.

Соціокультурні особливості мовної особистості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
269 3596
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціокультурні особливості мовної особистості

Мовна особистість – це, власне, особистість, охарактеризована з боку
впливу належної їй мовної культури на її особистісні якості та
соціально-культурну ефективність її діяльності як суб’єкта суспільних
відносин. В умовах соціально-культурної трансформації суспільства слід
надавати особливої уваги специфіці тезаурусу і мовної практики нових
соціальних груп, їх перетворенням у традиційні класи та групи з
врахуванням флуктуації мовного середовища, його інтегруючих та
дезінтегруючих тенденцій.

Проблема лінгво-етнічної ідентифікації постає однією з фундаментальних в
процесі трансформації сучасного українського суспільства, а тому так
важливо визначити специфіку характеристик ролі мови в суспільстві і в
житті особистості.

Можна погодитися з твердженням, що мова має індивідуальне закорінення,
перебуваючи в залежності від соціального статусу і ролі особистості в
суспільстві та виступаючи атрибутивною її властивістю, оскільки вона
формує і значною мірою визначає саме її, особистості, соціальне
існування [3, с. 49]. Це пов’язано з фундаментальним значенням
спілкування в соціумі і його важливою роллю у самовизначенні і
самореалізації особистості. Як точно зазначив Ф. де Соссюр, „мова – це
систематизована сукупність правил, необхідних для комунікації” [16, с.
84].

Якщо вплив культури на мову цілком очевидний і розмаїтий, то питання про
зворотний вплив – мови на культуру – залишається відкритим. У науках про
людину ще не знайдено підходів, які б дозволили відкрити найглибші
внутрішні джерела людської культури, простежити вплив соціокультурних
факторів на формування, розвиток і адаптацію особистості. Наприклад, ми
не цілком усвідомлюємо, наскільки той культурний світ, що людина
створила навколо себе, визначений її фізичними і психічними
можливостями. А соціокультурні можливості людини настільки різноманітні,
що щораз при дослідженні їх породжують питань більше, ніж відповідей. До
таких, наприклад, належить проблема впливу соціокультурних факторів на
зміни мовного середовища, мовної ситуації в суспільстві.

Погляд на світ, відображений у мові особистості, на наш погляд,
відображає її ціннісні орієнтації. Мова особистості впливає на її
духовний розвиток. Узагалі мова народу впливає на розвиток його
соціокультурних рис. Так, В. фон Гумбольдт ще в ХIХ столітті справедливо
відзначав значний вплив мови на духовний розвиток народу, його культуру.
У праці „Про різницю будови людських мов і їх впливу на духовний
розвиток людства” В. фон Гумбольдт підкреслює: „У кожній мові закладено
самобутній світогляд. Як окремий звук постає між предметом і людиною,
так і вся мова в цілому виступає між людиною і природою, що впливає на
неї зсередини і ззовні…” [6, с. 80].

Соціокультурні особливості особистості як проблема денаціоналізації
цікавили, як відомо, А. Потебню. Він бачив органічну участь національної
(етнічної) мови не тільки у формуванні народного світосприйняття, але й
у самім розгортанні думки. Вчений підкреслював загальнолюдську цінність
кожної мови – у якості ще однієї, відбитої саме в цій мові, картини
світу: „Якби об’єднання людства за мовою і взагалі за народністю було б
можливим, воно було б згубним для загальнолюдської думки, як заміна
багатьох почуттів одним, хоча б це одне було не дотиком, а зором… Для
існування людини потрібні інші люди; для народності – інші народності”
[13, с. 229]. Необхідно зазначити, що А. Потебня, підкреслюючи
різнорідність кожної окремої особистості, украй негативно ставився до
асиміляції, вважаючи її процесом, що призводить до знищення особливого в
особистості.

Переконання в тім, що люди бачать світ по-різному – крізь призму своєї
рідної мови – лежить в основі теорії „лінгвістичної відносності” Е.
Сепіра і Б. Уорфа. Вони прагнули довести, що розходження між культурами
обумовлені розходженнями в мовах. І хоча ця теорія й дотепер вважається
недоведеною, окремі аспекти її вивчення вплинули на інтерес до аналізу
впливу соціокультурних особливостей особистості на проблему
трансформації не тільки суспільства в цілому, але й багатьох його
структур, у тому числі й мовного середовища як одного із суб’єктів
соціокультурного процесу. Причому більшість дослідників приділяли увагу
комунікаційним проблемам соціокультурних змін. Так, той же Е. Сепір
розглядав вплив комунікативних процесів на життя особистості і
суспільства. У статті „Комунікація” в „Енциклопедії соціальних наук” він
відзначає, що „для формування суспільства, його об’єднань і підрозділів,
а також для забезпечення взаєморозуміння між його членами необхідні
якісь процеси комунікації” [14, с. 210]. Основним видом комунікації,
„комунікативної поведінки” Е. Сепір справедливо називає мову, аналізуючи
її вплив на життя суспільства. При цьому виділяється аналіз мовної
комунікації як соціально визнаної.

Сучасні вчені, звертаючись до означеної проблеми, прагнуть досліджувати
взаємний детермінізм соціальних, культурних і мовних факторів у
суспільстві, аналізуючи ті чи інші кореляції між соціокультурними і
мовними структурами на широкому географічному й історичному просторі [1;
2; 4; 7; 19; 20]. На жаль, українські вчені здебільш обходять це
питання, віддаючи перевагу розглядові впливу та взаємодії соціальних і
культурних підстав на трансформацію суспільства [5; 11; 17]. Лише В.
Іванишин та Я. Радевич-Вінницький приділили увагу дослідженню спільного
впливу соціокультурних і мовних особливостей на зміни українського
суспільства [8]. Однак вони не обговорюють мовну особистість і мовне
середовище як поняття. До того ж у завдання їх монографії не входить
аналіз адаптаційних процесів.

Мета статті:

1) Всебічно проаналізувати поняття „мовна особистість” та „мовне
середовище”.

2) З’ясувати вплив адаптації особистості до змін мовного середовища.

Виходячи з цього, можемо виділити такі завдання:

1) Розглянути вплив мови на суспільство і суспільства на мову.

2) Вивчити характеристики мовної особистості.

3) Виявити вплив трансформаційних змін на соціокультурне та мовне
середовище.

4) Дослідити адаптацію особистості до змін мовного середовища.

Як суспільство впливає на мову через особистість, так і мова завжди
впливає на суспільство через діяльність особистості, сприяє налагодженню
соціальних зв’язків.

Мовне спілкування формує певні мовні спільноти, пов’язані між собою
особливою комунікацією, в яких мова може виконувати різні функції.
Мовний потенціал суспільства формує особистість, а тому їх можна
розглядати як дві системи, що живуть і функціонують у відповідності з
потребами і законами суспільства.

Реально постійно відбувається процес інтеграції, адаптації особистості і
мови залежно від соціально-лінгвістичної ситуації і типу мови, про яку
йдеться. Тому є підстави в науковому аналізі розглянути цю взаємодію (і
навіть єдність) шляхом акцентуації мовного в особистості, а саму
особистість розглядати як мовну особистість з можливими її варіаціями
„етно-мовної особистості”, „культурно-мовної особистості” тощо.

Мовна особистість – це система, яка виникає в суспільстві і
розвивається, грунтуючись на здатності вираження і закріплення
соціальних відносин і взаємодій. Вона – умова і продукт культури.

За допомогою соціальної особистості регулюються соціальні відносини,
зберігається історична і культурна пам’ять народів. Діяльність мовної
особистості повинна задовольняти таким соціальним регулятивам, як
принцип співпраці, інформативна адекватність ситуації, інтеграція та
адаптація до ціннісно-нормативної системи суспільства, відповідність
варіативності суспільних відносин.

Пропоноване для введення в науковий обіг поняття „мовна особистість”
передбачає розгляд її мовної складової як системно-культурного
„ферменту” та механізму її розвитку і як особистісно-формуючого
ансамблю, того, як характер освоєння мовної культури впливає на
особистісні та соціальні якості людини.

Мовна особистість – це, власне, особистість, охарактеризована з боку
впливу засвоєної нею мовної культури на її особистісні якості та
соціально-культурну ефективність її діяльності як суб’єкта суспільних
відносин. Цій особистості, за її функціональною природою, мають бути
притаманні якості-характеристики, здатні позитивно впливати на процес
соціально-культурної трансформації. Їх зміст має бути уточненим.
Виокремимо такі з них:

· мовна відкритість і доступність – націленість на спілкування і
прагнення передати ідеї і цінності іншим соціальним агентам;

· соціально-діяльнісна спрямованість, пов’язана з інтенсивністю
трансформаційних процесів і забезпеченням необхідної динаміки
особистісних змін;

· адаптивно-акумулююча характеристика як мовний механізм забезпечення
пристосування до умов суспільства, що трансформується;

· соціально-культурна пізнавальна мотивація, що пов’язується з
прагненням „розкодувати” світ і сформувати його індивідуальну мовну
модель;

· мисленнєва індивідуалізація світу як особистісно-мовна стимуляція
пізнання та формування стилю мислення, який відповідає специфіці
духовного світу мовної особистості;

· культурно-репрезентативна (в чомусь демонстративна) якісна
визначеність мовної особистості, яка знаходить вияв в утвердженні своєї
етнічно-національної та культурно-групової приналежності й вираженні її
в різному стилі мовлення в різних соціальних сферах (політиці, моралі
тощо);

· естетико-мовний профіль особистості як цілісний вияв її буття у світі,
утвердження її особистісного естетичного світу.

І особливо важливо підкреслити зв’язок мовної особистості, яка, як за
своєю природою, так і соціально-функціонально, пов’язана з ментальністю.

Як підкреслюють дослідники, „мова регламентує ментальність”, а
„ментальність регламентує мову, точно так проявляючи (і реалізуючи) себе
в інших мовах – невербальних засобах вираження думки і почуття – від
міміки і жестів, обрядів і ритуалів до танцю, живопису і архітектури”
[9, с. 32].

Мовна особистість за допомогою базисного елемента культури (мови)
нагромаджує, зберігає і передає соціальний досвід від одного покоління
до іншого за допомогою сенсно-життєвих орієнтирів.

Як зазначає Ф. де Соссюр, „значимість – цінність будь-якого слова
визначається всім, що з ним пов’язано” [16, с. 138], а тому реальний
зміст мовного світу особистості залежить від тієї ієрархії цінностей,
якою вона керується у своєму житті.

Однак і сам розвиток особистості характеризується соціально-мовною
залежністю.

Через мовну особистість є можливість глибше охарактеризувати мову як
суспільно-культурне явище і зрозуміти характер її функціонування в
суспільстві, що трансформується. Тому в період соціокультурної
трансформації мовна проблема набуває не тільки культурного, а й
політичного сенсу та змісту, стає предметом інтенсивної суспільної
боротьби. Бо від того, яка мова стає визначальною, панівною в країні,
значною мірою залежить майбуття культури і народу як її носія. Мова може
бути засобом консолідації нації і мобілізації її життєвих сил, якщо вона
утверджується владною елітою, а може бути засобом політичної гри і
паралізації волі народу, бо коли, за висловом Конфуція, слова втрачають
своє значення, тоді народ втрачає свою свободу.

Тому, очевидно, слід погодитись з Л. Нікольским та А. Швейцером, які
підкреслюють „інтегруючу, консолідуючу та роз’єднуючу” соціальні функції
мови.

Відзнака консолідуючої та інтегруючої функції мови в тому, що
консолідуюча – то природна функція, яку мова виконує „в ході етнічної
консолідації, коли кілька етнолінгвістичних спільнот зливаються в
більшу, і коли мова тієї з них, яка відіграє роль центру, вузла етнічної
консолідації, засвоюється іншими, а інтегруюча – це штучна функція, яка
виникає в результаті свідомих дій суспільства чи держави, спрямованих на
поширення мови, необхідної для міжнаціонального спілкування” [19, с.
38].

Однак, на нашу думку, сучасна соціальна практика в багатьох країнах
характеризується перетворенням інтегруючої функції мови в роз’єднуючу,
коли держава намагається штучно, недемократичними методами ввести певну
мову як мову міжнаціонального спілкування.

В період соціокультурної трансформації відбувається значна зміна
соціокультурної реальності, а з нею і соціолінгвістичної реальності та
мовної практики, яка супроводжується зміною лексичного складу мови за
рахунок як введення нових слів і понять, так і скорочення неактуальної
лексики. Соціолінгвістика в умовах трансформації самої форми соціальної
і повсякденної комунікації, пов’язаної з формуванням нових елементів
соціальної структури, покликана вивчати специфіку тезаурусу і мовної
практики нових соціальних груп та їх перетворення в традиційні класи і
групи з врахуванням флуктуації мовного середовища та його інтегруючих і
дезінтегруючих тенденцій.

Традиційне визначення мовного середовища як такого, що характеризується
„таким набором факторів, як: а) спільність території; б) соціальні і
мовні особливості, притаманні народу чи народам, які живуть на даній
території” [3, с. 76], є недостатнім, бо воно зрощується зі специфікою
культурного середовища та особливостями соціальних умов, соціокультурною
трансформацією в цілому. Тому, на нашу думку, у цьому контексті
коректніше буде вживати поняття „соціокультурне поліваріантне
середовище”, яке більш адекватне модернізаційним умовам і дозволяє
охарактеризувати цей процес в усій його драматичній складності.

Склад і структура такого середовища обумовлені: а) соціально-мовною
структурою суспільства; б) соціально-мовною ситуацією; в) своєрідністю
соціально-культурної лінгвістичної ситуації; г) новою структурою
культури, що трансформується; д) історичними традиціями мовних взаємин
корінної нації з іншими національностями; е) зміною культурного
контексту та умов життєдіяльності; є) ціннісними орієнтаціями і
соціальними установками суспільства.

До розгляду цих процесів, на нашу думку, може бути застосовано термін
„флуктуації”, який П. Сорокін вжив щодо „безцільних коливань” [15, с.
310]. Пропонуємо застосувати цей термін для характеристики безсистемних
відхилень, які найчастіше зустрічаються в суспільствах, що перебувають в
перехідному стані, як нині й Україна.

Флуктуації культурно-лінгвістичного середовища притаманні періоду
модернізації, бо позначають процеси, які ще якісно не визначились і є
латентними, але за своєю спрямованістю й тенденціями можуть мати
інтеграційний і дезінтеграційний характер.

Характерними ознаками інтегративних процесів у соціокультурній сфері, на
нашу думку, є:

· формування згуртованості, пов’язаної з посиленням процесів
національно-культурної ідентифікації;

· погодження і приведення до прийнятих норм регуляції поведінки;

· підвищення погодженості взаємодії у відповідь на зовнішні
дестабілізуючі впливи;

· ціннісно-нормативна погодженість поведінки у критичних ситуаціях;

· сприйнятливість щодо програмованого регулювання та програмування
культурних (в тому числі етнолінгвістичних) процесів та їх підтримка.

Критерієм інтеграції може бути характер діяльності суспільства в
неординарних ситуаціях, який проявляється: а) у здатності суспільства
самостійно регулювати свою діяльність; б) у здатності суспільства
ефективно контролювати діяльність своїх агентів; в) у погодженості і
прогнозованості поведінки членів суспільства в критичних ситуаціях,
притаманних суспільству, яке модернізується.

Дезінтеграційні процеси виникають в результаті форсованої і
соціально-культурно непідготовленої модернізації та низького рівня
адаптованості особистості і суспільства до трансформаційних змін.

В адаптації особистості до змін у лінгвістичному відношенні слід
особливо взяти до уваги головну компоненту соціально-культурного
середовища, якою є ментальність нації та національностей, які входять до
складу населення країни.

Адаптація мовної особистості до змін мовного середовища може бути швидше
досягнута, коли поєднуються громадські і приватні інтереси, як це
розкрито в роботі французького дослідника К. Ажежа „Людина, яка
говорить” шляхом введення моделі людини „психосоціального виразника”
(„enonceur psychosocial”) [20, с. 84].

Такий підхід, що виходить з єдності соціальної, індивідуальної та мовної
характеристики людини, дозволяє об’єктивно розглядати мовні зміни, які
відбуваються в суспільстві.

Проблема мовної особистості вивчалась нами серед студентства в 1993 –
1998 роках. За результатами соціологічних досліджень, 17 % спілкуються з
друзями в однаковій мірі російською і українською мовами, 51 % – тільки
російською, 31 % – тільки українською. Однак впродовж навчання у виші
відбуваються суттєві зміни в освоєнні української мови, бо тільки 9 %
визначили, що вони не володіють українською мовою, а 10 % нею володіють,
але часто користуються словником.

Проблеми освоєння української мови пов’язані значною мірою з мовною
ситуацією, яка склалась у молодих людей за місцем їх проживання, бо лише
у 35 % українська мова була там основною, а у 17 % українська і
російська були однаково вживаними.

При достатньому володінні українською мовою студенти зберегли установку
на російськомовність свого попереднього становища, бо більшість (58 %)
із них хотіли б викладати свій предмет російською мовою, 31 % –
українською, і тільки 6 % бажають суміщувати викладання тією й іншою
мовами.

Ще складніша мовна ситуація склалась у Придунав’ї (м. Ізмаїл), де
українці перебувають в оточенні представників інших національностей, які
тут становлять більшість. Відтак серед студентів Ізмаїльського
педінституту тільки 12 % спілкується у сім’ї українською мовою, тільки
російською – 40 %, іншими мовами – 30 %. Виділяється окрема группа (9
%), яка спілкується в сім’ї двома та більше мовами.

Найважливіша причина браку навичок у володінні українською мовою одна –
„погана підготовка або взагалі відсутність такої” (78%), а також „погане
знання спеціальних термінів” (17 %) [10] .

Отже, мовні диференціації значною мірою залежать від комплексу
соціально-демографічних, історичних та етнічних умов. І вони, в свою
чергу, впливають на соціальні адаптаційні процеси в суспільстві,
соціальну структуру, бо певні вакантні місця заповнюються також із
врахуванням мови і специфіки культури.

За роки незалежності змінилося саме розуміння населенням необхідності
знання української мови і якості її викладання на всіх рівнях системи
освіти. За результатами емпіричних досліджень формування соціальної
ідентичності в Південному і Східному регіонах України, нормою тут стає
знання трьох мов. Це варіанти української, російської та іноземної мови
як мови, що забезпечує зв’язок із західним світом.

Соціологічні дослідження останніх п’яти років у Східному та Південному
регіонах, проведені під керівництвом Н. Побєди, показують, що в масі
населення немає прибічників радикальних методів вирішення мовних
проблем. У громадській думці сформувалось уявлення про м’яку модель її
реалізації [12]. Водночас, за даними нашого експертного дослідження,
„рівень поширеності російської культури” набув катастрофічного для
існування української культури характеру, складаючи 3,56 бала з оцінками
„4” і „5” в 55,9 %, що виводить українську культуру в стан виживання, бо
„рівень освоєння української культури” складає 2,62 бала (майже третина
експертів оцінює його як низький).

Освоєння мови складає визначальну серцевину культурного процесу. За
даними всеукраїнського дослідження, проведеного 1998 року Інститутом
соціології НАН України, 80 % росіян, відповідаючи на запитання „Що, на
вашу думку, визначає етнічну належність людини?”, назвали таким
визначальним фактором мову [18, с. 130].

Тому, при всій м’якості моделі залучення населення до державної мови,
установку на яку мають жителі Східного і Південного регіонів, реальні
зміни носять в цілому формальний характер, бо мова надто повільно стає
елементом культури повсякденного життя. Виникає суперечність між її
формальним офіційним високим статусом і реальним життєвим
функціонуванням. А це вимагає формування особливої мовної політики не
тільки на всеукраїнському, але й на регіональному рівні.

Висновки

1. Як суспільство впливає на мову через особистість, так і мова завжди
впливає на суспільство через особистість, сприяє налагодженню соціальних
зв’язків.

Реально постійно відбувається процес інтеграції, адаптації особистості і
мови. Тому є підстави розглядати цю взаємодію шляхом акцентуації мовного
в особистості, а саму особистість розглядати як мовну особистість.

Мовна особистість – це система, яка виникає в суспільстві та
розвивається, заснована на здатності виражати і закріплювати соціальні
відносини і взаємодії.

2. Пропоноване для введення в науковий обіг поняття „мовна особистість”
передбачає розгляд її мовної складової як системно-культурного
„фермента” і механізму її особистісно-формуючого ансамблю, адже характер
освоєння мовної культури впливає на особистісні та соціальні якості
людини.

На процес соціально-культурної трансформації спроможні позитивно
впливати такі якості-характеристики мовної особистості: мовна
відкритість і доступність; соціально-діяльнісна спрямованість;
адаптивно-акумулююча характеристика; соціально-культурна пізнавальна
мотивація; мисленнєва індивідуалізація світу; культурно-репрезентативна
якісна визначеність; естетико-мовний профіль особистості.

3. В умовах соціокультурної трансформації суспільства необхідно
приділяти особливу увагу специфіці тезаурусу і мовної практики нових
соціальних груп, їх перетворенням на традиційні класи та групи з
врахуванням флуктуації мовного середовища, його інтегруючих та
дезінтегруючих тенденцій.

Прийнято характеризувати мовне середовище таким „набором факторів”: а)
спільність території; б) соціальні і мовні особливості, притаманні
народу чи народам, які живуть на даній території.

У контексті соціокультурних трансформацій доцільно вживати поняття
„соціокультурне поліваріантне середовище”, що адекватніше
соціокультурним мовним змінам, які відбуваються в українському
суспільстві.

4. Адаптація мовної особистості до змін мовного середовища може бути
швидше досягнута, коли: а) береться до уваги ментальність нації та
національностей, які входять до складу населення країни; б) поєднуються
громадські і приватні інтереси; в) враховується єдність соціальної,
індивідуальної та мовної характеристики.

Література:

1. Белл Р. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы.- М., 1980.

2. Блакар Р. М. Язык как инструмент социальной власти // Язык и
моделирование социального взаимодействия.- М., 1987,

3. Боринштейн Е. Р., Кавалеров А. А. Личность: ее языковые ценностные
ориентации.- Одесса, 2001.

4. Гаспаров В. М. Система языковых ареалов и ее значение для типологии
культуры // Ученые зап. Тарт. ун-та. Вып. 463. Тр. по знаковым системам.
Вып. 10 // Семиотика культуры.

5. Головаха Є. І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного
моніторінгу в Україні.- К., 1997.

6. Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влиянии на
духовное развитие человечества (1830 – 1835) // Избранные труды по
языкознанию.- М., 1984.

7. Дейк Т. А. Язык. Познание. Коммуникация.- М., 1989.

8. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація.- Дрогобич, 1994.

9. Карпенко Ю. А. Потебня А. – зачинатель українського народознавства //
Філософська і соціологічна думка.- 1995.- №1 – 2.

10. Колесников А. А., Берестецкая Е. П., Кольцун Н. М., Топчий Л. Н.
Языковая ситуация в Придунайском крае Одесской области Украины: 1993 –
1994 годы.- Измаил, 1994.

11. Макеев С. А., Прибыткова И. М., Симончук Е. В. и др. Подвижность
структуры. Современные процессы социальной мобильности.- К., 1999.

12. Методологія, теорія і практика соціологічного аналізу сучасного
суспільства. Зб. наук. Праць.- Х., 2002.

13. Потебня А. А. Эстетика и поэтика.- М., 1976.

14. Сепир Э. Коммуникация // Избранные труды по языкознанию и
культурологии.- М., 1993.

15. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество.- М., 1992.

16. Соссюр Ф. Труды по языкознанию.- М., 1977.

17. Українське суспільство 1992 – 2002 (соціологічний моніторінг) / За
ред. Н. В. Паніної.- К., 2003.

18. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття.- К., 1999.

19. Швейцер А. Д., Никольский Л. Б. Введение в социолингвистику.- М.,
1989.

20. Hagege Cl. L’homme de paroles.- Paris, 1985.

21. Боринштейн Є. Соціокультурні особливості мовної особистості //
Соціальна психологія. – 2004. – № 5 (7). – C.63-72

22. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020