.

Середній клас як основа і запорука стабільності українського суспільства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
408 2175
Скачать документ

Реферат на тему:

Середній клас як основа і запорука стабільності українського суспільства

Утвердження України як демократичного, соціально відповідального й
солідарного суспільства з усією гостротою ставить проблему формування та
зміцнення позицій среднього класу – класу дрібних і середніх власників
майна, землі, акцій, грошей тощо. Сьогодні стабільні західні демократії
спираються саме на середні верстви, які становлять у розвинутих країнах
від 60 до 70 % решти соціальних формувань, причому у кількісному
відношенні вони постійно зростають.

Середній клас – складне соціальне утворення. Дослідники вирізняють у
його складі «старі», або «традиційні» верстви, котрі існували в усі
епохи, та «нові» верстви. До першої категорії відносять ремісників,
фермерів, дрібних і середніх підприємців, крамарів, спеціалістів, які
займаються приватною практикою, осіб вільних професій, частка котрих має
тенденцію до зменшення. До «нових» верств, які становлять швидко
зростаючу частину середнього класу, входять менеджери, державні
службовці, вчені, високооплачувана частина інженерно-технічних
працівників та висококваліфікованих робітників, основна частина
працюючої за наймом інтелігенції, військові, працівники сфери
обслуговування і побуту та деякі інші групи населення. Зростання їх
чисельності зумовлено роллю і значенням освіти й науки в сучасному
світі, розгортанням НТР, ускладненням організаційної структури
господарської діяльності, розширенням сфери послуг1.

Критеріями приналежності до середнього класу є не тільки високий рівень
матеріальної забезпеченості, а й спосіб його досягнення, самостійність
джерела прибутку, певний житєвий стандарт. На відміну від збідні-лої
частини населення середній клас має не тільки можливість продавати свою
працю, але й водночас інші джерела доходу – від власності, нерухомого
майна, цінних паперів тощо. Це робить його певним чином незалежним від
роботодавця та держави і тим самим забезпечує певну свободу в
громадській та політичній діяльності.

Середні верстви відрізняються й структурою споживання, рівнем особистого
розвитку, типом свідомості. Характерним для них є однакове несприйняття
як необмеженої свободи діяльності, так і зрівняльної вимоги
люмпенізованих прошарків поділити «все і вся». Свідомість середніх
верств спрямована на пошук таких рішень, які б не лише відкривали
перспективи підвищення добробуту,а й збільшували можливості
індивідуального вибору у царині професійної діяльності та суспільних
відносин.

Займаючи проміжне становище в суспільній ієрархії між багатою і
надбагатою частинами населення та тими прошарками, що відіграють роль
аутсайдерів, середні верстви урівноважують тим самим протистояння між
ними.У межах середнього класу виконуються умови диверсифікації
суспільства за соціальними групами. Своїми вищими шарами середній клас
змикається з класом підприємців, бізнесменів та інших представників
вищого класу, а нижніми – з нижчим класом, що має достаток на межі
забезпечення. Крім того, в силу ряду об“єктивних факторів,а також
культурного контексту, із середнім класом асоціюють себе і верстви, які
посідають більш низькі позиції.

Отож середній клас – це особливий тип особистості, що з“являється в
результаті соціального добору за умов ринку, найбільш активна в
економічному відношенні частина населення, яка вирізняється насамперед
такими ознаками, як характер прибутку, освіта, спосіб життя, тип
мислення, соціальний престиж тощо. Він є найбільш гетерогенним
соціальним утворенням щодо соціально-економічних і соціально-політичних
позицій його складових елементів, характеризується надзвичайно високим
рівнем соціальної мобільності й взаємообмінами.

Як неодмінний елемент соціальної структури демократичного суспільства,
середній клас надає їй необхідної гнучкості й динамічності, нейтралізує
небезпечні для суспільної стабільності спроби інновацій, сумнівних
соціальних експериментів. Існування середніх верств означає, що
стабільно відтворюються стандарти та зразки поведінки, адекватні
ціннісно-нормативним структурам демократичного суспільства, становищу
груп у системі відносин власності й влади, суспільного поділу праці та
господарювання. Володіючи високими професійними знаннями, розвиненими
вольовими і творчими якостями та демократичним світоглядом, вони активно
впливають на суспільство, його економіку і особливо політику, духовну
сферу життя.

Зазначимо, що соціальною базою демократії, гарантом суспільної
стабільності та парнерства середні верстви виступають не безумовно, а
лишень як частина забезпеченої, соціально задоволеної, впевненої у своїх
можливостях суспільної більшості. В умоваж же соціальної і правової
незахищеності, політичної нестабільності вони нерідко схильні підтримати
й тоталітарні режими.

Розбудовуючи «безкласове суспільство», СРСР залишив у спадщину абсолютно
не структуровану масу населення: середньопересічного достатку,
невиразної соціокультурної ідентичності, нерозвинутими, баналізованими
потребами, ситуативними колективними реакціями. Попри всю його видиму
маніпульованість, такий людський конгломерат надто важко інтегрується.
Адже неможливо визначити його ціннісні орієнтації, спільні інтереси,
колективні цілі та ін. Консолідація тут може виникати лише в
екстремальних ситуаціях і при безпосередніх загрозах.

Збільшення частки середнього класу в українському суспільстві за
сучасних умов є джерелом його стійкості, стабільності і добробуту. Саме
тому в посланні Президента України Л.Кучми до Верховної Ради України
«Україна: поступ у ХХІ століття» серед соціальних чинників, що
визначають рушійні сили перспективих зрушень, питання розробки й
реалізації політики становлення та зміцнення позицій середнього класу
поряд із здійсненням політики активної підтримки збіднілих верств
населення названі найважливішими і найвідповідальнішими2.

Становлення середнього класу в українському суспільстві залежить від
ряду умов та чинників, а саме:

глибинних соціально-економічних процесів, пов“язаних з ринковою
трансформацією економіки, змінами в організації та функціонуванні
ви-робництва, розвитком продуктивних сил;

соціально-політичних процесів, діяльності державних інститутів як одного
з найважливіших механізмів збалансування, узгодження і гармо-нізації
інтересів різних соціальних груп і верств, соціальної політики;

соціокультурних і соціально-психологічних процесів, традиицій, ціннісних
орієнтацій та установок індивідів і соціальних груп, їхньої готовності
до сприйняття змін та діяльності за нових умов3.

Ухвалені останніми роками законодавчі акти і рішення, за всієї їхньої
половинчастості й обмеженості, призвели до формування нових економічних
відносин. Йде активний і незворотний процес утвердження механізмів
приватної власності, розширення корпоративного та приватного секторів
економіки. Реалізуються завдання земельної реформи, утверджується
реальний власник землі.

За всіх складнощів трансформаційних процесів позитивні зрушення
здійснюються і в сфері соціальних відносин, соціальній структурі
суспільства. Відбувається інтенсивний процес формування прошарку
підприєців, який відіграє дедалі відчутнішу роль у всіх сферах
суспільного життя: економіці, політиці, гуманітарному розвитку держави.
Утверджується широкий прошарок власників акцій, нерухомості, земельних
ділянок тощо. З поглибленням реформ, виходом економіки з кризи їх
позиції в розподілі прибутків, забезпеченні реального впливу на
управлінські процеси будуть зміцнюватися. Помітнішою стає роль таких
соціальних груп, як фінансисти, менеджери, банкіри, біржовики та ін.

Дедалі більшою мірою утверджується економічна свобода, можливості
вільного вибору сфери господарської діяльності, самоствердження та
реалізації особистості. На цій основі змінюється суспільна свідомість.
Люди усвідомили необхідність «рахувати гроші» і починають розуміти, що
їх економічний стан залежить у першу чергу від них самих. Звичайно, це
ще не психотип західного середнього класу, однак це вже люди, які
вимагають стабільноті й відстоюють демократичні цінності.

На жаль, економічні і правові умови для швидкого зростання середнього
класу ще не створені. Державна сфера економіки не спроможна підняти
виробництво, а вищий клас не ризикує вкладати в нього капітали. З причин
спаду виробництва не створюється попит на висококваліфікованих
спеціалістів, менеджерів, науковців, фахівців відповідної інфраструк-
тури виробництва, які, зрештою, і утворюють середній клас.

Не отримав достатнього розвитку в Україні також малий і середній бізнес.
І головним гальмом, на нашу думку, є те, що процес приватизації та
реструктуризації в Україні відбувався не у відповідності з інтересами
розвитку економіки, а відповідно до інтересів корпоративних структур.
Саме тому завдання нового етапу реформ полягає в зміні політичними
організаціями та державними структурами своїх підходів до ліквідації
зазначених негараздів. Потребують корегування і підходи до реалізації
можливостей нагромадження власності та розширення участі найманих
працівників у акціонерному капіталі як функції. Те, що нині майже 15
млн. осіб є акціонерами та власниками земельних паїв, ще не означає, що
вони стали реальними господарями акціонерного капіталу.

Слід розширити систему стимулів нагромадження власності (квартири,
нерухоме майно) шляхом реалізації відповідних соціальних програм,
замість спроб обкладати їх податком на нерухоме майно, а також шляхом
активізації процесу нагромадження власності через участь працівників у
прибутках підприємств.

До потенційної бази середніх верств належить велика кількість
спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, зайнятих у
народному господарстві. Хоча за формальними ознаками (освіта, професія,
посада тощо) вони в Україні вже доволі численні – понад 7 мільйонів осіб
– і продовжують зростати, однак за якісними характеристиками їх навряд
чи можна вважати аналогом середнього класу в західних суспільствах.

Загалом соціальні верстви, які звалися вчора «інтелігенцією масових
професій» (науковці, лікарі, педагоги, спеціалісти оборонного комплексу,
військові та ін.), опинилися сьогодні в ситуації різкого розходжння
соціальних статусів. У своїй більшості цей клас виявився позбавленим
можливостей отримувати гідні доходи від своєї праці, а його представники
не мають здебільшого своєї власності.

Зіштовхування інтелігенції на узбіччя, а надто – в глухий кут,
обертається в сучасному українському суспільстві політичним безладдям,
соціальним хаосом і деградацією, втратою соціальної раціональності. Брак
потреби в інтелігенції ров“язує руки деструктивним силам. Падіння
престижу освіти, недооцінка її ролі як одного з найважливіших каналів
соціальної мобільності призведе в недалекому майбутньому не тільки до
консервації існуючих соціальних груп і верств, а й до політичної
нестабільності та науково-технічного відставання країни.

Підвищення ж рівня загальної і професійної освіти веде до зростання
внутрішньокласової стратифікації і мобільності, формує перехідні
міжкласові групи, змінює співвідношення матеріальної і нематеріальної
форм багатства у валовому національному продукті. Так, наприклад,
неоконсерватори на Заході завдяки передусім зростанню рівня освіти та
кваліфі-кації зробили помітний крок вперед на шляху соціалізації
капіталістичного суспільства. Вони перетворили значну частину трудящих
на власників, сприяли відновленню індивідуальної власності, підгрунттям
якої є накопичення, але не в матеріальних формах, а у формі
інтелектуального потенціалу, який у 3-4 рази перевищує накопичення
капіталу в його матеріальних формах.

Додаткові передумови деградації у зародку ембріону середнього класу
створює така надзвичайно болісна проблема, як безробіття. Зрозуміло, що
сьогоднішні безробітні й вимушені «відпускники» навряд чи мають шанси
завтра поповнити середній клас.

Для окреслення перспектив формування середньго класу важливе значення
має рівень середньоподушного сукупного доходу. На жаль, за останні роки
в Україні спостерігається різке зниження життєвого рівня більшої частини
народу. Підвищення заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат, що
періодично здійснюється, ніяк не встигає компенсу-вати втрати в
прибутках, які населення терпить від зростання цін.

А оскільки можливості розширення потенціалу трудової активності для
основної маси населення в останні роки взагалі весь час звужуються у
зв“язку з тим, що доступ до освіти, культури, науки та творчої
діяльності стає дедалі важчим через нездатність держави надати
відповідну підтримку, то звужуватиметься і соціальна основа стабільності
суспільства.

Особливо небезпечним є зростання диференціації доходів населення Так, в
Україні співвідношення між грошовими доходами 10% найбільш і найменш
забезпечених груп населення перевищує 12 разів, тоді як у країнах
Західної Європи цей коефіцієнт не перевищує 6 разів, у США – 114.
Надмірна диференціація доходів населення виключає (при збереженні
існуючого стану) можливості посилення соціальної та політичної
стабільності суспільства у найближчій перспективі.

Зміна способу життя та системи соціальних цінностей, падіння життєвого
рівня, поділ населення за рівнем матеріальної забезпеченості та доходів,
маргіналізація і люмпенізація населення перешкоджають консолідації
суспільства. Соціальні суб“єкти, які формуються за цих умов, є вельми
лабільними, з низьким рівнем соціальної самоідентифікації і схильні не
стільки продукувати й виражати свою думку, яка спирається на
усвідомлений і артикульований соціальний інтерес, скільки засвоювати
думки інших, зокрема, думки елітарних груп, що нав“язуються засобами
масової інформації.

Аналіз соціальної структури українського суспільства показує, що
верстви, які претендують на входження до середнього класу, лише в
перспективі можуть скласти найбільший у відсотковому відношенні прошарок
населення і стати запорукою економічної, політичної і соціокультурної
стабільності, гарантом демократії.

Нині ж формується соціальна структура, верхівку якої утворюють
олігархічна еліта, а широку основу – найбідніші прошарки, верстви, хоча
в наявності є і середній прошарок, точніше його ембріон, із дрібних і
малих підприємців, багаточисельного чиновництва і відносно невеликої
групи спеціалістів. Однак ні за чисельністю, ні за своїм економічним і
політичним значенням він не є скільки-небудь впливовою соціальною силою.
У соціальній структурі українського суспільства більше ознак структури
конфліктологічного типу, аніж функціонального.

Подальша люмпенізація населення, а не його «осереднення», накопичення
багатства на одному полюсі і все більше зубожіння на другому та масова
суспільна психологія загального невдоволення являють собою потенційну
загрозу суспільній стабільності й можуть стати грунтом для виникнення
соціальних конфліктів. Причому сьогодні у силовому полі соціального
напруження перебувають держава і громадянин, підприєм-ницький «авангард
« і знедолені «аутсайдери», виробник і споживач, бізнесмени і
військовослужбовці, педагоги і лікарі, студенти і пенсіонери, партії і
громадсько-політичні об`єднання. Жоден клас, жодна соціальна група не
відчуває себе впевнено. За таких умов маловірогідна реальна консолідація
в Україні, а лише «номенклатурна», що й спостерігається.

Сьогодні перед українським суспільством стоїть надзвичайно складне
завдання: подолати біпополярну соціальну структуру, створити належні
умови (політико-правові, економічні, соціокультурні й психологічні) для
швидкого становлення якнайширшого середньозабезпеченого прошарку людей.

Формування середніх верств означатиме поступове витіснення з
громадського життя чинників, які розколюють суспільство на протилежні
класи і зумовлюють нині демократичні перетворення в Україні в
охлокракратичному розумінні, витіснення класової дихотомії на другий
план.

Соціальне обличчя сучасного українського суспільства має бути наслідком
політичного розв“язання проблеми забезпечення більшості населення –
найманих працівників- прийнятним рівнем життя на основі двох концепцій:
мінімальної заробітної плати і необхідних обмежень. Це вимагає більш
обгрунтованої диференціації доходів населення, впорядкованості
заробітної плати: вона повинна відповідати вартості робочої сили.
Необхідно встановити і єдиний обов“язковий державний норматив
мінімальної заробітної плати відповідно до прожиткового мінімуму, як це
і передбачено в посланні Президента України «Україна: поступ у ХХ
сто-ліття».

Штучне заниження вартості робочої сили (як і низький рівень соціальних
витрат) переросли в один з головних чинників, які стримують не тільки
розширення внутрішнього ринку, технологічне оновлення виробництва, а й
формування середнього класу. Інтелект, майстерність, професіоналізм та
працелюбність мають стати надійним підгрунтям зростання добробуту людей.

Для забезпечення стабільності пропорцій в соціальній структурі
суспільства необхідно постійно здійснювати адекватну часові і традиціям
соціальну політику. Зазначимо, що масові середні верстви, які на Заході
справді є глибинною соціальною підвалиною громадянського суспільства і
демократичних режимів, сформувалися аж ніяк не водночас і не під впливом
ринку як такого, а, зокрема, внаслідок обмежень останнього та сильної
соціальної політики.

Природно, що при переході до ринку потрібно враховувати об“єктивний стан
нинішньої соціальної структури українського суспільства – наявність
великої кількості осіб пенсійного віку, непрацездатних, людей з низькою
кваліфікацією, які не спроможні (за віком, станом здоров“я або освітнім
рівнем) до перепідготовки, підвищення свого професійного та культурного
потенціалу. Для них повинна бути створена надійна система соціального
захисту. Не можна забувати й того, що більшість населення звикла до
всеохоплюючої патерналістської державної допомоги у розв“язанні життєво
важливих проблем. Тому наша держава ще тривалий час стоятиме перед
дилемою: реальна політика у соціальній сфері та очікування громадян. При
цьому не слід як переоцінювати, так і недооцінювати можливості держави.

Водночас необхідно раз і назавжди покінчити з системою патерналізму та
утриманства цілком працездатної частини населення. Головний зміст
соціальної політики щодо них має зводитися до створення необхідних умов
підвищення кожним працівником свого добробуту, передусім за рахунок
трудового внеску, ділової активності.

Отже, забезпечення стабільності в українському суспільстві органічно
пов“язане з виникненням і зміцненням позицій середніх верств з
принципово новою психологією сприйняття свого місця в суспільстві,
мислення та діяльності – джерела економічного, соціального і духовного
поступу.

Список використаної літератури:

1. Див.: Александрова О.А. Средний класс в современном обществе //
Общество и экономика. – 1996.- № 6. – С.57-78; Беляева Л.А. «средний
класс» в советском обществе: перспективі формирования //
Социально-политические науки. – 1991.- № 10. – С. 3-12; Литвин В.
Центризм в ук-раїнському політичному житті: реалії і перспективи//
Політологічний вісник: Науково-аналітичний збірник.- К., 1994.- Вип. 3.-
С.14-15.

2. Див.: Україна: поступ у ХХІ століття: Стратегія економічної та
соціальної політики на 2000-2004 рр.: Послання Президента України до
Верховної Ради України. 2000 р. // Голос України.- 2000.- 2 лютого. –
С.10.

3. Див.: Держава і суспільні інститути: Виступ Президента України
Л.Д.Кучми на з“їзді об“єднання «Нова Україна», 15 лютого 1997 р. //
Урядовий кур“єр.- 1997.- 20 лютого.- С.4.

4. Див.: Соціальний захист.- 1999.- № 4.- С.6.

5. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020