Реферат на тему:
Особистісна потреба влади як чинник політичної свідомості студентів
Боротьба за владу – центральна детермінанта і принцип функціонування
політичної системи суспільства. Певний рівень потреби влади характерний
кожній особистості незалежно від рівня її залучення до політичного
життя. Оскільки відносини „домінування – підпорядкування” можна
спостерігати в сім’ї, навчальному, виробничому колективі та навіть у
дружніх взаєминах, то особистість має широкий спектр можливостей
задовольнити свою потребу влади. Одержуючи практичне задоволення у
сферах далеких від політики, потреба влади, так чи інакше, впливатиме й
на особливості політичної свідомості людини. Дослідженню взаємозв’язку
потреби влади і особливостей політичної свідомості особистості
присвячена ця стаття.
Визначення основних понять
Поняття „влада” вивчається в межах багатьох наукових підходів та
парадигм. Є. Вятр, наприклад, підкреслює психологічну та суспільну
природу влади. Фактичний доступ до влади, методи її здійснення – це
соціальні явища, які визначаються суспільною системою загалом, тоді як
прагнення влади та пристосування до неї – явища психологічні [2].
З психологічної точки зору можемо визначити владу як здатність суб’єкта
реалізувати власну волю, впливаючи на об’єкт шляхом цілеспрямованого
використання своїх ресурсів.
Владні відносини передбачають взаємодію двох сторін – суб’єкта і
об’єкта. Тому поняття „потреба влади” має подвійний зміст. Він
залежатиме від того, хто буде носієм потреби влади. Для суб’єкта владних
відносин „потреба влади” означатиме потребу домінування, а для об’єкта –
потребу підпорядкування. Посилаючись на погляди Е. Фромма (єдина природа
садизму і мазохізму), А. Кемпінські (взаємозв’язок того, хто керує і
того, хто підпорядковується) та В. Васютинського (аналіз домінування і
підпорядкування у інтерсуб’єктній взаємодії), вважаємо за доцільне
виокремити два компоненти потреби влади – потребу домінування і потребу
підпорядкування [1; 4; 6].
Слід також зазначити, що потреба влади є квазіпотребою – цінністю,
здатною задовольнити не одну, а кілька базових потреб [3].
Існує два типи особистісного прагнення влади залежно від мети її
реалізації особистістю. К. Хорні називає їх нормальним (як наслідок сили
і компетентності) та невротичним (наслідок слабкості і беззахисності)
прагненням влади [8]. Х. Хекгаузен виокремлює інструментальний (влада як
засіб) та неінструментальний (влада як мета) види використання влади
[7].
Політична свідомість – це опосередковане відображення політичного життя
суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і
задоволення інтересів і потреб політичних суб’єктів; сукупність
поглядів, оцінок, настанов, які, відображаючи політико-владні відносини,
набувають відносної самостійності. Це сприйняття суб’єктом частини
реальності, пов’язаної з політикою, суб’єктивний образ політичної
системи, який не є продуктом індивідуальної свідомості, а здобувається
особистістю з довкілля в ході політичної соціалізації [5].
Мета нашого дослідження – виявлення взаємозв’язку потреби влади і
політичної свідомості особистості. Відтак маємо дослідити зв’язок між
такими складовими потреби влади, як потреба домінувати і потреба
підпорядковуватись; з’ясувати, які базові потреби лежать в основі
потреби (квазіпотреби) влади та як вони пов’язані з політичною
свідомістю особистості.
У процесі дослідження було використано методи тестування та анкетування,
зокрема, такі методики:
· методика діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі, яка
складається з 128 запитань, що формуються в шкали: домінантність (за
низького рівня вираженості проявляється як лідерство), незалежність (за
високого рівня вираженості проявляється як егоїстичність), агресивність,
підозріливість, підкорюваність, залежність, схильність до компромісу
(співпраці), альтруїстичність (схильність допомагати іншим, свідомо не
пов’язана з власними інтересами особистості);
· шкали настановлень особистості на свободу і владу (за змістом ця шкала
відповідає настановленню на домінування) з методики психодіагностики
соціально-психологічних настановлень особистості в
мотиваційно-потребнісній сфері О. Потьомкіної;
· опитувальник „Піраміда А. Маслоу”, що містить 20 тверджень, кожне з
яких необхідно оцінити за п’ятибальною шкалою залежно від рівня
відповідності точці зору досліджуваного. Результати оцінюються за
чотирма шкалами: потреба безпеки, потреба приналежності, потреба
самоповаги та потреба самореалізації;
· анкета, яка містила 16 закритих та напівзакритих запитань і мала на
меті виявити ставлення досліджуваних до політики, держави, влади, народу
та громадянського статусу;
· проективна методика, в якій досліджуваним пропонувалося зобразити за
допомогою малюнка поняття „влада”, „держава”, „народ”, „громадянин”,
„Я”. Методика дозволяє з’ясувати, наскільки інтегрованими особистість
сприймає запропоновані поняття, як визначає своє місце у цій системі.
Рівень інтегрованості зображених понять оцінювався за 15-бальною шкалою;
· методика дослідження цілісності політичної орієнтації особистості,
побудованої на основі порівняння політичної орієнтації особистості, яку
вона декларує, та цінностей, яким віддає перевагу.
Для перевірки статистичної достовірності даних було використано:
· кореляційний аналіз;
· двофакторний дисперсійний аналіз;
· однофакторний дисперсійний аналіз.
Групу досліджуваних склали 236 студентів вищих навчальних закладів
Львова віком від 17 до 22 років. Серед них 125 осіб чоловічої статі та
111 – жіночої.
Результати дослідження та їх тлумачення
За результатами факторного аналізу отриманих емпіричних даних було
виокремлено наступні фактори.
I фактор – „потреба підпорядкування” – формують такі особистісні
характеристики, як залежність, схильність до компромісу та
альтруїстичність. Досить наближеним до цього фактора є показник за
шкалою підпорядкованості. Спостерігається статистично значущий прямий
кореляційний зв’язок між рівнем підпорядкованості та всіма
характеристиками, які формують даний фактор. На підставі цього можемо
враховувати підпорядкованість як особистісну характеристику, що є
складовою цього фактора.
II фактор – „ворожість” – формується агресивністю та підозріливістю.
III фактор – „спрямованість на свободу”. При інтерпретації даних
необхідно врахувати, що в межах цього фактора яскравіше, порівняно з
показниками інших шкал, виражено потреби особистості у самоповазі та
самореалізації. Виявлено тенденцію до прямого кореляційного зв’язку між
спрямованістю на свободу та потребою самоповаги особистості (rs емп.=
0,165; rs крт.=0.14 при p і 0,05, rs крт.=0.182 при p і 0,01).
IV фактор – „потреба домінування”. Його складовими є такі особистісні
характеристики, як спрямованість на владу (домінування) та домінантність
(шкала за методикою Т. Лірі).
V фактор – „потреба безпеки”.
В групі досліджуваних виявлено прямий кореляційний зв’язок між потребою
безпеки та показниками шкал, які сформували фактор „потреба
підпорядкування”: підпорядкованість (rs емп.=0,191; rs крт.=0.14 при p і
0,05; rs крт.=0.182 при p і 0,01), залежність (rs емп.=0,255; rs
крт.=0.14 при p і 0,05; rs крт.=0.182 при p і 0,01), схильність до
компромісу (rs емп.=0,202; rs крт.=0.14 при p і 0,05; rs крт.=0.182 при
p і 0,01), альтруїстичність (rs емп.=0,1147; rs крт.=0.14 при p і 0,05;
rs крт.=0.182 при p і 0,01). На підставі цього можемо припустити, що в
основі потреби підпорядкування лежить базова потреба безпеки.
Що стосується „потреби домінування”, то припускаємо, що в її основі –
особистісні потреби самоповаги та самореалізації, оскільки
спостерігається прямий кореляційний зв’язок між потребою самоповаги і
домінантністю (rs емп.=0,205; rs крт.=0.14 при p і 0,05; rs крт.=0.182
при p і 0,01); потребою самоповаги і незалежністю (rs емп.=0,226; rs
крт.=0.14 при p і 0,05; rs крт.=0.182 при p і 0,01); тенденція до
прямого кореляційного зв’язку між потребою самореалізації та
домінантністю особистості (rs емп.=0,158; rs крт.=0.14 при p і 0,05; rs
крт.=0.182 при p і 0,01).
Отримані результати підтверджують існування двох типів прагнення влади
(нормальне та невротичне). При високому рівні „потреби домінування” (IV
фактор) та „спрямованості на свободу” (III фактор) особистість
характеризуватиметься високим рівнем компромісності та альтруїстичності.
В групі студентів, які взяли участь у нашому дослідженні, на основі
кореляційного аналізу виявлено обернений кореляційний зв’язок (rs
емп.=-0,3; rs крт.=0.14 при p і 0,05; rs крт.=0.182 при p і 0,01) між
спрямованістю на владу (домінування) та підпорядкованістю (йдеться про
показник за шкалою тесту Т. Лірі, а не про фактор). Це підтверджує
думку, що одні люди більш схильні до домінування, а інші – до
підпорядкування. Ці результати відповідають описаному вище використанню
влади, при якому особистість трактує її як засіб, джерело додаткових
ресурсів, які розширюють межі її свободи.
Виявлено також, що при високому рівні „ворожості” та „потреби безпеки”
спостерігається прямий кореляційний зв’язок між підпорядкуванням і
домінуванням, а також низький рівень потреби самореалізації. Оскільки в
цьому випадку підвищеними є рівень „ворожості” (агресивність та
підозріливість) і потреби безпеки, можна вважати, що йдеться власне про
невротичну потребу влади (діаграма 1).
Висновки про зв’язок політичної свідомості та особистісної потреби влади
було зроблено на основі порівняння підгруп досліджуваних за допомогою
однофакторного дисперсійного аналізу. Поділ на підгрупи здійснювався
залежно від відповідей досліджуваних на запитання анкети, результатів
опрацювання проективної методики та обраних ними цінностей (методика
дослідження цілісності політичної орієнтації).
Діаграма 1
Результати факторного аналізу: взаємодія факторів „ворожість” та
„потреба безпеки”
1 – спрямованість на свободу, 2 – спрямованість на владу, 3 –
домінування, 4 – незалежність, 5 – агресивність, 6 – підозріливість, 7 –
підпорядкованість, 8 – залежність, 9 – схильність до компромісу, 10 –
альтруїстичність, 11 – потреба безпеки, 12 – потреба приналежності, 13 –
потреба самоповаги, 14 – потреба самореалізації, 15 – цілісність
політичної орієнтації, 16 – обрані цінності, 17 – декларована політична
позиція, 18 – зображення „держави, влади, народу, громадянина та себе”.
Досліджувані, які позитивно ставляться до держави, вважаючи її
„інститутом, який організовує та регулює суспільні відносини з метою
створення оптимальних умов для життя громадян”, характеризуються нижчим
рівнем спрямованості на свободу, домінантності, незалежності,
агресивності, підозріливості та потреби самоповаги порівняно з тими, що
оцінюють державу неоднозначно („необхідна форма організації суспільства,
яка передбачає накладання обмежень, встановлення норм та застосування
передбаченого законом насилля) чи негативно („суспільно-політичне
утворення, яке здійснює тиск, накладає обмеження та маніпулює людьми”)
(діаграма 2).
Спрямованість на владу і домінантність формують фактор „потреба
домінування”, а агресивність та підозріливість – „ворожість”. У
досліджуваній групі спостерігається позитивний кореляційний зв’язок між
спрямованістю на свободу і домінантністю (rs емп.=0,16; rs крт=0.14 при
p і 0,05) та спрямованістю на свободу і потребою самоповаги (rs
емп.=0,17; rs крт.=0.14 при p і 0,05). За нашими припущеннями, остання
лежить в основі потреби домінування.
Існування держави (навіть з демократичним політичним режимом) як
суспільного інституту було б неможливим без накладання обмежень та
здійснення тиску на громадян. Отже, особистість з високим рівнем потреби
домінування, ймовірно, більше відчуватиме на собі тиск держави,
перебуваючи з нею в певних „конкурентних стосунках” (зважаючи на вищий
рівень „ворожості”), та негативніше оцінюватиме цей соціальний інститут
порівняно з тими, в кого нижчий рівень потреби домінування.
Діаграма 2
Зв’язок потреби влади та ставлення особистості до держави
1 – спрямованість на свободу, 2 – спрямованість на владу, 3 –
домінантність, 4 – агресивність, 5 – підозріливість, 6 – потреба
самоствердження.
Цьому припущенню відповідають результати, отримані внаслідок порівняння
психологічних особливостей досліджуваних залежно від способу зображення
(рівня інтегрованості) на малюнку понять „влада”, „держава”, „народ”,
„громадянин”, „Я”. Молодим людям, які зобразили поняття „влада”,
„держава”, „народ”, „громадянин”, „Я” єдиною системою, властивий нижчий
рівень спрямованості на владу, незалежності, потреби самоповаги та вищий
рівень залежності, альтруїстичності і потреби безпеки порівняно з тими,
хто зобразив поняття окремо. Отже, особистість з вищим рівнем потреби
підпорядкування схильна в більшій мірі сприймати себе частиною держави і
суспільства, тоді як особа з високим рівнем потреби домінування схильна
критичніше ставитись до держави та сприймати себе автономно стосовно
цього суспільного інституту (діаграма 3).
Діаграма 3
Зв’язок особистісної потреби влади та схильності сприймати державу,
владу, народ та себе цілісною системою
1 – спрямованість на владу, 2 – незалежність, 3 – альтруїстичність, 4 –
потреба безпеки, 5 – потреба самоповаги.
За порівнянням результатів проективної методики, досліджувані, які
зображали поняття „влада”, „держава”, „народ”, „громадянин” єдиною
системою, проте виокремили „Я” на малюнку (величина зображення, окреме
позначення) (див. малюнки), характеризуються вищим рівнем спрямованості
на свободу, спрямованості на владу, домінантності, егоїстичності,
потреби самореалізації та нижчим рівнем агресивності, підозріливості,
підпорядкованості, залежності, альтруїзму, потреби безпеки. Оскільки у
них спостерігається високий рівень потреби самореалізації та низький
рівень „ворожості” (агресивність і підозріливість), то можемо
припустити, що таке прагнення влади буде інструментальним (владу
особистість розглядає як засіб досягнення поставлених цілей).
Приклади зображення „Я” на малюнку
Невиділене „Я” Виділене „Я” Домінуюче „Я”
В – влада, Д – держава, Н – народ, Гр. – громадянин, Я – власне„Я”
На основі цього можемо припустити, що особистість, у якої будуть досить
яскраво виражені обидві складові потреби влади (потреба підпорядкування
та потреба домінування), високий рівень потреби самореалізації і низький
рівень „ворожості”, буде сприймати себе частиною держави та суспільства
і бачитиме для себе можливі шляхи самореалізації в конструктивній
взаємодії з оточенням (діаграма 4).
Діаграма 4
Зв’язок потреби влади та особливостей бачення особистістю свого місця в
політичній системі суспільства
1 – спрямованість на свободу, 2 – спрямованість на владу, 3 –
домінантність, 4 – підозріливість, 5 – підпорядкованість, 6 –
агресивність, 7 – залежність, 8 – незалежність, 9 – альтруїстичність, 10
– потреба безпеки, 11 – потреба самоповаги.
Виявлено зв’язок між потребою влади та ставленням особистості до
політики. Студенти, які позитивно ставляться до політики і припускають
для себе можливість у майбутньому прилучитись до неї, характеризуються
вищим рівнем домінування, незалежності, потреби самоповаги та нижчим
рівнем підпорядкування, залежності, схильності до компромісу та
альтруїстичності порівняно з тими, хто вважає політику „брудною грою”, а
політиків „людьми, які прагнуть збагачення та задоволення власних
амбіцій”. Таке ставлення можна пояснити тим, що основною детермінантою
політичної системи є реалізація суб’єктом владних функцій. Як наслідок,
сфера політики більше приваблює осіб, схильних домінувати, а не
підпорядковуватись (діаграма 5).
Діаграма 5
Зв’язок потреби влади та ставлення особистості до політики
1 – домінантність, 2 – незалежність, 3 – підпорядкованість, 4 –
залежність, 5 – схильність до компромісу, 6 – альтруїстичність, 7 –
потреба самоповаги.
Досліджуваним, які вважають, що народ є „історично-культурним
утворенням, цілісно складнішим, ніж сума окремих осіб”, та зазначають,
що традиції мають досить велике значення в їхньому житті, характерний
нижчий рівень домінантності, агресивності та вищий рівень
підпорядкування, залежності, схильності до компромісу, альтруїстичності
та потреби приналежності порівняно з тими, хто визначає народ як
„сукупність людей, які частково пов’язані між собою приватними зв’язками
або яких поєднує дія єдиних законів”, а традиції не мають великого
значення. Отже, особистість з вищим рівнем потреби підпорядкування та
потреби приналежності більш схильна сприймати народ як складне цілісне
утворення, а себе як його частину. Один зі шляхів задоволення потреби
підпорядкування – усвідомлення себе частиною чогось більшого, наприклад,
угрупування, руху, ідеології чи народу. У цьому випадку дотримання
народних традицій матиме значення для виконання об’єктом волі суб’єкта
владних відносин (діаграма 6).
Спостерігається зв’язок між потребою влади та рівнем розвитку
громадянськості. Висновок про рівень розвитку громадянськості як
особистісного настановлення було зроблено на основі відповідей, які
давали опитувані на запитання анкети:
1. На вашу думку, статус громадянина – це…
1.1. Гарантія особистих прав і свобод та приналежність до великої
спільноти.
1.2. Лише формальність, яка передбачає сплату податків.
1.3. Можливість у крайньому випадку звернутись до правосуддя з метою
захисту.
2. Чи виїхали б ви в якусь із країн Заходу на постійне місце проживання?
2.1. Так, цілком розглядаю для себе таку можливість.
2.2. Ні, за жодних обставин.
2.3. Важко сказати.
3. Як ви вважаєте, чи несе людина відповідальність за події в державі?
3.1. Так, бо кожен є громадянином і несе відповідальність за свою
країну.
3.2. Так, якщо це впливовий політик.
3.3. Ні, події в державі надто громіздкий і неконтрольований процес.
3.4. Важко сказати.
Діаграма 6
Зв’язок потреби влади та сприймання особистістю народу
1 – спрямованість на владу, 2 – агресивність, 3 – підпорядкованість, 4 –
залежність, 5 – схильність до компромісу, 6 – альтруїстичність, 7 –
потреба приналежності.
Досліджуваним, на думку яких статус громадянина є лише формальністю і
людина не несе відповідальності за події в державі, а самі вони хотіли б
виїхати за кордон, характерне невротичне прагнення влади. У молодих
людей, яким властиві такі погляди, виявлено вищий рівень потреби
підпорядкування, потреби домінування та особистісної ворожості порівняно
з тими, хто вибрав на запропоновані запитання варіанти відповіді 1.1),
2.2), 3.1). Виявлену у цій підгрупі потребу влади можемо вважати
невротичною, оскільки за результатами факторного аналізу виявлено прямий
кореляційний між підпорядкуванням та домінуванням і низький рівень
потреби самореалізації при високому рівні „ворожості” та „потреби
безпеки” (діаграма 7).
За порівнянням результатів проективної методики, досліджувані, які
позитивно ставляться до влади, характеризуються нижчим рівнем потреби
самореалізації та вищим рівнем домінантності, незалежності,
підозріливості, підпорядкування, залежності, потреби безпеки (діаграма
8).
Отже, позитивне ставлення до влади як суспільного інституту характерне
більш для досліджуваних, яким властива невротична потреба влади.
Діаграма 7
Зв’язок потреби влади та рівня розвитку громадянськості як особистісної
настанови
1 – домінантність, 2 – спрямованість на владу, 3 – незалежність, 4 –
агресивність, 5 – підозріливість, 6 – залежність, 7 – потреба безпеки, 8
– потреба самореалізації.
Діаграма 8
Зв’язок потреби влади та особливостей ставлення особистості до влади як
суспільного інституту
1 – домінантність, 2 – незалежність, 3 – підозріливість, 4 –
підпорядкованість, 5 – залежність, 6 – потреба безпеки, 7 – потреба
самореалізації.
В досліджуваній групі спостерігається зв’язок між особливостями потреби
влади та політичною орієнтацією особистості. Досліджувані, яким
характерний вищий рівень потреби підпорядкування (показники за такими
шкалами, як підпорядкування, схильність до компромісу, альтруїстичність,
потреба безпеки) та нижчий рівень потреби домінування (показники за
шкалами спрямованість на владу, потреба самоповаги та потреба
самореалізації), віддають перевагу цінностям, що відповідають лівому
краю політичного спектра. Це можна пояснити тим, що ідеологія, яка
відповідає позиціям цього краю спектра, передбачає значно вищий рівень
державної „опіки” (соціальні програми, державна регуляція економічних
процесів тощо), тоді як орієнтації правого краю передбачають мінімальне
втручання держави в суспільно-політичні процеси та високий рівень
самостійності й активності соціального суб’єкта. Отже, особистість з
високим рівнем потреби підпорядкування ймовірно віддаватиме перевагу
орієнтаціям лівого краю політичного спектра (діаграма 9).
Діаграма 9
Зв’язок потреби влади та політичної орієнтації особистості
1 – спрямованість на владу, 2 – підпорядкованість, 3 – схильність до
компромісу, 4 – альтруїстичність, 5 – потреба безпеки, 6 – потреба
самоповаги, 7 – потреба самореалізації.
Виявлено зв’язок між рівнем ворожості, потребою самореалізації та
цілісністю політичної орієнтації особистості (діаграма 10). Молодим
людям, у яких вищий рівень цілісності політичної орієнтації, властивий
нижчий рівень особистісної ворожості та вищий рівень потреби
самореалізації. Можемо припустити, що особистість з такими
психологічними характеристиками буде більш конгруентною. Декларована нею
політична позиція відповідатиме цінностям, яким вона віддає перевагу.
Діаграма 10
Зв’язок психологічних характеристик особистості та цілісності її
політичної орієнтації
1 – агресивність, 2 – підозріливість, 3 – потреба самореалізації.
Висновки
З психологічної точки зору, влада – здатність суб’єкта реалізувати
власну волю, впливаючи на об’єкт шляхом цілеспрямованого використання
своїх ресурсів. Потреба влади є квазіпотребою, яка складається з двох
компонентів: потреби домінування і потреби підпорядкування. Можна
припустити, що в основі особистісної потреби підпорядкування лежить
базова потреба безпеки, а в основі потреби домінування – базові потреби
самоповаги та самоствердження.
При нормальному прагненні влади (інструментальному) спостерігається
обернений кореляційний зв’язок між потребою особистості домінувати та
потребою підпорядковуватись. Якщо ж прагнення влади буде невротичним
(неінструментальним), між складовими потреби влади спостерігатиметься
прямий кореляційний зв’язок.
Спостерігається зв’язок між потребою влади та особливостями політичної
свідомості особистості. Виявлено, що окремі cкладові політичної
свідомості в різний спосіб пов’язані з особистісною потребою влади.
Зокрема, потреба домінування прямо пов’язана з позитивним ставленням
особистості до політики, але обернено пов’язана з позитивним ставленням
особистості до держави. Отже, роблячи висновки про загальний рівень
політичної свідомості особистості, необхідно враховувати, що окремі її
складові можуть бути досить суперечливими за змістом та аналізувати їх
як відносно самостійні психологічні структури.
Література:
1. Васютинський В. Узалежнення і впорядкування як дискурси
владно-підвладної взаємодії // Проблеми загальної і педагогічної
психології. Збірник наукових праць інституту психології ім. Г. С.
Костюка АПН України. / За ред. Максименка С. Д. – К.: 2003, т. V, ч. 5.
– С. 63 – 68.
2. Вятр Е. Социология политических отношений : Пер. с польского / Под
ред. и с предисл. Ф. М. Бурлацкого. – М.: Прогресс, 1979.
3. Каверин С. Потребность власти // Райгородский Д. Я. Психология и
психоанализ власти. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом „БАХРАХ”,
1999.
4. Кемпински А. Экзистенциальная психиатрия. – М., 1998.
5. Мотивация и деятельность / Х. Хекгаузен. – 2-е изд. – СПб.: Питер;
М.: Смысл, 2003.
6. Політологічний енциклопедичний словник: навч. посібник для студентів
вищ. навч. закладів / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М.
Корецького та ін.; за ред. Ю. С. Шемчушенка, В. Д. Бабкіна; упоряд.: В.
П. Горбатенко, А. Г. Саприкін: Генеза, 1997.
7. Фромм Э. Бегство от свободы. – М.: ООО „Попурри”, 1998.
8. Хорни К. Невроз и личностный рост. – С.-Пб., 1997.
9. www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
