UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПроблеми соціальної самоіндентифікації української еліти (реферат)
АвторPetya
РозділПсихологія, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2137
Скачало158
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Проблеми соціальної самоіндентифікації української еліти

 

В історії кожної країни завжди була і є актуальною проблема соціальних

патернів поведінки. Кого саме пересічний громадянин прагне наслідувати?

Чиї дії вважає зразковими? Позитивне розв’язок сприяє консолідації

націй.

 

Але можливий і варіант соціальної ситуації, котрий може розчахнути

суспільство: якщо особи, котрим прагнуть наслідувати, не є патріотами,

державниками та й просто масштабними особистостями. Як влучно зауважив

щодо цього тележураліст Ю. Макаров, „колективне божевілля нічим не краще

за колективну змову” [1].

 

Як і годиться в порядному демократичному суспільстві, в Україні щодо

означеної проблеми нуртує неабиякий плюралізм думок. Так, один з

провідних наших соціологів Є. Головаха вважає, що „трійка з мінусом” –

це сьогоднішня оцінка умов життя українських громадян. Ще кілька років

економічного зростання – й соціологи матимуть „шанс написати, що Україна

заслужила від своїх громадян принаймні задовільну оцінку” (2, с. 160).

Отже, при такому трактуванні подій опосередковано можна зробити

висновок, що люди, які ухвалювали „доленосні рішення” в політиці,

економіці, бізнесі, ЗМІ, в цілому впоралися зі своїми завданнями.

 

Водночас більш поширеною є точка зору, що саме люди, котрі іменуються

„українськоюї елітою”, несуть відповідальність за деструктивні

тенденції, які характеризують специфіку соціальної ідентичності

української нації: брак позитивних взірців поведінки, позитивних

соціальних цінностей та уподобань і, як результат, формування песимізму

як основного соціального настановлення майже усіх верств населення. Так,

за результатами соцопитування, що наводиться доктором соціологічних наук

М. Пірен [3, с. 9], на запитання „Як би ви могли охарактеризувати наш

час?”, 51,7 % респондентів відповіли, що це час злодіїв, 35,5 % – час

жебраків, 33, 3 % – політиканів, 25,9 % – бюрократів, 24,4 % – час

пристосуванців. Авторка, відповідно, робить висновок, що такі результати

засвідчують, перш за все, брак у державних діячів чітко визначеної мети.

Адже „переважна більшість нової української еліти... поставилась до

висунутих історією завдань із рідкісною безвідповідальністю та

безпрецедентною фаховою бездарністю” [3, с. 3].

 

Стан справ, можливо, дещо віддзеркалює твердження Голови Верховної Ради

України В. Литвина, що сьогодні гостро необхідна зміна політичних еліт –

„поки що ми консервуємо стару політичну практику” [4]. Тобто Голова

Верховної Ради має на увазі те, що потрібно змінити нинішню еліту,

оскільки переважна більшість її прагне законсервувати теперішній стан

справ. Не розуміючи того, що соціально-психологічна ситуація в Україні

за останні роки кардинально змінилася.

 

Навіть зробивши поправку на певну емоційність цитованих тверджень,

мусимо визнати, що проблема відповідальності еліти перед суспільством в

Україні актуальна саме тому, що кристалізація цієї еліти перебуває в

зародковому стані. Представники істеблішменту щиро не розуміють, чому

повинні брати якісь зобов’язання перед народом частіше, ніж раз на

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ