.

Процедура оцінювання ефективності психологічного тренінгу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
306 2136
Скачать документ

Реферат на тему:

Процедура оцінювання ефективності психологічного тренінгу

Стаття присвячена проблемі оцінювання ефективності психологічного
тренінгу з формування адекватної батьківської поведінки у осіб, які
звільняються з місць позбавлення волі. Подаються результати аналізу
підходів до оцінки психологічного тренінгу в цілому, визначено умови її
повноти та об’єктивності. Автори репрезентують розроблену ними і вже
застосовувану на практиці процедуру оцінки психологічного тренінгу,
проведеного в межах ресоціалізації засуджених.

Постановка проблеми

Одним з найбільших досягнень сучасного суспільства вважається можливість
створення програм психологічної допомоги людям, які через перебування в
місцях позбавлення волі втратили повноцінні соціальні контакти. Такі
програми дозволяють цим особам повернутися до нормальних умов життя.

Ресоціалізація осіб, які відбувають покарання, розпочинається у місцях
позбавлення волі і реалізується персоналом виправних установ, а також
представниками недержавних організацій в межах окремих соціальних
проектів [2]. Основними завданнями ресоціалізації засуджених є розвиток
їх здатності до встановлення адекватних стосунків з оточенням,
обов’язковості і відповідальності; підвищення самосвідомості та
самооцінки; розширення репертуару стратегій вирішення проблем; допомога
у виробленні реальних життєвих планів; аналіз мотивів і причин скоєння
злочинів; розвиток комунікативних здібностей тощо [6]. Реалізація цих
завдань, а також систематичне вдосконалення процесу ресоціалізіції
можливі за умови використання надійної оцінки одержаних результатів.
Описи досвіду психологічного аспекту ресоціалізації, які зустрічаються у
вітчизняній науковій літературі, містять основні завдання, принципи,
методи і організаційні засади цієї роботи [1; 4]. Але такій актуальній
проблемі, як аналіз та оцінка одержаних результатів, уваги майже не
надається. Відтак немає можливості зрозуміти, наскільки психологічна
робота із засудженими є ефективною, які саме умови, форми і технології
впливають на її результативність.

Метою нашого дослідження є вироблення процедури оцінки ефективності
психологічного тренінгу з формування адекватної батьківської поведінки у
осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.

Під оцінкою ми розуміємо констатуюче судження про якісний і кількісний
стан або продукт діяльності системи, взаємозв’язків між її елементами в
порівнянні з еталоном і у відповідності до певних показників та
критеріїв, виражених у вербальній або символічній формі за певною
шкалою.

Ефективність діяльності тренінгової групи (результативність, дієвість)
визначається як співвідношення отриманого в процесі тренінгу результату
за тим чи іншим критерієм до максимально можливого або заздалегідь
запланованого [3]. Вона може бути визначена лише тоді, коли чітко
окреслено кількісні і якісні критерії як підстави для порівняння
запланованого і досягнутого результатів та одиниці їх виміру.

В загальному вигляді можна виокремити такі критерії ефективності
ресоціалізації засуджених, як соціально-адаптаційні (гармонійні сімейні
стосунки, наявність постійного житла та місця роботи, корисне проведення
дозвілля, підвищення освітнього і культурного рівня, розрив зв’язків із
злочинним світом) та тісно пов’язані з ними психологічні (соціальна і
емоційна зрілість, цінності, особливості мотивації, самооцінка,
інтелектуальні та вольові якості тощо). Слід зазначити, що психологічні
критерії не завжди піддаються кількісному виміру. Крім того, труднощі
оцінки ресоціалізації осіб, які відбувають покарання, пов’язані з тим,
що цей процес завжди спрямований у майбутнє, його основною метою є
повторне внутрішнє пристосування людини, яка скоїла злочин, до життя у
суспільстві згідно з його правовими і моральними нормами. На сьогодні
працівники пенітенціарних установ майже не мають можливості дослідити
перебіг цього процесу після того, як людина звільняється, і тим більше –
визначити, які саме їхні заходи впливають на досягнення основної мети.

Вирішенню проблеми оцінки ефективності психологічного тренінгу
присвячені, зокрема, праці І. Ялома, К. Рудестама, Д. О’Конора, Д.
Сеймура. [3; 5; 7]. В них наголошується, що систематична оцінка
грунтується на цілях тренінгу, має на увазі його результати, виокремлює
отримані зміни і визначає його цінність відповідно до прийнятих
критеріїв.

Об’єктивність і повнота оцінки досягається за умови використання кількох
її типів. Це, по-перше, поточна оцінка, яка здійснюється безпосередньо в
ході тренінгу для перевірки його відповідності наміченому плану. Вона
реалізується з трьох позицій: тренера, учасників і спостерігачів (або
експертів). При цьому використовуються карти спостереження, щоденник
ведучого, обговорення того, що відбувається в групі, спеціальних вправ і
технік для перевірки певних навичок (наприклад, моделювання ситуацій),
аудіо- або відеозапис, визначення певної кількості експертів.
Об’єктивність загальної оцінки на цьому етапі досягається за рахунок
узагальнення оцінок з усіх трьох позицій.

По-друге, це оцінка після завершення тренінгу з метою об’єктивного
погляду на весь процес і подальшого його вдосконалення. Вона також
здійснюється з трьох позицій. При цьому використовуються самозвіти
учасників і самого тренера, а також спостерігачів. Вони можуть бути
певним чином структуровані: застосування закритих і відкритих запитань
стосовно взаємозв’язку досвіду, набутого у тренінгу, і кінцевими його
результатами для учасників, анкет, методів семантичного диференціалу та
Q-сортування [7]. Але самозвітів, які свідчать про задоволеність чи
незадоволеність учасників, для оцінки ефективності тренінгу недостатньо.
На цьому етапі необхідно використовувати оцінку знань, певних
психологічних якостей, мотивів і цінностей, з якими пов’язувалися цілі
тренінгу. Це досягається за допомогою психодіагностичних тестів,
проективних запитань, моделювання певних ситуацій, які дають можливість
спостерігати реальні зміни в поведінці учасників. Для визначення змін,
які сталися в процесі тренінгу, психодіагностичні заходи проводяться
перед початком тренінгу та після його завершення.

По-третє, необхідна оцінка переносу отриманого під час тренінгу досвіду
в особисте або професійне життя. Стосовно осіб, які звільнилися з місць
позбавлення волі, така оцінка в ідеалі має здійснюватися за допомогою
створення системи моніторингу їх поведінки, життєвого шляху після
звільнення. Але ж сьогодні в пенітенціарній системі такого типу оцінки
не існує навіть в перспективі, оскільки вона пов’язана з організаційними
труднощами. Одним із шляхів подолання цих труднощів, на нашу думку, є
залучення негромадських організацій до оцінки впливу психологічних
заходів на подальше життя засуджених. Інший, реальніший шлях –
застосування під час тренінгу спеціальних технік, таких як „вихід у
майбутнє”, „генератор нової поведінки”, а також додаткова допомога
учасникам після тренінгу [3]. Це може бути організація підтримки
контактів з іншими учасниками, періодичних зустрічей, розсилання
спеціальної літератури, кореспонденції з комплексами вправ і завдань,
створення телефону довіри.

Четвертий тип оцінки – це так звана оцінка організації. Щодо осіб, які
перебувають у місцях позбавлення волі, це дослідження умов їх
проживання, найближчого оточення, насамперед – особливостей сімейних
стосунків, взаємовідносин з правоохоронними органами тощо. Це
передбачає, що всі заходи в тренінгу мають бути не абстрактними, а
відштовхуватись від актуального стану і відносин кожного учасника,
спрямовуватись у майбутнє життя в соціумі з врахуванням максимальної
кількості можливих труднощів. Крім того, слід приділяти увагу виробленню
індивідуальних критеріїв успіху і планам досягнення цілей.

Як вказує Д. О’Конор, вже при плануванні тренінгу необхідно враховувати
основні фактори реалізації певної поведінки. Це бажання індивіда
виконувати завдання (мотивація і цінності), можливість (обставини, шанс
виконати завдання) і знання засобів його виконання [3].

Отже, застосування такої постійної системи оцінок тренінгу дозволить
досить повно визначити його ефективність, що, у свою чергу, дасть
можливість вдосконалювати процес ресоціалізації засуджених.

Основний матеріал дослідження

Ми провели тренінг з формування адекватної батьківської поведінки у
осіб, що звільняються з місць позбавлення волі, який відбувався за
підтримкою Швейцарської агенції міжнародного розвитку і співробітництва
[2]. Він проходив у Білоцерківській виправній колонії і складався з
трьох етапів. Участь у ньому брали чоловіки, які мають неповнолітніх
дітей, і неодноразово відбували покарання в місцях позбавлення волі.
Було створено дві групи по 12 осіб, у кожній з яких тренінг тривав 90
годин (один етап – 30 годин без врахування часу на діагностику).

Основними завданнями були такі.

1. Корекція, формування і розвиток тих психологічних структур
особистості, які є підгрунтям адекватних сімейних стосунків. Це –
ідентичність, від якої залежать самооцінка, цінності, мотиви, здібності,
рольова поведінка та оточення особистості, а також зрілість, яка полягає
в здатності людини здійснювати вибір і приймати рішення на основі
точного сприймання самої себе, оточуючих і конкретної ситуації,
відповідальності за ці вибори і рішення та за їх наслідки. Цей напрям
передбачав також обов’язковий аналіз і опрацювання захисних
психологічних механізмів засуджених.

2. Спрямоване у майбутнє визначення власних життєвих цілей, формування
навичок відвертої комунікації, навчання способам виявлення ознак зрілої
і дисфункціональної сім’ї, усвідомлення і подолання кризових етапів у
розвитку сімейної системи в контексті мультигенераційного підходу.

3. Активізація сімейних зв’язків засуджених, поглиблення їх емоційної
відвертості ще під час перебування в місцях позбавлення волі (через
листування, телефонні розмови, побачення).

Для з’ясування рівня змін психологічних особливостей засуджених, які
брали участь у тренінгу, а також для визначення ефективності результатів
тренінгу в цілому ми розробили такі оціночні процедури.

1. Діагностика психологічних особливостей учасників до початку
тренінгової сесії за допомогою таких методик: „Самооцінка ставлення до
сім’ї”; вивчення самооцінки; тест соціального інтелекту Дж. Гілфорда;
методика „Самопочуття, активність, настрій” (САН); колірний тест
відносин О. Еткінда; метод вибору кольору М. Люшера.

2. Обговорення результатів роботи групи після кожного заняття і після
завершення тренінгу. Індикаторами оцінки тут були висловлювання
учасників про одержання цінного досвіду в процесі роботи групи, про
усвідомлення того, що кожен з учасників придбав у тренінгу і як це може
допомогти в подальшому житті.

3. Анкетування і письмові самозвіти в довільній формі. Ми
використовували анкети відкритого і закритого типу після закінчення
тренінгу. Запитання стосувались почуттів учасників стосовно досвіду
участі в тренінгу, бажання постійно брати участь у таких формах роботи,
суб’єктивних оцінок змін, що відбулись під час занять, перспектив
подальшої самокорекції.

4. Діагностика психологічних особливостей учасників після тренінгової
сесії за допомогою методики вивчення самооцінки; тесту соціального
інтелекту Дж. Гілфорда; колірного тесту відносин О. Еткінда; методу
вибору кольору М. Люшера; методики вивчення ставлення батьків до різних
аспектів сімейного життя PARI (parental altitude research instrument) Е.
Шеффера і Р. Белла; методики діагностики батьківського ставлення А.
Варга і В. Століна.

5. Для підтвердження результатів було сформовано контрольну групу із
засуджених, що мають неповнолітніх дітей, і які в тренінгу не брали
участі. Ми порівнювали результати тестування учасників, отримані після
завершення тренінгу, і членів контрольної групи за допомогою методик:
вивчення ставлення батьків до різних аспектів сімейного життя PARI Е.
Шеффера і Р. Белла та діагностики батьківського ставлення А. Варга і В.
Століна.

Аналіз основних результатів дослідження

Поточна оцінка тренінгу дозволила виявити фактори, які свідчили про його
результативність. Це – поглиблення саморозкриття і самопізнання
учасників. Вони відзначали, що самі не очікували від себе такого ступеня
відвертості, готовності обговорювати і вирішувати досить особисті,
навіть інтимні питання. Спостерігалося також прагнення підтримувати одне
одного і допомагати вирішувати особистісні проблеми. Показово, що кожен
учасник поступово приймав правила тренінгу, і якщо на першому етапі
функція підтримання правил здебільш виконувалась тренером, то з часом її
взяли на себе самі учасники.

В групах відбувалась диференціація, тобто розподіл ролей, і пов’язана з
цим конфронтація, що дозволило проявити себе як особистість кожному
учасникові. Підвищилась роль зворотного зв’язку, учасники адекватно
реагували на негативні оцінки, що дозволило в повній мірі
використовувати потенціал групи.

В групі встановилися глибші зв’язки, що дозволило учасникам відверто
ділитися своїм життєвим досвідом, проблемами, ціннісними настановленнями
щодо сімейних стосунків, минулого і майбутнього. Помітно зростала
емпатія, зменшувалась категоричність в оцінках себе та інших.
Спостерігалось підвищення рефлексії до особистих, соціальних і сімейних
ролей, власної ідентифікації і життєвого призначення, що можна, на нашу
думку, розглядати як передумову встановлення в майбутньому зрілих
стосунків з найближчим оточенням, насамперед з сім’єю.

Ще одним показником результативності тренінгу є те, що більшість
учасників використовували набуті уміння поза тренінгом, дехто з них за
власною ініціативою навчав засуджених, які не брали участі в тренінгу,
психологічним технікам роботи над собою.

Під час тренінгу у багатьох учасників спостерігались інсайти, катарсиси.
Відбувалась психологічна релаксація, учасники відзначали відчуття
емоційного комфорту, зниження агресії: „Таке відчуття, ніби побував
удома”. Такі зміни були настільки явними, що їх помічали інші засуджені,
які не брали участь у тренінгу.

В цілому поточна оцінка тренінгу показала можливість ефективного
вирішення таких завдань, як розвиток навичок відвертої комунікації,
впевненості в собі, корекція самооцінки, уявлень про сімейні ролі,
формування навичок постановки і досягнення адекватних життєвих цілей,
аналізу стосунків і самоаналізу. Це, на нашу думку, є внутрішнім
фундаментом для змін у майбутньому, передумовою побудови конструктивних
сімейних стосунків.

Порівняння даних психологічного тестування перед тренінгом і після нього
також вказало на позитивні зміни в таких показниках, як соціальний
інтелект, самопочуття, активність, емоційне ставлення до сім’ї. Різниця
між отриманими результатами при першому і другому тестуванні є
достовірною: емпіричний U-критерій Манна-Уітні за значенням менший, ніж
критичний (Uемп

Література: 1. Дель Н. В. Социально-психологический тренинг развития личности осужденных / Научно-методические основы оказания психологической помощи осужденным. – М.: „Права человека”, 2001. С. 121 - 140. 2. Москаленко А. П. Методичні рекомендації по проведенню психологічного тренінгу з формування адекватної батьківської поведінки і подолання тендерних стереотипів у відношенні розподілу сімейних ролей у осіб, що звільняються з місць позбавлення волі. – Харків: ХЦЖД, 2005. - 56 с. 3. О’Конор Д., Сеймур Д. НЛП тренинг: Высш. ступень. - М.: Коледа, 1999. - 253 с. 4. Ресоциализация осужденных в пенитенциарных учреждениях ФРГ (социально-психологический аспект): Учеб. пособие. – М.: „Права человека”, 2001. – 182 с. 5. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика. Пер. с англ. / Общ. ред. Л. П. Петровской. – 2-е изд. –М.: Прогресс, 1993. – 368 с. 6. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. для высших юрид. учеб. заведений. – М.: Юристъ, 1999. – 422 с. 7. Ялом И. Теория и практика групповой психотерапии. – СПб.: Издательство „Питер”, 2000. - 640 с. 8. http://www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020