Реферат на тему:
Ґендерні особливості менеджерів промислових підприємств
Особистість менеджера традиційно вивчалася без врахування його статі,
оскільки лідерська роль вважалася маскулінною (ми не ставимо за мету
аналізувати поняття лідерства і керівництва, а розглядаємо менеджера як
лідера чи керівника певної професійної групи). Однак останнім часом
окреслилася тенденція до збільшення кількості жінок-менеджерів
(наприклад, в США – з 16 % всього управлінського персоналу у 1970-х
роках до 40 % в 1990-х роках). Цей процес поступово охоплює й Україну,
особливо у сфері політичного менеджменту. Навіть на промислових
підприємствах, де основні вимоги до професіоналізму були
технічно-інженерними, на керівних посадах почали з’являтися жінки (на
підприємстві, де проводився експеримент, їх 17 %). Отже, актуалізується
необхідність порівняльного вивчення ґендерних особливостей менеджерів
України.
Наукові теорії, що стосуються ґендерного вивчення менеджерів, загалом
можна віднести до одного з трьох нижче перелічених напрямів.
1. Домінування ґендерного фактора над лідерською позицією.
Концепція токенізму (tokenism), запропонована Р. Кентер [7], називає
причиною ґендерної нерівності диспропорцію у кількісному складі
представників обох статей на керівних посадах. Членів асиметричної
групи, які становлять більшість за певною ознакою (у даному випадку – за
статтю), було названо домінантами, а тих, хто був представлений
символічно (1 – 2 чол.), – токенами (символами). Лідери-жінки серед
лідерів-чоловіків виконують роль токенів, що накладає певні рольові
обмеження. Змінити ситуацію на краще можна тільки шляхом збільшення
кількості жінок на керівних посадах.
Для пояснення того, що не спостерігається відмінностей між лідерами
різної статі, використовується ідея андрогінії. Одні дослідники
розглядають андрогінність як поєднання показників високої маскулінності
та високої фемінінності (М. Тейлор та ін. [9]); інші вважають її
балансом між цими двома категоріями (С. Бем [2]). Згідно з теорією
анрогінного менеджменту, ефективний лідер повинен синтезувати в собі
найкраще, що є в особистісних якостях й іншої статі, інтегрувати
чоловічі та жіночі характеристики. Однак мета-аналіз емпіричних даних не
підтверджує цієї гіпотези. Більшість дослідників вважають, що концепція
андрогінії далека від дійсного стану справ: якщо керуватися нею, то
зміни мають відбуватися на особистісному рівні, тоді як в реальності
ліквідація ґендерної нерівності потребує змін у структурі суспільних
інститутів [11].
За концепцією ґендерного потоку (Б. Гутек та співавтори [10]), О.
Голубєва О. [15]), фактор статі домінує над іншими факторами; лідер
сприймається у залежності, насамперед, від його статі (особливо це
стосується традиційних, консервативних поглядів на жінку-менеджера).
За теорією ґендерного відбору лідерів (Дж. Боумен, С. Суттон), у
суспільстві висуваються різні вимоги до лідерів різної статі: до жінок
ставляться суворіше. Ці стереотипи обумовлюють ґендерну диспропорцію
серед менеджерів [4].
2. Домінування лідерської позиції над ґендерним фактором.
Статусна теорія (теорія рангових очікувань), запропонована Дж. Бергером
з колегами, має багато прихильників [1; 3]. Поведінка людини в ділових
ситуаціях залежить від її статусу в суспільстві взагалі: оскільки статус
не однаковий для різних рас і статей, то і в діловому світі чоловік,
згідно з стереотипами, сприймається як високостатусний, а жінка – як
низькостатусний індивід. Високостатусний індивід оцінюється як
компетентніший, йому надаються більші можливості для самореалізації.
Ситуаційно-посадовий підхід (Р. Пауз, Дж. Хант) на перше місце висуває
позицію людини в офіційній структурі, посаду, яку він обіймає, а не
стать. Згідно з цим підходом, чоловіки і жінки з однаковими лідерськими
посадами не відрізняються за поведінкою та ефективністю. Результати
деяких досліджень частково підтверджують вплив формальної позиції на
вербальну, а ґендера – на невербальну поведінку [6].
Ймовірнісна модель лідерства, розроблена Ф. Фідлером та його
послідовниками, підводить до висновку, що жінки й чоловіки
відрізнятимуться за лідерською ефективністю лише за умови використання
різного стилю керівництва. Стать, як детермінанта типового стилю,
розглядається в працях і українських дослідників [16]. Проте К. Шнейєр
[8] не знайшов у лідерів ґендерної різниці в стилі: всі вони були значно
більше орієнтовані на завдання, ніж нелідери.
3. Рівноцінність ґендерного фактора та лідерської позиції.
Концепція інформаційного опрацювання Д. Гамільтона та пов’язана з нею
теорія схеми С. Тейлора розробляються в рамках когнітивного підходу. В
процесі опрацювання соціальної інформації люди використовують три типи
схем: особистісні, ситуаційні та рольові. Останні можуть бути пов’язані
зі статтю (ґендерна роль), з посадою (лідерська роль) тощо. Завдяки цим
схемам у сприйнятті оточуючих народжуються стереотипи: ґендерні,
лідерські тощо. Багато досліджень присвячено вивченню впливу цих
стереотипів на сприйняття різних аспектів поведінки чоловіків і жінок у
ролі лідерів [14; 15]. Правда, теоретичні припущення не завжди
підтверджуються експериментальними даними.
Соціально-рольова теорія ґендерних відмінностей лідерів розробляється Е.
Іглі з 1987 року [5]. Вона стала досить популярною. Згідно з нею, щоб
досягти успіху в суспільстві, чоловіки і жінки-лідери мають відповідати
ґендерному стереотипові. З іншого боку, роль лідера також висуває свої
вимоги до індивіда. Оскільки, згідно із стереотипом, ця роль є
маскулінною, то жінки-лідери відчуватимуть конфлікт між ґендерною і
лідерською ролями. Такий рольовий конфлікт знижує самооцінку у
жінок-лідерів, породжує невпевненість у собі. Наслідок – зниження
продуктивності праці. Отже, чоловіки, порівняно з жінками, мають істотні
переваги в ролі лідера.
Головною заслугою ґендерної психології лідерства є постановка завдання
порівняльного вивчення лідерів різної статі. Експерименти у цій сфері
сприятимуть появі нових теорій, які зможуть пояснити феномени лідерства
в ґендерному дискурсі. На думку деяких дослідників, найперспективнішими
напрямами є статусна та соціально-рольова теорії ґендерних відмінностей
лідерів [12].
У нашому досліджені брали участь менеджери промислового підприємства ВАТ
„Нафтохімік Прикарпаття” (100 осіб – 17 жінок і 83 чоловіки). У
комплексному вивченні особистісних характеристик використовувались такі
психодіагностичні методи:
· 16-PF опитувальник Р. Кетелла;
· методика діагностики рівня суб’єктивного контролю („Локус контролю”
(У. Ксенофонтова, 1999 р.);
· методика вивчення ціннісних орієнтацій (модифікація методики М.
Рокича).
Крім того, вивчення документів (архівний метод) дозволило зробити
узагальнення щодо ґендерної диференціації досліджуваних, їх сімейного
стану, віку, освіти, стажу роботи на керівних посадах взагалі та на
даному підприємстві зокрема.
При оцінюванні значимості отриманих кореляційних зв’язків ми виходили з
того, що коефіцієнт кореляції, менший критичного значення, яке
відповідає рівню статистичної значимості р=0,05, свідчить про
достовірний брак зв’язків між параметрами. Коефіцієнт кореляції, що
дорівнює або є більшим, ніж рівень статистичної значимості при р=0,05,
але меншим, ніж р=0,01, свідчить про тенденцію до зв’язку. Коефіцієнт
кореляції, що дорівнює або є більшим, ніж рівень статистичної значимості
при р=0,01, свідчить про наявність достовірного зв’язку. Якщо ж
коефіцієнт кореляції однаковий або більший, ніж рівень статистичної
значимості при р=0,001, то це свідчить про сильний зв’язок між
параметрами.
16-PF опитувальник Р. Кетелла використовувався для діагностики
особистісних факторів. В результаті первинного опрацювання даних
одержано середні значення факторів у стенах. На діаграмі 1 відображено
середні арифметичні показники (Х) за факторами в стенах у загальній
вибірці (N=100), у чоловіків (N=87) та у жінок (N=17).
Діаграма 1
16-факторний опитувальник Р. Кетелла
За допомогою кореляційного аналізу було виявлено достовірні та значимі
різниці між 5 із 16 факторів залежно від статі (таблиця 1).
Таблиця 1
Ґендерна різниця за окремими факторами
(16-PF опитувальник Р. Кетелла)
Фактор Стать Х S t P
MA Ч 8,54 1,42 2,620 Література: 1. Bartol K. M., Martin D. C. Woman and men in task groups / Ashmore R. D., Delboca F. K. (eds.) The social psychology of female – male relations. N.Y.; Acad. Press, 1986. P. 259 – 310. 2. Bem S. L. Probing the promise of androgyny / Walsh M. R. (ed.) The psychology of woman. Ongoing debates. New Haven; L.: Yale Univ. Press, 1987. P. 206 – 225. 3. Cross S. E., Madson L. Models of the self: self-con-struals and gender // Psychol. Bull. 1997. V. 122. N.1. P. 5 – 37. 4. Eagly A. H., Karan S. J., Makhijani M. G. Gender and effectiveness of leaders: A meta-analysis // Psychol. Bull. 1995. V. 117. N 1. P. 125 – 145. 5. Eagly A. H. Sex differences in social behavior: A social-role interpretation. Hillsdale, NJ: Erlbaum, 1987. 6. Johnson C. Gender, legitimate authority and leader – subordinate conversations // Am. Sociol. Rev. 1994. V. 59. N1. P. 122 – 135. 7. Kanter R. M. Men and woman of the corporation. – New York: Basic books, 1977. 8. Schneier C. E. The contingency model of leadership: An extension to emergent leadership and leader’s sex // Organizational Behav. and Hum. Perform. 1978. V.21. P. 220 – 239. 9. Taylor M. C., Hall J. A. Psychological androgyny: Theory, methods and conclusions // Psychol. Bull. 1982. V.92. N.2. P. 347 – 366. 10. Tsui A., Gutek B. A role set analysis of gender differences in perfomans, affective relationships and care success of industrial middle managers // Acad. оf Manag. J. 1984. V. 27. N 3. P. 619 – 635. 11. Антология гендерных исследований. Сб. пер. / Сост. и комментарии Е. И. Гаповой и А. Р. Усмановой. – Мн.: Пропилеи, 2000. – 384 с. 12. Берн Ш. Гендерная психология. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 320 с. 13. Гендерная психология: Учебно-методическое пособие. – Донецк: ДИУ, ООО „Компьютер норд”, 2004. – 144 с. 14. Головньова І. В., Найдовська І. В. Жіноча самореалізація: гендерно-рольовий аспект // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Психологія. – 2001. – Вип. 7. – С. 37 – 43. 15. Голубєва О. Зміст гендерних стереотипів сучасних підприємців // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні / За ред. Максименка С. Д., Шайгородського Ю. Ж. та ін. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. – С. 232 – 240. 16. Ложкін Г. В., Дорошенко Н. В., Волянюк Н. Ю. Стать як детермінанта типового стилю керівництва // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. Зб. наукових праць. – Рівне, 2003. – Вип. 27. – Ч. І. Соціально-психологічні детермінанти формування гендерних стереотипів в умовах сучасного суспільства. – С. 62 – 65. 17. Психология лидерства в бизнесе / В. Шеклтон. – СПб.: Питер, 2003. – 222 с. 18. www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
