.

Авторитет учителя: аналіз соціологічного дослідження (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
463 5218
Скачать документ

Реферат на тему:

Авторитет учителя: аналіз соціологічного дослідження

У системі „людина – людина” немає професії важливішої, як Учитель.
Специфіка вчительської професії — багатофункціональність. На основі
суб’єкт-суб’єктних відносин учитель має уособлювати водночас і
вихователя, і психолога, і предметника. Успішно зреалізувати цю місію
може високоморальний, високоосвічений, компетентний у багатьох сферах
життєдіяльності, висококультурний педагог. Наше дослідження
спрямовувалось на пошук резервів здобуття вчителем авторитету,
з’ясування причин, які заважають йому особистим прикладом навчати своїх
вихованців вести здоровий спосіб життя, бути Людиною, досягати успіху в
самостійному житті.

Постать учителя, його професійна компетентність, імідж, престиж,
авторитет набувають надзвичайно важливого значення в контексті
соціального чинника мотивування принципу інновації суспільства.
Гуманістична функція авторитету як провідного соціального чинника ще й
нині недостатньо усвідомлюється. Адже завдання вчителя — особистим
прикладом „розблоковувати” природні потенції молодих, вселити їм віру у
власні сили, допомогти побачити перспективу, добиватися успіху в
самостійному житті.

Постановка проблеми

Мета нашого дослідження — з’ясувати, якою є думка вчителів стосовно
таких питань:

· наскільки вони задоволені своєю роботою?

· чим визначається авторитет людини?

· хто є авторитетом особисто для вчителя?

· що найбільше вчителі поціновують в авторитетних людях?

· що сприяє авторитетові вчителя серед оточуючих?

· що заважає вчителю здобувати авторитет?

Досліджувана проблема в минулому і сьогоденні

Визначення феномена „авторитет” знаходимо в багатьох джерелах. Одне з
них фіксує С. Гончаренко в Українському педагогічному словнику:
„Авторитет учителя — загальновизнана учнями та їхніми батьками
значущість достоїнств учителя й заснована на цьому сила його виховного
впливу на дітей. До таких достоїнств належать висока духовність,
культура, інтелігентність, ерудиція, високі моральні якості, педагогічна
майстерність. Професійний авторитет учителя значною мірою залежить також
від його становища в суспільстві” [3].

Ще в працях Платона, Аристотеля, у доктрині конфуціанства проглядається
природа авторитетних відносин. Перший досвід наукового підходу до суті
авторитету знаходимо у творах Г. Гегеля, Ф. Ніцше, Ф. Енгельса, М.
Вебера, Г.-Х. Гадамера, М. Шелера, Ю. Хабермаса. Досліджували проблему
авторитетних форм соціальних відносин й українські вчені — Г. Сковорода,
В. Антонович, М. Драгоманов, М. Грушевський, М. Хвильовий, В.
Липинський, Д. Донцов, І. Лисяк-Рудницький та інші.

Складність і багатоплановість проблеми, її міждисциплінарний характер
зумовили виокремлення низки напрямів у цій галузі, зокрема в
політологічному, соціологічному, етичному, соціально-психологічному
аспектах. Останній репрезентований такими вченими, як Е. Фромм, Є.
Ткачов, Б. Поршнєв, Ю. Неймер, М. Кушнарьов, К. Павлиця, Ю. Стьопкін, В.
Андрущенко, Є. Головаха, В. Богданов та інші.

Отже, проблема авторитету означає її „одвічність”, просторово-часову
сталість.

Авторитет учителя, як особливий вимір його морально-практичних вчинків,
пов’язаний з властивостями, рисами самої особистості, її, зокрема,
ціннісними орієнтаціями. Він окреслює той особливий, єдино можливий
простір морально-практичних вчинків індивіда, де останній, власне, і
життєдіє — відповідально чи безвідповідально.

Слушне судження, на нашу думку, висловив В. Богданов: „Поняття
„авторитет” слугує ефективним методологічним інструментом аналізу і
класифікації реальних і уявних авторитетів, розмежування авторитетності
й авторитаризму, що уможливлює вибудовану ієрархію авторитетів,
розкриття реальних механізмів створення й функціонування особистісних та
суспільних авторитетів” [4]. Авторитет — соціальне утворення, яке
базується на біосоціальній природі індивіда. За своєю субстанцією
авторитет репрезентує певну систему соціальних відносин. „Авторитет — не
просто відношення, а відношення відносин”, — підкреслює В. Богданов [4].

Зрозуміло, у педагогічній діяльності людина — основний, домінуючий
суб’єкт авторитету. Авторитет як соціальна якість і механізм соціальної
взаємодії, як система „вплив – підпорядкування” в навчально-виховному
процесі створює підґрунтя для морального самовизначення, особистісного
саморозвитку та самопрезентації свідомого учня, зокрема – старшого віку.
До того ж він спонукає до пошуку особистісного потенціалу, що веде (і
вестиме) молоду людину до оволодіння соціальним престижем, статусом та
особистісним авторитетом.

Авторитет як лакмусовий папірець визначає ступінь активності вчителя в
оволодінні новітніми технологіями, його участь у громадському і
політичному житті. Авторитет розглядаємо як ознаку, як форму і результат
соціальної взаємодії, як соціальний регулятор у соціумі. Він є
мотиватором і регулятором міжіндивідних відносин.

Необхідно підкреслити, що авторитет — важливий, однак недостатньо
задіяний соціально-психологічний ресурс нашої педагогічної спільноти.
Відродження високого суспільного авторитету, статусу педагога і вченого
є одним з пріоритетних завдань, яке, передовсім, вирішуватиме нова
організація — Громадська рада освітян і науковців України (ГРОНУ), що
недавно розпочала свою діяльність. І справді, лише Особистість може
виховати Особистість.

Основою авторитету є, певна річ, довіра. А довіряти молода людина може
лише тому, хто щирий, толерантний, тямущий, обізнаний, цікавий як
особистість. Відомо чимало випадків, коли вчитель, демонструючи високий
рівень професіоналізму, авторитету при цьому, на жаль, не має. Чому так
трапляється? Впевнені, що це пов’язано насамперед з розвиненістю його
особистісних якостей, моральністю, манерою мислення, спілкування,
прийняття рішень, умінням адекватно оцінювати ситуацію тощо.

Організація та методика дослідження

Перш за все, нами було розроблено опитувальник. У серпні – вересні 2004
року в школах (як міських, так і сільських) Канева, Ніжина та
відповідних районів було проведено опитування вчителів. Усього в ньому
взяли участь 504 респонденти, переважна більшість яких (81 %) – жінки.

Вікова структура опитаних (діаграма 1): наймолодша група вчителів віком
до 25 років у дослідженні репрезентована 7 %. Цю групу становить молодь,
яка щойно закінчила вищі навчальні заклади. Молоді вчителі, віком від 26
до 30 років, які вже мають невеликий досвід роботи в школі, становили
серед респондентів 11 %. Більше половини (62 %) опитаних — вчителі віком
від 31 до 49 років. Найдосвідченіша і, зрозуміло, найстарша група
вчителів віком понад 50 років становила одну п’яту опитаних.

Діаграма 1

Вікові групи вчителів — учасників опитування (2004 р.), %

Серед освітянських установ, які брали участь у нашому дослідженні,
міські навчальні заклади становили 51 %, сільські — 49 %. До вибірки,
окрім учителів загальноосвітніх типових шкіл, потрапили також вчителі
ліцею і гімназії. Разом з учителями шкіл на запитання анкети відповідали
й 16 представників органів управління освітою.

Опитування було письмовим, закритим, очним та частково заочним. Було
здійснено порівняльний аналіз відповідей. Застосовувався і метод
спостереження, який мав строго фіксовану схему (стандартизований).

У результаті спостереження та опитування було зафіксовано 504
інтеракції. Вони, завдяки чітким запитанням анкети, в процесі
опрацювання групувалися, а потім за допомогою комп’ютерних технологій
узагальнювалися.

Результати дослідження

Одним із перших запитань, запропонованих респондентам, було запитання
про особисту задоволеність своєю роботою. Досить велика частка (45 %)
респондентів водночас і задоволена, і не задоволена нею. Тих, хто цілком
або частково задоволений, наше дослідження виявило близько третини (37
%), тоді як частка незадоволених становила 12 %.

Такий рівень задоволеності роботою свідчить, що багато вчителів не мають
цілісного відчуття задоволеності від того, що роблять. А це, у свою
чергу, може свідчити про наявність внутрішнього особистісного конфлікту,
вибір професії не за покликанням, низьку оплату праці, нездоровий
соціально-психологічний клімат у колективі, поганий стан здоров’я тощо.

На думку вчителів, рейтинг чинників, які формують авторитет будь-якої
людини, — це, по-перше, знання і компетентність особи (саме ці чинники
визначають її авторитет у суспільстві) — цю тезу підтримала переважна
більшість респондентів — 67 %; по-друге, порядність — за цей чинник
висловилося 63 % опитаних. Це, так би мовити, основні підвалини, на яких
базується, на думку респондентів, авторитет людини. Наступними якостями
названо: доброзичливість, успіхи в роботі (29 %), виняткові здібності
(21 %), комунікабельність (20 %), повага до інших (19 %), гарний
характер (12 %) тощо. Нам було цікаво дізнатися, якими ж якостями
вчителі характеризують себе. Аналіз відповідей подано в таблиці 1.

Таблиця 1

Якості, якими респонденти характеризують себе, %.

Ранг Якості %

1 Відповідальність 68

2 Порядність 52

3 Доброзичливість 50

4 Працьовитість 31

5 Справедливість 28

6 Почуття гумору 27

7,5 Обов’язковість 24

7,5 Єдність слова і діла 24

9 Скромність 21

10 Самокритичність 19

11,5 Комунікабельність 18

11,5 Совісливість 18

13 Тактовність 14

14,5 Хазяйновитість 12

14,5 Принциповість 12

16 Ініціативність 10

17 Розумність 7

18 Толерантність 6

19 Прагматичність 1

Нам видається необхідним і корисним час від часу проводити в навчальних
педагогічних закладах довготривалі дослідження професійно важливих
якостей майбутніх учителів від першого до випускного курсів з метою їх
корекції. А на практичних заняттях з педагогіки і психології
практикувати ділові ігри, психологічні тести-ситуації, які б
підтверджували значимість таких професійних якостей, як, зокрема,
толерантність, самокритичність, принциповість, ініціативність,
прагматичність тощо.

З діаграми 2 можна з’ясувати, яким саме якостям віддають перевагу різні
за віком учителі.

У контексті опитування звернемося до енциклопедії авторитетної думки,
яка допомагає нам жити, звіривши з нею свої думки, дії, вчинки. Наведемо
деякі з таких думок.

А. Ейнштейн: „Найважливіше з людських зусиль — тяжіння до моральності.
Від неї залежить наша внутрішня сила і саме наше існування. Лише
моральність у наших діях надає краси та гідності нашому життю”.

Конфуцій: „Досконала людина все шукає в собі, нікчемна — в інших”.

Ціцерон: „Чудово, коли ми самі можемо керувати собою”.

Діаграма 2

Визначення учителями власних якостей залежно від віку

З огляду на вищенаведене, проведемо паралель з відповідями вчителів на
запитання: „Хто є авторитетом особисто для вас?”

Особливо цікавими видаються результати рейтингування взірців для
наслідування (діаграма 3). Підтвердилося загальновідоме твердження, і
для учителів у тому числі, що найбільш незаперечним авторитетом для
більшості людей є батьки. Не менш цікаво, що величезний вплив на
формування особистості вчителів мають їхні вчителі. Останні місця в
рейтинговому переліку дісталися політичним діячам і сусідам.

Діаграма 3

Постаті і категорії людей, які є авторитетом для вчителів, %

Аналіз одержаних відповідей дав можливість скласти також рейтинг
якостей, що поціновуються вчителями в авторитетних для них людях
(таблиця 2).

Таблиця 2

Перелік якостей, які поціновуються вчителями в авторитетних для них
людях, %

Ранг Якості %

1 Порядність 68

2 Відповідальність 53

3 Доброзичливість 45

4 Єдність слова і діла 43

5 Справедливість 37

6 Працьовитість 30

7,5 Розумність 23

7,5 Почуття гумору 23

9 Тактовність 18

10 Організованість 15

11 Комунікабельність 14

12 Совісливість 12

13 Скромність 13

14 Толерантність 11

15 Самокритичність 10

16 Хазяйновитість 9

17 Принциповість 8

18 Ініціативність 5

19 Прагматичність 1

Пропонуємо увазі читача рейтинг якостей, що поціновуються вчителями
різних вікових груп в авторитетних для них людях. Перші місця в цьому
рейтингу (діаграма 4) для всіх категорій посідають такі особистісні
якості, як знання та компетентність, тобто фахові достоїнства. Їх
рейтингові показники коливаються від 70 % (для респондентів віком 31 –
49 років) до 59 % (для респондентів віком до 25 років). І це зрозуміло.

Коли ж ідеться про порівняння власних якостей з достоїнствами
авторитетних людей (діаграма 5), то вчителі вважають себе більш
відповідальними порівняно з ними (68 % проти 53 %), більш доброзичливими
(відповідно 50 % і 45 %), але менш порядними (?!), менш справедливими і
навіть… менш розумними!

Автора в процесі опитування також цікавило: по-перше, ставлення
найближчого оточення до вчителів; по-друге, чинники, що сприяють
підвищенню авторитету вчителів серед найближчого оточення.

Результати опитування відображено в діаграмі 6 та подано в таблиці 3.

Діаграма 4

Якості, що поціновуються учителями різних вікових груп в авторитетних
людях, %

Діаграма 5

Порівняння якостей авторитетних людейз особистими якостями вчителів

Зазначимо, що набуття авторитету вчителем є досить складним і тривалим
процесом. Поміж основних чинників, які сприяють формуванню авторитету
вчителя (див. таблицю 3), респонденти називають повагу до інших людей
(71 %), позитивні риси характеру (67 %), професійну компетентність (60
%). Менш важливими вони вважають успіхи своїх учнів (37 %), переконливі
досягнення в роботі (26 %). У сприянні авторитету не останнє місце
посідає здоровий соціально-психологічний клімат у колективі (21 %), де
працює вчитель, вдало обрана професія (20 %). Найменш значущими
чинниками вчителі називають ділові зв’язки, добре здоров’я та високий
авторитет колективу.

Діаграма 6

Ставлення найближчого оточення до вчителів, %

Таблиця 3

Чинники, що сприяють підвищенню авторитету вчителів серед найближчого
оточення, %

№ Чинники %

1 Повага до інших людей 71

2 Позитивні риси характеру 67

3 Професійна компетентність 60

4 Успіхи ваших учнів 37

5 Переконливі досягнення в роботі 26

6 Здоровий соціально-психологічний клімат у колективі 21

7 Вдало обрана професія 20

8 Гарна сім’я 18

9 Справедлива оцінка вашої роботи керівництвом 14

10 Особиста привабливість 12

11 Яскраві здібності 7

12 Ділові зв’язки 5

13 Добре здоров’я 4

14 Високий авторитет колективу у вашому місті 4

Дослідження дало можливість з’ясувати, які саме чинники заважають
учителям досягти бажаного рівня авторитету.

Над впливом кожного з перелічених чинників можна, звичайно,
розмірковувати. Несподіванкою виявилося те, що „наявність ділових
зв’язків” учителі назвали серед найменш значущих чинників, тоді як серед
чинників, що заважають досягти бажаного рівня авторитету, вони цей же
чинник поставили на перше місце (таблиця 4).

Таблиця 4

Чинники, що заважають піднесенню авторитету вчителя, %

Ранг Чинники %

1 Брак ділових зв’язків 33

2 Нездоровий соціально-психологічний клімат у колективі 27

3 Проблеми в сім’ї 23

4 Вади характеру 20

5 Слабке здоров’я 19

6,5 Низький рівень авторитету 15

6,5 Несправедлива оцінка діяльності керівництвом 15

8 Невиразні результати в роботі 14

9 Недостатня професійна компетентність 11

10 Недостатні здібності 9

11 Невдача учнів 8

12 Невдало обрана професія 6

13 Невміння (небажання) демонструвати свою увагу та повагу до інших
людей 3

14 Особиста непривабливість 2

Звичайно ж, мотиви відповідей можуть бути різними. Можливо, якби
опитування проводилося після „помаранчевої революції”, то на першому
місці був би інший чинник. І справді, світогляд учителів (як і інших
категорій людей) віддзеркалює зміни в суспільстві. Отже, маємо предмет
для роздумів.

Як ніколи гостро відчувається нагальність потреби визначити критерії
оцінки роботи вчителя, педагогічного колективу в цілому. Тоді акценти
змістяться. Адже життя переконує, що призначення школи — не лише
навчити, а й виховати громадянина, який сповідує демократичні цінності.
З цього приводу В. Сухомлинський писав: „Виховуй у собі Людину — ось що
найголовніше, інженером можна стати за п’ять років, учитись на Людину
треба все життя” .

Не менш авторитетними є і думки П. Блонського, С. Русової.

П. Блонський: „Ми повинні виховувати людину, здатну створити своє власне
життя, здатну до самовизначення”.

С. Русова: „Мета школи — привчити до життя, розуміти його, найти в ньому
своє місце. Для цього ж слід розвивати самостійність дитини”.

Щоб більш-менш об’єктивно оцінити власний авторитет, пропонуємо
вчителеві відповісти самому собі на такі запитання:

· що людям подобається в мені?

· хто є для мене авторитетом?

· що я знаю про своїх колишніх учнів? Якими з них можна пишатися і чому?

· які проекти навчання та виховання учнів розробив (розробила) і
запропонував (запропонувала) я останнім часом?

· що вмію і чого можу навчити учнів, у тому числі в позанавчальний час?

· чи є моє прізвище з-поміж авторів освітянської преси?

· які роки в педагогічній діяльності є для мене „зоряними”, пам’ятними?
Чому?

· який „прорив” можу зробити у своїй педагогічній діяльності (у методиці
навчання, у теорії та практиці виховання)?

· у чому і як визнають мене колеги?

· наскільки я наділений (наділена) почуттям міри?

· чи вистачає мені гарного смаку?

· чи доводилося мені в присутності учнів визнавати свої помилки?

Крім того, пропонуємо пригадати випадки, коли ви відчували емоційний шок
під час спілкування з учнями? Що було причиною? Який вихід знайшли? Чи
так і не знайшли?

Життєвий досвід, спілкування з учителями свідчать, що авторитет учителя
був і є віддзеркаленням його професіоналізму, моральності, громадянської
позиції. Прислухаймося до думки Р. Роллана: „Авторитет не можна набути
раз і назавжди. Авторитет досягається щоденно”.

Щодо резервів відродження високого суспільного авторитету вчителя, то до
них можна віднести, зокрема, його самосвідомість, самоповагу, подолання
комплексів меншовартості, страху перед керівниками-управлінцями, уміння
захищати свою гідність. До резервів нарощування професіоналізму, який
становитиме фундамент, основу авторитету, можна віднести й самоосвіту,
вивчення найкращого вітчизняного та зарубіжного досвіду; належну
інформаційну культуру; ознайомлення з існуючими і створення власних
новітніх технологій навчання та виховання учнів; участь у
громадсько-політичному житті країни; оволодіння іноземною мовою, що
дасть змогу бути ширше поінформованим тощо.

Важливою умовою реалізації цих заходів має стати гідна оплата праці
вчителя. Підвищення престижності професій педагога і науковця визначено
Міністерством освіти і науки як один з п’яти пріоритетів у його
діяльності. З моральних заохочень передбачається запровадження звання
„Народний учитель України”, встановлення державної премії в галузі
освіти, пропагування роботи кращих учителів у засобах масової
інформації, а також низка матеріально-технічних заходів.

А вчитель повинен бути готовим до своєї ролі. Учити молодь жити між
людьми, створити в класі атмосферу пошуку істини, діалогу,
толерантності. Щоб, крім усього іншого, діти навчалися чути одне одного,
домовлятися, іти на розумні компроміси тощо.

Учитель має вчитися протягом усього життя, формувати у своїх учнів
розуміння необхідності саморозвитку, самовдосконалення, неперервності
навчання. Цього потребує наш час.

Висновки

Пропонуємо результати дослідження в узагальненому вигляді:

· сьогодні, на жаль, частка вчителів, які не мають цілісного відчуття
задоволеності професійною діяльністю, досить висока. А це може свідчити
про наявність внутрішньособистісного конфлікту;

· для учителів основні чинники, які формують авторитет людини, криються
в професіоналізмі та моралі. Старші за віком учителі, окрім
компетентності, більше цінують морально-етичні якості, ніж успіхи в
роботі, виняткові здібності та комунікабельність;

· життєвий успіх для вчителів — це, передусім, сімейне благополуччя та
цікава змістовна робота;

· переважна більшість учителів стверджує, що саме їхні батьки є для них
найавторитетнішими людьми. Наступними за значущістю називають своїх
вчителів, колег. Друзів та знайомих виокремлюють 28 % опитаних.

Дослідження дало можливість зафіксувати реальний стан думок, поглядів,
позицій опитаних учителів.

Одержані результати стануть у нагоді при вирішенні деяких проблем
теоретичного і прикладного характеру. Означимо ці проблеми: важливість
профвідбору молоді в освітянські навчальні заклади; новаторство вчителя,
виховання молоді в дусі високої моралі; формування в педагогічних
колективах оптимального соціально-психологічного клімату; вивчення
проблеми самореалізації, корекції людських якостей, уміння знімати
напругу, стреси тощо.

Вважаємо, що наша інформація буде корисною також при складанні тематики
спецкурсів, проведенні дискусій, круглих столів, ділових ігор у
навчальних закладах освіти; у галузі профвідбору, при підготовці
професіограми, в процесі атестації вчителів; для самоосвіти та
самовиховання.

Окремі проблеми можуть стати предметом обговорення на засіданнях
педагогічних рад, роботи секцій класних керівників тощо.

Пропозиції для освітянських управлінців

1. Передбачити, щоб у школі був кабінет релаксації для вчителів з метою
зняття напруження, стресів.

2. Розробити критерії оцінювання роботи вчителя та педагогічного
колективу в цілому.

3. Посвяту вчителя-початківця в педагоги проводити на районних серпневих
освітянських нарадах, у колективі школи, куди направлено вчителя
працювати.

4. Передбачити створення центрів інформаційно-методичних послуг
учителеві-початківцю.

Література:

1. Авагимян Р. А. Психологические особенности и структура
педагогического авторитета преподавателя вуза. Автореф. дис. на соиск.
учен. степ. канд. психол. наук. — Ереван, 1985.

2. Авторитет. Управляемое уважение // Р. Чалдини. Психология влияния. —
СПб., 1999. — 272 с. — С. 192 – 216.

3. Авторитет учителя // С. У. Гончаренко. Український педагогічний
словник. — К.: Либідь, 1997. — С. 14.

4. Богданов В. С. Авторитет як предмет соціально-філософського аналізу.
Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора філос. наук. — К., 1997.

5. Богданов В. С. Феномен „авторитета”: социально-философская гипотеза
структурирования и моделирования в истории и теории”. — К., 1996.

6. Добролюбов Н. А. О значении авторитета в воспитании // Избр. пед.
соч. — М., 1952. — С. 131–154.

7. Завірюха Л. А. Авторитет викладача ВНЗ як його професійна якість //
Педагогічна газета. — К., 2004. — № 8 (121).

8. Захарян Э. А. Психологические предпосылки авторитета преподавателя
вуза. Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. психол. наук. — Л.,
1990.

9. Левитов Н. Д. К психологи формирования авторитета учителя //
Хрестоматия по педагогической психологии. — М., 1995. — С. 258 –275.

10. Личность и авторитет преподавателя. Трудности в педагогической
работе // Педагогическая психология преподавателей. — М., 1997. — С. 6 –
27.

11. Макаренко А. С. О родительском авторитете. // Соч. — Т. 4. — М.,
1957.

12. Поротова И. В. Авторитет воспитателя как результат его личностного
влияния. — Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. психол. наук. — М.,
1989.

13. Психология господства и подчинения. Хрестоматия. — Мн., 1998.

14. Энгельс Ф. Об авторитете // К. Маркс, Ф. Енгельс. Соч. 2-е изд. —
Т. 18. — М., 1961.

15. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020