.

Психологічна дистанція як фактор організаційного клімату (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
205 1832
Скачать документ

Реферат на тему:

Психологічна дистанція як фактор організаційного клімату

У статті розглядаються результати теоретичного та емпіричного
дослідження психологічної дистанції як фактора організаційного клімату.
Визначаються компоненти психологічної дистанції суб’єктів взаємодії,
показано взаємозв’язок конфліктності та дистантності.

У процесі життя в суспільстві в кожної людини формується складна
динамічна система відносин. Її можна описати як багатомірний
суб’єктивний міжособистісний простір, що не завжди збігається з
простором соціальних відносин, де особистість перебуває об’єктивно.
Протиріччя між об’єктивною суспільною позицією особистості та її
суб’єктивними відносинами, якщо воно виникає, вимагає перебудови
діяльності і спілкування (форм, методів, способів, активності тощо).
Зміна становища особистості повинна супроводжуватися корекцією її
суб’єктивних відносин. Якщо цього не відбувається, то можуть виникати
труднощі в оволодінні новою соціальною функцією (або роллю), конфліктами
з оточенням або внутрішній розлад.

Більшість людей адекватно сприймає об’єктивну реальність з досить
високим ступенем одноманітності повсякдення [17]. Цю одноманітність,
очевидно, можна пояснити тим, що соціальна поведінка визначається
переважно відносинами між групами, характер яких, у свою чергу,
обумовлюється (здебільш) усталеними правилами міжгрупової поведінки [2;
8]. Думка людини про членів якоїсь соціальної групи, ймовірно, буде
точнішою, якщо ця група відіграє строго визначену роль, і чим сильніше
виявляються тенденції до одноманітності поведінки і схильність членів
даної групи сприймати членів іншої групи як безликих її представників,
тобто недиференційовано.

Окремі компоненти ставлення особистості до різних соціальних груп можуть
відрізнятися. Однак при цьому зберігається психологічна дистанція. Це
означає, що дана група належить до однієї соціальної категорії.

Взаємодіючи із соціальними групами і використовуючи свій досвід, людина
формує психологічні відносини і до цих груп, і до суб’єктів, що їх
складають. Ці відносини мають емоційне забарвлення і не завжди
піддаються емоційному осмисленню. Проте на імпліцитному рівні нюанси
відносин добре розрізняються [12]. На вибір стратегій поведінки і
відносин особистості впливає психологічна дистанція.

Мета: полягала в операціоналізації поняття „психологічна дистанція” і
визначенні її ролі у формуванні організаційного клімату.

Аналіз результатів дослідження

Концепція психологічної дистанції (ПД) може бути представлена як
розвиток і узагальнення певних ідей психологів щодо особливостей
міжособистісних стосунків. Вона відкриває нові можливості психологічного
аналізу системи міжсуб’єктних взаємодій шляхом:

· по-перше, визначення руху суб’єкта в системі міжсуб’єктної взаємодії в
соціальному й інтимному просторі від соціальних до сексуальних ролей;

· по-друге, введення міри ансамблю цих взаємодій і окремої дефініції в
контексті організаційного (психологічного) клімату.

Особливість психологічної дистанції полягає в її відносній
відокремленості від фізичних параметрів руху суб’єкта як результат
особливої властивості міжсуб’єктних взаємодій.

У соціумі діють свої закономірності, дослідження яких виявляє, власне,
психологічні механізми взаємодії: посилення або послаблення контактів і
конфліктів, впливу, зараження, наслідування тощо. Тут припускається і
зміна спектра взаємодій, що цілком очевидно в контексті організаційного
аналізу: і заміщення ролей, і створення організації, і кар’єрний рух
тощо. Усе це створює клімат, який буде реальною чи віртуальною множиною
елементів. Разом із системою індикаторів цих елементів виникає своєрідна
метрика [3]. В такому випадку можуть бути визначені можливі і дозволені
траєкторії руху суб’єкта у множині міжсуб’єктних відносин: приязні –
ворожості, довіри – недовіри, надійності – ненадійності, формальності –
неформальності. Саме ці переміщення характеризують особливості життєвого
шляху суб’єкта, що проходить через соціальні ролі, норми та форми
поведінки, які схвалюються або ні [10].

Одним із факторів, що визначають ставлення особистості до інших людей, є
їхня приналежність до різних груп усередині організації. Виокремлення
груп є прерогативою і самої особистості, але воно обумовлюється також
виробничою необхідністю. Ця реальність обгрунтовує важливість вивчення
такого інтегративного феномена, як психологічний клімат організації.
Висновки фахівців, що досліджують цей феномен, нагадують своєрідний
маятник, який відхиляється то в бік індивідуальної психології, то в бік
групової. І це зрозуміло, тому що нагромадження емпіричного матеріалу
дозволяє вводити в науковий обіг нові дані, а теоретичне їх осмислювання
й узагальнення змушує повертатися до глибинних проявів психічного.

Аналізуючи сукупність соціально-психологічних феноменів (організаційних
і психологічних відносин у групах, стилю керівництва, задоволення
роботою, співвідношення офіційних і неофіційних структур) у їхньому
поєднанні з кліматом, неодмінно натрапляєш на серйозні труднощі в
диференціюванні феноменів, що, по-перше, складають психологічний клімат,
по-друге, виступають його референтами, по-третє, стають його наслідком,
по-четверте, є формуючими факторами. Однак варто визнати, що з такими
труднощами доводиться мати справу при вивченні і будь-якого іншого
інтегрального групового феномена.

У психологічній літературі можна знайти кілька десятків визначень
психологічного клімату. Не менше існує й підходів до його змісту та
структури. Так, Л. Орбан-Лембрик [14] визначає мікроклімат
(психологічний клімат) як самопочуття кожної особистості, її задоволення
групою, комфортність перебування в ній. Н. Коломінський [4] під
соціально-психологічним кліматом колективу розуміє стійкий психологічний
настрій, що значно впливає на взаємини людей, їхнє ставлення до праці і
навколишнього середовища. М. Корнєв і А. Коваленко [7] розглядають
психологічний клімат через динамічні процеси в малій групі і структуру
взаємин у них. М. Дяченко та Л. Кандибович [1] розглядають психологічний
клімат як атмосферу, зараховуючи до неї домінуючі відносини, думки,
почуття, настрої, переживання тощо. К. Платонов визначав клімат через
міжособистісні відносини, що впливають на настрій колективу [15], але
при цьому підкреслював, що психологічний клімат формується за умов
стійкого прояву настроїв і суджень, інакше він визначається як атмосфера
[16].

Автори статті не ставлять за мету здійснити огляд усієї багатоманітності
підходів. Та, на нашу думку, можна вважати найбільш операціоналізованим
поняттям „організаційний клімат”, тому що, з одного боку, це знімає
термінологічні розмисли про клімат і атмосферу, а з іншого – підкреслює,
що міркування стосуються організації як об’єднання людей, якою б вона
(організація) не була. До структури організаційного клімату входять:
спільна думка, загальний настрій; традиції, ритуали, звички. Такого
підходу дотримується у своїй праці й один з авторів цієї статті [9].

Переважна більшість дослідників, характеризуючи феномен організаційного
клімату, особливий наголос робить на взаєминах. При цьому йдеться про
досить широкий спектр відносин. Спираючись на сталі соціальні стереотипи
групового досвіду і використовуючи власний досвід взаємодії з групами й
усередині груп, людина формує психологічне ставлення до них.
Упорядкувати інформацію про оточення в соціальному просторі, здійснити
ідентифікацію, спростити вибір стратегії поведінки важко без
усвідомлення психологічної дистанції. Окремі компоненти ставлення
особистості до різних груп і людей можуть відрізнятися, однак
психологічна дистанція при цьому сприймається як постійна.

Незалежно від термінології, що використовується (психологічна,
соціальна, симпатична дистанції), можна виокремити три основні підходи в
дослідженнях відносин і дистанцій.

Перший з них характерний для вивчення міжособистісних відносин. Він не
враховує приналежність до соціальних груп. Дистанція між людьми
визначається, в основному, їхніми симпатіями та взаєморозумінням [2].

Другий підхід характерний для дослідження міжгрупових відносин.
Дистанція визначається об’єктивною соціальною, економічною, національною
тощо різницею.

Третій підхід грунтується на вивченні територіальної поведінки людини та
фізичної дистанції, яку вона зберігає (або допускає) між собою та
іншими.

Можна припустити, що психологічна дистанція – це явище, що охоплює весь
континуум взаємин, а фактори, що виступають його критеріями, ідентичні
як для міжособистісного, так і для міжгрупового рівнів.

Психологічна дистанція – це компонент психологічного ставлення до
суб’єктів взаємодії в емоційно забарвлених образах. (Соціальна дистанція
– різниця в статусах, ролях, становищі). Психологічна дистанція,
виникаючи на основі реальних розходжень, припускає їх суб’єктивне
сприйняття.

На підставі теоретичного аналізу висловлювалося припущення про існування
єдиних факторів психологічної дистанції як для міжособистісних, так і
для міжгрупових відносин.

М. Обозов, аналізуючи основні типи міжособистісних відносин [13],
показав, що для товариських стосунків характерне зближення поглядів,
надання підтримки одне одному для підвищення стійкості, а для дружніх
взаємин, на думку І. Кона, [6] характерні глибина, довіра і взаємна
прихильність. Я. Коломінський [5] у спектрі дружніх відносин виокремив
утилітарну та емоційну складові. Тобто на міжособистісному рівні
значимими є психологічні феномени з емоційним забарвленням.

Прискіпливий аналіз міжособистісних стосунків дозволив виокремити такі
компоненти психологічної дистанції: надійність, приязнь,
передбачуваність, взаємні зобов’язання та інтерес, повага, довіра.
Останній компонент А. Купрейченко [8] підкреслює особливо, хоча й
відзначає неоднакове його розуміння різними групами досліджуваних через
неоднакове співвідношення когнітивної та емоційної складових.

Безпосередньо стосується вивчення психологічної дистанції процес
категоризації й адаптації. Конструюючи поведінку в групі або в діаді,
людина тим самим знижує невизначеність інформації для встановлення
психологічної дистанції. Категоризація – це процес, що упорядковує
стратегію поведінки і визначає психологічні відносини особистості.

Однак категоризація оточення розглядається як процес руху суб’єкта за
осями довіра – недовіра, приязнь – ворожість, передбачуваність –
невизначеність тощо, і являє собою певну протяжність, у ході якої
вибудовуються відносини та відбувається міжособистісна (міжгрупова)
адаптація в соціальному просторі. Цей висновок дозволив провести
дослідження адаптації, що розглядалася як проекція на встановлення
змістової сторони взаємин у контексті психологічної дистанції:
надійності, єдності, передбачуваності тощо з окремими традиційними
складовими психологічного клімату.

У дослідженні особистісного адаптаційного потенціалу [11] взяли участь
45 тренерів-викладачів різних видів спорту віком від 21 до 65 років і
стажем роботи від 1 до 33 років. Кореляційний аналіз дозволив
установити, що системоутворюючим фактором особистісного адаптаційного
потенціалу є адаптаційні здібності. За цим показником (а всього їх
чотири) всі учасники експерименту були зараховані до двох груп із
середнім і низьким рівнем розвитку адаптаційних здібностей.

Різниця в рівні адаптаційних здібностей дозволяє розглядати
досліджуваних з огляду на варіативність їхньої психологічної дистанції.
Вона може бути статичною або гнучкою і, по суті, вказувати на
„швидкість” руху суб’єкта в соціальному просторі залежно від
адаптаційних здібностей чи адаптаційного потенціалу в цілому.

Для досліджуваних з низьким рівнем адаптаційних здібностей характерні:
неадекватність самооцінки, ригідність дій і висловлювань, невисокий
рівень самосвідомості і рефлексії, що дозволяє віднести їх до суб’єктів
зі статичною психологічною дистанцією. Вони зазнають труднощів у
просуванні по осях довіра – недовіра, приязнь – ворожість, надійність –
ненадійність і, отже, консервують сформований організаційний клімат.

Для досліджуваних із середнім рівнем адаптаційних здібностей характерні
емпатія, товариськість, конгруентність, адекватна самооцінка, активність
творчої уяви і критичність мислення, що дозволяє розглядати їх як
суб’єктів, яким властива гнучка психологічна дистанція. Такі люди
спроможні конструктивно змінювати взаємини, встановлювати контакти в
організації, а відтак і оптимізувати клімат.

Одержані дані як підтверджують положення про певний баланс зовнішніх і
внутрішніх факторів у детермінації організаційного клімату, так і
пояснюють природу його формування як інтегрального результату паритетної
взаємодії різних факторів.

Уміння людей орієнтуватися в соціальному просторі, адекватно сприймати й
оцінювати собі подібних, встановлювати психологічну дистанцію є основою
для вибору конструктивних стратегій не тільки поведінки, але й вирішення
можливих конфліктів.

Стан внутрішнього і зовнішнього конфлікту особистості може справити
деструктивний вплив на організаційний клімат. У зв’язку з цим слід
виокремити конфліктну психологічну дистанцію, за якої відбувається
наростання напруженості між сторонами взаємодії, поглиблення протиріч,
зниження критичності й усвідомлення того, що відбувається. Проявляється
дистанція такого типу як у період конфліктної взаємодії, так і після її
вирішення.

Деструктивна взаємодія може розглядатися як вороже дистанціювання.
Позиція „Я – хороший”, „Ти – поганий” набуває чіткого забарвлення. Такі
відносини можуть торкатися не тільки соціальної, але й інтимної сфери
особистості.

Можна виокремити й конструктивну психологічну дистанцію, що виникає в
період перебігу конфлікту, коли обидві сторони прагнуть дійти згоди,
використовуючи стратегії компромісу і співробітництва. Поява
конструктивної дистанції свідчить про новий виток відносин між
конфліктуючими сторонами. Вона виконує інтегруючу функцію і сприяє
розвиткові відносин співробітництва, а відтак і позитивного
організаційного клімату.

Висновки

Психологічна дистанція є категоризацією суб’єктом соціального простору і
являє собою компонент міжособистісних відносин, що визначають
організаційний клімат, представлений в емоційно забарвлених образах.
Поєднання двох психологічних феноменів – конфліктності та дистантності
уявляється перспективним науковим завданням у вивченні організаційного
клімату. Усвідомлення суб’єктом психологічної дистанції в оточенні
визначає вибір того чи іншого типу поведінки при взаємодії з
представниками різних соціальних груп.

Література:

1. Дьяченко М. И., Кандыбович Л. А. Психологический словарь-справочник.
– Минск-Москва: Харвест АСТ, 2001. – 574 с.

2. Журавлев А. Л., Купрейченко А. Б. Нравственно-психологическая
регуляция экономической активности. – М.: Изд. ИПРАН, 2003. – 435 с.

3. Забродин Ю. М. Психологический анализ структуры и динамики
социально-экономического пространства // Психологическая газета. – 2003.
– №4. – С. 8-10.

4. Коломинский Н. Л. Психология педагогического менеджмента. – К.: МАУП,
1996. – 170 с.

5. Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах. –
Минск: ТетраСистемс, 2001. – 431 с.

6. Кон И. С. Дружба. – М.: ИПЛ, 1999. – 348 с.

7. Корнєв М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія. – К., 1995. – 302
с.

8. Купрейченко А. Б. Индивидуальные особенности межличностного доверия
// Психология управления в современной России. – Тверь: Изд. „Альба”,
2001. – С. 66 – 68.

9. Ложкин Г. В. Психологический климат трудового коллектива. – К.:
Знание, 1998. – 47 с.

10. Ложкин Г. В., Волянюк Н. Ю. Психология взаимодействия в системе
„тренер-спортсмен” // VII Международн. конгр. „Соврем. олимп. спорт”. –
М.: РГУФКСТ, 2003. – Т.1. – С. 307-309.

11. Маклаков А. Г. Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и
прогнозирование в экстремальных условиях // Психол. журн. – 2001. – Т.
22. – №1. – С. 16 – 24.

12. Максименко С. Д. Общая психология. – М.: „Рефл-бук”, К.: „Веклер”,
1999. – 523 с.

13. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. – К.: Лыбедь, 1990.
– 241 с.

14. Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління. – Івано-Франківськ: Плай,
2001. – 694 с.

15. Платонов К. К. Краткий психологический словарь-хрестоматия. – М.:
Высшая школа, 1974. – 133 с.

16.. Платонов К. К. Краткий словарь системы психологических понятий. –
М.: Высшая школа, 1981. – 174 с.

17. Шихирев П. Н. Современная социальная психология. – М.: ИП РАН: КСП+,
1999. – 488 с.

18. Ложкін Г., Волянюк Н. Психологічна дистанція як фактор
організаційного клімату // Соціальна психологія. – 2004. – № 4 (6). –
C.36-42

19. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020