.

Регіональні особливості параметрів етнічної ідентичності студентської молоді (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
226 2239
Скачать документ

Реферат на тему:

Регіональні особливості параметрів етнічної ідентичності студентської
молоді

Статтю присвячено вивченню регіональних особливостей параметрів
етнічної ідентичності студентської молоді України. Подається аналіз
сучасних підходів до визначення та операціоналізації валентності,
значущості та актуальності етнічної ідентичності. Запропоновано
альтернативний спосіб операціоналізації валентності та значущості
етнічної ідентичності. Наведено результати емпіричного дослідження,
проведеного автором, які порівнюються з результатами інших авторів.
Робиться висновок про значні регіональні відмінності параметрів даного
феномена.

Важливою складовою понятійної схеми етнічної ідентичності є її
параметри. В більшості досліджень, що так чи інакше стосуються вивчення
феноменологічного поля етнічної ідентичності, автори традиційно
визначають її актуальність, значущість та валентність. Однак проблема
уніфікації змістової компоненти та операціоналізації параметрів етнічної
ідентичності в науковій літературі ще не знайшла однозначного
трактування. Складність тут полягає, перш за все, в площині теоретичного
обґрунтування феноменології та змісту вимірів такої складової соціальної
ідентичності, якою є етнічна ідентичність. Загалом можна стверджувати,
що в сучасній науці відбулось лише усвідомлення цієї проблеми [2]. Таке
становище ускладнює, а інколи й унеможливлює порівняння отриманих
результатів. Отже, є потреба уніфікувати підходи, що може відбутися лише
внаслідок подальшого вивчення цих феноменів та нагромадження фактів щодо
специфіки їх проявів.

Що стосується вивчення параметрів етнічної ідентичності у представників
українського етносу, то можна констатувати вкрай недостатній рівень
досліджень, які, окрім того, не позбавлені означених недоліків. За такої
ситуації здається доцільним застосовувати комбінований підхід до
операціоналізації параметрів етнічної ідентичності, під яким мається на
увазі поєднання в одному дослідженні різних способів визначення та
трактування отриманих результатів. Тим більше, що такі підходи не
суперечать один одному. В нашому дослідженні ми намагались враховувати
ці розбіжності та позбавитись недоліків попередніх досліджень

Отже, метою нашого дослідження є виявлення регіональних особливостей
прояву параметрів етнічної ідентичності студентської молоді України.

Об’єкт дослідження: етнічна ідентичність.

Предмет: параметри етнічної ідентичності.

В дослідженні було застосовано тест М. Куна та Т. Макпартленда “Хто Я”
та методика незакінченого речення “Україна це…” та “Українці це…”.
Вибірку склали студенти вищих навчальних закладів України: Східного
регіону (Східноукраїнський національний університет), Західного регіону
(Луцький технічний університет) та Південного регіону (Одеський
промислово-економічний коледж, Феодосійське і Євпаторійське відділення
Східноукраїнського університету). Загальна кількість респондентів – 572
особи. Залежно від того, як респонденти визначали власну етнічну
належність, їх поділили на групи. Результати етнічного самовизначення
представлені в таблиці 1.

Таблиця 1

Ідентичність студентської молоді, яка декларується (самоідентичність)

Вказана

національ-

ність Більшою мірою вважає себе

Регіон

Південь та Схід Захід

Україн-цем Росія-нином Інша Не знає Загалом Україн-цем Росія-нином Не
знає Загалом

Українець

% 130

52,6% 88

35,6% 2

0,8% 27

10,9% 247

63% 173

98,3% 0.00 3

1,7% 176

97,7%

Росіянин

% 22

15,2% 112

77,2% 0.00 11

7,6% 145

37% 1 3 0.00 4

2,3%

 

 

 

 

 

Аналіз таблиці показує, що для 47,3 % українців Півдня та Сходу України
власна етнічна ідентичність залишається або проблемною (10,9%), або
спотвореною (35,6 % +0,8 %), що значно відрізняється від результатів,
отриманих для студентів росіян, з яких 15,2 % вважають себе українцями
та 7,6 % мають проблемну етнічну ідентичність, що разом становить 22,8
%. Тобто загалом по регіону це складає 58,5 %. Студенти ж Західного
регіону демонструють майже стовідсоткову одностайність у етнічній
самоідентичності, лише троє (1,7 %) студентів відчувають труднощі з
етнічним самовизначенням.

Тобто, групами порівняння виступали українці та росіяни Півдня і Сходу
України, що мають відповідне етнічне самовизначення (УУсп), (РРсп).
Українці, які вважають себе росіянами та не визначились (УРНсп), або
українська етномаргінальна група; росіяни, які вважають себе українцями
та не визначились (РУНсп), або російська етномаргінальна група. Українці
з Західного регіону, які вважають себе українцями (УУз).

Актуальність етнічної ідентичності

Для визначення цього параметра ми вивчали показник відношення етнічної
ідентичності до загальної кількості самохарактеристик в системі
ідентифікаційної матриці.

Отже, власна етнічна належність для всіх груп є малоактуальною, її
кількісні значення коливаються від 0,87 % в етномаргінальній російській
групі до 1,44 % в групі українців з адекватним етнічним самовизначенням
Східного та Південного регіонів. Але, зважаючи на велику кількість
виокремлених категорій в ідентифікаційній матриці, яка могла б бути
однією з причин низьких значень актуальності етнічної ідентичності, ми
визначили рівень її актуальності в системі соціальних ідентичностей. Для
чого всі самохарактеристики, що потрапили до цієї групи категорій, було
прийнято за 100 %. З врахуванням цього визначалась частота самовизначень
себе як українців або росіян. Результати наведено в таблиці 2.

Таблиця 2

Система соціальної ідентичності

Рангове

місце Південь та Схід Захід

УУ УРН РР РУН УУз

Кат % Кат % Кат % Кат % Кат %

1 19 29,66% 20 27,02% 19 28,61% 20 23,77% 17 18,90%

2 20 23,50% 19 24,48% 20 27,06% 19 22,13% 20 17,07%

3 17 9,89% 17 11,32% 18 11,08% 18 14,75% 19 15,24%

4 18 8,27% 7 7,62% 17 10,31% 17 9,02% 7 10,98%

5 7 7,62% 18 6,93% 7 9,28% 9 7,38% 5 8,54%

6 22 6,32% 21 6,00% 9 3,35% 7 6,56% 10 5,49%

7 21 4,38% 22 5,77% 21 3,35% 12 4,10% 9 4,88%

8 9 3,40% 9 3,70% 22 2,58% 21 4,10% 21 4,27%

9 10 3,40% 10 2,77% 10 2,32% 16 3,28% 32 3,66%

10 12 1,94% 12 1,62% 12 0,77% 10 2,46% 18 3,05%

11 16 0,97% 5 0,92% 16 0,77% 13 1,64% 22 3,05%

12 5 0,32% 32 0,92% 5 0,26% 22 0,82% 12 2,44%

13 13 0,16% 16 0,69% 13 0,26% 11 0,00% 16 2,44%

Як бачимо, провідною соціальною ідентичністю є 19 – Соціальні функції та
стани 29,66 % в групі УУсп і 28,61 % в групі РРсп та 20 – Сімейні
статуси і ролі для обох етномаргінальних груп як українців, так і росіян
(27,02 % і 23,77 %) відповідно. Для студентів Західної України провідною
соціальною ідентичністю є студентська належність, яка становить 18,9 %.
Студентська належність на 3 місці в групах Уусп – 9,89 %, УРНсп – 11,32
%, на 4 місці в групах РРсп – 10,31 % та РУНсп – 9,02 %. Далі для
студентів Півдня та Сходу йде 18 категорія – „соціальні статуси і ролі”,
а для молоді Луцька актуальнішою є статева та загальнолюдська
ідентичність, яка на Сході та Півдні є аутсайдером списку соціальних
ідентичностей. Найактуальніше з усіх груп, належність до України
спостерігаємо у росіян – 5 місце в групі РУНсп 7,38 %, та 6 місце в РРсп
3,35 %. Тим часом для УУз вона на 7 місці – 4,88 %, а для УУсп та УРНсп
лише на 8 місці – 3,4 % та 3,7 % відповідно.

Етнічна ідентичність виявилась найбільш вираженою у західноукраїнського
студентства, хоча й посідає 6 рангове місце 5,49 %. Проте в групах УУсп
та УРНсп вона посідає 9 місце, або 3,4 % і 2,77 %, а в РУНсп лише 10
рангові місця – 2,46 %. Слід зазначити, що для всіх (українців Сходу,
Заходу та навіть українців з етномаргінальної групи) громадянська та
етнічна ідентичності йдуть одна за одною, тобто вони міцно зчеплені, в
той час як ці типи ідентичності у росіян перебувають на певній відстані.
Така різниця, скоріше за все, пояснюється титульним статусом українців –
бути українцем означає для них як етнічну, так і національну належність.
Росіяни ж в умовах іншого статусу не пов’язують своє українське
громадянство з етнічною належністю. Регіональна ідентичність
найактуальніша для етномаргінальної групи росіян – 4,1 % або 7 рангове
місце, а у східних українців вона йде за етнічною ідентичністю. Найменш
вона актуальна для західноукраїнської молоді – 2,44 %, або 12 місце.

Цікаво було порівняти отримані дані з результатами досліджень інших
авторів. Але в містах, де проводилось наше дослідження, даних ми не
знайшли, хоча певна регіональна близькість все ж була. Маються на увазі
дослідження П. Гнатенко та В. Павленко на Слобожанщині, у Харкові [2],
О. Васильченко в Києві [1], К. Коростеліної у АР Крим [3 – 4], О.
Проценко в Сумах, Коломиї та Херсоні [7].

Слід зазначити, що всі автори розглядали різні аспекти етнічної та
національної ідентичності через систему соціальних та особистісних
ідентичностей, але окрім тесту М. Куна та Т. Макпартленда, що
застосовувалися в нашому дослідженні, вони користувалися й іншими
методиками. Крім того, існують й інші аспекти, які не дозволяють повною
мірою проводити паралелі між їхніми та нашим дослідженням.

По-перше, автори застосовували скорочений варіант тесту, тобто
респонденти називали лише 5 самохарактеристик; по-друге, кожен з
дослідників використовував власний категоріальний апарат, з різною
кількістю категорій, для проведення контент-аналізу; по-третє, не існує
загальної узгодженості стосовно операціоналізації актуальності
параметра. В одних працях автори наводять значення у відсотках від
загальної кількості самохарактеристик [1; 3; 4; 8], інші наводять
значення актуальності, що віддзеркалюють кількість респондентів, які
ужили дану категорію в списку самовизначень [2; 7]. Окрім того,
дослідження проводились у різні часи, що не могло не позначитися на
актуальності етнічної та національної ідентичності. І, нарешті, в
дослідженнях наводяться дані по різних вікових групах. Так, В. Павленко
наводить дані дослідження 1996 року в Харкові для дітей 6 – 15 років, де
в останній групі (15 років) рівень актуальності етнічної ідентичності
констатується на рівні 20 % для підлітків українців та 15 % для росіян.
Рейтингових місць етнічної ідентичності в загальній структурі
ідентифікаційної матриці не наводиться.

У дослідженні В. Проценко (2001 рік) дані наводяться також
недиференційовано за етнічною належністю, а загалом по регіонах: на
Північному Сході (Суми) 40 %, Заході (Коломия) – 46,34 %, та на Півдні
(Херсон) – 30,5 % 1. О .Васильченко у дослідженні студентів київських
вузів одержала 3,6 % рівень актуальності етнічної ідентичності. Автор
вважає його „нормально сформованим, але мало актуальним”, хоча, на жаль,
не дає дефініції цього конструкту. В роботі також нема й відомостей про
те, з яких регіонів студенти приїхали навчатись до Києва, хоча
зрозуміло, що в столичних навчальних закладах одержують освіту студенти
з усієї України.

В. Коростеліна для кримської вибірки в 1999 – 2000 роках зафіксувала 9 %
як для росіян, так і для кримських татар. На жаль, в її роботах взагалі
немає даних для українців, хоча це досить велика етнічна група, яка
складає 22,4 % населення автономної республіки 2.

Для порівняння результатів ми визначили також кількість респондентів в
групах, які застосували етнічну належність в загальній ідентифікаційній
матриці (таблиця 3).

Таблиця 3

  Етнічне самовизначення

УУ УРН РР РУН УУз

Актуальність ЕІ (%) 19,47 14,86 10,34 11,54 20,00

Отже, можна констатувати відносний збіг результатів з даними В.
Павленко, яке, скоріше за все, пояснюється регіональною близькістю
досліджень. З цього випливає висновок про сталість значень даного
параметра в часі.

В дослідженнях російських авторів також спостерігаються суттєві
розбіжності в показниках параметрів етнічної ідентичності. В
дослідженнях В. Ядова російська ідентичність в системі соціальних
ідентичностей, як і нашому випадку, на дев’ятому місці, а на перших
позиціях – ідентичність з родиною та роботою. Наступний за ієрархією
комплекс солідарностей (в авторській термінології) люди тієї ж професії,
віросповідання, жителі свого міста, громадянство. Найнижча в ієрархії –
загальнолюдська солідарність [10].

За даними Г. Солдатової [8], етнічна ідентичність — четверта після
родинної, професійної і статевої належності. Тобто, як можна бачити, ані
в теоретичному, ані в емпіричному плані не існує спільних уявлень або
порівнюваних показників актуальності етнічної ідентичності.

Значущість етнічної ідентичності

Як вже зазначалося, стосовно такого параметра етнічної ідентичності, як
значущість, не існує єдності думок щодо її змісту, а відтак і способів
емпіричного вивчення. З двох підходів її операціоналізації (через
рангове місце в загальній ідентифікаційній матриці та свідомого
визначення певних категорій у власному ідентифікаційному списку як
значущих), ми обрали перший варіант, бо, здається, в другому випадку в
свідомості респондентів актуалізується більше образ „ідеального Я”.
Кожному ранговому місцю надавався певний бал за дзеркальним принципом –
якщо категорія в списку була на першому місці (23 бали), на другому – 22
бали і так далі. В кожній групі порівняння бали для кожної категорії
підсумовувались, а потім визначався відсоток в загальній сумі балів.
Одержані значення інтерпретувались як значущість параметра. Отже, для
етнічної ідентичності, так само, як і у випадку актуальності, значення
перебувають на дуже низькому рівні. Найбільший відсоток в групі УУзах
–1,28 %, найменший – у росіян з адекватним етнічним самовизначенням
0,84%.

Зрозуміло, що значущість та актуальність етнічної ідентичності для
індивіда – досить ситуаційні параметри, які перебувають під впливом як
об’єктивної соціальної реальності (перехідність суспільства, етнічні
конфлікти, міграції тощо), так і суб’єктивних факторів – наприклад,
рівня освіти або політичних уподобань індивіда.

Взагалі самоідентифікація відбувається не тільки за етнічними ознаками,
тому етнічність може перебувати на периферії особистісної мотивації. В
умовах стабільних етнічних відносин або в моноетнічному оточенні етнічна
свідомість зазвичай не тільки індивідів, але й цілих етнічних груп, може
бути не актуалізованою.

Емпірично доведено, що певні фактори можуть підсилювати роль етнічної
ідентифікації. Так, в гетерогенному етнічному середовищі рівень етнічної
ідентичності зазвичай вищий у недомінуючої групи. Міграційні процеси
також здатні значно змінювати ці параметри. Широкомасштабні дослідження,
проведені в Росії, свідчать, що згадування про „руськість” у місцях, де
росіяни домінували, зустрічалося не часто. Але ситуація змінювалася в
іноетнічному оточенні, в Казахстані, наприклад [9]. Тому досить цікаво
порівняти параметри етнічної ідентичності, одержані в інших
соціально-політичних умовах сучасної Росії, та простежити закономірності
каузальності проявів параметрів, що досліджуються. Це уявляється
правомірним через відносну минулу порівнянність ситуації в республіках
колишнього СРСР – в тому розумінні, що за радянських часів етнічна
ідентичність російського населення на території Росії, як і українського
в Україні, не була істотним фактором повсякденного життя індивіда. Слід
зазначити, що дані наводяться за результатами того ж тесту М. Куна та Т.
Макпартленда.

Отже, в центральній частині Росії нині фіксується збільшення значення
етнічної ідентичності в житті російського (етнічні росіяни) населення.
Якщо 1986 року за даними соціологічних опитувань 78 % етнічних росіян
визнавали себе радянськими та тільки 15 % – росіянами, то вже через 10
років ситуація дуже змінилася: лише 45 % етнічних росіян не надавали
значення своєму етнічному походженню. Серед причин такого підвищення
актуальності та значущості етнічної ідентичності виокремлюють
психологічні наслідки втрати домінуючого стану росіян в СНД, безперервні
етнічні конфлікти, ареною яких стають навіть центральні області Росії,
сепаратистські процеси суб’єктів федерації, коли їх єдність
забезпечується силою зброї. І, нарешті, не можна відкидати й прямого
ідеологічного впливу, коли етнічна та національна тема експлуатується
різними консервативно-націоналістичними рухами та партіями. В результаті
нормальна ідентичність трансформується за типом гіперетнічності:
етноегоїзму, етноізоляціонізму або навіть етнофанатизму [8].

В Україні вдалося уникнути багатьох таких деструктивних явищ, але
особливості прояву параметрів, що описуються, мають також інші
специфічні детермінанти. Перш за все маємо на увазі історичний контекст,
в якому відбувалось становлення української ідентичності.

Узагальнюючи результати порівняння, можна зазначити, що існують значні
розбіжності в даних різних дослідників стосовно рівня актуальності
етнічної ідентичності, чому є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини.
Незважаючи на наші уявлення про динамічність характеру системи
соціальної та особистісної ідентичності, ми не вважаємо, що реальна
ситуація з параметром, який досліджується, може настільки варіювати в
означеному часі й просторі. Найсуттєвіша проблема у дослідженні
актуальності етнічної ідентичності за допомогою тесту М. Куна – Т.
Макпартленда, на наш погляд, є недотримання строгості процедурних вимог
та значна ситуаційна залежність результатів.

Валентність етнічної ідентичності

Під валентністю розуміємо, перш за все, певний знак етнічної
ідентичності, тобто вона може бути позитивною, нейтральною або
негативною. Операціоналізується вона за допомогою суб’єктивної оцінки
або спеціальних градуйованих шкал, які дозволяють оцінити рівень її
позитивності чи негативності [2]. Але здається, що при такому підході не
можна одержати валідних результатів, перш за все через високу соціальну
бажаність позитивності образу власного „Я” та трансляцію загально
позитивного самосприйняття на всі його компоненти.

Отже, пропонуємо застосувати інший теоретичний підхід і, відповідно,
інший шлях визначення валентності етнічної ідентичності. Здається, що
доречним шляхом операціоналізації валентності етнічної ідентичності
уявляється визначення її через емоційно-ціннісний компонент етнічних
автостереотипів, бо саме вони становлять основний зміст етнічної
ідентичності [8, с. 50].

О. Леонтьєв зазначав, що „проблема сприйняття повинна залишатись як
проблема побудови в свідомості індивіда багатомірного образу світу,
образу реальності” [6, c. 254]. Вчений підкреслював важливість того,
„…як предметний і людський світ відбивається в свідомості людини даної
історичної епохи і даного конкретного етносу, які ті елементи
суспільно-історичного досвіду даного народу, що інтерналізуються
(інтериорізуються) кожною окремою людиною та утворюють „картину світу”,
специфічну для певного етапу соціально-історичного розвитку і водночас
для певного етносу. З психологічної точки зору – це система значень, що
засвоюється людиною і складає базис її свідомості” [5 c. 39]. Далі О.
Леонтьєв підкреслює, що „…історико-етнічна обумовленість психіки
людини проявляється на трьох рівнях: окремих психічних властивостей і
функцій (або їх системи, ансамблю); соціального індивіда, тобто системи
засвоєних індивідом соціальних значень; особистості, тобто системи
особистісно-смислових утворень як рушійної сили „соціальних дій” [5, c.
43 – 44].

Таким чином, дотримуючись загалом цієї логіки, можна говорити, що
етнічні стереотипи на рівні етнічної свідомості певного етносу
представлені у вигляді систем соціальних значень. Ці системи
напрацьовані протягом соціально-історичного розвитку даного етносу та
об’єктивуються в звичаях, нормах поведінки, авто- та гетеростереотипах.
На рівні етнічної самосвідомості етнічної спільноти це будуть ті ж
соціальні значення, але вже засвоєні соціальним індивідом. На рівні
етнічної самосвідомості особистості – це особистісно-смислові утворення,
які формуються шляхом набуття інтеріорізованими системами соціальних
значень особистісних смислів. Етнічна ідентифікація відбувається шляхом
інтеріоризації систем соціальних значень, тобто власне за допомогою
етнічної ідентифікації системи соціальних значень перетворюються на
особистісно-смислові утворення. Результатом цього процесу й буде певна
конкретно-історична форма етнічної ідентичності з особливими
характеристиками та відповідними значеннями параметрів.

Отже, визначивши сумарні значення позитивних, негативних і нейтральних
визначень за етнонімами „Україна” і „українці”, за допомогою експертних
оцінок можна зробити висновок про валентність етнічного автостереотипу.
Повну картину спрямованості етнічного автостереотипу українців та
українського гетеростереотипу росіян отримали сумацією результатів
співвідношення позитивних і негативних визначень, отриманих для обох
визначальних етнонімів – „Україна” та „українці”. Це співвідношення має
такий вигляд: 38,44 % до 56,26 % в російській групі з адекватним
етнічним самовизначенням; 49,64 % до 44,37 % в аналогічній українській
групі; 42,65 % до 51,22 % в етномаргінальній українській групі; 48,48 %
до 45,35 % у відповідній російській групі; 52,6 % до 40,04 % в
західноукраїнській групі. Згідно з теоретичними засадами нашого
дослідження, ці дані можуть бути проінтерпретовані і в якості
валентності етнічної ідентичності. Тобто загалом можна говорити про її
амбівалентний характер.

Підсумовуючи результати емпіричного дослідження, зазначимо, що
актуальність та значущість етнічної ідентичності перебувають на низькому
рівні в усіх групах, що порівнювались. Навіть студенти з Західної
України продемонстрували доволі низькі значення цих параметрів.

Валентність етнічної ідентичності позначається відмінностями в групах
порівняння, хоча загалом можна констатувати її амбівалентний характер.
Лише в групі західноукраїнського студентства однозначно превалюють
позитивні значення етнічного автостереотипу. Такі дані є прямим
свідченням трансформаційних процесів, що відбуваються з етнічною
самосвідомістю, які починаються, власне, з її ядра – етнічної
ідентичності.

Література:

1. Васильченко О. М. Етносоціальні уявлення в структурі „Я-концепції”
університетської молоді. Дис. канд. психол. наук. К., 2003.

2. Гнатенко П. И., Павленко В. Н. Идентичность: Философский и
психологический анализ. – К., 1999. – 465 с.

3. Коростелина К. В. Система социальных идентичностей: опыт анализа
этнической ситуации в Крыму. – Симферополь, 2002. – 255 с.

4. Коростелина К. В. Социальная идентичность и конфликт.–Симферополь,
2003.– С. 359.

5. Леонтьев А. А. Личность как историко-этническая категория. // СЭ,
1981, № 3, с. 35 – 44.

6. Леонтьев А. Н. Образ мира. // Избранные психологические произведения
в 2-х т. – М., 1983. С. 251 – 261.

7. Психологічні закономірності розвитку громадянської свідомості та
самосвідомості особистості: У 2-х т./ М. Й. Боришевський, М. І.
Алексєєва, В. В. Антонечко та ін. За загальною редакцією М. Й.
Боришевського. – К., 2001. С.12.

8. Солдатова Г. У. Психология межэтнической напряженности. М..: Смысл,
1999.

9. Стефаненко Т. Г. Социальная психология этнической идентичности.
Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора
психологических наук. М. 1999.- 14 с.

10. Ядов В. А. Социальная идентичность. – М., 1993.

11. Бичко О. Регіональні особливості параметрів етнічної ідентичності
студентської // Соціальна психологія. – 2004. – № 3 (5). – C.72-81

12. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020