.

Психологу, пізнай себе! (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
283 2693
Скачать документ

Реферат на тему:

Психологу, пізнай себе!

У статті досліджується роль та сутність глибиннопсихологічної корекції
майбутнього психолога-практика, взаємозв’язок психокорекції з іншими
галузями, зокрема вихованням та психотерапією. В основі розгляду
проблеми – гуманістичний підхід, що реалізується в груповій
психокорекційній практиці за методом активного соціально-психологічного
навчання (АСПН), а також “Модель внутрішньої динаміки психіки”,
розробленої академіком АПН України Т. Яценко. Представлено можливості
глибинної психокорекції у процесі групової взаємодії.

В сучасних умовах поступу практичної психології та розвитку
психологічної служби існує проблема фахової підготовки
психологів-практиків. Якісно по-новому постає проблема особистісної
психологічної корекції майбутнього фахівця в галузі практичної
психології, оскільки робота психолога передбачає, насамперед, місію
психологічного оздоровлення як окремих особистостей, так і суспільства в
цілому.

Підготовка майбутніх психологів потребує нових методів та способів
професійної освіти і професійної корекції, про що свідчать численні
сучасні дослідження (М. Бадалова, А. Дмитренко, Р. Немов, А. Осипова, В.
Панок, Н. Пов’янкель, В. Семиченко, Н. Чепелєва, Т. Яценко та ін.), а
також формування специфічних професійних і особистісних якостей, що
визначаються загальним поняттям “психокорекція”. Оскільки на сьогодні
“ще не існує детально розробленої моделі спеціаліста –
психолога-практика, не визначено найголовніші речі – структуру і рівень
його професійної освіти; зміст підготовки психологів-практиків і
критерії (методики) визначення готовності до професійної діяльності”
[10, с. 5], то, на нашу думку, удосконалення фахової підготовки
практичних психологів має бути пов’язане, насамперед, з їх власною
глибинною психокорекцією, зокрема з розвитком у майбутніх
психологів-практиків здібностей до власної психокорекції як важливої
передумови їх професіоналізму.

Актуальність зазначеної проблеми зумовлена тим, що в сучасних умовах
розвитку практичної психології існує проблема формування професіоналізму
майбутнього психолога-практика, що включає дослідження сутності
глибиннопсихологічної корекції; майже зовсім не висвітлено проблему
специфіки глибиннопсихологічної корекції, яка забезпечується методом
активного соціально-психологічного навчання (АСПН), розробленим
академіком АПН України Т. Яценко.

Об’єкт дослідження: процес глибиннопсихологічної групової психокорекції
за методом АСПН.

Предмет дослідження: роль глибинної психологічної корекції, яка
забезпечується в груповому психокорекційному процесі за методом АСПН для
професійного становлення майбутнього психолога-практика.

Мета дослідження: вивчити сутність особистісної психокорекції.

Провідна ідея: в основу розгляду проблеми покладено гуманістичний
підхід, що реалізується у психокорекційній практиці за методом АСПН і
передбачає цілісний та феноменологічний підхід до корекції дисфункційних
проявів психіки, зумовлених особистісною проблемою.

Гіпотеза дослідження: у процесі групової психокорекції відкриваються
можливості вивчення особистісної проблематики майбутнього
психолога-практика, що веде до нівелювання деструктивних тенденцій його
психіки, а, отже, і до особистісного та професійного зростання.

Термін “психокорекція”, пов’язаний з розвитком нової галузі
психологічної науки – практичної психології, набув поширення на початку
70-х років у галузі групової психотерапії і використовується у
вітчизняній і зарубіжній науковій літературі на позначення специфічного
виду діяльності психолога-практика, спрямованої на коректування
дисфункцій психіки. У більшості вітчизняних психологічних словників
подається стисле визначення поняття психокорекції, яке часто
підмінюється поняттям психотерапії. Вказується також на тотожність
термінів “психокорекція” і “психологічне втручання”. Останнє вживається
в зарубіжній літературі як синонім психокорекції. Психологічна корекція
у психотерапії – це “спрямований психологічний вплив на певні
психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку та
функціонування індивіда” [12, с. 592 – 593]; у спеціальній педагогіці –
“виправлення (часткове чи повне) вад психічного або фізичного розвитку в
дітей, порушення тієї чи іншої психічної функції у дорослих” [15, с.
149]; у практичній діяльності психолога – “діяльність з виправлення
(коректування) тих особливостей психічного розвитку, які за усталеною
системою критеріїв не відповідають “оптимальній” моделі” [14, с. 246].

А. Осипова визначає поняття психокорекції як систему заходів,
спрямованих на виправлення вад психології або поведінки людини за
допомогою спеціальних засобів психологічного впливу, тому у процесі
психокорекції виявляються недоліки, що не мають органічної основи і не
являють собою стійкі якості, котрі формуються достатньо рано і в
подальшому практично не змінюються [8, с. 7]. Останнє твердження не
узгоджується з психодинамічною теорією, що розробляється академіком АПН
України Т. Яценко, яка стверджує, що психокорекція повинна реалізувати
цілісний підхід до сприйняття особистості суб’єкта в його свідомих і
несвідомих проявах. Т. Яценко зазначає, що у найзагальнішому вигляді
психокорекція – це психозміна певних, вже усталених характеристик
суб’єкта, стабілізованих в процесі життєдіяльності, що має на меті
актуалізацію внутрішнього потенціалу “Я” суб’єкта шляхом розв’язання
особистісних проблем. “Психорекція – це шлях аналізу цілісних явищ
психіки в єдності свідомого і несвідомого аспектів психіки суб’єкта”
[18, с. 20].

Згідно з психодинамічним підходом до розуміння психіки, процес
психокорекції покликаний оптимізувати стосунки особистості з оточенням,
відкоректувати деструкції психіки суб’єкта, і у цьому він може
нагадувати виховання. Спільність психокорекції і виховання полягає у
тому, що ці види психологічного впливу зорієнтовані на розвиток
особистості, однак виховання вносить прямі поправки у поведінку
вихованців і лише опосередковано позначається на структурних
особливостях психіки. Процес психокорекції стосується виявлення
глибинних причин поведінкових розладів, внаслідок чого на латентному
рівні відбуваються новозміни у психіці. Певною мірою можна визначити
психокорекцію як процес перевиховання дорослої людини. Результативність
виховання залежить від пластичності психічних процесів, тобто їх
здатності до змін і розвитку у процесі взаємодії суб’єкта з вихователем,
і стосується дітей. “Психокорекційний же процес покликаний відродити
пластичність, мобільність психіки дорослої людини і тому зорієнтований
на вивчення усталених якостей психіки та на виявлення їх дисфункцій”
[18, с. 18]. Це зумовлено тим, що психіка дитини перебуває у розвиткові,
становленні, вона є пластичною, тому піддається прямому впливу
вихователя. Психокорекція спирається на розумовий, когнітивний
потенціал, мислительні можливості суб’єкта, що піддається психокорекції.
Дитяче ж мислення не настільки зріле і сформоване, не здатне до
абстрактних узагальнень, систематизації отриманої інформації, тому
психокорекція щодо дитини при необхідності застосовується у єдності з
педагогічними аспектами. Виховний процес пов’язаний із впливом на
суб’єкта. Психокорекція ж передбачає взаємодію та рівність позицій.

Як зазначалося вище, процес психокорекції часто ототожнюють з
психотерапією. На думку Р. Немова, існує суттєва різниця між поняттями
“психотерапія” та “психокорекція”. Психотерапія – це система
медико-психологічних засобів, що застосовуються лікарем для лікування
різноманітних захворювань, а психокорекція – сукупність психологічних
прийомів, що використовуються психологом для виправлення недоліків
психології або поведінки психічно здорової людини [7, с. 213].

“Терапія” в перекладі з грецької означає “мистецтво піклування”. Хоча у
процесі психотерапії є компонент корекційного впливу на психіку, однак
психокорекція – це не стільки “одужання від хвороби”, скільки розкриття
внутрішнього потенціалу суб’єкта, латентних можливостей та ресурсів його
психіки. Психокорекція розрахована на психічно здорових людей, здатних
до прогресивних самозмін. Психотерапія передбачає комплексний
лікувальний вплив на суб’єкта при багатьох психічних, нервових та
психосоматичних розладах, тоді як в цілому і психокорекція, і
психотерапія спрямовані на оптимізацію психічного, емоційного стану
суб’єкта.

Говорячи про різницю між психокорекційним процесом і психотерапією, А.
Осипова виділяє специфічні риси психокорекції. Вона (психокорекція)
зорієнтована: на клінічно здорову особистість, яка має у повсякденному
житті певні психологічні труднощі, а також на людей, що бажають змінити
своє життя чи ставлять за мету розвиток особистості; акцент робиться на
здорових сторонах особистості незалежно від ступеня їх порушення;
психокорекційний вплив спрямований на сьогодення та майбуття клієнтів; у
психокорекції акцентується ціннісний вклад психолога, хоча усувається
нав’язування певних цінностей клієнтові; психокорекційні впливи
спрямовані на зміну поведінки та розвиток особистості клієнта [8, с. 7].

На думку академіка Т. Яценко, психокорекційний вплив націлений на певним
чином сформовану психіку, яка, можливо, має деструктивні особливості,
але при цьому не мислиться підхід до людини як носія деструкцій [ 18, с.
21].

Існує точка зору, що психокорекція покликана вирішувати задання
психопрофілактики з метою запобігання психічним деструкціям у кризових
ситуаціях, полегшенню гострих психотравматичних реакцій.

Глибинна психокорекція тісно пов’язана з поняттям психічного здоров’я. З
одного боку, результатом психокорекції може бути поліпшення психічного
благополуччя суб’єкта. З іншого – глибинний психокорекційний процес
передбачає наявність психічного здоров’я у його учасників, тому глибинна
психокорекція не спрямована спеціально на формування психічного
здоров’я.

Поняття психічного здоров’я вітчизняні та зарубіжні дослідники
визначають досить відносно. Основними критеріями прийнято вважати
“відповідність суб’єктивних образів, що виникають у людини, об’єктам
дійсності, що відображаються; адекватність реакцій характеру,
інтенсивності діючих збудників значенню життєвих подій; спроможність
управляти власною поведінкою, визначати розумні життєві цілі,
підтримувати необхідну для їх досягнення активність; готовність до
взаємодії з іншими людьми; адаптивність у мікросоціальних стосунках”
[13, с. 37].

Психічне здоров’я розглядається у більшості джерел як стан
психологічного благополуччя, що виключає хворобливі психічні явища,
співвідноситься з переживанням внутрішнього психологічного комфорту,
передбачає гармонізацію внутрішніх суперечностей і конфліктів. У ході
психокорекції з’ясовується, що поняття психічного здоров’я є досить
відносним. Ця відносність виражається через фактор викривлення
об’єктивної реальності: чим більше суб’єкт викривлює інформацію,
сприйняття іншого і самого себе, тим більш виражений ступінь його
психічного нездоров’я. Однак певні психічні прояви можна віднести на
рахунок акцентуацій, які можуть бути об’єктом впливу як психотерапії,
так і психокорекції. Психокорекція допомагає пом’якшувати такі
акцентуації, надаючи тим самим полегшення на рівні самовідчуттів
суб’єкта.

До проявів психічного неблагополуччя можна віднести наявність
особистісної проблематики, наслідком чого є інфантильність, яка породжує
затримку у розвитку особистості, що може бути інтелектуально досить
розвиненою. Тому можна говорити, що глибинна психокорекція не лише
спрямована на психічно здорову людину, а й посуває суб’єкта у бік
психічного здоров’я шляхом виявлення глибинних детермінант його
особистісної проблематики, суперечливості психіки, які відіграють
деструктивну роль у функціонуванні суб’єкта. Зокрема, підлягають
психокорекції такі особистісні дисфункції: дисгармонічність внутрішнього
світу суб’єкта; агресивність як наслідок заблокованості можливостей
вираження любові, теплоти до інших людей; тривога та страх перед
оточуючою дійсністю як наслідок актуалізації комплексу меншовартості;
егоцентризм, концентрація на власних проблемах та інтересах власного
“Я”; пасивність, блокування власного творчого потенціалу та здатності до
самореалізації; нездатність до адекватної саморефлексії та відображення
інших людей. Вони викликані, передусім, особистісною проблемою, “яку
суб’єкт сам не може розв’язати внаслідок неусвідомлюваності її
передумов, казуальних аспектів, пов’язаних із внутрішньою,
стабілізованою суперечністю” [18, с. 21].

Особистісна проблема може бути притаманна будь-якому суб’єктові, хоча
ступінь вираженості внутрішніх суперечностей залежить від індивідуальної
історії життя. Невідкоректовані внутрішні проблеми примушують
заглиблюватися в себе, наслідком чого може бути тенденція “до
психологічної імпотенції”, тобто неможливість налагодити стосунки з
людьми загалом (що є неприпустимим для психолога-практика) та стосунки
інтимного порядку з особами протилежної статі. Поведінкою людини за
таких умов керують хворобливі точки “Я”, які спонукають її рухатися між
двома полярностями – плюс – мінус, любов – ненависть, активність –
пасивність тощо.

Згідно з психодинамічною теорією, важливий цілісний підхід до
психокорекції, яка є процесуальною та спрямована на виявлення глибинних
передумов особистісної проблеми, оскільки психіка – усистематизоване,
динамічне утворення з свідомим і несвідомим аспектами, які перебувають у
тісному взаємозв’язку. Вони схожі, тотожні – лиш різноспрямовані, що
відображено у “Моделі внутрішньої динаміки психіки”, створеної
академіком АПН України Т. Яценко.

Свідоме та несвідоме кожного суб’єкта співіснують, уживаються за рахунок
суб’єктивної зінтегрованості психіки. Таку зінтегрованість забезпечують
психологічні захисти, покликані приховати почуття меншовартості і
зреалізувати тенденцію “до сили”. Психокорекційний процес, маючи свої
закономірності, завжди неповторний, спрямований на вивчення
індивідуального досвіду суб’єкта, особливості психіки якого дають змогу,
на думку Т. Яценко, відстежувати базові захисти суб’єкта, що в певній
мірі можуть гальмувати весь хід психокорекційної роботи. Якщо наявна
проблематика, то зінтегрованість психіки забезпечується ілюзорними
способами. Захисну систему обслуговують умовні цінності, які є
емотивними, носять індивідуально-неповторний характер і маскують
несвідомий зміст, викривлюючи реальний результат взаємодії з іншими
людьми. Останні задаються ідеалізованим “Я”, що виражається в
очікуваннях суб’єкта та орієнтується на ідеал “Я” (наприклад, жадання,
щоб оточення ставилося як до “ідеалу”). У цьому може полягати
суперечність, відступ від реальності, що зашкоджує суб’єктові об’єктивно
сприймати оточуючий світ, реалізовувати власні цілі й потреби,
налагоджувати оптимальні стосунки з соціумом, на основі чого і може
суб’єктивно інтегруватися його психіка, набуваючи ознак ходіння хибним
колом.

Сутність глибинної психокорекції – пізнання функційних особливостей
несвідомої сфери, цілісних проявів психіки у єдності свідомого та
несвідомого аспектів. У результаті психокорекції відступи від реальності
переосмислюються, але якщо таке переосмислення не набуває ознак
системності, то є небезпека повернутися до звичного способу сприйняття
дійсності. Тому психокорекційна праця – надзвичайно важка, адже існує
прихована від свідомості тенденція захисної системи: до страждань, до
самопокарання, що викликається почуттям провини, яке спершу виникає в
сім’ї під впливом едіпової залежності. Інфантильні глибиннопсихологічні
цінності обумовлюють психологічну слабкість суб’єкта, що є епіфеноменом
тенденції “до сили”, яка на когнітивному рівні може мати просоціальне
забарвлення. Тому важливо виявляти й усвідомлювати інфантильні витоки
деструктивних тенденцій, які завжди є неусвідомлюваними, та
переорієнтовувати їх у продуктивне русло. У процесі особистісної
корекції призма сприймання суб’єкта оптимізується і це є ознакою його
психічного здоров’я.

Глибинна психокорекція може ефективно здійснюватися за допомогою
групової психокорекції за методом АСПН. Така психокорекція має очевидні
переваги групового процесу, адже психіка людини формується у
взаємовідносинах з іншими людьми і спрямовується на пізнання витоків
особистісної проблематики. Вона починається з пізнання, а потім
переходить на поведінковий рівень. Це глибинний процес, наслідком якого
є конструктивні зміни у психіці особистості, адже усвідомлення
несвідомих механізмів призводить до втрати їх енергетичної сили,
імперативної властивості управляти поведінкою, настроєм, самопочуттям
суб’єкта тощо.

Успішна психокорекція можлива за умов поєднання зусиль психолога та
протагоніста у пошуку першопричин труднощів у спілкуванні і взаєминах
між людьми. Успіх, цілісність групової психокорекції залежить і від
характерологічних параметрів суб’єкта – таких, як сила волі,
психологічна сміливість, наполегливість, послідовність, працелюбність.
Без цих якостей “просвітлення” у результаті психокорекційного впливу
недостатньо, оскільки суб’єкт набуває не лише нових знань відносно
самого себе, а й формує здатність до аутопсихокорекції, довготривалої
роботи над собою поза груповим процесом, яка, безумовно, потребує
напруження душевних сил. Глибинна психокорекція є передумовою
самореалізації і передбачає сильний рушійний мотив для особистісного
зростання. Для психолога-практика такий мотив може полягати у
оптимізації власного внутрішнього психологічного стану, реалізації у
професійній діяльності, набутті самоідентичності та самототожності.

Отже, глибиннопсихологічна корекція дозволяє виявити функційні
особливості несвідомої сфери, взаємозв’язки між свідомим і несвідомим,
допомагає усвідомити динамічні характеристики механізмів, зумовлених
базовими психологічними захистами, що керують поведінкою суб’єкта і є
основою його особистісної проблематики. У результаті такого усвідомлення
та наступної наполегливої праці у напрямку самокорекції у суб’єкта
швидко настає полегшення на рівні самовідчуттів, відбувається звільнення
від внутрішньої напруги, зниження тривоги, що в подальшому призводить до
конструктивних новозмін в “Я”, що може бути свідченням його
психологічного благополуччя. Таке благополуччя дає можливість об’єктивно
сприймати дійсність, ефективно вирішувати життєві та професійні цілі.
Відкоректованість передбачає розуміння власних захисних тенденцій,
усвідомлення відступів від реальності та хворобливих точок “Я”.

Позитивна динаміка особистісних змін, наслідком якої є енергійний
життєвий тонус – це найперший показник ефективної особистісної корекції
майбутнього психолога-практика, його професійного зростання. Глибинна
психокорекція – необхідна передумова професійного становлення
психолога-практика, оскільки сприяє набуттю ним професійної позиції,
допомагає у напруженій ситуації незмінно зберігати спокій; допомагає
наближатися до того, до чого прагне суб’єкт; запобігає розходженню його
намірів з бажаннями; сприяє набуттю професійної мудрості та
соціально-перцептивного інтелекту, що є “життєвою нивою” саме практичної
психології. Тому оволодіння навичками глибиннопсихологічного аналізу
можливе лише шляхом власної особистісної корекції фахівця-психолога, яка
дозволяє набувати специфічні рефлексивні знання, здобуваючи
глибиннопсихологічну грамотність у галузі практичної психології, що
сприяє підвищенню професіоналізму.

Література

1. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. Брест. – 1993.

2. Бадалова М. В. Профессиональная рефлексия практических психологов:
опыт изучения // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – №
4. – С.28 – 30.

3. Василюк Ф. Е. От психологической практики к психотехнической теории
// Московский психотерапевтический журнал. – 1992. № 1.

4. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. Ленинград. – 1988.

5. Дмитренко А. К. Мотиваційні та світоглядні аспекти вибору професії
психолога // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – № 4. –
С.31 – 33.

6. Ильясов А. О теории и практике в психологии // Вопросы психологии. –
1989. – № 4. – С.135 – 138.

7. Немов Р. С. Психологическое консультирование: Учебное пособие для
студентов вузов, обучающихся по специальности «Психологии». – М.:
ВЛАДОС, 2000. – 527с.

8. Осипова А. А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов
вузов. – М.: ТЦ “Сфера”, 2001. – 512с.

9. Основи практичної психології: Підручник для студентів вищих
навчальних закладів. За ред. В.Панка. – К. – 1999.

10. Панок В. Г. Українська практична психологія: визначення, структура і
завдання // Практична психологія та соціальна робота. – 1997. – №10. –
1998. – №1.

11. Пов’якель Н. І. Професійна рефлексія психолога-практика //Практична
психологія та соціальна робота. – 1998. – № 6-7. – С.3-6.

12. Психотерапевтическая энциклопедия. – 2-е дополненное и
переработанное изщдание / Под ред. Б. Д. Карвасарского. –
Санкт-Петербург. – «Питер». – 2002. – С.592 – 593.

13. Семиченко В. А. Психические состояния (Модульный курс, лекции,
практические занятия, задания для самостоятельной работы для
преподавателей и студентов). – К. «Магистр-S”. – 1998. – С.37.

14. Словарь практического психолога / Сост. С. Ю. Головин. – Минск:
Харвест, 1997. – С.246.

15. Український педагогічний словник / Укладач С. Гончаренко. – Київ,
“Либідь”, 1997. – С.149

16. Чепелєва Н. В., Уманець Л. І. Проблемы личностной подготовки
психолога-практика в условиях ВУЗа // Мат-лы междунар. К-ции “Актуальне
проблемы психологической службы. Теори и практика”. – Одеса, 1992. –
с.111-113.

17. Яценко Т. С. Активная социально-психологическая подготовка учителя к
общению с учащимися. –К.:1993.

18. Яценко Т. С. Основи групової психокорекції. –К.:1996.

19. Яценко Т. С., Біла О. Г. Психокорекційна сутність методу АСПН //
Практична психологія та соціальна робота. – 2001 – № 9. – С. 47 – 50.

20. http://www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020