.

Масова культура і моделі поведінки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
755 3732
Скачать документ

Реферат на тему:

Масова культура і моделі поведінки

Масова культура, актуалізуючи очікування масової аудиторії, задовольняє
її потреби у дозвіллі, розвагах, іграх, спілкуванні тощо. Водночас вона
дає широкий вибір моделей поведінки. Дослідники звертають увагу на те,
що в масову культуру проникають дегуманізовані форми поведінки молоді
(алкоголізм, наркоманія, проституція, жорстокість, злочинність); у
поведінці молодих людей з’являються елементи шокування і провокування
оточуючих (алогічна мода, „чорний гумор” тощо). Це пояснюється різким
зниженням цінностей духовної культури (її елементами є вірування,
переконання, ідеали та відповідні їм звичаї, норми спілкування,
поведінки) серед населення; тенденціями релятивізму (визнання умовності,
відносності, суб’єктивності пізнання, заперечення абсолютних етичних
норм і правил) в суспільній естетичній свідомості.

Мета наукового повідомлення: на основі аналізу феномена „масова
культура” з’ясувати його соціально-психологічну природу, специфіку та
особливості впливу на поведінку людей.

Поняття „масова культура” охоплює різноманітні й різнорідні явища
культури, які поширились у зв’язку з науково-технічною революцією та
постійним оновленням засобів масової комунікації. Вважається, що масова
культура розмила межі між елітарною (класична музика, література, високе
мистецтво) і народною (пісні, танці, казки) культурою. Виробництво,
поширення і споживання продукції масової культури має
індустріально-комерційний характер. Найвиразніші її риси – комерційний
успіх; популярність і розважальність; цікавість; культ гедонізму і
споживання; схематизація, стереотипізація, спрощення всіх явищ життя;
несмак; іноді невідповідність форми і змісту. Все це досягається дуже
різними засобами – аж до експлуатації інстинктів та вірувань людей
(агресивність, секс, страх, містика тощо). Смисловий діапазон масової
культури дуже широкий – від примітивного кітчу (мелодрама, естрадний
шлягер, „мильна опера”) до складних, змістовно насичених форм
(рок-опера, мюзикли, „інтелектуальний” детектив тощо). Естетиці масової
культури властиве постійне балансування між тривіальним та оригінальним,
агресивним і сентиментальним, вульгарним і вишуканим, що типово для
бульварних романів, різних шоу, поп-музики, еротичних журналів,
кінобойовиків, фільмів жахів тощо.

Насилля як форма поведінки в сім’ї стає так само звичним, як і насилля
за її межами – на екранах телебачення, на вулицях, спортмайданчиках,
стадіонах міст і сіл. Певні види шоу-вистав, окремі види спорту, такі,
хоча б, як хокей, бокс, футбол, містять елементи жорстокості, що іноді
супроводжується жорстокою поведінкою (брутальні сварки, бійки) не тільки
учасників спортпоєдинків, але і вболівальників. Більше того –
розважальні та інформаційні програми засобів масової інформації все
частіше рясніють сценами насилля. Стало звичним, що у випусках новин
показують і детально обговорюють (іноді здається, що навіть смакують)
військові конфлікти, терористичні акти, сенсаційні злочини.

Розширення часових і просторових меж агресії, серйозність її наслідків
диктують необхідність здійснення масштабних досліджень причин
насильницької поведінки – як психологічних, так і інших
(соціокультурних, політико-економічних тощо).

Дослідження соціальних психологів фіксують взаємозв’язок між переглядом
телепрограм, які показують сцени насилля, і агресивною поведінкою [1; 3;
4]. Підтверджується, що у „запеклих” глядачів-підлітків (які
переглядають багато передач із сценами жорстокості) відхилення в
поведінці справді відбувається „завдяки” телебаченню. І чим більше
бачить дитина на екрані насилля, тим більше зростає її агресивність.
Навіть діти, не схильні до агресії, можуть стати жорстокими, якщо
тривалий час переглядатимуть фільми із сценами насилля.

Дорослі також реагують на моделі поведінки, що пропонуються мас-медіа.
Це, звичайно, не означає, що всі, хто, наприклад, переглянув боксерський
матч, вийдуть на вулиці й виявлятимуть акти вандалізму, агресії. Однак
не варто відкидати того, що на певну категорію людей сцени насилля й
жорстокості все ж впливають, і результати можуть бути непередбачуваними,
навіть трагічними. Схоже, що коли люди бачать неприємні чи важкі для
розуміння події, то їхнє сприйняття цих подій і фактів притупляється.
Численні експерименти засвідчують, що демонстрація на відео і
телебаченні насилля підвищує схильність глядачів до агресії за умов,
якщо: агресія подається як ефективний інструмент, за допомогою якого
можна досягти своїх цілей і лишитися непокараним; агресію подано так,
ніби вона не має серйозних наслідків для жертви, ніби вона виправдана
(для прикладу, порушниками є „хороші хлопці” – офіцери поліції); є
зв’язок між порушником і глядачем, тобто агресія розглядається як
реальність, а не фантазія; агресія подається як взірець для наслідування
(у глядача виникає живе уявлення про можливість здійснити насилля); акти
насилля послабляють раніш засвоєну заборону на жорстокі вчинки і дії;
робиться наголос на чуттєвість, на стан емоційного збудження – глядач
спостерігає насилля у стані гніву, задоволення чи фрустрації (емоційне
збудження глядача заважає критичному сприйняттю того, що відбувається на
екрані); перегляд численних жорстоких сцен знижує відчуття жаху перед
насильством і співчуття жертві (людям стає легше миртися з насиллям і ще
простіше – поводитися агресивно) [1, с. 407; 4, с. 433]. Більше того,
велика кількість переглянутого на екрані насилля не тільки безпосередньо
впливає на готовність глядача поводитися агресивно, але й на саме
ставлення до агресії: люди можуть перебільшувати небезпеку самим стати
жертвами насилля; вони стають підозрілими у стосунках з іншими;
вимагають збільшення державного асигнування на боротьбу зі злочинністю,
а також суворіших покарань для насильників.

Доведено, що багаторазовий перегляд еротичних фільмів, де показується ні
до чого не зобов’язуючий секс, має низку наслідків у формуванні певних
моделей поведінки: зростає терпимість до позашлюбних сексуальних
зв’язків; зміцнюється уява, що жінка має бути сексуально безвідмовною;
менш збудливий партнер здається малопривабливим; чоловік починає
сприймати жінку перш за все як сексуальний об’єкт.

У цьому контексті важливо розглянути питання про „сексуальні сценарії”.
У більшості підлітків, коли вони входять в пору юності, виникає
плутанина в уявленнях про „сексуальні сценарії” (сценарії – це взірці
соціальної поведінки, які засвоюються з культури). Отже, сексуальні
сценарії юнаків передбачають, що традиційна жіноча роль – чинити опір
чоловічим сексуальним домаганням, а чоловіча роль – наполегливо
добиватися мети. До речі, зґвалтування на побаченні часто відбувається
саме тому, що чоловік не сприймає слова жінки за чисту монету (він
вважає, що коли жінка говорить „ні”, то це не завжди правда).

Соціальні психологи говорять (у всякому випадку, це підтверджено в
лабораторних умовах), що показ сцен, де чоловік бере гору над жінкою в
сексуальних сценах, принижуючи її, а та при цьому збуджується, може
перекрутити уявлення про справжнє реагування жінки на сексуальне
приниження і водночас підвищувати агресивність чоловіків у стосунках з
жінками. Є чимало свідчень, що порнографія, яка показує сексуальну
агресію приємною для жертви, підвищує вірогідність застосування насилля
в реальних сексуальних стосунках. Порнографія може провокувати чоловіка
на агресивну поведінку з жінкою. Відомо, що у багатьох країнах, услід за
масовим поширенням порнографічних журналів і фільмів (1960 – 1970 роки),
різко зросла кількість зґвалтувань (окрім тих країн, де порнографія була
під контролем). Тобто, сплеск фізичного і сексуального насилля співпав у
часі зі збільшенням демонстрації в засобах масової інформації кривавих і
непристойних сцен. За даними американських дослідників, сексуальні
злочинці зазвичай є активними споживачами порнографічної продукції.
Однак цей взаємозв’язок повністю не доводить, що поширення порнографії є
основною причиною масового сексуального насилля. Є дані, згідно з якими
тимчасові обмеження на порнографію знижують кількість зґвалтувань, але
якщо обмеження стають жорсткішими, то кількість сексуального насилля
може зрости.

Популярною теорією порнографії є модель катарсису: порнографія
розглядається просто як спосіб, що дозволяє чоловікам безпечно для
суспільства позбутися потягу до таких антисоціальних поведінкових актів,
як зґвалтування чи агресія проти жінки. Як доказ наводиться „датський
експеримент”: за умов лібералізації законів про порнографію і зростання
доступності порнографічних матеріалів помітно зменшилась кількість
сексуальних злочинів (правда, до числа сексуальних злочинів, рівень яких
знизився, не відносилися зґвалтування).

Теорія наслідування прикладу є альтернативою моделі катарсису. В ній
передбачається, що чоловіки, які бачать порнографічні матеріали, де
демонструється агресія щодо жінки, відчувають більшу схильність до
наслідування цій агресії. Е. Доннерстейн (1980 р.) отримав результати,
згідно з якими перегляд порноматеріалів, що демонструють насилля,
посилює жорстокість у чоловіків стосовно жінок. Якщо піддослідні були
попередньо роздратовані діями помічника експериментатора – жінки, то їх
агресивність ще більше посилювалась.

Е. Доннерстейн і Л. Берковіц (1981 р.) [2, с. 400 – 405] провели низку
експериментів, в одному з яких помічниця дослідника намагалася
роздратувати чоловіків-учасників. Потім чоловікам показували один із
чотирьох фільмів: три з них мали еротичне спрямування, але різнилися за
ступенем агресивності змісту (чисто еротичний без насилля,
агресивно-еротичний з позитивним завершенням, агресивно-еротичний з
негативним фіналом), один фільм був нейтрального характеру щодо сексу й
агресії. Після перегляду одного з цих фільмів чоловіки брали участь в
експерименті, в ході якого жінці – помічниці експериментатора
завдавались удари електрошоком щоразу, коли вона помилялася при
виконанні завдання. При цьому учасники експерименту самі обирали рівень
шоку, який хотіли застосувати. (Насправді помічниця не зазнавала удару).
В результаті чоловіки, які переглянули фільм із жорстокістю і насиллям,
наносили найінтенсивніші удари, а ті, хто дивився порнографічний фільм
без насилля, завдавали менш інтенсивних ударів. Дослідники стверджують,
що зображення в порнографічних фільмах жінок, які ніби отримують
задоволення від сексуального насилля над ними, може слугувати
виправданням агресії і сприяти послабленню загального стримування
агресивності. Піддослідні, які дивилися агресивно-еротичний фільм з
позитивним завершенням, вважали, що фільм менш агресивний, а жертва сама
винна в тому, що потрапила у складну ситуацію, ніж учасники, що дивилися
варіант того ж фільму з негативним фіналом.

Цікавим є висновок, на кого покладається відповідальність за насилля.
Позитивну реакцію з боку жертви зґвалтування піддослідні розглядали як
причину перенесення на жертву більше відповідальності за її дії. Саме
таке „перенесення” відповідальності на жертву може бути однією з причин
того, що ставлення до зґвалтувань стає все бездушнішим. Вчені
завважують, що так само, як сексуальні стимули можуть викликати
сексуальні реакції, споглядання агресії може привести до тимчасових
реакцій фасилітації (полегшення скоєння певних дій у присутності інших
людей) агресії. Тобто, коли піддослідні переглядали агресивно-еротичні
фільми, виникав ефект, згідно з яким агресивний зміст фільмів міг
стимулювати агресію глядачів. І ці реакції, посилені за рахунок високого
рівня збудливості глядачів, могли виразитися в підвищенні інтенсивності
атак на жінку-мішень. Більше того, дослідники вважають, що вищий рівень
агресії проти мішені-жінки у порівнянні з мішенню-чоловіком пояснюється
саме асоціаціями між стимулом і реакцією: зв’язок між помічником
експериментатора-жінкою і жертвою-жінкою з фільму явно призвів до
посилення її ролі як сигналу до агресії. Саме тому вона притягувала до
себе агресивніші дії з боку роздратованих чоловіків.

Отримані дані вказують, в цілому, на те, що реакції аудиторії на події,
які демонструються засобами масової інформації, можуть визначатися
багатьма чинниками: рівень збудливості, послаблення стримування,
інтерпретації і судження глядачів, асоціації між стимулами і реакціями.

Наведені вище результати досліджень свідчать, що масове мистецтво,
особливо в його екранних видах (кіно, відео, телебачення), демонструючи
насилля і агресивну еротику, змінюється, набуваючи негативного
характеру. А це не може не турбувати суспільство. Хочемо ми того чи ні,
але насилля і жорстокість підвищують криміналізацію сучасного життя,
впливаючи, в першу чергу, на дітей і молодь.

Принагідно зазначимо, що, як не парадоксально, але такі позитивні види
соціальної поведінки, як любов і альтруїзм, тільки недавно стали
об’єктом вивчення психологів. Постає питання: звідки у людей з’являється
уявлення про романтичне кохання? Без сумніву, воно формуються під
впливом того, як нас любили в дитинстві, як наші батьки любили одне
одного, які книжки ми читаємо, які фільми проглядаємо, які пісні
співаємо, яку музику слухаємо.

Особливого вивчення і соціально-психологічного аналізу в цьому зв’язку
потребує такий різновид сучасної масової культури, як рок-музика. Не
йдеться про її заперечення як жанру, тим більше – різновидів, пов’язаних
з народними традиціями, політичною і авторською піснею. Йдеться про
об’єктивний аналіз зарубіжної і вітчизняної продукції різних напрямків
цієї музики. Адже для соціальних психологів рок-музика (у всіх її
проявах) може стати надзвичайно багатим джерелом пізнання, відповіддю на
безліч запитань (чому, наприклад, так званий „важкий метал” носить
агресивно-вандалістський характер; чому молодь часом втрачає людську
подобу й перетворюється на робота чи маріонетку; що впливає на
спотворення природного людського голосу при виконанні такої музики
тощо?). Є психофізіологічні дослідження, які свідчать про негативні
ефекти впливу на молодь сучасної рок-музики за умов надмірного її
прослуховування. Ці негативні ефекти порівнюють з впливом наркотичних і
психотропних засобів. Американський психіатр Дж. Даймонд дослідив вплив
різних видів і жанрів музики на людей і з’ясував, що класична і
фольклорна музика, традиційний джаз і ранній рок-н-рол здійснюють
позитивний психофізіологічний вплив на піддослідних; „важкий рок”,
„металічний рок” порушують нормальний психофізіологічний ритм організму,
спричиняють прояви агресивності та інші негативні емоції [5, с. 225].

Загалом можна констатувати, що музичне середовище в результаті розвитку
сучасних засобів масової комунікації значно розширило свої межі. Саме
тому його позитивний чи негативний характер має глибинне значення для
емоційно-естетичного світу індивідів, їх світосприйняття, настрою.
Водночас у межах самого цього середовища спостерігається тенденція до
порушення нормальної ієрархії різновидів, жанрів. У наш час народна,
духовно-класична музика стає все більш елітарною, її аудиторія
звужується. Цілісний соціально-психологічний підхід до вивчення впливу
мистецтва (музики, літератури, кіно, театру) на масову свідомість і
поведінку передбачає врахування не тільки характеристик твору, але й
особистісних особливостей митця, який стоїть за ним, а також аудиторії,
яка сприймає чи не сприймає твір. Тут може виникнути проблема, яку
називають проблемою особистісної сумісності митця (та його твору) з
аудиторією. Окремі аспекти проблеми сумісності-несумісності певних
різновидів мистецтва і реципієнтів досліджувалися деякими психологами,
зокрема Г. Айзенком. Йдеться, передусім, про дані стосовно різних типів
живопису, яким надають перевагу інтроверти чи екстраверти.

Висновки

Масова культура надає великий спектр і вибір різних взірців поведінки:
від альтруїстичних, високоморальних (таких, на жаль, не дуже багато),
чуттєво-естетичних, пасивно-споглядальних аж до брутальних, непристойних
і відверто негативних, антисоціальних (пияцтво, вживання наркотиків,
насилля, жорстокість, злочинні дії тощо). А це, у свою чергу, спричиняє
переоцінку цінностей у великої маси людей (формуються нові погляди на
соціальну реальність); формування терпимого ставлення до сучасного
кінематографа, рок-музики, нових розважальних жанрів, до різних
напрямків образотворчого мистецтва (фотореалізм, поп-арт тощо);
нехтування нормами етики і моралі, зростання випадків агресії і насилля
в реальному житті.

Наш час характеризується широким культивуванням масової культури на
естраді, в кіно, музиці, театрі, дизайні. Масова культура, тиражована
телебаченням, радіо-, відео-, аудіозаписами, ілюстрованими журналами,
розмиває, а часом і змінює критерії художнього смаку. Це реальність, з
якою потрібно рахуватися, яка вимагає ґрунтовного наукового осмислення.

Література:

1. Аронсон Э., Уислсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология.
Психологические законы поведения человека в социуме. – СПб.:
Прайм-Еврознак, 2002. – 560 с.

2. Доннерстейн Э., Берковиц Л. Реакции жертвы в фильмах
агрессивно-эротического содержания как фактор, влияющий на насилие над
женщинами // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. –
СПб.: Питер, 2000. – 528 с.

3. Майерс Д. Социальная психология / Перевод с англ. – СПб.: Питер,
1996. – 684 с.

4. Перспективы социальной психологии / Перевод с англ. – М.:
ЭКСМО-Пресс, 2001. – 688 с.

5. Социальная психология / Под ред. А. Н. Сухова, А. А. Деркача. – М.:
Академия, 2001. – 600 с.

6. Орбан-Лембрик Л. Масова культура і моделі поведінки // Соціальна
психологія. – 2005. – № 2 (10). – C.38-44

7. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020