Реферат на тему:
Психологічні особливості сприймання мовлення
У статті викладено підсумки теоретичного аналізу особливостей та
механізмів сприймання мовленнєвих повідомлень. Описано деякі з
найпоширеніших психологічних теорій сприймання мовлення, розглянуто
фактори, що впливають на сприймання різних одиниць мовлення.
Численні дослідження зарубіжних і вітчизняних вчених засвідчують, що
мовленнєве сприймання є неоднорідним і багатоплановим процесом.
Складність цього психічного явища обумовлюється, насамперед, тим, що,
будучи, з одного боку, процесом безпосереднього чуттєвого пізнання,
воно, з іншого боку, через специфічність свого об’єкта – мовленнєвого
повідомлення, є процесом другосигнального відображення дійсності, тобто
процесом розкриття опосередкованих словами зв’язків і відносин [10].
Проблеми сприймання мовлення досліджували, зокрема, О. Лурія, Л.
Виготський, О. Леонтьєв, Дж. Міллер та інші. Вони пропонували різні
теоретичні підходи до сприймання як різних мовленнєвих одиниць, так і
мовлення взагалі в процесі міжлюдської комунікації. В ході досліджень
зверталася увага на різні фактори, що впливають на сприймання мовлення,
зокрема – емоційний стан (М. Вітт, Е. Носенко), індивідуальні когнітивні
настановлення (В. Адмоні) членів комунікації.
В цілому інтерес до психологічних досліджень особливостей сприймання
мовленнєвих повідомлень перебуває нині на піднесенні, а тому метою нашої
праці є короткий огляд та узагальнення основних теоретичних положень у
цій сфері, аби в подальшому застосувати виокремлені особливості в
дослідженнях, що стосуються механізмів міжособистісної взаємодії. Відтак
ми поставили перед собою завдання:
· коротко розкрити сутність проблеми сприймання мовлення в сучасній
психологічній науці;
· проаналізувати найпоширеніші вітчизняні та зарубіжні теорії сприймання
мовлення;
· розглянути фактори, що впливають на сприймання мовлення людиною.
Як уже говорилося, сприймання мовлення можна розглядати як процес
розкриття зв’язків і відносин, що опосередковуються за допомогою слів.
Цей процес називають ще осмисленням. Осмислення ж може бути як
позитивним, так і негативним. Позитивним результатом процесу осмислення
в акті мовленнєвого сприймання є розуміння, тоді як негативний результат
його виражається в нерозумінні. Нерозуміння не є наслідком того, що
процес осмислення не відбувається – це лише його негативний результат,
котрий свідчить, що процес осмислення не досяг рівня, адекватного
ситуації спілкування. Розуміння, що є органічною складовою процесу
мовленнєвого сприймання явищ, являє собою послідовність проміжних рішень
або одномоментне рішення на кшталт інсайту в процесі осмислення.
Предметно-смислові відповідності, що встановлюються в процесі
осмислення, виражаються в мовленнєвому повідомленні засобами мови, яка,
по-суті, є соціально-історичною опрацьованою системою визначень. Саме ж
мовленнєве сприймання визначається як опосередкований процес
відображення предметів та явищ дійсності в їх зв’язках і відносинах.
Отже, мовленнєве сприймання, будучи опосередкованим за будовою і
соціальним за генезом, за своєю природою є смисловим сприйманням.
Сприймаючи мовлення, людина співвідносить сказане з дійсністю, зі своїми
знаннями про неї, зі своїм досвідом. Вона може відновлювати пропущені
елементи, черпаючи інформацію зі своєї свідомості. У процесі сприймання
людина є активною, вона висуває гіпотези стосовно подальшого змісту і
здійснює смислові заміни.
На думку О. Леонтьєва, сприймання мовлення – складний і багатомірний
процес, хоча в принципі він відбувається за тими ж законами, що й
будь-яке інше сприймання [5]. Усі теорії сприймання мовлення, що існують
на цей час, вчений класифікує за двома найсуттєвішими, з його точки
зору, параметрами. Першим є моторний або сенсорний принцип сприймання,
другим – його активний або пасивний характер. Так звані „моторні” теорії
наголошують, що в процесі сприймання мовлення людина виокремлює значення
моторних сигналів, необхідних для створення повідомлення, подібного до
почутого [12]. „Сенсорні” теорії (хоч О. Леонтьєв зауважує, що їх у
чистому вигляді не існує), не заперечуючи однозначно основних аспектів
„моторних” теорій, все ж вважають основним механізмом сприймання
мовлення – співставлення сигналу з еталоном за акустичними ознаками [5].
Представники московської психолінгвістичної школи поєднували основні
постулати обох теорій. Зокрема, той же О. Леонтьєв у одній зі своїх
праць стверджував, що мовленнєве сприймання – це активний процес, який
відбувається за обов’язкової участі моторної, а саме мовнорухової ланки
[5].
Донині не існує загальновизнаної теорії сприймання мовлення попри
численні спроби її створити. Хоча багато вчених погоджуються, що для
смислового сприймання мовлення характерна ступінчастість, рівневість.
Сприймання фізіологічно представлене складною функціональною системою,
найістотнішою рисою якої є те, що вона, як правило, спирається на
складну динамічну констеляцію (послідовність) ланок, розміщених на
різних рівнях нервової системи [4].
Ідея ступінчастості (або рівневості) процесу сприймання вперше була
сформульована 1893 року М. Ланге [4]. В основу його теорії було
покладено принцип послідовного розгортання процесу сприймання від
загального до все точнішого, диференційованого.
Більшість дослідників, погоджуючись з послідовним характером включення
рівнів сприймання, вважають процес сприймання мовлення ієрархічною
системою, для якої характерний рух від нижчого сенсорного елементарного
до вищого понятійного цілісного рівня.
Показовим у психологічному плані є принцип виокремлення рівнів
смислового сприймання мовленнєвого повідомлення, запропонований С.
Фессенден ще 1955 року [10]. Перший рівень — отримання інформації
(звуки, факти, думки). На цьому рівні ще не здійснюється аналізу, не
даються оцінки інформації. Другий рівень – ідентифікація виокремлених із
загального фону об’єктів сприймання. Третій рівень – інтеграція
(об’єднання, співвіднесення) одержаної інформації з досвідом, який
людина вже має. Цей рівень може бути як неусвідомлюваним, так і
контрольованим свідомістю – осмисленим видобуванням інформації з
минулого досвіду. Четвертий рівень – це вирахування нового методу
схожості і різниці. На цьому рівні оцінюється сприйнята інформація.
П’ятий рівень інтерпретації є продовженням суб’єктивно-оцінного
опрацювання сприйнятої інформації з виявленням загального змісту,
підтексту тощо. Шостий рівень – подальше опрацювання підтексту
наступного висловлювання, наміру. Тобто, на цьому рівні передбачаються,
прогнозуються певним чином подальші дії. Сьомий рівень – інтроспективна
оцінка всього процесу.
По-суті, в цьому переліку відображається загальнопсихологічний підхід до
інтерпретації слухового сприймання, хоча тут не враховуються аспектні
характеристики мовленнєвого повідомлення.
Дж. Міллер розробив свою схему сприймання, врахувавши ці характеристики
(фонетико-фонологічні, граматичні і лексико-семантичні) [8]. Він
виокремив шість рівнів: слухання, порівняння, граматичне „визнання”
почутого, семантична інтерпретація, контекстуальне розуміння і
верифікація.
У працях А. Соколова простежується інший, характерний для смислового
аналізу, принцип виокремлення рівнів слухання (смислового сприймання):
від виокремлення значень слів і невиразного здогаду про загальний смисл
до встановлення конкретного значення слова і встановлення „справжнього
смислу повідомлення” [10].
Досить популярною у вітчизняних психологів є модель сприймання,
запропонована ще в 1960-х роках Л. Чистович [12]. Вона уявляє процес
розпізнання людиною мовлення інших таким чином. Звуки мовлення
записуються в пам’яті як набір характеристик за їх ознаками: голосні
записуються з маркерами, що позначають міру наголошення. Після
сприймання наголошеного складу намічається умовна межа слова, і людина
знаходить те слово, що підходить. Якщо рішення приймається, відмічаються
межі відрізку, включеного в слово, скорочується словник подальших
виборів. Отже, відрізки повідомлення, більші, ніж склади, набувають
нового акустичного параметра – ритміки. Дослідниця припустила існування
в нервовій системі спеціальних схем (блоків) для виявлення таких явищ,
як шум з максимумом енергії в певній ділянці спектру, поштовх (вибух),
пауза, формантний перехід з певними властивостями тощо. У ході перцепції
мовленнєвого сигналу ці схеми продукують символи, що позначають
акустичні явища.
В цілому схема розпізнання наділена пам’яттю. Оскільки обсяг оперативної
пам’яті обмежений, то можна припустити, що існує оптимальна тривалість
фрази, при якій розбірливість буде максимальною. Якщо ж фраза
характеризується значною тривалістю, то спостерігаються пропуски,
пов’язані з нестачею часу на поточний перегляд і встановлення символу.
Тобто, якщо фраза довга, то образ слова втрачається, і тоді рішення про
нерозпізнану частину фрази може прийматися лише „за здогадом”, на основі
тільки лінгвістичних ймовірностей, без обмеження ознаками слова і, як
наслідок, з великою ймовірністю помилки.
Значну роль у сприйманні окремих сегментів відіграє контекст. Тому
прийняття рішень про слово і, скажімо, фразу відбувається на вищому
рівні, ніж прийняття рішень про фонему і склад.
Розглянемо детальніше фактори, які впливають на сприймання різних
одиниць мовлення, а, зокрема, слів, висловлювань, тексту.
О. Леонтьєв вказував, що головним шляхом дослідження специфіки слова є
його дослідження в процесі реального мовленнєвого функціонування, тобто
виявлення психологічних закономірностей мовленнєвої діяльності [6, с.
219 – 248].
Фактори, що впливають на сприймання слів, детально досліджувалися Л.
Зіндером і А. Штерном [5]. Вони з’ясували, що при розпізнаванні слів
можуть використовуватися різні властивості мовленнєвих сигналів – їх
фонетичні характеристики (або під час читання – графічні), семантичні і
семантико-граматичні особливості, їх імовірнісні характеристики. Крім
того, в різних умовах сприймання під час розпізнавання домінуючими
можуть бути різні класи ознак мовленнєвого сигналу. Наприклад, коли
рівень сигналу значно вищий рівня шуму, то використовуються насамперед
фонетичні ознаки; при середній інтенсивності шуму активна опора
здійснюється на семантичні ознаки; коли ж рівень шуму дуже високий –
переважаючою стає частотність. Але найсуттєвішим у сприйманні слів є,
мабуть, те, що слухач (реципієнт) постійно враховує співвідношення
сигналу й шуму і обирає загальний оптимальний спосіб сприймання.
Механізми сприймання висловлювань вдало описала І. Зимня [3]. Вона,
зокрема, з’ясувала, що стратегія сприймання класу висловлювань і тактика
сприймання окремого висловлювання дуже відрізняються, оскільки залежать
від лінгвістичних і психологічних характеристик певного висловлювання чи
класу висловлювань. Дослідниця наголошує, що механізм сприймання може
значно залежати від індивідуального досвіду реципієнта. І, нарешті, вона
вважає, що сприймання окремого висловлювання залежить від сприймання
цілісного тексту.
Сам механізм сприймання мовленнєвого висловлювання, за І. Зимньою, можна
описати так: на основі ототожнення слова приймається рішення про
смислову ланку (синтагму, дослівне сполучення), потім – про зв’язки між
смисловими ланками, після цього настає фаза „смислоформулювання”, яка
полягає для слухача в узагальненні результату всієї цієї
перцептивно-мисленнєвої роботи і переведенні його (результату) на одну
цілу, неподільну одиницю сприймання – загальний смисл сприйнятого
повідомлення [3]. Як вказувала у своїх працях І. Зимня, сприймання
певного висловлювання значно залежить від сприймання цілісного тексту.
Текст, на думку таких дослідників, як О. Леонтьєв, Л. Мурзін, А. Штерн,
характеризується двома основними властивостями – зв’язністю і цілісністю
[5].
Зв’язність тексту – категорія лінгвістики тексту (мовлення). Вона
визначається на двох чи кількох послідовних реченнях (3 – 7). Речення,
що характеризуються ознаками зв’язності, реципієнт сприймає як єдність.
Ознаки зв’язності тексту можуть бути різними (синтаксичними, фонетичними
тощо), і реципієнт використовує їх не як опору для відновлення загальної
структури тексту, а лише як сигнали, що визначають спосіб його поточного
опрацювання.
Цілісність тексту, як вказував О. Леонтьєв, характеризує його як
смислову єдність і визначається на всьому тексті (або на окремих його
фрагментах, що є відносно закінченими в змістовому відношенні) [5].
Сутність феномена цілісності полягає в ієрархічній організації програм
мовленнєвих висловлювань, які реципієнт використовує для сприймання
певного тексту. Зовнішні (мовні і мовленнєві) ознаки цілісності стають
для реципієнта сигналами, що дозволяють йому, не очікуючи повного
сприймання тексту, прогнозувати його можливі межі, обсяг, змістову
структуру і використовувати ці дані для полегшення адекватного
сприймання.
Зв’язок між особливостями сприймання тексту і його структурою розглядав
В. Адмоні. Він, зокрема писав, що текстові структури навдивовижу різні.
Це пов’язується з багатоманіттям породжуючих текст когнітивних
(концептульно-смислових) настановлень, які створюються в результаті
впливу різних соціально-історичних факторів і викликаних ними зрушень в
умовах і формах мовленнєвої комунікації, а також під впливом
відмінностей в індивідуальному підході автора до тексту [1, с. 88 – 89].
Отже, процес сприймання мовлення є видобуванням смислу, що міститься за
зовнішньою формою мовленнєвих висловлювань.
Багаторівневість сприймання відображає як послідовність опрацювання
мовленнєвих сигналів, так і багаторівневий характер побудови мовленнєвих
повідомлень. При цьому, сприймання форми мовлення вимагає знання
психологічних та лінгвістичних закономірностей її побудови. Сприймання
писемного мовлення здійснюється шляхом стрибкоподібних рухів очей.
Навіть якщо слова написано з помилками, але вони нагадують слова,
знайомі реципієнтові, то і сприймаються як знайомі. Коли ж значення
слова конкурує з його формою, виникають труднощі під час читання.
Важливу роль у сприйманні слів відіграє його багатозначність, при цьому
в процесі сприймання слово співвідноситься з іншими словами того ж
семантичного поля.
На результат сприймання мовлення впливає його емоційність [2; 9].
Сприймаючи мовленнєве повідомлення, людина співвідносить сказане з
дійсністю, зі своїм досвідом. Вона може відновлювати пропущені елементи,
черпаючи інформацію зі своєї свідомості. В процесі сприймання людина
активна, висуває гіпотези стосовно подальшого змісту і здійснює смислові
заміни.
Отже, сприймання змісту мовлення в цілому являє собою процес видобування
смислу, що міститься за зовнішньою формою мовленнєвих висловлювань. О.
Леонтьєв, вважаючи, що процес сприймання мовлення відбувається за тими ж
законами, що й будь-яке сприймання взагалі, зробив спробу класифікувати
всі відомі в цій галузі теорії. Але загальновизнаною ця класифікація не
стала, оскільки й донині не існує загальної теорії сприймання мовлення,
з якою б погоджувалась, принаймні, більшість дослідників.
Загальновизнаною, як ми з’ясували, є думка про ступінчастість (або
багаторівневість) сприймання, а також трактування процесу сприймання
мовлення як ієрархічної системи, характерною властивістю якої є рух від
нижчого сенсорного до вищого понятійного цілісного рівня.
Розглядаючи фактори, що впливають на сприймання різних одиниць мовлення,
ми знову ж таки побачили, що дослідники трактують їх по-різному.
Відтак, можна зробити загальний висновок: сучасна психологічна наука ще
не виробила однозначного уявлення про одиницю, механізми і структуру
мовленнєвого сприймання. Це пояснюється не стільки труднощами розробки
адекватних методів досліджень, скільки складністю самої проблеми
сприймання мовленнєвих повідомлень в ході комунікації.
Література:
1. Адмони В. Г. Система форм речевого высказывания. – СПб.: Наука, 1994.
– 160 с.
2. Витт Н. В. Эмоциональная регуляция в речемыслительных процессах //
Психологический журнал. – 1988. – № 3. – С. 52 – 61.
3. Зимняя И. А. Смысловое восприятие речевого сообщения // Смысловое
восприятие речевого сообщения в условиях массовой коммуникации. – М.:
Наука, 1976. – 250 с.
4. Ланге Н. Н. Психологические исследования. – Одесса. – 1893.
5. Леонтьев А. А. Основы психолингвистики. – М.: Смысл, 1997. – 335 с.
6. Леонтьев А. А. Слово в речевой деятельности. – М.: Наука, 1965. – 430
с.
7. Лурия А. Р. Язык и сознание. – Изд-во МГУ, 1998. – 336 с.
8. Миллер Дж. А. Психолигвисты: Пер. с англ. – Л.: Прогресс, 1968. – 236
с.
9. Носенко Э. Л. Эмоциональное состояние и речь. – К.: „Вища школа”,
1981. – 196 с.
10. Смысловое восприятие речевого сообщения / Под ред. Т. М. Дридзе, А.
А. Леонтьева – М.: Наука. 1976.- 264 с.
11. Чистович Л. А. Автоматическое распознавание слуховых образов. –
Новосибирск, 1966. – 152 с.
12. Чистович Л. А. Физиология речи. Восприятие речи человеком. – Л.:
Наука, 1976. – 386 с.
13. Тхорук Л. Психологічні особливості сприймання мовлення // Соціальна
психологія. – 2005. – № 2 (10). – C.160-166
14. www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
