.

Психологічні критерії визначення стилю життя (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
288 2309
Скачать документ

Реферат на тему:

Психологічні критерії визначення стилю життя

Стаття присвячена дослідженню проблеми змін у способі життя людей в
умовах соціально-економічних і політичних трансформацій суспільства.
Основна ідея полягає в тому, що за умов, коли трансформаційні зміни
перевищують індивідуальну спроможність контролювати й управляти
ситуаціями, відбувається неусвідомлюваний злам життєвих стереотипів, які
утворюють основний зміст усталеного способу життя окремих людей та
соціальних груп.

У статті пропонується психологічна модель типів життєвих стилів,
побудована на основі принципу векторного опису розгортання життєвих
процесів.

Стиль життя, що складається в різних соціальних групах, є узагальнюючим
показником якості буття всього суспільства. Специфічні характеристики
виробництва і споживання соціокультурних послуг, набір і зміст вільної
діяльності та системи цінностей утворюють стійкий
соціально-психологічний конструкт, який можна визначити як спосіб або
стиль життя. Проблема способу життя фактично не розроблена у вітчизняній
науці, але в тих нечисленних працях, які періодично з’являються,
відзначається її першорядне значення для оцінки стану суспільства [1, 2,
3, 4]. Водночас поняття способу життя має і важливе прикладне значення,
адже розкриває динаміку змін соціально-психологічних норм і уподобань
людей та груп населення.

В умовах трансформації суспільства відбувається суттєва зміна усталених
стереотипів, виникають нові соціальні групи, які істотно відрізняються
за стилем та способом життя. Зміни, що відбуваються, не є нейтральними –
вони завжди мають позитивний або негативний сенс з погляду потенціалу
розвитку особистості та соціуму. Причому, якщо в умовах стабільності
суспільства зміни в соціокультурній сфері, в основному, визначаються
активністю самих людей, то в умовах трансформації зміни, що
відбуваються, перевершують індивідуальні можливості управління та
контролю. У цьому випадку на перше місце висувається чинник ставлення
населення до змін, який може бути оцінений за ступенем їх впливу на
загальні параметри стилю і способу життя та їх суб’єктивного сприйняття.

Конкретний тип ставлення визначається складною системою мотивів, що, як
правило, важко усвідомлюються самими людьми. Звісно, що в дослідженнях
ми виявляємо переважно не істинні мотиви, а певні мотивування, тобто
роз’яснення причин того чи іншого вчинку, а отже і ставлення до нього.
Тому психологічний аналіз мотивів може будуватися за сукупними
параметрами, які в суб’єктивному просторі особистості виступають як
чинники, котрі визначають ставлення до того, що відбувається.

1. Чинник суб’єктивної “зв’язності”, який показує ступінь значущості
проблеми для особистості. Можна виділити чотири основні типи зв’язків на
індивідуальному або груповому рівнях: економічні, територіальні,
соціальні та індивідуально-особистісні. Залежно від ступеня значущості
кожного з цих типів зв’язків здійснюватиметься суб’єктивна оцінка
ступеня впливу зміни на життя людини і, відповідно, складатиметься до
нього відповідне ставлення.

2. Чинник ідеологічних уявлень (скорочено – “чинник ідеології”), що
відбиває головні уявлення про глобальні принципи і стратегії життя
особистості, соціуму і держави.

3. Чинник емоційних ставлень, що відбиває переважаючі емоції, почуття і
переживання. Останні можуть погано усвідомлюватися, але виконують
важливу роль у мотивації прийняття або неприйняття рішення і визначають
загальний тон ставлення населення до змін у цілому і до окремих явищ, до
прийнятих політичних рішень, до органів влади, держави тощо.

4. Чинник когнітивних оцінок, що відбиває усвідомлені та обґрунтовані
думки й оцінки щодо тих або інших змін. Ідеологічні уявлення є
жорсткими, консервативними загальними настановами, а когнітивні оцінки
відбивають повсякденні судження і легше піддаються змінам. Когнітивний
чинник проявляється у системі поширених оціночних суджень щодо того чи
іншого варіанту рішення, повсякденних думок про те, що з цього виникне,
тощо.

Зміни в способі життя людей можуть бути викликані дією як об’єктивних,
так і суб’єктивних факторів. Більше того, об’єктивний зміст та їх
суб’єктивна оцінка можуть бути різноспрямованими. Так, можливі ситуації,
коли зміни (об’єктивно) мають позитивний характер, а ставлення до них
складається негативне. І, навпаки, реальне погіршення життя може
сприйматися як природний та закономірний процес, що не викликає
негативних переживань. Слід також враховувати й те, що ті ж самі
зовнішні впливи призводять до суттєво різних змін у способі життя різних
соціальних груп населення. Таким чином, аналіз соціокультурних ситуацій
слід засновувати на таких основних психологічних принципах:

Вписування в спосіб життя. Окремі компоненти соціокультурної ситуації,
включаючи надані послуги, прийняті управлінські рішення тощо слід
узгоджувати з культурними цінностями людей, традиціями та груповими
нормами, що склалися.

Дослідження емоцій. Врахування мотиваційно-емоційної насиченості
споживаних форм культури є обов’язковою умовою їх адекватної оцінки й
ефективного прогнозування.

Суспільна (громадська) експертиза. Зміни в соціокультурній сфері можуть
бути адекватно оцінені тільки самими людьми. Виявлення суб’єктивних
параметрів оцінювання є єдиною гарантією розробки ефективних стратегій
прийняття рішень.

Розширення індивідуальних можливостей. Введення будь-яких
соціально-культурних інновацій має сприйматися людьми як розширення їх
особистісної можливості вільного вибору.

Побудова моделі, яка б з однаковим успіхом відображала цю складну
взаємодію об’єктивних та суб’єктивних змін у способі життя, є важливою
науковою та прикладною проблемою. Виходячи з ідей
системомиследіяльносної методології, ми визначили деякі базові
характеристики категорії способу життя як однієї з центральних для
соціальної психології.

По-перше, спосіб життя є сукупністю стійких способів та форм організації
соціокультурного життя людей. Поняття способу життя може поширюватися на
всі рівні соціальності. Воно однаково успішно може застосовуватися до
індивіда, до стабільної малої групи типу сім’ї чи колективу, до
організації чи соціального інституту, до великих соціальних груп з явно
вираженими субкультурними ознаками, до етнічної групи чи до суспільства
в цілому.

По-друге, в соціокультурному плані спосіб життя є об’єктивною
характеристикою способів соціальної взаємодії у найважливіших сферах
життя суспільства – у виробництві, споживанні, управлінні, забезпеченні
захисту тощо. В психологічному плані спосіб життя являє собою набір
цінностей і норм, що детермінують поширення та передачу від покоління до
покоління певних моделей поведінки.

По-третє, спосіб життя являє собою певну цілісну характеристику буття
індивіда та соціуму. Однак це внутрішньо диференційована цілісність,
зміст якої визначається за лініями або параметрами основних відносин
особистості, в яких вона отримує можливість діяльнісної реалізації свого
бачення світу і ставлення до нього. Теоретична модель способу життя має
відповідати таким методологічним вимогам:

а) спосіб життя повинен бути представлений як внутрішньо диференційована
цілісність;

б) іманентними способові життя мають бути певні системи відносин, що
утворюють його структуру;

в) спосіб життя в цілому та кожен його структурний елемент повинні мати
соціокультурні та психологічні сторони (складові);

г) кожен структурний елемент способу життя повинен виступати як
самостійна підстава ставлення особистості або соціальної групи до життя;

д) структурні елементи повинні бути спроможними утворювати різноманітні
композиційні організованості;

є) спосіб життя в цілому, кожен його структурний елемент та їх
композиційні організованості повинні мати потенційну можливість
безконечних змін і трансформації як у бік ускладнення змісту способу
життя, так і у бік його спрощення;

ж) психологічна модель способу життя повинна мати роз’яснювальний
потенціал, що дає можливість типологізувати стилі життя та оцінювати
зміни способу життя як на рівні окремих індивідів, так і на рівні
співтовариств, охоплюючи багатоманітність форм поведінки.

Модель образу життя

Сучасна методологія надає змогу побудувати систему оцінки змін способу
життя через векторну модель. Нами виділено чотири вектори, які в
сукупності утворюють цілісний психологічний простір соціокультурної
ситуації. Графічно цей простір можна зобразити у вигляді тримірної
моделі, де осями координат виступають вектори: соціальні можливості;
психологічна відповідальність; соціально-психологічна захищеність.
Умовний нуль являє собою згорнутий вектор соціально-психологічної
вимушеності у поведінці та життєдіяльності особистості (див. малюнок 1).

Малюнок 1 Соціально-психологічний простір способу життя

Зупинимося коротко на характеристиці кожного вектора.

1. Вектор соціальних можливостей реалізації цінностей і досягнення
значущих цілей (сфера суб’єктивної свободи). Виражається у таких
показниках:

· реальному різноманітті альтернатив, що існують в соціумі, та їх
розширенні або звуженні при прийнятті певного рішення для індивідів та
груп;

· реальній доступності альтернатив для різних груп населення або
наявності соціальних обмежень;

· репрезентованості у свідомості людей як самих альтернатив, так і
ступеня їх доступності; цінності (значущості) альтернатив для різних
груп населення;

· відповідності альтернатив сформованим традиціям, нормам і правилам
життя громади.

2. Вектор психологічної відповідальності. Визначає ті сфери
життєдіяльності особистості та соціальних інститутів, у яких вони готові
брати на себе відповідальність за результати власної діяльності та
захищати свої цінності перед собою та іншими. Він виражається в таких
показниках:

· добровільність прийняття відповідальності;

· реалістичність прийнятих зобов’язань стосовно життя особистості та
соціуму;

· стабільність і несуперечність різних зобов’язань;

· відповідність прийнятих зобов’язань моральним нормам, що сповідуються
у суспільстві.

3. Вектор соціально-психологічної захищеності. Визначає ті сфери життя
особистості, де вона переживає почуття безпеки і дотримання прав. Він
виражається в таких показниках, як:

· сфера захищеності за рівнями соціальної організації життя –
індивідуально-особистісному, мікрогруповому і суспільному;

· суб’єктивна оцінка ступеня захищеності; уявлення про інстанцію, яка
здійснює контроль ситуації в конкретній сфері життєдіяльності;

· уявлення про належне та про реальних суб’єктів, які здійснюють функцію
захисту;

· психологічна готовність до зміни моделей і стратегій поведінки в
мінливих умовах життя.

4. Вектор вимушеності. Він є формою негативної адаптації особистості і
груп до несприятливих соціальних умов життя. Виражається в таких
показниках, як:

· соціальна заданість життєвого шляху, сфер діяльності і форм відношень
до особистості і соціальних груп;

· ступінь суб’єктивного прийняття примусу як форми соціальної регуляції;

· переважання почуття провини і суб’єктивна готовність до
прийняття-висування рішень;

· почуття тимчасовості і переважання в життєвих установках орієнтацій
“на сьогодні” за браком довгострокових життєвих планів і проектів;

· поширення соціального утриманства і комплексу жертовності.

Ці вектори є відносно автономними, хоча й взаємопов’язаними. Збільшення
або зменшення одного не призводить до автоматичної зміни в інших. У
своїй сукупності вони утворюють цілісний психологічний простір способу
життя, який на емпіричному рівні може фіксуватися як сукупність життєвих
стилів. (див. малюнок 2).

Малюнок 2 Схема співвідношення стилів способу життя

Відповідно до даного способу схематизації сукупний простір обмежується
кубом, вершини якого утворюють “чисті” або екстремальні стилі життя.
Чотири стилі однієї сфери (простору) життєдіяльності, ще три – як
результат перебігу двох просторів. Та тільки один відображає абсолютну
значущість усіх трьох позитивних просторів життєдіяльності.

Дамо коротку характеристику цих стилів:

1. “Новатор” – визначається абсолютним переважанням значущості свободи
та розширення можливостей.

2. “Доброволець” – визначається абсолютним переважанням значущості
відповідальності та готовності її прийняття.

3. “Дитина” – визначається абсолютним переважанням прагнення до
максимальної захищеності при відмові від особистої ініціативи та
відповідальності.

4. “Заручник” – визначається абсолютним переважанням значущості
визначеності та заданості всього життя, але може набувати й суто
негативної характеристики переживання почуття вимушеності.

5. “Бізнесмен” – визначається перетином та взаємодією цінностей
можливості (свободи) та відповідальності за низького рівня об’єктивної і
суб’єктивної захищеності (щонайменше в сучасних умовах).

6. “Мафіозі” – визначається перетином високого рівня значущості
можливостей та захищеності за практично повної відсутності значущості
відповідальності.

7. “Чиновник” – визначається перетином значущості відповідальності та
захищеності за відсутності цінності сфери свободи та нових можливостей
(особистісне сприйняття регламентованості способу життя та діяльності).

8. “Благодійник” (мати Тереза, Джордж Сорос та ін.) – визначається
поєднанням високої значущості всіх трьох позитивних векторів існування –
прагнення до абсолютної свободи, взяття на себе всієї повноти
відповідальності та почуття захищеності аж до повного ігнорування
можливих небезпек.

Такий засіб схематизації наочно демонструє наявність зв’язків між
різними стилями. Так, стилі, що зв’язані за ребрами куба, є найбільш
близькими та можуть існувати як взаємодоповнюючі. Наприклад, стиль
“бізнесмен” пов’язаний зі стилями “новатор”, “благочинець” та
“доброволець”. Стилі, що перебувають на протилежних кінцях діагоналей
граней куба, є функціонально протилежними, але вони завжди пов’язані у
реальному житті соціуму. Так, той же “бізнесмен” функціонально
протилежний “чиновнику” або “мафіозі”, але у реальному житті вони
залежні одне від одного. Абсолютно протилежними є стилі, розташовані на
протилежних кінцях внутрішніх діагоналей. Це такі протилежності, як
“бізнесмен” – “дитина”, “новатор” – “чиновник”, “доброволець” –
“мафіозі” та “благодійник” – “заручник”. Наявність вказаних зв’язків та
переважання того чи іншого стилю дають змогу не тільки описувати наявний
стан суспільства, але й прогнозувати його розвиток як цілісної системи
взаємопов’язаних життєвих стилів.

Звісно, ці типи є умовними, тому що абсолютне переважання тільки однієї
цінності зустрічається вкрай рідко, тому їх треба розглядати або як
тенденцію, або як ієрархію цінностей. Суттєвою особливістю цієї моделі є
те, що вона дозволяє “працювати” на будь-якому рівні соціальності –
індивідуально-особистісному, груповому та суспільному. Крім того, вона є
стійкою по відношенню до максимально широкого кола соціокультурних
проблем.

Література:

1. Проблемы социалистического образа жизни. – М., 1977.

2. Психология личности и образ жизни – М., Наука, 1987. – 269 с.

3. Социальные показатели образа жизни советского общества.
Методологические проблемы. – М.: Наука, 1980. – 216 с.

4. Толстых В. И. Образ жизни: понятие, реальности, проблемы. – М.:
Политиздат, 1975. – 127 с.

5. http://www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020