.

Джерелознавство. Описові твори кінця XVIII-початку XX ст. як історичні джерела (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
339 5310
Скачать документ

Реферат на тему:

Джерелознавство. Описові твори кінця XVIII-початку XX ст. як історичні
джерела

Як зазначалось в одній з попередніх лекцій, 1782 р. адміністративний
поділ Гетьманщини на полки було скасовано. На їх місці створювалося три
намісництва: Чернігівське, Київське і Новгород-Сіверське. Для
правильного поділу російської України на три намісництва проводилася
значна робота, яку, згідно з указом Катерини II 1779 p., мав очолювати
губернатор “в Малой России” Андрій Милорадович. Комісія, очолена
А.Милорадовичем, 1780р. завершила польову роботу, а 1781 р. провела
опрацювання матеріалів і виготовила проекти карт трьох пропонованих
намісництв. Опрацьовані матеріали як описи намісництв були надіслані до
Малоросійської колегії. Пізніше О.Лазаревський надрукував опис
Чернігівського намісництва, а П.Федоренко вже 1931 р. опублікував опис
Новгород-Сіверського. Опису Київського намісництва 1781 p., як писала
Марія Литвиненко, не знайдено. Видавці книги “Описи Київського
намісництва”, що вийшла друком 1989 p., теж засвідчили, що “оригінал не
виявлений”, але подекуди збереглося його п’ять пізніших списків,
переписаних полковим писарем І.Хорошкевичем, колезьким регістратором
Є.Новаківським, канцеляристом Р. Савойським. У книзі вміщено шість
описів намісництва, виконаних 3 775-1787 pp., хоч при цьому упорядники
видання подали, що загалом досі виявлено 17 повних І скорочених
топографічних, географічних та інших описів. З опублікованих шести
описів три зберігаються в ЦДІА України в Києві, два — в Державній
публічній бібліотеці, один — в Центральній науковій бібліотеці НАН
України. Але зупинимось коротко на збережених описах комісії А.
Милорадовича, описові Чернігівського намісництва А.Шафонського, описах
Харківського намісництва та деяких інших.

Про зміст описів трьох намісництв, утворених 1782 р , можна судити за
інструкцією, розробленою для комісії А.Милорадовичем. (Інструкція
вимагала піддавати опису всі без винятку поселення, “дабы никакова
поселения не миновать”, навіть тих, які після ревізії “при сотнях по
оным не состояли”; “делать точное описание каждого города, села,
деревни, слободы, хутора, заводу и всякого поселения”; описувати, де
церкви дерев’яні, а де кам’яні, “количество обывателей” в кожному
поселенні, “различая (их) по статьям дворян, духовенство, купечество и
мещанство”, “число обывателей по жилью хат”; “изъяснить пристани и
разные фабрики”, рухи річкового транспорту “вниз и вверх рек”, про
найманих робітників, про ремесла і промисли, володіння селян, їх доходи
та ін.; вимагалося особливо уважно описувати поселення, що чимось
вирізнялися, “чего особливому примечанию достойно” за розташуванням
вздовж рік, за наявністю лісів, доріг та Ін.

Так, опис Новгород-СІверського намісництва починається з опису
Новгород-Сіверська. Характеризується географічне положення міста, його
укріплення, церкви (з чого збудовані), називаються міські цехи та
ремісничо-навчальні заклади при них, розповідається про заняття
населення, його становий поділ на шляхетство, духовенство, купецтво,
урядників, міщан, козаків, про ярмарки і торги.

Чимало точної інформації, наприклад, про ремісників Новгород-Сіверська,
серед яких було котлярів — чотири, слюсарів — один, кравців — 74, шевців
— 195,шаповалів — 78, ковалів —15, ткачів— 15, м’ясників — 15, гончарів
— 15. У десяти цехах Стародуба об’єднувалось 344 ремісники. Аналогічні
статистичні дані про заняття населення наводяться практично з усіх міст
і містечок намісництва. В описах повітів і сіл подані відомості про
земельні відносини, вирощування тих чи інших землеробських культур,
заробітчанство, розміри селянських податків грошима та натурою:
коноплями, олією, медом. При описах поселень обов’язково повідомлялось
про наявність у них різних підприємств: млинів, ґуралень, скляних
заводів і гут, рудних гут, цегелень, машинобудівних, миловарних,
шкіряних мануфактур. Кожного разу називаються власники таких
підприємств, кількість зайнятих на них робітників, їх заробітки, умови
праці та проживання. Зазначалося, що багато заробітників приходили з
російських губерній. Так, при описі промислів м. Погар наголошувалося:
“Роботу ж коло оной справляют наемными работниками, кои для найму
приходят из великороссийских деревень и здешних околичных мест”.

Але особливо поширений великоросійський елемент був серед купецького
стану: в Стародубі, наприклад, російських купців налічувалося 27, в
Сосниці — два, у Мглині — три, в Коропі — вісім. Коли ж подавали дані
про національну приналежність купців, росіяни значно переважали над
“малоросіянами”.

Описи, виконані під керівництвом А.Милорадовича, цінні тим, що вони
відображали економічний і соціальний стан Лівобережної України з Києвом
зразу ж після ліквідації української державної автономії на час заміни
традиційного полкового устрою на загальноросійський з намісниці-вами і
губерніями.

У 80-х роках XVIII ст. у напрямі так званого російського
“государствоведения”, а по суті, краєзнавства, шляхом своєрідного
анкетування намісництв, міст, повітів, збирання відомостей на задані
запитання від імені Російської академії наук, вищих навчальних закладів,
а також адміністрацій намісництв написані численні описи різних
адміністративних одиниць та міст, у тому числі українських. Найчастіше
вони називалися топографічними описами. Здебільшого вони мали форму
запитань і відповідей. Залежно від виконавців описів відповіді були
різні — від формальної відписки на запитання до дуже повних і часто
оригінальних за змістом.

З-поміж багатьох описів найвідомішим є “Черниговского наместничества
топографическое описание”, написане Афанасієм Шафонським (Оланасом
Филимоновичем Шафонським). Батько А.Шафонського Филимон Шатіла був
сотником у Соснівці, з певних міркувань змінив прізвище на Шафонський.
Він дав синові Опанасу добру освіту за кордоном, де він закінчив три
університети у Галлі, Лейдені, Страсбурзі й отримав дипломи доктора
філософії, медицини, правознавства. Повернувшись у Москву, працював
військовим лікарем, написав низку наукових медичних праць. У 1782 р.
повернувся в Україну і став радником намісницького правління в
Чернігові, де крім іншої роботи розпочав працювати над підготовкою
топографічного опису намісництва. Він не задовольнився організацією
відповідей на стандартні запитання, що рекомендувалися кабінетом
Катерини II, який очолював статс-секретар П.Соймонов. А.Шафонський
вважав за необхідне подати у своєму описі ширші відомості, тому прагнув
отримати відповіді на чимало ним же сформульованих запитань, особисто
виїздив у повіти і міста намісництва для збору додаткових відомостей,
опрацьовував історичні джерела “из разных старинных письменных дел,
которые по монастырям находил”, вніс в опис все, “что только из разных
записок почерпнуть мог”. При підготовці опису Шафонсышй особисто виїздив
у Борзну, Ніжин, Лохвицю, Гадяч, Зіньків, Ромни, Глинськ.

Праця була завершена 1786 p., але опублікована вперше лише 1851 р. у
Києві. Щоправда, нею ще в рукописі користувалися Історики та письменники
О.Рігельман, Д.Бантиш-Каменський, І.Срезневський та інші, а після
опублікування — О.Лазаревський, В.Іконніков, М.Марчен-ко, О.Апанович.

“Черниговского наместничества топографическое описание” складається з
двох частин: першої — “О Малой России вообще” і другої – “О Черниговском
наместничестве особенно”. Перша має 135 сторінок друкованого тексту,
друга значно більша — 565 сторінок. Вся праця становить 700 сторінок.

У першій частині подано характеристику географічного положення
російської України, описані ріки, озера, ґрунти, клімат, рослинний і
тваринний світ; землеробські культури. Багато уваги приділено
висвітленню економічного становища, товарного виробництва конопель,
конопляної олії, тютюну, мануфактур, торгівлі, доходів населення. Автор
звернув увагу на те, що “весь торг красных и мелких товаров состоит в
руках великороссийских купцов”, однак у містах, зокрема у Києві, “есть
из природных тамошних купцы, мелким разным товаром торгующие”, але серед
місцевих купців нема жодного, який би мав 30 тис. капіталу.

В описі згадується, що 11 більших міст України мали магістратське
правління. Це Київ, Чернігів, Переяслав, Новгород Сіверський, Старо-дуб,
Ніжин, Погар, Мглин, Остер, Козелець, Полтава. Подані відомості про всі
інші міста, містечка, села, кількість населення в них, поділ населення
за станами, національною чи релігійною приналежністю, подані та зведені
дані про населення намісництва. В ньому налічувалось 746850 осіб, у тому
числі купців — 1483, з яких українців 587, а росіян — 896; міщан— 19136,
козаків — 354572, селян казенних і монастирських разом — 69369,
селян-кріпаків — 293262, духовенства і церковників — 6958. Були ще
іноземці, монахи та Ін. Достатньо повно описані способи обробітку
грунту, вирощення врожаю, збереження та переробки зерна. В степових
місцевостях використовували плуг, який тягнули 2-3 пари волів, у лісових
— соха без коліс на коня. Своєрідними були міри орної землі та
сінокосів. Землю обраховували на дні, упруги, четверики, чверті, луки —
на скирди, стоги, копиці, вози. Подібно до описів А.Милорадовича, у всіх
містах подані відомості про ремісників. У Ніжині їх налічувалося 657,
Носівці— 180, Борзні — 143, Прилуках — 70, Городні — 66, Ічні — 80 та
ін. Щорічно у межах намісництва відбувалося 115 ярмарків, 66 щотижневих
торгів. Показано напрями торгівлі окремих міст. Так. до Ніжина привозили
хутра, сукна, полотно з Москви, Казані, Оренбурга, рибу — з Астрахані,
Царицина, Саратова, з Дону, сіль — з Таврії, цукор, каву, шовкові та
вовняні тканини — з Петербурга, англійські сукна й вина — з Гданська,
шовкові й вовняні тканини — з Кенігсберга. До Ніжина також надходили
інші товари — з Ляйпціга, Бреславля, Італії, Туреччини, Угорщини,
Австрії. Подібні матеріали подані з усіх інших міст.

Хоч А.Шафонський у культурному відношенні вже співвідносив себе з
освіченими російськими дворянами, на його праці дуже позначилось
українське походження. Це виявилось в інтересі до народознавчої
тематики. Про це засвідчують навіть заголовки окремих параграфів праці:
§ 11 — “Исповедание веры и духовная власть”; §12 — “Язык, наречие и вид
наружный жителей”; §13 —”Нрав и свойство народа”; §14 — “Образ жизни и
обычай: свадьбы, родины, гульбищи, кутья, коляды, щедровать, богатая
кутья, богатый вечер, голодная кутья, засевать, купала, погребение”; §
15 — “Одеяние” та Ін. Один з розділів називається “О происхождении
малороссийского народа”. У праці вміщено 26 унікальних малюнків
“малороссийских одежд”. А.Шафонський запропонував розділити Украшу на
три етнографічні райони: “северо-западную полосу, Полесье”,
“северо-южную или среднюю полосу”, “восточно-южную полосу”.

Під соціальним поглядом симпатії А.Шафонського виявились на боці
панівних верств, з якими він, безумовно, себе співвідносив. Він з
ворожістю ставиться до запорожців, відносить їх до “тунеядцев и
разбойников, …скопище всякого сброда,… погруженного в совершенную
праздность, гнуснейшее пьянство и презрительное невежество”. Причину
бідняцького стану мужицьких господарств вбачає у “ленивом нерадительном
нраве мужиков” та Ін,

Водночас розділом “О малорусских чинах” автор ніби хотів обґрунтувати
право нащадків української старшини зрівнятися зі становищем російських
дворян і насмілився написати, що за вдачею українці більше подібні до
німців, аніж до росіян, що в українській мові дуже багато запозичень з
німецької.

Важливе джерелознавче значення, зокрема до Історії Слобідської України,
мають два описи Харківського намісництва. Одне з них — “Топографическое
описание Харьковского наместничества” 1788 р. було надруковане у Москві.
В науці довго точилася дискусія про те, хто був автором цього опису:
директор Харківського училища Переверзєв чи капітан Загоровський.
Здається, що крапку над дискусією поставила харківська дослідниця Марія
Литвиненко, котра довела, що надрукованому 1788 р. описові передувало
“Топографическое описание Харьковского наместничества” 1785 р. Останнє
поділялося на три розділи: 1. “О наместничестве вообще”; 2. “О
губернском и уездных городах”; 3. “Об уездах Харьковского
наместничества” Порівняння описів 178511788рр. засвідчило, що це різні
твори, хоч в основі останнього міститься перший. Топографічний опис 1785
р. — це відповіді на запитання, розіслані у всі губернії. Його, можливо,
виконував капітан Загоровський. Принаймні, з опису простежуємо, що його
автором не був українець. Це засвідчують його вирази “малороссияне”,
“они”, “у них, малороссиян”. Він не знає життя і побуту українських
селян, зображуючи їх у сентиментальному дусі. Мовляв, у свята в них
рідко немає баранини та птиці, “по врожденной склонности к праздности и
забавам выдумали множество излишних празднеств”.

Автор опису 1788 р. замість слова малороссияне вживає слова українці, а
також Україна, наголошує на позитивному впливі українців на
великоросіян, які живуть в Україні І по сусідству. Українцям властивий
“дух європейської людськості, відчуженість від азіатської дикості”, вони
слухняні, але їм вороже рабське плазування. Життя українського селянства
не Ідеалізує, пише, що багато з них “бедствуют, одною сохою, одним
серпом, одною косою и одним цепом не много наработаешь, а случается, что
такой беспомощный хозяин …пошел со всею семьею в наемники, или на миру
с милостынею”. Українці, за описом 1788 р., не корисливі, не зажерливі,
у зв’язку з чим і випускають з рук багато доходів, що дістаються
чужинцям. Автор — прихильник розвитку торгівлі, промислів, міст,
буржуазного розвитку.

Серед багатьох нових відомостей, які містяться в описі 1788 p., але їх
немає в опису 1785 p., — грамоти про заснування Харківського училища,
цікаві дані про стан справ в училищі. Це наштовхує на думку, що опис
1788 р робила людина, котра добре знала училище (тобто Іван Афанасійович
Переверзєв, директор училища). А капітан Загоровський робив опис 1785 р.
Переверзєв вніс у варіант матеріали з багатьма офіційними даними,
архівними документами, власними спостереженнями, навіть жалувані грамоти
слобідським полкам, багато відомостей про землеробство, ґрунти,
обробіток ґрунту, врожаї. Автор повідомляє, що середня врожайність жита
1:7; озимої пшениці — 1:5; ячменю— 1:7; вівса— 1:9; ярої пшениці — 1:4;
проса — 1:10; описав особливості українського тваринництва, воно “не
такое, как у калмыков… дикое… но основывающееся на правилах ума и
опытов при хлебопашестве”.

В описі чимало етнографічних матеріалів про “нравы жителей украинских”,
їх “забавы”, “празднования и пиршества”. Чи не вперше звернуто увагу на
перехідний нестійкий характер великої сім’ї в українців, її швидкий
поділ. Але при цьому наголошується, що “на Слобожанщине находятся и
такие доможилы, которые живут семьянисто, … например, родоначальник,
при нем три или четыре сына не в разделе, у сыновьев также довольно
детей, и все под порядочным управлением в согласии”.

Оригінальне сформовано погляд на українців як окремий народ, котрий
заселяє певну територію і розмовляє однією І тією ж мовою —
“малороссийским украинским диалектом… удельном языке славьянского
племени”. Висловлена власна версія, яка, до речі, і досі Існує в
історіографії, що причиною утворення українського народу став державний
розпад давньої Русі на “Северную” и “Южную”. “Сие роковое отделение…
преобразило навсегда оных жителей так, что из того явилась как будто бы
иноплеменная какая нация”. Важливо, однак, зазначити, що бачення автором
зв’язку “нації” з мовою, зі звичаями І “правами”, а не лише з державою,
було для того часу, безумовно, передовим.

Ми вже згадували сучасне видання “Описів Київського намісництва 70-80-х
років XVIII ст.”, здійснене Археографічною комісією України 1989 р. У
ньому вміщено шість описів із 17 виявлених за намісництвом. Серед
опублікованих — “Географическое описание города Киева…”, виконане
поручиком Василем Новгородцев им. У ньому подаються різні відомості про
київські монастирі та церкви, даються географічні описи всього
Київського намісництва з усіма повітами. Опубліковані “Описание
Киевского наместничества по разделению оного на одинадцать уездов…”,
“Описание Киевской губернии вообще и по уездам рек, озер, болот и гор
1785-го года”, “Историческое и топографическое описание Киевской
губернии… 1787 года…”, “Книга Киевского наместничества с
поименованием всех селений и с показанием в оных числа душ и фамилии
владельцев…”, “Сокращенное особенное географическое описание Киевской
губернии…”з 1787р.

В описах містяться часто унікальні відомості про Київ кінця XVIII ст. і
про намісництво.

В першому з названих описів зроблений детальний аналіз Старокиї-вської
фортеці, названі її відділи та споруди у них; церкви і монастирі,
державні кам’яні та дерев’яні будинки, дерев’яні двори міщан. Окремі
собори І церкви описані дуже уважно. Про кафедральний монастир при
церкві св. Софії з 18 престолами сказано, що він огороджений кам’яною
стіною, а в ньому містяться мощі митрополита Макарія; про церкву
св.Андрея Первозванного написано: вона “строенная по повелению ее
императорского величества блаженной памяти государыни императрицы
Елисаветы Петровны казенным коштом по новой архитектуре, с отменным
украшением, под низом оной для священно- и церковнослужителей упокой”.

Про Києво-Печерську фортецю, збудовану за повелінням Петра І “множеством
великорусских и малорусских войск”, розповідається як про головну
фортецю наприкінці XVIII ст. У ній перебувала “губернская канцелярия,
живут генерал-губернатор, обер-комендант, также артиллерии инженерного
корпуса, генералитет и штаб-офицеры”.

Автор часто звертається до історичних повідомлень, зокрема про
багаторазове зруйнування Києва: 1008 р. — Болеславом Хоробрим, 1019р. —
ним же, 1096 р. — Половецьким князем Боняком, 1124 р. — дводенною
пожежею, 1203 р. — київським князем Рюриком Ростисла-вичем, 1240 р. —
Батиєм, 1321 р. — Гедиміном, 1480 і в 1483 pp. — кримським ханом
Мінгіреєм. Є й малоймовірні свідчення, наприклад, про заселення Києва аж
до 1660 р. вірменами, євреями і поляками. Тільки після повеління Алексея
Михайловича Київ почали заселяти руські люди.

Інтерес викликають повідомлення про те, що київські міщани торгують
німецькими і московськими товарами: шовковими, паперовими, вовняними,
хутром та іншими; їх везли в Польщу, Сілезію, Гданськ, Цеса-рію. “В
Польщу і Крим відвозять чорну мерлушку, легку юфту, сало го-вяже і в
невеликій кількості білих, сірих і чорних білок, також сибірок і
суриків, трохи воску. Звідти привозять шовкові, суконні І бавовняні
товари, виноградне, волоське і інших сортів вино і бокалії, також
польську товчену І волоську кам’яну і кримську сіль, що називається
бузув, та інші тому подібні товари. З них же більшу частину відвозять у
великоросійські поблизу розташовані міста, також в Малоросію, у
слободські полки, в Черкаськ і на Дон”.

Подано характеристику ремесел і промислів. “Ремесло у всіх містах
потрібне… є срібне, іконописне, кравецьке, кушнірське, шевське,
ковальське, слюсарське, ткацьке, гончарське, теслярське, також переплет
книг…” Цікаві розповіді про печери “святых обретающихся”, друкарський
дім Києво-Печерської лаври, Голосіївську і Китаєвську пустині, про речі,
що зберігаються у великій ризниці Києво-Печерської лаври: реєстр грамот,
відомості про монастирі Києва, церкви, опис намісництва. Подано
соціальний склад населення намісництва: міщан чоловічої статі — 9251,
жіночої — 9422; купців відповідно — 281 і 281; козаків — 149730 і
150407; селян казенних — 3369 і 3403; селян урядових або рангових за
військовими чинами —5449 І 5810; селян магістратських — 1432 І 1460;
селян церковних, монастирських і у володінні — 210937 і 204642; слуг і
робітників— 6140І6968; хрещених з Інших націй — 49І59; циган — 1105 І
963великоросійських кріпосних людей — 384 і 400.

Опис 1781 р. за формою становить велику статистичну таблицю соціального
складу населення всіх міст, містечок, сіл, хуторів, слобід, слобідок,
дворців, хуторів, монастирів.

Суто географічний характер має опис рік, озер, боліт та гір намісництва
з 1785 р. Описані Дніпро, Десна, Ірпінь, Трубеж, Сула, Супой, Пєре-вад,
Остер, Унава, Стугна, Золотоноша, Кропива, Ірклія, Груня, Сулиця, Оржиця
та ін.

Особливо багатим на різні повідомлення соціального характеру є
“Історичний та географічний опис Київського намісництва 1787 р.”. У
ньому подаються соціальні характеристики Києва І повітів Київського,
Остерського, Козелецького, Переяславського, Пирятинського, Лубенського,
Миргородського, Хорольського, Голтвянського, Городищенського,
Золотоношського. Цікаві історичні екскурси про те, як Гедимін 1321 р.
прогнав татар і київського князя з Києва, підкоривши місто собі, або як
1471 р. Київське князівство було перетворене у воєводство.
Розповідається про сільськогосподарське виробництво, зокрема розведення
волів, овець, коней. Зроблено опис поштових станцій.

Описи можуть привернути увагу сучасного дослідника на призабуті
історичні сюжети, зокрема з проблем соціальної історії, природного
середовища до початку атаки на нього Індустріального розвитку, коли
зароджувались витоки екологічної кризи; історії народного господарства,
побуту (наприклад, така характеристика городів київських міщан: “в
огородах же своих по тесноте жилищ капусты и других огородних растений
сеют и садят мало, в садах имеют яблони, груши, сливы, вышни, черешни,
марели, бруквины, грецкие орехи, винограды, шелковицу, дерион, агрус или
крижовник розовый и белый, смородину, малину и другие симу подобные
плодоносные дерева и кустарники”).

Майже всі описи ілюстровані різними схемами, картами, рисунками.

Близькими до топографічних описів за формою написання є “Летописное
повествование о Малой России и ее народе и козаках вообще” О.Рігельмана,
написане 1785-1787 pp., але видане в Москві тільки 1847р., та такого ж
Історико-етнографічного характеру праця Я.Марковича “Записки о
Малороссии, ее жителях и произведениях”, що вийшла друком 1798 р. в
Петербурзі. Я.Маркович ніби продовжував думку А.Шафонсь-кого, коли
виділяв в Україні три групи “малороссов”: північну — “литвинів”,
південну — “украинцев”, або “степовиков”, і перехідну між ними.
“Литвины, — писав Я.Маркович, — не столь пригожи, менее опрятны,
употребляют грубую пищу…, склонны к охоте, занимаются сидкой смолы или
дегтя, горшечным ремеслом, строением речных судов…” Українці ж, або
“степовики”, — “рослы и статны, спокойны, но в поступках кажутся
изнеженными и роскошными. Жилища строят свои из хвороста и обмазывают
глиною… Печи в сих мазанках с трубами”, займаються переважно
скотарством. “Жители средней части составляют как бы средину между
литвинами и степовиками, однако они замысловатее первых и проворнее
последних… Наречие их лучшее и приятнейшее во всей Малороссии”.

Так і не видрукуваним залишився опис Волинської губернії 1798 p.
(“Географическое и экономическое описание Волынской губернии”). Він
зберігається в ЦДІА ДА Росії.

Можна дійти висновку, що описані твори 80-90-х років XVIII ст. про
Україну, що перебувала під владою Росії, містять дуже багату Інформацію
насамперед з тих питань, яких державні документи (законодавчі акти,
діловодні папери) не відображали. Це відомості про природу, населення і
поселення, культурні пам’ятки, спосіб господарювання, заняття людей і
торгівлю, побутові умови життя, звичаї й традиції народу, тобто вони, як
Історичні джерела, дуже важливі для дослідження українського суспільства
останньої чверті XVIII ст. у всіх його параметрах.

Використані джерела і праці

Йосифшська (1785-1788) І Францисканська (! 819-1820) метрики. Перші
поземельні кадастри Галичини. Покажчик населених пунктів. К., 1965.

ЖуравськийДП. Статистическое описание Киевской губернии СПб., 1852.
Ч.1-3.

Кудравцов Василий. Краткое описание Волынской губернии Сочинение 1810
гада. (Мікроплівка опису зберігається в Науковій бібліотеці Львівського
університету)

Описи Київського намісництва 70-80-х років XVIII ст. К , 1989.

Описи Харківського намісництва. К., 1994.

Памятная книжка Волынской губернии на 1906 год Житомир, 1905.

Антонович В Б. Курс лекцій з джерелознавства. 1880-1881. К., 1995.
Вип.І.

Антонович О.М Значення праці О А. Шзфонського “Черниговского
наместничества топографическое описание” для вивчення Історії
Лівобережної України другої половини XVIII ст. //Укр Іст. журн. 1960.
№5. С.126-132

Горіенко В Ф Нариси з Історії української етнографії. К , 1964.
С.100-128.

Горяенко В. Ф Становление украинской этнографии конца XVIII – первой
половины XIX ст К., 1988.

Дашкевич Ярослав Східна Галичина в Історико-географічних словниках кінця
XVIII -70-х pp. XIX ст. //Інформ. бюл. Арх управління УРСР 1963 № 2.

Довгопол В М, Литвиненко М А , Лях Р.Д Джерелознавство історії
Української РСР. К., 1986 С.81-93

Литвиненко М А. Джерела Історії України XVIII ст. X , І 970. С 115-142.

Птуха М В , Журавский Д П Жизнь, труды, статистическая деятельность. М.,
1951

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020