.

Німці в Україні: депресивні прояви як показник офункціональної дезадаптації (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
201 1896
Скачать документ

Реферат на тему:

Німці в Україні: депресивні прояви як показник офункціональної
дезадаптації

У cтaттi розглядаються результати етнопсихологічного дослідження
депресивних станів серед німців України. В межах етнофункціоналъного
підходу введено поняття „етнічнообумовлена депресія”. Показано, що
однією з причин виникнення етнічнообумовлених депресій є конфлікт між
дисгармонійним образом етнічної самоідентифікації та високою значущістю
його для респондентів. Підкреслено, що етнічнообумовлені депресивні
стани поширені серед значної частини найбільш соціально активної вікової
групи, а відтак вона потребує допомоги етнопсихолога-психотерапевта.

Поняття „етнообумовлена депресія” розроблене в рамках
етнофункціонального підходу, запропонованого А. Сухаревим з колегами
[7]. Керуючись цією концептуальною моделлю, ми виходимо з уявлення, що
„психологічні особливості, характерні для членів тієї чи іншої культури,
стосуються, насамперед, несвідомих комплексів, що формуються в культурі
як одна з форм акумуляції соціального досвіду, і які передаються кожному
членові суспільства в процесі його соціалізації” [5]. Такі несвідомі
комплекси впливають як на поведінку людини, так і на характер сприйняття
нею навколишнього світу.

Особливості радянської національної політики стосовно німецької діаспори
багато в чому визначили як історичну долю цього народу, так і його
сучасний стан. Очевидно, що корені багатьох нинішніх етнопсихологічних
проблем українських німців варто шукати в політичному курсі радянського
керівництва, у його репресивній політиці періоду Великої Вітчизняної
війни.

В ході проведеного нами інтерв’ювання німців (у тому числі німців –
переселенців з країн колишнього СРСР) в Одеській області фіксувалися
спогади про депортацію, трудармію та повернення в місця колишнього
проживання, виявлялися особливості сучасного стану німецької діаспори.
Джерелами послужили також опубліковані спогади, документи і статистичні
довідки.

Репресії проти німецької діаспори в період Великої Вітчизняної війни
стали продовженням курсу, що формувався ще в Російській імперії. Як
відомо, подібна політика стосовно російських німців здійснювалася під
час Першої світової війни. Однак справді трагічні наслідки мала
репресивна практика радянської держави щодо німецької діаспори після 22
червня 1941 року. Лояльність німців до радянської влади була поставлена
під сумнів. 26 серпня РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили постанову, що
передбачала переселення всіх німців у східні регіони РРФСР і Казахську
РСР. У документі вказувалися заходи для проведення цієї операції, котру
планувалося завершити 20 вересня 1941 року.

Офіційно було оголошено про майбутню депортацію Указом Президії
Верховної Ради СРСР від 28 серпня 1941 року. Німці звинувачувалися в
приховуванні у своєму середовищі шпигунів і диверсантів. Уряд вирішив
переселити всіх німців до Новосибірської, Омської областей, Алтайського
краю, Казахстану [2]. Цілком очевидно, що звинувачення радянських німців
у співробітництві з фашистською Німеччиною були безпідставними.

У нових місцях проживання депортовані німці змушені були налагоджувати
життя заново. Катастрофічно не вистачало житла: в одному будиночку
розміщували по кілька родин.

Репресивна політика стосовно німців, що почалася з депортації, знайшла
своє продовження. 1942 року розпочалася мобілізація німців у робітничі
колони (трудову армію). 10 січня було прийнято постанову Державного
комітету оборони про мобілізацію в ці колони всіх чоловіків-німців віком
від 17 до 50 років, виселених до Новосибірської та Омської областей,
Красноярського і Алтайського країв, а також до Казахської РСР. 7 жовтня
1942 року вийшла нова постанова, якою передбачалося мобілізувати в
робітничі колони всіх чоловіків-німців віком 15 – 16 та 51 – 55 років і
жінок-німкень віком від 16 до 45 років включно. Їх належало відправити
на підприємства Наркомвугілля та Наркомнафти [3]. 1943 року набір до
трудармії було продовжено.

Побут в трудармійських таборах був суворо регламентований. Фактично
становище мобілізованих нічим не відрізнялося від становища в’язнів.
Трудармійців водили строєм під посиленою охороною та розміщували в
бараках, оточених колючим дротом. Тяжкі умови життя і непосильна фізична
праця призводили до високої смертності. За спогадами колишнього
трудармійця, з понад 19 тисяч німців, привезених на будівництво
Богословського алюмінієвого заводу, живими лишилося 4 тисячі чоловік.

Трудармійці часто були змушені залишатися на підприємствах, будовах,
шахтах і після завершення війни. Так, у грудні 1945 року німці були
закріплені за підприємствами Наркомнафти. За даними на 13 серпня 1946
року, найбільше мобілізованих німців було у розпорядженні двох
міністерств вугільної промисловості – всього понад 55 тисяч чоловік [1].

У нових регіонах проживання німців було уведено режим спецпоселення. Без
дозволу коменданта люди не мали права відлучатися за межі району
розселення. 1948 року було оголошено, що виселення німців та багатьох
інших народів здійснено навічно, і за самовільний виїзд (втечу) було
введено кримінальну кару у вигляді 20 років каторжних робіт. Внаслідок
репресій за національною ознакою німців – громадян СРСР загинуло понад
мільйон чоловік, тобто кожен третій німець колишнього СРСР.

Режим спецпоселення було скасовано 1955 року. Однак, як і раніше, діяла
заборона на повернення німців у рідні місця. Тільки 1964 року Указом
Президії Верховної Ради СРСР німці були частково реабілітовані. І лише
через вісім років, 1972 року, з них було знято обмеження у виборі місця
проживання. Законом РФ від 18 жовтня 1991 року „Про реабілітацію жертв
політичних репресій” завершилася розпочата у військовий період
репресивна політика стосовно німецької діаспори, що продовжувалася
більше 50 років. В Україні репресовані за політичними мотивами в
адміністративному порядку (за національною ознакою) німці у своїх правах
(законодавчо) і дотепер не відновлені.

Розглянутий фактичний матеріал підводить нас до питання про наслідки
репресій, про їх вплив на етнічну самосвідомість німецької діаспори,
яка, безумовно, не могла не зазнати якісних змін. До сукупності
етнополітичних факторів варто додати й міжнародний, значимість якого
досить велика. Німецька діаспора складала національну меншість, будучи
однією з діаспор великого етносу, що має своє державне утворення,
впливову на міжнародній арені державу. В уявленнях радянського
керівництва німці, що проживали в СРСР, були зв’язані зі своєю
історичною батьківщиною. Відтак доля німецької діаспори безпосередньо
залежала від розвитку відносин СРСР з Німеччиною. У кризові періоди
радянсько-німецьких відносин ця етнічна група неодмінно опинялася в
становищі „внутрішнього ворога” і піддавалася дискримінаційним та
репресивним заходам. Етнопсихологічне анкетування, проведене серед
німців-переселенців середнього і літнього віку, зафіксувало збережене й
донині почуття „етнічної відчуженості”, породжене, в першу чергу,
тривогою та непевністю у власному соціальному статусі (близько 40 %
респондентів). При цьому більшість респондентів визнає, що
соціально-психологічна атмосфера у відносинах між німцями і корінними
національностями за останнє десятиліття значно поліпшилася (76 %) і не
бачить причин для відродження негативного етнічного стереотипу,
сформованого в радянські часи. Проте істотне число респондентів думає,
що жити „спокійніше і краще” компактно серед представників своєї нації
(46 %) або на історичній батьківщині (32 %), причому далеко не у всіх
випадках причинами такого вибору є економічні чи культурні переваги.
Таким чином, можна думати, що серед певної частини німецької діаспори
поширені приховані побоювання щодо своєї подальшої долі на тлі
загостреного в результаті сумного історичного досвіду почуття етнічної
„чужинності” у місцевому національному середовищі.

В ході досліджень в Одеській області автор зробив спробу виявити
структуру етнічної самосвідомості німців-переселенців. При цьому
використовувалися різні методики етнопсихологічного тестування. Як
показали опитування, основний і найстійкіший елемент етнічної
самосвідомості цієї групи складає пам’ять про історичну долю народу,
особливо про депортацію 1941 року, труднощі адаптації німецьких родин у
нових місцях проживання та перебування в трудармії. Саме цю ознаку
абсолютна більшість респондентів вважає головною, визначаючи свою
належність до німецької діаспори. Інші ознаки – спільна мова,
особливості поведінки (національний характер), звичаї та обряди, релігія
– мають у структурі етнічної самосвідомості менше значення.

З кінця 70-х років XX століття у вітчизняних і зарубіжних дослідженнях
відзначається наростання ролі етнічних факторів у житті як суспільства в
цілому, так і окремої людини (А. Сусоколов, 1990; M. Hannan, 1979; F.
Nielsen, 1985 та ін.). Вивчення етнічності як одного з змістоутворюючих
факторів у поведінці людини набуває нового змісту й актуальності.

Етнічність, на думку багатьох дослідників, може характеризуватися трьома
групами ознак — клімато-географічними, антропобіологічними та
соціокультурними [1]. Кожна з них має етнічну функцію, що інтегрує або
диференціює конкретну людину з тим чи іншим етносом або етнічною
системою [1]. Загальний сенс етнофункціонального підходу,
використовуваного в нашому дослідженні, полягає в тім, що кожна людина в
умовах сучасної цивілізації характеризується досить різнорідними
етнічними ознаками. Відповідно, у психологічному плані її ставлення до
цих ознак також може розрізнятися, насамперед за змістом, а також і за
іншими параметрами (В. Мясищев, 1995). Такі розходження набувають
психологічного сенсу при розглядові етнічних ознак як властивих людині
(тобто такими, що є її невід’ємними властивостями (концепція
„примордіалізму”) (Н. Скворцов, 1996; С. Geertz, 1973 та ін.).
Інформаційні впливи на людину в сучасному суспільстві, на думку А.
Сухарєва, з огляду на етнічну функцію елементів інформації, можуть
розузгоджуватися з притаманними їй етнічними властивостями [6; 7].

Аналіз етнопсихологічних досліджень засвідчує, зокрема, що більш-менш
швидка адаптація системи ставлення людини до зміни тих чи інших етнічних
умов (демократичні перетворення в Україні) у більшості випадків
пов’язана з депресивними проявами як ознаками її психічної дезадаптації
(Ю. Александровский, 1976; Н. Лебедева, 1993; S. Bochner, 1982; R.
Cohrane, 1983; A. Kleinman, В. Good, 1995; A. J. Marsella, N. Sartorius,
A. Jablensky, F. R. Fenton, 1995).

Ставлення до етнічності (чи її ознак), що є змістоутворюючим фактором
культурно-історичного розвитку в даний момент, може відігравати істотну
роль у психічній адаптації людини до її внутрішнього і зовнішнього
середовища. Психічна адаптація визначається активністю особистості і
виступає як єдність процесів акомодації та асиміляції в пристосуванні
структури і функцій індивіда або групи до умов середовища (Ю.
Александровський, 1976; М. Бобнєва, 1978; Ф. Березін, 1988; Д.
Ольшанський, 1989; В. Петровський, 1990, 1996; Ж. Піаже, 1973; Б.
Поршнєв, 1979).

Процес психічної адаптації здійснюється як вирішення психічних
конфліктів, обумовлених етнофункціональними неузгодженостями елементів
психіки, тобто в переживанні людиною етнофункціонально обумовлених
психічних конфліктів як усвідомлених, так і неусвідомлених, і
здійснюється, в цілому, як подолання диз’юнктивності системи його
ставлення до елементів етносередовища і (або) їхніх співвідношень з
точки зору етнічної функції цих елементів.

Феноменологічні описи станів психічної дезадаптації, що виникають у
зв’язку зі змінами ставлення людини до етнічних ознак, фактично
ідентичні незалежно від ступеня його дезадаптації. Маємо на увазі стан
тривоги, апатії тощо, що є симптомами депресії. Такі прояви дезадаптації
можуть спостерігатися при різних ступенях психічної адаптації людини й
описують реакцію на певну зміну внутрішніх і зовнішніх умов її
життєдіяльності.

Передбачається, що за наявності етнофункціональних неузгодженостей
елементів психіки людини її психічна адаптація порушується. Існує
зв’язок між наявністю в психіці етнофункціональних неузгодженостей та
психічної дезадаптації людини як у нормі, так і в патології.
Психотерапевтичне пророблення цих неузгодженостей може сприяти
оптимізації її психічної адаптації.

Наявність у відносинах людини різнорідних з етнофункціональної точки
зору елементів характеризує внутрішню неузгодженість цих відносин. Зміст
(предмети) різних його відносин також можуть бути взаємно неузгодженими
в етнофункціональному розумінні.

Сучасна цивілізація характеризується вкрай високою етнокультурною
неоднорідністю, „мозаїчністю”, тому присвоєння культурних форм, їх
інтеріоризація з огляду на етнофункціональний підхід створює умови для
виникнення конфліктів у психіці людини. Аналіз кроскультурних
психологічних досліджень впливу на людину „культурної дистанції”,
„культурного шоку”, міграцій засвідчив, що соціокультурні,
антропо-біологічні та клімато-географічні зміни можуть обумовлювати
майже винятково депресивні прояви (Н. Лебедєва, 1993; S. Bochner, 1982;
A. Fumham, S. Bochner, 1986; E. Stonequist, 1960 та ін.). У
кроскультурних психіатричних дослідженнях вивчення депресивних розладів
набуває особливого значення через наростаюче поширення останніх у
сучасному світі (О. Вертоградова, 1997).

Наше дослідження також показало, що депресивні прояви нерідко є
показниками дезадаптації людини внаслідок етнофункціональних
неузгодженостей елементів його психіки. Етнопсихологічні дослідження
емоційних станів німців на Одещині проводилося нами одночасно в кількох
напрямках: загальний рівень депресії (РД) розраховувався відповідно до
методики Т. Балашової [8, с. 78], ступінь маніфестованості у фоновому
психоемоційному стані респондента тривожності і депресії досліджувався
за допомогою тесту ”Методика ТіД”, а специфіка функціонального стану
особистості — за допомогою колірного тесту Люшера [4; 8]. Паралельне
проведення співбесід з респондентами дозволило в ряді випадків пов’язати
одержані результати тестування з етнопсихологічним виміром особистісної
ситуації, виявити найстійкіші та явні кореляції між загальним рівнем
депресивності чи тривожності і ступенем реалізованості/нереалізованості
установок на етнічну самореалізацію.

Слід відзначити, що в процесі бесід з опитаними було виявлено значні
розбіжності в ступені сформованості внутрішнього образу етнічної
самоідентифікації. У більшості випадків виявлені закономірності були
пов’язані з віковою категорією респондентів. При цьому старша вікова
група (45 років і більше) володіла найбільш послідовним і всебічно
сформованим образом етнічної самоідентифікації, а молодша група (до 30
років) — навпаки, часто формувала дисгармонійний, еклектичний образ, що
часом поєднував елементи кількох, у тому числі умовно-несумісних
етносів, демонструючи порушення взаємозв’язку внутрішніх психічних та
зовнішніх етнофункціональних складових середовища. Середня вікова група
в цьому відношенні показала різні рівні інтериоризації етнопсихологічних
установок.

Для німецької діаспори, що живе на пострадянському просторі,
еклектичність етнічного „образу себе“ особливо характерна. Безумовно,
вона пов’язана і з такими процесами, що підсилилися в останні
десятиліття, як міграція населення, метисизація, соціально-культурна
різнорідність. І все ж, у першу чергу, як ми вважаємо, на процес
„розмивання” етнопсихологічного автостереотипу вплинув конкретний
історичний досвід німців, особливо період національних репресій, що
сформував у багатьох представників діаспори напівусвідомлене прагнення
„завуалювати” свої етнічні особливості, максимально асимілюючись в
іншоетнічному і, в даному випадку, агресивному середовищі.

Пом’якшення національно-політичного клімату стосовно німецької діаспори
в останні десятиліття викликало подвійний ефект: з одного боку,
прагнення відродити втрачений образ етнічної самоідентифікації (у першу
чергу через відродження національної культури і мови), з іншого —
зниження значимості етнічних особливостей у частини представників
молодого покоління німців.

За нашими спостереженнями, серед середніх та молодших вікових груп
респондентів досить поширеним став тип так званої „маргінальної”
особистості. Це поняття увів R. Park (1932). Маргінальна особистість
властива людині, „яка.., інтериоризувавши багато цінностей двох чи
більше конфліктуючих соціокультурних систем, типово має дискомфортні
відчуття і часто проявляє поведінку, що перетворює її на свого роду
анафему для всіх систем”. У маргінальній психіці стандарти, стереотипи
поведінки, духовні цінності різних груп заходять у суперечність,
відбиваючись в ній у формі внутрішніх конфліктів, стані тривоги,
напруженості, обумовлюючи порушення ідентифікації особистості. При цьому
йдеться як про „культурну”, так і про „расову” маргінальність.

„Культурна” маргінальність обумовлюється факторами перемішування
традиційних, соціальних, релігійних норм у психіці людини. „Расова”
маргінальність обумовлюється біологічною метисизацією, переломленням у
психіці уявлень про різнорідні морфофункціональні ознаки, що
характеризують окремого індивіда чи групу. Психічна маргінальность може
обумовлюватися, наприклад, міграцією людини з місцевості з одним
ландшафтом і кліматом до місцевості з іншими ландшафтом і кліматом [6].
У випадку етнопсихологічного дослідження слід, зрозуміло, говорити про
„етнічну маргінальність”. Психологічний зміст „етнічної маргінальності”
полягає в наявності у психіці людини етнофункціональних неузгодженостей
її елементів [7].

Усі перераховані вище фактори одержали неоднозначне вираження в
сформованій психоемоційній атмосфері в середовищі нинішньої німецької
діаспори. Етнообумовлені депресивні стани, як показали наші
спостереження, найяскравіше проявляються у представників середньої
вікової групи (від 30 до 45 років). Саме тут, на нашу думку,
спостерігаються найінтенсивніші особистісні напруги етнообумовленого
характеру. З одного боку, образ етнічної самоідентифікації в осіб цієї
вікової групи вже досить „розмитий”, значна частина етнічних зразків та
ідей, що стосуються національної картини світу, не усвідомлюється
реципієнтом; на рівні ж свідомості ми зіштовхуємося з „мозаїчною”
структурою етнічного образу себе, суперечливою і неповною. (Особливо
яскраво це проявляється в тому, яким клімато-географічним і
соціально-культурним умовам віддається перевага). З іншого боку, етнічна
самоідентифікація у цієї вікової групи є вельми значною і міститься на
одній з найвищих позицій в ієрархії цінностей. В ході досліджень ми
також враховували загальновідомий факт, що період остаточної
соціалізації і визначення суспільно-економічного статусу, що припадає
саме на цей вік, сам по собі небезпечний особистісними кризами і
ситуаційно обумовленими депресивними станами. В процесі опитування ми
прагнули відокремити етнообумовлені депресивні реакції від таких же
реакцій соціопсихологічного, екзистенціального чи невротичного генезу.
Перший з перелічених факторів (обумовленість соціально-економічною
ситуацією, середовищем, рівнем соціальної реалізації) виявився тісно
пов’язаним з етнофункціональною неузгодженістю. У більшості випадків
неможливо однозначно встановити причинно-наслідкові взаємозв’язки між
етнообумовленими та соціопсихологічними факторами. І це не дивно. В
умовах діаспори етнопсихологічні особливості нації саме в
соціально-економічній сфері одержують свій перший і вирішальний прояв.
Соціальні механізми іншоетнічного середовища в першу чергу забезпечують
можливість або неможливість повноцінної реалізації етносу, що, у свою
чергу, визначає інтенсивність етнообумовлених депресивних станів.

Наші дослідження показали, що серед осіб середнього віку легкі
депресивні стани зустрічаються досить регулярно (у середньому до 25 %
респондентів). Субдепресивні реакції (масковані депресії) спостерігалися
у 8 % опитаних, що ми вважаємо досить високим показником. Невротичний
компонент при цьому зростав, позитивно корелюючи зі ступенем виявлення
депресивного стану.

Подібні ж тенденції продемонструвало дослідження діагностичного
коефіцієнта тривожності. 22 % респондентів показало стійку схильність до
підвищеної тривожності (коефіцієнт нижче -1,2). Більше половини з цих
респондентів (11,7 %) відзначили, що „часто відчувають пригніченість”,
мають „мало надій на майбутнє”, „не живуть досить повним життям”.
Більшість з них у бесіді погодилися з тим, що „непевність у майбутньому
має стосунок до їх етнічної приналежності”.

Тест Люшера доповнив картину особистісних психоемоційних станів,
пережитих респондентами цієї групи. Серед найчастіше відзначених виборів
можна було помітити як підвищене прагнення спокою, втому, прагнення
вийти з неприємної життєвої ситуації при нечіткому уявленні, як цього
добитися, так і тривожність, непевність у своїх силах на тлі підвищеної
вимогливості до себе, бажання досягти визнання. Відчуття
безперспективності відзначене нами найбільше в осіб середнього віку з
легкими проявами депресивності.

Насторожує, що пригніченість та безперспективність виявляється
домінуючим психоемоційним тлом у значної частини найбільш соціально
активної вікової групи. Ця тенденція демонструє свою стійкість незалежно
від змін у соціально-економічному житті України останніх років
(дослідження проводилися в 1999 – 2001 роках). Це вказує на збереження
основних етносоціальних проблем у середовищі німців-переселенців.
Розроблений нами метод діагностики і психотерапії етнообумовлених
депресій [2; 3] дозволяє певним чином пом’якшити переживання
психологічного дискомфорту в даному середовищі, однак тільки вирішення
національно-культурних, етносоціальних та економічних проблем, що
нагромадилися, спроможне радикально змінити соціально-психологічну
обстановку в середовищі німців на території України.

Література:

1. Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. – М., 1983.

2. Кайгер В. И., Жуковский В. И., Годлевский Л. С. Способ диагностики
этнообусловленных депрессий // Патент № 97115582 от 13.10.98 г.

3. Кайгер В. И., Жуковский В. И., Годлевский Л. С. Способ лечения
этнообусловленных депрессий//Патент № 97115580, 97115581 от 13.10.98г.

4. Общая психодиагностика / Под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. –
М., 1987.

5. Сухарев А. В. К вопросу о роли этнической функции системы отношений
человека для психопрофилактики и воспитания // Вопр. психологии. -1996.
– №4.

6. Сухарев А. В. Этническая функция культуры и психические расстройства
// Психол. журнал. – 1996. – №2.

7. Сухарев А. В., Степанов И. Л., Струкова А. Н., Луговский С. С.,
Халдеева Н. И. Этнофункциональный подход к психологическим показателям
адаптации человека // Психол. журнал. – 1997. – т. 18. – №6.

8. Энциклопедия психологических тестов. Личность. Мотивация.
Потребность. – М.: ACT, 1997.

9. Кайгер В. Німці в Україні: депресивні прояви як показник
етнофункціональної // Соціальна психологія. – 2004. – № 3 (5). – C.63-71

10. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020