.

Соціально-психологічні особливості політичної поведінки в умовах ізоляції від суспільства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
191 1647
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціально-психологічні особливості політичної поведінки в умовах
ізоляції від суспільства

Найжорсткішими умовами, в яких людині доводиться здійснювати свій
політичний вибір, є умови соціальної ізоляції, наприклад, у так званих
місцях позбавлення волі. Саме жорсткий (а досить часто й жорстокий)
характер відносин, які складаються як в середовищі ув’язнених, так і між
ними та представниками адміністрації, створюють серйозну загрозу сфері
фундаментальної автономії індивідуума і ставлять під питання цілісність
особистості в’язня.

Перше, чому вчить в’язниця свого нового бранця, так це умінню „знати
своє місце”. Як зазначає американський вчений Х. Зер, традиційна
в’язниця і атмосфера в ній „позбавляє людину власної гідності.
…Покірність і слухняність – ось той урок, який покликана дати в’язниця,
але менше за все цей урок згодиться, щоб освоїтися на волі” [цит. за 7].
На нашу думку, саме „покірність і слухняність” становлять серцевину
проблеми незалежності особи в умовах соціальної ізоляції, можливості
вільної реалізації нею свого вибору, у тому числі й політичного.

Пенітенціарна система (від лат. poenitentiarius – той, що кається,
виправляється) України, яка покликана, з одного боку, виконувати
кримінальне покарання, а з іншого – перевиховувати і соціально
реабілітовувати правопорушників, на жаль, самостійно не може розв’язати
цих проблем хоча б тому, що вона досить суперечлива за своїм змістом, а
дотримання „золотого правила” в’язниці, згідно з яким „рівень життя у
тюрмі завжди повинен бути нижчим, ніж рівень життя найменш оплачуваного
робітника”, перетворює її на заручника соціально-економічних, політичних
та інших чинників, що домінують у державі [8; 10].

Водночас, розглядаючи проблему незалежної політичної поведінки
ув’язнених, слід зазначити, що, відповідно до ст. 2 Закону України „Про
вибори Президента України” та Закону України „Про вибори народних
депутатів України”, на них поширюється загальне виборче право [1; 2]. Це
формально робить можливим вільне волевиявлення і реалізацію кожним із
ув’язнених своїх політичних прав.

Проте місця соціальної ізоляції прикметні саме тим, що володіють досить
багатим арсеналом суб’єктивного впливу на людину, внаслідок застосування
якого змінюються (спотворюються) уявлення про навколишню дійсність. В
основі цього процесу – контроль за повсякденною діяльністю людей та
практично повна неможливість для індивідуума самостійно організовувати
свої дії [4]. Це обумовлює інфантилізацію індивідуума, що й
підтверджуюють відповідні дослідження. Так, за наслідками тесту MMPI,
профіль особистості ув’язнених дуже близький до профілю дітей, що, коли
користуватися термінологією Е. Еріксона, свідчить про труднощі
проходження двох останніх етапів процесу „дорослішання”. Вони
затримуються на першому, а це становить серйозну небезпеку для їх
самооцінки як повноправних членів суспільства дорослих людей [3].

Проте ця проблема не вичерпується тільки соціально-психологічними
особливостями пенітенціарного середовища. У ній яскраво виявляються
психологічні особливості міжособистісної та міжгрупової взаємодії і
спілкування, які продукуються в процесі побудови персоніфікованих
відносин, що, в свою чергу, робить можливим посилення наступних проявів
особистості.

По-перше, в місцях позбавлення волі індивідуум підвладний сильному
інформаційному соціальному впливу [4]. Людина, володіючи недостатньою
інформацією, для того, щоб зробити правильний і точний вибір, змушена
звертати свою увагу на інших людей. Запитуючи інших, що вони думають про
якесь явище або подію, спостерігаючи за тим, що вони чинять, ув’язнений
може скласти більш-менш правильне для себе уявлення про характер
ситуації. Коли індивідуум діє так само, як і всі інші, то проявляє
конформність, але не тому, що він слабка, нікчемна істота, а тому, що
розглядає інших людей як цінне джерело інформації для визначення
правильного вибору. Людина проявляє конформність, оскільки вважає, що
оточення точніше, ніж вона, інтерпретує неоднозначність ситуації:
спостереження за оточуючими допомагає їй уникати суттєвих помилок.

По-друге, „людина в зоні” перебуває в повному підпорядкуванні
авторитетам. А ними можуть бути кілька суб’єктів одночасно. Це і
персонал кримінально-виконавчих установ, і кримінальні авторитети, і
засуджений, що перебуває поруч, але посідає вищий щабель в
кримінально-тюремній ієрархії. Тому людина вимушена демонструвати
максимальний конформізм, аби зберегти себе як індивідуума з певним
соціальним статусом.

По-третє, в середовищі, де домінують організмені потреби, людина не
потребує реалізації себе як соціально-політичного суб’єкта. Вона
постійний об’єкт – навіть тоді, коли, на її думку, від неї щось
залежить.

Є безліч прикладів, як реалізовували своє право політичного вибору в
умовах місць позбавлення волі, взяті під варту та засуджені у період з
1994 по 2002 рік. Ось як описує один з очевидців „вибори в зоні” 1998
року.

„Голоси віддавали за „поняттями”, за вказівкою „злодія в законі”. Це
стало можливим, коли одна з довірених осіб кандидата в народні депутати,
підполковник внутрішньої служби запасу, зустрівся із заступником
начальника установи з соціальної роботи з засудженими. Більше як
довірена особа він ні з ким не зустрічався… Просто підполковник побував
на своєму колишньому місці роботи. Але, що найцікавіше, того ж вечора
засудженим було доведено так звану „злодійську постанову”, яку, як
правило, видає той, хто офіційно „наглядає” за табором, або, по-іншому,
„злодій в законі”. „Постанова” обов’язкова для всіх засуджених, для
всього спецконтингенту зони. Вона зобов’язувала всіх засуджених
голосувати за кандидата, довіреною особою якого і був той самий
підполковник, оскільки він забезпечує зону чаєм, сигаретами та іншими
товарами”.

Далі очевидець розповідає, як адміністрація установи заблокувала
можливість іншому кандидатові розповісти засудженим про свою
передвиборчу програму. „Першого вересня 1998 року до установи прибув
кандидат в народні депутати. Адміністрація надала йому мікрофон
табірного радіо. По цьому радіо він і викладав свою програму. Я в цей
час був на плацу і слухав виступ кандидата. І зрозумів, що в локальні
ділянки – місця біля гуртожитків, загороджені високими кам’яними
парканами, трансляція не велася. Коли звернувся до адміністрації, чому,
мов, не зберете людей в клубі, не дасте можливість кандидатові
розтлумачити його програму безпосередньо виборцям, мені відповіли, щоб я
не порушував порядок. В цей час в локальних ділянках люди робили свої
справи і не знали, хто виступає, що і навіщо говорить. Коли я сказав про
це кандидатові, той запитав заступника начальника: „Як же так?” У
відповідь – здивоване обличчя і стенання плечима. Мети було досягнуто –
виступ конкурента майже ніхто не чув”. Очевидець свідчить, що результати
виборів вийшли цікавими: найвищий відсоток голосів у всьому виборчому
округу кандидат, довіреною особою якого був підполковник, одержав саме
„в зоні”. У його „скарбничку” було покладено понад 700 голосів, оскільки
явка, звісно, була стовідсотковою [5].

Тотальний контроль з боку адміністрації і такий же контроль з боку
„неформальних наглядачів” (здебільш кримінальних авторитетів),
покликаних „стежити за порядком” у повсякденному житті ув’язнених,
роблять останніх повністю залежними від них. А якщо індивід не здатний
стати суб’єктом, то все його життя зводиться до виконання набору
нав’язаних ролей. Як відомо, в психоаналізі набір ролей зіставляється з
проявами особистісного „Воно”.

Серед основних видів психологічного впливу, спрямованих на осіб, взятих
під варту та засуджених і, зокрема, з метою впливу на їх політичну
поведінку та політичний вибір, можна виокремити такі.

По-перше, переконування. Як відомо, переконування є найскладнішим
методом психологічного впливу, що характеризується наперед поставленою і
проголошеною метою, відкритим характером аргументування і доказів,
можливістю двосторонньої критики [6, с. 725]. Результатом
переконувальної дії є добровільне ухвалення позиції суб’єкта впливу та
його вибору. Переконати людину прийняти ту чи іншу позицію буває досить
складно. Особливо це відчувається в умовах дефіциту часу, коли позиція
об’єкта має міцне аргументування.

Аргументи, з якими адміністрація місць позбавлення волі переконує
кримінальних авторитетів у необхідності підтримати саме „їх кандидата”,
як правило, зводяться до того, що їм пояснюється різниця між полегшеними
умовами перебування в „зоні” і нестерпними умовами відбування покарання.
Підкріпленням такого аргументування можуть бути матеріальні стимули у
вигляді чаю, сигарет, пряників тощо.

У відносинах між кримінальними авторитетами і рештою ув’язнених
найпереконливішим аргументом є виключно влада перших над другими і
жорстокі норми взаємодії усередині злочинної спільноти („постанова
„злодія в законі” обов’язкова для всіх засуджених”). Суворість і
неминучість покарання за вчинок, що не узгоджується з рішенням
кримінальних авторитетів, є основною умовою підпорядкування їх волі.
Більше того, необхідно відзначити, що в повсякденному житті порушення
субкультурних приписів є небезпечнішим діянням, ніж порушення офіційних
законів. Ефективність і невідворотність покарань за порушення норм
кримінального світу інтерналізовано у свідомості ув’язнених у якості
стійкого зв’язку, що в термінах біхевіоризму можна відтворити як стимул
(порушення норм субкультурного середовища) і реакція (покарання). За
неповагу та невиконання законів (понять) кримінального світу настає
негайна жорстока кара.

По-друге, існує такий вид психологічного впливу, як навіювання
(сугестія). Навіювання, на думку більшості психологів, є одним із
найдієвіших методів психологічного впливу. Воно спрямовується,
передусім, на почуття людини, сферу її несвідомого, а через них – на її
волю і розум. Особливість навіювання полягає в тому, що воно
проектується не на логіку і розум, не на здатність людини аналізувати,
порівнювати й узагальнювати (як у випадку переконування), а на емоційну
сферу. В процесі навіювання не потрібно щось логічно доводити чи
закликати осмислювати. Навіяне породжує віру в щось, а це, як
відзначають дослідники, досягається тільки формою сказаного – важливо не
що сказав, а як сказав (виразно, яскраво, емоційно – так, щоб „брало за
душу”) [6, с. 734].

За способами реалізації навіювання поділяють на пряме (імперативне,
тобто навмисне, сплановане) і непряме. Пряме навіювання в умовах місць
позбавлення волі може виявлятися в так званих „словесних формулах”, які
„вживлюються” у психічну сферу засудженого і впливають на його вибір.
„Злодійська постанова”, „злодій у законі”, кримінальний авторитет,
„смотрящий” тощо – це все словесні формули прямого навіювання, які не
осмислюються, їх зміст не ставиться під сумнів. Зміст непрямого
навіювання включається в інформацію, що повідомляється, і впливає на
емоційне сприйняття сказаного. Інформація про „правильне голосування”
доводиться засудженим приблизно в таких словесних дефініціях: „Ми
голосуватимемо не за голубих, не за червоних, не за п…ів, а за
правильних мужиків, які живуть самі і дають жити іншим!”

Серед методів навіювання, що найчастіше використовуються в умовах
соціальної ізоляції, виділяються такі. По-перше, навіювання за допомогою
посилання на авторитет. Тут ефект заснований на усвідомленні переваги
лідерів і довіри до них та їхньої думки. По-друге, навіювання через
попередження, коли змальовується образ негативних наслідків у разі
іншого вибору. По-третє, навіювання через ідентифікацію. За його
допомогою людина ототожнюється з певною групою або особою, щодо якої у
неї склалося позитивне ставлення.

Необхідно відзначити, що сила навіювання прямо залежить від стану
свідомості людини. В умовах місць позбавлення волі людині стає
притаманною невпевненість, у неї занижується самооцінка, її пригнічують
постійні страхи, негативні очікування, виявляється слабкість логічного
аналізу, в діях втрачається здоровий глузд – все це стає сприятливим
грунтом для здійснення вселяючого впливу. З цією ж метою адміністрація
місць позбавлення волі влаштовує „поголовні обшуки”, проводить
профілактичні бесіди з „неблагонадійними засудженими”, створює умови для
підвищення „благонадійності свідомості засуджених”. Звичайно,
профілактичні і превентивні режимні заходи, які проводяться напередодні
чергових виборів, необхідні, щоб уникнути різних протиправних дій з боку
спецконтингенту, проте залишається фактом те, що такі заходи стають
одночасно і своєрідним стимульним матеріалом „нестерпних умов відбування
покарання”.

По-третє, зараження, як один з найдавніших видів психологічного впливу,
так само продуктивно застосовується в умовах соціальної ізоляції. Його
прояви найрізноманітніші: від групового ігрового азарту до масових
психозів.

Оскільки зараження характеризується (як і сугестія) несвідомою,
мимовільною схильністю людини до певних психічних станів, то його прояви
в умовах місць позбавлення волі досить широкі. Здійснюється зараження
через „вибух відчуттів і пристрастей”. В його основі – емоційно
забарвлений образ ситуації, який вправно підноситься людям, а також
безпосередній емоційний контакт між ними.

На ефективність психологічного зараження впливає однорідність групи, її
єдність, згуртованість, ступінь взаємної довіри і взаємної навіюваності.
Особливо зростає ефективність зараження, коли відчувається соціальна
криза, коли бракує стабілізуючої позитивної інформації. Зараження
посилюється й тоді, коли є надлишок суперечливої і негативної інформації
або спостерігається мажорний настрій, в якому наростає відчуття єдності
та сили. Як відзначають дослідники, в такий період у людей
спостерігається значне зниження критичного мислення і, відповідно,
підвищується схильність до психологічних дій емоційного характеру [6, с.
728].

У зв’язку з цим варто особливо звернути увагу на такий прояв відчуття,
як „єдність та сила”. У середовищі засуджених цей прояв найістотніше
сприяє підвищенню ефективності зараження. Справді, спецконтингент – це
досить „монолітне середовище” (зовні уявне), яке цементують кримінальні
норми і традиції. Уміле використання їх „єдності та сили”, поза
сумнівом, відіграло свою роль у тому, що під час виборів 1998, 1999 і
2002 років переможці одержували від 70 до 100 % (!) голосів
ув’язнених-виборців. Більше того, є підстави припускати, що вітчизняний
„адміністративний ресурс” своїм корінням заглиблюється в такий же
соціальний контекст і його структурованість відбувається за тим же
принципом.

По-четверте, з психологічним зараженням тісно пов’язане так зване
наслідування, яке є навмисним або ненавмисним копіюванням індивідом
ідеологічних, політичних поглядів, форм поведінки, спілкування,
настановлень і оцінок, властивих тому чи іншому суб’єктові. Як відзначав
Р. Зіммель, „наслідуючи, ми не тільки перекладаємо з себе на інших
вимоги, але й відповідальність за скоєне діяння, оскільки воно звільняє
індивіда від муки вибору і дозволяє йому виступати як прояв свідомості
групи” [цит. за 6, с. 731]. Це досить точне зауваження, яке повністю
відповідає змістовій стороні умов соціальної ізоляції. Саме перебуваючи
в умовах соціальної ізоляції, людина найбільш схильна до продукування
тієї свідомості, яка відображає її групову приналежність.

Оскільки до наслідування схильні члени групи з підвищеною груповою
конформністю, умови місць позбавлення волі, в яких пригнічується
будь-яка спроба індивідуума проявити хоч якусь незалежну позицію,
створюють необхідні і достатні стимули для актуалізації цього прояву.

Наслідування засуджених відбувається у всіх площинах життєвого простору.
Це неодмінна умова виживання в установах відбування покарання та місцях
попереднього ув’язнення. Тому, коли необхідно зробити вибір, багато
ув’язнених-засуджених вимушені продукувати вид соціальної поведінки,
який Б. Поршньов охарактеризував як фізіологічне явище, спільне для всіх
стадних і особливо вищих тварин [7]. Підкреслимо, саме „стадних”,
оскільки перебування людини в місцях позбавлення волі по-іншому
визначати не випадає. Велика скупченість, обмеженість простору, жорстка
подвійна (офіційна і неофіційна) регламентація життя, боротьба за
соціальний статус, постійна психічна та нервова напруга („все робиться з
оглядкою”), боротьба за задоволення фізіологічних потреб і, крім цього,
постійний подвійний нагляд (внутрішній – кримінальний і зовнішній –
адміністративний) перетворюють людину на тварину, змушену усвідомлювати
себе членом великого людського стада, де треба наслідувати інших заради
виживання.

Слід зазначити, що, одночасно з тваринними інстинктами, які виникають у
людини в умовах соціальної ізоляції, у неї можуть актуалізуватися
справді людські чесноти, про що писав В. Франкл [9]. Ці чесноти
детермінують незалежну позицію індивідуума, зокрема й відносно
політичного вибору. Так, незалежну позицію демонструють засуджені, які
відзначаються оптимізмом і високою активністю, мають силу волі, сміливі,
рішучі, яким притаманні самовладання та емоційна стійкість, високі
інтелектуальні якості, почуття гумору, люди, що уміють діяти
нестандартно, оригінально і ефективно.

Крім цього, індивідуалізація вибору можлива на підставі так званої
стратифікації „тюремного товариства”. Такі винятки можливі, коли
перебування у нижчій страті засуджених не може привести до ще гіршого
соціального становища. Тобто, засудженому вже нічого втрачати, і він
прагне хоч так висловити свій протест „загальній тенденції”.

Серед ув’язнених є і певна кількість осіб, що мають власну думку і при
нагоді прагнуть її висловити. Кабіна для голосування якраз і є тим
місцем, де це можна зробити, особливо не піддаючись, як вони вважають,
переслідуванню оточення. І хоча такі виборці є переважно винятком, їх
наявність свідчить, що навіть в умовах соціальної ізоляції можливе
екстраполювання незалежної політичної позиції. Однак, як переконує
соціальна дійсність, переважна більшість ув’язнених вимушена
дотримуватися існуючих кримінальних традицій, котрі вміло використовують
у своїх цілях як кримінальні авторитети, так і адміністрація місць
позбавлення волі.

Означені соціально-психологічні особливості політичної поведінки
особистості в умовах ізоляції від суспільства не претендують на
всеохоплюючий характер. Проте ми впевнені, що реформування
пенітенціарної системи має не тільки змінити її форми, але й забезпечити
якісні зміни. Це, у свою чергу, дасть можливість кожному засудженому
самостійно, незалежно висловлювати свої політичні погляди, здійснювати
власний політичний вибір.

Література:

1. Закон України „Про вибори народних депутатів України” // Урядовий
кур’єр. – 2004. – №64. – С. 18.

2. Про внесення змін до Закону України „Про вибори Президента України”
// Урядовий кур’єр. – 2004. – №64. – С. 3.

3. Антонян Ю. М., Самовичев Е. Г. Неблагоприятные условия формирования
личности в детстве. – М.: Юр. лит., 1983. – С. 31 – 87.

4. Гарькавець С. О. Психологічні особливості системи цінностей
правопорушника. Дис. … канд. психол. наук. – Харків, 2001. – 17 с.

5. Голос України. – 1999. – 13 березня. – С. 3.

6. Политическая психология / Под ред. А. А. Деркача, В. И. Жукова, Л. Г.
Лаптева. – М.: Академический Проект, 2001. – 858 с.

7. Поршнев Б. Ф. Социальная психология и история. – М.: Наука, 1966. –
368 с.

8. Прикладная юридическая психология / Под ред. проф. А. М. Столяренко.
– М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – С. 607.

9. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.

10. Хохряков Г. Ф., Саркисов Г. С. Преступления осужденных: причины и
предупреждения. – Ереван: Айастан, 1988. – 280 с.

11. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020