будівництва, праці та інші підрозділи.
В Росії питання аграрної статистики перебували головно у віданні
Міністерства сільського господарства, де 1894 р. був створений
спеціальний відділ сільськогосподарської статистики. Аграрна статистика
обліковувала форми земельної власності” надільні, у володінні
(“владельческие”), приватні, прикуплені, орендні землі, селянську
власність, сільські громадські угіддя та землі у володінні міських
магістратів, церкви і монастирів та ін. Обліковувались також худоба,
зокрема дуже уважно коні, сільськогосподарські машини, урожаї головних
культур за роками та Інші питання.
З цією метою організовували загальні сільськогосподарські переписи. В
Росії вони були проведені 1877, 1887 та 1905 pp. За їх результатами
видавали відповідні статистичні збірники: “Статистику поземельной
собственности населенных мест Европейской России” у 8 т. (видання
містило дані 49 європейських губерній, у тому числі всіх українських);
46 випусків “Главнейших данных поземельной статистики по обследованию
1887 года”. Перепис 1905 р. знайшов відображення у виданні “Статистика
землевладения 1905 года. Свод данных по 50 губерням Европейской России”.
Окрім згаданих узагальнюючих видань, у Росії з 1883 р. і до 1915 р.
також виходили щорічники “Урожай . года”. Всього за ці роки вийшло 30
томів.
З 1879 p. почали практикувати військові переписи До 1912 р. їх відбулося
десять. У 1910 р. були зібрані дані про впровадження в сільське
господарство техніки, які ввійшли у видання “Сельскохозяйственные машины
и орудия в Европейской и Азиатской России в 1910 г.” (СПб., 1910).
Узагальнюючим було видання “. . год в сельскохозяйственном отношении по
материалам, полученным от хозяев”. Воно велося з 1881 р. до 1915 p. і
містило матеріали про врожай різних культур, ціни на продукцію,
наявність худоби, Ті види і породи, робочу силу, в тому числі найману
працю, та ш.
Загальні сільськогосподарські переписи проводилися також 1916 та 1917pp.
За результатами першого вийшло три випуски статистичного збірника.
Окремі матеріали перепису 1917 р. були опубліковані вже в радянський
час.
Промисловою статистикою в Росії займалися два міністерства: фінансів і
торгівлі та промисловості. У міністерстві фінансів статистику очолював
департамент торгівлі й мануфактур. Статистичні відомості він збирав за
спеціально розробленим формуляром, що мав такі запитання: види виробів,
кількість виробів та їх ціна, кількість парових машин, їх потужність;
склад робітників за статтю і віком; рівень заробітної плати для окремих
категорій робітників і службовців; тривалість робочого дня; наявність
технічних (парових, електро-) двигунів І механізмів; забезпеченість
паливом І сировиною; стан збуту та ін.
До формуляру входили також запитання про будівлі фабрик І заводів,
освіту і кваліфікацію управлінського складу, училища, лікарні, каси та
інші підрозділи на підприємствах. Але формуляри заповнювалися зі слів
власників виробництв і тому їх дані не завжди можуть бути об’єктивними.
На основі цих зведених даних видано три випуски “Указателя фабрик и
заводов”.
Значну Історичну інформацію містили видання, що готувалися департаментом
непрямих зборів Міністерства фінансів. До 1898р. видання мало назву
“Отчеты департамента неокладных сборов”, а 1899-1916 pp. — “Статистика
производств, облагаемых акцизом”. Відомості подавалися з таких галузей,
як виноробна, тютюнова, цукрова, сірникова та Ін.
На початку XX ст. у Росії почали проводити промислові переписи, їх
відбулося три: 1900, 1908 і 1910-1912 pp. Перепис 1900 р. охоплював
підприємства, річний обсяг виробництва яких перевищував 1 тис. руб. Його
підсумки зведені у видання “Статистические сведения о фабриках и заводах
по производствам не обложенным акцизом за 1900 год” (СПб., 1903).
Відповідно матеріали перепису 1908 р. подані у книзі “Статистические
сведения по обрабатывающей фабрично-заводской промышленности Российской
империи за 190Н год” (СПб., 1912) За цими двома переписами видані також
“Списки фабрик и заводов” довідкового характеру. У 12-ти спеціальних
випусках за галузями виробництва були видані “Общие итоги…” перелису
1910-1912 pp.
В Австрії статистичні матеріали про промисловість, торгівлю і транспорт
друкувалися у серійному віденському виданні “Nachrichtcn liber
Industrie, Handel und Verkehr” (Відомості про промисловість, торгівлю і
транспорт) окремими томами (Band I, Band 2… Band 54… Band 60 тощо).
Статистика праці знаходила також відображення у відповідних томах
“Ostcrreichische Statistik”, а землеробства подавалася за річниками
міністерства, що називалися “Slatistisches Jahrbuch des k.k.
Asker-bauministcriums”. Видавалися спеціалізовані статистичні збірники
про гірничу промисловість “Statistik dcs Bcrgbaues in Osterreich”. У
Галичині з 1874 p. виходив неперіодичний збірник “Wiadomosci
statystyczne о stosunkach krajowych” польською мовою. Його видавало
Крайове статистичне бюро. На публікацію 1892 р. в цьому журналі
професора Піла-та про земельні стосунки в Галичині звернув увагу Іван
Франко. Він писав, що на табулярну власність (вписану в державні книги
(tabula) поміщицького та іншого великого землеволодіння. — С.М.) у
Галичині припадало 42,35% території краю. В десяти повітах вона займала
понад 50% поверхні, а в Долинському — 67. Найбільшим табулярним
власником в Галичині був уряд. Йому належало 6% табуляриої землі (384
тис. моргів). У власності церкви було 218 тис. моргів. З-поміж
індивідуальних поміщицьких земельних фундацій вирізнялися земельні
володіння Ірафа Станіслава Скарбка. Подавалися 53 прізвища, фундації
яких перевищували 10 тис. моргів. Серед них барон Ян Лібіг і спілка (113
тис. моргів), граф Роман Потоцький (84 тис.), ерцгерцог Албрехт (80
тис.), Гьодо Задік і спілка (68 тис.), львівська греко-католицька
митрополія (64 тис.), барон Поппер (58 тис.), графи Потоцькі Якуб та
Ізабелла (45 тис.), графи Дзедушицькі Влодзімєж та Альфонсина (42 тис.
моргів). Далі йшли імена графів Станіслава Бадені, Владислава
Баворовського, Лянцкоронського та ін. Одинадцять відсотків всієї
земельної табулярної власності належало єврейським власникам, які
володіли 591 тис. 693 моргами. У Стрийському повіті євреї мали понад 50%
табулярної власності, ще в п’яти — близько 20%. У Галичині виходило
неперіодичне довідкове видання “Skorowidz przemysJowo-handlowy
krolewstwa Galicji”.
Крім названих статистичних видань, детальну промислову статистику в
Галичині проводили три торговельно-промислові палати у Львові, Кракові
та Бродах. Як писав Іван Франко, “вони що п’ять літ видають справоїдання
про стан промислу й торгівлі, кожна в своїм окрузі”
Методика збирання даних палатами була дуже подібною до методики
російського міністерства фінансів, що зі слів підприємців заповнювало
графи відповідних формулярів. Зібрані палатами дані друкувалися у
невеликій кількості примірників для власного користування та для
міністерства торгівлі й промисловості у Відні, яке вміщало їх у
офіційному виданні “Bencht der Handel — und Gewcrbekammer in Lemberg
iiber den Handel und Industrie…” (Повний переклад назви —
“Повідомлення Торговельно-промислової палати у Львові про торгівлю і
промисловість, • що при посередництві окружної палати за роки. . подані
до високого U.K. Міністерства торгівлі”) Іван Франко давав таку оцінку
згаданим “Bcricht”-ам: “В деяких частях ті дані доволі правдиві, як то:
щодо довозу і вивозу товарів, податків доходових І др Але в Інших частях
вони дуже неповні, а то й невірні, так як палати, збираючи їх, не мають
способу їх справити. Сей закид можна зробити іменно даним щодо праці І
зарібку в краї. Фабриканти, промисловці, ремісники на зазив палат майже
ніколи не подають правдивих даних про те, скільки виробу у них
виробляється, скільки держать робітників, скільки мають доходу. Кожний
знає, що після доходу наложать на нього податок і що, подай він над 20
сталих робітників, його спитають згори, на підставі §85 устави
промислової, чому в нього нема каси запомоговоїта шпиталю для
робітників? А з другого боку, вони знають, що палата не має способу
справдити їх дані, тож подають, що хочуть”.
По комітатах українського Закарпаття відповідні статистичні матеріали
подавалися в угорських видання (див., наприклад: Ілько В. Закарпатське
село на початку XX ст. (1900-1919 pp.) Львів, 1973. С.И.
Дещо про земську статистику в Росії Аналізуючи суть статистики як
допоміжної науки (при дослідженні демографії, економіки, правопорушень,
освіти та ін.) І як власне науки статистики, Іван Франко у доповіді
“Статистика яко метода і яко наука” звернув увагу на значення для
розуміння кожного явища “обрахування пересічного числа”. При цьому він
показав, що пересічне число найправильніше показує тип явища, коли
крайні показники (minimum І maximum) явища мають тісні границі, тобто
коли коливання між ними не дуже великі. Зовсім іншу методику слід
застосовувати для виведення середнього показника; коли “явище надто
змінне”, бо “пересічне число мас вартість дуже малу”. До нього тоді для
корективи варто додати границі “фалювання”, або розірвати його на два
різнобіжні ряди й обчислити пересічну збоченість “k minimum” І пересічну
збоченість “k maximum”.
“Але статистика, — зазначав І.Франко, — єсть не тільки методою, котрою
можуть послуговуватися ріжнорідні науки, почавши від ботаніки, а
скінчивши на соціології, вона єсть також І окремою наукою…” Такою
статистичною наукою є “так звана школа досліджуючої статистики”.
І.Франко згадує, що її заснував бельгійський вчений Кетле (Адольф Кетле.
1796-1874). Сьогодні такого зразка “досліджуючу статистику”, мабуть,
назвали б соціологією.
Російська земська статистика, очевидно, мала б належати саме до
“досліджуючої статистики”. Ті чи Інші явища суспільного життя,
поміщицькі та селянські господарства, ремісничі промисли,
фабрично-заводську промисловість, працю І побут робітників, освіченість,
матеріальне становище населення, стан охорони здоров’я, санітарії й інші
питання земська статистика не просто зводила до “пересічного числа”, а
вивчала їх, так би мовити, багатоступнево. Один формуляр, що вміщав,
наприклад, десять запитань про прибутки І витрати селянського господар-с
І и«І, охоплював усі господарства повіту чи регіону. Наступний формуляр,
який вимагав, наприклад, відповіді на ЗО запитань про витрати і прибутки
сім’ї, що мали виявити детальну картину явища “по подробной карточке”,
охоплював кожне дев’яте господарство. За “специальной карточкой”
(формуляром) — кожне 27-ме господарство. Крім того, 25 господарств на
повіт (чи іншу невелику кількість) піддавали бюджетному обстеженню
експедиційним методом. Для поглибленого вивчення явищ на кінцевому етапі
програма Воронезького земства, наприклад, мала близько 1 тис. запитань.
У 1926-1927 pp. В.Григорьев видав “Предметный указатель материалов в
земско-статистических трудах с 1860г По 1917г.”(М., 1926-1927. Вип.
1-2), який дає уяву про широту інтересів російської земської статистики.
Крім державної та земської статистики в Росії значну статистичну роботу
проводили різні підприємницькі організації: ради з’їздів представників
галузей промисловості, товариства фабрикантів І заводчиків, біржові
комітети, банки та ш. Отримані результати вони також видавали друком.
Про демографічну статистику міжвоєнного періоду в Західній Україні,
Закарпатській Україні та на Буковині ми вже згадували. Відповідні
напрями економічної статистики в міжвоєнній Польщі проводили як
загальнодержавна статистика (“Магу rocznik statystyczny”), так і
галузеві міністерства: промисловості й торгівлі та землеробства й
аграрних реформ, Міністерство торгівлі та промисловості видавало
щорічник “Statystyka przemyslowa za … rok “. Виходили також зошити
“Statystyka pracy”. Інспекторат праці видавав журнал “Inspektor pracy”
тощо. У воєводських управліннях — Львівському, Волинському,
Тернопільському І
Станіславівському — збором статистичних даних з аграрних питань І
сільськогосподарського виробництва займалися відділи землеробства й
аграрних реформ, державний Сільськогосподарський банк, господарське
товариство Східної Малопольщі, Малопольське аграрне товариство. У
воєводствах періодично видавалися “Wiadomosci statystyczne.
Wojewodztwo…”
Підсумовуючи розмову про економічну статистику, скажемо, що без неї
неможливо І вивчати, І висвітлювати будь-які питання економічної Історії
соціально-економічних відносин, рівень життя соціальних груп і верств
населення, рівень промислового І сільськогосподарського виробництва,
характер І напрями торгівлі та всі Інші питання, що мають справу з
матеріальними речами і цінностями.
Використані джерела і праці
Народное хозяйство СССР 1922-1972. Юбилейний ежегодник М, 1972. Україна
за п’ятдесят років (1917-1967). Стат. довідник К., 1967.
Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. М., 1972-1974 Т 1-7.
Первая всеобщая перепись населения Российской империи. 1897 год.
Волынская губерния. Пб., 1904 Т8.
Бойко М К Промислова статистика — джерело з Історії робітничого класу
України 20-30-х років // Укр.іст.журн. 1990. № 1. С.31-39.
Довгопол В М, Литвипенко М.А , Лях Р.Д. Джерелознавство Історії
Української РСР К., 1986. С.124-141
Источниковедение истории СССР. М., 1981 С.414^436.
Копчак СІ Населення Українського Прикарпаття. Львів, 1974
Копчак В П, Копчак СИ Население Закарпатья за 100 лет. Львів, 1977.
Макарчук С А Населення Західної України за переписом 1931 року//Вісн
Львів ун-ту Серія Іст 1993 Вип. 29
Нау-іко В І Етнічний склад населення Української РСР. К , 1965.
Огоновський В П Територія І населення //Торжество Історичної
справедливості Львів, 1968. С 238-243.
Огоновський В П. Територія та етнічний склад населення //Там само. С.
409-412.
Санцевич А.В Джерелознавство з Історії Української РСР післявоєнного
періоду К, 1972 С.74-107
Франко Іван. Промислові робітники в Східній Галичині І їх плата р 1870.
Статистична студія //Зібр творів: У 50 т. К. 1984. Т. 44. Кн. 1. С.
44-51
Франко Іван Статистика яко метода І яко наука //Там само С. 248-254.
Франко Іван. Табулярна власність у Галичині //Там само. 1985. Кн 2 С
308-311.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
