.

Рефлексивні механізми свідомості виборців (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
207 3091
Скачать документ

Реферат на тему:

Рефлексивні механізми свідомості виборців

В публікації продовжується висвітлення дослідження, про яке йшлося в
статті „Соціально-психологічні механізми політичної свідомості
виборців”, опублікованій у першому числі журналу за 2004 рік. Йдеться
про серію психосемантичних досліджень рефлексивних механізмів політичної
свідомості громадян, проведених автором напередодні виборів та довиборів
народних депутатів України у 2002 – 2003 роках. Узагальнюються
психологічні особливості відтворення виборцями образів провідних
суб’єктів політичної взаємодії та аналізується характер так званого
віддзеркаленого себебачення виборців „очима” інших учасників політичних
відносин. Визначено систему рефлексивних механізмів свідомості виборців
та побудовано динамічну модель їхнього „розгортання” в процесі
політичної взаємодії.

Відомо, що заданість особистості до соціально-політичної взаємодії
істотно опосередковує її свідомість, а провідними механізмами такої
регуляції виступають, насамперед, рефлексивні процеси [1; 2; 4]. Сам
суб’єктивний образ політичної взаємодії, експектації її основних
учасників, що рефлексуються виборцями, істотно впливають на формування
їх політичної свідомості та визначають так званий політичний „Я-образ” –
сукупність когніцій щодо себе як суб’єктів політичних відносин [1].
Природно, що змістове наповнення такого „політичного „Я-образу” має свою
специфіку. В цьому контексті важливою є відповідь на запитання: які
психологічні характеристики притаманні „Я-образу” виборців як суб’єктів
політичного процесу? За допомогою яких механізмів регулюється політична
свідомість виборців і змінюється їхнє ставлення до себе у ході
політичної взаємодії?

Провідну роль у поясненні динаміки та результатів названих процесів
деякі дослідники відводять „рефлексивним механізмам”, що можуть
тлумачитися як віддзеркалені регулятори свідомості особи, котрі
актуалізуються в процесі соціально-політичної взаємодії. При з’ясуванні
психологічного змісту рефлексивних механізмів доречно послатися на О.
Бодальова, який зазначав, що соціальні функції, поведінка і мотивація
тісно пов’язані з процесом віддзеркалення особистістю зовнішнього світу,
особливостями соціального пізнання й пізнання себе через інших [3].
Отже, віддзеркалені експектації інших виступають для суб’єкта важливим
регулятором його свідомості, засобом постійного уточнення його
„Я-образу”.

В сучасній соціально-політичній психології усталилося кілька точок зору
щодо характеру, змісту та ролі рефлексивних механізмів у регуляції
свідомості та самосвідомості особистості. Так, В. Ядов розглядає їх як
„відрефлексовані стандарти суспільства”, вплив яких істотно зумовлює
свідомість суб’єкта. Вважається, що у простих ситуаціях (не пов’язаних
із соціальною взаємодією) індивід керується елементарними
настановленнями; у складніших соціальних ситуаціях поведінка індивіда
регулюється базовими (соціально детермінованими) атитюдами, а в умовах
складних соціальних взаємодій визначається, насамперед, вищими
диспозиціями як „відрефлексованими стандартами суспільства” [9].

Аналізуючи розуміння рефлексивних механізмів з позиції когнітивної
психології, доходимо висновку про надтісний зв’язок між категоріальними
та рефлексивними структурами свідомості особи. Припускаємо, що тут
система оцінних конструктів як певної категоріальної системи, на основі
якої відбувається відтворення особою образу соціальної дійсності,
істотно зумовлює сам психологічний і функціональний зміст та особливості
„розгортання” відповідних рефлексивних механізмів. Відтак припускаємо
існування специфічних категоріально-рефлексивних структур свідомості
виборців, які поєднують рефлексивні механізми з тим змістом свідомості,
який „задається” громадянам самим процесом політичної взаємодії.

Розглядаючи індивіда як суб’єкта соціального пізнання, потрібно
відзначити, що базовим прагненням особистості в процесі конструювання
соціальної реальності є тяжіння до логічної послідовності,
несуперечливості суб’єктивного образу відображеної реальності (Osgood,
1955; Festinger, 1957; Heider, 1958). Визначивши такий підхід у якості
певного методологічного підґрунтя, функціональну роль рефлексивних
механізмів свідомості можна розширити відповідно до розуміння феномена
„Я-концепції” особистості. Припускаємо, що рефлексивні механізми, які
актуалізуються в процесі інтеракції, виконують функцію регуляції
свідомості, що полягає у формуванні й підтримці балансу (конгруентності)
„Я-образу”, зумовлюваного дисонансом між особистим і віддзеркаленим
себебаченням індивіда. Отже, маємо підстави говорити і про певну захисну
функцію рефлексивних механізмів, спрямовану на дотримання стабільності
„Я-образу”.

Схожу позицію знаходимо в дослідженннях як вітчизняних, так і зарубіжних
психологів. Зокрема, В. Петровський вважає основною функцією
рефлексивних механізмів трансформацію „Я-образу” від „потенціального Я”
у „наявне Я”. В такий спосіб суб’єкт „стверджується у своїх очах..,
пориває з образом.., що його не задовольняє, і формує образ, що його
вдовольняє” [5, с. 133]. Під схожим кутом зору проблема рефлексивних
механізмів аналізується у працях В. Лефевра, який дослідив так звані
рефлексивні структури, що зумовлюють особливості поведінки особи у
різних інтеракціях. Згідно з ними, людина поводиться так, як зазвичай
уявляє себе, утворюючи в такий спосіб конгруентний „образ Я”.

У працях інших вчених рефлексивним механізмам відводиться роль
критичного осмислення „Я-образу” особистості, його коригування,
зумовлюваного соціальною взаємодією. Роль рефлексивних механізмів тут,
очевидно, зводиться до формування балансу між власним себебаченням та
рефлексивним „Я-образом”. В деяких дослідженнях рефлексивні механізми
свідомості постають як необхідні засоби формування суб’єктності
особистості, усвідомлення нею власної нетотожності з іншими, осмислення
своєї ролі у взаємодії. Цю точку зору простежуємо і в працях, де
рефлексивні механізми розглядаються як регулятори формування
індивідуації людини, усвідомлення нею власної унікальності
„самовіднесення” й „самодиференціації від інших”.

Психологічний зміст рефлексивних механізмів свідомості аналізується й у
„смисловій” парадигмі (О. Леонтьєв, 1999; Н. Артем’єва, 1980). Тут вони
визначаються переважно як засоби осмислення особистістю зовнішньої
дійсності, реконструкції суб’єктивного образу взаємодії, наділення
суб’єктивно-значущим смислом її учасників.

Узагальнюючи наведені підходи, надалі під рефлексивними механізмами
політичної свідомості виборців будемо вважати у широкому розумінні
механізми регуляції свідомості індивіда в соціально-політичній
взаємодії, що активізуються внаслідок віддзеркалюваних експектацій
„значущих інших”. Належить підкреслити, що сам психологічний та
функціональний зміст рефлексивних механізмів свідомості виборців можна
розкрити лише через їх зв’язок з категоріально-оцінними структурами.

Мета дослідження:

вивчення рефлексивних механізмів свідомості виборців, дослідження їх
функціонального змісту на різних рівнях рефлексії та побудова динамічної
моделі „розгортання” відповідно до етапів політичної взаємодії.

Гіпотези дослідження:

свідомість виборців як суб’єктів політичної взаємодії істотно
опосередковується складною системою рефлексивних механізмів як
„віддзеркалених регуляторів” свідомості; зміст рефлексивних механізмів
перебуває в тісному взаємозв’язку з категоріальними оцінними структурами
свідомості виборців; особливості відтворення виборцями образів суб’єктів
політичної взаємодії й рефлексії свого дзеркального „Я-образу”
зумовлюють функціональний зміст рефлексивних механізмів.

Теоретична модель дослідження

Ми виходили з того, що в політичної взаємодії, цій складній рефлексивній
системі, свідомість виборців як її суб’єктів визначається, насамперед,
особливостями „бачення” себе в інтеракції з іншими суб’єктами та
узалежнюється від рефлексованого сприймання себе іншими. Отже, найперше
слід визначити, яким чином (за якою системою смислових критеріїв)
виборці характеризують інших суб’єктів політичної взаємодії і як вони
уявляють своє рефлексивне сприймання „очима” цих інших, наділяючи їхні
дії суб’єктивною системою смислів. Ми також дотримувалися думки, що під
час зазначених процесів відбувається „розгортання” відповідних
рефлексивних механізмів свідомості виборців.

Представлені рівні рефлексивних процесів (відтворення образів суб’єктів
політичної взаємодії та рефлексія власного „дзеркального „Я-образу”) ми,
услід за В. Петровським, визначаємо як інтер- і метаіндивідні рівні
рефлексії [5]. Аналіз цих щаблів рефлексивних процесів дає, на думку
деяких дослідників, можливість вичерпно охарактеризувати особистість, а
отже відповісти на два ключові запитання: „Хто з інших людей і яким
чином репрезентується (інтеріоризується) у мені як особистості?” і „Як я
сам і в кому відбуваюся як значущий „інший”, зумовлюючи чиюсь свідомість
та поведінку?” [5].

Відтак дослідження інтеріндивідного рівня рефлексії передбачає вивчення
процесу відтворення виборцями образу політичної взаємодії та її основних
учасників і виявлення тих рефлексивних механізмів, які актуалізуються на
цьому етапі. Ми визначаємо ці механізми як „рефлексивні механізми
інтеріндивідного рівня”. Вивчення метаіндивідного рівня рефлексії
передбачало визначення того, як виборці уявляють своє сприймання з боку
інших суб’єктів політичної взаємодії та дослідження рефлексивних
механізмів, що опосередковують даний процес на цьому етапі. Назвемо ці
механізми „рефлексивними механізмами метаіндивідного рівня”. Таким
чином, вивчення інтер- і метаіндивідного рівнів рефлексії дало б нам
змогу дослідити особливості смислової реконструкції виборцями образів
„значущих інших” у політиці та вивчити їхнє „себебачення” очима цих
інших, а також визначити особливості „розгортання” відповідних
рефлексивних механізмів на кожному з цих рівнів, що дало б підстави для
відтворення вичерпного смислового політичного „Я-образу” виборців.

На інтер- і метаіндивідному рівнях рефлексії ми припустили існування
системи оцінних конструктів виборців, що виконують важливу роль
диференціації об’єктів оцінювання шляхом категоризації їх за шкалами
певних значущих для громадян смислів [10]. За умов рефлексивного
характеру політичної взаємодії реконструкція смислових образів її
учасників повинна відбуватися із залученням як особистісних (іманентних
самим виборцям у процесі диференціації учасників політичної взаємодії),
так і рефлексивних (таких, що атрибуються виборцями „значущим іншим”)
конструктів.

Під особистісними оцінними конструктами ми, спираючись на точку зору Дж.
Келлі та ін., надалі будемо розуміти систему смислових оцінних
критеріїв, спрямованих на відтворення виборцями образів суб’єктів
політичної взаємодії та себе як її учасника. Під рефлексивними оцінними
конструктами розумітимемо ті оцінні критерії, за якими, як вважають
виборці, відбувається їхня оцінка з боку інших суб’єктів політичної
взаємодії.

Методика та організація дослідження

Типологія соціально-психологічних механізмів політичної свідомості
виборців [8] була покладена нами в основу словника механізмів,
застосованого для опитування експертів. З цього словника експерти
відібрали дев’ять механізмів, які, на їхню думку, відіграють найзначнішу
роль у регуляції свідомості виборців у ході політичної взаємодії, а
саме: сугестію (навіювання), зараження, проекцію (перенесення),
автономізацію, ідентифікацію, негативізм (нехтування), стереотипізацію
(соціальне порівняння), ескапізм (утеча від реальності), конформізм. На
основі аналізу психологічного змісту відповідних механізмів та методик,
спрямованих на їхнє емпіричне вивчення, було розроблено оцінні шкали-
дескриптори для методу модифікованого особистісного семантичного
диференціалу. До цих шкал ми додали дескриптори, які відображали
загальне ставлення до політики на когнітивному, емоційному та
поведінковому рівнях [7].

У якості об’єктів оцінювання респондентам було запропоновано образи
провідних суб’єктів політичної взаємодії, репрезентовані умовними
„кластерами”:

Кластер провідних „прямих” суб’єктів політики. Тут у якості
безпосередніх учасників політичної взаємодії для оцінки було обрано
оцінних персонажів: діючих політиків (кандидатів) як потенційних
об’єктів політичного вибору громадян; лідерів політичних партій. Імена
та прізвища конкретних політиків в опитувальнику не фігурували;
респонденти мали домислити запропонований їм образ „хорошого” чи
„поганого” політика тощо.

Кластер „непрямих” учасників політичної взаємодії. До цієї групи було
віднесено „латентних” суб’єктів політичної інтеракції як „медіаторів”
взаємодії між політиками (кандидатами) і виборцями. Головним критерієм
їхнього добору був істотний вплив на свідомість виборців у ході
політичної взаємодії. Такими „непрямими” суб’єктами взаємодії ми
визначили персонажів, що були „на слуху” у громадян напередодні виборів,
а саме: журналіста, політтехнолога і т. д.

Кластер професійного та безпосереднього соціального оточення. Важливим
смисловим навантаженням його було врахування впливу референтних груп на
поведінку виборця. До цієї категорії персонажів включили найближче
оточення індивіда – знайомих людей, які характеризувалися б як
негативним, так і позитивним ставленням з боку респондента.

Умовний кластер інваріантів „Я-образу” самих респондентів,
репрезентований образами виборців. До цього кластера включили оцінний
прототип самих виборців (представлений в опитувальнику, як „Я”), і
оцінний персонаж „Я, як виборець”. Останній, на нашу думку, повинен був
стати своєрідним „уявлюваним „Я” виборців: „Я-реальним”, „Я-ідеальним”
або ж навіть „Я-небажаним”. Обрання цього „уявлюваного Я” залежало від
сприймання себе як виборця, свого „політичного” „Я-образу” самими
респондентами.

В ході опитування респонденти шкалювали десять оцінних об’єктів
(„політичних персонажів”) за тридцятьма шкалами-дескрипторами за
п’ятибальною системою. Перший етап дослідження (вивчення рефлексивних
механізмів інтеріндивідного рівня) відбувався під час виборів народних
депутатів України в березні 2002 року; другий (визначення рефлексивних
механізмів метаіндивідного рівня) – під час довиборів у червні 2003
року. Загальна вибірка респондентів обох етапів склала понад 400 осіб 1.
Як основний метод дослідження в обох випадках було використано метод
модифікованого ОСД. Результати піддавалися статистичному опрацюванню
методом факторного аналізу з обертанням Варімакс. Для визначення
рефлексивних механізмів свідомості виборців матрицю емпіричних даних
було модифіковано і представлено у вигляді „тримірного куба даних” [7]
2.

Результати дослідження

Емпірично визначена система особистісних конструктів виборців дає змогу
виокремити найзначущіші критерії, за якими вони оцінюють і категоризують
учасників політичної взаємодії (схема 1) 3.

Схема 1

Система особистісних оцінних конструктів виборців

Виявлені особистісні оцінні конструкти суб’єктів рефлексії можна
поділити на дві групи – згідно з домінуючими критеріями: особистісних
соціально-значущих рис і політичних характеристик суб’єктів інтеракції.
Посилаючись на результати факторизації даних, зазначимо, що провідна
роль у системі особистісних оцінних конструктів належить, передусім,
особистісним характеристикам. Отже, першою особливістю системи
особистісних оцінних конструктів виборців слід визнати їхню
спрямованість на відтворення образів суб’єктів політичної взаємодії
мовою особистих рис. Можемо констатувати, що суто „політичні” (або
„політологічні”) типології залишаються другорядними в побудові вичерпних
смислових образів суб’єктів політичної взаємодії. Така, за висловом
політичного психолога О. Петрунько, „мова особистих рис” виявляється
інтуїтивно зрозумілішою для виборців, ніж „мова політичних
характеристик” [6]. Можна констатувати, що саме завдяки цьому учасники
політичної взаємодії визначаються виборцями, в першу чергу, не за їх
політичною належністю та позицією, а за зрозумілими для громадян
особистісними смисловими конструктами, природа яких тісно пов’язана з
феноменом і механізмами каузальної атрибуції.

Провідну роль особистісних характеристик у побудові образів „значущих
інших” потрібно, з одного боку, інтерпретувати як простіший і
традиційний для пересічного виборця спосіб побудови смислового
конгруентного образу суб’єкта, що сприймається. Тобто, „еталонні”
критерії соціального пізнання (визначення інших за критеріями їхньої
„людяності”) виборці (буквально) „переносять” і в контекст
соціально-політичних відносин. „Ієрархія” оцінних конструктів дає
підстави вважати, що лише після формування загальної емоційної оцінки,
яка здійснюється на основі смислових шкал „соціальний – асоціальний” і
дає змогу визначити суб’єкта сприймання як „свого” (психологічно
близького) або „чужого”, відбувається „політизація” його образу,
подальша категоризація за політологічними характеристиками.

Прикметно, що сам критерій „соціальності” політика (кандидата) виборці
визначають в контексті „спільності життя”, „дотримання норм поведінки”,
„схожості на виборців”. Отже, можемо констатувати, що бажаними для
електорату є, насамперед, „соціальна типовість”, психологічна єдність з
виборцями. Саме так (як такий, що ототожнює себе з народом: політик –
висуванець народу, народний політик, представник інтересів народу тощо)
у свідомості виборців уявляється „бажаний” політик або кандидат як
„перспективний” об’єкт політичного вибору.

У глибокому психологічному розумінні оцінний критерій „соціальність”
варто, на нашу думку, розуміти, як експектацію виборцями зворотної
просоціальної ідентифікації учасників політичної взаємодії, прагнення до
визначення громадянами своєї соціальної значущості для цих інших. Таку
віддзеркалювану виборцями зворотну просоціальну ідентифікацію ми
визначили як рефлексивну ідентифікацію, що може об’єктуватися,
передусім, прагненням виборців до усвідомлення власної референтності для
учасників політичної взаємодії, необхідністю відчуття своєї „політичної
значущості”.

Другою особливістю особистісних оцінних конструктів ми визнали їх
рефлексивний характер, спрямованість на визначення виборцями суб’єктів
політичної взаємодії по відношенню до себе, як заданих спільним
контекстом політичної взаємодії. Такий „проникний” характер особистісних
оцінних конструктів спрямований, насамперед, на відтворення виборцями
образів значущих інших і наповнення їх смислом відносно себе, що має
важливе значення у спільній інтеракції.

„Проникний” характер особистісних оцінних конструктів дозволяє розкрити
і третю їхню особливість, яка полягає в спрямованості особистісних
оцінних конструктів на захист політичної ідентичності виборців.
Розглядаючи психологічний зміст відтворених оцінних конструктів
свідомості виборців у термінах ієрархії потреб А. Маслоу, маємо підстави
говорити про базову потребу виборців в афіліації (прагнення до відчуття
своєї значущості щодо суб’єктів політичної взаємодії, психологічної
близькості з ними) й безпеці (захищеності). Виходячи з цього, як
„перспективний” об’єкт політичної ідентифікації виборці розглядають,
передусім, такого політика або кандидата, який, з одного боку, здатний
до психологічної „близькості” з електоратом, а з другого – до
забезпечення їхнього суб’єктивного відчуття психологічної захищеності.
Таку захищеність, за Е. Ериксоном, можна розуміти як відчуття
убезпеченості в умовах загрози політичної ідентичності, що відчувається
виборцями в політичному процесі.

Якщо система особистісних оцінних конструктів виборців зумовлює їхнє
власне „бачення” себе та інших учасників політичних взаємодій, то
система рефлексивних оцінних конструктів зумовлює „себебачення”
(дзеркальний „Я-образ”) виборців як об’єктів сприймання „значущими
іншими” (схема 2).

Схема 2

Система рефлексивних оцінних конструктів виборців

Психологічний зміст системи рефлексивних оцінних конструктів виборців
істотно різниться зі змістом особистісних конструктів виборців.
З’ясовується, що виборці рефлексують своє „дзеркальне Я” за змістовно
іншим ладом критеріїв порівняно з тими, на основі яких відбувається їхня
оцінка самих суб’єктів політичної взаємодії (особистісними оцінними
конструктами).

Смислове наповнення системи рефлексивних конструктів виборців дає
підстави стверджувати, що вони розуміють своє сприйняття як об’єкт
впливу у процесі політичної взаємодії. Психологічний зміст рефлексивних
оцінних конструктів задається усвідомлюваним виборцями прагненням впливу
на них з боку інших учасників політичної взаємодії, визначенням
змінності чи незмінності їх політичних настанов та поведінки. Інакше
кажучи, у свідомості виборців домінує уявлення, що „узагальнені інші”
(як учасники політичної взаємодії) оцінюють їх, головним чином, за
критеріями готовності до зміни політичних уподобань, настановлень як
складових більш загального феномена політичної ідентичності. Отже,
провідним психологічним змістом виділених конструктів є домінуюче
самоусвідомлення виборців як об’єктів впливу значущих інших у процесі
політичної взаємодії. Усвідомлення цього як загрози їх політичній
ідентичності значною мірою переживається виборцями.

Аналіз психологічного змісту рефлексивних оцінних конструктів, за
допомогою яких відбувається відтворення виборцями свого дзеркального
„Я-образу”, дозволяє говорити про їхні певні стійкі особливості. Першою
їх особливістю вважаємо домінуюче уявлення виборців про те, що в процесі
політичної взаємодії інші оцінюють їх насамперед за шкалою політичних
характеристик. Тоді як у системі особистісних оцінних конструктів
критерії політичних рис виявляються менш важливими для виборців
порівняно з особистісними характеристиками суб’єктів політичної
взаємодії, в системі рефлексивних оцінних конструктів така
„політичність” відіграє першорядну роль. Ця обставина розкриває
рефлексовану виборцями значущість власних політичних характеристик для
інших учасників політичної взаємодії, і, в першу чергу, очевидно для
політиків (кандидатів).

Другою особливістю рефлексивних оцінних конструктів виборців є
усвідомлення загрози власній політичній ідентичності, що рефлексується
виборцями в процесі політичної взаємодії. З точки зору громадян,
учасники політичної взаємодії оцінюють їх за ступенем „готовності” до
втрати політичної ідентичності або, буквально, її незмінюваністю –
„стійкістю”.

З огляду на розглянуті аспекти проблеми, видається за можливе визначити
третю особливість психологічного змісту рефлексивних оцінних конструктів
виборців, якою ми вважаємо спрямованість на визначення виборцями
власного місця та ролі в процесі політичній взаємодії. Необхідність
цього зумовлюється, головне, розбіжністю в особистісному й рефлексивному
„себебаченні” виборців. Таким чином, важливість процесу уточнення
виборцями свого місця та ролі в процесі політичної взаємодії
зумовлюється, з одного боку, прагненням до реалізації суб’єктності
виборців, а з другого – рефлексованою ними об’єктністю, з погляду інших
суб’єктів інтеракції. Розбіжності такого себебачення істотно впливають і
на усвідомлення власного місця в політичній взаємодії.

Відтак, психологічний зміст рефлексивних оцінних конструктів виборців
зумовлює самоусвідомлення виборців як об’єктів політичного впливу в
процесі політичної взаємодії. Виборці „очима інших” відтворюють свій
дзеркальний „Я-образ”, передусім, за шкалою політичних характеристик,
сталістю чи, навпаки, змінюваністю політичних уподобань, соціальною
типовістю чи соціальною унікальністю. Отже, аналіз психологічного змісту
рефлексивних конструктів свідчить, що в процесі політичної взаємодії
виборці відчувають загрозу ідентичності. На пошук захисту від неї
спрямована система особистісних оцінних конструктів виборців.

Дослідження рефлексивних механізмів свідомості виборців

В результаті математичного опрацювання даних [7] було отримано дві
системи рефлексивних механізмів, визначених нами як „інтеріндивідні” та
„метаіндивідні” [5]. Обидві системи мають різний психологічний зміст,
який істотно зумовлюється змістом досліджених нами оцінних конструктів.
В системі механізмів інтеріндивідного рівня він детермінується
особливостями власного бачення виборцями політичної взаємодії та її
суб’єктів. На метаіндивідному рівні відповідний зміст визначається
особливостями рефлексування виборцями свого „Я-образу”,
інтеріоризованого іншими суб’єктами політичної взаємодії.

Визначаючи смисловий зв’язок між системою оцінних конструктів і
рефлексивних механізмів, підкреслимо, що за допомогою системи оцінних
конструктів відбувається моделювання виборцями соціальної дійсності,
усвідомлення взаємин учасників усередині цієї моделі, визначення
експектацій інших стосовно себе тощо. Інакше кажучи, оцінні конструкти
задають „рамки” самого простору політичної взаємодії і, відповідно,
зумовлюють спрямованість поведінки виборців у полі цієї взаємодії.
Функція рефлексивних механізмів полягає у цьому процесі насамперед у
регуляції свідомості виборців, необхідність якої, очевидно, зумовлюється
розбіжностями в їхньому особистісному та віддзеркаленому себебаченні
(схема 3).

Схема 3

Модель взаємозв’язку інтер- і метаіндивідних рефлексивних механізмів
свідомості виборців

Рефлексивні механізми інтеріндивідного рівня „задаються” виборцям
насамперед як „віддзеркалені соціальні” регулятори свідомості. У системі
відповідних рефлексивних механізмів провідне місце належить політичній
інтернальності. Відомо, що внутрішній локус контролю учасників
політичної взаємодії є базовим критерієм, який істотно зумовлює
категоризацію виборцями учасників політичної взаємодії як членів
інгрупи. Очевидно, що підтримка високого рівня власної самооцінки за
шкалою значущих рис загалом і визначення власного локусу контролю як
внутрішнього (інтернального) зокрема виступає важливим чинником
дотримання стабільності „Я-образу” особистості.

Самопокладання виборців як інтернальних суб’єктів варто розглядати як
задане переважно двома факторами. З одного боку, механізм політичної
інтернальності об’єктивується характером виборів, що зумовлюють
суб’єктну роль громадян, які, у певному розумінні, одержують тут
відчування такої собі особистісної (хоча й тимчасової) „зверхності” над
політиками як об’єктами свого вибору. З другого боку, генезу цього
механізму можна розглядати як наслідок вияву локусу контролю членів
інгрупи, з якими ідентифікують себе виборці, що визначається останніми,
як інтернальний. Відомо, що „приписування” собі тих чи інших
характеристик відбувається з урахуванням соціальних ситуацій, у зв’язку
з якими й відбуваються відповідні процеси самокатегоризації, атрибуції
тощо [4]. Отже, ототожнення себе за рядом ключових параметрів (бажаними
цінностями) з референтними особами може також зумовлювати й визначення
виборцями (суб’єктами рефлексії) їхнього локусу контролю як
інтернального. Крім того, сам функціональний зміст механізму політичної
інтернальності може розглядатися, виходячи з психологічного змісту
системи особистісних та рефлексивних оцінних конструктів. У цьому
контексті механізм політичної інтернальності слугує засобом формування
суб’єктності виборців, виходу з нав’язуваної їм об’єктної (пасивної)
ролі в політиці.

Механізм політичної інтернальності визначається самими виборцями як
такий, „дія” якого добре „рефлексується” іншими учасниками політичної
взаємодії (див. схему 3). Але тоді, як самі виборці схильні визначати
себе як політично інтернальних, „значущі інші”, „інтерпретуючи” їхню
поведінку, приписують їм як механізм політичної інтернальності, так і
механізм політичної екстернальності. Виявлена полярність зумовлюється,
насамперед, особливостями визначення учасника політичної взаємодії, який
„атрибує” виборцям ці механізми як „свого” (члена інгрупи) або „чужого”
(члена аутгрупи). Можемо констатувати, що члени ін- та аутгруп
„вбачають” різні механізми локусу контролю виборців. При цьому
рефлексована „точка зору” членів інгруп збігається з виявленою позицією
самих виборців щодо механізму політичної інтернальності як значущого
механізму їхньої свідомості. Відповідно, членам аутгруп атрибується
протилежна „точка зору”.

Наступним емпірично підтвердженим психологічним механізмом, що
забезпечує регуляцію політичної свідомості виборців, є механізм
рефлексивної ідентифікації. Його варто розглядати як один із
найважливіших регуляторів, що зумовлює процес політичної ідентифікації
виборців (1) та їхню політичну поведінку (2). Аналіз результатів
дослідження дає підстави визначити психологічний зміст цього механізму
як такий, що полягає у формуванні політичної ідентичності виборців з
тими учасниками політичної взаємодії, які рефлексуються як такі, що
ототожнюють самих себе з громадянами. Отже, можна з великою часткою
впевненості говорити, що виборці ідентифікують себе з тими учасниками
політичної взаємодії, які, на їхню думку, ототожнюють самих себе з
електоратом. У буденному тезаурусі зазначений механізм найбільш
адекватно може вербалізуватися в мовному патерні „Ми обираємо тих, хто
обирає нас”. Потрібно особливо підкреслити, що цей механізм виявляється
єдиним, який, на думку виборців, „не рефлексується” іншими учасниками
політичної взаємодії. Отже, з точки зору виборців, інші учасники
політичної взаємодії не усвідомлюють значущих причин політичної
ідентифікації громадян. Відповідно, ними також „не рефлексуються” й
основні потреби виборців.

Однією з аксіом сучасної психосемантики є ідея про те, що моделювання
суб’єктивного простору відбувається шляхом відображення особистісних
характеристик самого суб’єкта оцінювання. Таким чином, конфігурація
семантичного простору значною мірою стає відображенням, „проектуванням”
особистісних якостей самого суб’єкта. Саме в рамках такого підходу нам
видається можливим розкрити психологічний зміст механізму проекції
суб’єктів рефлексії, що в нашому дослідженні поділився на дві складові,
а саме – позитивну проекцію та негативну проекцію. Попри
різновекторність цих механізмів, спільне психологічне наповнення дає
підстави для загального визначення їх психологічного змісту.
Психологічний зміст механізмів проекції полягає в проектуванні виборцями
особистісно-бажаних якостей на об’єкти політичної ідентифікації
(механізм позитивної проекції) та власних небажаних характеристик – на
об’єкти політичного відособлення (механізм негативної проекції).

Відтак, проекція є одним із найважливіших механізмів моделювання
суб’єктивного образу дійсності, що зумовлює формування та підтримку
опозиції, заданої у свідомості виборців, як „Я – не Я” або „схожі на
мене – не схожі на мене”. В такий спосіб механізми позитивної та
негативної проекції служать співвіднесеності „внутрішнього” і
„зовнішнього” світів виборців – особистісної та соціальної (політичної)
ідентичностей. Роль рефлексивних механізмів проекції об’єктивується тут
і самим психологічним змістом політичної взаємодії: „хорошим” учасникам
інтеракції приписуються переважно позитивні якості, тоді як „поганим” –
негативні. Очевидно, що в такий спосіб досягається конгруентність
(несуперечливість) образу модельованої реальності. Таке розуміння дає
підстави розглядати механізми проекції в контексті механізмів групового
захисту (або захисту образу інгрупи), функціональний зміст яких
покликаний на захист „Ми-образу” або так званої групової ідентичності
виборців. Відтак, механізм позитивної проекції в цьому контексті слід
інтерпретувати як один з механізмів „інгрупового фаворитизму”, а
негативної проекції – „аутгрупової дискримінації”.

Виборцями добре рефлексується і зворотний бік власної проекції, а саме:
яким чином проективні риси самих виборців „усвідомлюються” іншими
учасниками політичної взаємодії. На метаіндивідному рівні рефлексивний
механізм проекції поділився, як і в попередньому випадку, на дві
складові: механізм позитивної та негативної проекції. Таке розщеплення
також зумовлюється віднесеністю об’єкта рефлексії (учасника політичної
взаємодії, який, на думку виборців, „рефлексує” ці механізми) до
кластеру ін- або аутгрупи.

Наступним у системі рефлексивних механізмів віддзеркаленої суб’єктності
виборців виявився механізм диференціації впливу. Було визначено, що в
процесі політичної взаємодії виборці диференціюють вплив, виходячи з
його “суб’єкта”, самого „джерела” цього впливу. Встановлено, що виборці
інтерналізують впливи членів інгрупи і прагнуть до „протидії”, не
сприймаючи вплив членів аутгруп. Психологічний зміст механізму
диференціації впливу дає підстави встановити, що виборці прагнуть до
інтерналізації впливів членів інгрупи, які буквально „розділяють”
політичну ідентичність виборців, та відсторонення від впливів „ворожих”
членів аутгрупи. Отже, можна констатувати, що психологічний зміст цього
механізму полягає у визначенні виборцями власного ставлення до впливу
залежно від його суб’єкта (члена ін- чи аутгрупи).

Прикметно, що дія цього механізму „рефлексується” учасниками політичної
взаємодії зі змістом, протилежним змістові механізму диференціації
впливу. Учасники політичної взаємодії, як визначають виборці,
„приписують” їм механізм політичної стереотипізації. Психологічне
наповнення його дає підстави вважати, що учасники політичної взаємодії
(як вони усвідомлюються виборцями) „рефлексують” недиференційованість
сприймання виборців. Механізмом такого недиференційованого сприйняття є
політична стереотипізація. Отже, виборці рефлексують себе тут як таких,
що буквально вважають усіх „суб’єктів політики” однаковими, типовими.
Водночас вони вважають себе загалом такими, що добре диференціюють
учасників політичної взаємодії.

Виходячи з аналізу психологічного та функціонального змісту досліджених
категоріально-рефлексивних структур свідомості виборців, уявляється
можливим побудувати теоретичну модель „розгортання” рефлексивних
механізмів свідомості виборців відповідно до етапів політичної
взаємодії. Отже, на першому етапі відтворення смислового образу
політичної взаємодії та її провідних учасників виборцями, як суб’єктами
рефлексії, передовсім рефлексується ставлення до себе „значущих інших”.
Віддзеркалення цього ставлення відбувається на основі рефлексивних
оцінних конструктів, що забезпечують усвідомлення „дзеркального
„Я-образу” виборців. На цьому етапі у свідомості виборців відбувається
визначення власної об’єктної ролі в процесі політичної взаємодії, що, на
їхню думку, відводиться ним іншими. Провідним механізмом на цьому етапі
виявляється рефлексія. За її допомогою виборці визначають, насамперед,
ставлення до себе „значущих інших” і відтворюють власний дзеркальний
„Я-образ”. В результаті рефлексивних процесів, які відбуваються на
першому етапі відтворення образу політичної взаємодії та її учасників,
виборцями рефлексується певна небезпека щодо власної особистісної та
соціальної ідентичності.

Необхідним етапом визначення безпосереднього джерела загрози
ідентичності є детальніша диференціація образів провідних суб’єктів
політичної взаємодії. Таким чином, на другому етапі відбувається
поступова диференціація образів суб’єктів політичної взаємодії,
визначення їх за смисловим критерієм „свій” – „чужий”, чи, у буквальному
розумінні, такий, що „загрожує”, чи навпаки – „не несе загрози”
виборцям. Розподіл суб’єктів політичної взаємодії за цими критеріями
відбувається на основі особистісних оцінних конструктів виборців.
Значущими механізмами, крім власне рефлексії, постають механізми
соціального пізнання, а саме: соціальна категоризація, каузальна
атрибуція, ідентифікація. На основі цих механізмів відтворюються
диференційованіші образи учасників політичної взаємодії та відбувається
їхнє віднесення до смислових кластерів ін- та аутгруп. На цьому ж етапі
в процесі смислової деталізації образів провідних суб’єктів політичної
взаємодії окреслюється прагнення виборців до виходу з рефлексованої ними
об’єктності. Одним із механізмів „виходу” (позбавлення) такої
нав’язуваної об’єктності та самоусвідомлення виборців як суб’єктів
політичної взаємодії стає ідентифікація з „своїми” учасниками політичної
взаємодії (усвідомлюваними як члени „інгрупи”) і відособлення
(автономізація) від „чужих” суб’єктів інтеракції (членів „аутгрупи”).

На третьому етапі відбувається актуалізація рефлексивних механізмів
свідомості виборців, які виконують адаптивну функцію й спрямовані на
захист та регуляцію „Я-образу” виборців. Потреба відповідної регуляції
зумовлюється необхідністю зміни „себебачення” (коригування „Я-образу”),
що визначається розбіжностями між особистісним та рефлексивним
себебаченням виборців. Ця регуляція відбувається в процесі ідентифікації
виборців із „своїми” суб’єктами політичної взаємодії та відособлення від
„чужих” суб’єктів інтеракції шляхом „розгортання” відповідних
рефлексивних механізмів свідомості.

Зазначені регулятивні процеси відбуваються на інтер- і метаіндивідному
рівнях рефлексії. Емпірично визначеними рефлексивними механізмами
інтеріндивідного рівня тут виступають політична інтернальність,
рефлексивна ідентифікація, позитивна й негативна проекція, диференціація
впливу. Дослідженими рефлексивними механізмами метаіндивідного рівня є
політична інтернальність, політична екстернальність, позитивна й
негативна проекція, політична стереотипізація.

Виявлені рефлексивні механізми інтер- і метаіндивідного рівнів мають
дещо різний функціональний зміст. Тоді як механізми інтеріндивідного
рівня виконують функцію безпосередньої регуляції „Я-образу” виборців,
регуляція за допомогою рефлексивних механізмів метаіндивідного рівня
відбувається складніше. На метаіндивідному рівні рефлексії в свідомості
виборців визначається, як ті зміни, що відбулися за допомогою
рефлексивних механізмів інтеріндивідного рівня (регуляція „Я-образу”),
„рефлексуються” іншими (1); що вони „покладають” в основу цієї регуляції
(2), які „зміни” у їхній свідомості викликає ідентифікація виборців з
одними учасниками політичної взаємодії й відособлення від інших (3).

Результати емпіричного дослідження дозволяють встановити, що
„рефлексування” виборцями відповідних механізмів на метаіндивідному
рівні залежить, у першу чергу, від віднесеності об’єкта рефлексії
виборців (учасника політичної взаємодії) до кластера ін- або аутгруп. У
такий спосіб регуляція свідомості виборців на метаіндивідному рівні
рефлексії відбувається шляхом усвідомлення того, що: об’єкти їхньої
ідентифікації („свої” учасники політичної взаємодії) „підкріплюють”
власне позитивне ставлення щодо виборців (1); у свідомості об’єктів
відособлення („чужих” громадянам суб’єктів політичної взаємодії), як
відзначають виборці, навпаки, „посилюється” негативне ставлення до них.

Висновки

Було досліджено категоріальні структури (системи оцінних конструктів),
що існують у свідомості виборців на інтер- і метаіндивідному рівнях
рефлексії. Психологічний зміст категоріальних структур, що функціонують
на інтеріндивідному рівні рефлексії (особистісні оцінні конструкти),
показав, що виборці бачать себе провідними учасниками політичної
взаємодії, усвідомлюючи важливість власної суб’єктної ролі. Оцінні
конструкти, що існують на метаіндивідному рівні рефлексії (рефлексивні
оцінні конструкти), визначають віддзеркалювану виборцями об’єктність, що
нав’язується їм значущими іншими в процесі взаємодії. Виявлено
рефлексовану виборцями загрозу політичній ідентичності та усвідомлення
ними власної об’єктності, „нав’язуваної” їм у процесі політичної
взаємодії. На нівелювання нав’язуваної об’єктності спрямовано
психологічний зміст особистісних оцінних конструктів виборців.

Встановлено тісний психологічний зв’язок між оцінними конструктами і
відповідними рефлексивними механізмами. Оцінні конструкти зумовлюють
„розгортання” системи рефлексивних механізмів свідомості виборців на
інтер- і метаіндивідному рівнях рефлексії. Оцінні конструкти, спрямовані
на формування образів учасників політичної взаємодії та самих виборців
(особистісні оцінні конструкти) і відтворення дзеркального „Я-образу”
(рефлексивні оцінні конструкти), активізують відповідні рефлексивні
механізми. Рефлексивні механізми відіграють значну роль у процесі
формування та корегування „Я-” та „Ми-образу” виборців, формуванні та
захисті їх політичної ідентичності. Основна психологічна функція
рефлексивних механізмів полягає в регуляції „Я-образу” виборців за умов
розбіжності їхнього особистісного та рефлексивного себебачення в процесі
політичної взаємодії.

Література:

1. Абульханова-Славская К. А, Гордиенко Е. В. Представления личности об
отношении к ней значимых других // Психологический журнал. – 2001. – Т.
22, №5. – С. 38 – 47.

2. Андреева Г. М. Психология социального познания: Учеб. пособие для
студ. психол. и пед. спец. вузов. – 2 изд., перераб. и доп. – М.: Аспект
Пресс, 2000. – 288 с.

3. Бодалев А. А. Формирование понятия о другом человеке как о личности.
– Л., 1970.

4. Кон И. С. В поисках себя. Личность и ее самосознание. – М.:
Политиздат, 1984. – 335 с.

5. Петровский В. А. Психология неадаптивной активности / Российский
открытый университет. – М.: ТОО „Горбунок”, 1992.

6. Петрунько О. В. Імпліцитні типології політичних лідерів у свідомості
електорату України: Автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.05. – К.,
2000. – 16 с.

7. Позняк Д. В. Проблема добору емпіричних ознак та об’єктів оцінювання
для методики ОСД в політико-психологічних дослідженнях // Вісник
Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г.
Шевченка. Випуск 21. Серія: психологічні науки: Збірник наукових праць –
Чернігів: ЧДПУ, 2003. – № 21. – С. 149 – 153.

8. Позняк Д. В. Соціально-психологічні механізми політичної свідомості
виборців // Соціальна психологія. – 2003, № 1 (3). – С. 31 – 45.

9. Ядов В. А. О диспозиционной регуляции социального поведения //
Методологические проблемы социальной психологии. – М., 1975. – С. 89 –
105.

10. Kelly, G. A brief introduction to personal construct theory //
Perspectives in personal construct theory / D. Bannister (Ed.). London:
Academic Press. – 1970. – P. 11 – 12.

11. Позняк Д. Рефлексивні механізми свідомості виборців // Соціальна
психологія. – 2004. – № 3 (5). – C.22-38

12. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020