Реферат на тему:
Джерелознавство. Статистико-топографічні, військово-топографічні та інші
описові твори про Україну ХІХ – початку XX ст.
Традиція описових творів про окремі намісництва, губернії, регіони, а
також повіти існувала впродовж всього XIX ст. і зберігалася у XX ст. їх
авторами були державні службовці, офіцери, наукові працівники. Залежно
від того, яку мету переслідував той чи інший автор, твір відображав
відмінні характеристики губерній. В одних випадках найбільша увага
зосереджувалась на природних умовах, географії. Військові автори
описували топографію місцевостей, шляхи сполучення, мости, переправи,
оборонні рубежі, можливості забезпечення війська у матеріальних засобах,
зокрема у продовольстві, розташуванні та ін. Державні чиновники в
описових творах звертали більше уваги на міста, стан господарства,
торгівлю, шляхи сполучення, засоби зв’язку, культові споруди. Кожного
разу подавалися статистичні дані. Після того, коли 1834 р. при
Міністерстві внутрішніх справ Росії був створений Статистичний відділ (з
1852 р. — Статистичний комітет), а з 1857 р. — Центральний статистичний
комітет, публікація різних статистичних матеріалів набула системного
характеру. До середини XIX ст. були видані узагальнюючі по імперії
статистичні збірники “Материалы для статистики Российской империи”,
“Сборник статистических сведений о России”, “Статистические таблицы
Российской империи” тощо.
У першому томі “Материалов для статистики…” за 1839 р., наприклад,
опубліковано опис Харківської губернії (“Историко-статистическое
описание Харьковской губернии 1836 года”), виконаний В. Пассеком. Він
також був автором праці “Міста Харківської губернії”.
Водночас продовжувалось написання загальних описових творів про окремі
губернії. Для їх характеристики дещо детальніше зупинимось на праці
“волинського губернського землеміра” Василя Кудравцова “Краткое описание
Волынской губернии. Сочинение 1810 года”. Праця складається з двох
частин: із загальної описової частини, в якій розповідається про Історію
землі і губернії, її природу, ріки, озера, ліси, тваринний світ,
господарство, торгівлю, ярмарки. Є матеріал про губернський центр
Житомир, герб Волинської землі. Другу частину праці становлять
схематичні плани всіх 12 повітових міст Житомира, Бердичева,
Новоград-Волинського, Овруча, Рівного, Острога, Заславля,
Староконстантинова, Кременця, Дубного, Луцька, Ковеля. На планах цифрами
від одного до двох-трьох десятків позначені головні міські об’єкти. Так,
на плані Острога нанесені Земляний вал, Ворота, монастир кафедральний,
кляштор капуцинський, руїни церкви, церква Успения, церкви Воскресіння
Христового, Миколи Чудотворця, Великомучениці Варвари, єврейська школа,
кам’яні та дерев’яні “обывательные дома”, християнське кладовище тощо.
З-поміж об’єктів, нанесених на план Луцька, значаться три вежі, академія
наук, аптека, лавки, дзвіниця, пивоварня, кузня, єврейське кладовище,
мости і перевіз, а також “обывательные дома”. Крім планів усіх повітових
міст, вміщені карти повітів. Щоправда, на них нанесені не всі поселення,
а тільки більші. На карті Острозького повіту — всього 12 населених
пунктів: Гуща, Анопіль, Корниця, Кунів, Яловці та ін., на карті
Рівненського — Костопіль, Березно, Межирічі, Олександрія, Сарни,
Дережня, Клевань тощо. Ця частина “Короткого опису..,” є джерелом до
історії міст і містобудування зокрема.
Цікаві різноманітні відомості у першій текстовій частині опису. Спочатку
розповідається, які повіти входили до губернії на час її утворення, як
вони змінилися після ліквідації Брацлавського намісництва (до Волинської
губернії ще ввійшли Лубенський, Кременецький, Староконстантинівський,
але відійшов Радомишльський та ліквідовані Чуднівський, Лабунський і
Дубровицький. Залишилось 12). Зазначено, що майже всі повітові центри
стоять на ріках: Остріг і Заслав — на Горині, Луцьк — на Стиру і Гусці,
Рівне — на Усті, Дубно — на Ікві, Володимир — на Лузі, Ковель — на Тури,
Овруч — на Норині, Житомир — на Тетереві та Камінці, Кременець — біля
струмка без назви (неподалік від р. Іква).
Йдеться про Новоград-Волинський, раніше містечко Звягель, що одержав
теперішню назву 1796 p., коли казна викупила містечко у графині Маріанни
Потоцької (Зубової), за суму 333579 російською срібною монетою. При
містечку налічувалося 6300 десятин угідь (“выгонной земли”).
Зазначаються границі губернії, розташування губернського центру Житомира
(50° широти, 46° довготи) на лівому березі Тетерева при гирлі р.
Кам’янки (можливо, так називалася тоді р. Гуйва. — С.М.}. Тетерев має
ширину 10-20 сажнів, глибину — три аршини, а Кам’янка — ширину 6 сажнів,
глибину — аршин. Розповідається, куди пролягло русло Тетерева і що його
“струм” впадає в Дніпро вже в Радомишльському повіті Київської губернії.
Губернські присутственні місця були відкриті в Житомирі зразу ж із
створенням губернії, але без затвердження існували аж до 1804 p., коли
місто було “высочайше” затверджене як губернія. Перелічені кам’яні
будинки міста: “Греко-российская” соборна церква, народне училище,
латинський кафедральний костел з монастирем сестер милосердя, колишній
єзуїтський монастир на три поверхи, в якому розміщалися земський суд,
повітове казначейство, губернські склади (“кладовые”), бернардинський
монастир, міський магістрат, дев’ять купецьких лавок, дві єврейські
школи, аптека, сім “домов обывательных”. Серед дерев’яних будов — дві
“грекороссийские” церкви, дворянський будинок, аптека, казенна суконна
фабрика, театр, богадільня, міська поліція, казенні конюшні, соляний
магазин, казенний лазарет, поштовий кінний двір, 94 купецькі лавки,
“казенний дом”, в якому розміщалася губернська поштова контора,
єврейська школа, “обывательные дома”. Торги проводились кожної неділі та
п’ятниці, сюди привозили з околичних поселень різні харчові припаси,
дерево тощо.
“Волинська губернія, — повідомляється в описі, — є кращою з утворених у
цьому краї шести губерній”. Перечисляються її природні багатства,
напрями виробництва міді, заліза, чавуну, поташу, скла, фарфору, фаянсу,
цегли, вапна, сукна, полотна, шкіри, винокурних продуктів і пива, сала,
смоли, дьогтю, показані напрями внутрішньої та зовнішньої торгівлі,
характеризуються ліси з породами дерев і грибів, родючість південної
частини; а на заході, “хоч Грунти лісисті і кам’янисті”, “жнива в
достатку нагороджує працю землероба”. Називаються ріки губернії, з яких
чотири судноплавні. Це Буг та ще три судноплавні ріки у весняний час для
сплаву лісу — Стир, Горинь і Случ. Від продажу лісу поміщики мають
найбільший дохід, але продають також велику кількість зерна, яке щорічно
відправляють Бугом до Гданська, пшениці 500 000 “четвертей на російську
міру” та половину того жита На місці в період урожаю четверть пшениці
коштує від “6 до 9 рублів”, а в Ґданську — вдвічі більше або ще й
дорожче. Жито вдвічі дешевше. Крім зерна до Гданська вивозили продукти
лісу: смолу, дьоготь, поташ, клепки та Ін. Для цієї торгівлі над Бугом
побудовані пристані в поселеннях Кладнів, Бендюг, Опалин, Рожеямпіль,
Коритниця І Берізці. У містечках Олександрія, Деражня і Степань
Рівненського повіту, в Бережнищ, Дубровиці та Висоцьку Луцького повіту є
пристані на р. Горинь. У с.Тригубщ графа Ворцеля будуються судна для
перевезення зерна річкою Горинь І Прип’ять до Пінська, а звідти — до
Риги. Розповсюджена внутрішня селянська торгівля зерном на місцевих
торгах І ярмарках. Як золоте джерело для поміщиків охарактеризоване
винокуріння губернії. На 2664 винокурних заводах виробляється
“чрезвычайное множество” вина. Тільки євреї продають мільйони відер, а
за право продавати вино у містах, містечках і поселеннях платять
“знатную сумму денег” поміщикам. Велика кількість вина йде на продаж і в
австрійські та прусські володіння. Значні доходи поміщики одержують від
продажу поташу. Бджільництво, хоч і в дуже доброму стані, дає продукцію
головно на внутрішній ринок.
Зроблена оцінка поміщицького тваринництва, зокрема спеціальних кінних
заводів англійської породи, розведення голландської рогатої худоби,
англійських та іспанських овець, стану поміщицьких садів і оранжерей.
Зазначено, що із гір біля Крем’янця добувається камінь “для різних
фігур”, млинів та у великих кількостях для будівництва. У с.СапанІв
працює спеціальний завод виробів з каменю І кременю, а у містечку Ямпіль
— для виробництва вапна.
Із захопленням описані поліські озера і найбільше з них — Свитязьке, що
має “окружность” понад ЗО верст. Названі види риб у тих озерах, а також
ріках губернії: щука, лин, окунь, сом, лящ, марена, Йорші, плотва. У
штучних поміщицьких ставах розводять коропів і сазанів на продаж, і це
теж дає дохід поміщикам. Названі фарфорові та фаянсові фабрики у м.
Корець, на яких виробляється чимало всілякого посуду І продається “за
весьма умеренную цену”.
Подані відомості про поміщицькі залізоробні фабрики, яких у губернії
168.
Дуже детально описано бердичівські ярмарки. Вони проводилися 4 рази на
рік. Сюди з’їжджаються надзвичайно багато купців “різних націй і з
різними іноземними товарами”. Найголовнішим є Онуфрйвський ярмарок, що
триває впродовж чотирьох тижнів. Тільки коней, наприклад, приганяють на
ці ярмарки від 20 до 30 тис. “Містечко Бердичів вважається найпершим
комерційним містом у всьому приєднаному від Польщі до Російської Імперії
краю1′, — зазначено в описі. Швейцарські, німецькі та інші купці мають у
Бердичеві власні будинки і склади.
Описано роботу митниць в Радивилові, Дубному, митних застав у
Волочиську, Устилугу, Котербургу, Торчині, Несухоїжах.
Ще раз перечислен! представники волинської дикої фауни: вовки, зайці,
лисиці, борсуки, куниці, дикі кози, кабани, лосі, рідко ведмеді, з птиць
дрофи, журавлі, гуси, качки, голуби, тетереви, різних підвидів
куропатки, рябчики.
Закінчується текстова частина описом герба Волинської губернії
чотириконечного червоного хреста на золотому полі, “який був вживаний ще
в древності у часи володарювання великих “російських” князів, а для
означення приєднання цього краю до Російської Імперії вживається
державний герб, на грудях якого прикріплено зображений у щиті хрест”.
Починаючи з 30-х років XIX ст., Генеральний штаб російської армії кожні
три роки робив своєрідні військово-статистичні огляди губерній, окремі з
яких вміщалися у періодичному виданні “Материалы для географии и
статистики России, собранные офицерами Генерального штаба”.
В середині і в другій половині XIX ст. описова література про губернії
та край набула переважно характеру зведених статистичних матеріалів, що
відповідно коментувалися. Твори цього жанру найчастіше писали окремі
автори.
Деякі з них були опубліковані, наприклад, 1862 р. статистичні матеріали
з відповідним коментуванням з Катеринославської губернії, опрацьовані
В.Павловичем; 1863 р. — з Херсонської губернії, опрацьовані А.Шмідтом; в
тому ж році — з Чернігівської губернії, зібрані М.Домонтовичем, та ін.
Зазначалося, однак, що опубліковані у виданні статистичні матеріали не
завжди точні.
У 40-50-х роках XIX ст. мало серійний характер видання
“Военно-статистическое обозрение РосийскоЙ империи”, в якому “обозрения”
окремих губерній друкувалися певним випуском. Так, Київській губернії
присвячувався т.Ю, ч.І (СПб, 1848); Подільській — том 10, ч,2 (СПб.,
1849); Волинській — том 10, ч.3 (СПб., 1850); Херсонській — том 11, ч.І
(СПб., 1849); Катеринославській — том 11, ч.4 (СПб., 1850);
Харківській—том 12,ч.1 (СПб., 1850); Чернігівській —том 12,ч.2(СПб.,
1851).
Згаданий вже Центральний статистичний комітет організував написання і
сприяв виданню різних статистичних збірників і матеріалів як по окремих
губерніях, так І по Імперії загалом. Були надруковані такі збірники, як
“Материалы для статистики Российской империи” (СПб., 1839), ”Сборник
статистических сведений о России”, “Статистические таблицы Российской
империи”. Серед статистико-описових праць про українські губернії
виділимо працю А Скальковського “Опыт статистического описания
Новороссийского края11, ч. 1-2 (СПб., 1850); працю М Аранда-ренка
“Записки о Полтавской губернии” ч.1-3 (Полтава, 1848-1852); С.Кованка
“Статистическое описание Харьковской губернии’1 (1857) та однойменну
С.Турбіна (Харків, 1859), Особливо вирізняються “Статистическое описание
Киевской губернии” ч. 1-3 Дмитра Журавського, видане у Петербурзі 1852
р. М.Арандаренко, окрім Історичного огляду краю, подав багато Інформації
про розвиток і стан промисловості, ремесел і торгівлі в губернії, багато
фольклорних, етнографічних відомостей. У першому томі автор подав
географічні відомості про природу, міста, села і населення губернії,
Його поділ за станами і заняттями. В другому — описано земельні
відносини, напрями сільськогосподарського виробництва, становище
державних І кріпосних селян, життя поміщиків; у третьому розглянуті
різні галузі промисловості й торгівлі. Праця Д.Журавського вирізняється
критичним підходом до різних статистичних відомостей, використанням при
її написанні великої кількості джерел: карт, описів, ревізій,
інвентарів, звітів, наукових праць тощо; в багатьох випадках критичному
аналізу піддані – самі джерельні матеріали.
З останньої чверті XIX ст. у губерніях стали видаватися описові праці на
зразок “Памятных книжек губерний” Це були серійні, але не періодичні
видання. Вони підготовлялися і видавалися губернськими статистичними
комітетами і містили відомості з різних ділянок життя і стану губернії.
Поряд з суто статистичними показниками в них неодноразово вміщалися
цікаві коментарі про стан господарства, склад населення, систему освіти,
культові споруди та Ін.
Для конкретнішої ілюстрації того, який зміст мали “Памятные книжки”,
розглянемо “Памятную книжку Волынской губернии на 1906 год, — Житомир:
Волынской губ стат. комитет, 1905”. Книга мала розділи: Ярмарки (за
повітами); Перехід селян на хутори; Чисельність і склад населення в
губернії і повітах; Заборгованість земельних власників банкам; Число
фабрик і заводів та ін.
Повідомлялося, що в Дубнівському повіті ярмарки відбувалися в Дубному,
Варковичах, Мізочі, Олиці, Млинові, Муравиці, Дсмидівщ, Острожці,
Берестечку, Лобачівщ, Боромлі, Козині та Вербі; в Кременецькому —
Кременці, Почаєві, Олексинш, Березцях, Вишнівці, Ямполі, Виш-городі,
Янівцях, Білозірці, Шумську, Радзившові, в Острозькому — Острозі,
Здолбунові, Анополі, Киликіїві, Гощі, Куневі, Леховцях тощо.
Чисельність населення подавалася станом на 1904 р за такими показниками
як мова повіт проживання приріст та ш У губернії мешкало З 377 217 осіб,
у тому числі в містах —299 286 (до міст відносили лише губернські та
повітові центри — CM) Давалась розбивка населення за повітами, в тому
числі за повітовими центрами Так, у Дубнівському повіті проживало 212581
осіб, у тому числі в Дубному—16708, в Рівненському — 290 694 осіб, у
тому числі в Рівному — 34 952, в Луцькому — 249 521 осіб, у тому числі в
Луцьку — 20 596
Називались суми заборгованості землевласників губернії з уточненням за
повітами Земельним банкам Дворянському, Київському, Полтавському
Наприклад, заборгованість землевласників Луцького повіту названим банкам
становила відповідно 2 706 527 крб. , І 076 652 крб. І 56 957 крб.
Дуже детальними за кількістю зайнятих робітників та обсягом продукції (у
грошових сумах) є зведення про промислові підприємства Можна назвати
найбільші з них у Рівненському повіті такими були цукровий завод, на
якому працювало 248 робітників, вісім лісопильних заводів Із загальною
кількістю робітників 272, сірникова фабрика на 65 робітників, паркетна
фабрика на 326 робітників На дубнівських заводах працювало на цукровому
— 530 осіб, у механічній майстерні — 170, на шкіряному заводі — 24, на
двох паперово-обгорткових фабриках — 46, на двох лісопильних заводах —
81, на вапняному заводу 25 аналогічно описано дані про підприємства
Луцька, Острога та Інших повітових центрів
Цікаво зазначити, що в розділі про перехід селян на хутори останні
називалися волоками, а поселення на хутори — “виходом на волоки” На
основі “Памятных книжек” можна простежити соціальний І промисловий
розвиток міст губерній У цьому відношенні “Книжки” є важливим джерелом
при написанні праць з Історичного краєзнавства Крім загальних “Памятных
книжек” нерідко видавалися “Памятные книжки” з різних сфер суспільного
життя губерній, зокрема з питань освіти
Звичайно, описова література про підросійську Україну й українські
губернії XIX- початку XX ст. може служити як цінне Історичне джерело з
Історії України, й регіонів І міст тільки за умови й використання в
комплексі з залученням усіх Інших джерел законодавчих актів, діловодної
документації, що зберігаються в архівах, періодики, мемуарів та Ін
Використані джерела і праці
Йосифшська (1785-1788) І Францисканська (! 819-1820) метрики. Перші
поземельні кадастри Галичини. Покажчик населених пунктів. К., 1965.
ЖуравськийДП. Статистическое описание Киевской губернии СПб., 1852.
Ч.1-3.
Кудравцов Василий. Краткое описание Волынской губернии Сочинение 1810
гада. (Мікроплівка опису зберігається в Науковій бібліотеці Львівського
університету)
Описи Київського намісництва 70-80-х років XVIII ст. К , 1989.
Описи Харківського намісництва. К., 1994.
Памятная книжка Волынской губернии на 1906 год Житомир, 1905.
Антонович В Б. Курс лекцій з джерелознавства. 1880-1881. К., 1995.
Вип.І.
Антонович О.М Значення праці О А. Шзфонського “Черниговского
наместничества топографическое описание” для вивчення Історії
Лівобережної України другої половини XVIII ст. //Укр Іст. журн. 1960.
№5. С.126-132
Горіенко В Ф Нариси з Історії української етнографії. К , 1964.
С.100-128.
Горяенко В. Ф Становление украинской этнографии конца XVIII – первой
половины XIX ст К., 1988.
Дашкевич Ярослав Східна Галичина в Історико-географічних словниках кінця
XVIII -70-х pp. XIX ст. //Інформ. бюл. Арх управління УРСР 1963 № 2.
Довгопол В М, Литвиненко М А , Лях Р.Д Джерелознавство історії
Української РСР. К., 1986 С.81-93
Литвиненко М А. Джерела Історії України XVIII ст. X , І 970. С 115-142.
Птуха М В , Журавский Д П Жизнь, труды, статистическая деятельность. М.,
1951
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
