.

Прикладні аспекти дослідження професійної ідентичності особистості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
222 1827
Скачать документ

Реферат на тему:

Прикладні аспекти дослідження професійної ідентичності особистості

Формування нових моделей соціальної поведінки людей та конструювання
персональної системи цінностей в сучасному українському суспільстві
безпосередньо впливають на визначення ідентифікаційних структур
особистості. Процес побудови „образу Я” як компонента соціального світу
розглядається тепер не з позицій протиставлення суб’єкта і об’єкта, а як
їх взаємодія в побудові образу світу і власного „образу Я” (теорія
соціальної ідентифікації). У статті робиться спроба інтерпретувати цей
підхід щодо соціально-психологічного дослідження проблем професійної
ідентифікації сучасної молоді.

Проблема ідентичності в психології не є новою, проте залишається
актуальною навіть після того, як протягом понад сторіччя багато видатних
вчених прилучались до вивчення цього психологічного феномена (З. Фрейд,
Ч. Кулі, Дж. Мід, С. Рубінштейн, Е. Еріксон та ін.).

Ідентичність як складова самосвідомості та ідентифікація як механізм
соціалізації індивіда розглядалися в працях А. Алексеєвої, Н. Антонової,
Т. Баранової, Г. Брейкуела, А. Ватермана, П. Гнатенка, С. Максименка,
Дж. Марста, Дж. Міда, В. Москаленко, Е. Еріксона, Л. Орбан-Лембрик, В.
Павленка, М. Пірен, В. Романової, С. Серіно, В. Століна, С. Страйкера,
Т. Титаренко, А. Толмасової, З. Фрейда, Ю. Хабермаса, В. Хосстінець, М.
Шульги та ін. У межах вивчення проблематики соціальних груп і процесів
ідентифікації, в них розглядались особливості етнічної, національної,
гендерної, політичної ідентичності, а також ідентичності професійної (О.
Бохонюк, М. Варбан, М. Кривоконь, Л. Шнейдер, Є. Чорний).

„Ідентичність є результатом активного процесу, що супроводжується появою
у людини відчуття власної неперервності, тотожності і визначеності
внаслідок належності до певного надіндивідуального цілого” [2, с. 51].
Незважаючи на великий обсяг емпіричних даних та розробку різних
теоретичних підходів до їх інтерпретації, шляхи практичного розв’язання
проблем ідентичності сучасної людини багато в чому лишаються
нез’ясованими. Й досі в багатьох працях вживаються різні дефініції
понять „ідентичність”, „ідентифікація”, немає єдиної думки щодо
співвідношення феноменів ідентичності і концепції „Я”, не вирішені
питання про ситуаційність та „стабільність-динамічність” різних видів
ідентичності, про її довільність чи недовільність; немає єдиного погляду
на структуру ідентичності та взаємозв’язок її компонентів.

Пояснюється це тим, що ідентичність – один з фундаментальних компонентів
і механізмів розвитку самосвідомості, а цей процес опосередкується
соціокультурними та історичними обставинами життя, індивідуальним
життєвим шляхом людини, тобто чинниками, які тепер постійно змінюються,
відзначаючись надзвичайно високою динамічністю. Люди, потрапляючи у нові
соціально-економічні умови, змушені адаптуватись до них, надаючи
відповідного змісту і спрямування усім проявам своєї соціальної
активності.

Глобальна криза „надіндивідуального цілого”, яка охопила сучасне
суспільство, викликала формування нових моделей соціальної поведінки
людей та конструювання іншої персональної системи цінностей,
безпосередньо вплинула на визначення ідентифікаційних структур.
Внаслідок цього все гостріше відчувається потреба в переосмисленні
соціально-психологічного трактування процесу ідентифікації особистості з
урахуванням об’єктивних змін, що сталися в структурі його здійснення. У
зв’язку з цим важливо проаналізувати праці, які відзначаються вираженим
методичним спрямуванням, адже вони присвячені не вивченню психологічних
механізмів, а проблемі формування професійної ідентичності, тобто в
цілому спрямовані на вироблення практичних рекомендацій. При цьому
найчастіше йдеться про ідентифікацію особистості майбутнього вчителя або
практичного (шкільного) психолога (як засіб професійної адаптації).

На теоретичному рівні досліджувалися різні аспекти ідентифікації,
функціонування ідентичності в структурі самосвідомості, зв’язок
суб’єктивного смислу ідентичності з атитюдами, мотиваційні механізми,
співвідношення індивідуальних і групових чинників ідентифікації тощо. Із
сфери наукового розгляду професійної ідентичності випали такі специфічні
для соціальної психології проблеми, як зв’язок самоактуалізації
особистості з соціально-економічним тлом, що утворилося на цей час в
країні; з рівнем матеріального, духовного і правового забезпечення
громадян; з режимом відкритості/ізольованості суспільства; з
особливостями організації сучасної професійної спільноти у різних її
формах.Зокрема, проблема впливу особливостей професійної взаємодії на
ідентифікацію особистості спеціально не вивчалась. В контексті ж
самовизначення і соціалізації індивіда розгляд професійної ідентифікації
зміщувався в площину розвитку професійних здібностей, компетентності,
інтенсифікації професійної праці. Соціально-психологічні механізми
професійної ідентичності розглядалися здебільш як чинник закріплення
індивіда в професії.

Окрім цього необхідно мати на увазі, що результати досліджень
ідентичності, які було одержано у різні періоди минулого століття,
далеко не завжди можна використати для коректного пояснення особливостей
самосвідомості людей – громадян сучасного суспільства.

Як усі інші складові наукового пізнання, пов’язані з аналізом соціальних
реалій, соціальна психологія не може залишити поза увагою зміни, що
відбуваються, перш за все, у самому предметі її досліджень – у поведінці
людей та функціонуванні утворюваних ними груп. Серед традиційних проблем
цієї категорії не важко виокремити такі, що особливо міцно пов’язані з
соціальним контекстом, із змінами соціального буття, що знаходить
безпосереднє відображення в суб’єктивних сприйманнях, реакціях та
поведінці людей. Прикладом може бути завжди актуальна (в різних
парадигмах, за різних соціально-економічних умов) проблема професійного
самовизначення особистості, зокрема її професійної самосвідомості.

Ця проблема формувалася на тлі одвічних протиріч між інтересами
суспільства і особи („обов’язок” і „свобода волі”) як віддзеркалення
протистояння суспільної потреби в зростанні сукупного продукту праці та
у відповідному розподілі людських ресурсів (раціональний компонент) і
прагненні людини задовольнити власні, суб’єктивні потреби, в тім числі
за допомогою професійної праці (ірраціональний компонент).

В умовах радянського ладу (з плануванням в усіх сферах матеріального та
інтелектуального виробництва) домінував лише суспільний інтерес.
Тоталітарні режими, як відомо, уніфікували цільові орієнтування
професійного самовизначення особистості, звівши до мінімуму вплив на
нього суб’єктивних прагнень, уявлень, бажань. Отож роль головного
чинника у професійному становленні індивіда належала ситуації як
сукупності історично обумовлених складових реального суспільного буття.

Актуалізація суб’єктивно-психологічного плану поставала у цьому випадку
в покороченому варіанті, який відповідав лише потребам інтенсифікації
професійної праці. Враховувались, насамперед, компетентність, далі
декларувалась (без практичних наслідків для масових професій) важлива
роль певних здібностей і, нарешті, епізодично робилися спроби визначити
мотиви вибору професії – для впливу на них та приведення у відповідність
з офіційно встановленими напрямками „професійної орієнтації”. Саме в
такому руслі було виконано величезну кількість праць з
психолого-педагогічних питань професійного самовизначення учнівської
молоді [5]. За даними Держкомвидаву СРСР, за перше десятиріччя
профорієнтаційного буму (1975 – 1985 рр.) було випущено понад 10 тисяч
публікацій з відповідної тематики. У наш час лише одиниці з них
становлять певний науковий інтерес (О. Асмолов, І. Дубровіна, К.
Платонов, Є. Климов, А. Маркова, Б. Федоришин та деякі інші). Значний за
обсягом емпіричний матеріал, напрацьований психологами і педагогами усіх
радянських республік, може бути заново осмислений і, по можливості,
використаний. Звичайно, з принципово інших позицій.

Предмет нових досліджень з проблем професійної самосвідомості, в тому
числі й проблем професійної ідентифікації, має бути визначений у
контексті соціально-психологічних реалій, характерних для України
початку XXI століття.

Виходячи з того, що на зміну ідеї адаптування людини до негнучкої
структури прийшло визнання необхідності її пристосування до життя в
ситуаціях, що швидко змінюються, акценти у дослідженнях з проблем
професійного становлення особистості зміщуються з професійно значущих
особистісних диспозицій на мотиваційний потенціал Я-структур.

У зв’язку з цим вимальовується така послідовність актуальних завдань
прикладного плану:

· визначення змін у системі соціально-психологічних чинників
професійного самовизначення індивіда в сучасній Україні;

· оцінка ролі цих змін у формуванні професійної самосвідомості молодої
людини;

· аналіз обумовлених ними стратегічних рішень і типових трансформацій
поведінки – індивідуальної, групової, масової.

Докорінних змін потребує і сам метод аналізу соціально-психологічних
явищ, у тому числі й професійної ідентичності, концепції
„Я-професіонала”, професійної самосвідомості в цілому. На запитання: „Чи
здатна соціальна психологія в її традиційних парадигмах запропонувати
адекватні стратегії і методи для вивчення нової соціальної діяльності?”,
теоретики дають однозначну відповідь: „Ні” [1, с. 7]. Обговорюючи
перспективу зміни парадигми, Г. Андреєва звертає увагу на те, що в
соціальній психології довго панувала ідея непохитності законів
соціальної поведінки, адекватних стабільному суспільству; що така
змінна, як „стабільність – нестабільність” взагалі не фігурувала в
дослідженнях протягом тривалого часу; що особистість постає у
дослідженнях минулих років надто схематично, поза реальними умовами її
існування – як носій тільки індивідуальних рис (американський варіант)
або як зразок колективістської психології (комуністичний варіант).

„На фоні загальної вимоги більше враховувати соціальний контекст в
соціально-психологічних дослідженнях, однією з найістотніших
характеристик нової орієнтації є прийняття ідеї соціальних змін як
однієї з центральних у методології” [1, с. 10]. У зв’язку з цим
вводиться досить об’ємне поняття зміни як фундаментальної характеристики
соціального оточення, що подається не у термінах перетворення
технологічних, соціальних, політичних структур, але з включенням
характеристик пов’язаного з ними просування психіки індивіда на інші
рівні розвитку. А. Тешфел, автор ідеї універсального характеру
соціальних змін, пише: „Змінюючи себе, індивід змінює соціальне
середовище, змінюючи його, змінюється сам” [7, с. 24].

Другою фундаментальною категорією сучасної соціальної психології
залишається категорія „дії”. Ця категорія („дія”, „вчинок”,
„діяльність”) у радянській психології тривалий час використовувалась як
системотвірний чинник у різних галузях дослідницької практики.

Слід зазначити, що ідея визначення закономірностей прояву соціальної
активності людей на основі суб’єктивного сенсу реальної ситуації не була
і не є новою. У минулому столітті, як відомо, було презентовано чимало
теорій, які пов’язували дію особистісних і ситуаційних чинників. Але
домінуючу роль надавали або тим, або іншим.

У радянській психології знайшов визнання і активно розвивався підхід, що
грунтувався на більш збалансованій оцінці ролі особистісних диспозицій і
реальних ситуацій у проявах соціальної активності індивіда (С.
Рубінштейн, О. Леонтьєв, Г. Костюк, П. Чамата, Г. Андреєва, М. Бобнева,
А. Петровський, І. Кон, С. Максименко та ін). Проте такий підхід
реалізовувався переважно на рівні фундаментальних досліджень. Що ж до
прикладних, якими здебільш є соціально-психологічні, то
суб’єктивно-внутрішнього виміру в них найчастіше не простежувалося. Або
він поставав лише формально, не впливаючи ні на формулювання завдань, ні
на визначення методики дослідження. Отже, пріоритетну роль відігравали
ситуаційні чинники.

Проте згодом у соціальній психології поступово превалюють складніші
уявлення про особистість, що обумовлюється значними змінами в
об’єктивних умовах суспільного буття сучасної людини та появою у масовій
свідомості нового образу „успішного життя”. Типовою визначають
особистість, яка, постійно змінюючись, створює одночасно і свій
внутрішній світ, і світ соціальної взаємодії, відзначаючись при цьому
такою інтегральною характеристикою, як здатність до самостійної
смислової інтерпретації соціальної дійсності (П. Бергер, Т. Лукман, Г.
Андреєва, Л. Анциферова, Г. Бал, О. Білинська, Н. Коломінський, С.
Максименко, В. Москаленко, Т. Титаренко та ін.). Саме поєднання цих двох
характеристик соціальної поведінки (зміна зовнішніх передумов і власна
активність як певна дія) допомагає відповісти на запитання, який вибір
допускає для себе індивід, які чинники визначають пошук стратегії
соціальної поведінки.

Продовжуючи цю думку Г. Андреєвої [1, с. 16], логічно зробити висновок,
який безумовно і щодня підтверджує практика: найважливішою рисою
сучасної людини має бути готовність до вироблення та реалізації
самостійних рішень. У зв’язку з цим О. Білинська зазначає, що фактичне
існування особистості в умовах різних соціальних змін можна прирівняти
до її функціонування в ситуаціях невизначеності, коли основним завданням
стає не реалізація схвалюваних суспільством цільових орієнтувань (і,
відповідно, сувора рольова ідентифікація), а пошук об’єкта ідентичності,
тобто встановлення смислу і значення даної ситуації для себе особисто, з
мінімальною опорою на стару соціально-нормативну базу, але з
актуалізацією усього особистісного ресурсу [2].

Відповідно, новизна в методології соціально-психологічних досліджень
полягатиме у перемиканні уваги з пошуку „Я” як сутності, що вже існує,
на процес конструювання „Я”. Тобто не стільки на заданості „Я” і
обумовленій нею поведінці, скільки на творенні „Я” (під дією ситуації)
та відповідних проявів соціальної активності. До цієї думки Р. Харре [1,
с. 24] приєднується чимало сучасних психологів, у тому числі Г. Андреєва
[1], С. Максименко [7].

Отже, розгляд професійної ідентичності має базуватися на уявленні про
те, що повсякденна соціальна перервність і нестабільність закономірно
формують суб’єкта, який порівняно легко змінює свої соціальні ролі та
відповідні ідентичності.

Стосовно професійної ідентичності це сприймається як відмова від
традиційного прагнення людини віднайти й опанувати свою „справу усього
життя”, тобто професію, з якою пов’язується перспектива актуалізації
особистості та самоствердження, досягнення бажаного матеріального і
соціального статусу, культурного розвитку тощо.

Сучасна людина, особливо молодь, внутрішньо готова до багаторазової
зміни професійної діяльності. І це не викликає відчуття дискомфорту, як
це було у попередніх поколінь. Тоді професійна ідентичність
цілеспрямовано закріплювалась, її вплив на структуру особистості був
настільки великим, що досить часто доводилося говорити про „професійні
деформації особистості”.

Слід зазначити, що готовність до зміни своїх ідентифікаційних структур
відповідно до прийняття нових соціальних ролей сприймається багатьма
сучасними психологами як ознака психічного здоров’я людини, а сувора
когнітивна та емоційна фіксованість на рольовому наборі – як прояв
певних психічних розладiв [2, с. 51].

Якщо професійна ідентичність втрачає вирішальне значення як чинник
стабільності, як детермінанта соціального статусу індивіда, то яку
функцію вона виконує тепер в процесі його соціалізації? Як взаємодіють
механізми „робочої Я-концепції” і професійної ідентичності? Адже відомо,
що одні „робочі Я-концепції” реалізуються частіше, інші – досить рідко.
Тобто в ситуаціях реальної соціальної взаємодії суб’єктів професійної
діяльності з’являється неоднакова ймовірність формування „Я-концепції
професіонала” – з включенням тієї чи іншої професійної ідентичності. Які
структурні компоненти множинної, „клаптикової” соціальної ідентичності
переймають на себе основні функції професійної ідентичності –
самопідсилення та самопізнання, коли вона набуває ознак лабільності?

Окрім цих виникає ще багато запитань, зміст яких обумовлюється новим
підходом до розгляду проблеми професійної ідентифікації як процесу
побудови людиною репертуару своїх „можливих Я” та оцінки ймовірності, з
якою ці можливості будуть реалізовуватися.

Для професійної ідентифікації, на відміну, наприклад, від етнічної,
гендерної, вікової, специфічним є довільний характер її здійснення та
визначальна роль мотиваційної основи цього процесу. З цим пов’язана
особлива чутливість професійної ідентичності до сформованості оцінних
відношень індивіда – з включенням найрізноманітніших явищ і предметів
оточуючого світу та самого себе. Відповідно, зміст професійної
ідентифікації обумовлюють різнопланові чинники – нормативні, соціальні,
соціально-психологічні, особистісні. До соціально-психологічних
відносять: роль значущих інших у формуванні суб’єктивних відношень до
різних професій (соціальний статус, матеріальне забезпечення,
особливості організації професійної діяльності, професійного спілкування
та взаємодії), гомогенність і стабільність соціального середовища, в
якому відбувається професійна діяльність; характер соціальних взаємодій
у професійній групі; внутрішньогрупові егоцентричні переважання або
протиріччя в типовому професійному середовищі; характерна доля
представника професії; перспективи самовираження та професійного
зростання тощо.

В умовах стабільного функціонування усіх державних структур
встановлювалась і підтримувалась відносна усталеність впливу названих
чинників на процеси професійної ідентифікації. Домінуюча роль при цьому
традиційно залишалась за суб’єктивною привабливістю предмета професійної
діяльності (інтерес до її змісту, соціальний статус професіонала).

Не буде перебільшенням, коли скажемо, що переосмислення фундаментальних
положень теорії ідентичності, тобто певна її модернізація з наступним
виробленням усього комплексу відповідних прикладних проблем визначає
цільове спрямування і зміст окремого напрямку соціально-психологічних
досліджень в сучасному людинознавстві.

Зміни, що сталися в нашому суспільстві, супроводжувались зсувом
пріоритетів у сфері ціннісних орієнтувань (і молоді, і дорослого
населення). Наслідком цього є те, що для професійної ідентифікації
вирішальним став такий чинник, як реальна перспектива самоствердження
особистості (матеріальне забезпечення, соціальний статус, можливості
самоактуалізації, кар’єра тощо).

Отже, є досить підстав для припущення, що професійна ідентичність
набуває ознак соціально-психологічної константи лише за наявності
зазначених передумов самоствердження, а інтерес до змісту професійної
діяльності та визнання власної схильності до неї як мотив ідентифікації
відступає на другий план. Випадки, коли йдеться про спеціальні здібності
та відповідну професійну ідентичність, є винятком. Здебільшого це
стосується творчих професій.

Література:

1. Андреева Г. М. В поисках новой парадигмы: традиции и старты ХХІ в. //
Социальная психология в современном мире. – М.: Аспект Пресс, 2002. – С.
9 – 27.

2. Белинская Е. П. Исследования личности: традиции и перспективы //
Социальная психология в современном мире. – М.: Аспект Пресс, 2002. – С.
42 – 61.

3. Дубовская Е. М. Социализация в изменяющемся мире // Социальная
психология в современном мире. – М.: Аспект Пресс, 2002. – С. 148 – 162.

4. Ермолаева Е. П. Профессиональная идентичность как комплексная
характеристика соответствия субъекта и деятельности // Психологическое
обозрение. – №2. – 1998. – С. 35 – 40.

5. Климов Е. А. Психология профессионального самоопределения. – Р/Д,
1996.

6. Леонтьев Д. А., Шелобанова Е. В. Профессиональное самоопределение как
построение образов возможного будущего // Вопросы психологии. – №1. –
2001. – С. 57 – 66.

7. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посібник. – К.:
НПЦ Перспектива, 1998. – 220 с.

8. Тэшфел А. Эксперименты в вакууме // Социальная психология. Тексты. –
М., 1984.

9. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020