Пошукова робота:
Методи психосемантики в дослідженні соціальних уявлень
Історія соціальної психології свідчить: виникнення і розвиток нових
теорій відповідає, як правило, значним соціокультурним змінам. Основна
тенденція розвитку сучасного суспільства – глобалізація. Тому розвиток
соціальної психології бачиться як розвиток науки інтегративної, що
поєднує у собі досягнення як різних соціально-психологічних шкіл, так і
здобутки інших дисциплін. Мета сучасної соціальної психології –
визначити спільне для всіх людей, розкрити закономірності, втілені у
конкретні соціокультурні форми.
Російський психолог П. Шихирєв, розглядаючи перспективи соціальної
психології, доходить висновку, що генеральний напрям її розвитку –
дослідження взаємодії індивіда і суспільства як єдиного організму. Він
вважає, що такі дослідження мають виконуватися на рівні реальності,
детермінованої загальнолюдськими цінностями, що надають сенс існуванню і
поведінці людини в її взаємодіях з іншими людьми, оточуючим світом і
собою. Соціальна взаємодія – це зв’язок соціальних суб’єктів
(індивідуальних і колективних), що психологічно реалізується в ставленні
до себе, одне до одного і до дійсності [9]. Визнання за духовністю
системоутворюючої якості соціальної взаємодії дозволить перейти до
формування якісно нових моделей людини, суспільства та їх стосунків. П.
Шихирєв зазначає, що соціальна якість розгортається в процесі обміну в
системі суб’єкт-суб’єктних і суб’єкт-об’єктних взаємодій і ставлення до
них. Відповідно він визначає предмет соціальної психології “як
дослідження ставлення (оцінки) до відносин (зв’язку)” [9, с. 387]. Тобто
насамперед слід вивчати процеси виникнення, функціонування та відмирання
форм об’єктивації ціннісного ставлення у соціальному обміні, в реальній
життєдіяльності.
Який же об’єкт дозволяє дослідити взаємодії особистості, групи і
суспільства як єдиного організму? Таким об’єктом є образ. Образ – це
форма існування ціннісного ставлення; об’єктивоване переживання;
матеріал, з якого створюється групова і суспільна ідеологія. Тому не
випадково в останні роки з’явилося чимало праць, присвячених дослідженню
соціальної ідентичності. Адже ідентичність – це ціннісне переживання
своєї унікальності, подане в “Я”- або “Ми”- образах.
Особливо актуальна проблема ідентичності для пострадянського
суспільства. Руйнація цілісної системи цінностей і порушення рівноваги в
балансі між групами як елементами соціальної системи спричинили кризу
ідентичності. Старі соціокультурні ідентифікації мають поступитися
місцем новим. Люди змушені шукати нові духовні орієнтири для
усвідомлення свого місця у мінливому соціумі, зв’язків з державою і
навколишнім середовищем.
Соціальна нестабільність актуалізує потребу в соціальних зв’язках –
солідарності, ідентичності, належності до групи. Особистість прагне
визначити певні соціальні та психологічні межі свого існування, щоб
підсилити свою стабільність. Для цього вона виходить за межі власного
„Я” (індивідуальна ідентичність) і ототожнює себе з якоюсь спільнотою чи
групою. У кризовому суспільстві саме етнічна ідентичність спроможна
забезпечити людині відчуття безпеки і позитивної ідентичності. На
етнічну ідентичність, як вид ідентичності соціальної, припадає найбільше
навантаження в орієнтації індивідів у суспільстві. Виконуючи роль
внутрішньоетнічної інтеграції, вона визначає розвиток дезінтеграційних
тенденцій у суспільстві в цілому.
Виходячи з актуальності проблеми, ставимо за мету вивчити систему
ідентичностей української молоді і, зокрема, етнічної ідентичності як
компонента ідентичності соціальної. У цій статті зупинимося на
теоретичних посиланнях та окремих результатах дослідження етносоціальних
уявлень методами психосемантики.
Отже:
об’єкт дослідження – соціальні уявлення особистості;
предмет дослідження – психологічні особливості етносоціальних уявлень
особистості;
мета дослідження – науково обгрунтувати засади емпіричного дослідження
етносоціальних уявлень особистості, розробити методику їх вивчення.
Завдання дослідження :
· визначити психологічну природу і зміст етносоціальних уявлень як
основних компонентів етнічної ідентичності;
· обгрунтувати теоретичні засади емпіричного дослідження етносоціальних
уявлень і на цій підставі розробити методику їх вивчення;
· дослідити структуру етносоціальних уявлень молоді щодо психологічних
особливостей власної етнічної спільноти.
Обираючи об’єктом емпіричного дослідження соціальні уявлення, ми
виходили з таких теоретичних міркувань.
Особистість набуває ідентичності в процесі ідентифікації. Це явище
включає два різних за змістом аспекти. Один з них має зовнішню
спрямованість. Він пов’язаний з відповіддю на запитання „Хто „Я” є?” та
iз з’ясуванням, фіксацією свого місця в системі суспільних,
соціально-психологічних, моральних стосунків, ставлення до минулого,
майбутнього і сьогодення. До цього ж напрямку iдентифiкацiї належить
суб’єктивне сприйняття власної зовнішності (тіла, обличчя) через
соціально обрані критерії та оцінки. Результатом такого процесу є
формування соціальної ідентичності. Інший аспект спрямований всередину,
на себе. Вiн вiдбиває почуття власної неперервності, послідовності,
протяжності в часі, почуття своєї соборності в єдиній психологічній
єдності. А також почуття, відчуття, емоційне переживання власної
тілесності – тобто призводить до формування особистісної ідентичності.
Реалізація інтегрованої ідентичності неможлива без задоволення потреби в
етнічності. А вона викликає три групи мотивів, пов’язаних з потребами в
етнічній приналежності, позитивній етнічній ідентичності та етнічній
безпеці.
Етнічна ідентичність формується стихійно, у процесі соціалізації
особистості. Водночас усвідомлення приналежності до певної етнічної
спільноти стає одним з перших проявів соціальної природи людини. Етнічна
ідентифікація – це процес становлення, формування, усвідомлення і
підтримки етнічної свідомості і самосвідомості, а також етнічного
несвідомого. Він складається з багатьох компонентів: емоційних і
раціональних, когнітивних і вольових, свідомих і підсвідомих.
Результатом раціонально-пізнавального моменту ідентифікації є формування
узгодженої системи групових етнічних уявлень (в якості елементів якої ми
виокремлюємо певні етнічні образи з їхніми цінностями, стереотипами,
упередженнями, забобонами). Етносоціальні уявлення, які більш або менш
поділяють всі члени етнічної спільноти, є базисною основою
самосвідомості етносу. Ці уявлення належать до типу групових
(колективних), які ще Е. Дюркгейм зробив предметом соціальної
психології, розглядаючи їх як глибинну, несвідому матрицю вірувань,
знань, мови. С. Московичі, виходячи з принципів проголошеного Е.
Дюркгеймом „соціального реалізму”, створює концепцію „соціальних
уявлень”. Вона спочатку поширилась у Франції, а згодом і в психологічних
школах інших країн. Соціальне уявлення (теоретичне ядро концепції) С.
Московичі розуміє не як елемент індивідуальної психіки окремого
суб’єкта, а як щось спільне в індивідуальних свідомостях членів певної
соціальної групи. На його думку, саме через вивчення соціальних уявлень
соціальна психологія перетворюється на антропологію сучасної культури
[5].
Соціальні уявлення – основний елемент групової свідомості. В них
подається ставлення певної групи до того чи іншого об’єкта. Тому
соціальне уявлення відбиває не індивідуальну думку людини, а її думку як
члена групи, культури. „Уявлення повинні розглядатися у своїй сукупності
як внутрішній зміст суспільства, його реальність, а не як його дубль”
[3, c. 12]. В соціальному уявленні відбивається значущість об’єкта для
суб’єкта, тобто в ньому нерозривно поєднані образ і значення.
Соціальні уявлення утворюють основний зміст самосвідомості суб’єкта
(групи чи індивіда) взагалі, а етносоціальні уявлення – основний зміст
етнічної самосвідомості. Центральне місце серед етносоціальних уявлень
посідають образи власної та чужих етнічних груп, які є головними
структурними утвореннями етнічної ідентичності. Найвищім рівнем розвитку
етносоціальних уявлень є стереотипи.
Стереотипи – це психологічні феномени, які обумовлюють селективність та
індивідуальну своєрідність образу іншого, відбивають соціальний та
індивідуальний досвід спілкування і розвитку суб’єкта як особистості.
Вони характеризують індивідуальну картину світу, індивідуальні засоби
категоризації соціального оточення, які проявляються як у змісті
еталонів, так і в побудові тієї системи класів і типів, що виникла у
суб’єкта пізнання. Г. Солдатова зазначає, що “атрибуції (ознаки, що
приписуються), які окреслюють етнокультурні розбіжності, семантично є
близькими і взаємообумовленими. Вони “склеюються в оригінальні стійкі
комплекси і складають ядро як авто- так і гетеростереотипу. Це
прототипічна основа етнічного стереотипу” [7, с. 70]. Ці ядра наділені
доцентровою силою. Вони виконують на когнітивному рівні системоутворючу
функцію – організують специфічне семантичне поле та згуртовують навколо
себе інші атрибуції. “На основі стереотипних ядер формуються
етноінтегруючий (автостереотип) і етнодиференціюючий (гетеростереотип)
атрибутивні комплекси. У зв’язку з цим розглядаємо етнічний стереотип як
“етнокультурну” частину ідентифікаційної матриці” [7, с. 71].
Методи дослідження. Характеристика і аналіз
Обираючи конкретну методику емпіричного вивчення етносоціальних уявлень,
ми дійшли висновку, що оптимальним є лінгво-семантичний рівень
дослідження. Саме методи психосемантики дозволяють вивчати генезис,
будову й функціонування індивідуальної системи значень, яка визначає
сприйняття суб’єктом світу, інших і самого себе. Індивідуальна система
значень, що існує у вигляді інтеріоризованих еталонів, обумовлює
пізнавальні процеси й акти соціальної поведінки.
Найважливішими методами психосемантики для формування у вітчизняній
психології психосемантичного підходу до дослідження свідомості й
особистості були ідеї Л. Виготського та А. Леонтьєва. Л. Виготський,
керуючись положенням про соціальну, культурно-історичну природу психіки
людини, розглядає значення як ланку, що пов’язує процеси спілкування й
узагальнення. Він вивчає генезу значення від його найпростіших форм
(синкрети, комплекси, “житейські поняття”) до найбільш розвиненої форми
– наукового поняття. “Житейські поняття” є узагальненням індивідуального
досвіду і не входять у системні зв’язки з іншими поняттями. Для
соціальної взаємодії, спілкування і взаєморозуміння необхідне суголосся
індивідуальних значень із соціально прийнятими формами. На нашу думку,
теорія соціальних уявлень С. Московичі є дуже близькою до теоретичних
положень Л. Виготського [2].
А. Леонтьєв запропонував розглядати свідомість як індивідуальну систему
значень, поєднану з чуттєвою тканиною (вона пов’язує через перцепцію
свідомість і світ) та особистісними смислами (вони визначають зв’язок
свідомості з мотиваційно-потребаційною сферою людини). Значення є не
ідеальною копією об’єкта, а семантично наповненою, змістовою,
перетвореною формою його діяльності. А. Леонтьєв підкреслював провідну
роль мови як носія суспільного досвіду [4].
В. Петренко на прикладі експериментальних досліджень доводить, що існує
“лінгвокультурологічна відносність” – варіативність картини світу, яка
належить суб’єктові, специфікує різні національні, культурологічні
спільноти; різні соціальні, професійні, вікові групи; світосприйняття
конкретної особистості [6, с. 37].
Результатом психолінгвістичних методів аналізу є встановлення
семантичних зв’язків значень, які постають у згорнутому вигляді як їх
семантичні компоненти. Формою фіксації семантичних зв’язків є семантичні
поля, тезауруси тощо. В сучасній психосемантиці основним методом є
реконструкція суб’єктивних семантичних просторів – багатомірних моделей
семантичної організації [6]. Семантичним простором називається
сукупність певним чином організованих ознак, що описують і диференціюють
об’єкти (значення) певної змістової області. При цьому виділяється
правило групування окремих ознак (дескрипторів) у місткіші категорії,
які і є похідним алфавітом цієї редуційованої мови – семантичного
простору. Математично побудова семантичного простору є переходом від
базису більшої розмірності (ознаки-опису) до базису меншої розмірності
(категорії, фактора). Семантично категорії-фактори є формою узагальнення
похідної мови опису, постають метамовою опису значень. Це дозволяє
розглянути і описати значення у фіксованому алфавіті категорій-факторів,
зробити висновок про їх подібність або різницю між ними тощо.
З багатьох технік психосемантики ми обрали метод семантичного
диференціала (СД). Він дозволяє оцінювати не значення як знання про
об’єкт, а конототивне значення, пов’язане з особистісним смислом,
соціальними установками, уявленнями – тобто емоційно насиченими,
малоструктурованими і малоусвідомленими формами узагальнення [6].
При розробці методик виходили з таких теоретичних положень.
Картина світу суб’єкта містить не тільки когнітивні, але й аксіологічні
компоненти. Свідомість людини гетерогенна – системоутворюючими факторами
її є соціальні характеристики суб’єкта (вікова, статева, професійна,
сімейна, національна, політична тощо). Значущість цих факторів різна у
різних змістових шарах буденної свідомості. Диференціювати їх влив можна
лише на основі спеціально організованого багатофакторного дослідження.
Свідомість людини поліфонічна (система ідентичностей) і діалогічна.
Якості, риси, вчинки як власні, так і інших, оцінюються з позиції
значущих інших.
За рахунок ідентифікації людина, з одного боку, набуває властивостей
інших, а також бачить в інших усе більше рис свого “Я”. Можливість
ідентифікації передбачає існування психологічної близькості з
прототипним членом групи. Образ його (тобто типаж-стереотип з певною
рольовою позицією), що уособлює риси-еталони групи, утворюється в
свідомості членів групи внаслідок міжособистісного спілкування і не є
усередненою характеристикою членів групи. (Надалі такий образ ми будемо
називати “роль-прототип”).
Якщо респондентові запропонувати оцінити певні рольові прототипи за
шкалами-дескрипторами СД, то ролі-прототипи, які є значущими для людини,
тобто які посідають важливе місце у “Я”-концепції особистості, матимуть
схожі конототивні значення з образом власного “Я”. Чим ближчими будуть
описи певних ролей-прототипів до опису власного “Я”, тим більш
домінуючою в усвідомленні людиною власного “Я” є група, типовим
представником якої є оцінений прототип.
Ролі-прототипи, схожі між собою (і схожі з образом власного “Я”),
посідають у структурі “Я”-концепції близькі місця, і, утворюючи пучки
ідентичностей, виконують у ній схожі функції.
У дослідженні ми використали дві методики (авторські розробки): метод
особистісного семантичного диференціала та семантичний диференціал на
основі українських фразеологізмів (СД-УФразео).
Перша методика (особистісний семантичний диференціал (СД)),
спрямовувалася на вивчення уявлень (як усвідомлених, так і
неусвідомлених) молоді про психологічні особливості типового
представника українського етносу.
Друга методика (особистісний семантичний диференціал, де як уніполярні
семибальні шкали-дескриптори використовувалися українські фразеологізми
(СД-УФразео)) дозволила реконструювати одну з форм соціальних уявлень –
стереотипи образів-типажів (а саме їх рольові позиції) і відтворити
семантичний простір, в яких вони розташовані за певними критеріями
(повинні задаватися факторами або кластерами).
Рольова позиція відрізняється від образу-типажу тим, що містить не
тільки схематизоване уявлення про особистість, характер і способи
поведінки персонажа у повсякденному житті, але є узагальненим способом
поведінки, поведінковим еталоном, що очікується від персонажа як
представника певної соціальної категорії або групи.
Результати дослідження
У дослідженні взяли участь 200 студентів 3-іх – 4-их курсів
Національного університету ім. Т. Шевченка (факультети історичний,
економічний, соціології та психології, філологічний); Національного
університету харчових технологій (факультети механічний та
енергетичний); Інституту муніципального менеджменту й бізнесу
(спеціальності – фінансист, юрист-економіст, бухгалтер).
І. Процедура побудови семантичного простору, який описує й диференціює
уявлення про психологічні особливості сучасного типового представника
українського етносу включала реалізацію трьох послідовних етапів.
Перший етап – створення методики дослідження й проведення процедури
оцінювання. Він пов’язувався з виділенням ознак-описів, які мали стати
дескрипторами за побудовою на основі отриманих ознак уніполярних шкал
майбутнього СД. Для оцінювання обрали чотири образи-типажі: “Типовий
сучасний українець” (ТСУ ч);“Типова сучасна українка” (ТСУ ж); “Типовий
сучасний українець очима інших національностей” (ТСУ як со); “Я”.
Респондентам було запропоновано написати означення, які, з їхньої точки
зору, характеризують сучасних українців. Опитано 170 осіб, які вважають
себе українцями. Переважна більшість із них у повсякденні користується
російською мовою, але навчається українською. На основі контент-аналізу
отриманих описів було побудовано СД з тридцяти уніполярних семибальних
шкал.
Другий етап – математичне опрацювання отриманих емпіричних даних. На
основі оцінок, даних образам-типажам респондентами, було побудовано
матриці схожості, які потім аналізувалися за допомогою методів
кластерного й факторного аналізів.
Третій етап – змістовий аналіз даних, отриманих після математичного
опрацювання й створення семантичного простору. Інтерпретація виділених
кластерів і факторів відбувалася на основі пошуку смислових інваріант,
які поєднують шкали й образи, що належать до певного фактора або
кластера.
1. Кластерний аналіз
1.1 В результаті кластеризації загальної матриці 30х200 було отримано
дерево близькості образів. Найближчими між собою виявилися образи “Я”
(1) та українки (3) – відстань 5,9; типового українця (2) та українця в
очах інших національностей (4) – відстань 3,9; українця (2) і українки
(3) – відстань 6,9.
1.2. В результаті кластеризації загальної матриці 200х30 було отримане
дерево схожості якостей-ознак (на основі вкладу всіх образів) в
семантичному просторі респондентів. Об’єднання всіх якостей-ознак у
єдине ієрархічне дерево складалося з 7 етапів. В результаті утворилися 4
великі гілки, які ми, відповідно до якостей, що увійшли до них, назвали:
“самодостатність”, ”емоційна лабільність”, “привабливість”,
“незалежність”.
Великі гілки описують можливі варіанти прояву особистості: самодостатній
– емоційно лабільний, самодостатній – ригідний; привабливий –
незалежний, привабливий – залежний, які, поєднуючись у різних варіантах,
утворюють стереотипи особистості.
1.3. В результаті опрацювання даних для кожного стереотипного
образу-типажу було побудоване ієрархічне кластерне дерево близькості. Це
дозволило нам, по-перше, створити наочнішу картину семантичного
простору; по-друге, збагатити інтерпретацію результатів факторного
аналізу.
2. Факторний аналіз. В результаті факторного аналізу даних для кожного
стереотипного образу-типажу були виділені значущі фактори, які
реконструюють уявлення респондентів про відповідний образ.
Образ-типаж власного “Я”. Для образу “Я” було виділено чотири значущі
фактори, які пояснюють, відповідно, 26.6, 10.2, 7.7 та 6.3 % вкладів у
загальну дисперсію. Найбільш навантажені якості подаємо в порядку
зменшення факторного навантаження (таблиця 1):
Таблиця 1
Ф1 Я Ф2 Я
люблячий – байдужий
любимий – ненависний
красивий – звичайний
добрий – злий
щирий – лицемірний
дружелюбний – озлоблений
гостинний – самітник
розумний – тупий
доброзичливий – злопам’ятний
веселий – депресивний ,79
,78
,76
,75
,71
,70
,68
,68
,65
,61 хитрий – наївний
демонстративний – скромний
критичний – довірливий
сильний – млявий
поступливий – впертий
самостійний – залежний ,78
,58
,57
,56
-,55
,46
Ф3 Я Ф4 Я
егоїстичний – чуйний
заздрісний – безкорисливий
жадібний – щедрий
замкнутий – товариський
тривожний – упевнений
принижений -гордий
,76
,74
,57
,57
,54
,51
лінивий – працьовитий
хаотичний – гармонійний
транжира – хазяйновитий
-.73
-,51
-,50
Зважаючи на зміст шкал, які утворили фактор 1, ми назвали його –
відкритість позитивним почуттям (або людяність). Якість “красивий”
почуття не описує, але, як засвідчив кластерний аналіз, у семантичному
просторі респондентів вона щільно пов’язана з іншими ознаками, що
увійшли до цього фактора. Тобто вона описує не зовнішню привабливість, а
красу людини взагалі. Якості “красивий” і “розумний” утворюють один
пучок в ієрархічному дереві образу “Я”. Це свідчить, що в уявленнях
респондентів розум забезпечує їм відкритість позитивним почуттям –
душевну красу, і, навпаки, людяність запобігає отупінню.
Фактор 2 ми назвали – соціальна сила. В уявленнях респондентів для того,
щоб відчувати себе незалежним індивідом в сучасному суспільстві,
необхідно бути сильними і наполегливим, критично дивитися на світ, не
допускати наївності й довірливості, уміти продемонструвати себе.
Фактор 3, на нашу думку, вказує на тип невротизації та захисні
механізми, яких можна чекати у респондента при зазіханнях на його
особистість, його “Я”. Ми назвали його – психологічний захист. Для
респондентів характерна поведінка за типом психостенії. Якщо таку людину
ображати, зневажати, принижувати, то вона починає непокоїтися, постійно
сумніватися в правильності своєї поведінки й цінності власного “Я”, і,
зрештою, замикається в собі. Основний захисний механізм – ізоляція.
Фактор 4 ми назвали – ідеальне „Я”. Кластерний аналіз образу “Я”
показав, що якості “працьовитий” і “гармонійний” щільно пов’язані.
Тобто, на думку респондентів, щоб стати гармонійною особистістю, вони
повинні працювати над собою і бути хазяйновитими (мабуть, мається на
увазі збереження і раціональне використання всіх здобутків).
Образ-типаж “Типовий сучасний українець” (ТСУ ч). В результаті
факторного аналізу було виділено три значущих фактори, які пояснюють,
відповідно, 27.5, 11.1 та 8.7% вкладів у загальну дисперсію (таблиця 2).
Фактор 1 утворили майже такі шкали, як і Ф1 образу “Я” (відкритість
позитивним почуттям (людяність)). Єдина суттєва різниця – збагачення
фактора якістю “сильний”, яка надає образу мужності.
Фактор 2 за своєю суттю відповідає Ф3 образу “Я”(психологічний захист).
На думку респондентів, типовий українець при зазіханні на його
особистість вдається до активного захисту свого “Я”. Основні захисні
механізми – заперечення й раціоналізація.
Фактор 3 схожий на Ф2 образу “Я”(соціальна сила). На думку респондентів,
самостійність і соціальну незалежність українцеві забезпечує
комунікативна компетентність і впевненість у собі.
Таблиця 2
Ф1ч Ф2 ч
любимий – ненависний ,77 заздрісний – безкорисливий ,74
гостинний – самітник ,76 хитрий – наївний ,65
люблячий – байдужий ,75 жадібний – щедрий ,63
добрий – злий ,70 амбіційний – без претензій ,63
веселий – депресивний ,69 критичний – довірливий ,58
красивий – звичайний ,68 демонстративний – скромний ,57
розумний – тупий ,65 егоїстичний – чуйний ,55
дружелюбний – озлоблений ,64
сильний – млявий ,61
доброзичливий – злопам’ятний ,60
Ф3 ч
тривожний – упевнений -,77
принижений – гордий -,76
хаотичний – гармонійний -,69
обмежений – інтелектуальний -,66
лінивий – працьовитий -,53
самостійний – залежний -,53
замкнутий – товариський -,51
Образ-типаж “Типова сучасна українка” (ТСУ ж). В результаті факторного
аналізу було виділено чотири значущих фактори, які пояснюють відповідно
25.5, 9.9, 7.4 та 6.1% вкладів у загальну дисперсію (таблиця 3).
Фактор 1 утворили майже такі шкали, як Ф1 образів “Я” та ТСУ ч
(відкритість позитивним почуттям (людяність)). Зупинимося лише на
кількох цікавих моментах. По-перше, з фактора зникають якості “розумний”
і “веселий”, але з’являється “релігійний”. Залишається якість “сильний”,
яка надає образу мужності. По-друге, змінюється вага факторних
навантажень якостей “люблячий” і “любимий”. В образі “Я” вони посідають,
відповідно, першу і третю позиції, в образі ТСУ ч – третю і першу, а в
образі українки – першу й четверту. Проаналізувавши усі зміни, можна
дійти висновку, що в уявленнях респондентів типовий українець – це той,
кого люблять, а типова українка – це та, яка любить. Українець відчуває
себе сильним, розумним, веселим, людяним – коли його люблять. Українка –
навпаки. Саме власна любов, до того ж любов не розумом, а душею
(любов-релігія) наділяє її силою і людяністю.
Фактор 2 за своєю сутністю подібний до факторів образів “Я” та ТСУ ч,
які ми назвали – психологічний захист. На думку респондентів, для
українки при зазіханні на її особистість характерна поведінка дуже
активного, можна сказати навіть агресивного захисту свого “Я”. Основні
захисні механізми – раціоналізація і гіпертрофована самоприв’язаність
(ригідність удаваного самовдоволеного “Я”).
Якості, які увійшли до фактора 3, входять у протиріччя з образом,
змальованим трьома іншими факторами. Ми назвали цей фактор “жіночність”.
З одного боку, це таємне бажання кожної жінки (усвідомлене чи
підсвідоме) бути хоч іноді слабкою, довірливою і не дуже розумною;
таємне бажання чоловіка бачити її саме такою, а себе поряд з нею –
захисником, порадником і авторитетом. З другого боку, це маска, яку
жінка одягає для досягнення своїх цілей.
Фактор 4 подібний до факторів образів “Я” та ТСУ ч, які ми назвали –
соціальна сила. На думку респондентів, самостійність і соціальну
незалежність українці забезпечують такі чесноти, як самодостатність,
впевненість у собі й оптимізм.
Таблиця 3
Ф1ж Ф2 ж
люблячий – байдужий
красивий – звичайний
гостинний – самітник
любимий – ненависний
сильний – млявий
дружелюбний – озлоблений
релігійний – атеїст
,79
,75
,70
,63
,57
,55
,52
жадібний – щедрий
егоїстичний – чуйний
заздрісний – безкорисливий
хаотичний – гармонійний
добрий – злий
грубий – ніжний
амбіційний – без претензій
замкнутий – товариський ,75
,70
,70
,60
-,59
,59
,52
,49
Ф3 ж Ф4 ж
поступливий – упертий
обмежений – інтелектуальний
критичний – довірливий
демонстративний – скромний ,70
,60
-,54
-,49
тривожний – упевнений
транжира – хазяйновитий
самостійний – залежний
веселий – депресивний
принижений – гордий -,70
,61
,55
,53
-,44
Образ-типаж “Типові сучасні українці очима інших національностей” (ТСУ
як со).
В результаті факторного аналізу було виділено чотири значущих фактори,
які пояснюють, відповідно, 25,5; 12,4; 8 та 6,4% вкладів у загальну
дисперсію (таблиця 4).
Фактор 1 утворили майже такі шкали, як і Ф1 інших образів (відкритість
позитивним почуттям (людяність)), але всі з протилежним знаком. Можна
сказати, що це образ ворога. До того ж ворожість якого викликана не
різницю у поглядах або конкуренцією, а природженою злостивістю і
мізантропічністю.
Фактор 2 – це протилежний полюс фактора соціальна сила (інших образів):
соціальна безпорадність. На думку респондентів, українці в очах
представників інших національностей здаються такими, що “не можуть дати
собі ради”, та й не прагнуть до цього. Вони не мають жодної позитивної
риси.
Фактор 3 ми назвали – егоцентризм. Він виступає як додатковий до перших
двох, ніби пояснюючи, звідки береться злостивість і безпорадність
українця. Він підкреслює також незрозумілість українця для інших
(“хаотичний”).
Фактор 4 був названий нами – людяність. До нього увійшли якості, які, за
уявленнями респондентів, не вдається знецінити представникам інших
етнічних груп. Завдяки саме цим якостям українця сприймають як людину, а
не як “монстра”.
Таблиця 4
Ф1 Ф2
веселий – депресивний
гостинний – самітник
дружелюбний – озлоблений
красивий – звичайний
любимий – ненависний
добрий – злий
щирий – лицемірний
доброзичливий – злопам’ятний
люблячий – байдужий
замкнутий – товариський -,75
-,70
-,68
-,67
-,67
-,64
-,60
-,59
-,59
-,54 самостійний – залежний
хитрий – наївний
аполітичний – активіст
розумний – тупий
критичний – довірливий
амбіційний – без претензій
обмежений – інтелектуальний
тривожний – упевнений
сильний – млявий -,77
-,76
,68
-.63
-,63
-,62
-,62
,53
-,46
Ф3 Ф4
хаотичний – гармонійний
жадібний – щедрий
егоїстичний – чуйний
заздрісний – безкорисливий
транжира – хазяйновитий
лінивий – працьовитий ,70
,67
,65
,64
,58
,56 демонстративний – скромний
грубий – ніжний
принижений – гордий
люблячий – ненависний
,70
-,62
-,51
,51
Для респондентів образ “Типові сучасні українці в очах представників
інших національностей” – так зване соціальне очікування (СО) –
припущення людини щодо оцінки її особистості оточуючими. СО включають,
по-перше, усвідомлення людиною того, яких форм поведінки чекають від неї
інші; по-друге, усвідомлення людиною можливих реакцій оточуючих на її
поведінку; і, нарешті, усвідомлення людиною тих вимог, які ставлять до
неї оточуючі. Вони виникають у відповідь на ставлення до людини групи
або інших індивідів. Виступаючи ланкою, яка пов’язує індивідуальне в
особистості із соціальним, СО відіграють особливо важливу й активну роль
у процесах саморегуляції поведінки.
Завдяки СО процес саморегуляції поведінки детермінується не лише
самосвідомістю особистості, але й тим реальним досвідом спілкування,
взаємодії з навколишнім середовищем, у процесі яких очікування постійно
підлягають соціальній апробації. Людина в різних соціальних системах,
виходячи з очікувань щодо неї представників певної групи, здійснює
відповідну лінію поведінки. СО, наділені високим ступенем
обов’язковості, формалізованості та виразності, складають роль.
Поведінка людини, що має певну позицію, розцінюється як рольова і
підлягає оцінці з погляду відповідності очікуванням.
На підставі аналізу наведених даних можемо зробити висновки:
· емоційно-оцінний компонент етнічних автостереотипів українського
студенства університетів має позитивне спрямування і середній рівень
загальної емоційної орієнтації. Рівень привабливості автостереотипу
середній. Основними осями семантичного простору автостереотипів є
“відкритість позитивним почуттям” (людяність), “соціальна сила” і
“психологічний захист”. Автостереотип українського студентства має
позитивне забарвлення і є емоційно насиченим;
· соціальні очікування українського студентства щодо власної етнічності
є так званим комплексом меншовартості. Найбільш очікувані атрибуції –
злостивість, мізантропічність, соціальна безпорадність, егоцентризм,
хаотичність.
ІІ. За допомогою методики СД-УФразео було проведено реконструкцію
семантичного простору, в якому розташовані рольові позиції стереотипних
образів-типажів. Семантичний простір має описувати й диференціювати
уявлення про психологічні особливості як сучасного типового представника
українського етносу, так і ролей-типажів, які мають входити до структури
“Я”-концепції, бути щільно пов’язаними з етносоціальними уявленнями і
здійснювати значний вплив на життєдіяльність людини.
Перший етап – створення методики й проведення процедури оцінювання.
а) У якості експериментального матеріалу ми вибрали з “Фразеологічного
словника української мови” [8] 99 фразеологізмів, що належать до групи
дієслівних. Вони мають низку особливостей, які дозволяють ефективно
використовувати їх у психосемантичних дослідженнях як особистості, так і
соціуму, а також дають змогу досліджувати свідомість і самосвідомість
(індивіда або групи), для чого інші методи непридатні.
1. Фразеологізм є різновидом фольклору, в якому закумульовано сукупний
суспільний досвід. Він є відбитком структури буденної свідомості. В
ньому віддзеркалено національно-культурну специфіку мови.
2. Фразеологізм має цілісну, неадитивну будову елементів, із яких він
створений. Ці елементи в сукупності задають нове цілісне значення.
3. Фразеологізм має метафоричний, образний характер, зафіксований у
понятті фразеологічної ідіоматичності, яка є основною його ознакою.
Фразеологізми подають абстрактне через конкретне, узагальнене через
наглядне, і тому вони є формою рефлексії позамовної дійсності.
4. Фразеологізми допомагають висловлювати найрізноманітніші почуття –
радості, вдоволення, нехтування, презирства тощо. Там, де буває важко
сформулювати точне визначення, фразеологізм допомагає знайти влучну,
містку, лаконічну характеристику людини, її вчинків.
5. У фразеологізмі спресовано суспільний досвід. Тому в ньому яскраво
проявляється національно-культурна специфіка мови, її зв’язок з
матеріальним і духовним життям народу, його історією, звичаями.
Використання фразеологізмів у психологічних дослідженнях дозволяє
підійти до вивчення особливостей певної етнічної спільноти (і взагалі
кожної окремої соціальної групи) не абстраговано, досліджуючи якогось
позаісторичного суб’єкта, а в контексті певного устрою культури,
характерного для того чи іншого народу [6].
6. Фразеологічна семантика майже завжди спрямована на характеристику
людини як суб’єкта діяльності. “Фразеологізми оцінюють людину з точки
зору фізичних, психічних, морально-етичних, інтелектуальних якостей,
характеризують її соціальну приналежність, рід занять, вік, життєвий
досвід, родинні зв’язки” [6, с. 90].
7. СД, в якому шкалами-деcкрипторами є фразеологізми, має більший
ступінь проективності, ніж СД, в якому використано прикметники.
Особистісні якості, подані за допомогою прикметників, мають надто
сильний компонент оцінки. Соціально детермінована бажаність або
небажаність цих якостей впливає на характер приписування їх рольовим
позиціям, тобто можлива свідома або неусвідомлена фальсифікація
результатів.
б) Для оцінювання ми вибрали дев’ять ролей, а саме: “Я” (1); “Типовий
сучасний українець” (2); “Типова сучасна українка” (3); “Типові сучасні
українці очима людей інших національностей” (4); “Мій друг” (5); “Мій
недруг” (6); “Ідеальна людина з точки зору суспільства” (7); “Невдаха”
(8); “Соціально успішна людина” (9).
Респондентів просили за семибальною шкалою оцінити відповідність
твердження, зафіксованого в образній формі в кожному фразеологізмі
згідно з кожною рольовою позицією. Таким чином, фразеологізми виступали
уніполярними шкалами, а ролі-типажі – тими об’єктами, які оцінювалися за
цими шкалами. Оскільки обрані фразеологізми є предикатами, що описують
якусь дію, то віднесення їх до певної рольової позиції відбувається за
допомогою утворення судження типу: “Цій людині властиво …”. (Методику
СД-УФразео у повному вигляді викладено в статті [1]).
Другий етап – математичне опрацювання отриманих емпіричних даних. На
основі оцінок, даних респондентами ролям-типажам за кожним із
фразеологізмів, було побудовано матриці схожості, які потім
аналізувалися за допомогою методів кластерного й факторного аналізів.
Індивідуальні матриці оцінок респондентів були просумовані в одну
загальногрупову матрицю (200×9), яка аналізувалася за допомогою
кластерного й факторного аналізу.
Ієрархічний кластерний аналіз. Підраховувалася міра близькості між
ролями-типажами на базі усереднених значень оцінок.
Для того, щоб виявити структуру взаємозв’язків між фразеологізмами за
кожною рольовою позицією, було здійснено кластерний аналіз матриці
оцінок респондентами образу за допомогою 99 фразеологізмів. Для кожної
ролі-типажу проектувалося власне кластерне дерево. Такий аналіз дозволив
визначити фразеологізми, які “не працювали”. Їх було відкинуто. Нова
матриця (47×200) була знову опрацьована методом кластерного аналізу.
Факторний аналіз (метод головних компонент) дозволив виявити латентні
фактори і, розкривши їх внутрішній зміст, побудувати семантичне поле
етносоціальних уявлень.
Процедура факторного аналізу дозволила побудувати матриці етносоціальних
уявлень і дослідити їх місце та функції у структурі Я-концепції. Після
опрацювання матриці (200х9) методом факторного аналізу образи-типажі
було розміщено у семантичному просторі виділених факторів, що дозволило
порівняти їх за конкретними характеристиками.
Третій етап – змістовий аналіз даних, отриманих після математичного
опрацювання й створення семантичного простору. Інтерпретація виділених
кластерів і факторів відбувалася на основі пошуку смислових інваріант,
які поєднують шкали й образи, що належать до певного фактора або
кластера.
1. В результаті кластеризації загальної матриці 47х200 отримали дерево
близькості образів. Найподібнішими до власного “Я” респонденти вважають
(подаємо в порядку збільшення відстані): образи “Мій друг” (5),
“Соціально успішна людина” (9); “Ідеальна людина з точки зору
суспільства” (7), “Типова сучасна українка – жінка” (3); “Типовий
сучасний українець – чоловік” (2).
2. В результаті факторного аналізу було виділено три фактори, які
пояснюють, відповідно, 68.6, 12.9, 5.5% вкладів у загальну дисперсію.
Найбільш навантажені якості подаємо в порядку зменшення факторного
навантаження:
Фактор 1: сідати в калюжу – 0,89; давати собі раду – 0,88; закопувати
свій талант – 0,87; мати свою стежку – 0,86; дивитися тверезими очима –
0,86; голими руками не візьмеш – 0,86; пробивати грудьми дорогу – 0,86;
багатіти думкою – 0,85; проспати царство небесне – 0,84; стріляти з
гармат по горобцях – 0,84; шукати вчорашнього дня – 0,83; гризти собі
голову – 0,83; за словом у кишеню не лізти – 0 ,83; забігати наперед
розуму – 0,81; жити заднім розумом – 0,81; мати рацію – 0,79; ганятися
за двома зайцями – 0,79; будувати повітряні замки – 0,79; діставати
каштани з вогню – 0,78; кидати слова на вітер – 0,73; лізти поперед
батька в пекло – 0,70; розкидатися словами – 0,70.
Фразеологізми цього фактора характеризують різні аспекти контролю й
цілеспрямованості поведінки. Позитивний його полюс описує поведінку
суб’єкта, не здатного ні поставити мети (“ганятися за двома зайцями”,
“будувати повітряні замки”), ні обрати адекватні засоби та шляхи
досягнення мети (“стріляти з гармат по горобцях”, “забігати наперед
розумом”), ні керувати своєю активністю (“сідати в калюжу”, “проспати
царство небесне”). Негативний полюс шкали характеризує виважену,
незалежну поведінку (“давати собі раду”, “мати рацію”). Перший фактор ми
назвали – “безлад – цілеспрямованість”.
Фактор 2: чужими руками жар вигрібати – 0,92; без мила в душу влізти –
0,90; зимою криги не дасть – 0,88; совати палиці в колеса – 0,87; і
батька рідного не пожаліє – 0,87; чортові душу продасть – 0,84;
підкладати свиню – 0,83; ловити рибу в каламутній воді – 0,83; лихом
торгувати – 0,82; жити тільки собою – 0,81; заганяти голки в серце –
0,81; лізти з чобітьми в душу – 0,81; пускати в очі пилюку – 0,78;
гребти під себе – 0,78; докидати хмизу в жар – 0,73; пхати носа – 0,70;
сотати нерви – 0,66; перекладати на чужі плечі – 0,66.
Всі фразеологізми цього фактора (позитивний полюс) описують поведінку
суб’єкта, для якого інша людина служить засобом, об’єктом маніпуляцій у
досягненні ним своїх цілей. Він намагається з усього мати зиск і вигоду
будь-якими засобами (“чужими руками жар вигрібати”, “ловити рибу в
каламутній воді”, “і батька рідного не пожаліє”). Це людина корислива,
егоїстична, бездушна, ладна заради власної користі піти на підлоту, бути
підступною, жорстокою і лицемірною. Другий фактор ми назвали –
“аморальність – моральність”.
Фактор 3: хоч кіл на голові теши, а він своє зробить – 0,91; розводити
шури-мури – 0,73; скочити в гречку – 0,61. До цього фактора увійшли
всього три фразеологізми. Негативний полюс шкали описує виважену,
помірковану поведінку людини, яка контролює всі свої потреби, а
позитивний – поведінку людини, яка, незважаючи ні на що, намагається
задовольняти власні бажання та примхи. Цей фактор ми назвали
“розбещеність – виваженість”.
Фразеологізми „Йти второваними стежками”, „Лізти чортові на роги”, „Не
розминатися з чаркою”, „Клеїти дурня” з незначущими навантаженнями
увійшли до кожного фактора.
ІІІ. Щоб визначити, як розташовані ролі на осях факторів, ми
візуалізували одержані результати. Побудова семантичного простору
основана на використанні узагальнених “поведінкових” факторів. Мірою
схожості окремих фразеологізмів є схожість оцінок, наданих їм
респондентами з різних рольових позицій. Виділені фактори відображають
засади класифікації, якими свідомо або несвідомо користуються
респонденти при порівняні вчинків.
Для геометричного відображення даних фактори подаються як осі n-мірного
простору семантичного простору, де розмірність простору визначається
кількістю незалежних, некорелюючих між собою факторів. Рольові позиції у
такому випадку можна подати як точки або вектори всередині його.
Розташування усіх дев’яти рольових позицій досягається шляхом підрахунку
суми оцінок кожної рольової позиції за всіма фразеологізмами, які
входять до певного фактора. Отримана середня оцінка розглядається як
проекція рольової на ось цього фактора.
На графіках 1 і 2 подано осі факторів, де: Ф1: — “безлад” , +
“цілеспрямованість”, Ф2: — “аморальність”, + “моральність”, Ф3: —
“розбещеність”, + “виваженість”.
Графік 1
Семантичний простір Ф1 і Ф2
Як видно з графіка 1, найбільш цілеспрямованими, розсудливими,
самокерованими виявилися образи “Соціально успішна людина” та “Ідеальна
людина з точки зору суспільства” (7). Майже на нулі розташувалися образи
“Типові сучасні українці очима людей інших національностей” (4) і “Мій
недруг”. На протилежному полюсі фактора (безладна, недоцільна, хаотична
поведінка) – образ “Невдаха”. Образи “Я”, “Мій друг” і автостереотипи
розташувалися приблизно в середині позитивної частини простору.
За другим фактором найаморальнішими виявилися образи “Мій недруг” (6),
“Невдаха” (8) та “Соціально успішна людина” (9). Окремо хочемо звернути
увагу, що образ “Ідеальна людина з точки зору суспільства” (7) також
тяжіє до полюса аморальності.
Графік 2
Семантичний простір Ф3 і Ф2
З графіка 2 видно, що найбільш розбещеним респонденти вважають образ
“Мій недруг” (6). Майже на нулі Ф3 розташувалися “Типова сучасна
українка – жінка” та “Соціально успішна людина” (9). Найвиваженішими
виявилися образи “Я” (1), “Мій друг” (5) та “Ідеальна людина з точки
зору суспільства” (7).
На підставі розглянутих даних за методикою “СД-УФразео” можемо зробити
такі висновки.
1. Властива студентам система оцінного ставлення до соціальних суб’єктів
утворена трьома основними осями оцінювання: “цілеспрямованість –
безлад”, “аморальність – моральність”, “розбещеність – виваженість”.
2. Для респондентів характерний високий рівень етнічної ідентифікації,
про що свідчить близькість образу “Я” та автостереотипів як при
узагальненому порівнянні, так і за окремими факторами. Етнічна
ідентичність респондентів має позитивну валентність, про що свідчить
близькість автостереотипів і образу “Мій друг”.
3. Жіночий і чоловічий автостереотипи майже збігаються, тільки жінка
трохи цілеспрямованіша, більш схильна порушувати моральні настанови та
потурати власним бажанням.
4. Соціальні очікування (експектації) – припущення студентів щодо оцінки
представниками інших етнічних груп власної етнічності викликають почуття
сорому, приниженості, неповноцінності та утворюють так званий комплекс
меншовартості.
5. На думку респондентів, “соціально успішною” є людина, якій
притаманний високий рівень цілепокладання і цілеспрямованості поведінки,
але яка нехтує нормами моралі і задля власної вигоди використовує інших
людей, принижуючи їх особистість. “Ідеальною людиною з точки зору
суспільства” є майже такий само аморальний і цілеспрямований суб’єкт,
який однак тримає під суворим контролем власні бажання та потяги.
Представлені результати дослідження свідчать, що методи психосемантики
можуть успішно використовуватися в соціально-психологічних дослідженнях,
зокрема для вивчення соціальних уявлень. Застосування їх дозволить
підійти до вивчення особливостей певної соціальної групи не
абстраговано, а в контексті певного соціокультурного устрою; підвищити
ступінь проективності дослідження; діагностувати не тільки усвідомлені,
але й підсвідомі утворення у масовій свідомості та прогнозувати динаміку
і спрямованість поведінки соціальних груп.
Література:
1. Васильченко О. М. Психосемантичний підхід до дослідження соціальних
уявлень особистості // Актуальні проблеми сучасної української
психології. До 60-річчя від дня народження академіка С. Д. Максименка:
Наукові записки Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. –
К.: Нора-прінт, 2002. – Вип. 22. С. 24 – 37.
2. Выготский Л. С. Психология. – М. – Апрель Пресс, Эксмо Пресс, 2000. –
1007 с.
3. Донцов А. И., Емельянова Т. П. Концепция социальных представлений
современной французской психологии. – М.: МГУ, 1987. – 127 с.
4. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения. – М., 1983.
5. Московичи С. Общество и теория в социальной психологии //Современная
зарубежная социальная психология. Тексты. М., 1984. – 260 с.
6. Петренко В. Ф. Психосемантика сознания. М.: МГУ, 1988. – 208 с.
7. Солдатова Г. У. Психология межэтнической напряженности. – М.:
«Смысл», 1998. – 386 с.
8. Фразеологічний словник української мови, у 2-х томах. – Київ. Наукова
Думка, 1999. – 980 с.
9. Шихирев П. Н. Современная социальная психология. – М.: Институт
психологии РАН КСП + Академический Проект», 1999. – 447 с.
10. Васильченко О. Методи психосемантики в дослідженні соціальних
уявлень // Соціальна психологія. – 2004. – № 2 (4). – C.19-37
11. www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
