.

Діалогічне дослідження надії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
184 1980
Скачать документ

Реферат на тему:

Діалогічне дослідження надії

Почуття надії належить до тих феноменів людського існування, реальність
і життєве значення яких очевидні, проте сутність і природа його у
психології досліджувалися мало. У цій розвідці ми виходимо з
переконання, що почуття надії є одним з фундаментальних людських
почуттів, а проблема надії є актуальною і перспективною проблемою
психологічних досліджень.

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб визначити
теоретико-методичні принципи й особливості психодіагностики почуття
надії з погляду інтерсуб’єктно-діалогічного підходу.

Завдання теоретико-методичного дослідження почуття надії такі: по-перше,
розкрити інтерсуб’єктно-діалогічну, екзистенційно-онтологічну природу
почуття надії й окреслити перспективи дослідження надії як
духовно-діалогічного феномена;по-друге, описати й проаналізувати основні
особливості розробленого нами поліфонічного опитувальника „Надія” як
інтерсуб’єктно-діалогічної методики дослідження надії особистості1;
по-третє, охарактеризувати основні конструктивно-методичні принципи
інтерсуб’єктно-діалогічної (поліфонічної) методики психодіагностики
почуття надії.

Здійснюючи перше завдання, ми проаналізували сучасний стан дослідження
психології надії у науково-філософській та гуманітарно-психологічній
літературі і змушені констатувати вкрай малу вивченість проблеми
(особливо у вітчизняній психології). В результаті аналізу психологічних
досліджень надії виокремлюємо два основні науково-парадигмальні підходи
до розуміння й дослідження цього феномена: суб’єктно-позитивістський та
екзистенційно-онтологічний.

Більшість досліджень психології надії виконана з позицій
суб’єктно-позитивістського підходу, який полягає в тому, що почуття
надії розуміється як певний компонент, як механізм людської психіки,
функція якого – забезпечувати позитивно-оптимістичне ставлення
особистості до життя, людей і світу. Надія розглядається як узагальнене
очікування сприятливого результату подій, як різновид локусу контролю
особистості або як один з моментів саморегуляції поведінки. Дехто з
дослідників вважає, що надія пов’язана зі спрямованістю особи, системою
її мотиваційно-ціннісних орієнтацій та соціально-психологічних
диспозицій.

Раціоналістично-суб’єктнє розуміння надії відображає низку важливих й
істотних особливостей почуття надії, але воно від самого початку редукує
багатовимірно-поліфонічну, органічно-цілісну, онтологічно-екзистенційну
природу феномена надії до її функціонально-парціальної,
раціоналістично-активістської проекції як локального „механізму”
психіки.

Обмеженість суб’єктно-раціоналістичного розуміння природи надії з
особливою очевидністю проявляється у побудові методів психодіагностики
надії. Одним з перших психодіагностичну методику вимірювання надії
розробив американський психолог C. Снайдер з колегами [10; 21]. В основі
цієї методики лежить уявлення про те, що почуття надії виражає
найважливіші життєві диспозиції людини, серед яких головну роль
відіграють два компоненти: „сила волі” та „здатність знаходити шляхи
вирішення проблем”. Параметр „сили волі” відображає почуття розумової
енергії, рішучості, включеності особистості і, зрештою, її рушійну силу,
а другий компонент виявляє здатність людини відшукувати ефективні шляхи
для досягнення поставленої мети.

У російській психології першим до вивчення почуття надії звернувся К.
Муздибаєв [9; 10]. Він розглядає надію як диспозицію особистості, тобто
як готовність до оцінки можливого, що виникає при очікуванні якогось
важливого й важкодоступного блага, а також як готовність до послідовного
поведінкового акту заради досягнення цього блага.

В широкому комплексному дослідженні психології надії К. Муздибаєв узяв
за основу методику вивчення надії C. Снайдера [21] і на великій вибірці
випробовуваних (700 дорослих людей семи соціальних груп: робітники,
службовці-бюджетники, службовці приватного сектора, керівники установ,
студенти, безробітні, пенсіонери) адаптував її до умов вітчизняної
психокультури. Незважаючи на дуже широкий спектр соціально-особистісних
корелятів почуття надії (який вказує на можливість розширення
феноменологічного її розуміння), К. Муздибаєв розглядає згадані чинники
як зовнішні відносно двопараметричної психометричної моделі надії,
покладеної в основу тесту.

З погляду екзистенційно-онтологічного підходу, почуття надії має
духовно-онтологічну, інтерсуб’єктно-діалогічну природу, а її зміст
глибший і багатший, ніж це видається з раціоналістично-позитивістських
уявлень і концепцій. Підставою для подібного розуміння надії є погляди
таких філософів і духовних мислителів, як М. Бердяєв [1], С. Франк [15;
16), П. Флоренський [12; 13], М. Лоський [8], М. Бубер [2], Е. Муньє
[20], Е. Фромм [18; 19], В. Франкл [17] та інші. Їх об’єднує віра в
людину, у її здатність до добра, любові, творчості, гармонії і
самоздійснення в глибокому зв’язку з іншими людьми, зі світом, з Богом.
Етична філософія духовних мислителів виходить з того, що екзистенційний
гуманізм і трансцендентальний персоналізм людського буття є онтологічною
основою надії людини, а сама надія відкриває шляхи збагнення смислу
людського життя й сповнена глибокої віри у можливості людини. Отже,
надія постає як екзистенційно-онтологічне, духовно-діалогічне почуття,
що виражає ставлення людини до широкого кола життєвих явищ і цінностей,
які надають їй психологічну опору й орієнтацію у сьогоденні й потенційно
можливому (духовно-трансцендентному) житті. Почуття надії втілює в собі
екзистенційно-онтологічну глибину й духовно-смислову повноту життєвого
ставлення особи до людей, самої себе й до світу в цілому. Внаслідок
своєї онтологічної глибини й феноменологічної повноти, почуття надії має
складну, поліфонічну природу, що підлягає науково-психологічному
вивченню.

Стосовно другого завдання дослідження, то підкреслимо, що, будучи
поліфонічним феноменом екзистенційно-духовного буття людини, почуття
надії має інтерсуб’єктно-діалогічну природу. Керуючись таким підходом,
ми розробили методику психодіагностики надії – поліфонічний опитувальник
„Надія”.

У змістово-феноменологічному плані почуття надії людини є
цілісно-процесуальною єдністю численних суб’єктно-діяльнісних та
мотиваційно-ціннісних утворень. Згідно з ідеями
інтерсуб’єктно-діалогічного підходу Г. Ковальова [6; 7], Т. Флоренської
[14] та нашими розробками [4; 5], ми висуваємо центральну
теоретико-емпіричну (змістово-феноменологічну) гіпотезу: основу змісту
почуття надії становлять три види її особливостей (параметрів) –
об’єктні, суб’єктні та інтерсуб’єктні.

Згідно з нашою гіпотезою, до об’єктних компонентів (параметрів)
опитувальника „Надія” відносяться три особливості надії: л) віра в
магію; м) орієнтація у часі; п) здоров’я.

До числа суб’єктних особливостей (параметрів) опитувальника „Надія”
входять: а) знання й уміння; б) індивідуальність; в) сила волі; ж)
ставлення до суспільства; до) професійність; р) соціальний статус; з)
раціональність; т) почуття й емоції; х) уміння знаходити шляхи вирішення
проблем.

До інтерсуб’єктних особливостей опитувальника належать: г) відносини з
людьми; д) ставлення до любові; е) духовні почуття; з) творчість; і)
ставлення до сімейного життя; н) вищі людські цінності; о) родові
почуття; у) моральні почуття; ф) естетичні почуття.

Розроблений нами психодіагностичний опитувальник „Надія” виявляє
індивідуально-особові особливості структури надії і є поліпараметричним,
оскільки містить 21 компонент-параметр надії (перелічені вище).

Конструкція опитувальника „Надія” дуже проста. Він складається з 6
комплектів тверджень, що відповідають 21 вимірюванню-параметру почуття
надії. В кожному з 6 запитань типу: „Які з наступних особливостей вашого
життя дають вам надію?” випробовуваному надається можливість обрати
кілька відповідей (від 3 до 8) з 21 пункту-твердження (які відповідають
параметрам опитувальника).

Опрацювання результатів тестування здійснюється шляхом простого
підрахунку кількості пунктів відповіді, набраних випробовуваним за
кожним вимірюванням-параметром після відповідей на всі 6 запитань. Отже,
континуум можливих рівнів надії за кожним параметром перебуває в межах
від 0 до 6 балів.

Конструктивна простота опитувальника дещо маскує поліфонічну складність
почуття надії людини. А тим часом, екзистенційно-духовна,
складно-органічна, багатокомпонентно-багаторівнева,
процесуально-динамічна природа цього почуття обумовлює такі
конструктивні принципи методик психодіагностики надії, які істотно
відрізняються від принципів об’єктно-позитивістської психодіагностики.

Найважливішими конструктивними принципами методики психодіагностики
надії як екзистенційно-онтологічного явища ми вважаємо принципи
поліфонії, цілісності (холістичності), свободи й спонтанності вибору,
проективності, суб’єктності й інтерсуб’єктності, гештальтності й
контекстуальності, процесуальності, інтерпретативності.

Звертаючись до характеристики конструктивно-методичних принципів нашої
методики, ми, власне кажучи, розпочинаємо реалізацію третього завдання.
Слід відзначити, що, розглядаючи основні конструктивно-методичні
принципи опитувальника, ми розкриватимемо й інші важливі
структурно-змістові й процесуально-динамічні особливості
діалогічно-поліфонічної методики діагностики надії.

Перший конструктивний принцип опитувальника – принцип поліфонії
(поліфонічної феноменології) – полягає в уявленні про надію як
багатокомпонентне й багаторівневе явище. Очевидно, що таке розуміння є
новим для психологічного дослідження надії.

З погляду змістово-принципових підстав, феноменологічний підхід до
розуміння почуття надії полягає в тому, щоб розглядати його по
можливості неупереджено (реалізовуючи методологічно вимогу
феноменологічного „епохе”), у всій його можливій повноті. Відтак
припускається можливість множинної природи почуття надії і, отже,
феноменологічний підхід до надії стає підставою поліфонічного розгляду
природи цього почуття.

Поліфонічность почуття надії є не простою аддитивною множинністю, і не
структурною множинністю, які ззовні задані стосовно суб’єктивної
реальності випробовуваного. Поліфонічность надії припускає суб’єктивну
цілісність багатовимірного переживання відчуття надії, і тому принцип
поліфонічності нерозривно пов’язаний з принципом онтологічної цілісності
(холістичності) надії, який полягає в тому, що природа надії є
актуально-цілісною багатовимірною єдністю індивідуально-своєрідних
особливостей надії конкретної людини. Принцип онтологічної цілісності у
вивченні надії органічно пов’язаний з принципом феноменологічної
поліфонії, оскільки можливість відображення конкретно-індивідуальних
особливостей надії забезпечується широкою поліфонією основних
компонентів-параметрів почуття надії.

Принцип свободи випробовуваного полягає в тому, що йому надається велика
кількість виборів з кожного питання (з яких він може обирати від 3 – 4
до 8 – 10 варіантів відповіді) та, відповідно, з усіх запитань
опитувальника. Не менш важливо й те, що випробовуваний вільний і у
виборі способу відповідей, тобто у виборі їх порядку й послідовності.
Поліпараметрична конструкція опитувальника створює можливості для такого
широкого вибору, що при цьому значно скорочуються можливості
раціонального контролю, раціонального усвідомлення випробовуваним своїх
емоційно-ціннісних переваг. Все це створює добрі умови для того, щоб у
процесі вільного вибору випробовуваний здійснював багато виборів не
раціонально, а, значною мірою, спонтанно, емоційно, інтуїтивно.

Відповідно до уявлень герменевтики, процес вибору запропонованих
тверджень можна трактувати як певний дискурсивний процес, як актуальну
подію [11, c. 134), як перехід від потенційності до актуальності
самобуття випробовуваного, в ході яких формуються нові смислові
комбінації, нові суб’єктні висловлювання, що складаються з варіантів
обраних відповідей. Таким чином, відповіді випробовуваного на кожне з 6
запитань методики „Надія” здійснюються не як об’єктно-структурне
семіологічно-синхронічне реагування, а як реальне суб’єктно-подійне,
семантично-діахронічне явище, як акт і процес висловлювання
випробовуваного, який визначає своє буття у просторі значень та
смислових висловлювань.

Значні можливості для вільно-спонтанних відповідей перетворюють методику
„Надія” на один з видів проективних методів психологічного дослідження.
Як відомо, принципова особливість проективних методів полягає у
пред’явленні випробовуваним невизначеної, неоднозначної стимульної
інформації, що актуалізує свободу і спонтанність реакцій випробовуваного
і прояви його суб’єктно-особистісних особливостей [3].

Опитувальник „Надія”, заснований на принципах і потенціалах свободи,
спонтанності й проективності, ставить випробовуваного в активну позицію
суб’єкта, який імпліцитно конструює поліфонічний психосемантичний
простір свого почуття надії. При роботі з опитувальником випробовуваний
вільно-спонтанно виявляє свої емоційно-ціннісні переваги і в набагато
більшій мірі виступає в якості суб’єкта вибору й самодослідження. Тому
принцип суб’єктності стає ще однією важливою особливістю поліфонічного
опитувальника.Ще однією важливою особливістю опитувальника „Надія” є
його інтерсуб’єктність, яка виявляється у змістово-психологічному і
процесуально-методичному планах. З погляду психологічного змісту,
інтерсуб’єктність опитувальника виявляється в тому, що до нього включено
багато параметрів, які відображають етико-ціннісні,
екзистенційно-трансцендентні й духовно-творчі інтенції та потенціали
людини. У процесуально-методичному плані інтерсуб’єктність його
виявляється в тому, що, внаслідок свободи й спонтанності, проективності
й суб’єктності, процес роботи випробовуваного з опитувальником набуває
властивостей взаємодії випробовуваного з експериментатором або
інтерсуб’єктною інтенцією автора опитувальника.

Важливими конструктивно-методичними особливостями опитувальника „Надія”
є принципи гештальтності та контекстуальності, які органічно поєднуються
з принципами поліфонічності й холістичності нашої методики вивчення
надії.

На першому етапі вибору параметрів надії випробовуваний прочитує зміст
запропонованих варіантів відповіді на запитання і – симультанно або
сукцесивно – виокремлює певні суб’єктивно значущі для нього варіанти
відповідей, що виступають як смислові „фігури” на „тлі” решти менш
значущих варіантів відповідей. Проте, як правило, основна робота з
виявлення значущих „фігур” здійснюється на другому етапі – етапі огляду,
співвідношення й осмислення змісту та значущості для випробовуваного
виокремлених „фігур” на „тлі” решти альтернатив питання. Відтак
випробовуваний робить вибір релевантних пунктів відповідей шляхом
множинного порівняння і, отже, вибір кожного варіанта здійснюється в
контексті смислової цілісності сукупності всіх варіантів відповіді.
Отже, контекстуальність, як принципова особливість методики „Надія”,
виражає поліфонічно-холістичну психосемантику процесу й механізму вибору
відповідей, суб’єктивно значущих для випробовуваного. Доречно додати, що
контекстуальність, як особливість опитувальника, конкретизує зміст
принципів поліфонічності та холістичності, оскільки зрозуміло, що
поліфонічність є не простою, а актуально-контекстуальною множинністю, а
холістичність не зводиться до наявності складної структури феномена, але
полягає у поліфонічній взаємоспіввіднесеності структурних компонентів,
тобто є поліфонічною контекстуальністю.

Незважаючи на відносну короткочасність відповіді на кожне запитання
методики „Надія” (вибір варіантів відповідей триває не більше 2 – 5
хвилин), наступною особливістю нашого опитувальника слід вважати
процесуальність суб’єктного та вільно-спонтаного вибору суб’єктивно
значущих для випробовуваного відповідей, що виражають параметри його
надії. Процесуальність вільно-поліфонічного вибору має подвійну природу,
оскільки здійснюється за допомогою механізмів симультанного й
сукцесивного осмислення та вибору особистісно значущих особливостей
надії.

Нам уявляється, що симультанно-сукцесивна динаміка суб’єктивних виборів
при роботі з опитувальником „Надія” істотно відрізняється від лінійного
механізму послідовних дихотомічних виборів, що лежить в основі багатьох
традиційних особистісно-комунікативних опитувальників.

Поліфонічна холістичність та процесуальна контекстуальність
опитувальника „Надія” обумовлюють ще одну важливу особливість цієї
методики – її інтерпретативний характер. Інтерпретативність є
конструктивно-методичним принципом опитувальника і має два вектори –
зовнішній і внутрішній, інтрасуб’єктний та інтерсуб’єктний. Внутрішня,
інтрасуб’єктна інтерпретативність органічно пов’язана з
контекстуальністю сприйняття, осмислення й прийняття рішення про вибір
варіантів відповіді випробовуваним. Власне кажучи, контекстуальність
сприйняття й осмислення альтернатив і є інтрасуб’єктною інтерпретацією
значення запропонованих альтернатив у їх взаємоспіввідношенні. Зовнішня,
інтерсуб’єктна інтерпретативність пов’язана з тим, що експериментатор
повинен не просто співвіднести отримані дані з нормативними критеріями
(як це часто буває при аналізі результатів тестування), але здійснити їх
більш-менш цілісну інтерпретацію, що відповідає сутності особистості,
котра вивчається.

Можливість і необхідність інтерпретаційного аналізу результатів
опитування за методикою „Надія” набагато ширша й багатоплановіша, ніж
при роботі з традиційними опитувальниками й тестами. Інтерпретація
результатів дослідження особливостей надії випробовуваного може
здійснюватися у двох основних формах: по-перше, у
неалгоритмічно-якісному, цілісно-змістовому аналізі отриманих даних та
їх суб’єктивно-смисловому описові й, по-друге, у формі застосування
методів мультифакторної психосемантичної статистики (кластерний аналіз,
факторний аналіз тощо), які так само припускають кваліфіковану
психологічну інтерпретацію даних.

Здійснивши багатопланове емпіричне дослідження особливостей почуття
надії за допомогою опитувальника „Надія”, ми одержали ряд важливих
результатів.

По-перше, було підтверджено правомірність виокремлення об’єктних,
суб’єктних та інтерсуб’єктних компонентів надії.

По-друге, ми виявили певні соціально-професійні й статевовікові
особливості надії.

По-третє, було знайдено значущі й психологічно релевантні співвідношення
особливостей надії з такими особливостями випробовуваних, як
егоцентризм, соціоцентризм, колективізм, смисложиттєві орієнтації,
моральні почуття, емпатія, тривожність, нейротизм, стрес та емоційне
вигоряння тощо.

Нарешті, ми проаналізували дані, що свідчать про валідність і надійність
опитувальника „Надія” і дійшли висновку, що наша поліфонічна методика
вивчення надії є новим видом психодіагностичних методів, які розкривають
сферу інтерсуб’єктно-діалогічної психодіагностики та її нові можливості.

Література:

1. Бердяев Н. А. Опыт парадоксальной этики. – М.: ООО „Издательство
АСТ”; Харьков, „Фолио”, 2003. – 701 с.

2. Бубер М. Два образа веры. Под ред. П. С. Гуревича. – М.: Республика,
1995. – 464 с.

3. Бурлачук Л. Ф. Морозов С. М. Словарь-справочник по психологической
диагностике. – К.: Наукова думка, 1989. – 200 с.

4. Дьяконов Г. В. Психологія духовності і діалог // Діалог. Збірник
наукових праць. Психологія і педагогіка. За ред. С. Д. Максименка. –
Київ – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001, вип. 2. – С. 173 –
186.

5. Дьяконов Г. В. Конструктивно-методологічні аспекти психології діалогу
// Конструктивна психологія і професіоналізація особистості: Матеріали
міжрегіонального наукового семінару (Луцьк, 21 – 23 лютого 2002 року). –
Луцьк: ред.-вид. відд. „Вежа” Волин. держ. ун-ту, 2002. – С. 45 – 50.

6. Ковалев Г. А. Три парадигмы в психологии – три стратегии
психологического воздействия. // Вопросы психологии, 1987, № 3. С. 41 –
49.

7. Ковалев Г. А. Психология воздействия. Автореферат диссертации на
соискание ученой степени доктора психологических наук. – М. : Изд- во
НИИ ОПП АПН СССР, 1991. – 56 с.

8. Лосский Н. О. Условия абсолютного добра: Основы этики; Характер
русского народа. – М.: Политиздат, 1991. – 368 с.

9. Муздыбаев К. Феноменология надежды // Психологический журнал, 1999,
№3.

10. Муздыбаев К. Измерение надежды (статья вторая) / Психологический
журнал, 1999, №4. С. 26 – 35.

11. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. – М.:
Медиум, 1995. – 415 с.

12. Флоренский П. А. Столп и утверждение истины. В 3-х т. – М.: Правда,
1991.

13. Флоренский П. А. Христианство и культура. – М.: ООО „Издательство
АСТ”, Харьков: „Фолио”, 2001. – 672 с.

14. Флоренская Т. А. Диалог в практической психологии. – М.: Институт
психологии АН СССР. – 244 с.

15. Франк С. Л. Духовные основы общества. – М.: Республика, 1992. – 511
с.

16. Франк С. Л. Реальность и человек. – М.: Республика, 1997. – 479 с.

17. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник / Пер. с англ. и нем.;
общ. ред. Л. Я. Гозмана и Д. А. Леонтьева; вступ. статья Д. А.
Леонтьева. – Прогресс, 1990. – 368 с.. – М.: Прогресс, 1992.

18. Фромм Э. Душа человека. – М.: Республика, 1992. – 430 с.

19. Фромм Э. Психоанализ и этика. – М.: Республика, 1993. – 415 с.

20. Mounier E. Le personnalisme. – Paris. – 1969. – 243 p.

21. Snyder C. R., Harris Ch., Anderson J. R., Holleran Sh. A., Irving L.
M., Sigmon S. T., Yoshinobu L., Jibb J., Langelle Ch. and Harney P. The
Will and the Ways: Development and Validation of an
Individual-Differences Measure of Hope // J. Of Personal and Social
Psychology. 1991. V. 60. P. 570 – 585.

22. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020