UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРефлексивність як детермінанта суб’єктності тренера-викладача (реферат)
АвторPetya
РозділПсихологія, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4520
Скачало364
Опис
Рефлексивність як детермінанта суб’єктності тренера-викладача Рефлексія як здатність до самопізнання та самоаналізу власної внутрішньої психічної діяльності, психічних якостей і станів є одним з найважливіших показників суб’єктності тренера-викладача, адже саме вона визначає повноту його самоінтеграції та самоздійснення як неповторної цілісності. В сучасній філософській і психологічній літературі термін „рефлексія” досить поширений. Проте більшість його гносеологічних характеристик обмежується уявленнями, які співвідносяться з дослівним перекладом цього слова з латини – „повернення назад” для заглиблення у те, що відбулось, і на цій основі пізнавати найпотаємніші глибини буття через активність людини. Відтак, цим терміном позначаються поняття, що відрізняються за змістом, або котрі можна описати в інших категоріях. Виходячи з того, що вдосконалення змісту понять, коректне узгодження їх системи – необхідний і обов’язковий крок емпіричного дослідження, спробуємо класифікувати відомі в науковій літературі визначення та запропонувати своє їх розуміння. Історія аналізу явища рефлексії сягає сивої давнини. Адже вона існує відтоді, коли людина почала цікавитися світоглядними проблемами. В таблиці 1 наводиться фрагмент рефлексивно орієнтованого дослідження [10] гносеологічних характеристик цієї категорії видатними філософами античності, середньовіччя та Нового часу. Таблиця 1 Категоризація поняття „рефлексія” видатними філософами Філософи Гносеологічні характеристики рефлексії Аристотель Рефлексія людини є рисою божественного розуму, який продукує свій предмет, відображається в ньому і пізнає на цій основі свою сутність. Платон Рефлексія протилежна практиці, вона є заглибленням у внутрішню сутність предмета суб’єктивності. Рефлексія є, насамперед, поверненням суб’єкта до самого себе після виходу із себе – у свою протилежність. Дж. Локк Рефлексія є спостереженням (внутрішнім досвідом), якому розум піддає свою діяльність та спосіб її вияву, внаслідок чого в розумі виникають ідеї цієї діяльності. Лейбніц Рефлексія – це діяльність, здатність монад до аперцепції, усвідомлення уявленням його власного змісту. Кант Рефлексія містить основу можливості об’єктивного порівняння уявлень одного з одним. Трансцендентальна рефлексія пов’язує погляди з апріорними формами чуттєвості та розсуду і науки, що контролює об’єкт. Фіхте Рефлексія є наукове знання про самого себе. Гегель Рефлексія постає формою саморозгортання духу. Гуссерль Рефлексія є назвою актів, у яких потік переживання з усіма його різноманітними подіями стає ясно осягненим і таким, що аналізується. Тобто, рефлексія є методом пізнання свідомості. Здійснений [10, с. 73] аналіз переконує, що рефлексія, як вона описується в історії філософії, є певною акцією, спрямованою на усвідомлення власних дій людини, розкриття їх канонів, а також законів, що постають в об’єктивній дійсності. Рефлексією як предметом психології у XX столітті безпосередньо зацікавилась когнітивна психологія, яка протиставила себе поведінкознавчим напрямам. У межах цього напрямку одні дослідники ототожнювали психічні процеси, що відповідають за переробку інформації, з ієрархічно організованою рефлексивною регуляцією пізнавальної активності, інші відводили рефлексії роль одного з багатьох когнітивних процесів. Загальний інтелектуалістичний сенс когнітивістського розуміння відображений у визначенні рефлексії як здатності людини мислити про своє мислення задля його вдосконалення. Конструктивний внесок у теоретичний аналіз проблеми – диференціацію й конкретизацію, а, отже, операціоналізацію предмета рефлексії, зробили такі вчені, як, зокрема, Б. Ананьєв, Л. Божович, С. Рубінштейн, В. Роменець, В. Столін, П. Чамата. Гносеологічні характеристики рефлексії та їх вираження у мисленнєвих та пізнавальних процесах розкрито у працях Г. Антипова, О. Огурцова, В. Зарецького, С. Степанова. Питання інтелектуальної та особистісної рефлексії розроблялись у дослідженнях В. Давидова, Г. Голіцина, Б. Ельконіна та інших. Проблемам з’ясування генетичних чинників рефлексії присвячено чимало наукових праць, виконаних у психологічній школі С. Максименка. Треба відзначити, що в деяких експериментальних дослідженнях рефлексія виступає не лише як суттєвий компонент будь-якого іншого процесу, наприклад, мислення, що відбувається, за І. Семеновим, на чотирьох рівнях: особистісному, рефлексивному, предметному та операціональному, але і як предмет спеціального психологічного вивчення (наприклад, у дослідженні І. Котик [5]) механізмів рефлексії в процесі розвитку суб’єктності людини; у визначенні М. Варбан [1] – ролі рефлексії у професійному становленні майбутнього фахівця; в дослідженні Т. Комар [4] – взаємозв’язку розвитку рефлексії та соціалізації підлітків. При цьому, залежно від галузі, у якій проводилися психологічні дослідження, підкреслювалася та чи інша „грань” рефлексії. Шляхом теоретичного аналізу наукових даних встановлено, що рефлексія є методологічною категорією, котрій властиві певна строкатість та інваріативність у її семантичному визначенні. Це: 1) осмислення мислення; 2) аналіз знання для одержання нового знання або перетворення неявного знання на явне; 3) самоспостереження за станом розуму або душі; 4) дослідницький акт, спрямований людиною на саму себе [14, с. 499 – 502]; 5) відображення людиною власної внутрішньої психічної діяльності, психічних якостей і станів; 6) усвідомлення людиною того, як вона сприймається іншими людьми [2, с. 274]; 7) здатність утримувати в свідомості вихідну ситуацію, позицію і одночасно перебувати в рефлексивній позиції, тобто задавати собі запитання, аналізувати матеріал вихідної позиції [9, с. 243]; 8) унікальна властивість, притаманна лише людині, стан усвідомлення чогось, процес репрезентації психіці свого власного змісту [3, с. 47]. Узагальнення існуючих визначень рефлексії уможливлює викладення власного погляду щодо її тлумачення. Під рефлексією ми розуміємо свідомий і довільний процес осмислення та переосмислення суб’єктом сутнісних власних ознак, можливостей і досягнень, а також своїх відносин із соціальним світом, що виявляються в ході його спілкування з іншими людьми та активного засвоєння ним норм і засобів різних діяльностей. Складовими рефлексії є змістовий компонент, що характеризує її предметний аспект, і динамічний компонент, пов’язаний зі способом її виникнення. Змістову сторону рефлексії обумовлює її предмет, залежно від якого розрізняють два її основні типи – внутрішню (інтрапсихічну, ауторефлексію) та зовнішню (інтерпсихічну) рефлексію. Перша співвідноситься з рефлексивністю як здатністю до самосприйняття змісту власної психіки та його аналізу, друга – зі здатністю побудови і відтворення у своїй свідомості напрямку думок, почуттів суб’єкта комунікації, що передбачає, поряд з рефлексивністю як здатністю „стати на місце іншого”, також і механізми проекції, ідентифікації, емпатії. Динамічний компонент рефлексії пов’язаний з моментом запуску цього процесу, тобто з рефлексивним виходом, а також з процесами переходу з рівня на рівень – інакше кажучи, з процесом рефлексивних занурень та переходами по рефлексивних рівнях. У зв’язку з цим виокремлюють довільну й імпульсивну рефлексію. Перша трактується як рефлексивний акт, що запускається людиною за наказом, бажанням; вона характеризується контролем над початком рефлексивних процесів. Людина, звичайно, повинна мати потребу, мотив для такого довільного запуску рефлексії, а також усвідомлювати себе спроможною це зробити. Друга, імпульсивна рефлексія, виникає при зіткненні з перешкодою, з проблемою, з неможливістю діяти за старим взірцем [9]. Така імпульсивність характерна як для зовнішньої, так і для внутрішньої рефлексії. Динамічний аспект рефлексії можна, ймовірно, пов’язати й з так званим „часовим” принципом, залежно від якого А. Карпов [3] розрізняє три основні її види: ситуаційну, ретроспективну і перспективну. Так, ситуаційна рефлексія забезпечує безпосередній самоконтроль поведінки людини в актуальній ситуації, осмислення її елементів, аналіз подій, здатність суб’єкта співвідносити свої дії з ситуацією та їх координацію відповідно до умов, що змінюються, і власного стану. Поведінковими проявами і характеристиками цього її виду є, зокрема, час обмірковування суб’єктом своєї поточної діяльності; ступінь розгортання процесів ухвалення рішення; схильність до самоаналізу в конкретних життєвих ситуаціях. Ретроспективна рефлексія виявляється в схильності до аналізу вже виконаної в минулому діяльності та подій, що відбулися. У цьому випадку її предметами стають передумови, мотиви і причини подій, що відбулися; зміст минулої поведінки, а також результативні параметри і, особливо, допущені помилки. Ця рефлексія виражається, зокрема, у тім, як часто і довго суб’єкт аналізує та оцінює події, що відбулися, чи схильний він взагалі аналізувати минуле і себе в ньому. Перспективна рефлексія співвідноситься з функцією аналізу майбутньої діяльності, поведінки; плануванням як таким; прогнозуванням ймовірних результатів тощо. Її основні поведінкові характеристики: деталізація планування своєї поведінки, частота звернення до майбутніх подій, орієнтація на майбутнє. Повертаючись до структурної організації рефлексії як психологічного феномена, слід зазначити, що існують й інші її модельні описи та компонентна організація. Так, Л. Пилипенко [8, с. 263], вивчаючи соціальну рефлексію, виокремлює у її структурі інтелектуальний (певний рівень інтелектуального розвитку особистості); екзистенційно-практичний (наявність у досвіді індивіда рефлексивних знань та умінь) і мотиваційний (мотивація самопізнання, самовизначення, самореалізації) компоненти. М. Варбан [1], вивчаючи рефлексію професійного становлення, включає до її структури такі аспекти: предметний (рефлексія структури професійних інтересів, цілей, очікувань особистості; рефлексія навчально-професійних дій, результатів, досягнень; рефлексія якостей професіонала); змістовий (результат самовідображення особистості в процесі професіоналізації, який представлено в формі загального знання „Я”; проблеми і протиріччя професійного становлення; чуттєве переживання та самооцінка виявлених, усвідомлених структурних одиниць „Я” тощо); операційний (основні форми інтелектуальної, рефлексивної і практично-дійової активності задля знаходження, аналізу, синтезу, насичення змісту „Я” – самопізнання, самооцінка, самоузагальнення тощо). Правомірним і доцільним є також розгляд й інших площин рефлексії, а саме з’ясування її пускових механізмів і функцій. Так, одні дослідники [4; 9; 11; 12] вважають, що пусковим механізмом рефлексії є наявність певної проблемно-конфліктної ситуації або нерозв’язаного на діяльнісному рівні протиріччя, яке необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Інші пов’язують їх з властивою людині пізнавальною активністю, цікавістю, пошуковою поведінкою, спрямованою на аналіз самої себе без необхідності реалізації прямої практичної мети [5; 13]. Зрештою, рефлексія функціонує у процесах самопізнання, самооцінювання, самоосмислення, самоаналізу, зумовлюючи появу нових якісних знань про себе як суб’єкта. Будучи одним з основних механізмів суб’єктного розвитку людини, рефлексія забезпечує: 1) здатність суб’єкта реконструювати й аналізувати побудову своєї думки, визначати її склад і структуру і, об’єктивувавши їх, перетворювати для адекватного досягнення цілей; 2) можливість порівняння нинішньої розумової стратегії вирішення ситуації з обраною раніше як оптимальною стосовно даного випадку; 3) пошук нового знання всередині себе, завдяки чому забезпечується процес самопізнання; 4) аналіз процесу мислення та контроль за розумовими стратегіями; 5) розмежування і диференціацію явищ, причини яких лежать всередині і поза суб’єктом. З переліченими функціями, котрі виокремлено та детально проаналізовано у праці [9], важко не погодитися, оскільки вони справді визначають рефлексію як одну з головних суб’єктних характеристик людини. Як необхідні компоненти рефлексивного процесу у дослідженні [4] виокремлюються такі: ідеальна модель кінцевої мети діяльності; усвідомлення власного досвіду; з’ясування необхідних перетворень для наближення його усвідомлених характеристик до ідеальної моделі (перебіг розгортатиметься як планування діяльності, в якому останній момент рефлексивної структури буде наслідком співставлення бажаної ідеальної моделі та усвідомленого досвіду). Інакше – рефлексивний процес актуалізується наявністю суперечності між певним мисленим ідеальним конструктом, який розглядається як необхідне, і усвідомленим досвідом особистості. Особистісна рефлексія з’являється із виявленням невідповідності самоусвідомленого образу наявного буття образові ідеальному, що набуває статусу домагання. Систематизація емпіричних даних дозволила виявити п’ять основних типів рефлексивної психодіагностики – залежно від способу створення простору дослідження: 1) через створення спеціальної методики, найбільш адекватної задекларованому завданню; 2) шляхом звернення до культурно-історичних аналогів (загальновідомих історичних і вигаданих сюжетів, героїв та інших образів); 3) за допомогою створення елементів „іншого світу” (загадок, ігрових ситуацій, вправ); 4) за допомогою інверсій, що дозволяють створювати соціально-психологічні простори, максимально відкриті для вільної самопроекції учасників дослідження; 5) концептуальна діагностика – моделювання ситуації, що піддається діагностичному аналізу з використанням графічних символів. Мета дослідження полягала у визначенні взаємозв’язку рефлексивності та показників суб’єктності тренера-викладача. Завдання дослідження: 1. Охарактеризувати сучасні тенденції дослідження проблеми рефлексії. 2. Визначити динаміку рефлексивності тренерів-викладачів у залежності від етапу професіоналізації. 3. Провести порівняльний аналіз факторних структур суб’єктності тренерів-викладачів, які перебувають на різних етапах професіоналізації. Методика та організація дослідження В емпіричному дослідженні брали участь 42 педагоги з різних видів спорту віком від 20 до 65 років, різного кваліфікаційного рівня (від III тренерської категорії до вищої). Для діагностики індивідуального ступеня виразності рефлексії використано методику А. Карпова; для діагностики змін показників афективної підструктури самосвідомості застосовано опитувальник самоставлення (В. Століна, С. Пантелеєва); для визначення рівня сформованості показників суб’єктності обрано опитувальник О. Волкової. З метою виявлення структури суб’єктності тренерів-викладачів використано факторний аналіз (SPSS-10) за методом головних компонентів з подальшою процедурою varimax-обертання. Результати дослідження та їх узагальнення Оскільки тренерська діяльність має управлінський характер, то в процесі аналізу й інтерпретації емпіричних даних враховувалося, що не лише низький, а й надмірно високий рівень розвитку рефлексивності спричиняє негативний інгібіруючий вплив на її ефективність. Узагальнену картину відсоткового розподілу рівнів розвитку рефлексивності тренерів-викладачів у залежності від етапу професіоналізації подано на графіку 1. Графік 1 Динаміка рефлексивності тренерів-викладачів у залежності від етапу професіоналізації Примітки: - низький рівень; - середній рівень; - високий рівень розвитку рефлексивності. Як бачимо, на етапах професійної підготовки та адаптації у тренерів-викладачів зафіксовано домінування високого (44,4 %) та середнього (44,4 %) рівнів виразності рефлексивності. Активізацію рефлексивних процесів на етапах професійного навчання та професійної адаптації цілком можна пов’язати з труднощами адаптації до нової соціальної ситуації, нової соціальної ролі, нових взаємин у колективі. Поза сумнівом, процеси професійної підготовки і професійної адаптації істотно відрізняються. У найзагальнішому вигляді розбіжності полягають у тому, що в процесі підготовки формуються професійна ідентичність і готовність до майбутньої практичної діяльності, а в процесі професійної адаптації складається індивідуальний стиль професійного мислення та уміння розв’язувати конкретні професійні завдання. Проте саме у ці періоди відбуваються суттєві зміни в професійно-освітньому просторі суб’єкта спортивно-педагогічної діяльності. Вирішальним фактором для подолання труднощів, пов’язаних з проблемними ситуаціями, виступає рефлексивність. На етапі первинної професіоналізації у тренерів-викладачів зафіксовано лише середній рівень розвитку рефлексивності, що загалом можна пояснити стабілізацією всіх сторін їх професійного життя. Для переважної більшості спортивних педагогів на етапі майстерності властивий середній (71,4 %) рівень виразності рефлексивності, який цілком дозволяє здійснювати перехід від теоретичних моделей вирішення проблемної ситуації до їх практичного втілення. Подальший етап науково-пошукової роботи передбачав проведення кореляційного аналізу зв’язку рефлексивності з показниками опитувальника самоставлення (В. Століна, С. Пантелеєва), а також із стажем роботи. Отримані дані подано в таблиці 2. Таблиця 2 Кореляційний зв’язок рефлексивності та показників опитувальника самоставлення (В. Століна, С. Пантелеєва) Стаж Рефлексія Глобальне самовідношення Ауто симпатія Очікув. позитив. ставлення Само впевненість Ставлення інших Само прийняття Само послід. Само звинув. Само інтерес Само розум. Стаж 1 Рефлексія -0,063 1 Глобальне самовідношення 0,1228 -0,125 1 Ауто симпатія 0,0198 -0,194 0,5682* 1 Очік. позитив. ставлення 0,4077 -0,242 0,7735** 0,40 1 Самовпевненість 0,5523* -0,236 0,4702 0,49 0,51631* 1 Ставлення інших 0,3482 -0,155 0,4976 0,13 0,71391** 0,2748 1 Само прийняття 0,2296 0,2138 -0,042 0,14 0,19716 0,3479 0,2 1 Само послідовність 0,222 -0,148 -0,004 -0,044 0,19716 0,0051 0,0966 -0,115 1 Само звинувачення 0,1623 0,0233 -0,596* -0,765** -0,3872 -0,144 0,064 0,2536 -0,217 1 Само інтерес -0,03 0,1761 0,5027* 0,722** 0,37414 0,3281 -0,128 0,0613 -0,031 -0,732** 1 Само розуміння -0,51* -0,016 0,4765 0,13 0,18414 -0,222 -0,127 -0,482 0,3573 -0,603** 0,342 1 Примітки: достовірні кореляції (p<0,05) виділені *; достовірні кореляції (p<0,01) виділені **. Обернений кореляційний зв’язок рефлексивності й показників опитувальника самоставлення свідчать, що зростання самовідношення (інтегральний показник), самопослідовності, очікування позитивного ставлення від інших, самовпевненості тощо обумовлюють зниження рівня індивідуальної виразності рефлексивності. Максимальні за абсолютними величинами значення показників самоставлення свідчать, з одного боку, про низький рівень самокритичності, слабке проникнення у власну особистість, а з іншого – про недостатньо сформований раціональний компонент в уявленнях про себе. Позитивний кореляційний зв’язок рефлексивності тренера-викладача із самоінтересом та самоприйняттям також цілком зрозумілий. Адже активна рефлексія як логічна складова самопізнання й універсальний спосіб побудови ставлення особи до власної життєдіяльності дає можливість тренеру-викладачу усвідомити себе суб’єктом професійного і життєвого розвитку. Для виявлення структури суб’єктності тренерів-викладачів застосовано факторний аналіз. Під час аналізу матриці в якості граничного критерія було обрано факторну вагу 0,60. В результаті факторизації семи показників суб’єктності виокремлено три найзначущіші фактори (таблиця 3). Таблиця 3 Факторне відображення структури суб’єктності тренера-викладача (в загальній вибірці) Показники суб’єктності Фактори після обертання 1 „Активність” 2 „Самосвідомість” 3 „Рефлексивність” Рефлексивність 0,965 Активність 0,845 Самосвідомість 0,852 Свобода вибору й відповідальність за нього Усвідомлення власної унікальності 0,757 Розуміння і прийняття іншого -0,808 Саморозвиток 0,604 Частка сумарної дисперсії 31,1 22,3 17,4 Примітка: дилему умовної назви фактора вирішено відповідно до показника, що отримував максимальне навантаження. З результатів, поданих у таблиці 3, видно, що перший фактор (умовна назва „активність”) пояснює 31,1 % загальної дисперсії. Зі значимим навантаженням і однаковим знаком у його складі домінують компоненти: активності (0,845), усвідомлення власної унікальності (0,757) та здатності до саморозвитку (0,604). Зміст цього фактора характеризує активно-перетворюючу спрямованість суб’єктності тренера-викладача, що є необхідною умовою саморозвитку і професійного самоствердження. Специфіка суб’єктної активності полягає в здатності свідомо й цілеспрямовано впливати на учнів відповідно до етапу багаторічної підготовки. При цьому суб’єктність тренера-викладача пов’язана не просто з констатацією активності як такої, а з усвідомленням себе активним, ініціативним у пошуку засобів для вирішення тренувальних завдань. Представленість у свідомості цілей діяльності та способів її досягнення робить власну активність найбільш усвідомленим компонентом суб’єктності тренера-викладача. Другий фактор – „самосвідомість” (22,3 % загальної дисперсії) суперечливий за своїм складом і репрезентує явну опозицію складових компонентів. Самосвідомість (0,852) у цьому факторі протиставляється розумінню і прийняттю іншого (-0,808). Можливо, домінуюча позиція тренера-викладача в системі взаємовідносин у команді, одноосібне прийняття рішень, жорсткий контроль за функціональним станом спортсмена, асертивний тип міжособистісної взаємодії умовно виключають „розуміння і прийняття іншого”. Специфічні умови спортивної діяльності постійно провокують тренера-викладача ставитися до спортсменів та інших людей як до засобу досягнення значущої мети [6]. Виходячи із завдань спортивної діяльності, кожен спортсмен виступає як функціональна одиниця певного призначення. Відтак у межах системи нормативів діяльності спортсменові випадає роль виконавця, а метою стає спортивний результат. Третій фактор – „рефлексивність” (17,4 % загальної дисперсії) представлений показником рефлексивності, а отже його зміст відображає процес критичного осмислення професійної діяльності, уміння визначати, аналізувати і співвідносити з предметною ситуацією власні дії. Особистісна рефлексія здійснюється в результаті самоаналізу й аналізу свого досвіду спілкування з іншими, своїх можливостей і досягнень, успіхів і невдач у професійній діяльності. В процесі рефлексії відбувається нагромадження внутрішнього досвіду, який дозволяє тренеру-викладачу чітко усвідомлювати ступінь відповідальності за прийняті рішення та власні дії. Порівняльний аналіз факторних структур суб’єктності тренерів-викладачів дозволив визначити міру виразності її базових утворень та особливості модельної організації залежно від етапу професіоналізації (таблиці 4, 5, 6). Подані в них результати доводять, що факторне відображення структури суб’єктності тренерів-викладачів цілком залежить від етапу професіоналізації. Так, на етапах професійної підготовки, професійної адаптації та первинної професіоналізації суб’єктність спортивного педагога має трьохфакторну структуру, а на етапі майстерності – двохфакторну. Таблиця 4 Факторне відображення структури суб’єктності тренера-викладача на етапах професійної підготовки та професійної адаптації Показники суб’єктності Фактори після обертання 1 „Самоцінність” 2 „Ставлення до іншого” 3 „Рефлексивність” Рефлексивність 0,769 Активність 0,710 Самосвідомість -0,710 Свобода вибору й відповідальність за нього 0,603 Усвідомлення власної унікальності 0,886 Розуміння і прийняття іншого 0,777 Саморозвиток 0,782 Частка сумарної дисперсії 37,0 25,5 18,6 З результатів, поданих у таблиці 4, видно, що до першого фактора – умовна назва „самоцінність” (37 % дисперсії) – увійшли показники: усвідомлення власної унікальності (0,886), активності (0,710) та саморозвитку (0,782). Зміст його відображає здатність спортивного педагога на етапах професійної підготовки та професійної адаптації посідати ціннісну позицію щодо себе як самодостатнього та самодіяльного у своїх проявах суб’єкта. Другий фактор (25,5 % дисперсії), що отримав назву „ставлення до іншого”, має суперечливий зміст і є явною опозицією показників суб’єктності – розуміння і прийняття іншого (0,777) та самосвідомість (-0,710). Третій фактор – „рефлексивність” (18,6 % загальної дисперсії) утворили показники: рефлексивність (0,769) та свобода вибору й відповідальність за нього (0,603). Інакше, умовою переходу тренера-викладача на вищий професійний рівень постає його відмова від інтуїтивного відчуття законів і закономірностей, яким підпорядковується тренерська діяльність, до їх критичного осмислення, свідомого врахування й використання. Аналіз результатів, представлених у таблиц 5, свідчить, що перший фактор – „усвідомлення власної унікальності” – пояснює 33,9 % загальної дисперсії. Втім, його складно пояснити однозначно. Цей фактор засвідчує обернено пропорційний зв’язок показників: усвідомлення власної унікальності (-0,950), свобода вибору і відповідальність за нього (0,848) та розуміння і прийняття іншого (0,701). Таблиця 5 Факторне відображення структурисуб’єктності тренера-викладача на етапі первинної професіоналізації Показники суб’єктності Фактори після обертання 1„Усвідомлення власної унікальності” 2„Рефлексивність” 3„Самосвідомість” Рефлексивність -0,951 Активність 0,780 Самосвідомість 0,933 Свобода вибору й відповідальність за нього 0,848 Усвідомлення власної унікальності -0,950 Розуміння і прийняття іншого 0,701 Саморозвиток 0,901 Частка сумарної дисперсії 33,9 26,5 22,5 Позитивний полюс першого фактора відображає ставлення тренера-викладача до учня як до унікального суб’єкта спортивно-педагогічного процесу. На протилежному полюсі представлено, на наш погляд, певну невдоволеність собою та своїми можливостями й досягненнями. До другого фактора (26,5 % загальної дисперсії) увійшли показники рефлексивність (-0,951) та саморозвиток (0,901). До третього (22,5 % загальної дисперсії) – активність (0,780) і самосвідомість (0,933). Із результатів, поданих у таблиці 6, видно, що лише два фактори – „активність” та „рефлексивність” – в сукупності пояснюють 74,1 % загальної дисперсії. До першого фактора (39,1 % загальної дисперсії) увійшли компоненти: активність (0,928), самосвідомість (0,839), свобода вибору та відповідальність за нього (0,742), усвідомлення власної унікальності (0,741), презентуючи глибинну основу самовідчуття тренера-викладача на етапі майстерності як особистості, самодостатньої і відповідальної за власний вектор розвитку. Таблиця 6 Факторне відображення структури суб’єктності тренера-викладача на етапі вторинної професіоналізації та майстерності Показники суб’єктності Фактори після обертання 1„Активність” 2„Рефлексивність” Рефлексивність 0,829 Активність 0,928 Самосвідомість 0,839 Свобода вибору й відповідальність за нього 0,742 Усвідомлення власної унікальності 0,741 Розуміння і прийняття іншого -0,940 Саморозвиток 0,804 Частка сумарної дисперсії 39,1 35,0 До другого фактора – „рефлексивність” (35,0 % загальної дисперсії) – увійшли показники: рефлексивність (0,829), саморозвиток (0,804), розуміння і прийняття іншого (-0,940). Самодетермінація діяльності тренера-викладача, фіксація її результативності й співвіднесення результатів з бажаннями та намірами є, по суті, найбільш значущими для становлення його як професіонала. Попри встановлену різницю за мірою виразності базових утворень суб’єктності, якісно-кількісний аналіз динаміки останніх, у залежності від перебування досліджуваних на певному етапі професіоналізації, виявив водночас і спільну для всіх вибірок тенденцію до послідовного зростання значущості показників активності й рефлексії у процесі професійного становлення. Результати дозволяють твердити, що фактори рефлексивності й активності є детермінантами суб’єктності і презентують її інваріативну частину. Фактори самосвідомість, свобода вибору й відповідальність за нього, розуміння і прийняття іншого є варіативними компонентами суб’єктності спортивного педагога та відображають його індивідуальну своєрідність. Узагальнення результатів дослідження дозволило зробити низку висновків: · рефлексія – свідомий і довільний процес осмислення та переосмислення суб’єктом сутнісних власних ознак, можливостей і досягнень, а також своїх відносин із соціальним світом, що виявляються в процесі його спілкування з іншими людьми й активного засвоєння ним норм і засобів різних діяльностей; · динаміка рефлексивності тренера-викладача в період професіоналізації має хвилеподібний характер з тенденцією до зростання; · факторна структура суб’єктності тренерів-викладачів цілком залежить від етапу професіоналізації. На етапах професійної підготовки, професійної адаптації та первинної професіоналізації суб’єктність спортивного педагога має трьохфакторну структуру, а на етапі майстерності – двохфакторну; · фактори рефлексивності й активності є детермінантами суб’єктності й презентують її інваріативну частину. Фактори самосвідомість, свобода вибору й відповідальність за нього, розуміння і прийняття іншого є варіативними компонентами суб’єктності спортивного педагога та відображають його індивідуальну своєрідність. Проведене дослідження, зрозуміло, не вичерпує усіх аспектів проблеми. Перспективи подальшої праці пов’язані з уточненням чинників, що уповільнюють розвиток суб’єктності спортивного педагога. Література: 1. Варбан М. Ю. Рефлексия профессионального становления в студенческие годы: Дис. канд. псих. наук: 19.00.01 / Киевский гос. лингвистический ун-т. – К., 1998. – 181 с. 2. Карандашев В. Н. Психология: Введение в профессию. – М.: Смысл, 2000. – С. 274. 3. Карпов А. В. Рефлексивность как психическое свойство и методика ее диагностики // Психологический журнал. – 2003. – Том 24. – №5. – С. 45 – 57. 4. Комар Т. В. Особистісна рефлексія як чинник соціального становлення підлітків: Автореф. канд. псих. наук: 19.00.07. – К.: Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 2003. – 18 с. 5. Котик І. О. Механізми рефлексії у процесі розвитку суб’єктності людини: Автореф. канд. псих. наук: 19.00.01. – К.: Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 2004. – 20 с. 6. Ложкин Г. В., Зубанова Н. Ю. Власть тренера и зависимость спортсмена // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні. – Рівне: Ліста, 1999. – С. 200 – 206. 7. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посібник. – К.: НПЦ Перспектива, 1998. – 220 с. 8. Пилипенко Л. Соціальна рефлексія як складова життєвого самовизначення сучасної молоді // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні / За ред. Максименка С. Д., Циби В. Т., Шайгородського Ю. Ж. та ін. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. – С. 258 – 269. 9. Разина Т. В. Рефлексия в педагогическом мышлении / Психология профессионального педагогического мышления / Под. ред. М. М. Кашапова. – М.: „Институт психологии РАН”, 2003. – С. 233 – 282. 10. Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології ХХ століття: Навч. посібник / Вст. ст. В. О. Татенка, Т. М. Титаренко. Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2003. – 992 с. 11. Семенов И. Н., Степанов С. Ю. Типы и функции рефлексии в научном мышлении // Проблемы рефлексии в научном познании. – Куйбышев. – 1983. – С. 76 – 82. 12. Слободчиков В. И., Исаев Е. И. Психология человека. Основы психологической антропологии. – М.: Школа-пресс, 1995. – 384 с. 13. Старовойтенко Е. Б. Жизненные отношения личности. Модели психологического развития. – К.: Лыбидь, 1992. – 215 с. 14. Философская энциклопедия. – М., 1967. – Т. 4. – С. 499 – 502. 15. Волянюк Н. Рефлексивність як детермінанта суб’єктності тренера-викладача // Соціальна психологія. - 2005. - № 2 (10). - C.114-127 16. www.politik.org.ua
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Рефлексивність як детермінанта суб’єктності тренера-викладача

 

Рефлексія як здатність до самопізнання та самоаналізу власної

внутрішньої психічної діяльності, психічних якостей і станів є одним з

найважливіших показників суб’єктності тренера-викладача, адже саме вона

визначає повноту його самоінтеграції та самоздійснення як неповторної

цілісності.

 

В сучасній філософській і психологічній літературі термін „рефлексія”

досить поширений. Проте більшість його гносеологічних характеристик

обмежується уявленнями, які співвідносяться з дослівним перекладом цього

слова з латини – „повернення назад” для заглиблення у те, що відбулось,

і на цій основі пізнавати найпотаємніші глибини буття через активність

людини. Відтак, цим терміном позначаються поняття, що відрізняються за

змістом, або котрі можна описати в інших категоріях. Виходячи з того, що

вдосконалення змісту понять, коректне узгодження їх системи – необхідний

і обов’язковий крок емпіричного дослідження, спробуємо класифікувати

відомі в науковій літературі визначення та запропонувати своє їх

розуміння.

 

Історія аналізу явища рефлексії сягає сивої давнини. Адже вона існує

відтоді, коли людина почала цікавитися світоглядними проблемами. В

таблиці 1 наводиться фрагмент рефлексивно орієнтованого дослідження [10]

гносеологічних характеристик цієї категорії видатними філософами

античності, середньовіччя та Нового часу.

 

Таблиця 1

 

Категоризація поняття „рефлексія” видатними філософами

 

Філософи Гносеологічні характеристики рефлексії

 

Аристотель Рефлексія людини є рисою божественного розуму, який продукує

свій предмет, відображається в ньому і пізнає на цій основі свою

сутність.

 

Платон Рефлексія протилежна практиці, вона є заглибленням у внутрішню

сутність предмета суб’єктивності. Рефлексія є, насамперед, поверненням

суб’єкта до самого себе після виходу із себе – у свою протилежність.

 

Дж. Локк Рефлексія є спостереженням (внутрішнім досвідом), якому розум

піддає свою діяльність та спосіб її вияву, внаслідок чого в розумі

виникають ідеї цієї діяльності. 

 

Лейбніц Рефлексія – це діяльність, здатність монад до аперцепції,

усвідомлення уявленням його власного змісту.

 

Кант Рефлексія містить основу можливості об’єктивного порівняння уявлень

одного з одним. Трансцендентальна рефлексія пов’язує погляди з

апріорними формами чуттєвості та розсуду і науки, що контролює об’єкт.

 

Фіхте Рефлексія є наукове знання про самого себе.

 

Гегель Рефлексія постає формою саморозгортання духу.

 

Гуссерль Рефлексія є назвою актів, у яких потік переживання з усіма його

різноманітними подіями стає ясно осягненим і таким, що аналізується.

Тобто, рефлексія є методом пізнання свідомості.

 

Здійснений [10, с. 73] аналіз переконує, що рефлексія, як вона

описується в історії філософії, є певною акцією, спрямованою на

усвідомлення власних дій людини, розкриття їх канонів, а також законів,

що постають в об’єктивній дійсності.

 

Рефлексією як предметом психології у XX столітті безпосередньо

зацікавилась когнітивна психологія, яка протиставила себе

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ