.

Патопсихологічні дослідження осіб з розладом особистості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
359 2778
Скачать документ

Реферат на тему:

Патопсихологічні дослідження осіб з розладом особистості

Проблема дослідження розладів особистості постала ще наприкінці 80-х
років ХІХ століття [6]. Вчені, що розробляють цю проблему, вважають, що
виділення психопатії в самостійну нозологічну форму вимогливо диктується
потребами практики, переважно судової. Адже ця категорія хворих значною
мірою схильна до протиправних учинків [2; 6 та ін.]. Згідно з Десятим
переглядом Міжнародної класифікації хвороб, (МКХ – 10) термін
„психопатія” було вилучено з переліку можливих діагнозів і
запропоновано, на думку представників світової психіатрії, гуманніший –
„специфічний розлад особистості” [13]. Однак і досі не склалося єдиної
точки зору на етиологію особистісних розладів. Їх класифікують на
підставі окремих симптоматичних поведінкових порушень.

Тим часом, проблема психологічного дослідження осіб з розладом
особистості актуальна для комплексної судової психолого-психіатричної
експертизи. Адже щоби поставити точний діагноз і винести експертне
судження, психіатрові часто необхідно мати цілісну картину тонких
психологічних порушень. Проте такі порушення можуть і не бути
яскравовираженими – вони виявляються в умовах патопсихологічного
експерименту.

Серед характерологічних особливостей осіб з розладом особистості, що
найчастіше фіксуються, можна виокремити такі: нездатність відкласти
очікуане задоволення на пізніший час, рахуватися з наслідками своїх
вчинків, учитися на власному досвіді, швидкоплинність захоплень,
переважання афекту над інтелектом, антисоціальна поведінка [2; 6; 12; 13
та ін.].

Так, вже маємо чимало праць патопсихологів, присвячених особливостям
регуляції сприйняття та діяльності психопатичних осіб. В них описуються
окремі психологічні механізми, що лежать в основі деяких характерних для
аномальних особистостей симптомів [7; 8; 9 та ін.]. Однак підставою для
виокремлення таких симптомів у психіатрії є теорія особистісних рис, де
кожна риса розглядається як гіпотетичний компонент особистості, який
описується з огляду на відносну сталість певних елементів поведінки
індивіда в повторюваних ситуаціях [19]. Водночас, у рамках розвитку
вітчизняної загальнопсихологічної традиції, для пояснення механізмів
поведінки і діяльності людини було сформульовано поняття образу світу як
інтегральної характеристики психічного і змістового аспектів свідомості.
Але й дотепер воно не використовується як обґрунтування в
патопсихологічних дослідженнях. Відповідно до сучасних психологічних
уявлень [11], свідомість розглядається як регулятор буття суб’єкта. У
зв’язку з цим, сферою докладання наших експериментально-дослідницьких
зусиль стала реальність індивідуальної свідомості.

Ґрунтуючись на уявленнях, розроблених у рамках загальнопсихологічної
теорії діяльності про свідомість у генетичному, функціональному і
змістовому аспектах аналізу [10; 11; 17 та ін.], а також узагальнюючи
клінічний матеріал з проблем специфічних розладів особистості, ми
висловили гіпотезу про меншу диференційованість емоційного компонента
образів свідомості у хворих на розлад особистості у порівнянні зі
здоровими особами. Зважаючи на те, що базисними структурами людської
свідомості виступають категорії простору і часу [3; 4; 14], ми
припустили, що в даної групи пацієнтів суб’єктивний час є слабко
диференційованим і виступає на поверхню свідомості переважно полюсом
предметного змісту.

Отже, мета нашого дослідження – вивчити особливості організації
індивідуальної свідомості пацієнтів з розладом особистості. Завдання
дослідження: вивчити в учасників експерименту

· особливості суб’єктивного часу;

· особливості усвідомлення емоційних станів інших людей;

· особливості просторової орієнтації.

Було обстежено дві групи: експериментальну і контрольну.
Експериментальну складали 20 юнаків 15 – 18 років з діагнозом „розлад
особистості”. В період обстеження вони перебували на стаціонарному
лікуванні в підлітковому відділенні Кримської республіканської
психіатричної лікарні № 5 (Сімферополь). До контрольної групи увійшли 20
здорових юнаків 15 – 18 років.

Для нагромадження емпіричного матеріалу використовувалися: рисункова
методика „Минуле. Сьогодення. Майбутнє”, контент-аналіз, модифікація
методики Сонді.

Методику «Минуле. Сьогодення. Майбутнє» розробив А. Гребенюк [4] для
дослідження часової та просторової організації свідомості. Кожному
випробовуваному пропонувалися три аркуші білого паперу (формат А-4),
олівець і така інструкція: „Намалюйте на одному аркуші „Минуле”, на
другому – „Сьогодення”, на третьому – „Майбутнє”. Після виконання
малюнка обстежуваному пропонувалося пояснити, що він намалював і чому.
Отримані дані опрацьовувалися за критеріями, запропонованими Ф.
Василюком [1], а потім аналізувалися за допомогою непараметричних
критеріїв математичної статистики [16].

У ході опрацювання результатів малюнки розподілилися відповідно до груп,
показаних у таблиці 1.

Таблиця 1

Компоненти психічного образу (за Ф. Василюком), у відсотках

  Минуле Сьогодення Майбутнє

Р-во N Р-во N Р-во N

Особистісний зміст – 30 – 30 – 35

Значення 5 50 5 50 – 40

Предметний зміст 95 20 95 20 100 25

a = 0,01

Одержані результати свідчать, що в учаників досліду, які мають розлад
особистості, знижене емоційно забарвлене, суб’єктивно значиме ставлення
до дійсності. Внаслідок того, що образи свідомості у таких осіб
втрачають індивідуально-значеннєвий компонент (таблиця 1), який
передбачає опосередкування емоції системою суб’єктивних значень,
свідомістю, їхня емоційна сфера емансипується, хворий не може усвідомити
свій афект і опанувати ним, а отже не може, за влучним висловом А.
Тхостова [18], перетворитися з об’єкта афекту на суб’єкт емоцій. Через
це первинно зберігальна інтелектуальна сфера не регулює емоційну, а
потрапляє в залежність від неї, що виявляється у вигляді афективної
обумовленості мислення.

Те, що в інтелектуальній дії немає опори на полюс значення психічного
образу, особливо в уявленні майбутнього (таблиця 1), свідчить: хворі з
розладом особистості малоспроможні використовувати нагромаджений досвід,
інтегрувати соціальні норми, прогнозувати й планувати. Це призводить до
зниження здатності співвідносити свою поведінку з вимогами суспільства,
а, отже, до порушення критичності й опосередкування [5]. Нездатність до
прогнозу і планування унеможливлює існування мотивів, які О. Леонтьєв
називає змістоутворюючими [10]. Поведінкою хворих з розладом особистості
„керують” мотиви-стимули. Світ для них – це світ конкретних речей і
конкретних обставин (опора в інтелектуальній дії на полюс предметного
змісту психічного образу (таблиця 1), отже вони не можуть мати стійкої
ієрархії мотивів.

Слабкість усвідомлення і контролю своєї емоційної сфери, з одного боку,
і зниження здатності ефективно засвоювати і використовувати соціальні
норми, з іншого, дозволило нам висунути гіпотезу про те, що хворі з
розладом особистості не здатні адекватно усвідомлювати і диференціювати
емоційні стани інших людей.

Для перевірки цього припущення ми використовували авторську модифікацію
методики Сонді. Випробовуваному пропонувався набір фотографій методики
Сонді і така інструкція: «Розкладіть фотографії на групи людей з різним
настроєм». Потім фіксувалася кількість груп та їх назви. Здорові
учасники експерименту утворювали в середньому 5 – 6 груп і без труднощів
давали їм назви, використовуючи поняття, що передають емоційні стани.
Хворі з розладом особистості утворювали в середньому 3 групи.
Вірогідність розходжень підтвердилася за допомогою методів статистичного
опрацювання на рівні статистичної значимості a = 0.01.

Крім кількісних привертають увагу і якісні розходження при аналізі
наслідків експерименту. У здорових учасників виконання інструкції не
викликало труднощів і здійснювалося досить швидко, у межах 5 хвилин. У
хворих простежувалися такі тенденції:

1) випробовувані, не зазнаючи труднощів, ділили фотографії на дві групи:
„з гарним настроєм” і „з поганим настроєм”;

2) випробовувані намагалися утворити й більше двох груп, але при цьому
виконання завдання потребувало чимало часу; пацієнти довго розглядали
фотографії, перекладали їх з однієї групи до іншої, потім виявляли
ознаки занепокоєння, вербальну агресію, захисні висловлювання
компенсаторного характеру (наприклад: „Ви мене вантажите”, „Ви мене
напружуєте”, „Я не знаю, куди це покласти” тощо). У більшості випадків
спостерігалося гальмування на проміжних операціях, виснаження, після
чого з’являлася реакція афективного збудження. Завдання до кінця не
доводилося;

3) випробовувані не спромагалися дотримуватись інструкції. Наприклад,
один з них розділив фотографії на дві групи і пояснив: „Перша група – це
вчені. А друга – я їх не знаю”. Інший: „Перша група – водії. Друга –
письменники. Третя – а ці мені не подобаються”.

Таким чином, у першому випадку можна сказати, що учасники експерименту
не розрізняють тонких відтінків емоційних переживань (доступних для
здорових юнаків). У другому випадку вони усвідомлюють можливість їх
існування, але усвідомлення не сягає того рівня, при якому
випробовуваний міг би їх диференціювати і означити словом. У третьому
випадку завдання усвідомлення емоційних переживань уявляється
випробовуваному нездійсненним чи неможливим.

В цілому наше припущення про знижену здатність пацієнтів з розладом
особистості усвідомлювати і диференціювати емоційні прояви інших людей
підтвердилося. Ця особливість призводить до неможливості адекватно
реагувати на поведінку оточення. Тобто – до порушення соціальної
адаптації.

Для дослідження особливостей просторової орієнтації ми використали
контент-аналіз. Випробовуваним пропонувалася інструкція: „Напишіть, як
пройти від вокзалу до навчального закладу, у якому ви вчитеся”. Аналіз
даних показав, що здорові підлітки вірогідно частіше (a = 0.01)
використовують у тексті назви вулиць: у 75 % випадків. Хворі ж на розлад
особистості вживають назви вулиць як орієнтир лише в 15 % випадків.
Оскільки назва вулиці є соціально нормованим поняттям, ми припустили, що
у свідомості здорових учасників експерименту простір структурується
відповідно до орієнтирів, прийнятих у суспільстві. У випробовуваних з
розладом особистості такої структурованості немає. Це можна пояснити їх
слабкою здатністю засвоювати соціальні норми. Тобто їм бракує опори в
інтелектуальній дії на полюс значення психічного образу.

Таким чином, проведене дослідження особливостей організації
індивідуальної свідомості пацієнтів з розладом особистості підтверджує
загальну гіпотезу про слабку диференційованість емоційного, значеннєвого
компоненту образів свідомості в аномальних осіб. Експериментальні дані
узгоджуються з гіпотезою про опору в інтелектуальній дії переважно на
полюс предметного змісту психічного образу, а також про зниження
спроможності адекватно усвідомлювати і розрізняти емоційні стани інших
людей. Одержані результати підтверджують і доповнюють дані про
особливості емоційно-значеннєвої регуляції діяльності осіб з
особистісними розладами [7; 8; 9], а також вказують на порушення
значеннєвої сфери особистості і відкривають перспективи подальших
досліджень таких порушень.

Література:

1. Василюк Ф. Е. Структура образа. // Вопр. психол., – 1993. – №5. – С.
5-10.

2. Ганнушкин П. Б. Клиника психопатий, их статика, динамика. – Н.
Новгород: Медкнига, 2000. – 123 с.

3. Головаха Е. И., Кроник А. А. Психологическое время личности. – Киев:
Наукова думка, 1984. – 202 с.

4.Гребенюк А. А. Психологическая зависимость от наркогенных веществ. –
Симферополь, 1999. – 186 с.

5. Зейгарник Б. В., Братусь Б. С. Очерки по психологии аномального
развития личности. – М.: Моск. ун-т, 1980. – 169 с.

6. Кербиков О. В. Избранные труды.– М., 1971. – 312 с.

7. Кудрявцев И. А., Лавринович А. Н., Сафуанов Ф. С., Ерохина М. Б.
Некоторые клинические особенности и психологические механизмы регуляции
поведения у психопатических личностей в состояниях эмоциональной
напряженности // Кратковременные психотические расстройства в
судебно-психиатрической практике.– М., 1983. – С. 3 – 9.

8. Кудрявцев И. А., Сафуанов Ф. С. Эмоциональная и смысловая регуляция
восприятия у психопатических личностей возбудимого и истерического круга
// Журн. невропатологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. – 1984.– Вып.
12. – Т. 134. – С. 1815 – 1822.

9. Кудрявцев И. А., Сафуанов Ф. С., Васильева Ю. А. Особенности
регуляции деятельности психопатических личностей смысловыми
(мотивационными) установками // Журн. невропатологии и психиатрии им. С.
С. Корсакова.– 1985. – Вып. 12. – Т. 85. – С. 1837 – 1842.

10. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1975. – 304
с.

11. Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и динамика
смысловой реальности. – М.: Смысл, 1999. – 487 с.

12. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л.:
Медицина, 1977. – 208 с.

13. Международная классификация болезней (10-й пересмотр). Классификация
психических и поведенческих расстройств / под ред. Ю. Л. Нуллера, С. Ю.
Циркина, Россия, СПб: Адис, 1994. – 304 с.

14. Нойман Э. Происхождение и развитие сознания. – М.: Рефл-бук,1998. –
462 с.

15. Розов А. И. Проблемы категоризации: теория и практика // Вопр.
психол. – 1986. – № 3. – С. 90 – 97.

16. Сидоренко Е. В. Методы математической обработки в психологии. – СПб,
1996. – 349 с.

17. Смирнов С. Д. Психология образа: проблемы активности психического
отражения. – М.: МГУ, 1985. – 230 с.

18. Тхостов А. Ш., Калымба И. Г. Эмоции и аффекты: общепсихологический и
патопсихологический аспекты: Часть 2: Патология эмоций в клинике
аффективных и тревожных расстройств // Психол. журн. – 1998. – Т. 19. –
№ 5. – С. 81 – 87.

19. Якубик А. Истерия. – М.: Медицина, 1982, 344 с.

20. Пінчук С. Патопсихологічні дослідження осіб з розладом особистості
// Соціальна психологія. – 2004. – № 2 (4). – C.155-160

21. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020