Реферат на тему:
Перспективи демократичних процесів у суспільстві
Існуючий дисбаланс соціальної, економічної та політичної сфери молодої
держави детермінує необхідність оперативного вивчення і аналізу явищ та
процесів відродження української нації.
В умовах розгортання динамічних перетворень у сучасному українському
суспільстві увагу привертають проблеми, пов’язані, насамперед, з
перспективами суспільного розвитку. У їх комплексі найважливішу роль
відіграє проблема утвердження та розвитку національної державності
України, з’ясування об’єктивних та суб’єктивних передумов демократичних
перетворень у посттоталітарному суспільстві.
Перші, об’єктивні передумови, до яких належать природно-кліматичні та
ландшафтно-естетичні особливості навколишнього середовища, а другі,
зумовлені своєрідною комбінацією расових компонентів, соціопсихічні
архетипи, значною, якщо не вирішальною мірою визначають те, що
називається національним характером (ментальністю народу).
Сила цих чинників така, що впродовж віків, попри конкретно історичні
обставини, домінантні риси національного характеру неодмінно даються
взнаки, доленосно накладаючись на історію народу як своєрідний алгоритм.
Позитивним моментом дії цих чинників є те, що вони досить надійно
гарантують збереження національного обличчя народу, дають можливість не
втрачати етнічної своєрідності навіть перед лицем потужних
зовнішньо-культурних віянь.
Так, незважаючи на значний вплив, а також і тиск більш могутніх в
економічному, політичному й військовому плані сусідів, повною мірою
зберіг свою етнокультурну своєрідність народ Іспанії, в турецькій неволі
не втратив національної гідності народ Болгарії, і, попри тривалу
полонізацію, русифікацію і сучасну вестернізацію, зберігає свою
неповторність український народ.
Але якщо зумовлена вказаними чинниками етнічна, ментальна своєрідність
(своєрідність на рівні етнокультури) – це, так би мовити, дар Божий, то
зовсім іншою справою є національна культура як предмет усвідомлення
діяльності народу, згуртованого в суспільство, у націю, що є вже
найчастіше поліетнічним угрупуванням, об’єднаним єдиною
культурно-історичною долею в певному геополітичному просторі. Враховуючи
світовий досвід новостворених держав, які у недалекому минулому були, та
й залишаються багатонаціональними спільнотами, сьогодні у процесах
державотворення важливо уникнути в побудові своєї соціально-економічної
та національної політики тих деформацій і перегинів у національних
взаєминах, що властиві були такому псевдоінтернаціональному
конгломерату, як колишній СОЮЗ.
Розвал останньої імперії світу, посилення дезінтеграційних процесів у
ряді постсоціалістичних країн, зудар традиційних західних суспільств з
модернізацією та загостренням внаслідок цього національних почуттів,
пошук нової ідентичності саме в етнічних межах, наростання національних
та конфесійних рухів, посилення націоналізму в країнах, що вийшли з
колоніальної залежності, – все це спричиняє необхідність перегляду
старих положень і вироблення адекватних пояснень сучасних подій в
Югославії, Дагестані, Чечні тощо.
Сьогоднішній етап розвитку українського суспільства надзвичайно
актуалізує необхідність теоретичних пошуків загальноприйнятої моделі
національної ідеї як образу майбутнього суспільного цілого України,
розробки тактики та стратегії розгортання демократичних процесів,
новотворення національної самосвідомості української молоді.
На жаль, певний параліч суспільної свідомості виник у наслідок
дискредитації в очах багатьох громадян національної ідеї як моделі
розвитку застарілого зразка та існування соціально-психологічних
бар’єрів у наближенні до цього ідеалу.
В цілому, повноцінний розвиток національної ідеї можливий як відновлення
здатності всієї української спільноти репрезентувати неповторний
історичний досвід, власне сприйняття дійсності в оптимізованій стратегії
поведінки і системі суспільних мотивувань. Сучасна українська ідея – це
відкритість українського суспільства усьому новому й прогресивному,
накопиченому людством, і водночас довіра українського суспільства до
власних сил і можливостей.
Так, наприклад, у відповідності з результатами дослідження, які здійснив
інститут соціальних досліджень Острозької Академії в Рівненській та
Волинській областях, молодь при вирішенні своїх нагальних проблем у
першу чергу покладає надії:
1. На особисті знання, здібності і сили – 51,3%
2. На підтримку з боку батьків – 48,7%
3. На Бога – 30,3%
4. На везіння – 21,1%
5. На підтримку держави – 4,7%.
Всупереч традиційним уявленням, рейтинг держави як гаранта у реалізації
потенціалу молоді залишається впродовж 5 років на останніх позиціях. У
дослідженні були визначені розбіжності економічного й соціального
статусу молоді, «залежних від держави» та «залежних від ринку», котрі
ініціюють різні за наслідками процеси.
Серед негативних – криза статусу молоді у державному секторі економіки,
відплив найкомпетентніших та найкваліфікованих працівників, руйнація
мотивації особистості на тлі відсутності ресурсів професійної
ідентифікації.
У молодіжному середовищі набувають поширення тенденції зменшення рівня
соціальної компетентності та збільшення соціального пристосування.
Власність і влада перетворюються на легітимні об’єкти привласнення. Ці
тенденції стають визначальними у процесах розшарування суспільства.
Разом з тим, за результатами дослідження, спостерігається послаблення
соціального престижу як чинника суспільної диференціації.
Відбувається не тільки розпорошення фахівців, але і втрата значного
набутого наукового та професійного потенціалу особистості. Так,
наприклад, опитані експерти зазначили, що сьогодні, на жаль, освідчені
та ерудовані учні і випускники навчальних закладів не зовсім потрібні в
різних галузях життя, адже існують «знайомі в престижних організаціях»
та «батьки», які допоможуть влаштуватися молоді працювати у відповідних
структурах.
Якщо результати експертного опитування екстраполювати в площину
навчально-виховного процесу, отримаємо досить песимістичну картину
падіння мотивації до навчання серед учнів загальноосвітніх шкіл,
майбутніх студентів вищих навчальних закладів, еліти України ХХІ
століття.
Важливим аргументом важливості суспільної диференціації виступають
результати наукових розробок, здійснені колективом інституту соціальних
досліджень Острозької Академії впродовж 1999 року. Респонденти вважають,
що ідеологія національного державотворення повинна будуватися:
– на загальнолюдських цінностях – 56,2%
– на національно-культурних традиціях – 25,4%
– на засадах християнської моралі – 23,1%
– на українській національно-демократичній ідеї – 18,2%
– на основі цінностей капіталістичного суспільства – 15,1%
– на ідеології марксизму – 6,8%.
Отже, екстремальні соціально-політичні умови покликали кожного
громадянина держави незалежно від національної незалежності зробити свій
вибір, рішуче підпорядкувати національній самосвідомості
культурно-історичні, морально-етичні психологічні компоненти.
Виявом цього стало масове усвідомлення себе різними
соціально-професійними, національними та молодіжними групами частиною
багатонаціональної української спільноти, громадянами єдиної незалежної
самостійної України.
Разом з тим, погіршення економічної нестабільності в Україні викликає
значне зростання соціально-психологічної напруженості серед різних груп
населення, особливо серед соціально незахищених – безробітних,
пенсіонерів, непрацевлаштованих випускників загально-освітніх шкіл та
вузів, жителів сільської місцевості тощо.
Зрозуміло, що напруженість має надто складну структуру – рівень
сподівань та надій детермінований економічними, соціальними і
психологічними чинниками, тому однозначно стверджувати стосовно
«очікуваного» соціального вибуху говорити передчасно.
Ймовірно, що генетичний страх, біль та страждання ГУЛАГівського
характеру ще досить міцно, на жаль, тримає пересічного українця в лоні
конформічних та маргінальних настроїв рабської психології. Адже впродовж
десятиліть відбувалося цілеспрямоване руйнування генетичного, елітного
потенціалу багатостраждального українського села. Лише завдяки
українському селу збереглися ментальні характеристики особистості –
працелюбність, доброта, толерантність, особливо – романтизм,
терпеливість і невибагливість.
Таким чином, аналізуючи проблеми державотворення, маємо можливість,
по-перше, краще усвідомити минуле, внести корективи у наші уявлення про
те, що здавалося безсумнівним, а, по-друге, вести більш свідомо і
впевнено пошук нових тенденцій та шляхів демократичних перетворень в
українському суспільстві.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
