.

Джерелознавство. Особливості класифікації та змісту преси радянського часу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
236 2160
Скачать документ

Реферат на тему:

Джерелознавство. Особливості класифікації та змісту преси радянського
часу

На відміну від періодики дорадянського часу преса СРСР, І Української
РСР у тому числі, мала низку особливостей Вже з початку 20-х років не
доводилось говорити про якісь відмінності в ідейно-політичному
спрямуванні Всі газети, журнали, періодичні збірники в доборі матеріалу,
його Інтерпретуванні повинні були керуватися методологією
марксизму-ленінізму, постановами партії та уряду В СРСР, як відомо, була
лише одна політична партія — РКП(б), ВКП(б), КПРС, так би мовиги,
“партія всього народу”. Отже, жодних видань Інших партій не могло бути
вже тому, що не Існувало таких партій. І хоч не всі щоденні газети,
тижневики, двотижневики вважалися органами чи газетами компартії, всі
видання повинні були у всьому рівнятися на пресу комуністичну.

Найсуттєвіша відмінність радянської преси за змістом залежала від
категорії читачів, на яких орієнтувалися окремі видання, наприклад, для
робітників (“Робітнича газета”, “Рабочий”, “Социалистическая индустрия”,
“Работница” та ін.), селян (“Сельская жизнь”, “Крестьянская газета”,
“Сільські вісті”), вчителів (“Радянська освіта”, “Радянська школа”),
військовослужбовців (“Красная звезда”, “Слава Родины”), працівників
медичних установ І шанувальників здоров’я (“Здоровье”, “Медицинская
газета”), молоді (“Комсомольская правда”, “Молодь України”, у сталінські
часи — “Сталинское племя”, “Комсомолець України”) та ш. Чимало
“всесоюзних” видань виходили великими тиражами.

Газетний ринок здебільшого був забитий центральними московськими
виданнями, Тиражність багатьох видань досягала свого піку 1989р., коли
тираж “Аргументов и фактов” сягнув 20 458 тис. пр., профспілкового
“Труда”— 19 849 тис., “Комсомольской правды”— 17 585 тис., “Известий” —
10138 тис., “Правды” — 9 664 тис. (1985 p. “Правда” мала понад 10 450
тис, а “Труд”— 16 690 тис,, “Комсомольская правда”— 13 200 тис.,
“Сельская жизнь” — 9 150 тис., “Известия” — 6 700 тис., “Аргументы и
факты” — всього 1 424 тис. пр.). Подібні тиражі мали всього кілька газет
І журналів світу: журнал “Перейд” (США) — 21 900 тис., газета “Чжунго
шаонянь бао” (Китай) — 11 000 тис., газета “ІомІурГ (Японія) — 8 900
тис., журнал “Більд” (ФРН) — 6 300 тис., “Ньус оф уорлд”
(Великобританія) — 4 780 тис., “Теле-сет-жур” (Франція) — 3 000 тис.,
журнал “Пши-яцюлка” (Польща) — 2 150 тис., газета “Скинтейя” (Румунія) —
І 800 тис., газета “Ахбар аль-Яум” (Єгипет) — 1 100 тис. пр.

Відносно великими були тиражі обласних газет. І не тому, що ці газети
дуже подобалися читачам. Просто інших в області не було і проводилась
відповідна організація підписки

Оскільки вся періодика перебувала в одних руках — Комуністичної парти,
вона використовувалась як засіб, важіль керівництва суспільством. Часто
оцінки явищ, подій, осіб, які давалися в партійних І “непартійних”
виданнях, зокрема в органах ЦК КПРС чи ЦК компартії України, виконували
вирішальну роль у долях людей, книг, театральних вистав і навіть
наукових винаході в. Так, на багато десятиріч було призупинено розвиток
генетики як “буржуазної науки”, комп’ютерних систем, натомість до вершин
наукових досягнень піднесено метод штучного відбору в селекції

?.Лисенка та ін. Преса робила останній висновок про те, якими мають бути
оцінки історичних діячів І подій, філософських концепцій га ш. Журнал
“Комуніст України” поставив крапку над “І1” в оцінці ЗУНР, так само — в
оцінці КПЗУ. Штампи-компреси прикладалися до вчених і письменників,
“ворогів народу — куркулів”, “продажних писак” та ш. Зазначимо І гаку
особливість радянської преси, як її багатоповерховість. Газети І журнали
ніби мали свої ранги: центральних органів, республіканських, обласних,
районних І колгоспних багатотиражок. Для газети нижчої ланки, наприклад,
перемишлянської “Перемоги”, львівська обласна газета “Вільна Україна”
була законодавцем мод, а для “Вільної України” такою була “Радянська
Україна”, орган ЦК Компартії України, для останньої — “Правда”, орган ЦК
КПРС.

Упродовж існування радянської влади її преса дещо змінювалася, як і сама
влада. До кінця 20-х років у радянських газетах І журналах ще
зустрічався хоч сякий-такии подих вільної думки, і вони були цікавішими.
У “Вістях ВУЦВК”, “Комуністі”, “Більшовику України” ще траплялися цікаві
авторські статті та репортажі з окремих міст, будов, вузів і шкіл, про
Західну Україну. Але вже з 30-х і аж до середини 50-х років усі
періодичні видання набули одноманітного захвального тону зі
стилістичними штампами “під мудрим керівництвом вождя всіх народів
товариша Сталіна”, “під проводом Комуністичної партії І Радянського
уряду” “радянський народ вийшов на нові рубежі комуністичного
будівництва” тощо. Від читання преси може скластись неправильне
уявлення, що в “радянських людей” того часу не було інших турбот, окрім
“побудови комунізму”, “соціалістичного змагання”, стаканов с ького руху,
“догнати і перегнати” передові капіталістичні держави, “єдності І
згуртованості навколо партії” та ін. Непомірне захвалювались “історичні
успіхи Комуністичної партії І радянського народу”. Оцей синдром
самозахвалювання охопив усі засоби ідейного одурманювання мас, зокрема
літературу І кіно. Класичним фільмом такого зразка був “Кавалер Золотої
Зірки”. Основна теза всієї газетної Інформації зводилася до того, що
ніде в світі людина не має такого щасливого життя, як в “Стране
Советов”. Особливого аналізу вимагає періодика Великої Вітчизняної
війни, В ній, незважаючи на всі вади радянської преси, все-таки
знаходили місце суто людські слова, описи всенародного страждання,
відображення народних Ідеалів І мрій.

Преса так званої хрущовської відлиги, з XX з’їзду КПРС (1956) і до
одіозного жовтневого пленуму (1964 p.), звичайно ж, вирізнялась вільною
думкою, якій, однак, аж ніяк не давали вибухнути. Особливий пафос
поширився на “позапартійні” органи. В Україні до таких газет насамперед

відносилась “Літературна газета”, що тоді ж була перейменована в
“Літературну Україну11. Громадську думку будили літературно-критичні
статті і художні твори Івана Дзюби, Бориса Олійника, Дмигра Павличка,
Івана Світличного, Євгена Сверсткжа, Євгена Гуцала, Івана Драча, Ліни
Костенко.

З кінця 1964 р. радянська преса знову повернулася у звичне русло
тоталітарних меж слова І думки. Порівняно з часами сталінщини у ній не
стало відвертої самохвальби, допускалися критичні статті за умови, що
вони не торкалися основних догм режиму: “всеперемагаючого вчення
марксизму-ленінізму”, “керівної І спрямовуючої сили радянського
суспільства КПРС”, “нової Історичної спільності людей — радянського
народу”, “языка межнационального общения” та ін. Ця затхла атмосфера
тривала аж до 1985 р., до горбачовського спектаклю перебудови.

Ідейно-політична одноманітність радянської періодики повторювалась у
формальних ознаках, у тому числі й у назвах друкованих видань, що
виходили в центрі, на місцях, різних областях і районах. Улюбленою була
назва “Правда”. У Москві під цією назвою виходив орган ЦК КПРС. Але І в
Києві була “Правда Украины”, Львові — “Львовская правда”, Миколаєві —
“Південна правда”, Сумах — “Ленінська правда”, Вінниці — “Вінницька
правда”, Сімферополі — “Крымская правда”. Дуже поширеним у заголовках
газет був прикметник “радянський”: “Советская Россия”, “Советская
культура”, “Радянська Україна”, “Радянська Волинь”, “Радянське
Прикарпаття”, “Радянська Донеччина”, “Радянське Поділля”, “Радянська
Житомирщина” та ш. Не менш поширеним у заголовках газет був прикметник
“ленінський”: “Ленінський прапор”, “Ленінське слово”, “Ленінський шлях”.
Модними були заголовки зі словом “прапор”: “Червоний прапор”, “Прапор
комунізму”, “Прапор перемоги”. Траплялися І трохи оригінальні назви,
наприклад, “Червоне Запоріжжя” (Запоріжжя), “Чорноморська комуна”
(Одеса).

В Україні для районних газет існував такий набір назв, щоб в одній
області вони не повторювалися. Коли 1958 р. було об’єднано Львівську та
Дрогобицьку області й виявилося, наприклад, що у Миколаєві колишньої
Дрогобицької області газета називалася так, як і в Перемишлянах
Львівської, — “Перемога”, то у Миколаєві газеті дали назву “Ленінська
зоря”. А взагалі набір назв газет для районів і міст області був дуже
заідеологізований. Візьмемо для прикладу Львівську область: “Нафтовик
Борислава”, “Прапор комунізму” (Броди), “Прапор Жовтня” (Буськ), “Серп І
молот” (Городок), “Радянське слово” (Дрогобич), “Радянський шлях”
(Жидачів), “Ленінське слово” (Золочів), “Авангард” (Кам’янка-Бузька),
“Ленінська зоря” (Миколаїв), “Соціалістичний шлях” (Мостиська), “Нове
жигтя” (Несгеров-Жовква), “Перемога” (Персмишляни), ”Ленінський прапор”
(Пустомити), “Зоря комунізму” (Радехів), “Червоний прапор” (Самбір),
“Радянська Верховина” (Сколе), “Вперед” (Сокаль), “Радянське
Прикарпаття” (Старий Самбір), “Будівник комунізму” (Стрий), “Ленінський
шлях” (Турка), “Зоря” (Яворів). Надмірна заідеологізованість заголовків
і змісту радянської преси не означає, що історик повинен нехтувати нею
як історичним джерелом. З низки питань, наприклад, з економічного
розвитку, промислового і житлового будівництва, діяльності наукових
установ, шкіл, закладів культури І мистецтва, участі людей в
громадському житті, в художній самодіяльності, поширення
науково-технічних новинок у промисловості та сільському господарстві,
зростання продуктивності праці, міграціях населення газети І журнали
все-таки містять багато цінної Історичної Інформації. Між рядками в
радянських газетах дослідник знайде матеріали про асиміляторську
політику КПРС, переслідування церкви І релігії., придушення вільної
думки, злидні багатьох сімей, голод окремих років, фіктивний характер
радянської виборної системи і ще про багато Інших граней життя.

Для Історика не втратили значення матеріали, що публікувалися у
професійних історичних та Інших журналах, — “Пролетарская революция1′
(1921-1941 pp., 132 номери), “Красный архив” (1922-1941 pp., шість разів
на рік, 1922-1924 pp., нерегулярно); в Україні — “Літопис революції””
(1922-1933 pp. виходив у Харкові, до 1930 р. — російською мовою, з 1930
— українською, вийшло 57 номерів), де вміщено близько 1500 Історичних
документів; у післявоєнні роки видавалися журнали “Вопросы истории”,
“История СССР”, “Вопросы истории КПСС”, “Исторический архив” у Москві,
“Український історичний журнал”, “Архіви України”, “Пам’ятки України” в
Києві. На сторінках культурно-мистецьких журналів “Мистецтво” (з 1954
p.), “Український театр” (з 1936 p.), “Україна” (з 1941 р.) та Інших з
оглядовими, аналітичними статтями І розповідями виступали діячі
української літератури, культури і мистецтва, що є джерелом до розуміння
української художньої думки того часу.

Безсумнівно, преса радянського часу може використовуватись окремим
Істориком лише для дослідження певних Історичних періодів, історії
регіонів, міст, сіл, заводів І фабрик. Всю періодику радянського часу,
що налічувала близько 8 тис. назв, навіть переглянути одна людина
неспроможна.

Отже, хоч періодика як вид історичних джерел є явищем відносно пізнього
часу, вона становить величезний пласт Історичної інформації з XVII-XX
ст. головно наративного характеру, без якої не може обійтися жоден
Історик.

Використані джерела і праці

Документи//Баран Володимир Україна 1950-1960-х рр еволюція тоталітарної
системи Львів, 1966. С.348-409

Періодичні видання УРСР. 1917-1960 pp. Газети К, 1965

Періодичні видання УРСР. 191 7-1960 рр Журнали К, 1965.

Тиражи ряда центральных газет и журналов в 1985-1989 гг. //Аргументы и
факты. 1989 № 18

Галайчак Тамара Книжкові та періодичні видання України за часів
тоталітаризму (50-ТІ-80-ТІ рр XX ст) //Україна- культурна спадщина,
національна свідомість, державність. 36. праць Львів, 1997. № 3-4

Животко А Нарис Історії української преси. Подебради, 1937.

Історія української дожовтневої журналістики. Львів, 1983.

Крупський І.В. Національно-патріотична журналістика України. Львів,
1995.

Лизанчук Василь. Засоби масової Інформації про русифікаторську політику
в Україні. Львів, 1993 4.1,2.

Мацьків Теодор. Найстаріші американські газети про Україну //Теодор
Мацьків. Англійський текст Зборівського договору з 1649 року та Інші
вібрані статті Нью-Йорк; Львів, Київ; Мюнхен, 1993 С 83-87

Мацьків Теодор. Повстання Богдана Хмельницького та Зборівський договір у
західноєвропейських джерелах з 1649 р. //Укр. Історик (Нью-Йорк;
Торонто; Київ, Мюнхен). 1995 №1-4. С 154-164.

Наливайко Дмитро. Козацька християнська республіка. К., 1992

Сарбей В.Г. Історія України в дожовтневій більшовицькій пресі К., 1986.

Солдатенко В Більшовицька періодика в Україні //Укр Іст. журн. 1990 № 7.

Українська журналістика в Іменах. Матеріали до енциклопедичного словника
/За ред. ? ? Романюка Львів, 1994 Вип.1; 1995. Вип.2; 1996. Вип.З

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020