Реферат на тему:
Підготовка особистості до поведінки у складних ситуаціях
При психологічній підготовці особистості до дій у складних ситуаціях
доцільно використовувати новітні технології, зокрема – процесинговий
напрям, започаткований американським фахівцем Ф. Фанчем. Для змістового
забезпечення заходів такої підготовки слід розглядати суть
довгострокової програми, модульного процесингу, загального модуля
розвитку, загального модуля прояснення. Розглядається також цикл
засвоєння навичок і певних умінь, враховуються стан та напрями розвитку
особистості, оцінка її досягнень.
Мета статті – показати, що поряд з напрямами, що вже існують,
пропонується ще один, який може допомогти людині розібратися із своїми
проблемами та відповідно підготуватись до поведінки у складній ситуації.
Довгострокова програма
Завдання полягає в тому, щоб допомагати людині в її „власній подорожі”
шляхами індивідуального розвитку, а не нав’язувати чиїсь фіксовані ідеї.
Можна скласти план, який передбачає три основні етапи підготовки.
Першим (основним) етапом будуть суб’єктивні реакції та обмеження особи.
Ми будемо працювати з її розумом: у неї є застиглі емоції, фіксовані
ідеї, вона поділила себе на частини, що не узгоджуються одна з одною,
вона не знає, як керувати власним розумом тощо. Сюди входить майже все,
що може пригадати людина, коли відповідає на запитання: „З чим би ти
хотів (хотіла) впоратися?” З’ясовуємо проблему, докладно її досліджуємо,
заохочуємо клієнта пережити її по-іншому, перетворити її на позитивний
ресурс. Домагаємось цього через обговорення з людиною її проблеми й
заохочуємо до змін (радимо по-іншому пережити проблему, і тоді вона
змінюється).
Розв’язавши більшість проблем першого етапу, особа відчуває, що впевнена
в собі: може спокійно працювати, добре почувається, задоволена собою,
може жити, усвідомлюючи, що вона самостійно контролює ситуацію.
На другому етапі вже маємо „щасливого пасажира у потязі” життя. Тепер
зробимо його провідником і побачимо, що відбудеться. Перенесемо його за
обмеження, у яких він живе, і намагатимемося вирішувати ті завдання,
яких він поки що цілком не розв’язав. Визначаємо спроможність особи
вільно діяти й творчо мислити, заохочуємо її вийти за „межі розуму”, за
межі звичних уявлень та можливостей і при цьому ефективно діяти. Іноді
робимо це, використовуючи діапазон можливих дій і засобів самореалізації
в різних сферах, зосереджуємося вже не на суб’єктивних реакціях, а на
об’єктивних діях. Коли стає зрозумілою інша сфера, в особи вже немає
перешкод до дій. Вона перебуває в контакті зі своїми творчими
можливостями і їй вже не потрібні інструкції чи інформація.
Третій етап охоплює вже цілком неймовірне. Якщо на перших двох етапах ми
переважно створювали вільну, творчу людину, то тепер переходимо до інших
реалій. Тільки реаліями й тренуванням перетворюємо й модифікуємо її дії.
Сюди входить спроможність здійснювати те, чого бажаєш у житті, володіти
екстрасенсорним сприйняттям.
Оволодівши цими навичками, особа, що добре знайома з різними реаліями,
може, відповідно, створювати реалії за власним бажанням. Її можливості
набагато переважають можливості середньої людини.
Ці три сфери чітко різняться між собою. Першу можна назвати „семантичним
процесингом”, оскільки особа працює саме з тим змістом, який вона
приписує подіям; другу – „процесингом дій”, оскільки особі потрібно
реально щось робити; третю – „процесингом реалій”, оскільки особа працює
з самими реаліями.
У першій сфері працюємо із суттю й змінюємо фільтри, які особа
використовує для взаємодії з навколишнім світом; у другій – працюємо з
беззмістовним; у третій – створюємо власні зміст і фільтри.
Легше спершу зустрітися зі своїми суб’єктивними проблемами, ніж відразу
вийти в зовнішній світ і діяти. А взаємодія з альтернативними реаліями
навряд чи буде вдалою, якщо особа до них не готова. Є й інші техніки,
які можна застосувати, інші засоби побудови програми. Але описана
програма дає позитивні результати і є придатною для реалізації.
Модульний процесинг
З того, що ми розглядаємо під час проведення процесингу, можна складати
модулі.
Модуль може мати загальну послідовну тему, просту й загальну мету. Він
може поділятися на тему та її складові або передбачати систематичне
дослідження теми з різних кутів зору. Окрім того, модуль може включати
моделі й принципи, що належать до теми, техніки й процедури, які
розглядаються і можуть використовуватися для дослідження і вдосконалення
теми. Модулем може бути загальна сфера життя, що систематично
досліджується та значно відрізняється від роботи з конкретними
проблемами людини.
У модульному процесингу починаємо з нуля. Клієнт не має жодної
конкретної невідкладної проблеми.
Модульний процесинг проводиться для того, щоб допомогти пацієнтові
розвиватися ще невідомими йому засобами. Обираємо загальну сферу, тобто
сферу, у якій він хотів би вдосконалюватися або яку хотів би
досліджувати як щось цілком нове.
Немає жодної фіксованої послідовності модулів. Кожний з них внутрішньо
будується так, щоб клієнт рухався з місця, де він перебуває, у бажаному
для нього напрямку. І є певні аспекти, які ми автоматично вмонтовуємо в
кожний модуль. Наприклад, пацієнт може не запитувати про роботу з його
фіксованими ідеями, але ми обов’язково опрацьовуємо їх у кожному модулі.
Загальний модуль розвитку
Існують певні загальні складові, які можна використати для побудови
модуля. Ось деякі елементи, що застосовуються для побудови модуля
розвитку, для зміцнення позитивних спроможностей людини: це засоби
розподілу будь-якої теми на підтеми; різні універсальні техніки.
Підтеми можуть стати основою діалогу: пацієнт наводить приклади підтем,
ми розглядаємо виявлені обмеження і обговорюємо їх з ним.
· Засоби здійснення діяльності (спроможності), що розглядається. „Як
можливо __?”
· Місця, у яких щось можна робити __. „Де ти можеш __?” „Якому місцю ти
віддаєш перевагу __?”
· Люди, з якими можна це робити. „З ким ти хотів би __?” „З ким ти не
хотів би __?”
· Реакції на цю тему. Небажані семантичні або фізичні реакції. Проясніть
їх.
· Фіксовані ідеї за відповідною темою. „За якими правилами ти живеш
відповідно до __?” Розфіксуйте їх.
· Ключі розблокування.
· Знайдіть будь-які „розколи” в цьому, будь-яку поведінку. Використайте
поєднання протилежностей.
· Може бути, що клієнтові бракує якогось ресурсу, властивості,
спроможності, щоб робити це. Використайте можливість повернення
втрачених частин [1, с. 54].
Загальний модуль пояснення подій
Можна скласти загальний модуль для прояснення певної більш негативної
теми. Він будується майже так, як і будь-який інший, але тут ми
зосереджуємося на тому, що є проблемним. Ось елементи, які можна
використати.
Переосмислення цього як чогось позитивного. Відвернення уваги від цього,
спостереження на відстані. Розмова про це. Пошуки того, до чого особа
може бути причетною. Прагнення придумати або пригадати щось, що є
більшою проблемою, меншою проблемою або проблемою такого ж рівня.
Застосування ключів розвантаження. Колишні варіанти вирішення проблеми.
Небажані відчуття та реакції. Поясніть їх. Фіксовані ідеї. Розфіксуйте
їх. „Розколи” з приводу цього. Використайте об’єднання протилежностей.
Втрата частин, спроможність особистості до відновлення їх. Повернення
втрачених частин. Що обмежує ідеї або переконання? Використайте
процесинг сприймання або розфіксування. Побоювання того, що може
трапитися: прояснення майбутніх пригод. Брак спрямованості: уявіть
позитивне спрямування. Який висновок з цього можна зробити, якій
позитивній меті це служить у житті особистості? Натренуйте будь-які
вміння, необхідні для опанування проблеми, що виникла. Як і в будь-якому
іншому модулі, можете розділити конкретну тему на дрібніші частини й
опрацювати кожну окремо [1, с. 54 – 57].
Цикл засвоєння
Те, що особа переживає в навколишньому середовищі, часто можна вважати
перенесеним назовні внутрішнім станом, тобто – зовнішній світ відображає
властивості внутрішнього. Таким чином особа створює власну реальність,
починаючи внутрішньо, а не ззовні.
На те, що переживається зовнішньо, можна реагувати кількома способами.
Існують „чистий спосіб”, за допомогою якого речі завершуються та
об’єднуються, і „брудний спосіб”, за допомогою якого речі залишаються
незавершеними й подрібненими.
Можна сказати, що особа наштовхується тільки на ті зовнішні проблеми,
які вона не об’єднала внутрішньо. І тоді є два можливі шляхи завершення
циклу.
1. Можна зробити це нерозумно, засвоївши перекручене тлумачення
зовнішнього явища, тобто зберегти надлишкову копію з подрібненої
картини, що відбувається. Наприклад, подія, пов’язана з травмою,
фіксована ідея тощо. В такий спосіб особа нагромаджує у власному
просторі незавершені речі. Вона робить це, маючи семантичної реакції і
реагуючи на власні думки, а не на реальні пригоди. Вона нагромаджує
незавершене.
Якщо людина колись потрапила в автомобільну аварію і зберігає її
подробиці у свідомості як спогад про те, що їй „не щастить” — це
нерозумне засвоєння.
2. Можна засвоїти зовнішнє, взявши відповідальність за нього, тобто
побачити, як зовнішнє явище відображає власний внутрішній стан розуму.
Отже, цикл завершується з об’єднанням і проясненням. Тоді ця зовнішня
обставина може зникнути, а в особи лишиться засвоєний з цього урок. Таке
засвоєння відбувається, коли ви справді помічаєте, що відбувається,
усвідомлюючи, як це пов’язано з вами, й засвоюєте урок, який дасть вам
більше сили.
Облік стану розвитку
Обираючи засіб взаємодії з людиною, враховуйте стан її розвитку. Бажано,
щоб клієнт проходив ті випробування, які краще за все сприяють його
рухові вперед, а це залежить від того, як багато він вже пережив.
Спершу ідеї і переживання власних реакцій є для людини більш ніж
достатнім іспитом. Вона ще не досягла особистісного розуміння.
Після цього настає поворотний момент, який можна назвати станом
особистісного розуміння, коли власні семантичні реакції вже не цікаві.
Особа переросла їх і знає, що ці реакції здійснює вона сама. І якщо вона
не піддається зовнішнім потрясінням, то не зобов’язана якось на них
реагувати. Вона не створює у свідомості стресових ситуацій. Її увага
природно спрямована назовні.
Головною суттю системи перетворювального процесингу є семантична частина
(сидіти і говорити про сенс речей). Але можна поширювати набір дій,
можна спрямовувати пацієнта до реальних дій зовнішнього життя, що
підтверджує його здатність до дій.
Три напрями розвитку
Будемо вважати, що рух у процесингу відбувається за трьома різними
напрямами. У кожного напряму є особлива мета, для кожного потрібен свій
тип процесингу. У цих трьох напрямах є певна логічна послідовність, але
їх також можна вважати окремими, паралельними шляхами розвитку.
Переважно спершу позначаємо такий напрям, як „семантичний процесинг”. На
цьому етапі визначаємо, яка в особи модель світу, як вона на неї реагує,
працюємо з її розумом. Основні заходи зосереджуються на поліпшенні або
регулюванні сприйняття. Ми змінюємо речі, змінюючи також сприйняття їх
особою. Потім пояснюємо неефективні реакції. Мета полягає в тому, щоб
навчити особу володіти власним розумом і допомогти їй поліпшити своє
суб’єктивне життя. Цього досягаємо переважно за допомогою діалогу між
людиною і психологом.
Коли особа досягає певної форми, то стає більш зацікавленою в
самовираженні та діях. Переходимо до напряму „процесинг творчої
спроможності”. Ми вже не працюємо з розумом, а працюємо над елімінацією
перепон до інтуїції і реалізації дій, збільшуючи сприйняття особи
потоків всесвіту та поліпшуючи її спроможність вільно висловлюватися.
Тут головний інструмент – практичні вправи. Процесинг відбувається за
допомогою вчинків, а не розмов про дії.
Третій напрям можна назвати „процесингом прояву”. Питання полягає не
стільки в реакціях, що обмежують, або внутрішніх заборонах, стільки в
тому, що саме необхідно для одержання конкретного результату, як
здійснити своє бажання, переказати його модифікацію в зовнішніх реаліях.
Головний інструмент – власні дії.
Можна більш-менш обгрунтовано розмістити ці три напрями послідовно, один
за одним. Творчий самовираз часто ускладнюється, якщо особа має багато
нелогічних реакцій. У цьому випадку ми повинні передусім впоратися з
цими реакціями. Особа навряд чи зможе добре виявляти щось, доки не
навчиться давати своїм творчим здібностям „плисти вільно”. Логічний
порядок: „прояснення”, „творчі вправи”, „прояв”. Але неможливо (і навіть
не бажано), щоб вони йшли суто один за одним – вони обов’язково
перетинаються. Коли особа почне вивільняти свої творчі спроможності й
навчатися діяти, то, насамперед, викличе якісь семантичні реакції, що не
були помічені раніше і які можна прояснити [1, с. 112 – 113].
Віднайдення нового
Бажано спрямовувати пацієнта так, щоб він якомога більше здійснював
вчинків самостійно і менше залежав від психолога. Ми прагнемо поступово
досягати цього в програмі процесингу.
Існують певні поворотні моменти, які вказують на те, що це нарешті
сталося.
Перший поворотний момент – коли людина починає сама, без підказок,
розглядати тему. Вам потрібно тільки винести тему на обговорення, і
людина починає сприймати те, що відбувається. Ви можете повторювати
різні запитання, щоб підтримувати рух, але людина сама прагне дослідити
тему.
Другий – коли людина, розглянувши тему, сама її зрозуміє, і психологові
вже не потрібно переконувати клієнта в тому, що тут можна чомусь
навчитися. Людина сама шукає зміст.
Третій – коли людина перебуває в безперервному процесі сприйняття і
навчання. Психологові потрібно тільки звернути її увагу на відповідну
тему, і людина сама відразу ж дізнається щось про неї. Вона усвідомлює
нове тому, що використовує усвідомлення як безперервну діяльність.
Четвертий – коли людина може виявляти щось нове в тому, що вже
розглядалося. При цьому не обов’язково спочатку знаходити певну сферу,
аби з нею працювати.
П’ятий – коли людина готова самостійно обирати наступну тему для
опрацювання. Вона вже не наштовхується на перешкоди й може самостійно
працювати в процесі відкриття нового.
Поворотні моменти: 1. Самостійно сприймати нове. 2. Самостійно
усвідомлювати нове. 3. Самостійно одночасно сприймати й усвідомлювати
нове. 4. Самостійно усвідомлювати нове в більшості тем. 5. Самостійно
обирати теми в звичайній послідовності.
Оцінка досягнень
Облік записів досягнень клієнта передбачає кілька цілей.
По-перше, люди часто забувають про стани, що були в них до процесингу, і
потім часто заперечують те, що з ними колись відбувалося.
Те, що вважалось нерозв’язною проблемою, тепер здається незначним. Люди
говорять, що в них все й завжди було добре, просто сталося якесь
непорозуміння. І це цілком правильно. Ми тільки з’ясували кілька
непорозумінь. Але при цьому відбулися їх модифікації, тому й
рекомендуємо записувати їх хід, аби опісля показати клієнту, що з ним
відбулося.
Інструменти підвищення продуктивності дій
Маємо техніки, безпосередньо пов’язані з реальним життям людини. Можна
зосередитися на суб’єктивній реальності особи й допомагати їй змінювати
стан її розуму. Це „семантичний процесинг”, робота з суб’єктивним
сенсом. Після цього можна провести особу через „тренувальні вправи”,
намагаючись підвищити конкретні спроможності. Потім зосереджуємося не на
розумових речах, а просто на досягненні помітної спроможності. І,
нарешті, можна зосередитися не на розумі й не на загальних
спроможностях, а на результатах у житті. При цьому можна допомогти особі
організувати своє життя, погодити різні частини життя й чіткіше уявити,
що робити. Це теж процесинг, але він зосереджений не на суб’єктивному, а
на зовнішньому результаті.
Найпродуктивніший засіб зробити щось – це коли ваша увага привернута до
цього, коли ви знаєте суть справи. Все інше насправді є механізмом
розумового уникнення.
Можна „завершити” завдання, зробити те, що потрібно, прийняти рішення
щодо завдання, зрозумівши його, і закінчити.
Ще ви можете доручити справу іншому, тобто попросити іншу людину зробити
те, що ви плануєте.
Інколи потрібно зберегти справу в архіві. Це не означає кудись її
віднести, оскільки ви не знаєте, що з нею зараз робити. Можна викинути
справу в смітник, тобто усвідомити її як щось непотрібне й забути про
неї.
Узгодження діяльності
– це інструмент для допомоги собі або іншим узгодити свою мету з
діяльністю, визначивши свої плани. Звертаємо увагу на ключові
компоненти, потрібні для того, щоб почати й підтримувати усвідомлену
діяльність, з’ясовуємо, з чого компоненти складаються, і забезпечуємо їх
узгодженість.
Про кожний компонент потрібно багато знати. Крім того, існують й інші
аспекти, які можуть привертати увагу. Але основна схема – це дуже
ефективний засіб контролю діяльності. Ось головні її складові: вихідний
намір; бажана мета; зрозуміла продукція; вимірювання кількості; наявні
обмеження; ідеальний стан справ; реальний стан справ; наявні ресурси;
аналіз; загальний план; докладні проекти; повсякденні дії.
Кожний компонент – самостійна тема. В ідеалі всі ці елементи
взаємопогоджені.
Можна отримати вагомі результати, якщо зрозуміти погодження різних сфер
життя людини.
Наведемо приклад такої процедури.
1. Якщо потрібно, обговоріть з людиною визначення кожної сфери.
2. Проаналізуйте кожну сферу, докладно її опишіть. Прагнемо з’ясувати,
що саме людина розташовує в кожній сфері.
3. З’ясуйте, що він (вона) робить у кожній сфері. (Не що повинен робити,
а що реально робить).
4. Візьміть кожний пункт списку, з’ясуйте, що людина хоче розмістити в
кожному пункті, тобто визначте початковий намір для кожної сфери.
5. Оберіть найцікавішу сферу. Ретельно опрацюйте її структуру за всім
списком, доки він не буде погоджений.
6. Опрацюйте ще неопрацьоване у кожній сфері .
7. Помітьте будь-які суперечності між сферами і з’ясуйте їх [1, с. 154].
Механізми контролю
Механізми контролю належать до однієї з чотирьох категорій, поділяючи
людей на чотири типи особистостей: Той, хто залякує: той, хто контролює
інших, пригнічує їх, командує ними, даючи їм вказівки. Той, хто допитує:
хто одержує інформацію від інших, аби знайти в ній помилки. Просить
інших робити або щось говорити, а після цього знаходить в цьому слабкі
місця. Відчужений: той, хто сам не надає інформацію, а використовує
інших, заохочуючи їх добувати приховану інформацію. Жертва: той, хто
змушує інших співчувати йому. Говорить і показує, який він нещасний і як
йому не таланить. Контролює інших, викликаючи у них почуття жалю до
себе.
Люди не завжди помічають такі механізми контролю, навіть коли вони
застосовуються відверто.
Наявність у людини механізму контролю заснована на підсвідомому
переконанні, що їй бракує енергії і що потрібно якось відібрати її в
інших.
Пропоновані заходи проведення писхологічної підготовки допоможуть
особистості почуватися у складних ситуаціях більш впевненими і рішучими,
ніж раніше.
Література:
1. Фанч Флемминг. Пути преобразования. Общие модули процессинга: Пер. с
англ. – К.: Ника – Центр, 1997. – 368 с.
2. Макаревич О. Підготовка особистості до поведінки у складних
ситуаціях // Соціальна психологія. – 2005. – № 6 (14). – C.158-165
3. www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
