.

Феномен особистісної зрілості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
315 5153
Скачать документ

Реферат на тему:

Феномен особистісної зрілості

Автор диспозиційної теорії особистості Г. Оллпорт найважливішою
одиницею аналізу цієї структури особистості визначив рису (диспозицію)
[9, с. 163]. Він виокремив три типи рис особистості: 1) кардинальні
риси, якими володіє дуже небагато людей. Вони настільки охоплюють
поведінку людини, що майже усі її вчинки можна звести до їх впливу; 2)
центральні риси – це домінуючі типи поведінки. Вони є своєрідними
будівельними блоками індивідуальності і являють собою такі тенденції у
поведінці людини, які легко може помітити оточення; 3) вторинні риси
менш помітні, менш стійкі, менш узагальнені і виявляються не так чітко й
систематично, як інші риси характеру [9, с. 458].

На нашу думку, саме центральні риси утворюють, складають, характеризують
особистісну зрілість. Імперативним кроком ми вважали представити
центральні риси зрілої особистості індикаторами особистісної зрілості.

За Г. Оллпортом, особистість не характеризується статичністю. Отже,
відображення інформації про неї як динамічну систему доступне за
допомогою символічних вказівників, що розділяють процес на певні фази –
індикатори. Риси, які виступають індикаторами особистісної зрілості,
доцільно назвати пропріумом зрілої особистості. Термін пропріум
(proprium, лат. – власний, притаманний) увів у науковий вжиток Г.
Оллпорт [14, с. 458]. Цим терміном позначають ті аспекти людини, які
роблять її унікальною особистістю, а також ту властивість людської
природи, що обумовлює в ній позитивне, творче начало, те, що прагне
розвиватися, зростати [8, с. 279]. Пропріум охоплює також типи поведінки
і характеристики, які людина сприймає як близькі, центральні і важливі
для її життя. У якості центру особистості пропріум включає ті її
сторони, які є важливими для почуття самоідентичності та самоповаги [10,
с. 823].

На нашу думку, риси пропріуму є саме тим типом рис особистості, які Г.
Оллпорт назвав центральними – їм підлягають емоції та почуття, які
керують повсякденною діяльністю людини, а також характеризують домінуючі
типи поведінки. Україномовним аналогом терміну „пропріум” вважаємо
термін „сумірні риси”, який ґрунтується на понятті сумірності, уведеному
М. Боришевським (2002 р.). Український вчений зазначає, що „під поняттям
сумірності… слід розуміти співвіднесеність складових системи щодо рівня
їх сформованості, розвиненості чи, так би мовити, міри зрілості” [2, с.
12]. Запропоноване поняття „допомагає зрозуміти, що взаємодіяти,
взаємоактивізувати одна одну здатні перш за все ті складові системи, що
відзначаються вельми близькими щодо рівня сформованості, розвиненості,
змістовної складності параметрами, місця в ієрархічній структурі
особистості” [2, с. 12 – 13].

Таке визначення сумірності дозволило нам екстраполювати його
характеристики сумірних рис на риси пропріуму зрілої особистості. В
окресленому контексті сумірними є риси, які характеризують особливості
зрілої особистості – акме її особистості, виявляються у неї акордно,
взаємоактивізують одна одну.

Основний матеріал та результати дослідження

Аналітичний огляд літератури з проблематики особистісної зрілості дав
підстави для спроби об’єднати концепції зрілої особистості через
окреслення найяскравіших рис, що характеризують особистісну зрілість
людини. Для дослідження цих рис було проаналізовано властивості
особистості, яка продуктивно розвивається, подані в працях К. Юнга, Г.
Оллпорта, В. Штерна, А. Маслоу, Е. Шострома, Дж. Стівенса, Г. Саллівана,
Р. Кегана, А. Елліса, К. Наранхо, Ф. Перлза, П. Вайнцвайга, К. Холла та
Г. Ліндсей, Б. Лівехуд, С. Холідея та М. Чандлера, П. Якобсона, К.
Абульханової-Славської, М. Тутушкіної, Г. Абрамової, Н. Бордовської та
А. Реана, Д. Леонтьєва, Г. Скрипкіної, М. Савчина, Л. Овсянецької, Л.
Лепихової, Т. Титаренко.

Це був перший крок в експлікації кардинальних рис, що характеризують
особистісну зрілість. Другим кроком було вилучення рис, що
повторювалися. Також було визначено риси, які не характеризуються як
особистісні властивості. Вони були проартикульовані на наступному,
третьому кроці аналізу. Четвертий крок – контент-аналіз особистісних рис
зрілої особистості. Смисловими одиницями його були поняття, виражені
окремими термінами в кількості 157 одиниць. Риси розподілялися за
смисловими групами, у кожній з яких підкреслено найяскравіші. В ході
останнього, п’ятого кроку експлікації було зафіксовано частоту
згадування рис, у кожній групі виділено одну рису, яка виступала їх
контекстуальним звуженням, тобто рису-маркер. Уточнено також семантичне
розширення кожної основної риси. Результатом контент-аналізу
особистісних рис зрілої особистості стали десять експлікованих рис:
синергічність, автономність, контактність, самоприйняття, креативність,
толерантність, відповідальність, глибинність переживань, децентрація,
життєва філософія.

Коротка характеристика рис. Синергічність означає здатність цілісно
сприймати світ і людей, розуміти взаємопов’язаності суперечностей.
Автономність виявляється у научінні довіряти власним судженням та діяти
відповідно до них, наявності власної, незалежної від оточення системи
цінностей. Контактність характеризує здатність швидко встановлювати
глибокі контакти з людьми. Самоприйняття – безоцінково позитивне
ставлення до себе, незважаючи на свої вади. Креативність – здатність до
загостреного сприймання дисгармонії, створення чогось нового, чого
раніше не було, творча спрямованість. Децентрація – здатність розглядати
явища з різних точок зору, розуміння і прийняття того, що інші люди
можуть сприймати щось по-іншому, уміння відтворювати точку зору іншого.
Толерантність – терпимість до різних думок, неупереджене ставлення до
людей та подій. Відповідальність – визнання себе автором певного вчинку
і прийняття на себе його наслідків. Глибинність переживань – це досвід
різноманітних переживань, відчуття гармонії зі світом, здатність до
вершинних – особливо радісних – та „плато-переживань”, за яких
набувається нове ставлення до світу. Життєва філософія є усвідомленням
людиною власної реальності в контексті оточуючого світу, в пошуку сенсу
життя. Повнота життєвої філософії розкривається у наративі: у розповіді
про себе відображається формулювання індивідуальної „формули”
самовдосконалення та визначення сенсу, якого надає людина своєму життю
через прагнення до щастя або мудрості. Змістовими характеристиками
життєвої філософії є життєва позиція, життєві принципи та життєве кредо.
Перші п’ять рис – це яскраві ознаки особистості, що самоактуалізується.
Проте лише за достатньої вираженості наступних рис можна говорити саме
про особистісно зрілу людину. Все це дозволяє зробити висновок, що
особистості, які самоактуалізуються, не обов’язково є особистісно
зрілими. Водночас сама по собі самоактуалізація є одночасно і ознакою, і
процесом кристалізації рис особистісної зрілості.

На основі аналізу літературних джерел з проблематики особистісної
зрілості було представлено феномен особистісної зрілості у
співвідношенні з особистісним потенціалом і особистісним зростанням
людини. Доцільність цього зумовлювалася необхідністю відкоригувати
уявлення про чітку „прив’язаність” особистісної зрілості до
особистісного зростання людини та доповнити характеристику особистісної
зрілості як вияву особистісного потенціалу (схема 1).

Особистісне зростання і особистісний потенціал – поняття, за допомогою
яких можна описати прагнення зрілої людини до сенсу. Воно, як правило, є
процесом, близьким до самоактуалізації особистості або тотожним їй. Д.
Леонтьєв критично ставиться до терміна „особистісне зростання”, коли
підкреслює, що це скоріш метафора, аніж наукове поняття [6]. Враховуючи
таке тлумачення, ми зупинилися на окресленні особистісного зростання як
розгортання особистісного в особистості та актуалізації процесу
саморозвитку за певних умов. Необхідність сприятливих умов для
особистісного зростання свідчить про вплив соціального середовища на
розвиток особистості. За цим критерієм примату соціального розвитку
людини якісно іншим є поняття особистісного потенціалу, яке науковці
пов’язують з поняттями самоатрибуції (І. Кон), самозміни (О. Шаповалова)
і самодетермінації (Д. Леонтьєв). Отже, особистісний потенціал
відображає міру долання особистістю заданих обставин, зрештою – долання
нею самої себе [7].

Проте поняття особистісного зростання і особистісного потенціалу не
протистоять одне одному. На нашу думку, наявність особистісного
потенціалу забезпечує природність особистісного зростання. Людина
розвивається та самоактуалізується за рахунок внутрішніх ресурсів, а не
штучно, через переконування чи заохочення, тобто завдяки зовнішній
мотивації.

За Д. Леонтьєвим, формою вияву особистісного потенціалу є феномен
самодетермінації особистості – опосередкування одних цінностей, мотивів,
життєвих відношень іншими [7]. Якщо самодетермінація є механізмом
функціонування, формою вияву особистісного потенціалу, то мають бути
властивості, які є його змістом. Такими складовими особистісного
потенціалу бачимо обов’язок, сенс і віру. Особистісно зрілу людину можна
назвати ресурсною людиною, яка сама у собі віднаходить сили для долання
життєвих обставин і самої себе. Carknuff & Berenson називали таку людину
„справжньою”. Тріада внутрішніх ресурсів забезпечує особистісно зрілій
людині компетентність у часі, тобто здатність бачити і відчувати своє
життя цілісним. На нашу думку, обов’язок – це ставлення зрілої
особистості до минулого, оскільки обов’язком вважається продовження чи
завершення попередніх вчинків. Моральні обов’язки, взяті на себе, можуть
утримати людину „на плаву” у той час, коли вона переживає кризу сенсу
або віри. Віра розуміється як переконаність у власній правоті,
нераціональне пізнання [5, с. 60], надія і сподівання – як місток у
майбутнє. Людина, яка переживає тиск обов’язку, який їй важко прийняти,
або брак сенсу у своїх діях, звертається до віри, щоб утвердитись у
діяльності свого життєвого шляху. Сенс представляє момент теперішнього у
житті людини, адже цей час з’являється і йде в минуле, у досвід.
Головний сенс – сенс життя – через автобіографічну пам’ять об’єднує
дискретний ряд особистісних смислів, що відображають цінності,
переживання, індивідуальний досвід людини у значущі періоди життя.
Особистісно зріла людина кожної миті свого життя прагне сенсу. Коли вона
переживає екзистенційну тривогу, екзистенційну кризу чи екзистанційний
вакуум [11], тобто безсенсовість своєї життєдіяльності, то може знайти
тимчасове опертя в обов’язку (логічному продовженні початих справ) та у
вірі як сподіваннях ірраціонально зрозуміти своє призначення.

Отже, обов’язок і віра можуть створити відчуття завершеності чи
досягнення цілі, що так близько межують з поняттям сенсу. Внутрішні
ресурси особистісно зрілої людини – обов’язок, сенс і віра –
забезпечують їй продуктивне і автономне переживання кризових життєвих
ситуацій. А. Маслоу писав, що люди, які самоактуалізуються, вільні від
неврозів. Можна відзначити, що саме наявність внутрішніх ресурсів, що
забезпечують компетентність у часі, утримують особистісно зрілу людину в
рамках психічного здоров’я і, таким чином, дають їй підстави бути
„синтезом можливого і необхідного” (Т. Титаренко).

Кожна криза обов’язку, сенсу, віри, на нашу думку, має своїм наслідком
трансценденцію. Критичні життєві події є своєрідними „умовами
потрясіння”, під час яких формується новий погляд на дійсність (В.
Ананьєв). Людина відчуває потребу у нових сенсах, у новому розумінні
існуючих сенсів, норм, правил, настанов, у тому, що називають
переосмисленням досвіду, рефлексією. Прагнучи зрозуміти саму себе, вона
„сама задає собі норми і зв’язує себе ними” (Г. Марсель), „здійснює
трансценденцію від себе як емпіричної індивідуальності до себе як
самобутньої самості” (К. Ясперс). На думку С. Франка, таємниця
особистості полягає саме у цій здатності підноситися над собою, бути по
той бік самої себе. Відтак здатність до трансценденції дає можливість
особистісно зрілій людині не потрапляти в ситуацію, а створювати самі
ситуації для самовдосконалення, тобто бути власним „проектом” (А.
Сартр).

Вихід за межі звичних життєвих правил, способів переживання
особистісного сенсу відображається у екзистенційній кризі. Вона
виявляється в тузі від неадекватної життєвої стратегії (Н. Хамітов).
Саме в екзистенційній ситуації, за Д. Леонтьєвим [6], особистісний
потенціал втілюється у вибір за можливості спертися на сформовану
особистісну структуру. Вибір – одне з ключових понять екзистенційної
психології, що являє собою „сформована особистісна структура”, яка має
високий рівень значущості для самовизначення людини у критичній життєвій
ситуації.

На цьому етапі ми припустили, що йдеться про особистісну зрілість.
Екзистенційну кризу Б. Херсонський [11] описав як кризу людського життя,
яка сприймається людиною не як інтелектуальне відкриття, а скоріш як
втрату того, що у неї було. На нашу думку, „те, що було” – це недієві у
нових обставинах раніше прийняті норми і правила, що потребують
корекції, а окрім того – Тінь людини, ті якості, які вона у собі
заперечувала. Адже позитивний потенціал людини співіснує з потенціалом
негативним, який К. Юнг називає Тінню [4, с. 74]. Хоча, за О. Хухлаєвою
[12, с. 109], екзистенційна криза є нормою для періоду зрілості і часто
ускладнюється кризою ідентичності.

Кризу ідентичності визначають як особливу ситуацію, коли більшість
соціальних категорій, за допомогою яких людина визначає себе і своє
місце у суспільстві, здаються такими, що втратили свої межі і цілісність
[1, с. 280]. Розвиток ідентичності, за Е. Еріксоном [9, с. 40], має
вісім стадій, кожна з яких потенційно містить можливості для формування
дихотомії новоутворень. Гармонійне формування особистості визначається
інтеріоризацією позитивних цінностей і конструктивних уявлень людини про
себе. У період з 12 до 20 років, за Е. Еріксоном, остаточно формується
его-ідентичність, тобто зростаюча впевненість індивіда в тому, що його
здатність зберігати внутрішню тотожність і цілісність узгоджується з
його тотожністю і цілісністю, наданими іншими.

У нашому розумінні, его-ідентичність вибудовується на основі зіставлення
соціальної ідентичності та особистісної ідентичності. Соціальна
ідентичність, як спосіб співвіднесення людиною себе з оточуючим світом,
виявляється у прагненні причетності. Особистісна ідентичність як спосіб,
у який людина включається у світ загальнолюдських цінностей (К.
Островка), виявляється через Я-концепцію. Людину, здатну пережити
его-інтеграцію, Е. Еріксон [4, с. 258] описав як таку, що навчилася
думати про інших, адаптуватися до поразок і перемог, неминучих на
життєвому шляху. Деякі науковці [12, с. 109] вважають, що саме під час
кризи ідентичності у людини з’являється можливість осягнення сенсу, а
саме того, що „сенсом є вона сама” [11]. Водночас, на думку Goffman,
зустріч „образу-Я” і образу тієї ж людини, створеного іншими (public
image), – це завжди драма, причому з важко передбачуваним наслідком [3,
с. 35]. На думку автора епігенетичної теорії, дихотомією базових
новоутворень для підліткового та юнацького періоду (12 – 20 років) є
„его-ідентичність” – дифузність ролей. На думку Archer (1982 р.), криза
ідентичності відбувається у пізній юності, а більше 30 % досліджуваних
продовжують пошуки ідентичності до 24 років. Інші дані свідчать, що
підлітки, які після закінчення школи починають самостійне трудове життя,
раніше, ніж їхні ровесники-студенти, віднаходять ідентичність его, а
навчання у коледжі може на деякий час сповільнити процес формування
ідентичності его. Продовжуючи логіку вибудови его-ідентичності на основі
співставлення соціальної та особистісної ідентичності, в межах цієї
статті ми схильні конкретизувати базову дихотомію означеного вікового
періоду як „зрілість – інфантильність”. Отже, феномен особистісної
зрілості закриває континуум его-ідентичності („особистісна зрілість –
інфантильність”). Сформованість его-ідентичності виявляється у
можливості усвідомлення людиною існування онтологічного ядра
особистості, незалежного від зовнішнього світу. Тобто людина стає
здатною не тільки до самовизначення через ототожнення себе з чимось
(норми суспільства або те, як вона сприймається суспільством), а стає
автентичною через співвіднесення себе з собою. На нашу думку,
онтологічним ядром особистості або сформованою особистістю структурою,
що забезпечує людині можливість прийняття власної сенсовності,
самоцінності, є особистісна зрілість.

За твердженням А. Асмолова, чим зрілішою стає особистість, тим частіше
вона зустрічається з проблемою вибору. При цьому їй стає підвладним
перестати бути продуктом власного досвіду. А. Леонтьєв [1, с. 345]
підкреслював, що на межі зрілості докорінно змінюється „механізм”
формування особистості. Вчений [6; 7] описав цей механізм як
самодетермінацію – центральний механізм становлення особистісної
зрілості, її головний ефект, що виявляється у володінні особою
інструментами власного світогляду, у взаємоактивації свободи і
відповідальності. А. Анг’ял вважав самодетермінацію протилежністю
гомономії – „самодетермінація проти відмови від себе”. Самодетермінація,
на нашу думку, активізує процес особистісної трансформації, який, за В.
Козловим, є однією з тенденцій особистості поряд з консервативною і
експансивною тенденціями. В ході трансформації особистість набуває
завершеності й цілісності. Це піднімає людину ще на один щабель у
саморозвитку і водночас збагачує її особистісний потенціал, що ставить
зрілу особистість перед наступним вибором на користь самовдосконалення.
Особистісна зрілість стає особистісною структурою, на якій грунтується
особистісний потенціал у критичних життєвих ситуаціях.

У схемі, що подає особистісну зрілість як динамічну особистісну
структуру, важливими є такі аспекти: 1) особистісна зрілість є критерієм
особистісного зростання і тому не характеризує його безпосередньо.
Наприклад, особа з низьким рівнем особистісної зрілості зростатиме як
особистість лише за організованих ззовні сприятливих обставин і,
вірогідно, зовнішньої мотивації. Особа з високим рівнем особистісної
зрілості сама організовує ситуації саморозвитку; 2) особистісна зрілість
є виявом особистісного потенціалу. Тобто життєстійкість людини
забезпечується сформованістю особистісної зрілості як певної
особистісної структури, важливої для его-ідентичності і тому стійкої під
тиском екзистенційної тривоги; 3) самодетермінація є феноменом
особистісної зрілості. Вона характеризує особистість як систему, що
самоорганізується і виявляється у володінні людиною інструментами
власного світогляду – свободою і відповідальністю. Іншими словами –
здатністю до самостворення.

На цьому етапі теоретичного дослідження було здобуто критичну масу
інформації щодо проблеми особистісної зрілості. Це спонукало уточнити
визначення поняття. На грунті проаналізованих джерел скомпільовано таке
визначення особистісної зрілості: особистісна зрілість – це психологічне
новоутворення зрілого періоду життя людини у вигляді онтологічного ядра
особистості, важливого для его-ідентичності. Вона є одночасно критерієм
особистісного зростання та виявом особистісного потенціалу людини, тобто
її життєстійкості у здійсненні своєї життєвої стратегії. Особистісна
зрілість характеризується феноменом самодетермінації і у кризових
ситуаціях забезпечує людині можливість вибору.

Теоретичним обґрунтуванням емпіричного дослідження феномена особистісної
зрілості були дані наукової літератури про те, що: 1) особистісна
зрілість – це сформована особистісна структура, яка є виявом
особистісного потенціалу і критерієм особистісного зростання людини (Д.
Леонтьєв); 2) головним феноменом особистісної зрілості є феномен
самодетермінації (Д. Леонтьєв); 3) основна концепція особистісної
зрілості Г. Оллпорта містить опис особистісних характеристик, а точніше
– рис зрілої особистості. В рамках диспозиційної теорії Г. Оллпорта,
найважливіші риси людини – кардинальні і центральні; 4) актуальною є
проблема виокремлення параметрів особистісної зрілості, що не
співпадають з параметрами особистісного зростання (Д. Леонтьев). Ці
наукові факти обумовили доречність виявити конгломерат проблем вивчення
особистісної зрілості в емпіричному дослідженні, мета якого – довести
гіпотезу, що існує пропріум зрілої особистості у вигляді сумірних рис,
тобто індикаторів феномена особистісної зрілості.

Аналіз результатів емпіричного дослідження

У дослідженні взяли участь 348 осіб. Вибірка була сформована за фактором
„зрілість” Стандартизованого багатофакторного методу дослідження
особистості (СМИЛ) Л. Собчик. Вибірку склали 122 особи (64 жінки, 58
чоловіків) віком 18 – 65 років. Для проведення дослідження з метою
побудови емпіричної моделі особистісної зрілості було відібрано 34
фактори, які склали базу даних для кореляційного, кластерного і
багатофакторного аналізу. Результати кластерного аналізу дозволяють
зробити висновок, що 85 % обраних факторів утворюють єдиний кластер. До
цієї цілісності не увійшли фактори „зовнішній мотив”, „спрямованість на
спілкування”, „мотив складності завдання”, фактор „стать”,
„толерантність”. В результаті факторизації даних було виокремлено 12
факторів, що пояснювали 67 % взаємозв’язків у вибірці. Усі експліковані
риси теоретичної моделі особистісної зрілості увійшли до групи значущих
факторів, за винятком рис „емпатії” і „контактність”. Їх можна було
зазначити у десятому факторі на рівні 0,3. Важливо, що контактність у
загальному кластері була найближчим фактором до кластера
„самозвинувачення – відповідальність”.

Для перевірки відношення експлікованих рис до пропріуму зрілої
особистості було проведено ротацію основних сімнадцяти факторів методом
нормалізованого „varimax” – обертання. До основних факторів включили
самоприйняття, відповідальність, толерантність, креативність,
синергічність, автономність (незалежність), контактність, емпатію,
егоцентричність, глибинність переживань, спрямованість на себе, мотив
вольового зусилля, мотив ініціативності, пізнавальний мотив, мотив
самоповаги, внутрішній мотив, мотив оцінки свого потенціалу. Фактор
толерантності, незалежно від його адсорбованості від загального
кластера, було включено до факторного аналізу рис пропріуму, щоб
отримати додаткову інформацію для остаточного прийняття рішення. Для
вираження напрямку опису риси „децентрація” до основних факторів поруч з
„егоцентричністю” було включено „емпатію”. Для опису факторів життєвої
філософії до ротації факторів пропріуму було включено „пізнавальний
мотив”. В результаті ротації було одержано впорядковану факторну
матрицю, на основі даних якої стало можливим окреслити фактори пропріуму
зрілої особистості за факторної значущості > 0,7.

Першим, найбільш значущим фактором пропріуму, виявилися спрямованість на
себе і автономність. Другий фактор – внутрішній мотив і мотив оцінки
свого потенціалу. До нього можна було віднести й пізнавальний мотив.
Обидва фактори є найголовнішими в описі пропріуму. Перший фактор – мотив
вольового зусилля та толерантність зі знаком „мінус”. Четвертий –
креативність, мотив самоповаги і відповідальність. Важливо, що у
факторному аналізі рис пропріуму відповідальність подається зі знаком
„плюс” – на відміну від даних за загальним факторним аналізом. П’ятий
фактор – глибинність переживань та егоцентричність. Шостий –
самоприйняття, синергічність. До нього можна також віднести емпатію.
Сьомий фактор – ініціативність, а також контактність зі знаком „мінус”
на рівні факторної значущості 0,4. Разом усі сім факторів пояснюють 65 %
взаємозв’язків в обраній сукупності, що підтверджує їх значущість та
інформативність. За даними факторного аналізу, виокремлені сім факторів
не характеризувалися подвійними входженнями. Це дозволило зробити
загальний висновок, що вони репрезентують самостійну, цілісну
реальність, особистісну зрілість за припущенням.

Врахування даних кореляційного аналізу факторів дозволило обґрунтувати і
презентувати риси пропріуму як сумірні. Доцільно було залишити фактор
толерантності у складі пропріуму, незважаючи на його невключеність до
загального кластера, оскільки толерантність входила до третього за
значущістю фактора опису (пропріуму). Для чіткішого окреслення
емпіричної моделі особистісної зрілості, зв’язки між факторами було
представлено за принципом найбільшої значущості (схема 2). Представлена
емпірична модель описує усі десять експлікованих рис особистісної
зрілості. Домінантними факторами є мотив оцінки свого потенціалу, що
концентрує навколо себе дескриптори життєвої філософії,
відповідальність, креативність і автономність. За факторною значущістю
автономність є першим фактором, мотив оцінки свого потенціалу – другим,
а креативність і відповідальність – четвертим фактором.

На основі емпіричної моделі особистісної зрілості стало можливим
уточнити дескриптори риси „життєва філософія”. Факторами, що описують
життєву філософію особистісно зрілої людини, виявилися внутрішні мотиви:
мотив оцінки свого потенціалу, мотив самоповаги, мотив ініціативності і
пізнавальний мотив, мотив вольового зусилля, спрямованість на себе.
Центральним фактором життєвої філософії є мотив оцінки свого потенціалу.

Дані емпіричного дослідження аргументували його результативність щодо
обґрунтування висунутих припущень. Представлені факти охарактеризували
особистісно зрілу людину як таку, що бере на себе відповідальність бути
самою собою. Дані наукової літератури і уявлення житейської психології
орієнтували на образ особистісно зрілої людини, яка є лідером,
комунікатором, діячем, що активно втручається в суспільні проблеми і
вирішує їх.

Виявлена новизна у домінантах особистості зрілих людей спонукала до
ретельнішої інтерпретації даних дослідження. Пропріум зрілої особистості
утворюють десять рис (диспозицій): відповідальність, децентрація,
глибинність переживань, життєва філософія, толерантність, автономність,
контактність, самоприйняття, креативність, синергічність. З них
автономність є найголовнішою рисою. Автономність у структурі пропріуму
також має операційний аналог – спрямованість на себе, що характерно для
зрілої людини. Можна сказати, що саме спрямованість на себе забезпечує
зрілій особистості можливість і уміння створювати власну систему
цінностей, дотримуватися її, неупереджено, нестереотипно отримати
будь-яку інформацію і створювати власне розуміння і картину світу. Разом
з автономністю домінантами пропріуму є життєва філософія, креативність і
відповідальність. Життєва філософія містить опис цінностей, мотивів і
спрямованостей особистості.

Оригінальність зрілої особистості виявляється у тому, що для неї
креативність і відповідальність можуть виступати єдиним конструктом.
Важливо, що відповідальність для зрілої людини – це не „трафаретна
слухняність, педантична виконавчість, монотонна впорядкованість” (М.
Покрасс), а ініціатива самоздійснення, творчого способу життя. Це
відповідальність за те, щоб бути: бути продуктивним, компетентним,
унікальним. Тому креативність як оригінальність вирішення задач (в тім
числі й життєвих) виявляється у зрілої людини в умінні бути самою собою,
а не в демонстративному бажанні справляти враження чи у показній
оригінальності.

Особистісна зрілість обґрунтовує природну унікальність. Можна сказати,
що діада „креативність – відповідальність” є особливою цінністю, що
відображає пропріативне прагнення, тобто постановку життєвих цілей і
відчуття того, що життя має сенс. Відповідальність пов’язана з головним
мотивом життєвої філософії – мотивом оцінки свого потенціалу, а
креативність – з мотивом самоповаги. Такі факти можна описати крізь
призму відповідальності зрілої людини зрозуміти сферу застосування своїх
умінь. Причому сфера і засоби діяльності мають відповідати внутрішній
системі цінностей. Відтак є можливість через діаду „креативність –
відповідальність” описати пропріативне прагнення як відчуття того, що
життя має сенс. Фоном для опису взаємозв’язків цієї діади є фактори
самозвинувачення і безсенсності існування. Самозвинувачення як
характеристика самоставлення виявилося однією з найяскравіших
акцидентних рис особистісно зрілої людини, попри те, що було помічено
тенденцію зростання самозвинувачення з віком людини. Самозвинувачення
тісно пов’язане з відповідальністю та контактністю, а також з
синергічністю.

Суттєво, що зрілим людям властиво уникати вияву контактності. Як
зазначали А. Маслоу та К. Роджерс, зрілі люди воліють виявляти теплоту,
емпатію, уміння любити з людьми близькими. Відчуття сенсу чи
безсенсності для них тісно пов’язується з можливістю знайти відповідь на
актуальне питання „Хто я?” та відчути, що вони зробили усе можливе в
конкретній ситуації саморозвитку чи досягненні певної мети.

Безсенсність існування була важливим внутрішнім фактором: вона позитивно
корелювала з відповідальністю і контактністю, а також значущістю
результатів і характеризувалося негативним взаємозв’язком з
ініціативністю. Проблему сенсовості, як її бачить особистісно зріла
людина, можна пояснити так. Особистісно зрілим людям не властивий відчай
від безсенсності існування. Для них важливо зрозуміти себе і межі
власних можливостей. Ці питання стають задачами, а не проблемами життя,
оскільки зрілі люди виявляють ініціативність у спробі зрозуміти себе і
як професіонала. Вони досить високо ставлять планку своїх досягнень і
орієнтуються на високий рівень значущості результатів власної
діяльності. Відповідальність за формування актуальних питань та їх
вираження зрілі люди покладають на себе. Окрім того, вони уникають
підходити до вирішення однієї проблеми різними шляхами, набуваючи
життєвого досвіду у виборі відповідних ефективних методів. Вони вчаться
у життя і поважають себе за це. Вірогідно, тому у зрілих людей низький
рівень самозвинувачення.

Водночас лише близькі люди можуть поділяти особливості системи цінностей
зрілої людини. Тому зрілі люди не прагнуть чи, можливо, не поспішають
(уникають) довірятися багатьом особам, що виявляється у їх можливій
неконтактності. Проте це не свідчить про їх егоїстичність і
відчуженість. Підтвердженням тому є взаємозв’язок контактності з
пізнавальним мотивом.

Отже, питання сенсовості зріла особистість формулює з цією
відповідальністю. Це основне питання, яке вона прагне пояснити своєю
життєвою філософією. За В. Франклом, сенс перебуває поза людиною.
Можливо, воля людини до сенсу і є виявом завершити гештальт „зрілість”.
Вірогідно, саме „процес пошуку сенсу” робить людину синергічною,
цілісною, наближеною до розуміння себе як сенсу свого життя. Проте для
того, щоб знайти шляхи осягнення сенсу, необхідна креативність.
Прагнення поважати себе за добре виконану справу життя – осягнення його
сенсу – спонукає людину до самостійних, автономних дій. Адже зрозуміти
сенс свого життя може лише вона. Так відбувається реверсія між
відповідальністю і креативністю: від спроби осягнути сенс, що неможливо
апріорі, до миттєвого відчуття сенсовості і постановки нових задач
самовдосконалення, що, у свою чергу, породжує необхідність усвідомлення
своєї нової цілісності, яка бачить питання сенсу з іншого боку.

Окрім невисокого рівня контактності, зрілим людям, як з’ясувалося,
притаманний помірний рівень толерантності. Вірогідно, контактність і
толерантність можна більше віднести до рис соціальної зрілості, ніж
особистісної. Цим припущенням можна пояснити і неяскравість вияву цих
рис у пропріумі зрілої особистості, а також те, що фактор толерантності
не пройшов до загального кластера.

Цікаво й те, що толерантність включається до пропріуму через мотив
вольового зусилля, який, у свою чергу, пов’язаний із самоприйняттям і
відповідальністю. Можна припустити, що зріла людина, розуміючи свою
схильність до автономізації і, внаслідок цього, недостатню толерантність
до інших, свідомо, вольовим зусиллям змушує себе бути більш терпимою і
до оточуючих, виявляти до них більше зацікавлення.

Враховуючи факторну значущість, доцільно окреслити таку черговість і
напрямки впливу: толерантність через вольове зусилля активує
відповідальну позицію зрілої людини стосовно інших людей (наприклад,
відповідальність за близьких або відповідальність посередника). У свою
чергу, це відображається на рівні самоприйняття і цілісності зрілої
особистості. Вона відчуває свою автентичність через порівняння з іншими,
через прийняття власних субособистостей, які реалізуються у спілкуванні
з оточуючими. Отже, толерантність можна назвати категоричним імперативом
особистісно зрілої людини.

На користь цієї думки маємо ще один аргумент. Складові децентрації –
емпатія і егоцентричність – розмістилися у структурі пропріуму обабіч
його реверсивного центру. Егоцентричність з боку „екстернальних”
факторів, що пов’язують зрілу людину із „зовнішнім” світом –
відповідальність, глибинність переживань, контактність, життєва
філософія. А емпатія – з боку „інтернальних” факторів – автономність,
синергічність, самоприйняття. Відтак емпатія як уміння співстраждати і
співрадіти, виявилася пов’язаною з самоприйняттям зрілої людини. Отже,
можна припустити, що зріла особистість приймає себе певною мірою через
вияв толерантності до інших. Вона розуміє, що через власну спрямованість
на розуміння і розвиток себе робить вибірковим коло спілкування, до
якого потрапляють обрані люди, які поділяють її цінності і близькі їм по
духу. Усе це може створити відчуття власної першості, досконалості. Тому
зріла людина усвідомлює високу значущість, необхідність вчитися
толерантності до інших, які відрізняються від неї поглядами на життєві
цінності. Окрім того, можна сказати, що саме „полюсне” розташування
складових децентрацій робить її можливою.

Емпатія, як розуміння іншого у середовищі факторів спрямованості на себе
і егоцентричність у середовищі факторів сприймання і ставлення до
оточуючого світу, створює „ефект петлі”. Зосередженість на власних цілях
і переживаннях забезпечують автономність від впливів оточуючого світу, а
збереження емпатійності в рамках автентичності забезпечує відкритість до
світу людей і подій. Це робить можливою децентрацію уміння поглянути на
проблему з різних точок зору.

Модель особистісної зрілості дозволила уточнити особливості
егоцентричності зрілих людей. Було виявлено, що у пропріумі
егоцентричність виступає в тандемі з глибинністю переживань. Тоді
егоцентричність зрілої людини доцільно описати не стільки як
сконцентрованість на власній життєвій позиції, скільки як зосередженість
на переживанні того життєвого досвіду, який містить відчуття сенсу.
Можливо, саме така зосередженість є трансценденцією. Людина виходить за
межі стереотипів, настанов, ілюзій, прагнучи нового сенсу як істини.
Тому трансценденти, як їх назвав А. Маслоу, фанатично концентруються на
власних цінностях і не сприймають досвід інших людей. Зрілі люди, які
скоріше є трансцендентами, ніж самоактуалізаторами, готові ризикнути
відмовитися від умовностей будь-якого досвіду, в тому числі і власного,
заради можливості відчути сенс, адже воля до сенсу є їх пропріативним
прагненням.

Емпіричні результати дослідження дозволили конкретизувати детермінанти
особистісної зрілості через особливості самоставлення – самоповагу,
саморозуміння і самокерівництво. Ці показники утворюють єдиний кластер і
характеризують перший фактор значущості взаємозв’язків у вибірці. З
аналогічними статусними характеристиками можна репрезентувати другу
детермінанту особистісної зрілості – трансформацію особистості та її
життєву самореалізацію.

Імперативно обидві детермінанти не залежать від віку (як біологічного,
так і психологічного) і статі зрілої людини. Лише фактор самоповаги
тісно корелював з особистісною трансформацією і самореалізацією. На нашу
думку, фактори першої детермінанти – самоповага, саморозуміння і
самокерівництво – характеризують власне феномен самодетермінації.
Фактори другої детермінанти ми віднесли до впливів, що зумовлюють
динамічність особистісної зрілості як особистісної структури. Життєва
самореалізація і особистісна трансформація, вірогідно, оновлюють
особистісну зрілість з досвідом життя. Це спричиняє зміни у
самоставленні особистості. Тому функція самоповаги, саморозуміння і
самокерівництво полягає у збереженні особистісної зрілості у структурі
его-ідентичності людини, особистість якої змінюється протягом життя.
Значущим є те, що обидві детермінанти особистісної зрілості пов’язані з
пропріумом зрілої особистості через мотив оцінки свого потенціалу і
внутрішній мотив.

Висновки

Дані емпіричного дослідження дозволили уточнити скомпільоване на основі
вивчення літератури визначення особистісної зрілості: особистісна
зрілість – це ефект самостійно пережитої людиною у зрілому віці кризи
ідентичності, який характеризується як психологічне новоутворення
зрілого періоду життя людини і являє собою динамічну особистісну
структуру, пропріум, важливий для його ідентичності. Особистісна
зрілість є одночасно інтегральним критерієм особистісного зростання та
виявом особистісного потенціалу людини, тобто її життєстійкості у
здійсненні своєї життєвої стратегії. Особистісна зрілість
характеризується феноменом самодетермінації і у кризових ситуаціях
забезпечує людині можливість вибору моральних цінностей як пріоритетних.

Серед перспективних напрямків досліджень з проблематики особистісної
зрілості вбачаємо розширення полігону емпіричних корелятів особистісної
зрілості. Це створить можливості для аналізу відповідності профілю
„модальної особистості” і „базової особистості”.

Література:

1. Асмолов А. Г. Психология личности: Принципы общепсихологического
анализа. – М.: Смысл, 2001. – 416 с

2. Боришевський М. Й. Традиції в українській психологічній науці та їх
розвиток у сучасному контексті // Спадкоємність та інновації в
українській психологічній науці (Матеріали міжнародної
науково-практичної конференції) (Частина 1), Київ – Хмельницький –
Кам’янець-Подільський, 2002 р. С. 9 – 15.

3. Гнатенко П. И., Павленко В. Н. Идентичность: философский и
психологический анализ. – К., 1999. – 466 с.

4. Данилюк І. В. Історія психології в Україні: Західні регіони (остання
чверть ХІХ – перша половина ХХ століття). – Київ: Либідь, 2002. – 152 с.

5. Жюлиа Дидье. Филисофский словарь: Пер. с. франц. – М.: Междунар.
отношения, 2000. – 544 с.

6. Леонтьев Д. А. Личностная зрелость как опосредование личностного
роста / http://liber.rsuh.ru/ Conf/ Psyh_razvitie/leontieu_2.htm

7. Леонтьев Д. А. Личностное в личности: личностный потенциал как основа
самодетерминации // Ученые записки кафедры общей психологии МГУ им. М.
В. Ломоносова. Вып. 1 / Под ред. Б. С. Братуся, Д. А. Леонтьева. – М.:
Смысл, 2002. – С. 56 – 65 /http://www.inststut.smysl.ru/article/16.php

8. Психология личности. Т. 2. Хрестоматия. – Самара: Изд-ий Дом БАХРАХ,
1999. – 544 с.

9. Психологія особистості: Словник-довідник / За редакцією П. П.
Горностая, Т. М. Титаренко. – К. : Рута, 2001. – 320 с.

10. Фрейджер Ф., Фэйдимен Д. Личность: теории, эксперименты, упражнения.
– СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001, – 864 с.

11. Херсонский Б. Г. Психология смысла жизни /
http://psy.piter.com/library/?tp=1&rd=4&l=593

12. Хухлаева О. В. Психология развития: молодость, зрелость, старость. –
М.: Издательский центр Академия, – 2002. – 208 с.

13. HYPERLINK “http://azps.ru/articles/pers/pers10.html”
http://azps.ru/articles/pers/pers10.html

14. HYPERLINK “http://www.psych.uw.edy.pl” www.psych.uw.edy.pl

 15.Штепа О. Феномен особистісної зрілості // Соціальна психологія. –
2005. – № 1 (9). – C.62-77

16. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020