Реферат на тему:
Інтерперсональна поведінка тренера та успішність змагальної діяльності
спортсменів-підлітків
Нині в проблемі підготовки висококваліфікованих спортсменів (команд)
великого значення надається не тільки техніко-тактичним факторам
розвитку спортсмена, але й психологічній підготовці. Як правило,
тренерові належить головна роль в організації спортивної діяльності,
тому все більшого значення набуває його психологічна підготовленість,
адже головною функцією тренера є особистісно-орієнтоване виховання та
освіта. Знання соціально-психологічних основ формування взаємин,
виникнення й нормалізації конфліктних ситуацій, управління спортивною
командою допомагає тренерові зробити ефективнішою діяльність усього
колективу.
Високу значимість для ефективності діяльності може мати діагностика
цілісної системи „тренер – спортсмен”. Не викликає сумніву, що характер
спілкування та взаємодії, що складаються в команді в системах „спортсмен
– спортсмен” і „спортсмен – тренер”, значно впливає на успішність
діяльності. Ще на початку 1980-х років це питання розкривалося в працях
Ю. Ханіна і Ю. Коломійцева [14; 3]. Але в їх дослідженнях, та й у
багатьох наступних, увага спрямовувалася на спортсмена, на його
взаємостосунки в команді, на сумісність у системі „спортсмен –
спортсмен”. В останні ж роки з’являється чимало досліджень, де об’єктом
уваги стає вже особистість тренера і цілісна система „тренер –
спортсмен” [1; 10; 13].
Один з ключових аспектів спортивної діяльності –міжособистісне
спілкування тренера зі спортсменом. Від стилю спілкування тренера
залежить ефективність розвитку й результативність спортсмена. Тому одним
з факторів успішності спільної діяльності в спортивній команді можна
виокремити стиль спілкування тренера.
У широкому розумінні стиль – це постійне, універсальне, цілісне психічне
утворення, що включає свідомі й несвідомі механізми пасивної і активної
(перетворюючої) адаптації людини до середовища. Індивідуальний стиль
можна розглядати як психологічну систему, що забезпечує оптимальне
узгодження індивідуальності людини із зовнішніми умовами (вимогами
діяльності, методикою навчання й тренування, індивідуальністю партнерів
тощо), як систему активної адаптації людини до середовища в різних
стильових проявах (когнітивних, емоційних, психомоторних, стилів
професійної діяльності, стилів життя) [12].
Від стилю спілкування тренера залежить не тільки подальша зацікавленість
спортсмена певним видом спорту, але й узгодженість з іншими членами
команди, задоволеність собою, своїми досягненнями, рівнем спортивної
майстерності, тренером. Результативність взаємодії багато в чому
визначається міжособистісною компетентністю, що розглядається як одна з
професійно значимих якостей фахівця, що працює з людьми, і яке
характеризується як здатність людини успішно взаємодіяти з іншими [5].
Л. Рогальова виокремлює два типи тренерів: тренери, налаштовані тільки
на спортивний результат, і тренери з професійно-педагогічним
настановленням (орієнтовані як на досягнення спортивного результату, так
і на процес виховання спортсменів) [9].
Зараз уже немає потреби доводити, що провідну роль у ставленні людини до
світу відіграють якості, що визначають її приналежність до соціальної
системи. Психологічних властивостей особистості поза системою суспільних
відносин, до яких ця особистість залучена, просто не існує [4].
Прийнята нами за методологічну основу досліджень теорія функціональних
систем П. Анохіна, яка охоплює єдиним розумінням найтонші
нейрофізіологічні механізми й цілісну діяльність організму, дозволила
розглядати систему „тренер – спортсмен” як єдине взаємопов’язане і
взаємозалежне ціле. Отже, одним з актуальних питань психології спорту
можна вважати питання, якою мірою успішність спортсмена залежить від
стилю поведінки тренера.
У своїх дослідженнях ми припускаємо, що причиною успішності й
неуспішності спортсменів може бути характер міжособистісних відносин
тренера й спортсменів [8].
Розглянемо поняття „успішність” стосовно діяльності спортсмена. Це
поняття, передусім, неоднозначне. У психології праці воно включає,
насамперед, продуктивність. Для оцінки успішності має значення також
якість продукції, безпомилковість дій. Для оцінки діяльності спортивної
команди, головним завданням якої є перемога над суперником,
використовується критерій ефективності (співвідношення виграшів і
помилок), що характеризує якісну й кількісну сторони діяльності. У
деяких випадках, при неможливості кількісної оцінки і високому заданому
рівні надійності (безпомилковості), показником успішності може бути
рівень складності завдання [2].
Як показник успішності, зокрема, волейболісток віком 11 – 13 років ми
прийняли техніко-тактичні критерії, що демонструються в процесі
змагальної діяльності: якість прийому – передачі м’яча, нападу, подачі
[7], бо на початковому етапі підготовки показник виграних і програних
зустрічей ще не дуже значимий. Важливо розуміти тактичні і технічні дії,
правильно їх виконувати, а це залежить від багатьох факторів, у тому
числі й від задоволеності тренерськими поясненнями й настановами.
Мета роботи – визначення способів підвищення ефективності спільної
діяльності у волейбольній команді з урахуванням особливостей
міжособистісних відносин у системі „тренер – спортсмен”.
Гіпотезою дослідження було припущення про наявність залежності стилю
спілкування тренера й успішності спортивної команди (на прикладі дитячих
волейбольних команд).
Для реалізації дослідження й підтвердження наукової гіпотези було
поставлено завдання: вивчити кількісні і якісні характеристики
інтерперсональної поведінки тренера в процесі організації та здійснення
завдань спортивної діяльності; проаналізувати особливості впливу
кількісних і якісних характеристик інтерперсональної поведінки тренера
на успішність змагальної діяльності юних волейболісток.
Об’єкт дослідження – стиль міжособистісної взаємодії в системі „тренер –
спортсмен” у процесі змагальної та навчально-тренувальної діяльності.
Предмет дослідження – характер впливу індивідуальної структури поведінки
тренера на успішність у спортивній діяльності волейболісток.
Методи й організація дослідження
До дослідження було залучено 41 спортсменку 1990 – 1992 років народження
та 5 тренерів команд Житомирської області.
Для вирішення завдань застосовувалися:
· методика діагностики міжособистісних відносин (Т. Лірі);
· методика визначення індивідуальної успішності спортсменок (педагогічне
спостереження). Складалася таблиця, де в кожній грі реєструвалася
кількість результативних (успішних), нерезультативних (неуспішних)
прийомів – передач, нападів і подач кожної спортсменки, що брала участь
у змаганнях. За різницею позитивних і негативних виконань цих технічних
і тактичних прийомів визначався успішний і неуспішний спортсмен;
· метод експертних оцінок. Дані коректувалися усно, спільно з тренерами
команд.
Аналіз результатів дослідження
Інтерпретація отриманих даних дала можливість вирішити завдання нашого
дослідження: проаналізувати кількісні і якісні характеристики
інтерперсональної поведінки тренера в процесі організації і здійснення
завдань керівництва дитячою волейбольною командою, а також порівняти
характеристики поведінки тренера у сприйнятті успішних і неуспішних
спортсменок.
Оскільки у своїх дослідженнях індивідуальний стиль тренера розглядаємо
як психологічну систему, що забезпечує оптимальне узгодження
індивідуальності тренера з індивідуальністю спортсмена, то при оцінці
цілісної системи „тренер – спортсмен” важливу роль відіграє і ставлення
спортсмена до пропонованого тренером стилю взаємодії. Адже взаємодія в
педагогічній системі не може бути успішною, якщо її результат не був
схвалений партнером – учнем чи спортсменом.
Тренер підліткової спортивної команди з волейболу виявив такі
особливості інтерперсональної поведінки (таблиця 1).
Таблиця 1
Стиль поведінки „актуального” тренера у сприйнятті спортсменок-підлітків
з різними індивідуальними показниками успішності змагальної діяльності
Стиль поведінки окт Успішні
n = 21
(М±m) Неуспішні
n = 20
(М±m) Різниця
(W) t-критерій Стьюдента
Владно-лідируючий окт1 11,05±0,51 11,65±0,39 -0.6 1,92
Незалежно-домінуючий окт2 6.33±0,49 6.96±0,31 -0.63 1,74
Прямолінійно-агресивний окт3 7.16±0,45 7.22±0,3 -0.06 1,62
Недовірливо-скептичний окт4 3.5±0,5 3.13±0,59 0.37 2,31*
Покірно-сором’язливий окт5 5.16±0,45 3.96±0,4 1.2 1,8
Сором’язливо-слухняний окт6 7.11±0,75 6±0,45 1.11 2,61**
Схильний до співпраці окт7 9±0,72 8.61±0,66 0.39 2,94**
Відповідально-великодушний окт8 9.7±0,44 8.61±0,5 1.09 1,98*
Умовні позначення: * – розходження достовірні при рЛітература: 1. Григорьянц И. Психологическая подготовка гимнастов на современном этапе // Журнал „Спортивный психолог”. Российский Государственный Университет физической культуры, спорта и туризма. – 2004. - №1. – С. 36 – 40. 2. Дмитриева М. А., Крылов А. А., Нафтульев А. И. Психология труда и инженерная психология: Учеб. пособие / Под ред. А. А. Крылова – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1979. – 224 с. 3. Коломейцев Ю. А. Взаимоотношения в спортивной команде. – М.: ФиС, 1987. – 180с. 4. Ломов Б. Ф., Швырков В. Б. Теория функциональных систем в физиологии и психологии. – М., изд-во „Наука”, 1978. – 382 с. 5. Петровская Т. В. Мастерство спортивного педагога: Научно-методическое издание. – К.: „ЧПП”, 2004. – 104 с. 6. Петровська Т. В. Механізм виникнення конфліктів в спортивній команді // Конфлікти в педогогічних системах. Збірник доповідей науково-практичної конференції. – Вінниця, ВДТУ,1997. –С. 244 – 246. 7. Петровська Т. В., Кудерміна О. І. Прогнозування міжособиснісних конфліктів в спортивних волейбольних командах // Конфлікти в педагогічних системах. Збірник доповідей науково-практичної конференції. – Вінниця, ВДТУ, 1997. – С. 242 – 244. 8. Петровская Т. Эмоциональные состояния и взаимодействие в спортивной команде в динамике менструального цикла женщин-спортсменок // Наука в олимпийском спорте. „Женщина и спорт”. Спец. выпуск, 2000. – С. 117 – 123. 9. Рогалева Л. Влияние спортивной деятельности на личность юного спортсмена в зависимости от установок тренера // Журнал „Спортивный психолог”. Российский Государственный Университет физической культуры, спорта и туризма. – 2004. - №1. – С. 54 – 58. 10. Сивицкий В. Что такое психология? Что может психолог? // Журнал „Спортивный психолог”. Российский Государственный Университет физической культуры, спорта и туризма. – 2004. - №1. – С. 15 – 18. 11. Собчик Л. Н. Введение в психологию индивидуальности. – М: ИПП-ИСП, 2000. – 612 с. 12. Толочек В., Долматова С. Потенциал и диагностика системы „педагог – ученик” // Журнал „Спортивный психолог”. Российский Государственный Университет физической культуры, спорта и туризма. – 2004. - №1. – С. 59 – 63. 13. Труднев А. В. Личность тренера как ведущее условие модернизации педагогического образования // Материалы международной научной конференции психологов спорта и физической культуры „Рудиковские чтения”. – М. – 2004. – С. 103 – 105. 14. Ханин Ю. А. Психология общения в спорте. – М.: ФиС, 1980. 15. www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
