.

Соціально-психологічні фактори формування cамооцінки майбутніх керівників підрозділів МВС (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
235 2530
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціально-психологічні фактори формування cамооцінки майбутніх
керівників підрозділів МВС

Серед найважливіших утворень у структурі спрямованості особистості, що
визначає її ставлення до об’єктів соціального оточення, є ціннісні
орієнтації та самооцінка. Вивчення суті та функцій ціннісних орієнтацій
вважається частиною значно ширшої проблеми – самооцінювання, що
формулюється як „образ Я” (а це один з найдійовіших регуляторів
поведінки особистості) і формується в процесі діяльності особистості в
результаті відображення і засвоєння соціальних цінностей.

Формування адекватної самооцінки, ціннісних орієнтацій та особистісних
якостей завжди було важливою психологічною, філософською і соціальною
проблемою.

Особливого значення формування самооцінки та ціннісних орієнтацій
набуває в процесі виховання майбутніх працівників правоохоронних
органів, котрим доведеться керувати людьми, забезпечуючи законність і
правопорядок. Особливо важливим є формування у таких фахівців
самосвідомості на засадах загальнолюдських цінностей і такий її
розвиток, щоб у майбутньому особистість відчула себе самореалізованою.

Методика і організація дослідження

Визначення рівня самооцінки, особливостей її формування в залежності від
різнопланових соціально-психологічних чинників ми провели серед
курсантів перших курсів Національного університету МВС України (НУВС).
Для порівняння було проведено аналогічне дослідження й серед студентів
Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого. Бралася до уваги та
обставина, що навчальні групи курсантів НУВС складаються лише з юнаків
віком від 18 до 21 року, до того ж першокурсники цього ВНЗ перебувають
на казарменому становищі, а навчальні групи студентів-юристів
складаються як з юнаків, так і з дівчат. Загальна кількість курсантів
НУВС, що взяли участь у дослідженні, склала 144 особи, студентів-юристів
– 182 особи.

У дослідженні самооцінки і тих і тих груп використовувалися ті ж самі
методики: соціометрія, особистісний диференціал, запропонований Є.
Бажиним та А. Еткіндом, дослідження ціннісних орієнтацій за методокою М.
Рокича.

Аналіз результатів дослідження

Зміни соціального устрою в пострадянських суспільствах призвели до
значних трансформацій у життєдіяльності соціальних інститутів і
суспільних структур. Але, можливо, в ситуації, що склалася, важливим є
не тільки аспект змістових змін, що відбуваються в соціумі, але й сам
факт зміни старих засад. Такі процеси не проходять безболісно, адже вони
зачіпають сутнісні, глибинні струни людської природи.

Розвиток суспільства – не абстрактний хід історії; він передбачає
активне прилучення кожного індивіда до суспільних процесів. Ця участь
базується на суспільних цінностях, що пройшли крізь „сито” власного
досвіду індивіда, обумовлюється вихованням людини, її оцінкою того, що
відбувається, і, в результаті, позначається на індивідуальних цінностях.
Серед елементів внутрішнього світу особи вони, разом із самооцінкою,
самоставленням, ціннісними орієнтаціями, а також життєвими
настановленнями, є чи не найважливішими.

Аналізуючи експериментальні дані й теоретичні дослідження у сфері
становлення особистості професіонала, можна зробити висновок, що для
ефективної роботи правоохоронців важливого значення набуває не тільки
брак протипоказань до роботи в органах МВС, але й наявність у структурі
особистості необхідних якостей і, головне, наявність потреб, інтересів,
мотивів, цінностей та ідеалів, які сприяють процесові адаптації в новому
соціальному середовищі і прискорюють ідентифікацію працівника зі своєю
професією [1; 7]. Вплив на особистість соціально-психологічних чинників
професійної діяльності є одним із найсуттєвіших, оскільки ці чинники
впливають на сутнісні ознаки людини та ключові аспекти її
життєдіяльності. Вони не тільки можуть сприяти формуванню специфічного
стилю комунікації, але й призводити до викривлення соціальних та
особистісних якостей людини. Саме з цим викривленням пов’язана
професійна деформація особистості. Ймовірність її посилюється під
впливом таких специфічних норм військової служби, як єдиноначальність і
сувора підпорядкованість молодших старшим. Оскільки вік студентів і
курсантів перших трьох курсів припадає на один з найскладніших етапів
психічного розвитку, коли в особистості інтенсифікуються процеси
свідомого управління собою, то актуальність створення умов для
запобігання небажаному розвитку особистості майбутніх керівників
правоохоронних органів набуває особливого значення. Чим виразніше
виявляється у професійному середовищі посадова влада, субординація,
розподіл посадових ролей та наголос на беззаперечність авторитету
керівника, тим несприятливішим може бути перебування у цьому середовищі
з точки зору ризику професійної деформації, особливо для молодої людини.

Крім того, аналіз досліджень С. Безносова [2], Г. Попової [18], В.
Васильєва [4] та інших дозволяє говорити, що середовище, в якому діють
співробітники правоохоронних органів, є переважно агресивним, а відтак
воно може негативно впливати на їх особистісні характеристики. Це
засвідчують несприятливі емоційні компоненти ставлення співробітників
органів внутрішніх справ до системи службового соціального оточення,
висока напруженість та агресивність контактів, що особливо боляче
переживається більшістю співробітників ОВС (Г. Попова).

Сфера психічних феноменів, пов’язаних з особистісним самоставленням та
самооцінкою, незважаючи на значну кількість наукових розвідок, вивчена
ще недостатньо. Це робить вельми актуальними дослідження, спрямовані на
одержання нових обґрунтованих даних, які уточнюють та поглиблюють знання
про самооцінку як найважливіше особистісне утворення. Вивчення ціннісних
орієнтацій, самооцінки студентів, а також соціально-психологічних
факторів, що впливають на їх становлення, відкривають перед вихователями
нові шляхи розвитку свідомої молодої людини, підвищення її активності та
успішності в навчанні, реалізації творчого потенціалу.

Цілісна самооцінка особистості складається на основі самооцінок окремих
сторін її психічного світу. Кожен з компонентів самооцінки відображає
рівень знання і ставлення до них особистості та має свою динаміку
розвитку. Процес становлення самооцінки не може бути остаточним,
оскільки особистість постійно розвивається, а, отже, змінюється і її
уявлення про себе, і розуміння себе, і емоційно-ціннісне ставлення до
себе. Усе це призводить до зміни засобів виразу самооцінки, змісту, міри
її участі в регуляції поведінки.

Самооцінка різних компонентів особистості може перебувати на різних
рівнях стійкості, адекватності, зрілості. Самооцінки окремих психічних
особливостей взаємодіють між собою. Форми взаємодії можуть бути різними:
єдність, погодженість, взаємодоповнення. Іноді вони можуть вступати в
конфлікт одне з одним.

Часто самооцінку розглядають тільки як складову емоційно-ціннісного
ставлення до себе. Так, У. Джемс розуміє самооцінку як задоволення чи
невдоволення собою [5]. Р. Уайлі вважає, що в основі емоційно-ціннісного
ставлення можуть бути розбіжності між самооцінкою індивіда та оцінкою
його оточуючими. Він розглядав цю проблему з точки зору функціонального
й адаптивного навчання [27].

Вчені визначають певні стадії формування самопізнання, пов’язуючи кожну
з них з новою можливістю для суб’єкта виокремити себе з-поміж інших, з
можливістю стати більш самостійним і впливати на навколишній світ (у
дитини, наприклад, це пов’язано з першими маніпуляціями з предметами,
пізніше – з умінням ходити, а потім – з оволодінням мовою). На
початкових етапах особливо важливими є також механізми інтеріоризації
знань про себе інших. В такий спосіб людина засвоює і використовує у
самопізнанні цінності, норми, параметри оцінок і самооцінок, образ самої
себе, ставлення до себе й оцінку себе батьками, сторонню самооцінку
(наприклад, колег, студентів, з якими разом навчається), засоби
регуляції поведінки, рівень очікувань і домагань.

У працях багатьох психологів послідовно опрацьовується особистісний
підхід до даної проблеми, що сприяє кращому розумінню соціальної природи
і сутності причин, які спонукають людину до дій, усвідомлення мотивів,
потреб, спрямованості особистості (Л. Виготський, О. Леонтьєв, Л.
Божович, А. Петровський та інші).

О. Захарова характеризує самооцінку як складне структурно-динамічне
утворення і в цьому контексті розглядає два її компоненти – когнітивний
та емоційний, відзначаючи, що на різних етапах онтогенезу більш
вираженим може бути один з них [6]. Деякі дослідники розрізняють
загальну і конкретну самооцінку, тобто ставлення індивіда до окремого
свого успіху чи дії, а також абсолютну і відносну самооцінку – у
залежності від оцінювання себе.

Відомо кілька шляхів оцінювання себе індивідом:

· оцінка зіставленням рівня домагань з об’єктивними результатами своєї
діяльності;

· оцінка через порівняння себе з іншими. Оцінюючи себе, індивід свідомо
чи мимоволі порівнює себе з іншими з огляду не тільки на власні
досягнення, але й на соціальну ситуацію в цілому;

· оцінка шляхом інтеріоризації чужих оцінок. Уявлення людини про себе
багато в чому залежить від того, як оцінюють її інші. Під впливом
позитивної думки самооцінка підвищується, негативної – знижується;

· оцінка через порівняння себе із самим собою;

· оцінка себе через порівняння образів „Я-реального” і „Я-ідеального”.

Традиційно виокремлюють і такі характеристики самооцінки, як
адекватність – неадекватність (Л. Божович, А. Ліпкіна). Мірою
адекватності при цьому виступає відповідність самооцінки об’єктивній
цінності індивіда. Однак, як вважає А. Ліпкіна, кожна людська
особистість унікальна, і, отже, притаманна їй самооцінка – величина
нескінченно велика. При цьому розумінні завищена самооцінка неможлива.
Самооцінка не обирається людиною довільно, а визначається обставинами її
життя, тобто вона „завжди об’єктивно обумовлена й адекватна обставинам,
що її утворили” [12].

Вивченню впливу різних факторів на формування, розвиток і сталість
окремих параметрів самооцінки присвячено немало досліджень як
вітчизняних, так і зарубіжних психологів. Наприклад, впливу
соціально-психологічних факторів на формування самооцінки, ціннісних
орієнтацій та особистісних якостей приділяли значну увагу Г. Балл, І.
Бех, О. Бодальов, М. Боришевський, Н. Коломінський, Я. Коломінський, І.
Кон, М. Обозов, Ф. Петровський, Д. Фельдштейн, В. Ядов та інші. Певний
час в теорії діяльності розглядався механізм „соціальної аперцепції”. Р.
Вайсман це поняття пов’язував з властивістю групової діяльності впливати
на побудову міжособистісного сприйняття та взаємних оцінок в групі [3].

Важливі зауваження щодо впливу на формування особистості зв’язку з
колективом та впливу стосунків з керівництвом висловлює В. Мясищев. Він
вважає, що „вирішальним в генетичному розумінні ставлення учня до праці,
до суспільних вимог, до дисципліни …є ставлення до керівника, до того,
на що вказують правила. Тісні зв’язки з колективом розвивають єдність із
суспільними вимогами. І, навпаки, ізольованість, жорстокість та
грубість, так само, як і надмірна поблажливість …сприяють гіпертрофії
індивідуальності та недорозвиненню суспільно позитивних рис. Надмірні
вимоги можуть стати причиною знеособленості, лицемірства та невротичного
розвитку” [ 14].

Цікаві дані стосовно особливостей міжособистісних стосунків та їх впливу
на самоставлення і самооцінку особистості в закритих спеціалізованих
навчальних закладах наведені М. Кондратьєвим [11]. Як свідчать
результати його дослідження, внутрішньогруповий устрій будь-якої
спільноти, що функціонує в умовах відносної ізоляції, несе на собі
відбиток моноструктурованості.

Подібні результати ми одержали і в нашому дослідженні. У
внутрішньогруповій структурі курсантів першого і другого курсів НУВС
було встановлено наявність яскраво виражених полярних статусних
категорій, що є віддзеркаленням специфічної стадії формування
моноструктурованої спільноти. Поряд з жорсткою регламентацією дій,
обмеженням соціальних контактів, специфікою навчання та впливом інших
соціально-психологічних факторів це створює несприятливі умови для
гармонійного розвитку особистісної сфери, викривлення уяви про себе та
може спричиняти деформацію особистості у майбутніх керівників
правоохоронних органів [21; 22]. Експериментальні дослідження [13; 26]
вказують на такий факт: люди залишають групи, реакція членів яких
несприятлива для них, групи, які не виправдовують їхніх сподівань, і
віддають перевагу товариству людей, які підтримують їхні „Я-образи”.
Зважаючи на неможливість залишити групу і специфічні умови навчання, на
які ми вже звертали увагу, це може вважатися стресором, що впливає на
самооцінку курсантів та їх „Я-образ” узагалі.

В багатьох дослідженнях з’ясовується вплив колективу на формування
особистості (Н. Коломінський [9], Я. Коломінський [10], М. Неймарк [16],
М. Обозов [17]). Відзначаючи незаперечну роль колективу, вчені вказують
на неоднозначність його впливу на особистість. Отже, було б неправильно
стверджувати, що будь-який колектив створює можливості для гармонійного
формування особистості. М. Неймарк, зокрема, прямо вказує: „…навіть якщо
помістити індивід в хороший колектив, це ще не гарантує бажаного
результату, оскільки особистість формується не просто внаслідок впливу
колективу на неї, а внаслідок її взаємодії з колективом, яка залежить не
тільки від того, який колектив, але і від того, яка особистість” [16].

Конкретизуючи це положення, можна вказати на низку обставин, від яких
залежать наслідки взаємодії колективу з кожним із його членів. Зокрема,
це те місце, яке індивід посідає в колективі (його функції, оцінка його
іншими членами колективу тощо). З іншого боку, це внутрішня позиція
самого індивіда, міра задоволення його потреб і домагань, від чого
переважно залежить його емоційне благополуччя, ставлення до
навколишнього світу й до самого себе.

Важливою проблемою є пошук адекватних методик дослідження самооцінки,
самосвідомості та спрямованості особистості стосовно такої специфічної
категорії фахівців, як працівники МВС. Для ефективності розробки і
впровадження психолого-педагогічних заходів з метою оптимізації
навчального процесу необхідно враховувати також особливості
самоставлення особистості, механізми формування і захисту самооцінки,
взаємозв’язок самооцінки, самоставлення, спрямованості особистості та
ціннісних орієнтацій.

Самосвідомість особистості спрямована на те основне, що становить її
психологічну сутність – на її власний спосіб інтеграції діяльності,
побудови ієрархії її мотивів і цінностей. При цьому ті ж за змістом
обставини, дії, що втягуються в різні життєві відносини, тобто в різні
діяльності, матимуть різний особистісний зміст [20]. У дослідженнях В.
Століна, Н. Сарджвеладзе, С. Пантелеєва, А. Налчаджана особлива увага
приділяється не тільки самоставленню, але й самоставлення особистості
пов’язується з іншими компонентами образу „Я”, розглядаються механізми
захисту образу „Я”. Отже, ставлення до світу, система її ціннісних
орієнтацій, як і ставлення до себе, належить до рангу важливих проявів
особистості. Система ціннісних орієнтацій визначає змістовий бік
спрямованості особистості і становить основу її ставлення до
навколишнього світу, до інших людей, до самої себе.

У дослідженні В. Непомнящої та її колег [25] знаходимо цікавий погляд на
цінність та ціннісні орієнтації як на складові самоставлення і
самооцінки. У цій розвідці автори зосереджують увагу на функціях
цінності в поведінці особистості та вказують на самоставлення як на
цінність, а цінність, у свою чергу, визначає відповідний спрямованості
зміст уявлень про своє „Я”.

Важливою обставиною, що впливає на становлення міжособистісних
взаємовідносин, є адекватність ставлення до світу, інших людей,
суспільства в цілому, до самого себе. Слід зазначити, що адекватне
ставлення припускає не тільки точність сприйняття і розуміння
навколишнього світу, об’єктів, інших людей і самого себе, але й точний
емоційний відгук, об’єднання потреб з усіма цими зв’язками. Ми
погоджуємося з думкою Н. Сарджвеладзе [19], що образ „Я” (реальний чи
ідеальний) може бути наслідком ставлення особистості до себе, до свого
місця в структурі міжособистісних стосунків.

Нашими дослідженнями [22; 23] встановлено, що курсанти як першого, так і
другого курсів з низьким соціометричним статусом мають неадекватно
завищену самооцінку, а різниця між образами „Я-реальний“ і
„Я-ідеальний”, що суб’єктивно сприймається суб’єктом, є менш значною. В
таблиці 1 наведено узагальнені результати самооцінок курсантів з різним
соціометричним статусом, а в таблиці 2 – узагальнені результати
самооцінок курсантів, які ми отримали в тих же групах через рік.

Таблиця 1

Результати самооцінок курсантів з різним соціометричним статусом

Високий соціометричний статус Низький соціометричний статус

   Я-реальний Я-ідеальний   D      Я-реальний  Я-ідеальний D

Оцінка 12,8 Оцінка 18,0 6,3 Оцінка 15,2 Оцінка 16,1 4,3

Сила 8,4 Сила 17,0

Сила 8,0 Сила 12,2

Активність 8,40 Активність 10,3

Активність 7,9 Активність 8,9

E 29,6 E 45,3

E 31,1 E 37,2

Викривлення в самооцінці курсантів з низьким соціометричним статусом та
адекватність самооцінки курсантів з високим соціометричним статусом ми
визначили, порівнюючи самооцінки курсантів з оцінкою групи, проведеною
за тією ж методикою (особистісний диференціал).

Проведений нами кластерний аналіз допоміг уточнити зв’язок між
термінальними та інструментальними цінностями курсантів. Так, курсанти з
високим соціометричним статусом „цікаву роботу” пов’язують з „чесністю”
і „життєрадісністю”, тоді як для курсантів з низьким соціометричним
статусом „цікава робота” пов’язана з „акуратністю” і „твердою волею”, що
може бути наслідком поверхового сприйняття вимог майбутньої професії. У
курсантів з низьким соціометричним рівнем „ефективність у справах”
асоціюється з „матеріально забезпеченим життям”, а бажання мати „хороших
і вірних друзів” диктується „життєвою мудрістю”. У курсантів з низьким
статусом переважає спрямованість на себе. При цьому цінності, що в
ієрархії потрапляють до числа значущих, мають низьку соціальну
привабливість, а „чесність”, „чуйність”, „щастя інших” – низьку
значимість.

Таблиця 2

Результати самооцінок курсантів зрізним соціометричним статусом

(через рік)

Високий соціометричний статус Низький соціометричний статус

   Я-реальний Я-ідеальний   D      Я-реальний  Я-ідеальний D

Оцінка 12,0 Оцінка 14,8 8,37 Оцінка 15,3 Оцінка 15,4 0,67

 

Сила  9,3 Сила 16,8

Сила 12,4 Сила 12,0

Активність 6,3 Активність  8,7

Активність  6,3 Активність  7,0

E 27,6 E 40,3

E 34,0 E 34,4

Вважаємо, що для успішного виконання обов’язків майбутнім керівникам
підрозділів ОВС однієї фахової підготовки недостатньо. Вони повинні мати
ще й високі моральні якості, високу й адекватну самооцінку.

Аналіз результатів соціометричного дослідження серед студентів-юристів
не виявив, як у групах курсантів, яскраво виражених статусних категорій.
Це свідчить на користь нашого припущення щодо негативного впливу (як
мінімум – на міжособистісні взаємовідносини курсантів) організації
побуту та деяких компонентів навчального процесу.

Аналіз результатів тесту „Особистісний диференціал” та анкети
„Самооцінка особистості” (С. Будасі) дав можливість відзначити, що у
студентів з високим соціометричним статусом менша різниця рівня
самооцінки, що визначалась за обома методиками, а для підтримання рівня
самооцінки та інтегрального самоставлення студенти застосовують
різноманітніші механізми (у курсантів з низьким соціометричним статусом
переважно застосовувався агресивний захист та „фальсифікація” [23]).
Аналіз анкетування за методикою „Самооцінка особистості” показав, що
самооцінка студентів з високим соціометричним статусом є більш
диференційованою, а у самооцінюванні студенти використовують більше
особистісних якостей.

Порівняння результатів різних за статевим складом груп студентів-юристів
(чоловічі та змішані групи) з результатами тестування курсантів виявило,
що показники рівня та диференційованості самооцінки студентів груп
чоловіків посідають проміжне місце між змішаними студентськими групами
та групами курсантів НУВС. Це дає підстави зробити висновок, що склад
групи (у даному випадку – статевий) теж впливає на самооцінювання і
самоставлення особистості. Ми поділяємо думку А. Налчаджяна, що індивід,
не зумівши утвердити у свідомості інших бажаний для себе власний образ,
часто обирає інший шлях адаптації: формує несприятливу думку про іншого
та соціальну групу, якщо вони не ставляться до нього бажаним чином [15,
с. 460]. Але специфіка навчального закладу не дає курсантам можливості
віддати перевагу товариству тих, хто підтримує їхній „Я-образ”. Тим
більше, що курсанти першого року навчання живуть у казармах. Це може
несприятливо вплинути на можливість гармонійного, творчого розвитку
особистості.

Аналіз тестування ціннісних орієнтацій груп курсантів і студентських
груп дав такі результати:

· спрямованість цінностей курсантів першого і другого курсів змінюється
з орієнтації на спілкування і на себе до орієнтації на справу і
професійну діяльність. Змінюється спрямованість цінностей групи вбік
професійної діяльності (до категорії цінностей з високою значимістю
увійшли „цікава робота”, „активне життя”, „чесність”). Але турбує низька
значимість в ієрархії цінностей таких якостей, як „терпимість до
поглядів і думок інших”, „чуйність” і „альтруїзм”;

· у студентських „чоловічих” групах до складу цінностей, що мають
важливе значення, входять, поряд із „здоров’ям” (однаково важливо для
всіх груп без винятку) та „наявністю хороших і вірних друзів”, ще й
„матеріально забезпечене життя”, „життєва мудрість” та „активне, діяльне
життя”. Низьку значимість мають цінності, зорієнтовані на щастя інших,
творчість, розвиток, пізнання. Цінності „чесність”, „терпимість до
поглядів інших” мають середній рівень значимості;

· у студентських „змішаних” групах високу значимість, поряд із
„здоров’ям” та „наявністю хороших і вірних друзів”, мають такі ціннісні
орієнтації, як „любов”, „щасливе сімейне життя” і „впевненість у собі”.
Отже, можна відзначити вплив присутності у складі груп дівчат на
спрямованість групи взагалі на життєві та сімейні цінності, а не на
професійну діяльність, як у випадку із групами курсантів.

Підбиваючи підсумки, можна зробити висновок, що проблему самооцінки,
самоставлення і спрямованості людини слід розглядати в контексті
дослідження особистості в цілому. Предметом такого дослідження має бути
вивчення психологічної структури особистості. Окремі її складові в
узагальненій формі характеризують та оцінюють цілісний її досвід.

Цінність взагалі та ціннісні орієнтації зокрема характеризують сферу
дійсності, що є найважливішою для суб’єкта: через неї він визначає
уявлення про своє „Я”. Тобто, цінності та ціннісні орієнтації, як
складові самоставлення і самооцінки, характеризують, з одного боку,
сферу дійсності, яка є найважливішою для суб’єкта, а з іншого –
особливості уявлення особистості про себе, що є складовою образу „Я”.

На формування самооцінки, самоставлення, спрямованості впливають різні
соціально-психологічні фактори. З метою запобігання створення умов для
деструктивного розвитку особистості курсантів та формування високої
адекватної самооцінки, розвитку у них точності міжособистісного
сприймання вважаємо за доцільне розробити та запровадити
психолого-виховні заходи з урахуванням специфіки навчального закладу.
Адекватність самооцінки курсантів має зростати внаслідок подальшого
розвитку критичності і самокритичності, уміння аналізувати вчинки,
правильно оцінювати результати навчальної діяльності та критичного
оцінювального ставлення до своєї позиції в системі міжособистісних
стосунків у колективі.

Література:

1. Андронов В. П. Психологические основы формирования профессионального
мышления. – Саранск: Изд-во Мордовского ГУ, 1991. – 82 с.

2. Безносов С. П. Особенности деятельности сотрудников органов
внутренних дел // Психологическое обеспечение трудовой деятельности. /
Под ред. А. А. Крылова, Л., 1987. С. 69 – 74.

3. Вайсман Р. С. Феномен „социальной апперцепции” в групповой
деятельности // Cб.: Теоретические и прикладные проблемы психологии
познания людьми друг друга. – М., 1979.

4. Васильев В. Л. Юридическая психология. – М.: Юридическая литература,
1991, Гл. III, с. 104 – 109.

5. Джемс У. Психологія. – М., 1991. – 412 с.

6. Захарова А. В. Структурно-динамическая модель самооценки // Вопросы
психологии, №1, 1989. С. 5 – 14.

7. Зотова О. И., Бобнева М. И. Ценностные ориентации и механизм
социальной регуляции поведения // Методологические проблемы социальной
психологии. – М.: Наука, 1975. – С. 241 – 255.

8. Іванова О. В. Про дослідження соціально-психологічної адаптації
курсантів у ВЗО МВС України // Проблеми пенітенціарної теорії і
практики. – К.: РВВ КІВС, 1999. – № 4. – С. 154 – 158.

9. Коломинский Н. Л. Развитие личности учащихся вспомогательной школы. –
К.: Радянська школа., 1978. – 87 с.

10. Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах. –
Минск, 1976. – 350 с.

11. Кондратьев М. Ю. Особенности межличностных отношений в
профессионально специализированных интернатах // Вопросы психологии,
1995, №6. С. 33 – 42.

12. Липкина А. И. Психология самооценки школьника: Автореферат дисс.
…докт. пс. наук. – М., 1968. – 35 с.

13. Майерс Д. Социальная психология. Питер, Ст.-Петербург, 1997. – 682
с.

14. Мясищев В. Н. Понятие личности в аспектах нормы и патологии /
Психология личности. Т. 2. Самара, 1999. – С. 224 – 225.

15. Налчаджян А. А. Психологические защитные механизмы. / Самосознание и
защитные механизмы личности. Самара, 2000. – С. 395 – 481.

16. Неймарк М. С. Направленность личности и аффект неадекватности у
подростков / Изучение мотивации поведения детей и подростков. М., 1972.
– С. 87.

17. Обозов Н. Н. Межличностные отношения. Л., 1979. – 151 с.

18. Попова Г. В. Професійна комунікативна компетенція працівників ОВС.:
Автореф. дис. … канд. пс. наук. – Харків, 1997. – 20 с.

19. Сарджвеладзе Н. И. Самоотношение личности / Психология самосознания.
Хрестоматия. – Самара: „БАХРАХ”, 2000. – С. 194 – 196.

20. Столин В. В. Самосознание личности. – М., 1983. – 285 с.

21. Федоренко А. Б. Особенности межличностных отношений в учебных
группах военизированного ВУЗа МВД // Теоретико-методичні проблеми
удосконалення психологічної підготовки менеджерів. Матеріали міжнародної
науково-практичної конференції. – К., 1999. С. 149 – 151.

22. Федоренко О. Б. Особливості міжособистісного сприймання в учбових
групах воєнізованого ВУЗу / Вісник Харківського державного університету.
№483. Серія психологія, 2000. – С. 162 – 166.

23. Федоренко О. Б. Особливості самооцінок курсантів воєнізованого
вищого учбового закладу / Метода. Збірник наукових праць. Вип. „Наука”,
– К., 1999. – С. 52 – 59.

24. Федоренко А. Б. Ценностные ориентации студентов Университета МВД и
Национальной юридической академии // Персонал, №1, 1998. – С. 67 – 70.

25. Ценность как центральный компонент личности. В. И. Непомнящая, М. Е.
Каневская, О. Н. Пахомова, В. В. Барцалкина, С. Н. Рубцова, Э. Н. Музе.
НИИ общей и педагогической психологии АПН СССР, Москва. // Вопросы
психологии, №1, 1980. – С. 22 – 30.

26. Sekord P. F. and Backman C. W. Social Psychology. New York, 1974.

27. Wylie R. The self-concept. Lincoln, 1974. Vol. 1.

28. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020